Попередня     Головна     Наступна





Розділ третій

МАЗЕПА У НІМЕЦЬКИХ ДЖЕРЕЛАХ



1. Мазепа в німецькій пресі до 1708 р.


Навіть по славній перемозі під Віднем 1683 р., мусулманський світ ще все був пострахом для християнської Европи. Кожна вістка про Туреччину ставала свого роду сенсацією. Війна з Туреччиною була темою дня, їй присвячували дуже багато уваги. Ще більше цікавилась цим Австрія, безпосередній сусід, що так недавно пережив грізну облогу Відня, де насправді вирішувалась доля не тільки "Св. Римської імперії німецького народу", але й всього християнського світу.

Приступлення Московії, у склад якої входила Козацька Гетьманська Держава, до війни з Туреччиною у рямцях "святої Ліґи", мусіло теж звертати увагу Західньої Европи. Перед тим на Заході цікавилися Сходом, зокрема Москвою, дуже мало, спорадично, уважаючи її за "варварську країну". Одначе постать молодого царя Петра I, його поведінка під час подорожі по Західній Европі, викликала зрозуміле зацікавлення. Відтоді починають цікавитися московським царством, його життям, звичаями та обрядами його мешканців. Ще за батька Петра I, Алексея Михайловича, постає т. зв. "німецька слобода", куди з’їжджається з Західньої Европи, особливо з Німеччини, багато всяких авантурників і шукачів щастя. Для багатьох людей на Заході Москва — це своєрідне "Ельдорадо", екзотична країна. "На чолі цієї країни, що тоді, так би сказати, була гостем при столі творення історії, — пише Ричард Прутц, автор історії німецького журналізму, — стояв такий чоловік, що другого не можна було знайти на троні у всій тодішній Европі: комбінація генія та бестії в одній особі, оригінальний, жадібний до науки, колосальний у своїй хтивості, як і в чеснотах, веселої вдачі, людина близька до народу, що працювала як звичайний моряк, любить упиватися і в п’яному стані підносить наймичок до гідности цариць, а вуличників до гідности міністрів". 1 До Москви їхали не тільки авантурники, але також різного роду ремісники і висококваліфіковані фахівці. Очевидно, між ними були й високоосвічені люди, що у своїх листах, кореспонденціях та спогадах описували не тільки Московщину, але й Україну, козаків та самого гетьмана.

Ще більше до спопуляризування прізвища Мазепи на Заході спричинився його тайний союз зі шведським королем (1708) та катастрофа під Полтавою (1709) що стали сенсацією дня для тодішнього світу й давали багатий матеріял дипломатам для їхніх дипломатичних звітів, очевидцям — для їхніх спогадів, а кореспондентам — для їхніх звідомлень до своєї преси.

Без сумніву, Мазепа був незвичайною людиною не тільки в анналах української історії, але звертав на себе увагу багатьох письменників, мистців і дослідників ускладненням та різноманітністю як свого життя так і політичної діяльности. Висока освіта, товариська культура, відвага, вроджена енергія, дипломатичний хист — оце прикмети динамічної особовости Мазепи, що заставила не тільки своїх його слухати й цінити, але теж і противників його шанувати. Зокрема Мазепа, як державний муж, маючи завжди перед очима добро України, умів знайти компроміс і вихід у незвичайно складних умовах, увійшов на історичну арену не як випадкова людина, але як політик європейського маштабу.

Однак мета цієї праці — не точна біографія чи оцінка діяльности гетьмана Мазепи, навіть не повне зібрання усіх тогочасних чужинецьких джерел про нього, але радше віддзеркалення постаті гетьмана й деякі контроверсійні, особливо цікаві моменти з його життя й політичної діяльности в тогочасних дипломатичних актах, звітах і споминах очевидців, та сучасній йому пресі Західньої Европи. Зокрема безсторонні свідчення чужинців того часу для нас цікаві й цінні, тому що вони кидають яскраве світло не лише на постать самого гетьмана, але й на тодішнє культурне, суспільне й політичне життя в Україні.

