[Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — К., 1966. — С. 225-274.]

Попередня     Головна     Наступна






1904



492. В. Ф. Вовк до Б. Д. Грінченка


Ставили ми ось які п’єси 2: «Чмир», «Назар Стодоля», «Невольник», «Мартин Боруля», «Крути, та не перекручуй».

Селяни, звичайно, допущені були на усі спектаклі. Найбільш подобались їм: «Назар Стодоля», «Невольник», «Чмир»; другі п’єси, хоч і менше подобались, але ж ніхто вже не лаявся, а навпаки, чутно було хвалу.

«Невольник», «Назар Стодоля», як я замітив, мали великий вплив на селян. Хори з цих п’єс довго чутно було й по заводу, й на селі. Люди ж один раз почули, а співали потім зовсім як слід, окрім того, чутно було балачки про спектаклі, з котрих видно, що люди розбирали п’єси й думали про них.


15 січня 1904 р.


III, 35949







493. М. М. Грінченко до Н. Б. Грінченко


А ще більше обходить мене те, як ти впорядкуєшся з Шевченковим святом. Дуже бажаю, щоб пощастило.


12 лютого 1904 р.


III. 44400



1 В грудні 1903 р. громадськість відзначала 35-річчя творчої діяльності М. В. Лисенка.

2 В с. Сидорівці. /226/






494. О. О. Русов до М. В. Лисенка


Горе тим українцям, що йдуть шляхом ляхофобства, юдофобства і всякого іншого фобства, не розуміючи гуманітарного 1 поклику свого чистого серцем учителя Тараса, слова і думки якого Ви зуміли перевести у музичні звуки, невважаючи на те, що й газетних лапок поміж націями намножалося і заводи пушкарські виробляли все більше та більше гармат, та рушниць, та револьверів — саме за тії часи, коли Ви одна за одною випускали книжки Ваших творів!

І що ж ми бачили учора у благородному собранії? І ляхи, й німці, й жиди, й українці, й великороси, невважаючи на деякі образливі й докірливі слова тексту пісень по адресу декотрих з їх, однодушно вітали Вас за те, що у підвладній Вам сфері згуків Ви умієте будити почуття людського братерства й любові, а землякам своїм нагадувати думки Тараса про голосні й правдиві пісні українського народу, які Ви з хуторів і сіл України вивели у ширший світ привселюдного змагання народів, не на бойовничих смертельних полях за поміччю бомб та шрапнелей, а на розкішному полі освіти й художества! 2


19 лютого 1904 р.


І, 42176



1 Гуманного.

2 В лютому 1904 р. в Петербурзі на відзнаку 35-річчя творчої діяльності М. В. Лисенка відбувся великий концерт. Ювіляра гаряче вітали прославлені російські композитори М. А. Римський-Корсаков, О. К. Глазунов та ін.







495. Ю. Романчук до П. Г. Житецького *


Я вислав би Вам радо моє видання поезій Шевченка 3 з 1902 р., о котрім пише Комар в своїм новім покажчику 4, що «оно самое полное и верное издание «Кобзаря», але не знаю, в який би се спосіб зробити, щоби у Вас цензура не робила перепон.


29(16) лютого 1904 р.


І, 48775



3 Романчук Ю. «Найважніші дати з життя Тараса Шевченка», — В кн.: Шевченко T., Поезії, «Просвіта», Львів, 1902, с. 5 — 6.

4 Комаров М., Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченко, Одесса, 1903.







496. О. М. Куліш до П. Я. Стебницького


Я получила Ваш дорогий дарунок — «Наймичку». Дивне видання! Малюнки з подробицями чаровничі... Честь Шевченкові, /227/ честь такій наймичці і велика честь Благотворительному обществу, що схотіло те все одухотворити і видати для народу: дуже поучительне, корисне; щоб в сліпоті своїй не знущались над покритками, бо вони бувають кращі духовно [о]д їх.

P. S. Збираємося гуртом виписать «Наймичку».


9 квітня 1904 р.


III. 52419







497. Я. П. Гулак-Артемовський до Н. Б. Грінченко


Завтра їду в Канів на могилу. Вчора була дуже цікава музикально-літературна збірка в Стеценка, майже вся посвячена була Шевченку й Лисенку і померлому торік Серговському, нарождавшомуся українському композитору.


12 квітня 1904 р.


III. 44534








498. Я. П. Гулак-Артемовський до Канівської міської думи


Сорок три года тому назад на долю города Канева выпала великая честь, от какой ни один город не отказался бы, — принять в недра своей земли останки умершаго украинского народного поэта Тараса Григорьевича Шевченко. — Насколько велик и популярен Шевченко как поэт и борец за свободу, не мне, грешному, судить, я думаю, что все члены думы это знают лучше меня, да это видно и на деле — масса почитателей его ежегодно из разных самых отдаленных концов России посещают его могилу. Значение же литературное его уже оценено по достоинству, и в недалеком будущем, при более здравом взгляде общества на литературу вообще, Шевченко будет поставлен еще на более высокий пьедестал, чем теперь. Время это уже приближается: через шесть лет будет 50 лет со дня смерти Шевченко, и, наверное, во многих — не только центрах, но и в отдаленных уголках России, а также и за границей будут чествовать его память особым торжественным юбилеем. Наряду этих чествований, наверное, будет чествование и в Киеве и, наверное, съезд будет не меньший, чем был в августе 1903 года в Полтаве на открытии памятника Котляревскому, по случаю столетия украинской литературы, а также, думаю, что не меньший, чем был в Киеве 20-го декабря 1903 года по случаю 35-тилетия музыкальной деятельности известного украинского композитора Николая Витальевича Лысенко. /228/

На обоих этих съездах было приезжих из разных сторон России и из заграницы более 2000 человек.

Само собой разумеется, что приехавшая публика, да и милостивые киевляне громадным большинством сочтут своим долгом побывать тогда на могиле Шевченко и, так сказать, перенести частицу торжеств из Киева в Канев — и Каневу волей-неволей придется принять участие в торжестве.

А так как город Канев, к сожалению, до сих пор ничем не проявил своего участия в почитании памяти покойного Тараса Григорьевича, то я беру на себя смелость предложить думе для разработки следующего содержания инициативу:, хорошо было бы отчуждить всю гору, на которой покоится прах Тараса Григорьевича, с откосами пространством от северного оврага до юго-восточного оврага и передать эту землю в ведение заведующих могилой Шевченко, представителем коих является Владимир Павлович Науменко, а я тогда с своей стороны обязываюсь укрепить все откосы деревьями, удобными для укрепления оврагов, и особенно грецкими орехами, а на всем пространстве отчужденной земли теперь — завести фруктовый сад 1, который бы к 50-тилетию уже был в полном развитии своих сил. Доход с сада и земли может идти частью на поддержание и охрану могилы, а главным образом, на будущую — его имени — школу, которую к 50-тилетию, думаю, что разрешит правительство открыть или же на самой горе, или же внизу — поблизости горы, чем доставится возможность местному населению получать просвещение у себя дома, не тревожась за участь и здоровье бедных детей, которых им теперь приходится посылать в холод и стужу зимой в школу за несколько верст.

Вот это моя в общих чертах идея, а дальнейшее развитие ея, да и многое, может быть, добавление, думаю, что члены думы сумеют сделать лучше меня. Во всяком случае, я покорнейше просил бы думу не отказать поставить меня в известность о результатах моего доклада, и если мое присутствие почему-либо будет необходимо в Каневе, я сочту своим долгом явиться по первому требованию думы.

С непоколебимым убеждением в желании думы принять участие в общем стремлении к возможно лучшей форме выражения своего внимания к памяти Шевченко.


16 апреля 1904 г., Киев


X, 30349, арк. 13, 15



1 Я. П. Гулак-Артемовський у своїх пізніших листах повідомляє, що пропозицію його підтримано — почалась робота: на могилі посаджено квіти, посіяно траву, виїздили туди представники Київської та Канівської міських дум. (див. III, 44532, 44533, 44535, X., 30349, арк. 14). /229/







499. X. О. Алчевська до Н. Б. Грінченко


Незабаром з’явиться видання дуже гарної репродукції нашого Шевченківського бюсту, скульптора Беклемішева 1, видання московського гравера «Гросман і Кнебель». Ця гравюра має свою цікаву історію. Цьому видавнику потрібно було сфотографувати портрети Г. Успенського і Салтикова-Щедріна, намальовані Ярошенком. Він приїхав до нас, але мати на те не згоджувалася, щоб, беручи їх в ательє, їх не попсовано. Я ж, коли це почула, кажу: «Даю слово умовити свою неню дати дозвіл, якщо Ви видасте також і Шевченку». Нині Київська старовина 2 зможе продавати ці нові Тарасові портрети.


29 квітня 1904 р.


III. 44179



1 Перший у світі бюст-пам’ятник Т. Г. Шевченкові був виготовлений у 1899 році в Петербурзі. Сім’я Алчевських у 1900 р. поставила той бюст у своєму садочку перед будинком (Харків, тепер Раднаркомівська вулиця), замінивши при цьому глухий паркан низенькими гратами. Тепер цей бюст експонується в музеї Т. Г. Шевченка у Києві.

2 Книгарня журналу «Киевская старина».









500. М. Менцинський до М. В. Лисенка


Я перебуваю тепер на відпочинку у своїх родичів, забавлю десь до половини серпня, а відтак вибираюсь в дорогу до Стокгольма, де я на королівську оперу заангажований. Страх як би я рад пізнати Ваші останні і найновіші твори. Я, переживаючи між чужими, немаю случайності слідити за тим, що у нас появилось, а так, правду кажучи, я і не знаю багато Ваших речей. Мій репертуар дуже скупий, а я рад би з цілого серця тепер бодай на вакаціях більше з чимсь з рідної ниви запізнатись, тому був би я Вам незміренне вдячний, якби так Ви зволили вселаскавіше звернути мою увагу на Ваші речі, котрі би на тенор піддавались.

Такі твори, як «Дума», «Мені однаково», «Гетьмани» і т. д., найбільше підходять під характер моєї душі. Я позволю собі запитати, чи пр[иміром] «Дума невольника» («У неділю вранці рано»), що зладжена цілком справедливо на низький голос, не далась як переробити трохи вище? Це твір незміримої сили і оригінальності, попри «Думу», найдорогоцінніша перлина нашої божеської скарбниці, і подібне думаю і за «Минають дні»!

Не в силі висказати Вам, як дуже подобались мені «Рапсодія» на темат пісней українських і або «З хвиль розпуки» (чи якось) ! Там бачу Шевченкового «Невольника», а тут знов цілу /230/ драму серця розлюбленої «полюбила чорнобрива козака дівчина». А які ж мусять бути сотки тих речей, про котрих я нічогісінько не знаю?!.


21 червня 1904 p., Хіндовичі, Галичина


І, 42164







501. С. М. Южаков до Б. Д. Грінченка


Статья о Шевченко выходит больше статей о Пушкине, Лермонтове, Некрасове. Затрудняюсь отвести столько места. Поэтому я очень просил бы Вас разрешить ее сокращение или, еще лучше, самому Вам ее сократить приблизительно на 1/3 теперешнего ее размера. Если у Вас не сохранилось черновика, я Вам вышлю, хотя надо уже спешить. Мы начинаем набирать уже «Ч» 1.


20 июля 1904 г., С.-Петербург


III, 40219







502. М. Менцинський до М. В. Лисенка


Вперш усього прошу прийняти як найсердечнішу подяку за сі прекрасні твори, які Ви були ласкаві мені разом з листом надіслати.

Як вони мені подобались, що я думаю про них, то се мені дуже трудно об’єктивно осудити, бо я, яко великий обожатель Вашого генія, не в силі Вас критикувати; я до сього не берусь, співаю радше се, що мені серце частіше в руки вкладає, співаю Ваші твори дуже радо! Не мав я ще случайності нові заслані твори при фортеп’яні їх спробувати; поки що здається мені, що «Гомоніла Україна», «Чого мені тяжко» будуть найбільше підпадати під характер мого єства, хотя и я всі речі вже майже напам’ять умію; давніші твори — як «Доля», «Мені однаково», «Садок винін[евий]» — я вже перше співав в маю: обі перші серії до Шевченка, всі збірники народних пісень і 8 десятків і кілька поодиноких речей, як «Плач Ярославни» і т. д. Згадані Вами твори зі змістом драматичним «Молітесь, братіє», «Ще як були ми козаками» й до того «Не вернувся із походу» я замовив карткою у Ідзиковського, та якось до сеї хвилі не дістав я жадної відповіді...



1 Йдеться про статтю Б. Д. Грінченка для «Большой энциклопедии», видавцем якої був С. Н. Южаков. /231/


Д-р Франко вже тамтого року приобіцяв мені зладити перевід на «За думою дума» і «Мені однаково», та до сеї хвилі, хоч я зразу і упоминався, нічого не дістав.


7 серпня 1904 p., Хідновичі, Галичина


I, 42165







503. М. І. Янжул до В. Л. Модзалевського


Братья Лазаревские Федор и Александр — друзья и покровители знаменитого украинского поэта Шевченка, сблизившиеся с ним в эпоху его ссылки в Оренбургский край, где Лазаревские находились на службе в удельном ведомстве. У нас, в доме в Побиванке, много реликвий Шевченка из эпохи дружбы Лазаревских с Шевченком, рисунки и картины раб[оты] Шевченка и пр.


Декабрь 1904 г., Полтава


III, 34959















1905



504. С. Гаєвський до Б. Д. Грінченка


Свята проводимо невеличким гуртком. Все співаємо «Заповіт». Сумно, що далеко од рідної України 1, але й радість вливається в серце, що ми пораємось і згадуємо його «незлим тихим словом».


1 січня 1905 р.


