Попередня         Головна         Наступна





ПОВІСТЬ ПРО СІМ МУДРЕЦІВ


Історія мудреця Сіндбада, повість індійського походження, була винятково популярна як на Сході («Історія царя, його сина, наложниці і семи візирів» е в деяких версіях відомого арабського збірника «Тисяча й одна ніч»), так і на Заході — через латинський переклад. Вже з XII — XIII ст. з’являється ряд західноєвропейських переробок. Переробки полегшувала сама будова твору, складеного з ряду самостійних оповідань, зв’язаних лише спільною сюжетною рамкою про королівського сина, якому загрожує смерть через мачуху і якого рятує тільки мудрість вихователів. Звідси величезна різниця між окремими обробками, де одні оповідання часто замінялися іншими; змінювалися й місце подій, і дійові особи: в популярній латинській обробці це вже римський цезар і його син.

Величезне місце в цьому збірнику новел займає улюблена середньовічною літературою тема про жіночу «злобу», хитрість і легковажність. Увійшло сюди, між іншим, також оповідання про старого рицаря і його молоду дружину, яке знаходимо в «Декамероні» Боккаччо.

З латинського оригіналу на початку XVI ст. зроблені були польські переклади, один з яких, можливо, покладений в основу численних російських списків XVII ст. Проте останні навряд чи є безпосереднім перекладом з польської. Порівняно чиста мова, при наявності окремих західноруських рис, а також істотні варіанти, що встигли вже створитися на російському грунті за час існування повісті в нових соціальних і побутових умовах,— все це вказує на досить давній, можливо ще XVI ст., західноруський переклад, засвоєний російською літературою.

Окремих списків цього давнього перекладу в українських рукописах не виявлено; маємо дише короткий переказ повісті в Шаргородському збірнику 1660 р., зроблений безпосередньо за польським оригіналом.

Нижче наводимо з цієї обробки уривок вступу, оповідання перших двох мудреців і два перші оповідання королеви.

Текст подано за рукописом збірки Унд. № 527.







ГИСТОРІИ СПИСАННІЕ ВКРОТЦЕ ДЛЯ ЛЂПШЕЙ ПАМЯТИ О ПОНЦИАНЂ ЦЕСАРУ РИМСКОМ

ЯКО СЫНА СВОЕГО ДИОКЛЕЦИЯНА ДАЛ БЫЛ В НАУКУ СЕДМОМ МУДРЦЕМ, И ЯКО СЫН СМЕРТИ МАЛО НЕ ЗАЖИЛ ОТ ОТЦА ПРЕЗ МАЧОХУ, А ВИБАВЛЕН БЫЛ ПРЕЗ УЧНЕВ СВОИХ ОТ ТОГО ЧУДНИМИ ПРИПОВЂСТЯМИ ТАКИМ

СПОСОБОМ



Понциан кроль рымский мЂл сына едного Диоклециана и... дал его до науки седмом мудрецем... 1 его през сЂм лЂт. А гди понял Понциан цесар жону собЂ другую, котрая почала мислити, як бы сына его, що в науках, обачивши, уморити, аби потомок з ней дЂдицтво 2 отримал по отци. И упросила штучне аби цесар сына своего казал припровадити к собЂ, и послал. Мудрци, услишавши, глядЂли на звЂзди, ежели би щасливый пріизд был их из учнем до цесара, и постерегли смерть сыну цесарскому, чого ся Диоклеціан доглядЂл. Але гди ся там пріихавши през сЂм дний здержит, би жадного слова не мовил, тогди може быти здоров, що тиж и виконал. Видячи теди цесар гости здалека, потикал 3 их з великим триумфом, а учневе обачивши зрадили ся, би ся где зостати и радити, як бы то вибавити от смерти Диоклециана, бо юж то мусЂло бути, а на седм дний затрималися особне и оному мову заповЂли. А гди пріихал, отец его витал, а он ся тилько кланял, а не мовил.


[Мачуха безуспішно спокушає юнака, а потім обвинувачує його перед батьком. Мудреці затримують кару оповіданнями, на які мачуха так само відповідає оповіданнями. Наводимо оповідання першого мудреця].


«Был, мовит, един рицер славный и мЂл также едного сына еще малого и дал его ховати трем мамкам. А мЂл хорта барзе коханого собЂ и вдатного, также и сокола другого. А гди едного часу мамки оставили спячую дитину в колисце в дому, отийшли, тилко оний пес зостал в дому и сокул, уж, з муру вилЂзши, видячи самое дитя, хотЂл заисти и лЂз до колиски, а пес спал. Сокул видячи, иж смерть мае быти паняти, почал пишчати и скридлами трепетати, би пес вчувши ратовал; котрий, обачивши, порвал ся 4 до ужа, и великий час торгалися — уж до дитяти, а пес до ужа, иж всюда собою покривавили и колиску з дитям обернули, але не забили.