Тодішня німецька публічна опінія була немало зацікавлена сходом Европи. Турецька небезпека все ще загрожувала не тільки Австрії, але фактично всьому християнському світові. Тож не диво, що після перемоги під Віднем, уже наступного року (1684) цісар Леопольд І організує антитурецьку коаліцію — "Святу Ліґу", в склад якої посередньо входила й Гетьманщина. Слідкуючи за розвитком воєнних подій, європейська преса не могла поминути й козаків і гетьмана, що брали в рамцях тієї коаліції активну участь (обидва Кримські походи, 1687-1689).

Зацікавлення Україною в Німеччині збільшив вибір саксонського курфюрста Августа II на короля Польщі (1697), в склад якої входило Правобережжя, до того ступеня, що навіть перекладено з англійської мови історію Польщі й литовського князівства колишнього придворного англійського лікаря Яна III Собєського, д-ра Бернарда О’Коннора, на німецьку мову. 2 До речі, це була компіляція відомого опису України Бопляна. 3

Тогочасні німецькі джерела для нас особливо цікаві, тому що відомості про Україну, козаків та Мазепу приходили безпосередньо з України або з Москви від численних німецьких учасників чи очевидців тих подій, що були на службі гетьмана або царя. Напр., комендантом Білої Церкви довгі роки був німецький полковник Раппе, якого 1680 р. заступив полковник Ґребен. Обидва вони постійно дописували до газет у Берліні та Ляйпціґу. 3a На українській службі були ще й інші німецькі старшини, напр., військовий інженер Фрідріх фон Кеніґсек, із Саксонії, що служив у Батурині як осаул артилерії аж до своєї смерти в 1708 р. Багато більше німецьких старшин, учених, дипломатів та інших фахівців служило в Москві, звідки вони дописували до тодішньої німецької преси, що служила подекуди джерелом інформації для преси в інших західньоевропейських країнах. Окрім приватних дописів, чи спогадів, царський уряд доручав їм виготовляти офіційні комунікати переважно німецькою мовою, їх офіційно розсилано до чужинецьких урядів, як і до західньої європейської преси. Слід згадати, що крім таких інформаційних центрів, зокрема Берліну, Відня, Ґданську й Кеніґсберґу, були ще й інші, голляндські міста Амстердам, Гаґа, Ляйден тощо.

Перші згадки про Мазепу зустрічаємо в західньоевропейських джерелах, у зв’язку з його вибором на гетьмана підчас першого Кримського походу (25 липня ст. с., 4 серпня н. с. 1687 р.)

Тримаючись хронологічного порядку, почнемо з німецької преси, що перша писала про розвиток воєнних подій не тільки німецьких військ, але й інших союзників на основі безпосередніх офіційних комунікатів чи звітів власних кореспондентів. Як відомо, у склад експедиції першого Кримського походу входила козацька армія під проводом гетьмана Івана Самойловича. Ця експедиція під загальним командуванням кн. Василя Ґоліцина закінчилася повною невдачею. Ґоліцин, хотячи виправдатися в Москві, вигадав не без сугестії козацької старшини та самого Мазепи, що похід не вдався тому, що Самойлович, який відраджував іти на Крим, порадив татарам запалити в степу траву. Через те не стало досить поживи для коней, які гинули з голоду й таким чином унеможливили дальший похід. За наказом московського уряду Самойловича арештовано (23 липня ст. с.), а два дні пізніше обрано Мазепу на нового гетьмана. Про це пишуть німецькі кореспонденти найчастіше з Москви до своїх газет. 4

Причини відвороту Ґоліцина, як слушно завважує Оглоблин, були звичайно далеко складніші, ніж це він сам подавав до Москви, чи як писали тогочасні німецькі газети. То татари підпалили в степу траву, до речі, без порозуміння з Самойловичем. 5 Навіть тогочасні німецькі кореспонденти з Москви підкреслювали це у своїх звідомленнях до газет. Напр., безіменний дописувач 8 липня 1687 р. писав із Москви: "...Виглядає мені, що головне командування не може нікого робити відповідальним за невдачу цього походу, тому що кримські татари підпалили траву, а їм у тому допоміг вітер..." 6

Ця історія "зради" українського гетьмана й підпалу татарами степової трави була дуже вигідною для московського уряду, що намагався виправдати свою невдачу в очах західньоевропейської публічної опінії. її не тільки поширювали, але й сприяли в поширюванні; німецька преса ще довго про все те писала. 7

