Попередня     Головна     Наступна





IX. Ігорево військо зазнає поразки.


То было въ ты рати и въ ты плъкы, а сицеи рати не слышано.] Ґрамм. „и въ тыи пълкы”. В 1-му вид. „сице и”, але вже Тімк. і Калайд. (С. Отеч. р. 1839, арк. 8, с. 19 — 20) виправили „сицей” себ-то „такої”. Так читали Дуб., Тіх., В'яз., Огон., Пот., Смірн. та ин· Снєґір. „а сицей и рати”. — Пор. „въ ты дні” — Гал. Єв. р. 1144 Марк 8 1, 1, 677. — „Рать” в д.-р. мові вживано в різних розуміннях: 1) військо, 2) ворог, „неприятель”, 3) незгода, 4) боротьба, 5) напад. Тут — або — „війна": „створиша рать (πόλεμον) велику съ Валакомъ цесаремь” Бут. 14, 2, XIV в.; Олександрія 1 ред. 94 та ин.; „наша земля оскудЂла есть отъ рати” Пов. вр. л., р. 1093; „многы бЂды прияхомъ отъ рати и от голода”, Поуч. Вл. Моном, та ин.; або — „битва, бій": „убиша Изяслава на рати” Новг. I, р. 6447; „Рати бо належащи и трубЂ воиньстЂй трубящи никто не можеть спати”, Тодосій Печерськ. та сила ин. Срезн. III, с. 105. Перекладаємо: „отак було за тих війн (або битв), за тих походів”. — Зворот „было... не слышано” пор. в Іп. літ. р. 1094: „не бЂ сего слышано во днехъ первыхъ в землЂ руской”, ст. 217; поширений у пізній традиції: „яко много есть было в Казани сЂчей и боевъ великихъ, а такова сЂча и бой не бысть никогда же, отъ когда и начася быть царство Казанское”, Іст. Каз. ц., ст. 161.

с зараніа до вечера, с вечера до свЂта летять стрЂлы каленыя, гримлють сабли о шеломы, трещать копіа харалужныя] Корш „[и] до вечера... [и] до свЂта”. Очевидячки, „с заранія... до свЂта” первісно — звичайне точне зазначення часу, коли відбувалася битва, що починалася вдосвіта й закінчувалася геть аж тоді, як сутеніло, згодом — епічна формула, пор. „И бишася от утра до вечера”, Флав., Барс. I, 232; „и бишася наченъше съ заутра и до вечера”, Іп. р. 1147, ст. 359; „и [съ]ступишася полци, и бысть сЂча зла, и бишася от полуднє до вечера”, ст. 467. В Пек. 2-му літ. „стояша с поранья до вечера”, 6988 р. Срезн. II, 1207; в нар. п. „На розсвіті на заранці | Єще стали бусурманці” Метл., с. 274.

стрЂлы каленыя] стріли взагалі — частенько в д. пам.: „стрЂлы сильнаго изострены” Пс. 119, 4; „СтрЂлы твои изострены” Пс. 44, 6 — у рук. XI — XII вв., Яґіч, с. 610 та ин. Гал. Пс. II, 401 та ин.; у Флав. „и сулицЂ изъ лукъ пущаеми шумяху и стрЂлы помрачиша свЂтъ” 3 кн., Вол., арк. 81. Сполучення „стрЂлы каленыя” збереглося тільки в епічній усній традиції: Тіх.-Мілл. — „калена стрела” 2, 5, 8, 11 тайн.; у Кирші /211/ — с. 9 21, 27, 40, 42, 49 та ин., „стрЂла каленая булатная”, с. 55; „стрЂла каленая переная”, 101; „Накладывал калену стрЂлу”, Рыбн. I, 20; „он направливал лук — калену стрЂлу, | Налагал то стрЂлочку каленую”, 175; ще — 1, 56, 84 та ин.; те саме сполучення — Григ. I, 277, 316, 342 та ин.; 547, 556, 701 та ин.; Шейн, Вел. №№ 1616, 1627 та ин.; у білор. п. „калена стрела” — Шейн, Бел. п. 393, „страла калянáя”, 751. — „гримлють” — од „гримати"; „гриманье оружья” в пер. Григ. Богосл. р. Син. б. XV в. № 117, арк. 191, Горск. и Нев. II, 2, с. 85; Срезн. I, 593.