III, 36028







505. І. К. Оппоков до І. М. Стешенка


Просив би, скоротивши (чи навіть обійшовшись і без того) Ваш реферат про Шевченка 2, подати його до часопису.


27 березня 1905 p., Київ


III, 68774



1 Лист з госпіталю з м. Харбіна.

2 Стешенко И., Смысл и значение поэзии Т. Г. Шевченко, — «Киевские отклики», 1905, 26.II, № 57. /232/










506. С. Гаевський до Б. Д. Грінченка *


Товариш прислав «Окл» 1 з статтями про Т. Г. Шевч[енка]. Прийшов № 9 «Юж[ных] зап[исок], де теж є дві докладних статті про Шевченка та про нашу літератур[у]. І все це разом. Прямо очі розбігались, не знав, за що братись. Якраз на той час попався Шолудько. Разом прочитали все, а потім іще переглянули.


29 березня 1905 р., м. Харбін


III, 36023






507. П. Я. Стебницький до І. С. Нечуя-Левицького


Зовсім необов’язково, щоб головною основою тої центральної мови була мова більшості народу — се все залежить від багатьох умов, які висувають ту або іншу частину народу на першорядне, провідне місце, а не мало і від того, звідки з’являються ті таланти-письменники, которих творчість переробить сік квіток народної мови в мед літературної. Таким шляхом йшли всі літератури, таким мусить іти й наша. В її основу лягла мова лівобережна — мова Котляревського та Квітки, на всесвітню вишину її підніс правобережник Тарас — і через те перевагу в ній взяв елемент правобережний.


8 травня 1905 р.э


I, 27981






508. І. Золотова до В. П. Науменка

Озабочиваясь исполнением Вашего желания, посылаю Вам сего копию постановления Каневской городской думы от 12 августа 1904 года и план участка земли, отмежованной к могиле незабвенного певца Т. Г. Шевченко, со всеми нужными на этих документах заверениями. Причем нахожу необходимым пояснить, что тот участок земли с восточной стороны, мерою 520 кв. саж., прилегающий к оврагу, который комиссия не соглашалась отдать Вам, городская дума, наоборот, нашла нужным присоединить, и таковой, как Вы изволите усмотреть, — нанесен на прилагаемый план. Если еще что понадобится, требуйте, я всегда готова служить делу.


21 июня 1905 г., Канев


II, 2197



1 «Киевские отклики». /233/






509. X. О. Алчевська до П. Я. Стебницького


В мене є до товариства й прохання: вислати в книгарню-типографію Петрова у Харкові (Рыбная ул.) останні Ваші видання, а також «Наймичку», що вже тут розійшлася.

Особисто мені, просила би Вас дуже (за додаваємі отут марки), надіслати дві книжечки, яких мені бракує задля повної серії. «Молодичу боротьбу» й «Наймичку» в єдиному не веленеваному примірникові. За сю послугу вельми Вам була би вдячна.


19 вересня 1905 р.


III, 51946







510. П. Я. Стебницький до І. С. Нечуя-Левицького


Мені здається, що коли говорити не про зміст, а лиш про форму літератури, то письменники дають зразки живої мови, учені-мовознавці — висвітлюють з тих зразків та з етнографії і філології закони мови, а ми — не письменники — від перших навчаємось мови, а від других — граматики та правопису. Ще я думаю — і може се велика єресь, — що правопис — в значній мірі — діло привички і що не варто йому надавати черезмірну вагу. Гоголь писав безграмотно. Пушкін добре знав правопис свого часу, але тепер, само собою, його твори передруковуються відповідно нинішнім правилам. Хто краще знав українську живу мову, як Шевченко — а хіба можна його твори друкувати так, як він писав? А з другого боку, хіба ті твори вийшли б від того гірші, якби їх справді так і надрукувати?

Ось через те все я і висловлююся з повним переконанням проти заковування нашої літератури в непорушний одяг якогось одного правопису.


25 вересня 1905 р.


І, 27982







511. Ю. О. Квасницький до Б. Д. Грінченка


Чи не могли б Ви указати мені статті, з яких би можна було познайомитися з історією... про постановку монумента Т. Шевченка. У нас завелася паскудненька газета «Кубань» і хоче містить статті по українському питанню, допоможіть мені темами (а найголовніше указаниям матеріалів).


12 жовтня 1905 р., Катеринодар


III, 37347


/234/







512. M. I. Стороженко до В. П. Науменка


Посылаемая Вам статья 1 да послужит поздравительной карточкой Вам и «Киевской старине». Работая в архиве III отделения над биографией Тараса, я попутно начал заниматься Кирило-Мефодиевским обществом и его основателем Н. И. Гулаком.


28 декабря 1905 г., Спиридоновка


III, 64125



1 Стороженко Н. И., Кирилло-мефодиевские заговорщики. — «Киевская старина», 1906, т. 92, № 2, с. 135 — 152.








513. О. М. Куліш до П. Я. Стебницького


На останній панахиді у Шевченка був Мордовець, і його, старенького, вже попід руки ввели в залу. Він, уклонившись землякам, сказав: «Пора, господа, перестать оплакивать казаков».


[Не пізніше 1905 p.]


III, 52444














1906



514. О. І. Левицький до О. М. Лазаревського


Получено от Драгомирова формальное разрешение отслужить панихиду по Т. Г. Шевченко 2 и напечатать в газетах объявление.


15 февраля [1906] г., Киев


I, 48523







515. П. Г. Житецький до Г. П. Житецького

Сьогодні подав я прошеніє генерал-губернатору, щоб розрішив він панахиду по Шевченку 3. Якщо розрішить, то панахида одбудеться у неділю 26 лютого. Як то доїду я по дорозі, що не можна ні саньми, ні возом.


19 лютого 1906 p., Київ


І, 48160



2 В Києві.

3 Те ж. /235/







516. Л. М. Жебуньов до Б. Д. Грінченка


Чи не слід би і нам або краще сказать — Вам, киянам, заслать зараз до Толстого торішню постанову на Шевченков[их] роковинах з підписами, яких, мабуть, багато зібрано тоді! На мій погляд, непремінно треба заслати, і якомога швидше. Не покладайтесь на думу, що вона дасть нам усе те, що треба для розвитку нашої нації... Через те і треба не гаяти часу, користуватися часом, поки ще жодного не вигнали. І се діло може вийти дуже добре, коли б постанову (виключивши «Учредительному собранию», що стоїть при кінці заяви) подали Толстому лично: Бодуен де Куртене, Шахматов, Корш та ще 2 або 3 чоловіка з українців, наприклад, Русов, Маркович або, як інша фамилія його, ну, той, що добився для доброд[ійного] товариства видання усіх творів Шевченка 1.


21 лютого 1906 р.


III, 37194








517. Ю. О. Квасницький до Б. Д. Грінченка


З книгарнею у мене вийшла біда, книжок усе не шлють 2. а 26-го у нас Шевченківський вечір з продажею українських книжок... Зараз дуже ніколи, перед Шевченківським вечором сила роботи.


24 лютого 1906 р.


III, 37343







518. М. П. Василенко до Б. Д. Грінченка*


Чи не написали би Ви, Борис Дмитрович, маленьку замітку для «Откликів» — «Пам’яті Шевченка» для 26 февраля. В редакції треба мати 24-го 3.


[Лютий 1906] р.


III. 35782




1 В зв’язку з введенням навчання рідною мовою в литовських, латиських

та естонських народних школах, Л. Жебуньов сподівався, що з допомогою міністра народної освіти графа Толстого можна буде і в українських школах здійснити ці заходи, а також добитись вільного видання творів українських письменників.

2 В Катеринодар.

3 Б. Д. Грінченко опублікував статтю під назвою «Шевченкові роковини» в газеті «Громадська думка», 1906, 26.II, № 45. /236/









519. В. С. Житецька до Г. П. Житецького


26 февраля, в Софиев[ском] собор[е] служили 5-ть попов и 1 диакон панихиду по Шевченко (в 1 ч. дня). Церковь была переполнена народом, прекрасно пел хор Калишевского, разрешение слу[жить] паних[иду] просил тато, как всегда. Общих наших знакомых было много, был и торжествующий Н. П. Василенко, недавно выпущенный из тюрьмы, бедный, даже поседел; был Кив[лицкий], но видела я его издали. Не пришлось и поговорить, а я так давно не встречала его, хотела как-нибудь зайти к нему, но все то же нездоровье мешает, не хочется на лестницу взбираться.


3 березня 1906 р., Київ


I. 47513








520. Г. С. Шульга до Б. Д. Грінченка *


Вічнопам’ятний Шевченко, великий мученик за рідний український народ, у своему заповіті звелів українцям: поховавши його серед степу широкого, на Вкраїні милій, встать і порвать кайдани неволі і, порвавши кайдани, в вільній сім’ї пом’янути його незлим тихим словом.

Цим заповітом Шевченко заповідав нам, свідомим українцям, хоч після його смерті порвать ті кайдани, хочучи Порвать котрі, стільки він страждав у неволі і стільки мучився душею.

Тепер політичні кайдани упали із рук нашого безталанного народу, і ми повинні у новій вільній сім’ї пом’янути незлим, тихим словом того, хто усе своє життя віддав на те, щоб зробити щасливим свій рідний народ, над долею котрого він ридав щирими кровавими сльозами. Але ще не все здійснилося те, про що все своє недовге, але повне страждання життя мріяв наш великий учитель. Хоч народ наш і здобув політичну волю 1, але він не може скористуваться тією волею як слід, бо він тоне в темряві.

Шевченко, бачачи своїми пророчими очима, що тільки просвіта покаже його землякам шлях до справжнього щастя, заповідав їм у своєму дружньому посланні:


Учітеся, брати мої,

Учітесь 2, читайте,

І чужому научайтесь

И свого не цурайтесь.



1 Йдеться про політичні свободи, які робітничий клас вирвав у царизму.

2 У Шевченка — «Думайте».



І тепер всю свою працю, пам’ятаючи заповіт Шевченка, всі свідомі українці повинні віддать на те, щоб просвітити очі свого /237/ брата, окуті темрявою, і тоді тільки, як ми відженемо від своїх братів темряву, ми можемо сказать духу Шевченка: «Радуйся, батьку Тарасе! Зробимо все те діло, за котре ти так тяжко страждав і, не здійснивши котре, зліг у домовину і, злягаючи у домовину, заповідав здійснити нам!»


7 березня 1906 p., Білопілля


III, 40094








521. В. С Житецька до Г. П. Житецького


Вчера служили панихиду по Шевченко 1, тато просил разрешения у генерал-губер[натора], а Молчанов 2 учинял ходатайство перед начальством. Науменко отказался просить разрешения, сказал, что в такие более вольготные времена не стоит учинять демонстрацию посредством панихид. Науменко и жена его и на панихиде не были. Но всякой публики было очень много, собор был почти полон, в особенности было много семинар[истов], студенты почти отсутствовали.


14 марта [1906] г.


I, 47514








522. М. Й. та П. Ф. Познякови до Б. Д. та М. М. Грінченків


А про Шевченка роковину я газету поки прочитала, то всю її слізьми змочила, і той номер у себе буду держати, поки я жива!


1 травня 1906 р.


III, 39137







523. М. Ф. Чернявський до Б. Д. Грінченка


З Києва хочу проїхати до Чернігова, а їдучи в Катеринослав, зупинитись у Каневі й побувати на Шевченковій могилі.


20 травня 1906 р.


III, 39905







524. О. Д. Биба до Б. Д. Грінченка


Цим покорніше прошу Вас прислати мені, якщо можна, підписний лист для збору жертвування на пам’ятник Т. Г. Шевченкові.


25 травня 1906 р.


III, 35608



1 В Києві.

2 Н. В. Молчановський. /238/










525. В. В. Данилов до П. Я. Стебницького


Якби Ваша ласка, сповістили, що найшов Щоголів? Тут я чув (чутка од Могилянського), що кінець «Гуса» та якась невідома поема. Чи тому правда, чи це так тільки балакають 1. А коли правда, то чи немає ходів у Вас в «Былое», щоб витягти коректурні аркуші (бо, певно, в VI кн. щось буде надруковано з Шевченка).


15 червня 1906 р.


III, 51968








526. П. Я. Стебницький до В. М. Доманицького


Я був у Щоголева і взяв у нього все, що можна, але не знаю, як воно придасться до Вашої роботи 2. Річ у тім, що він (Щоголів) по характеру своїх вислідів більше тягне до матеріалу суспільно-політичного і через те, напр., тепер сидить над «Делом о Шевченке». Зшитки з віршами він переглянув досить уважно, але все ж не остільки, щоб запевне користуватись його вислідами, та ще й сам не знає, чи буде до них вертатись пильніше. Я вам тут спишу з його виписок результати його дослідів. Ось що у нього записано на листах, де він помічав, коли бачив, що або текст, або хронологія «Кобзаря» «Просвіти» не сходиться з рукописами Шевченка:

«Лілея», Киев, 1846, июля 25 — вариант

«Русалка», Киев, 1846, 9 августа — вариант

«Єретик», с. Марьинское, 10 окт[ября] 1845 — есть конец.

«Минають дні», 21 дек[абря] 1845, Вьюнища

«Кавказ» — посвящено «Искреннему моему Якову де Бальмену 18 ноября 1843 в Переяславе». Вариант незначительный.

«До мертвих і живих» — 14 дек[абря] 1845, Вьюнища

«Дівичії (?) ночі»3 (це зовсім нова поема — 1844 р. мая 18).

«Чигирин» — M. С. Щепкину, 13 дек[абря] 1844, СПб., совершенно незначительный] вариант.

«Хустина» — 18 окт[ября] 1844, СПб.

