Попередня     Головна     Наступна




ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1159 — 1169.



2.V 1159

У РІК 6667 [1159]. Преставився князь Борис Юрійович місяця травня у другий день 1. І положили його брати в церкві святих обох /272/ мучеників [Бориса та Гліба], що її спорудив був отець його Юрій на [ріці] Нерлі в [селі] Кидекші, там, де було становище святих мучеників Бориса і Гліба. |

Весна (?) 1158



1 У Лавр. «мЂсяця мая въ 12 день»; жона Бориса невідома.

[У] тім же році вигнали ростовці і суздальці Леона, єпископа, тому що він умножив був церкви, грабуючи попів.

У тім же році пішов Рогволод Борисович од Святослава од Ольговича добувати собі волості, узявши військо Святославове, тому що не вчинили милості йому брати його, забравши од нього волость його і добро його все. І, приїхавши до [города] Слуцька, став він слати [послів] до дручан. Дручани ж раді були йому і, приїжджаючи до нього, кликали його до себе, кажучи: «Поїдь, княже, не барись. Ми раді єсмо тобі. Якщо нам навіть [разом] з дітьми битися за тебе, то ми ладні битися за тебе».

І виїхало назустріч йому більше трьохсот човнів дручан і полочан, і ввійшов він у город [Друцьк] з честю великою, і раді були йому люди. А Гліба Ростиславича городяни вигнали, і двір його розграбували, і дружину його. І прийшов тоді Гліб до отця [Ростислава Глібовича].

І стався заколот великий у городі [Полоцьку] серед полочан, бо багато хто хотів Рогволода. Ледве ж утихомирив людей Ростислав [Глібович], і, одаривши дарами многими, він водив їх до хреста, а сам пішов із Всеволодом, і з Володарем [Глібовичами], і з усіма братами на Рогволода до Друцька.

Рогволод тим часом заперся в городі, і вони билися кріпко, і багато з обох сторін падало, а дручани багато глузували [з противників] . І вчинив мир Ростислав із Рогволодом, і цілували вони хреста межи собою, і придав [Ростислав] волості Рогволоду, і вернувся Ростислав із братами до себе.

2 В Іп. «ныне», у Хл. «нынЂ»; треба, думається, «ны не».

3 Полочани згадують події, про які в літописі говориться коротко під 1151 р.

4 Братчина — святкова урочистість, на яку збиралися вскладчину парафіяни певної церкви; це найраніша звістка про існування братств на Русі.

5 Петровим днем (29 червня) закінчувався Петрів, або апостольський піст, Петрівка.

У тім же році лиху раду врадили полочани на князя свого, на Ростислава на Глібовича, і таким чином переступили хресне цілування. На тім бо цілували були вони хреста йому, що «ти нам князь єси, і дай нам бог із тобою пожити, і зради ніякої щодо тебе не вчинити і щодо хресного цілування». І, отож, відступили вони од того, що сказали, і послали потай [послів] до Рогволода Борисовича [в] Друцьк, кажучи: «Княже наш! Согрішили ми єсмо перед богом і перед тобою, що встали на тебе без причини, і добро твоє все і твоєї дружини І розграбували, а самого, схопивши, видали тебе Глібовичам на великую муку. Тож якщо ти нам не 2 спом’янеш усього того, що ми вчинили через своє недоумство 3, і хреста нам поцілуєш, то ми — люди твої, а ти єси наш князь. А Ростислава, схопивши, ми оддамо тобі в руки, і ти, що хочеш, те зробиш йому». І Рогволод цілував їм хреста на тому, що не спом’янути йому всього того, і одпустив їх до себе.




29.VI 1158

А були приятелі Ростислава із полочан, [і дали вони йому вість], що хотять його схопити. І стали [полочани] Ростислава хитрощами звати у братчину 4 до [церкви] святої Богородиці, до старої, на Петрів день , щоб тут схопити його. Але він поїхав до них, натягнувши броню під одежу, і вони не посміли на нього дерзнути. А на другий день стали вони його запрошувати до себе, кажучи: «Княже! Поїдь до нас. Є нам з тобою мова. Поїдь же до нас у город»,— бо князь був у той час на [селі] Білчиці. І сказав Ростислав послам: «А вчора я у вас був. То чому ви не мовили єсте мені, що вам треба було сказати?» Однак без усякої підозри він поїхав до них у город.

І тут погнав із города отрок його назустріч йому: «Не їдь, княже! Віче он у городі, а дружину твою б’ють і тебе хотять схопити». І тоді вернувся він назад і зібрався весь із дружиною на Білчиці, а звідти пішов військом до брата до Володаря в Мінськ. І багато лиха він накоїв волості Полоцькій, розоряючи [і забираючи] і скот, і челядь.

Липень 1158

І послали полочани [послів] по Рогволода до Друцька, і ввійшов Рогволод до Полоцька місяця липня, і сів на столі діда свойого і отця свойого з честю великою, і так були раді полочани.

А потім Рогволод зібрав воїв многих полочан, а Ростислав Мстиславич послав йому двох синів на поміч, Романа і Рюрика, і /273/ [воєводу] Внізда, і смольнян, і новгородців, і псковичів, і сам був пішов, та вернув його Аркадій, єпископ новгородський, ідучи з Києва 6.

Серпень або поч.
вересня 1158



6 Аркадія тоді в Києві висвятили на єпископа (див. далі текст).

І рушили вони на Ростислава до Мінська, і прийшли спершу до [города] Ізяславля на | Всеволода [Глібовича]. Але Всеволод заперся в Ізяславлі, і вони обступили [його] в городі. Однак Всеволод мав гелику приязнь до Рогволода, і, на ту приязнь надіючись [та] поїхавши до Рогволода, він поклонився [йому]. Рогволод тоді дав [город] Ізяславль Брячиславу [Васильковичу], бо [це] того була отчина, а Всеволоду [Глібовичу] дав [город] Стрежев.

А звідти він пішов до Мінська і стояв коло Мінська десять днів. І вчинив він мир із Ростиславом, і хреста вони цілували, [і] вернулися до себе. А Володар [Глібович] не цілував хреста, тому що він був у поході під Литвою, в лісах.

[У] тім же році став Ярослав [Володимирович] галицький домагатися Івана Ростиславича, стрийчича свого. Ярослав бо підмовив був князів руських, і короля [угорського Гейзу], і лядських князів, щоб вони були йому помічниками проти Івана. І вони обіцялися йому всі, і послали послів у Київ до Ізяслава Давидовича: Ярослав галицький — Ізбигніва [Івачевича], Святослав Ольгович — Жирослава Іванковича, Ростислав Мстиславич і Мстислав Ізяславич — Жирослава Васильовича, Ярослав Ізяславич — Онофрія, Володимир Андрійович — Гаврила Васильовича, Святослав Всеволодович — киянина, король [Гейза] — мужа свого, і од ляхів — свій муж. Але Ізяслав переспорив усіх і, одвіт їм давши, відпустив їх.

Іван же тоді, переполошившись, поїхав у поле до половців і, пішовши з половцями, став у городах подунайських. І розбив він два кораблі, і взяв багато добра в них обох, і шкодили вони риболовам галицьким. І прибуло до нього половців багато, і берладників у нього скупчилося шість тисяч, і рушив він до [города] Кучелмина, і раді були [там] йому. А звідти він до [города] Ушиці рушив. Та в город увійшла була залога Ярославова, і стали кріпко битися вої залоги з городських стін, а смерди перескакували через заборола до Івана, і перебігло їх триста. І хотіли половці взяти город, та Іван не дав їм узяти, і, розгнівавшись, половці поїхали од Івана.

Ізяслав [Давидович] тим часом послав [мужів] по Івана і привів | [його до] Києва. А коли довідався Ізяслав, що на нього із-за Івана хотять раттю піти Ярослав [Володимирович], Мстислав [Ізяславич і] Володимир Андрійович, то послав він до брата Святослава [Ольговича] в Чернігів [посла] Гліба Ракошича, даючи йому [городи] Мозир і Чичерськ, і розповів йому, що хотять на нього, [Ізяслава], раттю піти. Святослав же сказав: «Правда, брате, я гнівався єсмь на тебе за те, що ти мені Чернігівської волості не надав єси, та лиха я тобі не хотів. А коли вже так сталося, що на тебе збираються, то боже мене ізбав од волості сеї. Ти мені брат, і дай мені бог з тобою пожити добре». І цілували вони оба хреста межи собою про повну злагоду.

Тоді ж і зібралися в [городі] Лутаві Ізяслав [Давидович], і Святослав Ольгович, і син його Олег, [і син] Ігор, і Всеволодович [Святослав], і Володимирович Святослав. І пробували вони у великій злагоді три дні, і [дали один одному] дари многі. Тоді ж саме послали вони послів своїх у Галич і до [города] Володимира, повідомляючи про свою злагоду, і що бог [їх] поєднав [і] хрест чесний. Ті ж, довідавшись, що брати у злагоді, також не поїхали.

Неділя 10.VIII 1158

7 У Новг. І сказано, що Аркадія настановив єпископом митрополит Костянтин і повернувся він до Новгорода Великого 13 вересня, «на канонъ святого Въздвижения».

8 Оскільки в літопису далі сказано, що Мстислав Ізяславич із союзниками захопив Київ 22 грудня (тобто щоб тут бути уже на Різдво), а Ізяслав Давидович утік од Білгорода в ніч на 22 грудня (тобто 21 грудня фактично закінчилося його друге князювання в Києві), то, роблячи розрахунки назад (часові та просторові), можна твердити, що Ізяслав вирушив із Києва 6 грудня. Це було вельми шановане на Русі свято зимнього Миколи-чудотворця, і похід розпочинався традиційно. Очевидно, Ізяслав Давидовим, у свою чергу, планував Різдво святкувати уже в Галичі. Можливо, що 6 грудня було також патрональним днем Ізяслава Давидовича, і, отже, невідоме досі з жодних джерел його хрестильне ім’я могло бути Миколай. Ця гіпотеза підкріплюється тим, що Ізяславів дід Святослав Ярославич теж мав хрестильне ім’я Миколай. Відомо, що князі часто давали своїм синам імена дідів. Не випадково, мабуть, і старший брат Ізяслава Святоша (Святослав) Давидович постригся в ченці під ім’ям Миколая, як це видно з «Києво-Печерського патерика», де згадуються і його діти (безіменне).