Про цю битву Іп. оповідає: „свЂтающи же суботЂ начаша выступати полци Половецкии, ак[ы] боровЂ, изумЂшася князи Рускии, кому ях которому поЂхати... и тако угадавше вси сосЂдоша с конии, хотяхуть бо бьющеся доити рЂкы Донця; молвяхуть бо: ,оже побЂгнемь, утечемь сами, а черныя люди оставимъ, то от Бога ны будеть грЂхъ; сихъ выдавше поидемь. Но или умремь, или живи будемь на единомь мЂстЂ'. И та рекше, вси сосЂдоша с конЂй и поидоша боючеся. И тако божиимъ попущениемь уязвиша Игоря в руку и умртвиша шюйцю его. И бысть печаль велика в полку его: и воеводу имяхуть, и тотъ напереди язвенъ бысть. И тако бишася крЂпко ту днину до вечера и мнозии ранени и мертви быша в полкахъ Руских. Наставши же нощи суботний и поидоша бьючися”, ст. 641. — Битву змальовувано не раз в пам'ятках давньоруського письменства, як перекладних, так і оригінальних. Тему цю розроблювано то стисло — одним-двома реченнями, часом-же вона розвивається у величеньке оповідання. Та мало не завсіди ми почуваємо щось спільне, що випливає не тільки з того, що всі битви тогочасні справді скидалися одна на одну: окрім цієї спільної справжньої причини, чом описи ці один на одного скидаються, є й инші: помітно, що в давньо-руському письменстві, від перших-же-таки віків, як воно існує, виробивсь і взаконивсь певний шаблон, що являє собою цілокупність деталів, заздалегідь відомих з низки прикладів, як змальовувано битву уже в перекл. пам'ятках: В Сл. Іо. Золот. у тижд. вс. свв.: „Хощеши ли навыкнути, якоже рати то сграшьнЂе есть, мученичьско мЂню. Что бо есть страшьно на брани. Пълъци на обЂ сторонЂ стануть оковани, блистающеся оружиемь и землю свЂтяще; облаци стрЂлами пущаються вьсюду закрывающе въздухъ множьствъмь, рЂкы кръвавы текуть от вьсюду, и много падение обоюду (в Усп. „обойде”, випр. з скороч. парал. в Злат. XIV в. Тр. Лаври № 9), акы на жатвы класомъ, сице убо воиномъ другъ на друга идущемъ”... (Усп. Сб. XII в. № 175, арк.283а, А. Попов, Библиогр. Мат. № 20, вид. В. Щепкіна, с. 118). В хрон. Амартоловій — герой в переможнім бою „сего же копиемь, иного же стрЂлами язвяше и мечемь посЂкаеми падахуся, и заступы против ныхъ... разруши посредЂ множьства падъшимъся заступы раздравъ и трупы мертвымъ прошедъ, шествоваше къ самому мучителю”, I, с. 391 — 2; там-же: „мЂсяца же августа въ 20, индиктіона пятаго стъступъ бысть между болгары и грекы...; побЂждени бышя греци съ всЂми вои, и /212/ бысть побЂгъ бошию, и страшно рыдание с кричаниемъ, и другъ друга тъпчюще, иніи от противных посЂкаеми и крови же пролитие, яко от вЂка не бысть”, с. 547: В Олександрії 1-й ред. : „и бысть велика брань между има и биющеся гоняху ово на сю страну, ово на ону, обои убо побЂжающеся расхожахуся. Сущіи же о АлексанъдрЂ въстискаху суща о Даріи далЂ и велми я крышаху, язвяще, падаху другъ на друга во множест†вои. Ничто же бяше ту видЂти, но токмо коня, лежаща на земли, и мужа избъены. Не бЂяше же како познати ни Пръсяніна, Макидонянина, ни болярина, ни пЂша ни конника, въ велицЂ прасЂ; не видЂти бо бяше ни неба ни земли от многы крови. И тоже само солнце съжаливси о бывшихъ и немогыи зрЂти толика зла, пооблачися. СЂчи же веліцЂ бывши, побегоша Пръси”, с. 49; там-же — „яко же обЂ странЂ възвасте браннымъ гласомъ, ови каменіемъ метаху и яко тучя съ небесе идяще, и яко покрытися свЂту дневному. Велико же смЂшеніе бЂ биющихъ и бьемыхъ, мнози же стрЂлами уязвени, умираху, друзіи же еле живи лежаху; небо же бо бяше помраченно и кроваво”, с. 64 — 65. У Флав.: „и бысть видЂти лом копійный, и скрежетаніе мЂчное, и щиты искЂпани, и мужи носими, и землю напоише (слід напоиша) крове” кн. 3, Вол., арк. 80 та зв.; Макар. Мин. лютий 29, арк. 830, пор. 854 зв.; „стрЂлцем стрЂляющем и суличником сулицами сующем и порочником каменіем пущающіим, и не смЂша Іюдеи стати на забралЂх”, там-же, арк. 83; „и люта сЂча ста окрестъ съсудъ, овЂм тъснущемся зажещи, a симъ бранящем. И вопль възвышашеся от обоих незнаем, и от мечь искры вылЂтаху, и за рукы емлюще сЂчаху, и мнози предстателе падоша”, кн. 5, арк. 163. — В оригінальному руському письменстві передовсім одзначимо схематичну картину бою в Парем. Чтенії про кн. Бориса та Гліба (р. Р. П. Б. Q. п. I, 13): „и поидоша противу сему и покрыша поле Льтьское обои (Святополк і Ярослав) отъ множьства вои. БЂ же пятъкъ тъгда въсходящю солнцю, приспЂ бо о тъ чинъ Святопълкъ с ПЂченЂгы, и съступишася обои, и бысть сЂча зла, яка же не была въ Руси. И за рукы ся емлюще сЂцаху, и по удолиемъ кръвь тьчаше, я съступишася тришьды, и омеркоша биющеся. И бысть громъ великъ и тутьнъ, и дожгь великъ, и мълния блистание. Егдаже облистаху мълния и блистахуся оружия в рукахъ ихъ, и мнози вЂрнии видяху ангелы, помагающа Ярославу. Святополкъ же, давъ плещи, побЂже, егоже по правдЂ, яко неправдЂна, суду пришьдошю... Ярославъ же пришьдъ и седе КыевЂ, утьръ пота съ дружиною своєю, показая побЂду и трудъ великъ по брату своєю”, Д. Абрамович, Жит. с. м. Б. и Г., 1916, с. 120 — 121; елементи — в Чт. Сильв. сб. і Літоп. пов., там-таки, с. 47 і 88. — В Іп. р. 1174: „и абье Мьстиславъ сшибеся с полкы ихъ и потопташа середний полкъ и инии ратний видЂвше обьяша бо, бЂ бо Мьстиславъ в малЂ вьЂхал в нЂ, и тако смятошася обои, и бысть мятежь великъ, и стонава. и кличь рамян (рук. рамня), и гласи незнаемий; и ту бЂ видити ломъ копийный и звукъ оружьиный, от множьства праха не знати ни конника ни пЂшьць. И тако бивше ся крЂпко и разидоша”, /213/ ст. 576. Там-же, р. 1251: „Ляхом же крЂпко борюще и сулицами мечюще и головнями, яко молнья идяху, и каменье яко дождь с небеси идяше”, ст. 810. Далі, під р. 1281: „пришедшимъ же полкомъ к городу и сташа около города, аки боро†величЂи, и начаша ся пристраивати на взятье города. Князь же Конъдратъ нача Ђздя молвити: ,братья моя, милая Руси, потягнете за одино сердче'; и тако полЂзоша подъ заборола, а друзии полчи стояху недвижими, стерегучи внезапнаго наЂзда от Ляховъ. ПрилЂзъшимъ же имъ подъ заборолЂ, Ляхо†пущахуть на ня каменье, акы градъ силный, но стрЂлы ратьныхъ не дадяхуть ни выникнути изъ заборолъ. И начаша побадывати ся копьи, и мнози язвени быша на городЂ, ово от копии, ово от стрЂлъ и начаша мертва падати изъ заборолъ акы сноповье. И тако взяша городъ” (м. Гостинний, „милое мЂсто Болеславле”), ст. 885 — 6. В Пск. 1-ому, p. 1227: „и съступишася восходящу солнцю, и бысть сЂча зла и бишася чрез весь день и уже къ вечеру и одолЂ кн. Александръ”„ с. 185. — В житійній та пізній історичній літературі живуть деякі риси старого шаблону: „И бысть сЂча зла и трускъ отъ копей и ломленіе, и звукъ отъ мечнаго сЂченія, якоже морю мерзъшу двигнутися; не бЂ видЂти леду, покрылося бысть кровию”, Мансикка, Жит. Алекс. Невск., розв., с. 44; тексти, с. 6; у пошир, ред. жит. кн. Довмонта: „Бысть же сЂча зла и преужасна, падаху убо телеса противных, аки древіе, и кров силных аки вода льяшеся по удоліямъ, стукъ же и шумъ страшенъ бяше, аки громъ, от вопля и кричанія обоих вои і от трескоты оружія”, Серебрянськ. дод., с. 149. В Пов. про здобуття Царгорода Нестора Іскандера: „и бысть сЂча веліа и преужасна; отъ пушечнаго бо и пищалнаго стуку и отъ зуку звоннаго, и от гласа вопли и кричанія от обоих людей, и отъ трескоты оружия, яко молния бо блистааху от обоихъ оружия”, вид. О. Л. Др. П. р. 1886, с. 9; „и стрескотаху копія и сулицы и мечи въ рукахъ ихъ и яко громъ силенъ, гласъ и кричаніе от обоихъ вои гремяше”, Іст. Каз. ц., ст. 155. У ньому помітно, що традиція освіжилася підо впливом нової перекладної повісти. Ще див. у Орлова, Об особ. формы р. воинск. пов. р. 1902, с. 13.