«За думою дума» — Гоголю, СПб., 30 дек[абря] 1844



1 Щоголів знайшов автографи Шевченка в архіві III відділення, про які згадується в наступних листах П. Я. Стебницького і В. М. Доманицького.

2 Йдеться про підготовку «Кобзаря» видання «Общества имени Т. Г. Шевченка для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях С.-Петербурга» та «Благотворительного общества издания общеполезных и дешевых книг». С.-Петербург, 1907, под редакцией В. М. Доманицького.

3 Вперше надруковано в журн. «Нова громада», 1906, кн. 10, с. 67 — 68. /239/



«Розрита могила» — 9 окт[ября] 1843, Березань — незначит[ельный] вариант

«Чого мені тяжко» — 13 ноября 1844, СПб.

«Не завидуй багатому» — 4 октября] 1845, Миргород

«Не женися на багатій» — 4 окт[ября] 1845, Миргород


Варіант:


...Чи гола, то й гола,

Та ніхто не докучає

І не розважає —


[правопис мій] 1.


Чи болить і де болить,

Ніхто не питає.

Удвох, кажуть, і плакати

Мов легше неначе;

Не потурай: легше плакать,

Як ніхто не бачить.


«Сова» — 1844, 6 мая (зовсім нова поема).

«Наймичка» — 13 ноября 1845 — в Переяславі.

«Маленька Мар’яна (?) 2 — 20 дек[абря] 1845, Вьюнища.

(Щось не розберу — може, не так читаю рукопис Щоголева, але ж заголовок в кождім разі новий, — тілько Щоголів не говорив, що й се нова п’єса).

Оце і все, що у нього виписано. Він так думає, що більш нема одмін од друкованого «Кобзаря», хоч, здається, не зовсім в тому певний. Очевидно, треба якось спеціально добути змогу переглянути ті рукописи та цілком їх переписати, бо треба ж знати, що то за «варіанти».

Цілком переписані у Щоголева поки що: «Іван Гус», «Дивычии очи» (каже, ніби таки так написано у Шевченка, — якось не віриться), «Сова» та ще цікава прозаїчна передмова до виготовленого на видання «Кобзаря». З сих матеріалів він друкує в «Былом» зараз тілько «Гуса» з коротенькою своєю передмовою 3.



1 П. Я. Стебницького.

2 Рукою В. Доманицького в дужках написано і перекреслено: (чи не відьма), а дальше: Напевно, «Черн[иця] Мар’яна».

3 Щеголев П. Е. Неизданные стихотворения Т. Г. Шевченко. 1. Поэма «Еретик». — «Былое», 1906, № 6, с. 1 — 5.



Коректуру я у нього взяв, але ж не посилаю Вам, бо все ж одно Вам її ні з чим рівняти, а «Былое» вийде сими днями. Надалі вже він думає друкувати «Дело», а віршів, мабуть, не буде, бо вони чисто ліричні, та й не дуже підходять до «Былого». Каже: «должно быть, уже этим будете вы пользоваться сами». Я взяв у нього оті поеми та передмову, щоб переписати, а тоді думаю /240/ попросити у нього дозволу — дати в «Нову громаду», — чи нехай сам туди пошле, то, може, й заробить. Як думаєте? Чи краще підождать, поки ми виготовим видання? А треба сказати, що знахідки не дуже цікаві, навіть і кінець «Гуса», а та лірика — то й зовсім плоха. Передмова, навпаки, дуже характерна для світогляду Шевченка.

Отже, з мого листа маєте змогу перевірити дати, принаймні помічені Щоголевим? Значить — дуже просимо Вас скоріше улаштувати початок оригіналу і прислати мені, щоб пустити в роботу. Найперше ту частину, що вже була тут улаштована Вами з Ол[ександром] Гн[атовичем] 1 і що він пересилав до Вас.

А там — потроху ідіть далі і частинами ж присилайте перенумеровані листки.

Коли Ваша ласка, то може б заразом виправляли львівський правопис, викидаючи оте «ї», де по-нашому його не треба, бо потім буде трудно з друкарнею. Здається, тим часом усе щодо Шевченка.


23 червня 1906 р.


X, 30321








527. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького


Дуже вдячний Вам за цінні новини. Хронологію на підставі їх я вже улаштував, тепер переглядаю текст та виправляю «ї» на «і». Цими днями вишлю Вам аркушів на 5, а тоді ще на 7 — 8 (до заслання), а 14 — 15 липня поїду на хутір до Науменка і в нього займуся «невільницькою поезією». Сьогодні я його піймав і розглядав дуже цінні його рукописи: одна книжка в нього з тих «захалявних» і містить в собі брульони усіх поезій з р. 1847 по 1857 — 8, а друга — переписані всякі поезії до друку. Він з охотою дозволив мені використати ті рукописи, а зате всякий матеріал, який буде звідти видобуто, уміщу в «К[иевской] старине».

Тепер в справі поем. «Гус» уже есть в «Былому». Що ж до решти творів, то і моя думка і вся братія тутешня так радить і вельми просить, щоб прихилити Щоголева до-того, щоб він дав їх до «Нової громади» 2... «Кобзар» 3 од того не втратить своєї ціни, все одно усі знатимуть, а про це (і ми тут і Ви там) подбаємо, щоб кожному було відомо, що в «Кобзарі» будуть нові не відомі ще твори. Про це конче треба дзвонити якнайголосніше, то тоді й передплата жвавіше піде (Досі в книгарні «К[иевской] стар[ины]» тільки 70 передплат).



1 О. Г. Лотоцьким.

2 Літературно-художній місячник. Виходив у Києві в 1906 р. (вийшло 12 номерів). Тут вперше надруковані твори Т. Г. Шевченка «Сова», «Три літа».

3 Йдеться про «Кобзар» 1907 р. видання «Благодійного товариства». /241/



Отже, будьте ласкаві, загляньте як-небудь до Щоголева та порадьте, щоб він зараз же дав свої знахідки до «Нової громади» (за це й гріш матиме), а ми тут тим часом і реноме журналу свого цим підіймемо...

Щодо передмови до «Кобзаря» 1, яку списав Щоголів, то вона вже відома в II томі «Хроніки» О. Кониського, в примітці якійсь. Я її списав і держу для Вас. Але коли Ви маєте (і, певно, краший список), то ще краще...

Наукове товариство теж видає усього Шевченка (поезію і прозу) 2. Поезія вже готова (редагує д-р Франко), але ждуть новинок д. Щоголева.


1 липня 1906 p., Київ


III. 52099








528. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького


Учора я послав двома рекомендованими пакетами 5 аркушів до друку, а сьогодні ще зо три. Лишається ще на 5 аркушів до заслання. Гадаю, що я їх дошлю, то числа до 25 липня стане, а до того часу сподіваюся викінчити всі «подготовительные» матеріали. Днів три нічого не посилатиму, бо сьогодні вся братія наша їде на могилу Шевченка: Олекс[андр] Ігнатович 3, Дмитро Іванович Д[орошенко] та інші. Ол[ександр] Ігнатов[ич] буде тут до 14 липня, а тоді в Вінницю. От ще яке велике прохання до Вас: якби Ви наказали тому Щоголеву, як він буде в III отд., зробити список усіх тих віршів, які в тому рукопису єсть, бо про деякі дати (власне, про те, що Щоголів мовчить про них) постає великий сумнів. Якби він це зробив, то все ж ми мали б низку поезій, безперечно написаних до р. 1847.


4 липня [1906] p., Київ


III, 52100



1 Йдеться про передмову до другого видання «Кобзаря», написану Т. Г. Шевченком у Седневі 1847 р. Видання не було здійснене. Передмова вперше була надрукована лише в 1907 р.

2 Йдеться про «Кобзар», виданий за редакцією І. Я. Франка, Львів, 1908.

3 О. Г. Лотоцький.







529. П. Я. Стебницький до В. М. Доманицького


Три конверти з «Кобзарем» дістав і вже пустив початок у роботу. Єсть деякі сумніви, які я просив би мені пояснити, поки ще ці місця не пройшли через друк. На стор. 84 львівського видання під 1838 роком стоїть вірш «Тяжко, важко в світі жити». /242/ Він закреслений — може, ще по весні Вами вкупі з Олександром] Гн[атовичем] 1 — але нігде його далі так і не видно в близьких роках. Що то значить? Хіба се не Шевченків твір, чи виявилось, що він пізнішого часу, — то ще буде? Далі на стор. 152 в кінці «Тополі» вже Ви тепер викреслили останні рядки: «Таку пісню чорнобрива»... і т. д. Нащо ж то їх викидати? Оце, будь ласка, відпишіть мені зараз, щоб я знав, — поки я ще сижу в городі. Взагалі, будь ласка, в таких випадках хоч коротенько мотивуйте зміни, які робите в друкованому тексті, щоб ми, випускаючи книжку, знали, на що опираємось. А то ще лаятимуть нас, то ніяково буде говорити: «се не ми, се — Доманицький».

Щодо Щоголева, то він не від того, щоб оддати свої знахідки до «Нової громади», і обіцяв, не відкладаючи, написати Вам листа і приложити тексти. Щодо грошей, то се йому не диво, бо він, певне, скрізь би взяв гроші, та й чималі. Я хотів довідатись, скільки б то він хотів, але він нічого певного не каже: «Що ж, — каже, — у нас (себто в редакції «Былого») за недруковані вірші Лермонтова заплатили по 50 коп. за рядок. Шевченко — теж ім’я не менше. Нехай там в редакції, каже, обмізкують, і коли їм здається ця плата за велику, — ну там нехай зменшать, чи що». Отак він балакає. То вже я не знаю, як редакція розв’яже се питання, — поміркуйте. Бо в обох поемах («Дівочії очі» та «Сова») всього коло 300 рядків, тобто по лермонтовській ціні — на 140 рублів. Він власне хотів «Сову» надрукувати в вересні в «Былом», але, здається, схилився до «Нової громади» 2.

Спасибі за переписаний для нас текст передмови-казання. Як думаєте — адже його треба надрукувати в нашому виданні? Хоч в тім зшитку Шевченко поставив передмову серед другого матеріалу, так, наче окремий твір, — та ще й власноручно начисто переписаний, з датою 1847 року; якась у нього, виходить, чудна манера була становити передмови то в кінці («Гайдамаки»), то посеред віршів. В тім оригіналі ще єсть дві примітки до сеї передмови з згадкою про вірші якоїсь панянки, яку він дуже вихваляє як поетесу; такий смисл, наче й ті чужі вірші мали тут же друкуватись на зразок красних українських творів. А де здобув ту передмову Кониський?

Дістати список усіх творів, що містяться в знайдених Щоголевим зшитках, подбаю, вже говорив з ним про це.

Дуже просимо «дзвонити» про видання «Кобзаря» з додатками. Спасибі за статтю. Се ж чудна річ — 70 передплатників, коли сам Ва[силь] Пил[ипович] Степ[аненко] був певний, що буде не менш 1000!



1 О. І. Лотоцький.

2 «Сова» вперше була надрукована в щомісячному журналі «Нова громада», 1906, кн. 10, с 60 — 67. /243/



То се й Товариство ім. Ш[евченка] заходилось коло нового видання? Глядіть же, щоб нам не зістатись позад них з боку певності дат тощо. Через те я й думаю, що, може, краще оуде навіть додати в кінці примітки, де показать, через що змінена та або інша дата чи текст якого вірша. Це надасть і ціну виданню. А то видно, що й у Вас були вагання: то закреслені місця чи дати, то знов пишете «оставить».


7 липня 1906 р.


X, 30322








530. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького *


Зараз одержав Вашого листа і спішу одповісти, що не застав Вас лист мій у Петербурзі. «Тяжко, важко в світі жити» на стр. 84 Львів, видання стоїть під р. [1842], а не 1838, як Ви пишете... Під 1842 він і у мене поставлений між «Н. Маркевичу» та «Гамалією». 1843, бо під 1838 тільки «Причинна», «Вітре буй-’ ний», «На пам’ять Котляревському» та «Катерина». На стр. 152, при кінці «Тополі», викреслено передостанні 4 рядки тому, що узято ту останню редакцію цього вірша, яку надав йому Шевченко р. 1859, подаючи видання «Кобзаря» 1840 до цензури. Поправки в тому виданні досі були незнані... Я взяв цю останню редакцію (рядки 9 — 12 з кінця узято із значними одмінами) і через те слідом за Шевченком викинув середні 4 рядки, які, власне, зайві по справедливості... Взагалі ж мушу застерегти (жалію, що не згадав про це в попередньому листі), що ані жодної коми, — не то зміни слів чи варіантів, — не допускаю без підстави, — і такою підставою майже завсігди є автографи Шевченка. Усі відміни, усі уваги, навіть найдрібніші, я збираю, не далі як в вересні чи жовтні буде спеціальна стаття в «Киев[ской] старине», яко матеріал до критичного видання «Кобзаря» 1, статтю зумисне дам до виходу «Кобзаря», щоб ніхто не робив закидів видавцям петербурзького «Кобзаря» 1906 року. Мотивувати ж кожен раз (правда, це, здається, не так часто буває) варіант той чи інший зайняло б велику силу часу, а для того, я вже й сам думав, та й Ви такої ж думки, щоб подати усякі «новшества» в примітках до поезій. Більш того, я навіть маю на думці до кожного вірша додати пару слів про місце і час та обставини написання і потім подати більш пояснень, ніж це зроблено в виданню Романчука 2. Це можна буде робити повагом, уже тоді, як будуть видруковані перші аркуші набору...



1 Доманицький В., Критичний розслід над текстом «Кобзаря» Шевченко. — «Киевская старина», 1906, т. 94, № 9, с 21 — 82; № 10, с. 198-268; №11 — 12, с. 331 — 564.