9 Святославом Володимировичем.

10 В Іп. хибно «Мьстиславль».

11 Ідеться про дочку городенського князя Всеволода (Всеволодка) Давидовича, яка була спершу дружиною Володимира Давидовича.

[У] тім же році поставили Аркадія єпископом у Новгород місяця серпня в десятий день 7.

[У] тім же році Ізяслав Давидович почав війну проти Ярослава проти галицького, добуваючи волості Іванові Ростиславичу, на прозвище Берладнику. До нього бо, [Івана Ростиславича], слали [послів] галичани, велячи йому сісти на коней, і таким словом підмовляли його до себе, кажучи: «Тільки покажеш ти стяги, і ми одступимо од Ярослава». А до Ізяслава приходила ж йому та вість із Володимира, що хотять, зібравшись, піти на нього до Києва. /274/

І став він слати [послів] до брата свого Святослава до Ольговича і до Всеволодовича Святослава, велячи їм піти з ним на Галич. Він те їм обом розповів, що хотять піти на нього до Києва. Святослав же Ольгович слав до нього [послів] багато [разів], кажучи йому: «Брате! Кому ти домагаєшся волості — чи брату, чи синові? І добре б тобі не починати раті першим. А що ти кажеш: «Збираються на мене поїхати»,— то якщо вони поїдуть на тебе з похвальбою, то бог буде з тобою, і я, і мої оба синівці». | Але Ізяслав не послухав брата [і] рушив із Києва 8.

Святослав тим часом послав услід за ним [тисяцького] Георгія Івановича, Шакушаневого брата. І догнав він його в [городі] Василеві, і став йому мовити: «Не велить тобі брат починати раті, а всіляко велить тобі вернутися». Ізяслав же з люттю відповів йому: «Відомо хай тобі буде, брате: я нізащо не вернуся, коли вже пішов. І се скажи, Георгію, братові Святославу: «Якщо ти сам [не] ідеш, ні сина [не] пошлеш, а мені бог дасть, [що] я добуду Галич, то ти тоді не жалкуй на мене, коли поповзеш із Чернігова до Новгорода!»

І вельми пожалівся Святослав на це слово, яке йому повідав Георгій, і сказав Святослав: «Господи! Поглянь на моє смирення! Скільки я поступався, не хотячи крові пролити християнської і отчини своєї погубити, [щоб] узяти Чернігів із сімома городами пустими, Моровійськ, Любеч, Оргощ, Всеволож,— адже в них сидять псарі лише та половці! А всю волость Чернігівську він сам держить із своїм синівцем 9. І того йому не досить, а велить він мені іще з Чернігова піти, хоча хреста мені цілував, що не позаздриться забрати од мене Чернігів ніяким чином. Нехай бог усе розсудить і хрест чесний, що од нього ти мені одступаєш. Бо я, брате, не лиха тобі хотячи, бороню — не ходити, а хотячи тобі добра і спокою землі Руській».

А Ізяслав, дійшовши [до города] Мунарева, тут ждав синівця свого [Святослава Володимировича], бо його він послав був назустріч половцям диким, велячи їм поїхати до нього вборзі. Та прийшла йому вість, що Мстислав [Ізяславич], і Володимир [Андрійович], і Ярослав [Володимирович], і галичани ідуть до Києва. І [коли] був він коло [города] Василева, то тут догнав [його] Святослав, синовець його, з багатьма половцями. І звідти пішов він до Білгорода і, прийшовши до Білгорода, став на Київській путі.

Мстислав же [Ізяславич] із двома братами ввійшов у Білгород. [І] стали [вої Ізяслава Давидовича] битися кріпко, приїжджаючи до города, а ті, з города виїжджаючи, билися завзято. Ізяславу тим часом прийшла більша підмога до Білгорода: прибув же до нього [хан] Башкорд із двадцятьма тисячами, отчим Святослава 10 Володимировича,— бо його мати 11 втекла була в Половці і вийшла за нього, [Башкорда]. Ізяслав тоді показував їм, [Мстиславу Ізяславичу з братами], полки свої, велячи їм вийти з города. [Але] вони не вийшли і стояли в городі дванадцять днів.

А була серед берендичів зрада: вони бо удавали, що мають намір битися, приїжджаючи до города, а входили в словесні зносини одні з одними. Призвідцями ж сьому були: Тудор Сатмазович, Каракоз Мнюзович і Карас Кокій. І вони ото захопили були [боярина?] Кузьму Сновидича з хлопцем, які заготовляли покорм, і послали хлопця Кузьминого вночі, написавши йому свій знак [і] сказавши йому: «Іди в Білгород до Мстислава і скажи йому так: «У нас до тебе, княже, єсть і добро, і зло. Коли будеш ти нас [так] любити, як ото любив нас отець твій, і по городу нам даси по ліпшому, то ми на сім одступимо од Ізяслава».

Мстислав, рад бувши мові цій, послав до них із тим же хлопцем тої ж ночі [боярина] Олбиря Шерошевича, і згодився їм на все, чого вони волили, і на присягу до них ходив.

Ніч на 22.Х 11 1158

І настала полуніч, і поїхали берендичі і торки, кричачи, до Білгорода. Ізяслав тоді зрозумів зраду їх і, сівши на коня, погнав до стану їхнього, і побачив, що стан горить, і вернувся назад. Він узяв синівця свого Святослава Володимировича і Володимира Мстиславича, /275/ і побігли вони на Вишгород до [города] Гомія. І тут, у Гомії, він дождав княгині.

Княгиня ж утекла до зятя Гліба [Юрійовича] в Переяславль, а звідти поїхала на Городок [Остерський], та на Глібль, та на Хоробор, та на Ропеськ. Ярослав же Всеволодович, утішивши її і склавши їй честь у Ропську, допровадив її до Гомія, до Ізяслава.

Ізяслав тоді з княгинею пішов із Гомія до Вятичів і розграбував город [Облов], княгинин, [Катерини, жони] Святославової. А звідти він пішов у Вятичі і зайняв усі Вятичі за те, що Святослав [Ольгович] не пішов за ним, ні сина до нього [не] послав.

Святослав же, довідавшись, що [город] Облов узято і Вятичі зайняті, став домагатися добра Ізяславових бояр, і жон їхніх | захопив, і взяв за них викуп.

Половці ж утекли од Білгорода на [город] Юр’єв. І багато їх захопили берендичі і юр’євці, а дещо їх у [ріці] Росі потопилося.

22.XII 1158

Мстислав же [Ізяславич], і Володимир [Андрійович], і Ярослав [Володимирович] увійшли в Київ місяця грудня у двадцять і другий [день]. Мстислав тоді забрав багато добра Ізяславової дружини — золота, і срібла, і челяді, і коней, і скоту, і все одпровадив [до города] Володимира. Мстислав при цім, і Володимир, і Ярослав послали [послів] по Ростислава [Мстиславича] у Смоленськ, запрошуючи його до Києва на стіл, бо вони раніш цілували були йому хреста, що «ми тобі його домагаємось».

12 В Іп. «възмя тяжкы рЂчи».

13 За Лавр., того ж 1159 р. Костянтин помер у Чернігові; він заповів, щоб його тіло викинули псам; так і було зроблено, але на другий день, за велінням Святослава Ольговича, митрополита поховали в Спаському соборі.

Ростислав тоді послав до них [бояр] Івана Ручечника і Якуна [Мирославича], мужа од смольнян і [мужа] од новгородців, сказавши їм, [князям]: «Якщо ви мене вправду зовете з приязню, то я таки піду до Києва на свою волю, щоб вам правдиво мати мене за отця собі і під моїм вам послушенством ходити. І се я вам заявляю: не хочу я Клима в митрополії видіти, тому що не взяв він благословення од святої Софії і од патріарха». Мстислав же завзято сперечався за Клима, кажучи так: «Не буде Костянтин у митрополії, бо він кляв мені отця». Іванко ж, почавши тяжкі переговори 12, пішов до князя Ростислава.

І прийшов він до Смоленська, і переповів усі речі князю своєму, і Ростислав послав сина свого найстаршого Романа до Києва із приязню, і зустрів його Мстислав у Вишгороді. Але тут сталася суперечка межи ними обома: Ростислав Клима не хотів митрополитом, а Мстислав Костянтина не хотів, який був висвячений патріархом [Костянтином] і великим собором Константинограда. Суперечка продовжувалася, і оскільки була вона запеклою межи ними, то тоді поклали оба [князі], що не сісти їм обом, [Климові й Костянтинові], на столі митрополичому. І на тім цілували вони удвох хреста, що привести їм іншого митрополита із Цесарограда 13. /276/



Початок княжіння Ростислава, сина Мстиславового, в Києві


1159/60
Неділя 12.IV 1159

У РІК 6668 [1160]. Пішов Ростислав, син Мстиславів, із Смоленська до Києва на стіл. | І ввійшов він у Київ місяця квітня у дванадцятий день, у неділю,— а тоді була Паска свята,— і зустріли його всі люди [київські] і безліч [іншого] народу. Прийняли його люди з достохвальною честю, і сів на столі діда свойого і отця свойого сей благовірний князь Ростислав, і була людям подвійна радість — і воскресіння господнє, і княже возсідання.


1.V 1159




2.V 1159



1 Хутром, очевидно, рідкісних вовків-альбіносів.

2 2 травня — день пам’яті перенесення мощей Бориса і Гліба.

3 Див. прим. 1 до 964 р.