Чръна земля под копыты костьми была посЂяна, а кровію польяна] Корш — „кръвію [была] поліяна”. Бій порівнювано до праці хліборобової, як і в усній нар. традиції: „Чорна роля заорана, Кулями засіяна, Білим тілом зволочена, | І кров'ю сполощена”, Макс. Укр. нар. п., с. 154; про Хмельницького: „Уже почав він землю конськими копитами орати, Кров'ю молдавською поливати”, Макс., там-же, с. 73. В історичній колядці: „Що там доброго в Угрох слихати? Добрі слишано, бо юж поорано, Юж поорано, злотом засіяно, Павяним перцем заволочено, Золотим мечем загороджено”, Ант.-Драг. I, 43 — 44 і дд.. (вар. Б-Г). Василь молдавський говорить королеві польському: „що-ж то в вас гетьман Хмельницький Русин Всю мою землю Волоську обрушив, | Все моє поле коп'єм изорав”, II, 102; у весільній пісні: „Я-ж теє поле коп'єм скопаю, | Коп'єм скопаю: і стрілками всію, Я-ж тії /214/ бори вуйськом поламлю”, Чуб. III, 271, № 1Б. — В великор. усній традиції: „Распахана Шведская пашня, | Распахана солдатской бЂлой грудью. Орана Шведская пашня | Солдатськими ногами. | Боронена Шведская пашня | Солдатськими руками. | ПосЂяна новая пашня | Солдатскими головами. | Поливана новая пашня | Горячей солдатской кровью”, Кир. в. 8, с. 173; „Не черным то зачернЂлось, | ЗачернЂлось Турецкое чисто поле. | Не плугами поле, не сохами пораспахано, А распахано поле конскими копытами, | ЗасЂяно поле не всхожими семянами, | ЗасЂяно казачьими головами, | Заволочено поле казачьими черными кудрями”, там-же в. 9, с. 220; „За славной за рЂченькой Утвою, По горам было Утвинским, | По раздольицам по широким, Распахана была пашенка яровая; | Не плугом была пашня пахана, не сохою, | А вострыми Мурзавецкими копьями. Не бороною была пашенка взборнована, А конскими рЂзвыми ногами. | Не рожью посеяна была пашня, не пшеницей, A посЂяна была пашенка яровая | Казачьими буйными головами. Не поливой она исполивана, | Ни осенним сильным дождичком, | Всполивана была пашенка Казачьими горючими слезами”, Сахар. Сказ. 1, 3, с. 243. Ці пісні дають ампліфікацію вислову „Сл."

