Попередня     Головна     Наступна





ВСТУП


7 лютого 1992 р. Франція підписала договір про дружбу з Росією, «виходячи з того, що Росія є державою-правонаступницею СРСР... і визнаючи існування Співдружності Незалежних Держав». Наші дипломати не помітили в цьому condradictio in adjecto *. Який же тип незалежності визнавала наша держава за Україною, коли відкривала в Києві своє посольство, а спадок імперії залишала тільки за Росією? Невже ж наші державні діячі, які чітко поставили цей договір у площину французько-російської «традиції» 1892 р., забули, що золото «російських позик» було не чим іншим, як вельми підозрілою підтримкою з боку Французької республіки найбільш знавіснілого, ретроградного, ксенофобського і антисемітського самодержавства в Європі? Наші спроби підтримати незалежну Україну в 1919 р. поступилися перед натиском поляка Дмовського, через що вона не змогла вистояти як держава. Таки справді, незнання французами реального життя і прагнень Східної Європи містить у собі якусь повторюваність.

Відтак здається необхідним висвітлити деякі аспекти життя столітньої давності в Російській імперії, аби зрозуміти тяглість імперіалізмів і потребу в історичному знанні. Якщо ми хочемо врахувати розмаїття складових частин імперії, мусимо відмовитись від російсько-центричного підходу більшості західних праць.

Звичайно, за сто років обставини змінились, і головні риси тодішнього російського імперіалізму постають у зовсім інакшому контексті, а саме: в боротьбі з силою, що повністю зникла — з соціально-економічним домінуванням поляків, які осіли на західних теренах чотири століття тому і теж були гнобителями. Останні десятиліття цієї відчутної присутності поляків власне і становлять предмет дослідження даної книги.

Після написання першої праці Lumières et Société en Europe de l’Est 1803-1832 (Lille-Paris, 1977)**, де було зроблено спробу показати закорінення низки ознак польської культури в дев’яти губерніях Литви, Білорусі й України, відрізаних від Польщі внаслідок її поділів, я задумав, серед іншого,



* Внутрішнього протиріччя (лат.).

** Епоха Просвітництва і суспільство у Східній Європі, 1803-1832.



дослідити, як польська шляхта, затиснута в лещата між українськими масами й царським апаратом, протистояла своїй асиміляції в Україні. Підсумком такого аналізу стала книга Le Noble, le serf et le révizor (Paris, 1985)* але виявилось спокусливим дати її логічне продовження, показавши подальшу еволюцію в багатообіцяючій перспективі довгого тривання.

Отже, перед нами — третя частина моєї невеликої «трилогії кресів»; вона охоплює той самий географічний терен — три губернії Правобережної України, що займали площу, рівну території Португалії і Швейцарії разом узятих. У книзі вміщено необхідні карти адміністративного поділу (12 повітів у кожній губернії; на Волині з 1911 р., після приєднання Холмщини -13) та пояснення деяких понять і їх відповідників у сфері мір ваги, поверхні та грошей. Починаючи з XIX ст. ці три губернії (на чолі кожної стояв губернатор) утворювали регіон, який росіяни називали «Юго-Западньїм краєм» і який підпорядковувався київському генерал-губернаторові — головному намісникові царської адміністрації. Для орієнтації подаємо список усіх генерал-губернаторів, бо ми намагались постійно підкреслити, як політика впливає на громадське життя — принаймні настільки ж, наскільки суспільство впливає на політиків.

Нині міжнародні наукові контакти розширились, а колишні цербери російських та українських архівів перетворилися на люб’язних помічників дослідника, тож історику стало значно легше працювати. Неопубліковані досі джерела, використані в нашій праці, зберігаються переважно в київських архівах (величезний фонд канцелярії генерал-губернатора), частково у Санкт-Петербурзі (селянські справи, Сенат) та Москві (поліція). Широко використані польські матеріали архівів Варшави, Кракова, Вроцлава, Парижа, зокрема мемуари й спогади, здебільшого неопубліковані, та преса. Посилання на праці російських, українських та польських авторів, а також на архіви подаються у зносках.

Намагаючись зберегти цілісність досліджуваного матеріалу, ми свідомо обмежили коло розглянутих питань проблемами капіталу й землеволодіння. Наприкінці XIX ст. земля вважалася не тільки ознакою приналежності до дворянства, а й капіталістичною вартістю. Тож вона і стала центральним елементом нашої книги. Одним із головних завдань ми вважали висвітлення витоків цієї проблеми, яка й сьогодні залишається каменем спотикання, коли в колишньому СРСР починають говорити про запровадження ринкової



* Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863). - К., 1996. - 415 с.



економіки. Володіння землею, можливість її продати чи купити завжди була величезною ставкою як з економічної, так і з емоційної точки зору. Складність висвітлення цієї проблеми зумовила монографічний характер нашої праці. Що ж стосується багатого документального матеріалу про антагонізм у царині культури (поліцейський нагляд, релігія, школа) та про політичний ренесанс поляків в Україні наприкінці XIX ст., у 1905-1908 та 1914-1921 роках, то ми сподіваємось використати його в майбутніх працях, оскільки ці аспекти життя потребують спеціального вивчення. У дослідженні земельної власності ми зупинилися на 1914 р., бо сім наступних років, з 1914 по 1921, були надто бурхливими.