2 Т. Шевченко, Поезії, «Просвіта», Львів, 1902. /244/



Щодо «Передмови», то, на мою думку, її безперечно треба подати, і там, власне, де їй належить бути — тобто «перед мовою», а не «серед мови» чи «після мови»... Кониський копію передмови дістав був р. 1898 од Н. Стороженка, який переглядав «дело Шевченко». Ця передмова була й у нас в «К[иевской] стар[иине]», але, з огляду на цензуру, не була видрукована.

З приводу видання «Кобзаря» я тепер листуюся з д. Франком. Він вже виготовив поезії та чекає новинок, віднайдених Щоголевим. Обіщав прислати мені деякі автографи з Науково[го] товариства ім. Шевченка. Він пропонує Вам (тобто петербурзьким видавцям) висилати одні одним одбитки аркушів — з цього була б взаємна користь. Д. Франко (тобто наук[ове] товариство) видає видання критичне (з варіантами усяких видань), з акцептацією та «упрощеною» інтерпункцією...

Щодо певності дат, то наше видання мусить бути, безперечно, певніше од галицького (спеціально про хронологію творів Шевченка також цього літа виготую статтю — дам або до «Записок товар[иства]», або [до] «Ново[ої] громади», хоч для неї це буде, мабуть, важке трохи). Ну, поки що — бувайте здорові. Через днів 3 — 4 виїду до Науменка на хутір — переглядати автографи з р. 1847 до р. 1858. Вони повинні дати матеріал ще цінніший, як Чернігів. До того часу надішлю ще оригіналів.


11 липня 1906 p., Закопане


III, 52101







531. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького


Тепер про «Кобзаря». Шкода, що Ви не написали, як іде він: скілько більш-менш розійшлося кожного видання? І чи пустили вже в ход 3-ій сорт... Ой пускайте, бо чув я, за ним дуже побиваються... Є такі, що купили б по десятку на село (писали мені з Волині), але я так і не знаю, чи він уже (3-й сорт) вільно продається (тобто чи пущений з складу). Щодо Дейкуна, то спасибі, що переписали «Неофіти» і інше, бо це другий Корсун. Якщо приїдете до нас, то привезете те все з собою (бо я збираюся друкувати усякі нові матеріали про Шевче[нка] — ті, що пішли до 2-го видання, і знову, що дали видання Франка і Романчука).

Цього останнього ще не вивіряв, а Франкове довелося навіть кінчати, тобто, вивіривши до слова обидва томи, подати спис «редакторських помилок». Вже з тих помилок (тілько головніших) видно, що видання скандальне, бо коли ми вибирали варіанти найпізніші чи найпевніші з усіх відомих Шевченкових, то Франко, не морочачись, дає свої власні варіанти часом признаючись до того, а часом ні. Що ж до наголосів (усе видання аку-/245/сатоване), то якби я подав зразки у нас на Вкраїні (бо галичани вуха не мають), то можна луснути зо сміху і досади: «Сидить кутя на покуті»...

Гайдамаки «льохи» засипають (свиней??) і мільйони таких.

Взагалі — шкода й праці його і фірми (Наук[ового] товариства]). Але все ж дещо єсть цінне й для будущего видання.

Оте все (з Франка та Романчука), що розминається з нашим виданням, та усякі матеріали з рукописів я й хочу зібрати докупи та видрукувати в «Записках». Але попереду треба побувати в музеї Тарновськ[ого] і перевірити докладно матеріали з департ[аменту] поліції. А коли і як це зробити? Це задача... Напишіть же хоч картку про те, як стоїть справа з продажею «Кобзаря».


12 (25) липня 1906 p., Закопане


III, 52106







532. І. Я. Франко до В. М. Доманицького


З поручения відділу і філол[огічної] секції Н[аукового] тов[ариства] ім. Шевч[енка] я справді в маї сего р[оку] розпочав працю над критичним виданнєм творів Шевченка, а спеціально першого тома, що має обіймати всю його поезію в хронологічнім порядку. Я переробив досі половину приготованої праці, власне, взявши за підставу текст Огоновського, я порівняв його з тими давнішими виданнями, що мають критичну вартість, себто або вийшли з рук самого Шевченка (всі друки з перед 1847 р. та вид. 1860) або основуваться на автографах, отак все з основн[ого] вид[ання] львівського 1868, празького та женевського. Не маю, на жаль, під руками Гамалії з р. 1844 та вид. Кожанчикова з р. 1867.

З сього порівняння текстів я побачив таке, що оба найновіші галицькі видання не повинні бути кладені основою жадного нового видання, а спеціально виданнє Романчука щодо чистоти тексту і добору варіантів найгірше з усіх.

Женевське виданнє «заборонених у Росії» поезій щодо варіантів має також мінімальну вартість, подаючи переважно пізні, а правдоподібно й не Шевченкові варіанти, яким місце в нотках, а не в тексті, куди впер їх Огоновський зо страху перед Драгомановим. Подаю Вам сі свої спостереження на випадок, якби Ви хотіли братися до праці над виданнєм Шевч[енка] для Росії.

Взагалі я був би тої думки, щоб видавці російські ввійшли в умову з Наук[овим] товариством] ім. Шевч[енка] і взяли основою наше нове виданнє: друкуючи лист за листом, ми присилали б їм відбитки аркушів, а вони могли б брати відтам чи то голий текст без наукового апарату (коли видання популярне), чи й додавати з того апарату цікавіші варіанти для ширшої /246/ публіки. Моє виданнє буде скрізь акцентоване, з упрошеною і конче квентно переведеною інтерпункцією, і тут я також за короткий час, що займався сим ділом, здужав виправити масу дурниць, допущених попередніми редакціями.

Тепер запитаннє: в кого єсть виписки з рукопису III отд.? Для нашого видання доконче була б потрібна точна копія цього рукопису в перших виданнях, як знаєте, декотрі поезії були друковані з пропусками, не заповненими й пізніше, а коли се неможливо зробити, бо хоч би нам дістати ті новини, які є в тім рукописі, то можна би й починати друк тих поезій, що до 1847 р. Для решти, розуміється, будемо надіятися Вашої помоги, тобто порівняння дотеперішніх друків, — я б радив основою взяти празьке видання — з автографами.

Деякі єсть і у нас, то тут я зроблю порівняння і, як Вам буде треба, зараз Вам достачу.

Зрештою, завтра засідання відділу, і се питання буде обговорене. Щодо друкування «Дневника», то, на мою думку, він разом із драмами, «Художником» та ще деякими прозовими речами (автобіографія, рецензія на гру Піунової і т. п.) повинен ввійти до другого тома. Ну, та про се ще буде час балакати.

Тепер головна річ вірші. Не можна би Вас просити, щоб Ви віднайшли де «Гамалію» з 1844 р. і порівняли його слово в слово та букву в букву з виданнєм у якім пізнішім Кобзарі, от хоч би в кожанчиківськім (на карточці додати точний бібліографічний опис перводруку: титул, формат, число сторін і рядків на повній стороні і т. п.), а також здобули, коли не в жертву, для нашої бібліотеки екземпляр кожанчиківського «Кобзаря» з 1867 р. Дуже був би вдячний, а без нього годі їхати далі.


17 липня 1906 p., Львів


III, 71181







533. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького


До засланих речей мають бути такі поправки: 1) Вірш «Тече вода в синє море» належить не до р. 1845, а до 1838 (поставте його перед «Катериною» і після «На вічну пам’ять Котлярев[ському]», але в усякім разі із [ ]).

2) В «Причинній» стр. 136, ряд 8 — по морю; ряд 13 — ясен (без «ь»), 137, ряд 19 — дарма; 138, 9: теє зна, 141, 3 знизу: із; 142, 16: ями.

«Гайдамаки», стр. 315, 9: не завадять.

Вірш «Тече вода» випадково я найшов в «Ластівці» р. 1841, де він приточений як кінець до «На вічну пам’ять Котлярев[ському]».


18 липня 1906 p., Київ


III, 52102


/247/Обкладинка женевського видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка 1890 р.










534. В. M. Доманицький до П. Я. Стебницького


Певно, Вас вже немає в Петербурзі, але, може,до кого слід, цей лист попаде. Прошу поробити такі зміни в уже засланому Вам матеріалі:

«Хустину» з р. 1841 — поставити до р. 1844 — 18.Х, а ту, що поставлено р. 1844, — до р. 1847 (II півріччя — те, що у мене).

Одсунути до р. 1847, II півріччя: «Відьму» та «Іржавець», а до 30.V р. 1847 зашлю Вам — разом з II півріччям р. 1847 — «Згадайте, братія». Матеріали Волод[имира] Павловича 1 — дуже цінні.

P. S. Єсть вказівки на нові автографи Шев[ченка] в одному селі Золотон[іського] пов[іту], — пробуємо здобути їх.


19 липня 1906 p., Київ


III, 52103







535. П. Я. Стебницький до В. М. Доманицького


Переглянув я присланий Вами запис оригіналу з новими поправками — і, знаєте, трохи турбують мене ті поправки: як би нам не вскочить в помилку, котру доведеться потім спростовувати з конфузом. Як воно так виходить, що після цілого ряду поправок в датах доводиться знов вертатись до тої самої, з котрою вірші стоять в львівському виданні? Значить, вся ця робота була вже львівськими видавцями зроблена? То нащо ж їх виправляти? Виходить, що через непевні джерела ми можемо зробити зовсім непотрібну поправку, а тоді нам львівські критики втруть носа?

Може б, краще заводити поправки лиш в самих певних, неоспорних випадках, а не по першому списку? Так само і щодо тексту. У Вас величезні поправки в «Відьмі», «Лілеї», «Русалці»...

Чи вже ж справді досі рукописами Науменка ніхто не користався, і навіть сама «К[иївська] старина» при своїх виданнях? А може ж, єсть ще рукописи, пізніші, — де вже текст виправлений так само, як він стоїть в львівському виданні? Нащо ж нам знов друкувати первісний текст?

Чи Ви певні, що то не Америка, яку вже відкрито і відкинено?

Адже ж Романчук, здається, робив спеціальні висліди по оригіналам?

Вибачте мені, будь ласка, мої сумніви, — але Ви розумієте мій страх в такому ділі, — щоб не переборщити... Відпишіть, коли матимете хвилю. Врешті, я тої думки, що в кождім разі доведеться поставити на виданні — «під редакцією В. Н. Доманицького»... А Щоголів щось все тягне!..


23 [липня] 1906 р.


X, 30323



1 В. П. Науменка. /249/






536. В. М. Доманицький * до П. Я. Стебницького *


Одержав сьогодні, сидячи на селі у д. Науменка, лист Ваш, і сумління мене гризе без краю. Справді, я перед Вами дуже винен, але зробив те, просто не подумавши як слід. Чогось мені здавалося, що цим дрібним відомостям д. Щоголів ціни не надає (бо якби був я чи хто інший на його місці, то не маринував би їх і в «Былому» не збував би кількома рядками), а через те я і завинив тяжко перед Вами. Що ж до передмови, то я її і так постановив був видрукувати, — не до відомостей, — і хіба не добре те, що не показав джерело.

У всякім разі, прошу дуже мені вибачити, а коли Щоголів дочується про мою замітку 1, то за «Передмову» скажіть, що вона ще 1901 р. видрукована в II т. «Хроніки Шевченка», а решту — чуючи з уст Ваших — подав такий-сякий знайомий Ваш, якому Ви мали необачність оповісти про знахідку.

Якби Ви були хоч пару слів дописали, що «о сем распространяться не полагается»! Ато яз Вами точнісінько так зробив, як редактор «Киев[ских] отголосков» зо мною, якому я, приїхавши з Петербурга, оповів про знахідку Щоголева (що чув отоді, як були ми в Русових), а він на другий день взяв та й опублікував усе те... Я сильно тоді гнівався на нього, бо, у всякім разі, якби мав оголосити, то попереду це зробив би в «Думці», а тепер Вас в таке становище поставив.

Ще раз дуже прошу пробачити мені, — може, якось минеться а на другий раз буду обачніший...

Іду зараз оце пароходом у Київ на 2 дні, а тоді знову на хутір — кінчати статтю. Вийде щось грандіозне, бо ще не кінчив навіть «Гайдамаків» (значить, р. 1840), а вже більш як 2 аркуші друкованих написав.

Послав я учора Вам листа, мало маючи надії, що він застане Вас у Петербурзі.

Там одна власне переміна проти попереднього, це те, що «Черницю Мар’яну» я одсовую з р. 1841 аж на 1845 на тій підставі, що ота «Маленька Мар’яна»(?) в записах д. Щоголева — не що інше як «Черниця Мар’яна». Розуміється, певності в тому не може бути, але шансів на те, крім схожості заголовка, чимало. «Хустина» теж датувалася р. 1841, а проте у Щогол[ева] вона вже аж 1844 (при кінці). Очевидно, як «Хустину», так і «Черн[ицю] Мар’яну» Шев[ченко] поправив і датував тим роком, коли дав їм останню редакцію. Як відомо, Ш[евченко] часто це робив, і дуже багато творів pp. 1847 — 1850, переписавши і полагодивши в pp. 1857 — 8, датував цими годами.



1 Йдеться про статтю «Новознайдені поезії Т. Шевченка», («Нова громада», 1906, № 8, с 102 — 113), де подається опис автографа «Три літа» та ін.. які розшукав П. Є. Щоголів в архіві департаменту поліції в Петербурзі. /250/



Пересовувати з давніших років на пізніше не тяжко: набор все одно може зберегтися. Але більш перетасовок вже не буде, — питання з хронологією у мене скінчене. Хіба що випадком щось нове набіжить? Тут в Золотонош[ському] повіті я прочув, що єсть в одного добродія ціла низка автографів — уже ужив заходів до того, щоб здобути їх, але щось не чути відповіді.