4 Текст перекладено за Воскр; у попередньому абзаці два слова «до Путивля» явно не на місці; вони правильно вжиті тут.

5 Є підстави твердити, що це той самий Якун Мирославич, новгородський муж, якого в 1159 р. Ростислав посилав послом до Києва разом з Іваном Ручечником, смольнянином; тоді Якун посадничав у Новгороді, потім він там зникає, а незабаром у Києві в оточенні Ростислава з’являється Якун.

6 В Іп. хибно «Рославнаго», у Воскр. «Ростислава».

7 Володша під іменем Всеволода згадується у «Слові о полку Ігоревім»; жона його невідома.

8 В Іп. «Стоняничь» (з припискою над рядком «го»), у Хл. «Гостянич».

9 В Іп. помилково «Ростиславль», у Хл. «Ростиславь».

10 Тут уперше в літопису згадується цей знаменитий зі «Слова о полку Ігоревім» Всеволод «буй-тур».

11 В Іп. хибно «Ярославич Заславич (Изяслава)»; у Лавр. «Ярослава Изяславича».

12 За змістом розповіді Ігорів брід (очевидно, назва, пов’язана з ім’ям Ігоря Рюриковича) був на якійсь лівій притоці Десни між Черніговом і Виром. Оскільки Ізяслава не знайшли на відстані дня путі (до 50-80 км), доводиться твердити, що він дійшов тоді до річки Борзни (можливо, так вона називалася і в давнину), яку й збирався перебрести; далі розпочиналося згадане кількома рядками вище поле, відоме з карти лісів тієї епохи, і до города Вира, куди Ізяслав, до того ж, не дійшов, жодна значна річка дорогу не перетинала.

[У] тім же році зібрався Ростислав зі Святославом Ольговичем [у городі] Моровійську місяця травня в перший день, і з’їзд їх обох був про велику приязнь. Тоді ж Ростислав позвав Святослава до себе на обід, і Святослав поїхав до нього безо всякої підозри. І була ж радість у той день межи ними обома, і дари многі. Дав бо Ростислав Святославу [дари] соболями, і горностаями, і чорними куницями, і песцями, і білими вовками 1, і моржовими іклами. А назавтра 2 позвав Святослав Ростислава до себе на обід, і тоді веселилися вони обидва дужче, ніж учорашнього дня. Святослав дав Ростиславу пардуса 3 і двох коней борзих під кованими сідлами. І тоді розійшлися вони до себе.

У тім же році воював Юрій Ярославич, із Турова [рушивши] до Путивля.

Того ж року ходив Ізяслав [Давидович до] Путивля на Олега на Святославича і стояв три дні коло города. Та, не досягнувши нічого, вернувся він до [города] Вира, звідки ото він і прийшов був. Та коли він прийшов до Вира 4, то виревці заперлися од нього і не пустили його до себе. Він тоді, звідти вернувшись, пішов у [город] Зартий і, перебувши тут, пішов назад, вернувшись у Вир.

Тоді [ж] Олег Святославич побив половців і Сантуза убив, половецького князя.

У тім же році послав Ростислав із Києва [воєвод] Юрія Нестеровича і Якуна [Мирославича] 5 в насадах на берладників, що були [город] Олешшя взяли. І, догнавши їх коло [города] Дциня, вони побили їх і здобич узяли.

[У] тім же році Володимир Андрійович, і Ярослав Ізяславич, і галичани побили половців межи [городами] Мунаревом і Ярополчем. І багато душ вернули вони з полону, що їх узяли були половці. Тоді ж і берендичів вони побили через помилку.

У тім же році ходив Рогволод [Борисович] із полочанами на Ростислава 6 Глібовича до Мінська. Ростислав [Мстиславич] при цім послав був із Києва поміч Рогволоду з [воєводою] Жирославом з Нажировичем — шістсот торків. Та в них померли [коні] з голоду, і прийшли вони [назад] піші, не діждавшись миру. Рогволод же стояв навколо города шість неділь. І вчинив він мир із Ростиславом по своїй волі, і вибавив Володшу 7 [Васильковича] з поруба, а Брячислава, [брата його], — із заліз. І цілували вони обоє хреста один одному.

[У] тім же році прийшло половців багато до Ізяслава Давидовича до [города] Вира. І рушив Ізяслав з усією силою половецькою до Чернігова на Святослава на Ольговича, і стали вони коло Десни по [річці] Крирову аж до [її] устя, а вниз — до [города] Гостоняничів 8. У Святослава ж тоді був синовець його Святослав Всеволодович і Рюрик [Ростиславич]. Ростислав 9 [же] узяв був у Святослава [Ольговича] Всеволода 10, сина його, щоб упевнити киян і берендіїв, бо вони не довіряли [Святославу Ольговичу] через свою провину. І билися вони з ними, [половцями], за ріку за Десну кріпко,— ті на конях, а інші в насадах їздячи,— і не пустили їх через ріку. І, стоявши, [половці] великої шкоди наробили — села попалили, людей пограбували. Святослави обидва тим часом послали [гінців] до Ростислава, прохаючи іще підмоги в нього. Ростислав тоді послав до них обох Ярослава Ізяславича 11, і Володимира Андрійовича, і галицька поміч [прийшла]. Ізяслав тим часом із половцями од’їхали в поле, а ці, прибувши, не знайшли його. [І] перебрели оба Святослави /277/ і Рюрик [ріку], вслід за ним [ідучи] за Десну, та, ходивши за день путі, не знайшли його [і] вернулися кожен до себе.

Ізяслав же Давидович дійшов [до] Ігоревого броду 12, і тут догнала його вість із Чернігова од близьких його приятелів. [Вони сповіщали], кажучи йому: «Не їздь, княже, нікуди ж. Брат твій Святослав недуж, а синовець од нього пішов до Новгорода, а дружину свою він одіслав од себе»,— бо Святославу тоді нездоровилось.

Ізяслав тоді, спішно порадившися з дружиною [і] взявши спільників своїх, поїхав, щоб напасти зненацька, до Чернігова. Святослав же не відав про наїзд Ізяслава. Він стояв перед городом у таборі з княгинею [Катериною] і з дітьми. А був тоді недільний день, і, приїхавши до Десни навпроти [села] Свинковичів, Ізяслав на зорі переправив полки свої через Десну і послав їх грабувати. Переїхав же був він і сам через Десну.

І була вість Святославу, що Ізяслав перебрідає через Десну, а половці грабують, і сільце [церкви] святого Спаса вони запалили. І спішно Святослав спорядив полки свої, а по Володимира по Андрійовича і по Рюрика послав [гінців] негайно. Так що Володимир у той день прийшов був із військом своїм і з київським військом, і [воєвода] Тудор Єлчич з галицькою підмогою прийшов уборзі. Володимир усі полки привів до Святослава.

Святослав тоді став, спорядивши полки всі [і] ждучи Ізяслава: він бо гадав тоді, що той піде на нього згідно зі своїм наміром, бо згідно з ним він уже рушив. І, взявши молодь із берендичами і з аєпичами 13, він послав [їх] на половців. І ті, з божою поміччю напавши на них, стали їх бити, і багато їх побили, а других руками похватали, і людей своїх вибавили з полону, що були половці побрали.

13 В Іп. і Хл. «и с Каепичи».

14 В Іп. і Хл. «к Зарытому».

15 Про цей самий похід на Вщиж і зустріч Андрія та Ізяслава щойно говорилося вище — там за північноволодимирським джерелом, тут — за південноруським.

Коли ж Ізяслав побачив, що половці, яких рубали, втікають, а інші потопають у Десні, він почав їх питати: «Що сталося?» І вони розповіли йому: «Ми бачили війська многі, які стоять коло города». Ізяслав тоді, убоявшись, поїхав назад за Десну і під покровом ночі поїхав до [города] Вира.

Володимир же просився у Святослава їхати вслід за ним. І Святослав пустив його, але вслід за ним пішов увесь сам і, прийшовши до Вира, спалив острог довкола города. В городі ж заперся був із княгинею Іван Ростиславич, а сам Ізяслав пішов був у поле. І, постоявши тут, рушили вони до [города] Вартого 14. А тут попаливши і багато лиха вчинивши, вернулися вони до себе.

До Ізяслава ж прибуло половців багато. І він пішов із ними до [городів] Воробійні і до Росухи, і, туди попустошивши, пішов до синівця свого [Святослава Володимировича] в [город] Вщиж. |

Зима 1159/60

Тої ж зими звідти пішов Ізяслав на Смоленську волость, попустошивши [її]. І там багато лиха накоїли половці; вони взяли більше десяти тисяч душ, а інших посікли.

Звідти ж Ізяслав послав [сватів] до Юрійовича до Андрія, випросив у нього дочку <Ростиславу> за синівця свого за Святослава і випрохав у нього поміч. І послав [Андрій] до нього сина свого Ізяслава з усім військом своїм, і муромська поміч [рушила] з ним, тому що прийшли були руські князі на Святослава на Володимировича і обступили були у Вщижі. Він же бився з ними із городських стін, дожидаючи Ізяслава, стрия свого, з поміччю і [підмогу] од тестя свого од Андрія.

Святослави ж оба, Ольгович і Всеволодович, і Рюрик [Ростиславич], і інші князі, почувши, що йде Ізяслав Андрійович із силою великою ростовською, [і] убоявшись, дали йому мир [і] вернулися.