У перших вістках німецька преса розписується. більше про причини цього походу, в тодішних дописах мало або й зовсім не згадується Мазепа. Для Заходу він був "гомо новус", тому не диво, що Театрум Европеум, пишучи про вибір нового гетьмана, перекрутив його на "Манзей" 8 Біпьдерзаль на "Мареппа", 9 а Ґазетт де Франс на "Муссапа". 10

Одначе з розвитком подій на Україні, у зв’язку з несподіваним арештом Самойловича і вибором Мазепи, подекуди навіть сильними заворушеннями козаків проти нового гетьмана, німецькі кореспонденти згадують Мазепу частіше у своїх дописах. 11 1688 р. вони пишуть, що його становище в Москві ще не дуже певне, 12 у деяких дописах підркеслюють стриманість козацької старшини 13 та неприхильне ставлення запорожців, які хоч прийняли гетьманські подарунки, питають "хто вибрав Мазепу гетьманом". 14

Однак із бігом часу, пишуть німецькі кореспонденти, умовини в Україні устійнилися, Мазепа завів лад і порядок, а його становище скріпилося, 15 та що хоч другий Кримський похід 1689 р. теж закінчився повною невдачею, німецька преса вже не обвинувачує за це Мазепу, але Ґоліцина, якому закидають, що його підкупили французи і тому він наказав відступити. 16

Підчас російсько-турецької війни подибуємо в тодішній німецькій пресі тільки короткі вістки про Мазепу, напр., 1695 р. "...Шереметьєв і Мазепа завзято стараються здобути фортеці на обидвох берегах Дніпра". 17 Докладніше про це пише у своєму звіті з 4 січня 1696 р. австрійський посол у Москві, О. Плеєр: "...гетьманські козаки 17 миль від Перекопу здобули там фортецю Мустрін-Кермен (сьогоднішний Таванськ) і ще три інші 18 серпня 1695 штурмом за допомогою козаків". 18

Про ці події пише також Ґазетте де Франс і чисельна англійська тогочасна преса. З уваги на її специфічний характер, уважаємо за відповідне обговорити зміст відомостей та коментарів про Мазепу в окремих розділах.

Закінчивши війну з Туреччиною мирним договором у Константинополі 3 липня 1700 р., цар виповів уже 8 серпня того ж самого року війну Швеції, постійно вимагаючи від Мазепи козацького війська. Від 1700 р. Мазепа був примушений висилати козаків проти шведів або проти прихильників короля Станислава Лещинського, ставленика Карла XII. Уже на самому початку війни гетьман висилає Полтавський, Чернігівський, а згодом і Ніженський полки під командою наказного гетьмана, полковника І. Обидовського. До цієї експедиції були додані ще два сердюцькі полки, одначе вони прибули щойно по битві під Нарвою (20 листопада 1700 р.) і їх повернено до м. Печери (недалеко Пскова), а опісля ці сердюцькі полки й частина Чернігівського полку під командою полковника Я. Лизогуба були послані до Ґдова над Чудським озером, де успішно воювали зі шведами. На початку січня 1701 р. несподівано помер полковник Обидовський і козацьке військо повернуло на Україну. У лютому цар підписав з Августом II формальний договір, обіцяючи йому значну суму грошей (100.000 рублів) та 15 тисяч війська. У тому ж році козацьке військо було примушене брати ще більшу участь у воєнних операціях проти шведів. На наказ царя, гетьман розділив свою армію на дві частини: одну меншу під проводом гадяцького полковника, М. Бороховича, вислав до Пскова, який, з’єднавшись із московським військом під командуванням кн. Рєпніна, вирушив звідти під Риґу на допомогу польсько-саксонським військам. З головними ж силами Мазепа вирушив у напрямі Пскова, але по дорозі одержав повідомлення затриматися в Могилеві і звідти вислати аванґард (20.000 козацького війська) під командуванням наказного гетьмана, миргородського полковника Д. Апостола який злучився (26 червня 1701) з російською армією генерала Шереметьєва. Спочатку його розбили шведи під Риґою, одначе пізніше (29 грудня 1701 р.) він побив шведський відділ Шліппенбаха. 1702 р. Апостол одержав наказ залишити два компанійські полки для охорони Пскова, а самому повернутися на Україну.