Перебуваючи оце в Києві, постараюсь частину оригіналів подати Вам.

Щодо уваг Ваших, то про «Малиі козацькиі» сперечатися не буду, — я, власне, мав нахил до них через те, що Шевч[енко] переважно уживає «її», але і в нього це не закон якийсь. Будемо триматься на «ни»!

Щодо «те» — цілком пристаю на те, що має бути «тя» — оте «тє» зовсім не східно-укр[аїнське], а задержав я його більш по інерції — слідом за нашими «ніковиками». Щодо «ясен» чи «ясень», то я особисто обстоюю «ясен» не тому тільки, що так Шевч[енко] скрізь уживає в своєму письмі, але через те, що моє ухо звикло якраз ясен чути: до ясена, ясеном (а не ясенем) і т. і. Зрештою, це слово в «Кобзарі» трапляється не більш як три-чотири рази, то не велике лихо з ним. А от Киев неодмінно треба б поправити на Київ.


26 липня [1906] р.


III, 52127







537. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького


А це ще досилаю одкритку з приводу «Черниці Мар’яни»... Нехай вона стоїть, як і стояла, під р. 1841 — принаймні гріха на душі не буде! А до того ж це безперечно відомо, що р. 1841 вона була написана, бо сам [Шевченко] обіщав Тарновському до великодня (р. 1842) її надрукувати (та й копія її була в редактора «Сніп» 1 р. 1841). А що, якщо щоголівська «Маленька Мар’яна» і єсть «Черниця Мар’яна» і з датою пізнішою (р. 1844), то це нехай ще виясниться! 2



1 З листа Т. Г. Шевченка від 11 — 12 січня 1842 року відомо, що автограф поеми «Черниця Мар’яна» (датовано автором 22.ХІ 1841 р.) був надісланий О. О. Корсуну для другої книжки альманаху «Сніп», яка не вийшла в світ. Цей твір вперше був надрукований лише через 20 років у журналі «Основа» (1861 р., кн. IX, стор. 1 — 12).

2 Вірш Шевченка «Маленькій Мар’яні» («Рости, рости, моя пташка») датований 20.XII 1845 р. Доманицький пише про публікацію цього твору за списком П. Є. Щоголева, який був ним переписаний із збірника «Три літа», знайденого в Петербурзі в департаменті поліції.



І якщо й виясниться, то хіба те, що в ній щось підправлене, та через те й датовано її рок[ом] 1844, коли /251/ поправлено її. Так буде надежніше! Як зле справляться за тисячі верст! А гляди який лист пропав — то й зовсім зле може вийти!


28 липня 1906 р.


III, 52104






538. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького *


Не сподіваюся, щоб львівські критики втерли нам носа, бо коли їм доводилося основуватися на «гаданіях», у нас були певні підстави майже до всіх поезій (вагання есть, може, за 5 — 6 п’єсу і то не далі як в межах одного року)... Що ж до поезій з р. 1847 і до р. 1861, то вони у нас будуть «вне конкуренции»... Зрештою, про це вже писав Вам. Щодо поправок текстуальних, то попереду всього усе те, що було послано Вам до р. 1847, зроблено мною разом з Олек[сандром] Ігнатов[ичем] 1 і Дорошенком; друге, роблю їх тільки по найостанній редакції, за виїмкою «Лілеї», яка має кращу першу редакцію, бо була написана до заслання (для когось переписаний автограф зберігається в Черніг[івському] музеї — досі невідомий), на засланні Шевч[енко] чи пригадав її по пам’яті та записав, чи описав з якогось свого ж таки чорновика... Що ж до рукописів Науменка, то ними раз тільки користувалися видавці празького «Кобзаря» — д. д. Русов і Хв. Вовк, беручи варіанти останньої редакції, але дечого вони звідти зовсім не взяли, а дещо недобре прочитали. Копію одної частини тих рукописів знайшов небіжчик Кониський у Жемчужникова і видрукував їх в «Записках» як велику новину («незвісні варіанти») . Що ж до видавців «К[иевской] старины», то вони не тільки не заглядали до тих автографів, а ще й псували попередні видання (виправляючи «елегій» на «іділій» — хоч воно, може, і було б краще?..) Що ж до видання Романчука, то воно, як це пише оце і д. Франко до мене, — «щодо вибору варіантів — найпоганіше»...



1 О. Г. Лотоцький.



Я цілком розумію Ваш страх за капітальні реформи в такій справі, але якщо до р. 1847 де в чому я справді не певен (але не в хронології, а тільки в виборі тієї чи іншої редакції), то вже в pp. 1847 — 1861 не може бути ані одного вагання... Та там уже й поправки будуть — тільки спростування помилок, а не вибір між тим чи іншим варіантом...

Що ж до того, щоб поставити під редакцією В. М. Д[оманицького], то якщо це справі не зашкодить, я не проти того... тобто, власне, для себе вважаю це дуже бажаним: усякі закиди та обвинувачення, які будуть, мені приємніше буде прийняти на /252/ свою голову, ніж робити за них одповідальним цілий гурт людей.

Рік 1848, як виправлю, то, мабуть, вишлю посилкою, бо пакетами дорого коштує...

Що ж це, справді, Щоголів тягне все? Я на 8 книжку «Н[ової] громади» дам статейку, — куди убгаю кінець «Былого», вірш (новий) з чернігівської екскурсії та варіант початку «Княжни» (невідомий також).

P. S. Я вже просив Вас висилати відбитки аркуш[і]в «Кобзаря», а тепер ще попрошу — вишліть ті п’єси («Лілея», «Русалка» та «Відьма»), де багато поправок в 1 коректі, — я ще раз перегляну: може, й справді що не так? Це займе 7 день, але тим часом можуть набирати далі.


28 липня [1906] р.


III. 52128







539. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького


Паки і паки... Подаю на «усмотреніє» Ваше ще деякі дрібні уваги, а Ви, коли ще не пізно і коли узнаєте їх за варті чогось, скористайте їх. 1) Переглядаючи вчора за давні роки «К[иевскую] старину», я знайшов там вказівку, що має бути не Карпи-Гнучкошиєнки (в передмові до видання з р. 1847, що збереглося в «Деле»), а Кирпи-Гнучкошиєнки (от тому-то воно через (-) пишеться!)...

2) Щодо хронології, про яку вже я клявся не здіймати речі. Але знов-таки ось що. У нас під р. 1842 стоять між іншим: «Н. Маркевичу», «Тяжко-важко в світі жити» і «Утоплена». До р. 1842, і то в [...], ставлять їх через те, що вперше видруковано їх в «Молодику» на р. 1843, цензорський дозвіл, на якому стоїть 10. IX 1842... Значить, це термін post guem non. Але в тій-таки «К[иевской] стар[ине]» учора я вичитав (в листах Шевч[енка] до усяких особ ось таке у відповідь Квітці на запросини до участі в «Молодику»): «Вибачайте, батечку: що найшлося, то і посилаю, а Ганнусю («Утоплена») сьогодня нашвидку скомпонував, — та й сам не знаю, чи до ладу, чи ні...» Писано 8.XII 1841.

Безперечно, значить, що Ганнуся (вона ж і «Утоплена») написана р. 1841 (8.XII), — через що я і посунув її туди з р. 1842. Але вираз в листі: «що найшлося, то й посилаю» свідчить, що разом з «Утопл[еною]» послано було і ті дві дрібніших речі «Тяжко-важко» та «Н. Маркевичу» (усе. що прислано до «Молодика» ще р. 1843) і що ті дві речі писані навіть перед 8.XII 1841.

Отож, опираючися на це, я вважав би за досить певне поставить ті дві речі теж до р. 1841. Зараз же перед «Утопленою» — і без [ ]. /253/

Чи для Вас це буде мотивом переконуючим? Мені здається, що однаково лишень приблизно ставиться їх і до р. 1842, то не буде великим гріхом поставити їх і до р. 1841 — тим більше, що отой уривок з листа дає підставу, хоч, розуміється, не безумовно певну...

Навмисне пишу «обстоятельно» — од цього тільки справа виграє, легше нам буде порозумітися... Сідаю зараз виправляти рік 1848.


30 липня 1906 р.


III, 52105








540. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького *


Знову дещо назбиралося, бо я тепер, переглядаючи вірш за віршем наново увесь «Кобзар», порівнюючи усякі друковані й рукописні тексти, тільки тепер без вагання можу вже спинитися на тому чи іншому варіантові... Ох, коли б ще не одбито було зовсім поезій, почавши з р[оку] 1843 і далі, а я б, наглядівши яку поправку, кожних 2 — 3 дні надсилав би Вам їх... бо, справді, до р[оку] 1847 варіанти нам (Ол[ександру] Ігнат[овичу] 1, Доро[шенку] і мені) доводилось брати більш по власній уподобі, а тепер я над одним віршем часом півдня просижую і знаю історію кожного рядка, як свої п’ять пальців.

Отож наглядів таке (якщо не пізно ще!)

1) В «Гайдамаках» — чи поставлено перед «Інтродукцією» на кінці вступу дату 7.IV 1841, Петербург? Якщо ні, то цю дату краще поставте аж на кінці поеми, бо це і єсть дата того дня, коли поему викінчено...

Там, здається (в кінці поеми), поставлено 1839 — 1841, то це викиньте... У тих-таки «Гайдамаках» на стор. 381, 5 згори: Ревуть собі й ревітимуть, а треба: і ревтимуть.

2) «Н. Маркевичу» (Ой чи не пізно вже?) при кінці треба: полетів би я, послухав (здається, у мене: полетів би, послухав би)... Одинокий, а Україна? — треба: одинокий...

3) «Гамалія» 224, 6 зн[изу]: треба не скутар, а скутарь (бо далі у Ш[евченка] уже скутара)... Взагалі не знаю, чи не гріх нам, що у нас кобзар, цар і т. і., у Шев[ченка] скрізь «рь»...

Так само у Ш[евченка] скрізь: іноді, тоді (а не іногді, тогді...). Але це знову буде вже ухиляння й од літературн[ого] правопису...

4) З «Черницею Мар’яною» теж клопіт. Звичайний варіант (той, що й у Романчука) дуже виправлений Кулішем по смерті Ш[евчен]ка. А текст Ш[евчен]ка справді неможливий. Я Вам подам навмисне Ш[евчен]ків подлінний текст, а Ви міркуйте, що можна узяти з подлінного, щоб було менше Кулішевого.



1 О. Г. Лотоцькому. /254/




Шевченко


383, 8 зн. хлопців кинули-побігли

383. 6 зн. діду-серце

383, 4 зн. Я шага дам, Я — черешень.

384, 2 зн. — пропущено

385, 3 — 7 Росла дочка Марьяна,

А виросла, як панна

Чорнобрива, уродлива

Хоч за пана гетьмана

Стала мати гадати

 — ряд 10 — 14 Виходила стояти

Не до пана товстого

Усатого, старого,

До Петруся, в гаю, в лузі

Щовечора святого

В Кулішевій шліфовці (та в Романчуковій)


кинули, побігли

діду серце.

Я черешень.

Вставив: «Ой осталась удовою», — правда, воно до речі, але не Шевченкове.

Марьяночка

Виросла як панна

(Так і в Куліша)

Хоч би й за гетьмана

Стала мати міркувати

Ходила стояти

Не до пана усатого

Сідого(!), старого —

До Петруся, щовечора

Вечора святого


(Це вже навіть і погано: Шевч[енко] «сідого» не уживає ніколи, а все «сивого»!)


386, 9: усміхнуся... скажу

387, 4: з Петром не рознять.

Усміхнулася, скажу йому

з Петром не розлучать.


(Тут поправлено до ладу, але знов Куліш, а не Ш[евченко])! 387, 12 і 12 зн. Після «не заснуло» і «минулося» треба — а не(,)

387,7 «утер сліпі очі» в скобках.


388, 13: треба буде старостів ждати (Справді не до ладу!)

388, 17: Я вже думаю, що... бачиш

392, 10 зн.: пішла в садок...

392, 4 зн.: Не про Гриця — про Петруся

393, 8 зн.: прийшла в хату —

Треба старостів нам ждати,

думаю, що бачиш.

пішла в садок;

не про Гриця, про Петруся

прийшла в хату;



УТОПЛЕНА


У Романчука (157, 7 — 8)

А козаки, як хміль оттой.

В’ються круг Ганусі

(Вперше цей вар[іант] в «Кобз[арі»] 1867), а тим часом в «Кобз[арі]» 1860, що виходив на очах Ш[евченка]:

А козаки сміються їй.

Ганусі моргають, —

хоч і не гарно, але певно!

Стр. 157, 15 — у «Кобз[арі]» 1860 — «розтріпана», а в Кожан[чикова] «розхристана». Певніше перше, хоч друге краще...

Так само 157, 15 зн.: «мене зневажаєш?» — узято з Кожан[чикова], а в 1843 і 1860 — «мене занехаєш?» і це певніше, хоч гірше.

159, 15: «з роту піна» — треба після «піна» —

160, 1: Не хочеш? не хочеш? — так у Шевч[енка], а «не хоче» — це вигадка самого Романчука.



РОЗРИТА МОГИЛА


Тут поправки будуть через те, що у Наум[енка] я найшов Максимовичеву рукопись, де списано «Розриту могилу», «Сон» (не увесь), «Холодний яр», «До живих і мертвих», «Заповіт». Рукопис цей — найпізніша редакція (копія) — справді, дуже вже за Шевч[енком] пішов слідом і, побачивши, що він уперто вживає: Киев, Києві, і собі став правити на є, але потім, згодом, я побачив, що з р[оку] 1857 Ш[евченко] скрізь уже пише Київ. Та не знаю, чи можна тепер (чи не пізно?) той Київ поправити!