Коли ж Ізяслав Давидович [та] Ізяслав Андрійович почули, що вони вернулися, то пішов Ізяслав у Вятичі, а Андрійович Ізяслав вернувся до отця свого Андрія в Ростов. З того ж походу пішов Ізяслав у Вятичі, і тоді й зустрілися на Волоці [Ламському] вони оба — [Ізяслав] з Андрієм з Юрійовичем. Тоді ж [Ростиславу] Андріївну привели за Святослава за Володимировича у Вщиж. /278/

Зима 1159/60

[У] тім же році пішов Святослав Ольгович до Вщижа на Святослава на Володимировича. І Всеволодовичі, [Святослав та Ярослав] , з ним оба ходили, і Рюрик [Ростиславич] із київським військом, і Олег Святославич, [і] Роман [Ростиславич] із Смоленська, і Всеслав [Василькович] із Полоцька, [і воєвода] Коснятин Сірославич з галичанами. І стояли вони довкола нього, [города Віцижа], п’ять неділь, і вчинили з ним, [Святославом Володимировичем], мир. І на тім цілував хреста [Святослав] Володимирович Святославу [Ольговичу], що мати йому його замість отця і під його повною волею йому ходити. І тоді вернулися вони до себе.

Андрій же [Юрійович] з Ізяславом [Давидовичем] зустрілися на Волоці [Ламському] 15. І послав [Андрій послів] до новгородців, кажучи їм: «Хай вам буде відомо: я буду добувати Новгород і добром, і лихом. Адже ви хреста мені цілували були єсте на тім, що мати [вам] мене собі князем, а мені вам добра бажати». І відтоді стали новгородці бунтувати і віче часто почали вчиняти.

Тої ж зими ходив Мстислав Ізяславич, Ярослав [Ізяславич і] брат його Ярополк, Андрійович Володимир і брат його Ярополк до Турова на Юрія на Ярославича. І стояли вони дві з половиною неділі, і, не вдіявши йому нічого, вернулися до себе.

1160/1
Червень 1160

У РІК 6669 [1161]. Віче вчинили новгородці, і послали [послів] до князя свого Святослава Ростиславича, і сказали йому: «Ми не можемо двох князів держати. Пошли-но, виведи брата Давида з Нового Торга». І він, не вередячи їм серця [і] вивівши брата, послав його у Смоленськ до [брата] Романа. Та не спинилась на цім злоба їх, а ще за гірше зло вони заповзялися. Трохи часу переждавши, вчинили вони віче проти Святослава, переступивши хресне цілування Ростиславу і синові його Святославу.

Князь бо сидів на [селі] Городищі у [церкві] святого Благовіщення. І ось пригнав до нього вісник і сказав: «Княже! Велике зло діється в городі! Хотять тебе люди схопити!» І мовив Святослав: «А яке їм зло я вчинив, що вони мене хотять схопити? І отцю моєму цілувавши хреста на тім, що мати [їм] мене князем собі до кінця живоття мойого? А вчора мені вони всі цілували святу богородицю». І коли він це мовив, то тут пішло безліч народу, людей, і, взявши князя, заперли вони [його] в хижці, а княгиню послали в монастир. А дружину його окували, а добро його розграбували і дружини його. А потім послали вони князя в [город] Ладогу, приставивши багатьох сторожів до нього.

І прийшла вість до Ростислава в Київ, що схоплено йому сина в Новгороді, і повелів він позабирати новгородців і повкидати їх у пересіченський погріб. І в одну ніч умерло їх чотирнадцять мужів. І розповіли Ростиславу, що вони задихнулися в погребі, і він опечалився із-за них, і повелів випустити їх із погреба і розвести їх по городах 1.| /279/

21.VI 1160 2



1 У Лавр, послідовність і. мотивація подій інші: новгородці ніби вигнали Святослава Ростиславича тому, що його отець у Києві (невідомо чому) розправився з купцями новгородської колонії: «поморив браття їх у погребі і багатьох майно взяв».

2 За Новг. I, це дата вступу Мстислава на новгородський стіл.





3 В Іп. і Хл. хибно «въ 20 день»; затемнення було частковим.

Новгородці тим часом послали до Андрія Юрійовича в Суздаль [послів], прохаючи в нього сина [Ізяслава?] княжити в Новгороді. Але він не дав їм сина, а став їм давати брата свого Мстислава. Та [його] вони не схотіли, бо він раніш княжив був у них, і пустив [Андрій] до них синівця свого Мстислава Ростиславича.

Святослава ж бог і сила чесного хреста ізбавили [од неволі]. Він пішов на Полоцьк, а Рогволод [Борисович] із Полоцька допровадив його до Смоленська.

[У] тім же році докончана була церква святої Богородиці у Володимирі, кам’яна, благовірним боголюбивим князем Андрієм. Він і прикрасив її прегарно — і різноманітними іконами, і дорогим камінням без числа, і начинням церковним, і верхи її позолотив. За віру ж його і за дбання про святу Богородицю привів йому бог ізо всіх земель майстрів, і оздобив він її краще од інших церков.

[У] тім же році погорів Ростов, і церкви всі, і соборна прегарна велика церква святої Богородиці, якої ото не було ніколи й не буде.

[У] тім же році ходив Рогволод [Борисович] до Мінська на Ростислава на Глібовича, і вчинив із ним мир, і вернувся до себе.

18.VIII 1160

[У] тім же році було знамення в місяці, наче він увесь мав згинути, місяця серпня у вісімнадцятий день 3.

[У] тім же році послав Ростислав [посла] до Святослава [Ольговича], кажучи йому: «Пусти до мене дитя, Олега, нехай він спізнає киян ліпших, і берендичів, і торків». І Святослав безо всякої підозри одпустив до нього сина свого. Олег же, прийшовши в [село] Ольжичі, послав [гінця] до Ростислава, кажучи йому: «Брате! Де ти мені велиш стати?» І Ростислав повелів йому біля Олегової могили стати, бо сам він стояв коло Шелвового сільця, під борком.

І був у нього [Олег] два дні на обіді. А на третій день, коли їхав Олег із табору на проїздку, то тут зустрів його попереду них, [дружинників] , муж Ростиславів і сказав: «Княже! Єсть мені до тебе діло велике, але запевни мене, що ти про се | не заявиш нікому». І він запевнив його, і той сказав йому: «Княже! Я правду тобі мовлю. Стережися. Хотять тебе схопити».

Олег тоді, пославшись на недугу матері [Катерини], став проситися в Ростислава у Чернігів до отця. Ростислав же приязно не хотів пускати його од себе, бо не мав він лиха в серці, але злії люди, не бажаючи добра межи братами бачити, так учинили. І Ростислав одпустив Олега до отця.

4 Додано з Воскр.

5 На Ізяслава Давидовича.

6 Ростислав Мстиславич.

Олег же, прибувши до Чернігова, не заявив сього отцю, а прогнівався на отця потай і став проситися в отця до Курська. Святослав /280/ тоді, не знаючи всього того, одпустив од себе Олега до Курська. І Олег пішов до Курська 4, і тут настигли [його] посли Ізяслава [Давидовича] з приязню, з дружніми словами, а Олег передав мужам своїм Ізяславові слова, бо вже й обидва Всеволодовичі, [Святослав та Ярослав], заприязнилися з Ізяславом. І сказали мужі Олегові: «Княже! А чи ж добре се єсть, що тебе хотіли в Києві схопити, а Чернігів оддають з-під твойого отця? Тому вже прав є отець твій і ти в хресному цілуванні». І вступив Олег у дружбу з Ізяславом без отчої ради.

А була вість Святославу [Ольговичу], що оба Всеволодовичі і Олег, син його, заприязнилися з Ізяславом, і вельми він опечалився цим. І розповів Святослав мужам своїм, що оба Всеволодовичі і Олег прилучилися до Ізяслава. І сказали йому мужі: «Дивно є, княже, що жалієшся ти на синівця свойого 5 і на Олега, а про своє живоття не дбаєш. Се не лжа тобі є, що Роман Ростиславич посилає із Смоленська попа свойого до Ізяслава, кажучи так: «Оддає тобі батя Чернігів, а ти зо мною в дружбі поживи». А сам-таки він 6 хотів тобі сина схопити в Києві. А ти вже, княже, і волость свою погубив єси, держачись за Ростислава, а він тобі, однак, ліниво помагає». І так поневолі одійшов Святослав од дружби з Ростиславом до Ізяслава.

[Тим часом] багато половців пішло до Ізя|слава. Ізяслав тоді зібрався з обома Всеволодовичами, [Святославом та Ярославом], і з братами, і з Олегом [Святославичем], лише Святослав [Ольгович] не пішов із Чернігова. І рушив він назустріч половцям у поле, і, з’єднавшися з половцями, поїхав до Переяславля на Гліба [Юрійовича], на зятя свого, велячи йому поїхати з собою за Дніпро на Ростислава. Та Гліб не їхав із ним, і стояв він коло Переяславля дві неділі, і не досягли вони нічого.

Ростиславу ж була вість, що Ізяслав прийшов до Переяславля з усім браттям. І великий князь київський Ростислав, зібравши воїв многих, рушив на Ізяслава і перебував у [городі] Треполі.

Коли ж почув Ізяслав, що Ростислав іде на нього з полками своїми, то побіг Ізяслав, а половці втекли у поле.

Серпень 1160

У тім же році прийшов митрополит Феодор із Цесарограда місяця серпня; посилав бо був по нього [послів] князь Ростислав.

Ізяслав тим часом, поєднавшися дружбою з браттям своїм, послав [послів] по половців, і прийшло до нього половців багато. Тоді Ізяслав, з’єднавшися з обома Всеволодовичами, і з Олегом, і з половцями, пішов за Вишгород до [города Давидової] Боженки 7, бо тут Дніпро 8 був став, а ніде ж інде не став був. Тут же перейшовши Дніпро, коло [Давидової] Боженки, він рушив полками до Києва, і, /281/ прийшовши, стали вони на оболоні, в лозах, навпроти [урочища] Дорогожича.

Середа 8.II 1161



7 В Іп. «Божници».

8 В Іп. хибно «и дни престалъ», у Хл. «ДнЂпръ стал».

9 Час битви обраний не випадково, — це день пам’яті Феодора Стратилата, воєводи-святого.