Что ми шумить, что ми звенить далече рано пред зорями?] у 1-му вид. „давечя”, так читають з ортогр. варіянтами Ґрамм., Дуб., Вс. Мілл., Тіх., Пот.; Огон. — цілком одкидає, гадаючи, що це слово вставив переписувач-великорус; Снєґір. — „до вечя”, себ-то до 8 год. ранку, коли дзвонили на віче; Макс. „да—, згодом — перероблено; Сахар., Яковл. — „далечя"; Бусл., Барс., Шамб. — „далече”, себ-то задовго. У цьому, часовому, а не просторовому розумінні „далече” трапляється в д.-р. пам'ятках: „далече моляться” Остр. Єв. Лук. 20, 47; „далече молящееся”, Марк. 12, 40, Єв. XII в., Гал. Єв., I, с. 797. Срезн. I, 625. Приймаємо це читання, що погоджується і з літописним, де „далече” звичайно, а „давечя” не трапляється. — „звенить” — про шум взагалі; в аналогічному випадкові — про шум війська: „В чистім полі туман кіптить, Ци грім гремить, ци звін звенить?.. Іде Турок з весіленьком”, Ант.-Драг. I, с. 300; у заперечному порівнянні: „Не шум шумит, не гром гремит, І Молодой Турчин полон дЂлит”, Кир., дод· 7 вип., № 2, с. 190; або „Не стук стучит во чистом полЂ, ] Не гром гремит во раздольицЂ, Ъдет старый козак Илья Муромец”, там-же, № 1, с. 4; у бил. про Соломона: „Еще де что в чистом полЂ стучит бренчит?” — коні „Бьют копытами в сыру землю”, Рыбн. III, 303 — 4.