В хронології поезій з 2 полов[ини] 1847 і до р[оку] 1861 Ви побачите величезні зміни... Тут мені пощастило дуже докладно встановити хронологію, бо д. Науменко навіть не догадувався, який скарб у нього в руках: оті самі 4 книжечки, про які Шевченко] згадує в своїх творах! Але з ними случилася сумна пригода. Забравши їх у Шевч[енка] (р. 1850), Лазаревськ[ий] дав їх оправити книжечкою, і палятурщик посплітав поезії pp. 1847 з р. 1850, а 1849 з 1848 і т. п. Через це і досі правдивої хронології ні в одному «Кобзарі» немає... Я тепер все це розплутав і побачив такі, напр[иклад], дива, що початок вірша стоїть в «Кобзарі» під р[оком] 1850, а кінець його — як самостійний («Не знаю, як тепер ляхи живуть») — під р[оком] 1848! А не один вірш з р[оку] 1860 мусив посунутися до р[оку] 1848! Тоді ж я впевнився, що в Романчук[овому] вид[анні] єсть і два не Шевч[енкові] твори, — це «Ой у саду, саду гуляли кокошки» і «Не журюся я, не спиться», — всі ж до одного інші (крім «Юродивого») єсть в рукописах Наум[енка], а цих там немає. Та вони давно вже були сумнівні!


2 серпня [1906] р.


III, 52129


/256/







541. Ю. Романчук до В. М. Доманицького


Про автографи Шевченка я знаю лише те, що і Вам відомо: мали їх видавці празького «Кобзаря» 1876, Вовк та Русов, мав їх Кониський, коли списував з них варіанти, поміщені в «Записках Наук[ового] товариства ім. Шевченка», є они в музею Тарновського, у Науменка і ще, мабуть, де у кого на Україні; в Галичині, оскільки знаю, нема їх у нікого, тут був лише початок Гуса, з котрого зроблено фотографічну репродукцію. Тут були зате в 60-их роках відписи недрукованих нецензурних поезій Шевченка, котрії поезії або частини їх друкувалися в літературнім тижневику «Вечорниці» (1862 — 1863) і в львівськім видано з р. 1867; деякі відписи мав і я та й вписав їх до мого примірника «Кобзаря» з 1860 р. або до окремої книжечки, і деякий відпис і затратився у мене, але лишився в моїй пам’яті, і я подав його до «Правди» з 1873 р. Се все вже використане мною в моїм виданню з 1902 р., не використав я лише значно відмінного та цікавого тексту «Неофітів», поданого в «Вечорницях» з 1863 p., чч.31,32 і 33.

Звідки редакція «Вечорниць» той текст дістала, не знаю, та й годі тепер розвідати, бо всі редактори і помічники (Заревич, Климкович, Володимир Шашкевич, Остап Левицький) вже померли.

Я від 4-х літ збираю матеріали до критичного видання поезій Шевченка і переглянув в тій цілі майже всі дотеперішні видання і списи варіантів, почавши від перших видань «Кобзаря» і «Гайдамаків» з 1841 р. в Петербурзі, і задля того я бажав ще поїхати до Чернігова, щоби розглянутися в музею Тарновського, та тепер се, мабуть, вже не потрібне. Ті матеріали я хотів помістити в «Записках Наук[ового] товариства ім. Шевченка», з моїми увагами, з них міг би вийти досить значно — також в порівнянню до мого видання з 1902 р. — поправлений текст.

Звертаю увагу редакції нового петербурзького видання особливо на «Гайдамаки», в котрих, на мою гадку, треба би привернути в уступах «Титар» і «Бенкет у Лисянці» первісний текст, поправлений нещасливо Кулішем для петербурзького видання з 1860 року. Для «Неофітів» годі що використати з варіантів в «Вечорницях».


6 серпня 1906 p., Львів


X, 30358






542. О. О. Корсун до В. М. Доманицького


На днях получил от матери Ваше письмо от 24 июля с. г., на которое только что имею честь уведомить, по поводу интересующей Вас рукописи, 1-е, что она в числе других автографов /257/ разных писателей и до сих пор остается в полной неприкосновенности и представляет, насколько припоминаю, почтовый листок (а м. б. их и 2), на котором имеется не только «Черница Марьяна», но и рисунки на полях пером самого Тараса Григорьевича; рисунки эти сделаны наскоро и представляют собою всякие контуры с беглым штрихом оттушовки — относятся они к тексту, и, надо полагать, Шевченко их делал обдумывая «перший починок» этой «поэмы», — машинально, а м. б. просто-напросто «украсил» рукопись, которая переписана довольно старательно и чистенько — стихи начинаются с маленькой буквы (строчной, а не прописной). В конце рукописи на ней же письмо к моему отцу, в виде надписи о том, что отдает ему в собственность эти произведения («Марьяну» и «Човен»). Приписка эта строк в 7 — 9. Вот все, что могу припомнить, п. ч. рукописи не касался лет 20: она хранится в имении матери...


24 августа, 1906 г., Ростов


X. 30352







543. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького *


Засилаю також список порядку поезій до р. 1847 (II половини), в якому мусять вони стоять. Думаю, що немає жодних підстав заперечити такому розпорядку, крім єдиної — «Вітер в гаї», для якої дати певної немає, — для решти ж маємо дати. Посилаю навмисне для того, щоб переглянули Ви порядок, бо я ніяк не збагну, чому в коректі викинуто було «Кавказ» після «Розритої могили», а «Черницю Мар’яну» (уривок новий) поставлено зараз за «Дівочими ночами». Може, який у кого сумнів постане про яку поезію, то готов зараз же подати мотиви...

До II полов[ини] року 1847 коректи подавайте мені неодмінно, бо ото я зразу зайвих наробив поправок, а тоді вертався до тексту Романчука, а це знов дещо з щоголівських варіантів, — то треба поглянути. А там уже — почавши з «Іржавця» та «Чернеця» — мабуть, можна, й так буде, бо там поправок небагато, та вже й я з ними не так плутав...


18 вересня 1906 р.


III, 51918







544. І. О. Белоусов до Б. Д. Грінченка


Обратили ли Вы внимание на автограф Т. Г. Шевченко, выставленный в окне магазина, кажется Бурмистрова, на Фундуклеевской улице? Это автограф-стих: «Радуйся, ниво неполитая», новый вариант, и очень интересный.


20 вересня 1906 р., Київ


III, 35592



/258/







545. П. Я. Стебницький до В. М. Доманицького


Ви, мабуть, вже чули, яку нам штуку встроїв Щоголів з своїми обіцянками та допомогою: взяв та закінчив справу тим, що загубив мій примірник львівського «Кобзаря» з усіма замітками та варіантами, що вже були туди перенесені (частину їх я ото вже Вам списав, і Ви їх маєте). Тепер доведеться робить те, з чого, може, краще було почати: наш Я. Н. Забіла ходить в д[епартамен]т та перевіряє. Оце посилаю Вам його роботу, котру, будь-ласка, ради всього святого, якнайскоріше обміркуйте, порівняйте і вертайте з своєю думкою. До речі — я прохаю Вас все, що ми Вам посилаєм — чи на листочках, чи в коректурі, — неодмінно повертати, бо се ж, власне, єдиний слід, який лишається з тутешньої праці над рукописами д[епартамен]ту. Якби воно так заводилось і в наше видання, то ці шпаргали вже були б непотрібні, а як Ви ще їх переглядаєте і приймаєте з них тілько яку невеличку частину, то значить, все неприйняте буде невідоме нікому, аж поки його не опублікує Щоголів або хто інший. А коли той Щоголів надумається — хто знає. Хіба так поставить, що ніби наш Забіла все знову попереписував сам та передав Вам як матеріал до статті — так коли ж можна вскочити: яка-небудь помилка Щоголева, котру ми приймем на віру, буде доказом, що ми скористались його працею. А справді все переписати спочатку — на те у Забіли, мабуть, не вистачить часу...

Отож маєте 3 листочки з варіантами «Гуса», «Наймички», «До мертвих і живих», «Холодного яру». Майте на увазі, що перевірка перших трьох п’єс робилась по петербурзькому виданню 1883 р. (що в два стовпці — великого формату та тонке), а сторінки — помічені мною по львівському виданню Огоновського (чотирьохтомне). Вже потім я догадався, що це незручно буде Вам, але мені було зручніш, бо менше переписувати. Тим-то невиправлений основний текст беруть з видання 1883 р.

Не знаю, як віднесетеся Ви до сих варіантів, а на мене деякі роблять таке враження, що текст рукописів д[епартамен]ту більш оброблений автором — і може, самий останній. Деякі місця — просто откровеніє. Наприклад, «Гус», очевидно, повний і викінчений, бо всі пробіли уривків покриті. Я підкреслив такі місця, що зовсім міняють враження вірша. Хоч зате деякі варіанти і сумнівні, наприклад, в «Гусі» поклик до помсти. Посилаю повну «Осику» — перегляньте і верніть теж. Ся редакція мені далеко більш подобається, починаючи з заголовка, — і теж, мабуть, єсть конечне обробленою. Так само, мені здається, і «Сліпий». Що з ними робить?

Будь ласка, складіть коротеньку замітку і пустіть в «Раду», що от, мовляв, через великий клопіт з перевіркою текстів по оригінальним рукописам видання трохи затяглось і, мабуть, не /259/ встигне вийти в жовтні. Щоб передплатники не дуже нас лаяли та терпеливо чекали.

Бувайте ж здоровенькі. Скоріше вертайте свої уваги. Решту, що зосталось виправити, пришлемо на тім тижні.

P. S. Якої Вам ще дати «Гуса» треба? Адже вона вивірена і Вам послана на коректурі?! Хіба як в рукописах не знайдеться «Вітер в гаї», то се буде доказ, що то вірш не Шевченка! Адже ж папери д[епартамен]ту кінчаються тільки 1847 роком — то він міг написати пізніш.


7 жовтня [1906] р.


І. 34279







546. В. М. Доманицький * до П. Я. Стебницького *


Попереду — про давніше: про дату «Гуса» я нічого й не казав і не претендував... Факт той, що в попередніх листах Ваших Ви дату «Гуса» показали 10.Х 1845, а О[лександр] Ігнатов[ич] 1 в тому спискові хронологічному, що прислав був мені, і який я йому повернув, показує вже іншу дату. Я й одписав йому, що дата «Посланія» — 22.XI, як це давно відомо, а дату поеми Петро Януарович 2 подав мені 10.Х.



1 О. Г. Лотоцький.

2 П. Я. Стебницький.



В цих варіантах, що Ви учора мені надіслали, — дати теж немає. Таким чином, крім Ваших попередніх вказівок (10. X 1845), я ніяких інших даних не маю. І дуже прошу Вас, якщо дійсно поему датовано не 10. X, а пізніше, то справтеся у себе і сповістіть мене одкриткою, бо це для мене важно. Коли ж дійсно 10. X, то не турбуйтеся...

Це одне... Друге: щодо «Вітер в гаї», то вже його роком (1846) датувати не можна через те, що в поезіях 1843 — 1847 (в д[епартамен]ті) їх немає, і ніде й досі про цей вірш немає чутки... Остається гіпотеза, що, може, він написаний після р. 1847. Але на засланні (значить до р. 1850) теж ніяким чином цього не могло бути, бо усе те, що там писалося, до одного рядка єсть в автографах В. Науменка; така сама історія і з віршами р. 1857 — 1861 (крім «Юродивого, який не був викінчений і через те не заведений в альбом автографів). Куди ж цей вірш притулимо? До якого року? Я не бачу ніякої найменшої підстави його до якого-небудь року чіпляти. А щоб так рішуче не викидати його з «Кобзаря», то дать йому «понижение» — і перечислити в «Примітки»... Така моя думка... А зрештою — міркуйте. Тільки яким роком Ви датуватимете його?

Тепер з приводу нових варіантів. Але попереду — про себе. Нічого з щогол[івських] варіантів я не брав до статті (крім ві-/260/домостей хронологічних з Ваших попередніх листів, ще з червня-липня місяця), а все одклав надалі, щоб узяти пізніше — просто чи з «Кобзаря», чи вже з власних Ваших пошукувань в д[епартамен]ті — і подати усе це в «Додатку» до своєї статті. Не вертаю зараз Вам цих матеріалів (а раніше не вернув Вам також чимало матеріалу), бо не далі як за 10 — 12 днів рішуче маю навідатися до Вас, і тоді, що треба Вам буде, возьмете назад... Все, до єдиного рядка, я складаю у спеціальний шевченківський портфель — і там Ви у мене все знайдете — і своє і чиє хочете.

Тепер до діла.

1. «Іван Гус».

Хоч Ви й захвалюєте досить ці варіанти, але тепер, одколи я вже «просвещен» щодо текстів більш, як в червні-липні, коли кидався на кожен варіант, — мушу сказати, що варіанти «Гуса» дуже й дуже мало дають нового і що усі ті чималі вставки проти видання р. 1883, навіть Романчукового 1902 (напр., «Молюся, господи помилуй! Спаси ти нас, святая сило!» та й менші деякі) — все це відоме з варіанта Л. Жемчужникова, видрукованого в «Зап[исках] н[аукового] т[овариства]» т. 39.

Але варіант цей (Л. Жемч[ужникова]), а з ним і департаментський — раніший за той, що потім з’явився в «Правді» р. 1873 та який узято до «Кобзаря». Варіант деп[артамен]ту стоїть посередині між варіантом празьк[ого] «К[обзаря]» і копією Жемчужникова (це щодо «Посланія»); що ж до самої поеми — то він майже нічим (одна-дві дрібних одміни) не різниться від варіанту Л. Жемчужникова. А тимчасом деякі подробиці цінні і поправляють текст, — ото ж їми й треба скористуватися. (Подаю на окремому листку — пагінація «Кобз[аря]» Ю. Романчука).