Назавтра ж, у восьмий [день] 9 місяця лютого,— а день тоді був середа,— почав Ізяслав із браттям споряджати полки і, підготувавшись, пішов на Подолля. А Ростислав з Андрійовичем [Володимиром] стояв коло стовп’я, бо тоді загороджено було стовпами од Гори [Юрховиці] і аж до Дніпра. І запекла, вельми люта битва була з обох [сторін], і багато падало тих, яких убивали з обох [військ]. І так страшно було дивитися, ніби мало настати друге пришестя.

І почав одолівати Ізяслав, а половці вже в’їжджали в город, прорубуючи стовп’я. І запалили вони двір Лихачів, попів, і Радиславів, і побігли берендичі: [одні] — до [урочища] Угорського, а другі — до Золотих воріт. І стала мовити дружина Ростиславова: «Княже! Осе брати твої до тебе не прибули, ні берендичі, ні торки, а сих — велика сила. Ти піди-но в Білгород і там підождеш братів своїх і пособників усіх своїх».

Ростислав тоді, послухавши їх, пішов до Білгорода з військами своїми і з княгинею. У той же день прибув до нього Ярослав [Ізяславич], синовець його, з братом Ярополком, а [Володимир] Андрійович поїхав до [города] Торчського — і до берендіїв, і до торків.

Неділя 12.II 1161

Ізяслав же увійшов у Київ місяця лютого в дванадцятий [день] і, ввійшовши у святу Софію, дав прощення всім киянам, що їх були побрали 10. І пішов Ізяслав до Білгорода.

12.II 1161


10 У Воскр. «ихъже бЂ поималъ Ростиславъ въ крамолЂ»; суть крамоли неясна, можливо, на неї натякає попередня розповідь, де один із мужів Ростислава лякає Олега Святославича.

11 Картину затемнення доповнено фантастичними деталями.

12 Ізяслав виступив із Києва 12 лютого, а був убитий 6 березня, тобто чотири тижні минути не могло; у літопису неповні тижні, місяці, роки часто рахуються за повні.

У той же час було знамення в місяці, страшне і дивне: ішов ото місяць через усе небо од сходу до заходу, змінюючи свій вигляд. Спершу він зменшувався помалу, поки весь не зник. І вигляд його був ніби трохи чорний, а тоді він став наче кривавий, а потім ніби мав два лиця, одне — зелене, а друге — жовте. І посеред нього ніби два ратники рубалися мечами, і одному з них наче кров ішла з голови, а другому — біле, як молоко, текло 11. І тому говорили старії люди: «Недобре є отаке знамення, се провіщає княжу смерть»,— що й сталося. Та ми до попереднього повернемось.

Ізяслав же, прийшовши до Білгорода, стояв навколо дитинця чотири неділі 12; острог Ростислав сам був спалив, до нього. Святослав [Ольгович] тим часом слав [послів] із Чернігова до Ізяслава, велячи йому мир узяти: «Якщо ж тобі не дадуть миру, то все-таки ти поїдь за Дніпро. Коли ти будеш за Дніпром, то в усьому ти будеш правий». /282/ Та Ізяслав не послухав брата свого Святослава, а сказав йому: «Брати мої, вернувшись, підуть у волость свою. А мені [куди] вернутися? У Половці я не можу йти і у Вирі не можу з голоду помирати. Тож ліпше волію тут померти».

1161/2

У РІК 6670 [1162]. Рушив Мстислав [Ізяславич] із [города] Володимира військом своїм [і] з галицькою поміччю, а Рюрик [Ростиславич] пішов із Торчського з Володимиром з Андрійовичем, і з Васильком з Юрійовичем, і з берендіями, і з ковуями, і з торками, і з печенігами. І з’єдналися вони коло [города] Котельниці з Мстиславом, а звідти пішли до Білгорода на [город] Мутижир. /283/ І [коли] вони були на [селі] Кучарі, то почали проситися чорні клобуки у Мстислава [піти] наперед: «Хай ми поглянемо, княже, чи велика рать?» І Мстислав пустив їх.

[Але] дикі половці устерегли військо [Мстиславове], і примчали до Ізяслава, і розповіли йому про рать велику. Ізяслав тоді, навіть полків [не] бачивши, побіг од Білгорода, а Ростислав із Ярославом і з Ярополком [Ізяславичами] вийшли з города своїми полками і тут дождалися браття свого.

1 В Іп. «Генечевичь», у Хл. «Негечевич».

2 17 серпня 1161 р. сонячного затемнення, яке б спостерігалося на Русі, не було. Очевидно, тут ідеться про якесь атмосферне явище. Є також припущення, що тут (із помилкою у назві дня і місяця) говориться про сонячне затемнення, яке було в середу 17 січня 1162 р.

Зібравшись усі [і] привітавшись, вони поїхали вслід за ними, [військами Ізяслава]. Торки ж догнали вози їхні на [річці] Желяні, а війська їхні настигли [недалеко] од [села] Буличів і тут стали сікти їх, а інших руками хватати. Схопили ж тоді і [воєводу київського] Шварна, і обох Милятичів, Степана та Якуна, і Нажира Переяславича. Ізяслава ж настигли коло озер, коли він в’їжджав у борок. І догнав його [торчин] Воїбор Негечевич 1, і рубав по голові шаблею, а другий ударив його [списом] у стегно, піднявши його, і тоді полетів він з коня. І, взявши його, Мстислав ледве живого одіслав [його] в монастир, до [церкви] святого Симеона, що є в Копиревім кінці.

6.III 1161


Понеділок 13.III 1161

Убитий же був Ізяслав місяця березня в шостий день, і звідти, [із церкви святого Симеона], одіслали його до Чернігова. І Святослав [Ольгович] опрятав зі сльозами тіло його, і положили тіло його в отчій його церкві, у [церкві] святих мучеників Бориса і Гліба, місяця березня у тринадцятий [день],— день же тоді був понеділок.


28.IX 1161

У тім же році знову новгородці взяли Святослава Ростиславича до себе княжити, а Юрієвого внука Мстислава [Ростиславича] вигнали од себе.

Четвер 17.VIII 1161


3 За Никон., у Володимира Святославича, жона якого невідома, було ще два старші брати — Давид (помер 1147 р., від невідомої жони мав сина Ігоря) та Ігор.

У тім же році було знамення в сонці, місяця серпня в сімнадцятий день, у четвер 2.|

У тім же році преставився князь Володимир, у Рязані, син Святославів, онук Ярославів 3.

У тім же році преставився князь Іван Ростиславич, прозваний Берладником, у [городі] Солуні. І деякі так говорили, що від отрути була йому смерть. /284/

У тім же році приходив Рогволод [Борисович] із полочанами на Володаря [Глібовича] до Городця. Але Володар не дав йому бою вдень, а вночі виступив на нього із города з литвою. І багато лиха вчинилося в ту ніч: тих побили, а других руками похватали безліч — [їх було] більше, ніж убитих. Рогволод тоді вбіг у [город] Слуцьк і, пробувши тут три дні, пішов у [город] Друцьк. А до Полоцька він не посмів іти, тому що множество погинуло полочан. Полочани ж посадили в Полоцьку Васильковича [Всеслава].

У тім же році поїхав Ізяславич Мстислав із Києва, розгнівавшись на стрия свого, на Ростислава, і багато сварок постало межи ними. Давид бо [Ростиславич] без отчого веління поїхав у [город] Торчський і, захопивши, привів до Києва посадника Мстиславового Вишка, а Ростислав послав сина свого Мстислава у Білгород 4.

4 Торчський і Білгород були волостями Мстислава Ізяславича.

5 За актовими печатями, хрестильне ім’я Мстислава Ростиславича було Іван (Іоанн), а Ярополка Ростиславича — Федір.

6 Андрій просив дозволу їсти м’ясо від Великодня до неділі Всіх святих у середу і п’ятницю тоді, коли на ці пісні дні припадали свята; Леон частково порушив церковне правило; за ним дозволяється їсти м’ясо по середах і п’ятницях у великодній тиждень і в тиждень від Трійці до Всіх святих.

7 Це підтвердження того, що друга жона Юрія Володимировича була грекинею; його тісні зв’язки з Візантією відомі. Оскільки ж Мануїл І Комнин так щедро наділив обох дорослих синів другої жони Юрія, то задовільно пояснити це можна лише тим, що вона була, очевидно, сестрою Мануїла, дочкою Іоанна II Комнина.

8 В Іп. хибно «горн», у Хл. «городи».

9 За Лавр., відомий лише один син Мстислава (за актовими печатями — Федора) — Ярослав, який, теж за актовими печатями, мав хрестильне ім’я Гаврило; за Новг. I, він мав прозвище Красний.

Тоді ж Мстислав [Ізяславич] рушив із [города] Володимира на Володимира Андрійовича до [города] Пересопниці, І, прийшовши, став він на [селі] Вибучі, і почав слати [послів] до Володимира, велячи йому одступити од Ростислава. Володимир, однак, не відступив од хресного цілування Ростиславу, а всіляко держався Ростислава усім серцем. Мстислав тоді вернувся назад у Володимир.

У тім же році цілували Ольговичі хреста Ростиславу — Святослав Ольгович і Всеволодовичі оба, [Святослав і Ярослав].

У тім же році вигнав Андрій [Юрійович] єпископа Леона із Суздаля, і братів своїх погнав, Мстислава і Василька, і двох Ростиславичів, [Мстислава та Ярополка] 5, синівців своїх, [і] мужів отця свого найзнатніших. А се він учинив, хотячи самовладцем бути усій Суздальській землі. Проте Леона, єпископа, він вернув назад, покаявшись за цей гріх, але в Ростов, а в Суздалі він не дав йому сидіти. Та держав він його чотири місяці в єпископії.