„Пред зорями": визначення часу не то епічне, ба й реальне колись; пор. в д.-р. пам'ятках: „пришедше нощію пред зорями”, Флавія кн. 4, Вол., 105 зв. В Іп. р. 1074: „отпЂвши заутренюю предъ зорями' ст. 181 — 2.

Игорь плъкы заворочаеть: жаль бо ему мила брат Всеволода] Щоб пояснити ці вислови, подамо оповідання Іп. літ.: „бысть же свЂтающи недЂлЂ (пор. в „Сл.” „перед зорями”), возмятошася Ковуеве в полку, побЂгоша. Игорь же бяшеть в то время на конЂ, зане /215/ раненъ бяше, и поиде к полку ихъ, хотя возворотити к полкомъ. УразумЂв же, яко далече шелъ есть от людий, и соимя шоломъ погьнаше опять к полкомъ того дЂля, что быша познали князя и возворотилися быша; и тако не возворотися никто же, но токмо и Михалко Гюрговичь познавъ князя возворотися”... „Добрі бо вси бьяхуться, идуще пЂши, и среди ихъ Всеволодъ немало мужьство показа. и яко приближися Игорь к полкомъ своимъ и переЂхаша поперекъ и ту яша, единъ перестрЂлъ одале от полку своего. Держим же Игорь видЂ брата своего Всеволода крЂпко борющася и проси души своей смерти, яко дабы не видилъ падения брата своего. Всеволодъ же толма бившеся, яко и оружья в руку его не доста”, ст. 641 — 2. — „жаль": пор. Іп. р. 1148: Володимир, Ізяслав Давидович, Святослав Ольгович та Всеволод Святославич „послаша слы свои к Изяславу Мстиславичу, ищюче мира и тако рекуче: ,Жаль бо ны есть брата своего Игоря', ст. 364. „Жаль ми своея отцины” Новг. 1-ий л., „нами жаль отня стола” Пов. вр. л. р. 1069, Срезн. I, 845. к полуднію падоша стязи Игоревы: ту ся брата разлучиста на брезЂ быстрой Каялы] „быстрой” — читають Вс. Мілл. та Пот. В Іп. р. 1185 про цей момент: „и тако во день святого воскресения наведе на ня Господь гнЂвъ свои, в радости мЂсто наведе на ны плачь и во веселья мЂсто желю на рЂцЂ Каялы”, ст. 642 — 3; „и тогда кончавъшюся полку, розведени быша, и поиде кождо во своя вежа. Игоря же бяхуть яли Тарголове мужь, именемь Чилбукъ, а Всеволода, брата его, ялъ Романъ Кзичь, а Святослава Олговича Елдечюкъ въ Вобурцевичехъ, а Володимера Копти в Улашевичихъ. Тогда же на полъчи[щи] Кончакъ поручися по свата Игоря, зане бяшеть раненъ”, ст. 644. В пов. про здобуття Рязани: „Мнози сильній полки падоша Батыеви”, Срезн. Свед. и зам. Що визначав стяг — див. попереду. быстрои Каялы] Сполучення епітета швидкий з назвою ріки в стародавній писаній традиції і в новій усній — звичайне: Задонщина — быстрый Донъ 32, б. Дону 25, у быстрого Дону та ин. Сим. ; те саме — в Пов. про М. побиванку (літописному); там-же — на быстрой СоснЂ 52; Сказ. 4 перероб.: до быстрыя реки Воронежи 139, Шамб. Ск. о М. поб.; Кирша — про быстру реку Смородину 125, быстра река Дунай 43; Миллер, Ист. п. — на Волгу быстру реку № 524, 769, при Яике быстрыим 728; Шейн, — на Дунай быстру реку № 712; в українській традиції — бистрий Дунай Чуб. I, 439, 668; НІ, 434 та ин. Без назви — быстрая река — частенько в усіх трьох традиціях.