13 жовтня 1906 р.


III, 51919







547. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького


Здаючи вчора до друку «Сон» (для статті), наглядів я кілька своїх «промахів», які дуже прошу, коли ще не пізно, виправити. А власне:

Треба, щоб було (по вид. Романчука) : 395, 7: на сім світі бажаєте

 — 17: жалуєтесь (але не певен, чи не жалкуєтесь, тільки не жалкуєте).

 — 4 зн.: отто ж я ліг спати 397,11: мов сторожа

— 12: розмовляють в полі

 — 13: Усе те,... /261/ 398,20: недолюдок

401, 4: і вийдуть з їх люде

404, 7: за панами — панство, панство

407.10 зн.: і бог не розсудить

408,11 — 10 зн.: Та й порізав, а з

шкур наших

собі багряницю

Пошив жилами...

(Це дуже важна поправка з рукоп. департаменту] по[ліції]) 411,11: та як гикне

Будь ласка, поправте це, може, ще не пішло в машину!


19 жовтня 1906 p., Київ


III, 51917








548. М. Лозинський до Б. Д. Грінченка


Між темами київської «Просвіти» знаходяться дві, на які видано мої брошури в Галичині, а саме: «Тарас Шевченко» 1 (1902) і «Гайдамаччина» 2 (1906). Я Вам завтра вишлю ті дві брошури... Додам, що брошуру про Шевченка на ту ціль я переробив би... Міг би я також послугуватися «Кобзарем», видання «К[иевской] старины», але тепер, думаю, можна цитувати з Шев[чен]ка й те, що колись було заборонено. «Гайдамаччини» я не переробляв би, хіба тільки поробив би деякі стилістичні поправки.


26 жовтня 1906 р.


III, 385446



1 Лозинський М. Тарас Шевченко, його життя і значення, Львів, 1902, 66 с.

2 Лозинський M. Гайдамаччина. Із історії народних рухів на Україні в XVIII столітті, Львів, 1906, 46 с.







549. О. Г. Лотоцький до Б. Д. Грінченка


Видавництво «Кобзаря» може на себе прийняти половину гонорару за нові твори Ш[евчен]ка, що мають друкуватись в «Новій громаді».


[Жовтень 1906] р.


III, 38570







550. І. І. Щітківський до І. М. Дьякова


Согласно определению Думы от 15-го сентября 1905 г., образован особый Комитет по сооружению в Киеве памятника /262/ Т. Г. Шевченко, в состав какового Комитета, в заседании 27-го того же сентября, были избраны некоторые гласные.

За окончанием срока полномочий прежней Думы следовало бы в ближайшем заседании назначить выборы нового состава упомянутого Комитета. Об этом я хотел переговорить с Вами лично. Но, за неимением свободного времени днем и ввиду скорейшего разрешения этого вопроса, счел необходимым написать Вам об этом. Нужно также будет выяснить, что сделано управой относительно постановления Думы по поводу ходатайства об открытии подписки на памятник и сношения с полтавским и золотоношским земством о присоединении их комитетов к Киевскому комитету для совместной деятельности в настоящем деле.

Я думаю, что вопрос о выборе членов этого Комитета можно внести на 13 сего ноября.


6 ноября 1906 г., Киев


II, 28661, арк. 67







551. I. О. Белоусов до Б. Д. Грінченка


Получили ли Вы «Кобзаря» в рус[ских] переводах под моей редакцией. Очень бы хотелось знать Ваше мнение о нем.


30 декабря [1906] г., Москва


III. 35593







552. М. Лозинський до Б. Д. Грінченка


Не відповіли Ви мені на мій проект щодо друкування в виданнях «Просвіти» моїх брошур про Шевченка й Гайдамаччину.


1906 р.


III, 38537







553. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького


Засилаю Вам 18-ий аркуш, — я його читав по другій уже, — то чи не можна вже і його підписати? «Вітер в гаї» я таки поставив, бо додивився, що вперше воно видруковано в «Основі», 1861, III; і хоч ні в яких автографах його немає, одначе Куліш не повинен був всадити не Шевченкового вірша. Зрештою, нехай буде він під сумнівом, але буде...

З друкарнею треба, мабуть, лаятись: од суботи ні одного аркуша не набрано.

Поговоріть про це по телефону... /263/

Оригінал я здав за pp. 1847 та 1848-ий. Решту попереду хочу доложить комісії, як це я зробив і з р. 1848 у неділю.

Перші коректи читаю я, бо у Ол[ександра] Ігнатов[ича] 1 клопіт, то йому не до того. Та так воно буде зручніше.


[1906] р.


III, 52132







554. О. Г. Лотоцький * до В. М. Доманицького *


Зо мною повелися люди по-свинськи, то вже я так і з Вами. З дня на день мав я дістати від Щоголева усі варіанти, які єсть у тих автографах, що він бачив. Так водить він мене вже тиждень. Я думав послати Вам ті варіанти, щоб ви вже порішили, на якому тексті спинитися. Цими днями все ж маю дістати рукопис Щ[оголе]ва. Це буде стаття, де зведуться усі варіанти; тут будуть і нові твори. Статтю цю дає він для «Нової громади» і бере за неї 200 р. Іншої ради не було, як згодитися на ту пропозицію, бо «Кобзар» друкується, і для него треба скористуватися тими автографами. Думаю, що «Нова громада» буде все ж виходити. У такім разі вона має дати якийсь підвищений гонорар, а решту візьме на себе видавництво «Кобзаря». Так ми прирадили тут з Олександром Олександровичем 2, бо більш нікого зараз з редакторів немає.



1 О. Г. Лотоцького.

2 О. О. Русовим.



Діставши рукопис, зараз пошлю Вам, а Ви вже постановляйте, бо не знаючи тих підстав, на яких Ви брали той чи інший варіант, не можна мені орієнтуватися.

Дві п’єси — «Кавказ» і «Світе тихий» я звірив з нашим текстом. Єсть дуже значні і цінні відміни. Конче треба звідти дещо взяти, — хоча б це й порушило Вашу систему — брати останнішу редакцію. Річ в тім, що новознайдений автограф — у зовсім виключному стані. Його Ш[евчен]ко не мав перед очима, коли давав останню редакцію своїм поезіям; через те багато, що виправив він в хвилину натхнення, він після забув, а між тим він, напевно, скористувався тими виправками, коли б мав їх у себе. Для того, думаю, треба всі ті поправки нового рукопису уважно переглянути і дещо з них повибирати. Так от я пошлю Вам рукопис Щ[оголе]ва, перегляньте його для «Кобзаря» і разом припасуйте до «Нової громади».

З «Кобзарем» справа посувається поки що помалу: підписано 8 аркушів (кінець «Гайдамаків»). Далі піде жвавіше, бо друкарня стала вже на міру. Само собою — найкраще було б засилати Вам коректу; але то річ даремна, бо заким прийде вона /264/ од Вас назад, то вже треба буде той аркуш підписати. Все ж буду Вам далі посилати першу коректу, а Ви виправляйте не коректурні друкарські помилки, а лиш саму редакцію.


[1906] р.


X, 30354











1907



555. М. А. Янчук до редакції журналу «Україна»


Я скомпонував драматичну оперу, себто лібретто з Шевченкових «Гайдамаків». Коли можна — надрукуйте 1, може, який з наших композиторів заохотиться до цього сюжету в такій упрощеній формі. Посилаю поки що три акти, чи не поспіють вони до Шевченкового нумера (февраль).

Четвертий (останній) акт ще не зовсім начисто закінчений; він може бути надрукований і в другій книжці. А може, краще буде розділити по 2 акти на дві книжки, як там Вам здається.


15 января 1907 г., Москва


І, 740, II додаток



1 В «Україні» лібретто «Гайдамаків» надруковано не було.








556. І. І. Любов до Ю. Карського *


В окт[ябрьской] кн[ижке], «Киевск[ой] стар[ины]» (каковую я остался рассматривать и нашел в ней очень много интересного для себя) под заглав[ием] «Наймычка» Вы делаете уже другую ссылку; а именно: (библ[иотека] императ[орского] общ[ества] истории и древн[остей] российск[их], собр[ание] Бодянского № 159). Библ[иотека] названного общества помещается при Моск[овском] унив[ерситете] и ничего общего с Историч[еским] муз[еем] не имеет. Бегу туда, хотя Станкевич мне сказал, что вряд ли я получу там что-нибудь, — «ибо этой библиотекой могут пользоваться только члены общ[ества]», но я надеялся на знакомство свое там в университетской библ[иотеке], благодаря таковому дошел до главн[ого] библ[иотекаря] имп[ераторского] общ[ества] истории и древн[остей] российских Е. И. Соколова. Оный принял меня, и, выслушав любезно, ответил, что «забыл дома ключи, но завтра постарается приготовить для меня /265/ все, что нужно и что найдется о Шевч[енко]». Завтра, т. е. вч[е]ра, я не мог выбраться, и только сегодня имел удовольствие рассматривать «Наймычку» за № 159 (я писал карандашом).

Вы в своем труде о Ш[евченко] 1 говорите, что это «автограф», а, по-моему, это не автограф, а точная копия, писанная неизвестною мне рукою (похожею отчасти на руку Афан[асьева]Чужбинского) и, надо полагать, скопированная с оригинала, и во время, близкое к написанию этой поэмы, — может быть, даже в том же 1845 году.



1 Карский Е. «Наймычка» Шевченко. — «Русский филологический вестник», 1907, т. 57, № 1, с. 100 — 107.



Рукопись «Наймычки» писана красивым почерком на двух листах серой писчей бумаги в два столбца. Один лист исписан весь, другой же занимает только один полный столбец и четверть другого столбца. В рукописи в нескольких местах имеются поправки уже позднейшего времени, но сделанные совершенно тою же рукою, и поправки эти как раз заключают в себе тот текст, с каким «Наймычка» печатается теперь (начиная с «Кобзаря» 1860 г.). К сожалению, не могу сличить сейчас моих заметок с текстом «Наймычки», впервые напечат[анной] Кулишом во II т. «Записок о Южной Руси» — за неимением таковых у себя, а также и «Кобзарем» Кожанчикова; сличал же я рукопись главным образом с киевским изд[анием] 1899 г., дешевым — 35-копеечным.

При внимательном рассмотре этой рукописи получается такое впечатление: лицо, имевшее возможность скопировать эту поэму в то время, когда, как говорится, авторское чернило еще не засохло, исправило потом ее по одному из печатных текстов — или по «Запискам о «Ю[жной] Р[уси]», или по «Кобзарю» 1860 г. — и то, что в рукописи осталось зачеркнутым, теперь представляет из себя ценность в смысле первой редакции поэмы. Рукопись после заголовка «Наймычка» (слово «пролог» — нет) начинается так:

«У недильлю в ранце, рано». — Не обращая внимания на почерк, уже по одному началу можно судить, что подобной орфографии Т[арас] Г[ригорьевич] не придерживался.

Дальше буду копировать Вам наглядно:

Як тополя нахилилась

2 1

Молодая молодиця

Щось до лона/себе — пригортає

Цифры «2» и «1», а также проведенная черточка над «себе» и поверх ее надписанное «лона» сделаны позднее, но тою же /266/ рукою. Замечу, что почти во всех случа[я]х исправления текста лицо, которому принадлежала рукопись, слов не зачеркивало. а проводило над ним черточку и поверх таковой уже вписывало слова, — таким образ[ом] получалось два варианта.


Ой у полі могила;

Там вдова ходила,

и т. д.

В китаєчку сповила.

І на Дунай однесла:

Т

— тихий, тихий Дунай!

Моїх діток забавляй.

Т

ти жовтенький пісок!

Нагодуй моїх діток;

І скупай, і сповий

І собою укрий! —

В рукописи сначала подразделений на главы не было, поставлены они, очевидно, в то время, когда рукопись сверялась с печатным текстом, и разделены только главы: I, II, III. После цифры III никаких следующих цифр больше не встречается.

I

Були собі — дід та баба, —

Над ставом, у гаї,

Жили собі на хуторі,

Старенькі обоє, —

І худоби усякої

Чимало надбали, —

Та діточок бог не дає, —

А смерть...

Приведенные мной строки в рукописи частью зачеркнуты, — над зачеркнутым вписан текст другой, сходный буквально с текстом дешевого «Кобзаря», кроме одного слова «надбали», которое в рукописи среди этих исправленных строк уже читается «понадбали».


В 1-ой главе вторая строчка от конца читается так: чужим 2/дітям, чужим 1/людям, и над нею, как видите, поставлены цифры 2, 1, следовательно, нужно читать 1, 2.


II

Дід і баба у неділю

На призьбі сиділи,

Любовались світом божим,

Та бога хвалили, — /267/

А ні хмарочки на небі, —

Тихо, як у раї, —

Сховалося у серці лихо,

Мов звір у темнім гаї.

В такім раї/разі — чого б, бацця

и т.д.


Скопировал в точности. 2, 3 и 4 строки тоже частью зачеркнуты, и вписан текст «Кобзаря» 1899 р.

Страница 167, 7 строка сверху:


2 1

Їм коней добре запряже?

9 строка: Як по/умремо? — І Бог знає/сама не знаю... 12 — Та аж сумно/нудно стало:

13 — Одинокі зосталися...

16 — — «Тривай лишень!

19 — Побіжим лиш / Біжи лишень... Бачиш?

23 — Мовчки зупинились:

Стр. 168, строка 12 сверху:

Бач яке, нівроку!

Строка 19. З хати ви/проганяє, —

Страница 169, строка 10 сверху:

Та молода, білолиця

2. На той хутор благодатний

3. У найми проситься

1. Прийшла молодиця.