Розбивши остаточно польсько-саксонські війська під Риґою, шведи захопили всю Литву й велику частину Польщі з її столицею. У Польщі, що до цього часу вважала війну зі Швецією приватною справою Августа II, виникає загальне замішання, яке збільшується наслідком сильного протипольського козацького повстання під проводом хвастівського полковника Семена Палія (Гурка) у 1702-1704 рр. У тодішних польських політичних кругах виринула думка погодитися зі шведським королем і з його допомогою відзискати Лівобережжя. Отже Україна стає предметом польських комбінацій У відношенні до Швеції та Москви, при чому Мазепа теж відіграє тут немалу ролю.

Одначе не всі поляки були згідні з цим пляном, зокрема ті, що злякалися козацького повстання на Правобережжі й воліли триматися Августа й союзу з Москвою, щоб дістати допомогу проти Палія. Шведські воєнні успіхи ще більше посилили замішання й боротьбу між прихильниками Августа (Оґінські) та шведів (Сапєга), що зосередилася в литовсько-білоруській фортеці Старий Бихів. На наказ царя, Мазепа висилає спочатку 2.500 козаків під командою "знатного військового товариша" Т. Радича, а опісля ще 10.000-ний загін під командуванням стародубівського полковника М. Миклашевського, який остаточно 12 жовтня 1702 р. здобув Бихів.

Тим часом 1704 р. Варшавський Сейм, при сильній шведській підтримці здетронізував Августа II і вибрав познанського воєводу, Станислава Лещинського польським королем. Проти цього вибору виступила на зібранні чи пак "конфедерації" в Сандомирі частина польської шляхти, залишаючись вірною Августові II. Тепер становище Августа погіршилося до того ступеня, що в квітні 1704 р. Мазепа дістає від царя нові директиви вирушити 40.000-ною козацькою армією на допомогу царському союзникові. Того ж місяця гетьман вирушив у похід, перейшов Дніпро й поступово почав займати Правобережжя, де домінував Палій — речник програми "без хлопа і без пана", якого підтримували запорожці, серед яких Мазепа не тішився симпатіями (повстання Петрика). Компроміс між Мазепою та Палієм, хоч останній до такого був згідний, як пише Оглоблин, був неможливий і конфлікт назрів скоріше, ніж можна було цього сподіватися. Він закінчився арештом і засланням Палія спочатку до Москви, а від 1705 р. до Тобольська, де заарештований перебував до 1708 р. Позбувшись Палія, Мазепа став гетьманом об’єднаної України. 19

Про активну участь Палія в боротьбі з турками й татарами деякі газети згадують спорадично, без коментарів. Трохи більше місця присвячують на своїх сторінках повстанню Палія проти Польщі, що його детально описує франкфуртський журнал Театрум Европеум, неясно згадуючи про зв’язки білоцекрківського полковника з Мазепою. 20 Що тодішня німецька преса не визнавалася у тогочасних українських справах, прикладом може послужити гамбурзький тижневник Гісторіше Ремаркс. Пишучи про "повстання козаків та селян проти Польщі", підкреслює, що "за посердництвом Москви Палій мусив віддати Польщі Білу Церкву". 21 Ця вістка, ясна річ, не відповідає правді. Навпаки, на всі поради й накази Москви припинити дальшу боротьбу з поляками, Палій відповідав рішучою відмовою "ні ляхам, ні нікому іншому я не здам Білої Церкви, хіба що мене звідти витягнуть за ноги", — казав він. 22