Ту кроваваго вина не доста; ту пиръ докончаша храбріи Русичи сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую] Корш: „пиръ коньчаша хоробьріи”... — без потреби. В'яз. 184 дотепно завважує, що „половцы здесь названы ,сватами' весьма метко по частым брачным союзам русских князей с половчанками"; літопис зве Кончака й Ігоря „сватами” (див. попереду), бо згодом син Ігорів одруживсь із донькою Кончаковою; не кажемо за инші численні такі випадки. — Битва = „бенькет”, власне весільний, як попереду (у літоп.) „в веселья /216/ мЂсто"; звичайний образ у стародавн. письм., пор. у Флавін „Магасаръ и Адиавинъ, Нагиръ нарекомый, иже явишяся в то время храбрЂйше всЂх, яко бо на свадбу текоша, а не на рать... запалиша приспы и съсуды ратныя” 5 кн., Вол., арк. 178 (пор. Барс. I, 266). Ладнатися до бою = ладнатися до бенькету, див. алегоричну розмову в Новг. 1-му літ. р. 1016: „И бяше Ярославу мужь въ приязнь у Святополка; и посла к нЂму Ярославъ нощью отрокъ свой, рекъ к нЂму оньси: ,Что ты тому велиши творити. Меду мало варено, a дружины много'. И рече ему мужь тъ: ,рчи тако Ярославу: ,даде меду мало, a дружины много, да къ вечеру въдати'. И разумЂ Ярославъ, яко вь нощь велить сЂцися"', вид. р. 1888 с. 83, і Соф. 1-ий, с. 132. Образ весілля змальовує той-таки Новг 1-ий літ. р. 1233: „томь же лЂтЂ прЂставися князь Феодоръ, сынъ Ярославль вячьший июня в 10 и положень бысть въ монастыри св. Георгия, и еще младъ. И кто не пожалуетъ сего. Сватба пристроєна, меды изварены, невЂста приведена, князи позвани, — и бысть въ веселья мЂсто плачь и сЂтованіе за грЂхы наша”, вид. р. 1888, с. 242. В пізній істор. поетич. традиції... „Гости наши поганиі приближаются к намъ и испивают волныя чаши, ведут себЂ поведенную”, Сказ, о Мам. поб. Шамб., с. 115, — В нар. усній традиції цей симбол зберігсь у близькій формі: „Ой обозветься пан Хмельницький, | Отаман-батько Чигиринський: „Гей друзі, молодці, | браття козаки запорозці! Добре дбайте, барзо гадайте, j Із Ляхами пиво варити зачинайте. | Лядський солод, козацька вода, Лядські дрова, козацькі труда”. | Ой с того пива | Зробили козаки з Ляхами превеликеє диво...” — під Корсунем р. 1648 розбили гетьмана Потоцького, Ант.-Драг., II, с. 33, вар. ib. с. 39.