[Бо] став [Андрій] просити в нього [дозволу] од Воскресіння Христового до Всіх святих їсти м’ясо в середу і в п’ятницю, а єпископ дозволив йому в одну великодню неділю їсти м’ясо і в середу і в п’ятницю, а в інші [ці дні] строго додержувати [посту] 6. І він через цю причину погнав його із своєї землі, і прийшов [Леон] у Чернігів до Святослава Ольговича, а Святослав, утішивши гарно, одпустив [його] в Київ до Ростислава.

[У] тім же році вчинив мир Ростислав з Юрієм з Ярославичем.

У тім же році прийшли половці многі до [города] Юр’єва. І взяли вони багато веж [чорних клобуків] по [ріці] Роту, і [торчина] Воїбора [Негечевича] убили, який був Ізяслава [Давидовича] убив. Чорні ж клобуки, зібравшись усі, поїхали вслід за ними і настигли їх на [ріці] Росі. І багато вони побили їх, і здобич усю одібрали од них, і самих захопили більше п’ятисот. Захопили вони також і двох княжичів Сатмазовичів, і інших княжичів. /285/

[У] тім же році Рюрик [Ростиславич], і Святополк Юрійович туровський, і Святослав Всеволодович із братом Ярославом, і з Олегом Святославичем, і з Володимировичем [Святославом], і з кривськими князями пішли до [города] Слуцька на Володимира на Мстиславича. Володимир же, побачивши силу їх, дав їм мир і Слуцьк одступив їм, а сам пішов у Київ до брата Ростислава. Ростислав тоді дав йому Треполь І інші чотири городи придав йому до Треполя.

[У] тім же році пішли два Юрійовичі, Мстислав і Василько, з матір’ю 7 до Цесарограда і Всеволода молодого, третього брата, узяли з собою. І дав цесар [грецький Мануїл Комнин] Василькові на Дунаї чотири городи 8, а Мстиславу 9 дав волость Аскалонію.

1 Слова в дужках [рік і] додаємо тому, що Феодор прибув до Києва в серпні 1160 р., і ці десять місяців мали б минути у червні 1161, а не 1162 р.

У РІК 6671 [1163]. Учинив Ростислав мир із Мстиславом [Ізяславичем]. Він вернув усі городи Мстиславу, Торчський і Білгород, а за Треполь дав йому Канів.

[У] тім же році привів Ростислав із Половців Белуківну, князя половецького [Белука] дочку, за сина свого за Рюрика.

Того ж року він і мир уладнав із половцями. |

Тоді ж і Феодор, митрополит, преставився, бувши [рік і] 1 | десять місяців у митрополії.

[У] тім же році пустошили ляхи навколо [города] Червена.

1163/4





1 Далі в усіх списках літописів прогалина, але текст зберігся у Татіщева, звідки його й подаємо в перекладі.

2 Патріархом константинопольським був тоді Лука Хрисоверг.

3 Святослав Всеволодович.

4 В Іп. «и съ пискупомъ»; потім виправлено на «и съ епискупомъ».

5 За Уставом Святослава Ольговича про церковну десятину 1137 р., його хрестильне ім’я було Миколай (Никола), а в ченцях (за Любецьким синодиком) — Гавриїл.

У РІК 6672 [1164]. Прийшов митрополит Іоанн в Русь. І не хотів його Ростислав прийняти, тому що одрядив був Ростислав [боярина] Гюряту Семковича до цесаря [грецького Мануїла Комнина], намагаючись настановити Клима [Смолятича] на митрополію. А повернувся Гюрята назад із [города] Олешшя з митрополитом [Іоанном] і з цесаревим послом.

І прислав цесар дари многі Ростиславу — оксамити, і паволоки, і всяке узороччя різноманітне. При цім посол цесарів говорив Ростиславу: «Мовить тобі цесар: «Якщо приймеш ти прихильно благословення од святої Софії 1, <буде тобі митрополит Іоанн». Великий же князь сказав до цесаревих послів: «Я сього митрополита задля честі і приязні цесаревої і патріархової 2 прийму, але надалі, якщо патріарх без призволення нашого всупереч правилам святих апостолів поставить митрополита, ми не приймемо [його], а будуть вибирати єпископи». І тоді ввів він митрополита з честю в Київ, а послів одпустив до цесаря з дарами і з приязню великою.

Того ж року розболівся тяжко Святослав Ольгович чернігівський. Олег же, син його, був тоді в Курську. І прислав до нього отець [гінця], щоб він приїхав до нього уборзі>. І одказала дружина Олегові [Святославичу]: «Княже! Не барись, їдь уборзі, бо Всеволодович 3 недобре жив із отцем твоїм і з тобою. Ачей, він замислить що лихе!» І Олег спішно поїхав до Чернігова, та не застав отця живого, бо таїли смерть його три дні, до приїзду Олега.

Учинила ж се княгиня [Катерина], порадившися з єпископом 4 і з мужами князя свого з найзнатнішими. І цілували вони [ікону] святого Спаса на тім, щоб не посилати [вість] до [Святослава] Всеволодовича в Новгород- [Сіверський]. Першим цілував святого /286/ Спаса єпископ Антоній, а потім дружина цілувала. І сказав Юрій [Іванович], тисяцький: «Не гоже було нам дати єпископові цілувати святого Спаса, тому що він є священнослужитель, і не слід нам запідозрювати його, бо він князів своїх любив». І сказав єпископ: «Я задля того присягаю перед вами: хай бог мені [свідком] буде і та, яка його родила, що не послати мені до Всеволодовича аніяким чином, ні обману [не] вчинити. І вам також, синове, я мовлю: не погибніть душею і [не] будьте зрадниками, як Іуда».

Та се він говорив їм, обман таячи в собі, бо був він родом гречин. Отож він спершу цілував святого Спаса, і він же учинив і лихий злочин. Бо, написавши грамоту, він послав [гінця] до [Святослава] Всеволодовича, кажучи так: «Стрий тобі помер, а по Олега ж послали. Але ж дружина по городах далеко, а княгиня сидить у безпорадності з дітьми, і добра безліч у неї. Поїдь-но вборзі. Олег же іще не в’їхав, і ти по своїй волі урядишся з ним».

Святослав тоді спішно прочитав грамоту і послав сина свого [Володимира?] в [город] Гомій, а посадників розіслав по [інших] городах. Сам же він хотів поїхати [до] Чернігова, та почув, що Олег уже в Чернігові. І почали вони оба слати між собою [послів], ладячись про волості, і Олег, поступившись своїм, уладився [так]: Святославу він уступив Чернігів, а собі взяв Новгород- [Сіверський]. І послав Олег із хрестом [боярина] Івана Радославича, і цілував Святослав хреста Олегові, що він додержить [слова],— і не додержав. Сказав бо був Всеволодович, хреста цілуючи: «А братів я обох тобі наділю, Ігоря і Всеволода»,— і тим обом він не додержав [слова].

15.II 1164
Понеділок 17.11 1164

Преставився ж Святослав 5 місяця лютого в п’ятнадцятий день, а в сімнадцятий покладений був у гроб, у понеділок.

Зима 1163/4

У той же рік була повінь велика в [городі] Галичі. За божим допустом од сильного дощу в один день і в ніч із Дністра несподівано пішла велика вода на оболонь, і дійшла аж до Бикового болота, і потопила більше трьохсот чоловіка, що пішли були з сіллю із [города] Удеча. І багатьох людей знімали з дерев, і вози, що їх вода була повикидала, а багато інших потопилося. І хліб у них був сильно дорогий на ту зиму.

28.Х 1165

У той же рік преставився благовірний князь христолюбивий Ізяслав, син великого князя Андрія [Юрійовича]. І плакав по ньому князь Андрій, отець, і брат його, [Ізяслава], Мстислав. І тоді положили його у церкві святої Богородиці в [городі] Володимирі- [Суздальському] з плачем великим місяця жовтня у двадцять і восьмий день.

1164/5

У РІК 6673 [1165]. Прибіг із Цесарограда братан цесарів кир Андроник 1 до Ярослава [Володимировича] в Галич. І прийняв його Ярослав із великою приязню, і дав йому Ярослав декілька городів для піддержки. Але потім прислав цесар [грецький Мануїл Комнин] двох митрополитів, кличучи його до себе, і Ярослав одпустив [Андроника] до нього з великою честю, приставивши до нього, [Андроника], єпископа свого Кузьму і двох мужів своїх найзнатніших.

29.VI 1164

1 Андроник І Комнин, син Ісаака, внук Олексія І Комнина, двоюрідний брат (а не братан) тодішнього візантійського імператора Мануїла І Комнина, був двоюрідним братом також Ярослава Володимировича Осмомисла: дочку Володаря Ростиславича, сестру Володимира Володаревича, тітку Ярослава Ірину у свій час видали за Ісаака (див. прим. 1 до 1104 р.). Андроник претендував на візантійський трон, і Мануїл кинув його до тюрми, звідки він утік і подався до свого родича в Галич. Мануїлові це було небезпечно, бо Андроник нібито збирався піти на нього війною, і тому імператор замирився зі своїм двоюрідним братом.

2 Тобто на свято Петра і Павла.

3 Василько Ярополкович, син першої (невідомої на ім’я) жони Ярополка Ізяславича, був одружений (за польськими даними) з невідомою на ім’я дочкою великого князя польського Болеслава Кучерявого від другого шлюбу.

4 В Іп. і Хл. хибно «на Руси»; у Воскр. «на Рси»; у Єрмол. «на Роси».

5 В Іп. і Хл. помилково «Ярославъ»; у Воскр. «Ростиславъ»; за Новг. I, Іллю поставив єпископом у Новгород митрополит Іоанн «при князи русьстЂмь Ростисла†мъсяця марта въ 28, на вьрьбницю», а прибув він до Новгорода 11 травня 1165 р.

[У] тім же році одведена була Ростиславна Огафія за Олега за Святославича місяця червня у двадцять і дев’ятий день 2.

[У] тім же році Давид Ростиславич сів у Вітебську, а Романові [Михайловичу], Вячеславовому внуку, дав Ростислав [Мстиславич городи] Василів і Красний.