Поза тим не знаходимо багато вісток про Мазепу, щойно зовсім несподівано з початком 1704 р. німецька преса присвячує особі гетьмана багато уваги. Згадуваний нами історично-популярний тижневик Гісторіше Ремаркс з 22 січня 1704 р. поміщує довгу кореспонденцію з Москви за 27 листопада 1703 р. Автор пише, що з нагоди воєнних успіхів цар урядив прийняття для різних достойників, "підчас якого довго і приязно розмовляв з Мазепою, який подарував цареві дорогу, діямантами прикрашену шаблю". У звязку з цим кореспондент подає аж до подробиць дуже докладну біографію гетьмана, що починається: "Йоганнес Мазепа — начальний вождь козаків — польський шляхтич з України, 23 що народився у своїй посілості Мазепинці, недалеко Білої Церкви." Дальше пишеться, що Мазепа був пажем при дворі польського короля Яна Казимира, та що пішов звідти підчас війни Дорошенка проти Москви, щоб зайнятися господарством у своєму селі. Будучи в Україні він вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка, який вислав його як посла до кримського хана, одначе по дорозі до Криму його піймали запорожці й як полоненого послали до Батурина гетьманові Іванові Самойловичу. Мазепа справив на гетьмана добре враження, здобув собі його довір’я і завдяки своїм здібностям скоро добився високих почестей. Спочатку Самойлович іменував його почесним званням "знатного військового товариша", а згодом "генерал-поручником", так порівняв кореспондент звання генерального осаула. Мазепа "був такий спритний, що — на його скаргу — усунено Самойловича з гетьманства 24 і за наказом царя заслано на Сибір, де він і помер, 25 (як відомо, вожді або гетьмани підлягають московському цареві)", завважує автор. "Козацька армія одноголосно вибрала Мазепу гетьманом у 1685 р. [1687]. На другому році свого гетьманування, Мазепа, будучи під кн. Ґоліциним, (який невдало командував об’єднаними арміями під Перекопом), закинув йому підкупство й відверто всю вину скинув на Ґоліцина, якого цар заслав на Сибір, де він і досі перебуває. 26 У 1695 р. Мазепа щасливо здобув сильно укріплену твердиню Газі-Керман. По здобутті тієї твердині, Мазепа того ж року здобув ще інші фортеці, тобто Тавань, Шінгерей, і Ослам-городок [Іслам-Керман і Шах-Керман]. 1697 р. гетьман розбудував і ще більше укріпив Тавань, а 1698 те саме зробив із твердинею Газі-Керман і меншими фортецями, які одначе після підписання договору між Москвою і Туреччиною знищено й повернено туркам", пише автор. Далі автор згадує, що Мазепа був одружений із багатою вдовою з козацького роду; вона померла 1702 р. 27 З цього подружжя була тільки одна дочка, яка теж незабаром померла. Автор згадує матір Мазепи, називає її ім’я — Магдалина Марина Мокієвська. І дальше: "...його єдина сестра була тричі одружена і перший чоловік називався Обидовський, син якого був Ніженським полковником і царським ‘стольником’, другий муж — Витуславський, а третій Войнаровський, або Венаровський. 28 Син із цього подружжя, Н. Войнаровський, студіює філософію в Києві, він буде спадкоємцем. 29 Його двоюрідна сестра Мартіяна Витуславська живе в монастирі у Києві", 30 — так закінчує кореспондент біографію Мазепи. 31 Хоч автор ознайомлений із життям Мазепи в подробицях, однак жодним словом не згадує про любовну аферу з п. Фальбовською, про що мова йтиме в розділі "Легенда й правда про Мазепу", с. 174—9.

Цей життєпис Мазепи з Гісторіше Ремаркс став опісля основним джерелом для біографічних нарисів тодішніх і пізніших газет, журналів, енциклопедій, що у той час писали про Велику Північну Війну, або про життя Карла XII чи Петра I. Винятки з тогочасних джерел та порівняння текстів додано на кінці цієї праці. 32

Ідентичний текст цієї самої кореспонденції з гамбурзького тижневника помістила віденська газета Вінерішес Діяріюм як допис із Москви за 1 грудня 1703 р. 33

1704 р. інший почитний журнал у Ляйпціґу, Ді Европеіше Фама поміщує дуже прихильно написану біографію Мазепи: "Козаки знаходяться під командуванням свого вождя Мазепи, що мудрою політикою та воєнним досвідом уже тепер здобув собі у світі велику славу" — так починає автор цей життєпис. Далі говориться, що Мазепа, польський шляхтич з України, був пажем при дворі польського короля Яна Казимира, де як "мудра голова мав нагоду приглянутися до державних справ і навчитися політичного й дипломатичного мистецтва, що так йому пізніше стало в пригоді". Далі автор подає дуже загально вже відомі відомості про успіхи Мазепи серед козаків, які, завдяки його здібностям та знанням навіть вибрали його на гетьмана в 1687 р. Життєпис кінчається твердженням, що новий гетьман відзначається хоробрістю та знанням, воєнної штуки, якою відзначився підчас турецької війни. "Є надія, що він знову своїми прикметами спричиниться для добра справи Його Короліського Маєстату в Польщі". 34