Напитися — бути забитому, впасти на бойовищі в великор. пісні: „...Он идет удал добрый молодец, сам шатается, | Горючей он слезой обливается, Он тугим то своим луком опирается... | Лишь встречалась с добрым молодцем родная матушка: | Ах ты чадо мое, чадушко, чадо милое мое! | Ты зачем так, мое чадушко, напиваешься, До сырой то до земли все приклоняешься, | И за травушку, за кавылушку все хватаешься? Как возговорит добрый молодец родной матушке: | ,Я не сам так добрый молодец напиваюся, Напоил то меня Турецкой царь тремя пойлами, Что тремя то было пойлами, тремя розными: | Как и первое то его пойло — сабля острая, | А другое его пойло — копье меткое было, Ево третье то пойло — пуля свинчатая'“, Сахар. Сказ. I, 3, с. 240; в укр. п. козак, помираючи, каже: „Да не кажи, коню, що я убився, А скажи, коню, що я оженився, | Да поняв собі паняночку — 1 В чистім полі земляночку”, Макс. Укр. н. п. I, с. 153; „цить вдова, не журися, Вже твій син оженився: і Взяв собі паняночку, | В чистім полі могилочку”, Чуб. V, 885, 939; ще пор. 943, 946 та ин.

Схожий образ „горькая смертная чаша”, що повстав підо впливом єванг. повідання, подибуємо також в пам'ятках давн. письм.: Адам по смерті Авелевій: „на всякый день прихожаше и зряше тЂло; яко зряше помалу гнЂемо, вЂщьши плачь простираше, зане смертьную горькую /217/ чашу хотя испити”, Палея Истор. р. 1881, с. 12; в Пов. про зруйн. Рязани: „Се бо я брать вашь напредь васъ изопью чашу смертную”, с 83; „Изъпіемъ чашу смертную” ib.; „и многія князи мЂстныя и воеводы крЂпкія и воинства удальцы и рЂзвецы Рязанскія вси равно умроша и едину чашу смертную испиша”, 84, 86; „кн. Давидъ, брать нашъ, напередъ насъ чашу испиль, a мы ли сея чаши не пьемъ”, 84; „погнаша вслЂдъ ц. Батыя, хотяще пити смертную чашу съ своими государями равно”, с. 87; битва й тут — бенькет, частування: „мы посланы... тебя сильна царя почтити и честно проводити, и честь тебі; воздати, да не подиви, царю, не успЂвати "наливати чашу на великую силу — рать татарскую”, 87, Срезн. Свед. и зам. XXXIX. В пов. про зруйн. м. Углича: „игумень... избра себЂ, иже хотяху съ нимъ пити смертную чашю двадесять семь братовь”, рук. Барс. III, с. 89. В Іст. Каз. ц.: „Пріидоша бо къ намь гости немилыя, и наливають намь пити горкую чашу смертную, ею же мы иногда часто черпахомь имь, оть нихь же ныне сами тая же горкія пития смертныя испиваемь”, ст. 157. Ще про „горькую чашу” див. Кунцевич, иссл. об Ист. Каз. ц., с. 443; Орлов, О некот. особенн. стиля великор. истор. беллетр., с. 14.

Ту... не доста, ту... докончаша] — пор. ту саму підхідку — в сл. Климента Слов. на Воскресение Хр.: „Ту бо исцЂление душамъ и и тЂломъ въземлемъ, ту страшна тайна, ту глас божий срьдьчьнЂи уши оглашаеть, нас ради неиздреченьно стваряеться, ту грЂховьныи мракъ от срьдьць нашихь отганяеться, ту сынъ Божий предълежить на страшьнЂи тряпезЂ”... Унд.-Лавр. с. 12 — 13.

За землю Рускую] в Іп.: Тодосій „пасяше словесныя овца... моляся за порученое ему стадо и за люди хрьстьяньския и за землю Рускую”, р. 1091, ст. 204; Соф. 1-ий, р. 1093 „многое множество паде за Русьскую землю”, с. 149; „не мозите промежи себе погубити земли Русьскыя”, р. 1097, с. 152 та ин.