Визначивши, відтак, наші просторові, часові й тематичні орієнтири, назвемо й головні проблеми, поставлені в цій книзі. У першому розділі ми прагнемо окреслити етапи, засоби й наслідки війни за землю, яку росіяни вели з поляками протягом сорока років, так і не домігшися чіткої переваги. Український народ, що складався майже виключно з селян, одержав ще до 1863 р. деякі переваги порівняно з іншими кріпаками імперії. Отже, в другому розділі ми вирішили дослідити, чи полегшило їхню долю надання землі після відміни кріпацтва, а також простежити, як поляки зреагували на це «звільнення» народу. У третьому розділі, відмовляючись від висловленої у попередній книзі думки про «зникнення через злиття» сотень тисяч декласованих польських шляхтичів, ми вирішили розшукати їхні сліди, відштовхуючись від принципу володіння землею. Справді, ми побачимо, що статус «чиншовиків» у великих маєтках, котрий і визначив їхню подальшу долю, не дозволяє говорити про злиття цієї категорії з селянством. Хотілося також визначити сутність польської могутності: у четвертому розділі аналізується ледь не містична любов до землі, яка по-своєму облагороджувала економічне процвітання польських поміщиків. Тут показано, як група, переслідувана росіянами, зненавиджена українцями і перетворена на об’єкт образ зраджених співвітчизників, змогла знайти щілину для прориву заблокованості. З іншого боку, розриваючи традиційні зв’язки і звертаючись до нових попутників — євреїв-посередників, іноземних колоністів та пролетарів, не пов’язаних з даною місцевістю, чи ж не сприяв багатий поміщик загостренню соціального антагонізму в Україні?

Перед вами книга, в якій порушено всі ці проблеми без наміру їх вичерпного висвітлення: ми лише зробили спробу подати типологію соціально-етнічних конфліктів і відобразити розмаїття політичних маніпуляцій. Наш варіант типології спирається на аналіз стану землеволодінь, що не виключає можливості інших підходів. Недоліки цього першого й часткового синтезу можна, напевно, вибачити з огляду на відсутність праць з даної проблематики у польській та західноєвропейській історіографії.

Наше дослідження, зберігаючи вірність методиці звернення до автентичних документів і сепаруючись від підозрілих афектів а lа Сенкевич, від польських піднесених легенд, від російських перекручень і українських розчарувань, від уявлень про Україну як про край благословенної гармонії, де сьогоднішні мрійники проектують розмістити свої палкі заклики до мирної і багатокультурної Європи, часто змушувало нас констатувати факти зоологічної жорстокості. Вона проявлялась як у щоденному побуті, так і в площині виправдувальних теорій, і ми постійно намагалися не відділяти ці аспекти один від другого.

Спостерігаючи, як з кінця 1980-х років у Польщі стали бурхливо з’являтися журнали, що спеціалізуються на дослідженні «східних кресів», зокрема — на відновленні/протиставленні колишньої присутності поляків за межами теперішніх кордонів, доводиться констатувати, що брак проникливого аналізу відносин між народами у цьому регіоні ліквідовано не набагато, і це попри прекрасні інтенції у декларації «Солідарності» 1980 року «Польща-Україна», де справедливо проголошувалось: «Зміна ментальності і політичної самосвідомості обох народів є в даній ситуації однією з найважливіших і найпекучіших проблем. Вважаємо, що назріла необхідність прийти до того, що ми б назвали публічним покаянням або днем очищення».

Сподіваюсь, моя точка зору стороннього дослідника сприятиме бодай трохи глибшому осмисленню минулого, більшому зближенню обох народів у майбутньому, а також кращому розумінню у Франції складності східноєвропейських проблем.










ДЕЯКІ ЕКВІВАЛЕНТИ ДО СИСТЕМИ МІР


Гроші

У 1910 р. 1 рубль (100 коп.) = 2,7 французькі франки = 2,5 австрійські крони = 53 американські центи

1 фунт чорного хліба коштував 3 коп.

1 фунт білого хліба коштував 5-6 коп.

1 фунт м’яса коштував від 10 до 20 коп.

1 фунт цукру коштував — 12 коп.


Міри відстані

1 верста = 1 км 1/15 = 500 саженів


Міри поверхні

1 десятина = 1,092 га

Поляки досить часто вимірювали площу в моргах: 1 морг = 1 арпан = 60 акрів = 0.60 десятин


Міри ваги

Зерна: 1 чверть = 2 восьмерика = 8 четвериків = 10 пудів Рідини: 1 відро = 12 літрів

1 четверть = 3,07 л. Буряків: 1 берковець = 10 пудів


Календар

Якщо спеціально не обумовлено, то всі дати подаються за юліанським календарем, який відстає від григоріанського на 12 днів у XIX і на 13 днів у XX ст.







КИЇВСЬКІ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРИ В 1863-1914 рр.


М.М. Анненков 1862-1865

О.П.Безак 1865-1869

О.М. Дондуков-Корсаков 1869-1877

М.І.Чертков 1877-1881

О.Р. Дрентельн 1881-1888

О.П.Ігнатьєв 1889-1897

М.І. Драгомиров 1897-1904

І.П.Клегель 1904-1905

В.А. Сухомлинов 1905-1908

Ф.Ф.Трепов 1908-1914



1 Про важливу роль генерал-губернаторів і губернаторів див.: Robbins Jr. R.G. The tsar’s viceroys: Russian provincial governors in thé lastyears ofthe Empire. — New York, Cornell U.P., Докладний список губернаторів кожної губернії від 1799 до 1902 року вміщено в журналі «Наше Минуле». — К., 1993, № 1. — С. 198-219.







Три губернії Правобережної України у складі Російської імперії (164 717 км 2 )








Адміністративна карта південно-західних губерній Російської імперії: повіти та повітові центри



















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.