Строка 18. Хоча воно вже й підросло, піклу

— 20. Коло його панькуватись. —

Страница 170, строка 1 сверху:

так

Так от так хіба, небого?

Строка 20. I головку йому змиє,

і сорочку білу

Последн[яя] строка внизу: Та ніхто того не чує,

Страница 171, строка 4 сверху:

Чого <Наще> наймичка сльозами

Строка 6, Не зна Марко, чого вона

IV


/268/

В главе IV, третья строчка с конца:

Ганну величає.../називає; —

Страница 172, строка 5 сверху:

Із гаю темного вернулась

Строка 11. Кого б же тут? — старий дума

 — 15. Слать старостів: —

 — 19. Розпитались, порадились,

Страница 173, гл. V, строка 5.

З молодицями жартує,

Строка 8. На двір закликає,

 — 11. Аж танцює, — а самого

 — 17. Скрізь пораньше печуть, варять,

Страница 174, строка 11.

Сміятися будуть!

Страница 175, строка 4.

Маркові купила Строка 6. Од Івана святого

11. І всім святим помолившись,

Страница 176, строка 8.

І молилась богу,

Строки 11 и 12. Якось сумно, ніби хату

Покинула мати.

Строка 14. Опісля першої, Трохим

— 19 . . . . . одягалася

— 21. . . . . засміявся

— 28. Е, сором, сором Кепсько, мати!»

— 30. На двір, — старий побіг стрічати

Страница 177, строка 1 сверху:

З онуками свою Ганну.

Строка 5. — «А я ледве доплелася.

 — 11. І онучатам із клунка

 — 3 снизу: Півбубличка!» — По шматочку.

Страница 178, строка 5.

Моя Ганна.

Строка 8, снизу: Не та вже я стала:

Страница 179, строка 3.

Як убитий ходить.

В главе VIII, третьей и четвертой строчки «Не поспіша до господи — воли попасає» — совсем нет.

Страница 180, строка 15.

 — Чи ти чуєш, Катерино?

Строка 19. Слава тобі, спасителю!

Страница 181, строка 3.

Батько воли: вона тебе,

Строка 25. И сльози покотились. /269/

Строка 30 и дальше:

Та й замовкла... Марко упав.

Аж земля дрижала, —

и т. д.

1845 г., ноябрь, Переяслав Т. Шевченко


Оце Вам і вся «Наймичка»!

Нового «Кобзаря» у нас ще не продають та, мабуть, і продавать не будуть, — я теж ще й досі з Петербурга не получив його, а заказ зробив 8 числа і от жду і ніяк не діждуся. А дуже він мене

цікавить!

Як будете в Москві, то милості просю зайти до моєї господи, та побалакаєм іще де об чім цікавім про Ш[евченка], бо про все гаразд не напишеш!


17 января 1907 г.. Москва


І, 34209








557. Є. В. Туз до П. Я. Стебницького


Чи не звісно Вам часом, чого немає в повному виданню творів Тараса Шевченка «Кобзар» його твору «Назар Стодоля»? Це мене дуже зацікавило, так як в полученому «Кобзареві» цього твору немає. Думаю, что Ви не откажетесь отвітить зацікавленому землякові Вашому.


29 січня 1907 р.


III, 51947







558. О. М. Куліш до П. Я. Стебницького

Тоді, як збирали на народні події 1, були в живих брат Василь 2, редактор «Основи», Куліш, Номис — видавець прислів’я, Михайло Лазаревський (друг Шевченка), Шевченко, Макарів...

Сердешно Вас дякую, високоповажаний добродію, за «Кобзаря», которого бажаєте з ласки своєї мені надіслати. Коли з Вашою подписсю, то прошу Вас прислати, а коли без єї, то я маю: ще в жовтні собі виписала...

В 1847 р. я лично — як був суд у Петербурзі над нашим земляцтвом — питала у Дубельта, за що так жестоко покарана моя дружина?.. А він одказав: «Недостает искры, чтобы вспыхнуть!



1 Йдеться про збір грошей в 60-х pp. XIX ст. на видання навчальних книжок «початкового читання для народу», яке через валуєвський циркуляр 1863 р. (про заборону друкування книжок українською мовою) так і не побачило світу.

2 В. М. Білозерський. /270/



Он написал «Повесть об украинском народе». Я говорю: если же и так. на то есть цензура... А Кулишу.., указывая на человека, наливающего масло в фонарь, говорит: «И Вы из этих зверей хотите сделать людей?» А наші 60 літ пишуть, що він належав до общества Кирило-Мефодія. Ні він, ні Шевченко ніколи не належали 1. Вони 2 сказали: Куліш і Шевч[енко] і так своє діло робитимуть.


16 лютого 1907 р.


III, 52437








559. М. М. Аркас до В. М. Доманицького *


22 лютого ми справляли Шевченкове свято. Ставили цілком оперу мою «Катерину», увесь цей час я був страшенно заклопотаний і навіть хвилинки вільної не мав. Пройшло свято дуже гарно з усіх боків і матеріально і морально. Вражіння надзвичайне, і мені надзвичайна нахлобучка від начальника за те, що гальорка, як заспівали «Заповіт», загукала: «Встать, встать!» Хоч я у цьому зовсім не винуватий, хіба тим, що як опера, так і апофеоз гарним виконанням зробили величезний підйом, от і уся моя вина. То бог з ними! їх сила, їх і воля, а ти мовчи та диш, та й те, якщо дозволять...

Посилаю до Вас програму нашого Шевченкового свята.


[Лютий-березень 1907] р.


X, 30320







560. П. Г. Житецький до Г. П. Житецького


Есть у меня для тебя и другая не менее интересная тема. Это сырой, мало использованный материал о Шевченко с автографами поэта. Драгоценную рукопись 3 эту нужно будет отдать после моей смерти в музей Тарновского или в Галицию —



1 Насправді Т. Г. Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського товариства у квітні 1846 р. Під його впливом формувалось ліве крило, яке було виразником ідеології антикріпосницького і національно-визвольного руху народних мас. П. О. Куліш також був членом товариства і належав до ліберальнопоміщицького напрямку.

2 О. М. Куліш, очевидно, має на увазі членів Кирило-Мефодіївського товариства.

3 Очевидно, йдеться про справу Т. Г. Шевченка штабу окремого Оренбурзького корпусу на 187 аркушах з 9 червня 1847 р. по 10 січня 1852 p., що знаходилася в 1911 p. y сина П. Г. Житецького Г. П. Житецького і була використана ним в статті «Материалы по политическому делу Т. Шевченка», вміщеній в другому томі «Творів» двотомного видання В. Яковенка, С.-Петербург 1911 р. /271/



куда будет удобнее. Но об этом до личного свидания, если дожить бог поможет.

Панихида о Шевченко была в воскресенье, 25 февраля. Но я не был на панихиде, за 50 лет я первый раз не был.


10 марта 1907 г., Киев


I. 48169







561. П. П. Олофінський до В. М. Доманицького*


Ще маю дуже велику до Вас просьбу: якщо Ви завідуєте розпродажею нового «Кобзаря» батька Тараса — не поставте в труд вислать мені «наложеним платежем» хоть штук чотири цього «Кобзаря». Мав би за щастя, якби Ви на одному з них зробили мені «посвященіє». Це цені дуже важно для «увіковічення» пам’яті Вашої як редактора цього «Кобзаря».


18 березня 1907 р.


I, 34232







562. М. М. Сабо до І. М. Дьякова


Прошу не отказать в сообщении сведений: учрежден ли конкурс на проект памятника Т. Г. Шевченко? Если да, то благоволите выслать условия конкурса по адресу: Italia Roma via Margutta 54, p. 2, Studio 8 (cassetta) AL. S. de Sabo.


13 апреля 1907 г., Рим


II, 28661, арк. 30








563. П. Г. Житецький до Г. П. Житецького


Не попробовал ли бы ты написать что-нибудь по-малорусски для малорусских изданий — ну хоть о Шевченко? Это не лишено значения и в кустарно-заработочном смысле, да и для души полезнее...

В основе каждого литературного языка лежит одно какое-нибуть наречие, сообщающее ему единство и цельность и предохраняющее его от хаоса и разрушения. Таким наречием нужно признать восточно-украинские говоры, во-1-ых, потому, что они занимают две трети малорусской территории, а во-2-ых, потому, что они были отправной точкой в истории нового малорусского литературного языка. На этих говорах писали лучшие мастера малорус[ского] слова — Котляревский и харьковская плеяда писателей во главе с Основьяненком и, наконец, сам Шевченко.


14 апреля 1907 г., Киев


I. 48170


/272/








564. M. M. Дубяга до П. Я. Стебницького


Я у Вас брал 20 экз. «Кобзаря», и 1000 мне привезли из брошюровочной, из них 985 взял у меня Грибинюк; 10 моих по подписке, затем я передал своим подписчикам!..


29 апреля 1907 г.


III, 52143








565. Г. П. Житецький до П. Я. Стебницького


Только в августовской книге «Вестника Европы» будет статья о Шевченко 1. Взгляните на случай «Современный мир» и, быть может, «Былое», июль-август.


23 мая 1907 г.


III, 52235







566. В. М. Доманицький до П. Я. Стебницького


Дякую за переслані аркуші, — вони мені дуже зараз придадуться, щоб перевіряти по них аркуші видання Франка (прислав мені усі «Гайдамаки». До речі: кумедне якесь видання буде, бо за «Черницею Мар’яною», як пише він, йтиме «Слепая»).

Сумне враження зробив на мене лист Корсуна.

Це не божевільний і не дурний, а хитрий-прехитрий «малорос...» З листа його, як певно й самі бачили, не можем ніже тії коми (?) висмоктати для нас... Все самі натяки на щось дуже цікаве, але таке, що до нього Вам, мовляв, зась... поки міддю дзвенящою його не оплатите. Нехай його чорти візьмуть із його «Снопом» і його гешефтмахерством... Перевів на таке, що Шевченка, мовляв, дурно дам, а «Снопа»... маю право продати, бо то наша власність. А кому він тепер потрібен? Та ще з його латинською граматикою! Не знаю як Вам, а мене така лють на нього взяла, що й не повірите. Значить, все остається з «Мар’яною», як у нас, і скажіть в друкарні, нехай пускають в машину 9 — 11 аркуші, бо «при сей верной оказии» за минулий тиждень не було ніж єдиного аркуша коректури.

Оригінал я виправив до краю. Лишається ще примітка, а для цього треба проїхати в Петербург. У «Неофітах» їх треба стільки, що аж страшно. Даватиму по два-три слова пояснень, та й край.



1 Г. П. Житецький, Т. Г. Шевченко в новейших изданиях его творений — «Вестник Европы», 1907, т. 4, № 8 с. 709 — 723. /273/



Може бути, що приїду в середині цього тижня, а тоді подамся й на Київ, щоб днів через 8 вернуться й назад.

Тим часом І коректуру проситиму читати Ол[ександра] Ігнатовича 1.


4 серпня 1907 р.


III, 52107







567. Є. X. Чикаленко до П. Я. Стебницького


Дав мені Степаненко Ваш лист до його от 25-го, з якого я довідуюсь, що ви думаєте випускати дешеве видання «Кобзаря». А чи маєте Ви дозвіл на таке видання од властителів? Запитую се ось з якої причини. Наш магазин купив у властителів 7 тисяч штук «Кобзаря» по 35 к. з умовою, що нового видання не випускатимуть, поки магазин не розпродасть всіх книжок. Коли ви задумали випускать «Кобзаря», то магазин дав згоду, бо видання в 1 р. 50 к. не шкодило б продажі дешевого. Тепер ще лежить тисяч з 4 «Кобзаря», і тепер він (після вашого видання) йде дуже туго. Що буде з сими примірниками? Хто платитиме збитки магазина?

Коли ви вже дістали дозвіл, то ми їх вернемо властителям, а коли ви видаєте без дозволу, то ми їх прикинемо вам, в обмін за нові. Згода? З Вашого листа видно, наче дешеве видання вже друкується. Чи так?


31 жовтня 1907 р.


III, 52898







568. Л. М. Жебуньов до Є. X. Чикаленка


Тепер ось: премія — «Кобзар» заінтересував людей, але не всякий може одразу заслать 6 карб 2. Треба визначить, що «Кобзар» одержать рокові передплатники і в розстрочку, по виплаті останнього внеску. Ця умова має велике значення для поширення передплати, але вже не хотілося й писати Вам про те, бо тільки затратив би часу, чорнила й паперу — не послухались би.


6 грудня 1907 р.


І, 35460



1 О. Г. Лотоцького.

2 Йдеться про преміювання передплатників газети «Рада».

3 М. П. Левицький друкувався в газ. «Рада». Цього разу він дає переробку з Шевченка, але, як видно з листа, вагається, чи можна це робити.








569. М. П. Левицький * до Є. X. Чикаленка


Ще ось тут посилаю переробку з «Дум» 3, але точить мене думка, чи не кощунство воно торкатись того, що з глибини Та-/274/расового серця виливалось? Коли й Ви гадаєте, що кощунство, то киньте у піч, нехай по світі не ходить, щоб часом другого не скортіло те саме робить.


8 грудня 1907 р. [Радзівілов]


І. 35556








570. А. Ф. Кащенко до П. Я. Стебницького


Дуже засмутив мене Ваш останній лист. Коли я виїздив з Петербурга, справа з «Кобзарем» неначе вже забулася, і ось на тобі — знову ця справа виникає. Тут не без того, мабуть, що хтось знову нацькував...

Невже я у своєму листі так помилився з призначенням своїх карбованців. Я ж знаю, що фонд Т. Шевченка треба списати на «Малого Кобзаря».


[Грудень 1907] p., Туапсе


III. 52337













Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.