[У] тім же році Василько Ярополкович 3 побив половців на [ріці] Росі 4. Багато ж їх він руками захопив, і збагатилася дружина його оружжям і кіньми, а сам він багато викупу взяв за них. /287/

У РІК 6674 [1166]. Поставив Ростислав 5 князь єпископом у Новгород Великий Іллю; той бо Ілля родом був новгородець.

[У] тім же році одвели дочку Святослава Ольговича за Ярополка за Ізяславича.

[У] тім же році преставився благовірний князь христолюбивий Ярослав, син великого князя Юрія [Володимировича]. І плакав по ньому брат Андрій, і положив [його] в церкві святої Богородиці в [городі] Володимирі- [Суздальському] місяця квітня у дванадцятий [день].

Преставилася княгиня [Катерина, удова] Святослава Ольговича.

У РІК 6675 [1167]. Помер Святослав Володимирович у [городі] Вщижі, онук Давидів.

[У] тім же році зняв війну Святослав Всеволодович з Олегом [Святославичем] із-за [волості] Володимировича [Святослава]. Олег бо просив справедливого наділу її, але Святослав йому [його] не надав, а дав брату своєму [Ярославу] ліпшу волость, а сина [Олега?] посадив у Вщижі. І Ростислав, подбавши про справедливість, оскільки Святослав зобиджає Олега, став через це помагати Олегові. Багато ж посилав Ростислав [послів] до Святослава, велячи йому по-справедливому наділити Олега і добра їм бажаючи, але Святослав не послухав його.

Олег тоді поїхав до [города] Стародуба, бо стародубці прислали були [послів] до Олега. Та [його] упередила підмога Ярославова, [увійшовши] в город, і городянам не можна було свій намір сповнити. І Олег, вернувшись назад у гніві, багато [людей] взяв у полон.

Святослав тоді послав брата свого Ярослава з половцями до Новгорода- [Сіверського], і вони, дійшовши [до] ріки Молочної, вернулися там назад, на віддалі п’ятнадцяти верст од города. Олег же був у той час вельми нездоров, так що не міг він навіть на коня всісти. І Ростислав, довідавшись, що Олег вельми слабує, став слати [послів] до Олега, велячи йому миритися. Отож Олег послухав його, уладнав мир із братом, і Святослав дав Олегові чотири городи, і вони обидва хреста цілували.

1166/7


1 Руським купцям, що торгували з Греками.

2 Тобто перестрілювалися, не переходячи до бою врукопаш.

3 Треба думати, що побіг до города Городця на ріці Березині (див. 1162 р.). Більше Володар Глібович не згадується; у Лавр, під 1186 р. виступає його син Василько, князь логожський, а Татіщев під 1182 р. говорить про другого сина його (Володимира); князя мінського.

4 В Іп. «Славлю» хибно виправлено на «Всеславлю», у Хл. «Святославлю».

5 В Іп. і Хл. хибно «Ярославичь»; у Воскр. «Ярославь».

6 Тут ідеться про смерть невідомої на ім’я дочки Андрія Юрійовича, першої жони Олега (за Любецьким синодиком — Феодосія?) Святославича-Михайловича; далі під 1176 р. як шурин Олега діє невідомий на ім’я син Юрія Ростиславича (від невідомої жони), князя рязанського, отже, дочка цього Юрія (за Любецьким синодиком, вона, можна думати, мала ім’я Єфросинії?) була другою жоною Олега Святославича. В наступному реченні говориться про іншого Олега — Олега Святославича-Миколайовича, старшого брата Ігоря Святославича (героя «Слова о полку Ігоревім»).

7 Оскільки Боняк виступає в літопису як воєначальник уже в 1096 р., то в 1167 р. йому, виходить, було щонайменше 90 літ (можливо, це був інший Боняк?).

Коли ж довідались половці, що князі не в приязні живуть, [то], пішовши в пороги, стали вони шкодити гречникам 1. І послав Ростислав [воєводу] Володислава [Воротиславича], ляха, з воями, і вони провели гречників [крізь небезпеку].

[У] тім же році родився Олегові [Святославичу] син, і нарекли йому ім’я в хрещенні Борис, а мирське — Святослав.

[У] тім же році пішов Володар Глібович раттю до Полоцька, а Василькович Всеслав рушив супроти нього з полочанами. Володар тоді, довідавшись, що йдуть супроти нього, не дав йому з’єднатися [з військом Давида Ростиславича], і вдарив на них зненацька, і багато їх побив, а інших руками взяли. Всеслав при цім утік до [города] Вітебська, а Володар увійшов у Полоцьк і цілував хреста з полочанами.

І рушив він до Вітебська на Давида [Ростиславича] і на Всеслава, і, прийшовши, став на ріці [Двіні], і почали вони битися через ріку 2. Давид же не дав йому бою через те, що ждали вони [зі Всеславом] брата свого Романа [Ростиславича] зі смольнянами. І тут дивне вдіялось: ополуночі був грім сильний, наче вої перебрідали через ріку, і страх напав на військо Володареве, і сказала дружина Володареві: «Чого ти стоїш, княже, не їдеш звідси? Адже ж се Роман перебрідає, а звідси — Давид». І побіг Володар од Вітебська 3.

А назавтра Давид, побачивши, що Володар утік, послав [військо] вслід за ними. Та вони не настигли їх, тільки тих, що по лісу блукали, багато захопили. А Всеслава [Давид] послав до Полоцька.

[У]тім же році взяв Ярослав [Володимирович], галицький князь, за сина свого за Володимира дочку Святослава 4 Всеволодовича Болеславу. |

[У] тім же році привів Ярослав 5 Ізяславич, із Турова взявши за сина Всеволода, дочку Юрія Ярославича Малфрідь. /288/

У тім же році померла Андріївна за Олегом за Святославичем 6.

[У] тім же році бився Олег Святославич із [ханом] Боняком 7 і переміг Олег половців.

У тім же році схопили половці [воєводу київського] Шварна за Переяславлем, а дружину його перебили. І взяли вони за нього викупу безліч.




У РІК 6676 [1168] 1. Послав Ростислав [послів] до братів своїх і до синівців своїх, велячи їм усім зібратися в себе з усіма військами своїми. І прийшов Мстислав [Ізяславич] із Володимира, Ярослав, брат його, із Луцька, Ярополк, [другий брат], із Бужська, Володимир Андрійович, Володимир Мстиславич, Ярослав Всеволодович 2, Гліб Юрійович, Рюрик, Давид, Мстислав — діти Ростиславові 2, Гліб [Всеволодович] городенський, Іван Юрійович 3, онук Ярослава Святополковича 2, і галицька поміч. І стояли вони коло Канева довгий час, допоки пройшли [валки] Гречника і Залозника, і звідти вернулися вони до себе.

1 Події, внесені до літопису під цим роком, стосуються в основному попереднього, 1166/7 р. Пересунено на рік уперед і наступні дати: 6677 (треба 6676 ультраберезневий, або 6675 березневий рік), 6678, 6679, 6680.

2 Додано з Воскр.

3 В Іп. і Хл. хибно «Иванъ Ярославичь. сынъ».

4 В Іп. «Семьюнови и попови», у Хл. «Семіонови попови»,— ідеться про одну особу, а не про дві.

5 Див. прим. З до 1074 р.

6 В Іп. помилково «взимаше», у Хл. «възываше».

7 Ідеться про візантійського імператора й письменника Костянтина (Константина) Порфірогенета (Багрянородного); з тексту виходить, що хтось читав Ростиславові його твори.

8 Поклад ник може означати: спальник — людина, що дбала про стан княжих покоїв; скарбник; улюбленець.

9 Ростислав мав хрестильне ім’я Михайло.

10 Молитва із молебного канону богородиці, який співають в усякій душевній скорботі; скорочена і пристосована до особи Ростислава.

11 Ростислав почав самовладне князювати в Києві 12 квітня 1154 р. (короткочасне князювання Ізяслава Давидовича в 1161 р. не береться до уваги). У Татіщева Ростислав Мстиславич має таку характеристику: («Сей князь на зріст був середній, лице широке і борода кругла, широка. Дбав про церкву святу і ледве чи коли проминув співи, чин святительський шанував і багато ми лостині священикам, удовицям і вбогим давав. Про воїнство і суди не дбав, через що в ратях мало щастя мав, а в судах тивуни його поборами збагатились, і був од них убогим утиск»).

12 В Іп. і Хл. «Беглюковы»; але далі йдеться про Белуківну, його дочку.

Того ж року наприкінці пішов Ростислав до Новгорода [Великого], бо недобре жили новгородці зі Святославом, сином його. І прибув він до [города] Чичерська до зятя Олега [Святославича], бо тут ждав був його Олег із жоною [Огафією]. І взяв Олег Ростислава на обід, і була радість велика у той день межи ними. Олег же многі дари дав Ростиславу, і дочка [Огафія] дала йому дари многі. А на другий день позвав Ростислав до себе Олега і дочку і, ще більшими дарами наділивши всіх, пішов до Смоленська.

І почали його зустрічати ліпші мужі смольняни за триста верст, а потім зустріли його внуки, а тоді зустрів його син Роман, і єпископ Мануїл, і [боярин] Внізд, і мало не весь город [Смоленськ] вийшов назустріч йому. І так вельми обрадувалися всі приходу його і безліч дарів дали йому.

А звідти [він рушив] у [город] Торопець і відтіля послав [гінця] до сина Святослава в Новгород, велячи йому виїхати назустріч собі на [город] Луки, бо вже Ростислав був вельми нездоров.

І зустрівся він тут, на Луках, із сином і з новгородцями. І цілували новгородці хреста Ростиславу на тім, що мати їм сина його собі князем, а іншого князя не шукати, аж поки вони з ним смертю [не] розлучаться. І многр дарів узяв він у сина і в новгородців, і звідти вернувся до Смоленська.