Стосовно цих обох біографій Мазепи, що появилися в Гісторіше Ремаркс та Европеїше Фама, дослідник доби Мазепи Б. Крупницький уважає, що вони були надруковані там за посередництвом німецького дипломата на російській службі, барона Гайнріха фон Гуйссена, що був знайомий із редактором цього гамбурзького тижневника Павлом Легманом. 35

Як я вже звернув увагу у моїй праці про Мазепу у тогочасних німецьких джерелах, Гуйссен щойно в 1705 р. наладнує зв’язки з видавцями й редакторами тодішніх німецьких газет і журналів. 36 Що ж відноситься до особи П. Легмана, то Гуйссен увійшов з ним у зв’язки щойно в 1710 р., коли останній був секретарем польського посольства в Гамбурзі 37 До речі, Гісторіше Ремаркс писали прихильні московські вістки та статті, починаючи вже від 1699 р. 38

Г. фон Гуйссен відіграв у той час немалу ролю на московській службі, його особа заслуговує на окрему увагу, з окрема його посередництцо у зв’язку з наданням Мазепі княжого титулу "Св. Римської Імперії" від цісаря Йосифа І.

Треба тут пригадати, що ситуація Петра I після програної битви під Нарвою (20 листопада 1700 р.) була дуже погана. Шведський король спершу не вважав за конечне йти походом на Москву. Добачуючи більше небезпеки зі сторони польського короля, ніж зі сторони царя, він вирішив продовжувати свій похід через Польщу на Саксонію. Петро I, якого в Москві вважали за "антихриста", зустрівся не тільки з сильною внутрішньою опозицією, до якої прилучився навіть його рідний син Олексій, але й ворожою протимосковською публічною опінією в Західній Европі.

На це склалося багато різних причин. Без сумніву, що однією з причин була поява 1704 р. голосної тоді брошури колишнього вчителя царевича Олексія, німецького професора Мартина Нойґебавера із Ґданська. Нойґебавер, із яким дуже погано поводилися при царському дворі, та який сам мав нагоду бачити, як зле поводяться з іншими чужинцями в Москві, вирішив потайки втекти, за що йому грозила дуже сувора кара на випадок, якби його зловили. Утікши щасливо до Німеччини, він написав брошуру, в якій описав невідрадні умови життя й жахливе відношення до чужинців на московській службі, їх суворо карали навіть за незначні провини, деколи навіть карою смерти. Опис очевидця зробив таке велике враження не тільки в Німеччині, але теж і в інших західньоевропейських країнах, 39 що царський уряд уважав за відповідне робити заходи в Німеччині, щоб німецька преса заперечила закиди Нойґебавера. Але німецькі редактори, боячися шведів, що тоді перебували в Саксонії, відмовилися це зробити. 40

Не менше враження зробила в Німеччині святочна промова у Франкфурті на честь пруського короля, сказана німецьким професором із нагоди перемоги шведів над московським військом. У ній він підкреслив, що коли Москва здобуде Прибалтику й Польщу, тоді стане великою загрозою для існування самої Прусії. 41

Тодішня німецька преса, як наголошує вже згаданий дослідник історії німецького журналізму, Р. Прутц, писала антимосковські статті, 42 а деякі часописи писали про Москву як "барбаріше націон". 43

Це було зовсім не на руку Петрові I, що намагався увести реформи, передусім реорганізувати армію та розбудувати фльоту, яка була тільки в зародку. Для цього він потребував фахівців, яких не мав.

Очевидно, під впливом вище згаданих публікацій серед загального протимосковського настрою та невідомого висліду війни, навіть за добрі гроші ніхто з чужинців не спішився їхати до Москви.

Петро I добре розумів, що в таких умовах ледви чи знайде він охочих чужинців-фахівців, яких дуже потребував. Тому докладає всіх зусиль, щоб змінити західньоевропейську опінію на свою користь.