 1 пошкоджене місце 2 спадщину 3 зустрів 4 кинувся



Потим пес поконал неприятеля панского и почал, вкладшися, рани свои лизати. Зачим оніе мамки пришли и, обачивши колиску обернену и кров около неи, а пес лежал,— встрашившися и почали кричати и битися з жалю, же сами псом дитя стровили, и почали втЂкати преч. Пани их поткала, мовячи: «ГдЂ бЂгаете?» Рекли иж «сына твоего пес заил и боячися пана втЂкаемо». Она, услышавши, омдлЂла, и почала с плачем волати, біючися, и повЂла мужу своєму, иж пес его коханий дитя заил. Онии рицер увЂривши юй 1, бЂг до хати и обачил розеляніе криви, и зараз хорта ласкающогося ростял; потим ся кинул до сына, поднял колиску и найшол дитя спячое, а ужа обачил под стЂною замордованого, и зрозумЂл справу; взял кричати с плачем: «О бЂда ж ми, иж невинне так роскошного пса забил, котрий сына моего от смерти вибавил, а я его през жону свою згубил, бЂда же мнЂ!» «Овож и вам, цесару, би ся так не придало, абысь през жону не забил невинне сына своего, але уваж собЂ». И казал его завернути а до темницЂ отдати».

Цесарова, услышавши, взяла плакати знову соромоти своей и почала цесарови приповЂдати: «Аби ся и тобЂ, пане, не придало, як тому кролеви, котрий, вепря дикого имаючи в лЂсЂ, казал забити, бо силу людей забивал, за що обЂцал дочку свою дати. И обралъся хлоп един, забил его штучне и одержал кролевство. Так и вас бы не уловил сын ваш штучне, яко той хлоп вепра, аби кролевство одержал з позволеня своих учителей; того ся стережи». И знову на другий день казал его вести на загибел.

То видячи, другий учитель... просил, би ся здержали троха, аж ся вдаст до цесаря, также розмовляючі, яко и першій, и с такою приповестю: «Иж нЂгди в нЂкотром мЂстЂ был рицер старий и понял молодую жону, а не бил ей завше вигодний. Теди взяла ся едного милосника 2 и хожовала потай от мужа в ночи. Трафилося, иж ся муж очхнул в ночи, не найшол жони: вкрала ключи спод него, одомкнувши комору, пойшла, яко завше замикал. Он порвавшися 3 побЂг и засЂл на ню, откуль буде ити. А обачивши, замкнулся в дому, не пускал ей, ажбы страж мЂсцкая на улици поймали и карности отдали, яко звичай был. Она, пришедши в ночи, встрашилася и просила его велце, би пустил, вимовляючися, иж до матки своей ходила, же юж умирає. Оний рицер, ганячи ей сродзе за чужоложство, не пущал, бі ей мЂским правом сромотне скарано. Теди она с плачем, пожегнавши ся 4 з ним и богу поручившися, йшла до студнЂ 5 там близко — втопитися: и взявши камЂнь великий, пустила в нюю, и стался шум великий в ночи. Он, услышавши, острашился, почал ся бити, нарЂкаючи на себе с плачем, и побЂг до студнЂ. А она ся скрила за двери, куди он вийшол. Она там, вхвативши, замкнула. Он ся біе над студнею, ляментуе за нею, а она ся, юж з окна глядячи, розсмЂяла, що он услышавши, зрадовался, хвалячи бога, и, пришед до дверей, почал просити, би его пустила. Она рекла: «О злый мужу, тепер ся я досвЂдчила, же ходиш по ночи... а не годилося би тобЂ старому. Овож тя там нехай страж найде, абис бил каран».

Он, видячи, же зле, боялся встиду, для бога живого просил ей велце, и не пустила, аж его на свЂтанЂ страж поймала и сромотне карали през жону его. Теди фалшивіе суть невЂсті 6, не треба им вЂрити. Так и ту сына вашего невинне удано, що пЂрвЂй зрозумЂти треба».



 1 повіривши їй 2 коханця 3 схопившися 4 попращавшися 5 до криниці 6 жінки 7 відстрочено



И так еще от смерти отволано 7 Диоклециана. Цесарова потим знову нарЂкала и намовила пана приповЂстю своєю, котрую правіла так: «Рицер един з сыном ходили до цесара едного злота красти в недостатку своем, и пал там в яму отец, откуль сын его не могл виратовати; и втял ему главу, бы не позвали нашедши его и не слава би была сынові; так и тобЂ, пане, бы сын не справил, за котрим ся убиваєш, а вЂк му откладаеш».

И казал его з темніцЂ знову взяти, бы завЂсили 1.



 1 щоб повісили



[Коли через сім днів дійшла черга говорити до Діоклетіана, він виправдався перед батьком. Мачуху покарано].






















Попередня         Головна         Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.