Рогнідь же, сестра його, бачивши, що брат вельми знемагає, стала благати його, велячи йому лягти у Смоленську в його власному домі. Але він сказав їй: «Не можу я тут лягти. Повезіте мене до Києва. Якщо мене бог візьме в путі, то покладіте мене, за отчим благословенням, [церкві] святого Феодора. Якщо ж мені бог одпустить недугу сю молитвами пречистої його матері і святого отця нашого Феодосія, Печерського монастиря ігумена, то пострижусь я в Печерському монастирі».

А коли відходив він із життя сього, короткочасного і минущого, [то] говорив він Симеонові, попові 4, отцю своєму духовному: «Тобі дати одвіт перед богом за те, що удержав ти мене од постригу». Бо мовив Ростислав часто цю річ ігуменові печерському Полікарпу: «Тоді, ігумене, я взяв думку про постриг, коли ото прийшла мені вість із Чернігова про смерть Святослава Ольговича». Говорив же і таке він завше ігумену: «Постав мені, ігумене, келію добру. Боюсь я несподіваної смерті. Хай що ото мені бог уготовить і ваша молитва».

Установив же він був і таке добродіяння: у великий піст, у кожну суботу і в неділю, він саджав на обіді в себе дванадцять ченців, тринадцятий ігумен Полікарп, і тоді їх нагодує, а голодними не одпускав. Сам же він кожної неділі причащання приймав, сльозами омиваючи лице своє, і зітханням частим смиряючи себе, і стогін із серця свого добуваючи. Усі, хто бачив його, як він у такому смиренні стояв, також не могли вдержатися од сліз. А коли кінчався увесь піст, то тоді він угощав усю братію, а в Лазареву суботу 5 /289/ призивав 6 усіх печерян і по всіх монастирях кликав, а в інші дні, у середу і в п’ятницю, піддержував братію печерську.

Велику любов він мав до [церкви] святої Богородиці і до святого отця Феодосія. І так він говорив із Полікарпом повсякдень: «Хотів би я звільнитися од короткочасного і суєтного світу сього і [од] минущого і многотривожного життя сього, про що я і раніш нагадував тобі». Але він, [Полікарп], йому так говорив: «Вам бог так велів жити: правду діяти на сім світі, по правді суд судити і в хресному цілуванні вам стояти». Ростислав же йому так казав: «Отче! Княжіння і світ не можуть без гріха бути, а я вже прожив немало на світі сьому. Тож хотів би я ревно наслідувати [праведників] . Адже і всі правовірнії цесарі постраждали і дістали нагороду од господа бога свойого, адже і святії мученики кров свою пролили [і] дістали вінці нетліннії, адже і святії отці, виснаживши тіло своє постом і вузькою і тісною путтю ходивши, дістали царство небеснеє, адже і самого правовірного цесаря Костянтина 7 слухав я, котрий говорив: «Коли б я відав, що такий достойний сан чернечий, що він восходить з ангелами до престолу господнього без перепони,— зняв би я вінець і багряницю». І коли він отак розмовляв з Полікарпом, ігуменом, то сказав йому ігумен: «Якщо ти сього бажаєш, княже, то воля божая нехай буде». Ростислав же, почувши [це] од ігумена, вложив [його слова] в серці своїм, сказавши йому: «Пережду я іще деякий час. Єсть у мене невеликі діла». І він, [ігумен], отак побесідувавши з ним і благословивши його, одпустив його. Та ми до попереднього повернемось.

І рушили вони з ним із Смоленська,— а він уже вельми знемагав,— і коли він був у селі в Рогнідіному, [у волості] в Зарубі, то став він мовити Іванкові Фроловичу, покладникові 8 своєму, і [боярину] Борисові Захаровичу: «Призовіте мені сюди Симеона-попа, І нехай одправи|ть молитву». А сам, звівши руки свої, став він молитву діяти, дивлячись на ікону святої богородиці: «Пречистая богородицеі Ти вища єси од ангелів, архангелів і од усього сущого найсвятішая! Помічнице зобиджених, надіє обезнадієних, сиротам заступнице, убогим кормилице, печальним утіхо, грішним спасіння, християнам усім підпомога! Милостива ти єси, владичице! Милістю своєю помилуй мене, грішного раба свойого Михайла 9, ризою мене святою захисти і умоли втіленого із тебе бога, укріпи мене силою з неба на невидимих і видимих ворогів! Всемилостивая владичице богородице! Підніми мене із глибини гріховної, і просвіти мені очі сердечнії, і спасіння сподоби мене, грішного раба свойого, яко сила Христа, бога нашого, з отцем і сином і святим духом»10.

І, глянувши на ікону самого творця, став він. говорити тихим голосом, сльози ллючи із очей: «Нині одпусти раба свойого, владико, по глаголу твоєму, з миром». І було видіти сльози його, що лежали на щоках його, яко жемчужні зерна. І так, стираючи сльози убрусцем, він почив місяця березня в чотирнадцятий [день], а в двадцять і перший покладений був у гроб у [церкві] святого Феодора [Тірона], в отчому його монастирі, прилучившись до предків своїх. Було ж княжіння його в Києві вісім літ без місяця 11.

Тої ж зими ходили Ольговичі на половців, а зима була тоді вельми люта. І взяв Олег [Святославич] вежі Кози [Сотановича], і жону, і дітей, і золото, і срібло, а Ярослав [Всеволодович] Белукові 12 вежі взяв. І, воздавши хвалу богові і пречистій матері його, вернулися вони до себе.

1167/8

1 За Лавр., після смерті Ростислава Мстиславича у Києві днів із п’ятдесят сидів його брат Володимир Мстиславич «мачушич», бо «выгна Мстиславъ Володимера Мстиславича ис Кыева, и иде в Половци Володимеръ; а сам сЂде в Кые※. Отже, Василько Ярополкович і тивун Мстислава Ізяславича захопити Київ одразу після смерті Ростислава не змогли,— це видно з подальшої розповіді. Володимир Мстиславич, судячи з ситуації, сів на київський стіл близько 20 березня 1167 р. Оскільки ж 11 травня, як це теж видно з тексту, Володимир пішов уже з Треполя, то Київ він залишив десь 9 чи 10 травня, куди вже прийшов у цей день Ярополк Ізяславич.

2 Кирилівського монастиря, збудованого на честь Всеволода-Кирила Ольговича його жоною Марією Мстиславівною.

У РІК 6677 [1169]. По Ростиславовій смерті почали слати [послів] по Мстислава [Ізяславича] брати Володимир Мстиславич, Рюрик [Ростиславич], Давид [Ростиславич]. І кияни од себе [послів] послали, [і] чорні клобуки од себе [послів] послали. Мстислав тоді послав поперед себе [воєводу] Володислава Воротиславича до Василька до Ярополковича, велячи йому сидіти в Києві до себе, і тивуна свого послав 1.

І стали приятелі Мстиславові розповідати Василькові і Володиславу, що Володимир Мстиславич, і [Володимир] Андрійович, /290/ і Ярослав, Мстиславів брат, і Рюрик, і Давид цілували хреста, що взяти їм волость у Мстислава своєю волею: Володимиру [Мстиславичу] до своєї волості [додати город] Торчський з усім Пороссям, [Володимиру] Андрійовичу [взяти город] Берестій, Ярославу [Ізяславичу] — [город] Володимир. І Василько, узнавши намір їх, послав [посла] до Мстислава у Володимир, сповіщаючи його про всі переговори їхні. Мстислав тоді послав [послів] до своїх спільників — до Ярослава [Володимировича] в Галич, і до ляхів, і до двох Всеволодковичів, [Мстислава та Бориса], даючи їм знати про силу братів.

І зібрався Мстислав [Ізяславич] з ляхами і з Ярославом [Володимировичем] галицьким, і пішов Мстислав до Києва на стіл. І п’ять галицьких полків дав йому Ярослав, і Мстислав та Борис Всеволодковичі теж [пішли] з ним. І прийшов він до [города] Микулина, і прибули туди до нього берендичі всі, і торки, і печеніги, і весь чорний клобук. І, водивши їх до присяги, він послав поперед себе брата свого [Ярополка] з берендичами, а сам рушив услід за ним.

Ранок 11.V 1167

День 11.V 1167

І в той час Володимир Мстиславич пішов із Треполя 1 до Вишгорода з жоною і з дітьми. У той же день [і вдова] Мстиславова [Любава], мати його, [Володимира], пішла до Вишгорода. Ярополк же з берендичами настигли Володимира на [ріці] Желяні коло [села] Доброго Дуба, та не дали берендичі стрілятися з ними, [військами Володимира], бо берендичі хитрували. І так їхали берендичі за ними до Всеволодового монастиря 2, і звідти вернувся Ярополк назад у город.

Ранок 12.V 1167

День 12.V 1167

Мстислав же, виладнавши полки свої, назавтра рушив услід за ним, [Ярополком], до Києва Василівською дорогою та до Олегової [могили] і в Київ увійшов. Тут вийшли кияни всі. І, урядившись із браттям, і з дружиною, і з киянами, в той день він пішов до Вишгорода, /291/ а берендичів пустив у напад. І на оболоні од Дніпра запалили вони двір тисяцького [вишгородського] Давида Радила, а інших дворів сім згоріло.



П’ятниця 12.V 1167
Субота 13.V 1167


Понеділок 15.V 1167

Мстислав же, прийшовши | [до Вишгорода], став по горі од бору, а піших воїв поставив по валу. Берендичі тоді вбили Володимирового мужа, убили також і ті ліпших берендичів. День же тоді був п’ятниця. А назавтра ж, у суботу, стали вони битися, їздячи до города і з города виходячи. Билися вони кріпко, а тоді стали рядитися про волость, шлючи [послів] межи собою,— Рюрик, і Давид, і Володимир зі Мстиславом, і, уладившись щодо волості, цілували вони хреста. А Мстислав у понеділок увійшов у Київ.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.