Ничить трава жалощами, а древо с тугою к земли приклонилось] Бусл. „ничеть”, це слушно заперечив Пот. 65; Лонґ. „древо ся тугою”... (як далі „уныша цвЂты жалобою”), Корш — „дерево... приклонилося”, Пот. „преклонилося”, та без усіх оцих поправок можна перебутися.

Ничить” од „ничу”, перебуваю в схиленому стані: „видЂвъ одинъ от варваръ старьца ничаща (= παρακύπτοντα), Син. Патер. XI в.; „пребывааше нича и долу зря”, жит. Тодосія, й ин. Срезн. II, 454. — Трава = грец. χλωρòν (Парем. Исаия 27, 11) і χόρτος (Толк. прор. Ис. 40, 6) Евсеев, с. 113. — „ничить трава” — ознака суму, пор. в нар. пісні: „Мижи тых птащечек зязюлька | Слезно, жалосно кукуиць, | Ажны зяленая траўка | К зямле прилягаиць”, Шейн, Б. п., с. 757. — „жалощами” — з жалю, жалем, пор. „украдоша бо ны тогда жалощами”, каже у Флавія самозванець Олександер, кн. 2, Вол. 35 зв., пор. там-таки: „выюще, яко волци радощеми” кн. 4, 126 зв. (=„з радощів”); д.-ρ. жалощЂ — подібно до сучасн. українськ. радощі, пахощі, то-що. /218/

древо... преклонилось ] пор. „на землю преклонися древо и поклонися” — коли Йосип та Богородиця подорожували до Єгипту, Амарт., I, с. 455. Дерево хилиться од суму — в народній пісні: „Стоїть явор над водою, | В воду похилився; На козака невзгодонька, Козак зажурився”, Макс. Малор. п., с. 3; „Я зглянула как на рощицы зеленыя, Што уныла стоит рощица зеленая, Вси пруточки на деревьях приломалися, | По сырой земле листочки расстилаются”, Барс. Причит. I, с. 189; „Леса к зени-то (до землі) теперь да преклоняются” там-же с. 11; „И лучше пойду я с великоей кручинушки | И в темны лесушка, горюша я, дремучии | ...И там от ветрышка хоть деревца шатаются, | И до сырой земли древа да приклоняются”, II, с. 114; сум змальовано символічно у весільній пісні: „Как у грушицы у зеленыя, | Как у яблони у кудрявоей | Много листу было, много веточек. І Потянули то ветры буйные | Со восточныя сторонушки, Обнесло листья кудрявые, | Обломило ветки зеленые, Приклонило то грушу зеленую Ko матушке сырой земле”. Шейн, Вел. № 2467; за щасливого часу — навпаки: „Гуляли мы молоды по траве по шолковой, по цветочкам лазоревым. | Под нам травка не мялася, | Цветочки не ломалися”, № 1462. В билинному епосі — инакше: од свисту - гуку богатирського: „лес розсьтилаетца, трава постилаетца”, Сказ, о кЂевских богат. XVII в. Симони, с. 32. „Зяленый лясочик к зямле приклониуся”, Шейн, Бел. п. с. 250; ще див. Потебня, О связи некот. представл., Фил. Зап. 1864 р. — „с тугою” = сумно, журно, смутно: ακηδεία Ис. 61, 3 у Толк. прор., Евсеев; „се уже в тузЂ сей многа лЂта во обиде есме”, Сл. Адама к сущим в аде, ПСтРЛ, III, 12; „скорбию и тугою сердце тЂшатъ” там-же і рук. Увар. 316, арк. 156; Большак. № 304, арк. 409; „и 6Ђ туга велика” Новг. 4-ий, р. 1193, с. 176; „и бысть туга велика христианомъ”, жит. Мих. Яр. Тверськ. Барс. I, 434; „бысть скорбь братьи и туга и печаль велья” Іп. р. 1182, ст. 627; в пізній літературі: „туга и сЂтованіе”, Іст. Каз. ц., ст. 93; ще див, Срезн. III, 1031.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.