Петро I не тільки добився дипломатичним шляхом того, що пруський та саксонський уряди заборонили друкувати якінебудь проти московські публікації, 44 але поробив усі старання, щоб зискати на свою сторону німецькі інтелектуальні кола. З тією метою він посилає до Німеччини відомого тоді курляндського авантурника Йоганна Р. Паткуля, якому вдається 1702 р. завербувати на московську службу відомого тоді німецького правника та адміністратора маєтків і земель князя Вальдека, д-ра Йоганна барона фон Гуйссена. 45

Вступивши на московську службу, Гуйссен, що вже перед тим мав симпатії до царя, 46 відразу дістав від Паткуля відповідні фонди та інструкції, щоб вербувати військових старшин, учених, мистців, фабричних фахівців, усяких ремісників до Московії. Рівно ж завданням Гуйссена було скріпити зв’язки з інтелектуальними колами не тільки в Німеччині, але теж в інших західньоевропейських країнах, щоб вони прихильно писали про Москву. Наладнувалося справу швидкого та справного поштового сполучення між Заходом і Московією. 47

Для виконання того завдання, Гуйссен веде не лише часту кореспонденцію з відповідними людьми, але теж їздить до Відня, Берліну, Бреслава, Женеви, Праги, Парижу, Ляйпціґу та інших міст.

З кінцем 1703 р. Гуйссен виїжджає до Москви, де стає виховником сина Петра, Олексія, та дорадником міністерства закордонних справ. 1705 р. цар висилає його як свого офіційного посла до Німеччини, де Гуйссен виконує дипломатичну діяльність до 1707 р. Йому вдається наладнати зв’язки з деякими видавцями німецької тогочасної преси та з’єднати до себе часописи — Гісторіше Ремаркс, нюрнберзький Більдерзаль, авґсбурзький Монатліхер Штаатсшпіґель, що присвячував свою увагу більше еспанській спадковій війні 1701-1714 і тільки зрідка згадував про козаків, Ной-ереффнетер Вельт-унд Штаатсшпіґель у Кельні, Европеіше Фама та інші. 48

Зокрема Гуйсен зумів притягнути до співпраці інтелектуальні кола в Ляйпціґу, що погодилися писати прихильні до Москви статті не тільки для Европеїше Фама, але теж і для інших журналів. 49

Тож не диво, що в майбутньому в Европеїше Фама з’являються москвофільські статті й матеріяли і від Гуйссена, що потверджує навіть сама редакція журналу. 50

Отже тепер не може бути сумніву, що дальші матеріяли про Мазепу та козаків Европеїше Фама одержувала від Гуйссена.

Досліджуючи постать Мазепи в тогочасних німецьких джерелах, 51 автор цих рядків звернув увагу на те, що портрет-гравюра Мазепи не був поміщений у першому виданні Европеїше Фама з 1704 року, але у наступному виданні, себто з 1706 року. 52

Цей портрет Мазепи досить відомий в історичній літературі. О. Лазаревський, дослідник української минувшини, хибно подав у своїй статті про портрети Мазепи, що ця гравюра вперше була надрукована в Европеїше Фама 1704 р. 53 За Лазаревським інші дослідники доби Мазепи, зокрема Б. Крупницький та І. Борщак, уважали, що цей портрет уперше появився в цьому німецькому журналі 1704 р. 54

Одначе Січинський у своїй розвідці про гравюри Мазепи висловив слушний сумнів, кажучи, що він бачив видання Европеїше Фама з 1704 р. в університетській бібліотеці у Празі, але портрета Мазепи там не було. 55 Автор цих рядків бачив це, сьогодні рідкісне, видання з 1704 р. в університетській бібліотеці в Упсалі, але теж не було там портрета Мазепи. У цьому виданні з 1704 року був поміщений тільки життєпис Гетьмана. 56 Портрет-гравюра Мазепи, як і його життєпис, були надруковані в дальших виданнях Европеїше Фама, себто 1706, 1708 та 1712 роках. Примірники цих видань автор цих рядків бачив у бібліотеках Відня, Гайдельберґу, Мюнхену та Стокгольму.

Гравюра Мазепи з Европеіше Фама була репродукована багато разів, починаючи з польського журналу Przyjadel Ludu, 1835, Nr. 22. 57 1909 р. шведський славіст, А. Єнсен, умістив її у своїй праці про Мазепу. 58 Здебільшого ці репродукції роблені не з оригінальної гравюри в Европеїше Фама, а радше з різних передруків, іноді дуже незадовільних. Автор цих рядків зробив репродукцію цієї гравюри з оригінального видання Европеїше Фама з 1706 р. й помістив її в кількох своїх працях. 59

Відносно авторства цієї гравюри Мазепи існують фантастичні твердження. Автори Загальної німецької енциклопедії, У. Тгіме та Ф. Бекер, помилково подали, що "...С. Фалька нарисував портрет Мазепи, а Д. Беєль виконав ґравюру". 60 Спираючись на ці твердження, В. Січинський пише у своєму реєстрі гравірованих портретів гетьмана Мазепи: "Погруддя в овалі, у лицарському панцирі. У правій руці тримає булаву, з лівого плеча звисає плащ. Обличчя з малою борідкою і вусами. Підпис: Johannes Mazeppa, Cosaccorum Zaporoviensium Supremus Belli Dux. Daniel Bayel 1796 p., виконана з рисунку Samuel Falka Підпис: Sam. Falka de Bikfalva, delin. 1796. Мідерит 19x15 цм. 61

Рівнож і Сидорук пише у своїй вже згаданій статті, що "гравюра Мазепи роботи Де Беєля (sic) в ляйпціґському журналі Европеїше Фама (1704, 1706), що, як думає Р. Млиновецький (Бжеський), відзеркалює нехіть польського короля Августа II до Мазепи. 62 До речі, це твердження, мовляв, гравюра Мазепи, поміщена в Европеїше Фама, відзеркалює нехіть Августа II до Гетьмана дуже неправдоподібна, бо як тоді пояснити, що польський король відзначив Мазепу в 1703 р. найвищим тодішнім польським орденом "Білого Орла"? 63

Твердження, що С. Фалька нарисував цей портрет Мазепи, а Д. Беєль виконав із нього гравюру безперечно хибне! Ні С. Фалька (нар. 4 травня 1766 р., помер 20 січня 1826 р.) 64 не міг нарисувати портрет Мазепи, гравюра з якого була надрукована в 1706 р., ані Д. Беєль, (нар. 27 вересня 1760 р., помер 4 липня 1823 р.) 65 не Міг був зробити тієї гравюри! Річ у тому, що С. Фалька в 1796 р. зробив лише копію гравюри Мазепи з Европеїше Фама з 1706 р., яка була поміщена мадярсько-німецьким істориком, Йоганном Християном фон Енгелем у його Історії України 1796 р. 66 Звідси й рік 1796, зазначений на копії, що її виконав Фалька. Погруддя Мазепи, що його скопіював Фалька, є в овалі і це єдине чим різниться воно від того, що в Европеїше Фама.

Справжнім виконавцем гравюри Мазепи, що вперше була опублікована в Европеїше Фама, (1706) є німецький ритівник Мартин Бернінґротг, який народився 1670 р. в Рамельсбурґу, а помер 1733 р. в Ляйпціґу. 67

Можливо, що гравюра з 1706 року не дає справжнього портрета Мазепи, але всеж таки її треба вважати за достовірну. По-перше, вона була виконана за життя Мазепи, а по-друге, вигляд гетьмана на гравюрі з 1706 року подібний до деяких інших його портретів (от хрчби до портрета у шведській королівській Ґріпсгольмській галерії), а також відповідає описові його особи, що його подав, напр. німецький очевидець Йоганн Вендель Барділі. Будучи військовим капеляном вюртемберзького принца Максиміліяна Еману.еля, він перебував у головній шведській квартирі, бачив Мазепу на власні очі, у своїх споминах так описує гетьмана: "...Мазепа своєю особою не звертав на себе уваги, на тілі худорлявий, не високого росту, на голові мав багато зачісок, або польських кучерів..." 67а

Рівно ж Ґустав Адлерфельт, що теж бачив Мазепу, так описує його постать:"...Мазепа у віці 64-ьох літ, середнього зросту і дуже стрункий, із суворим поглядом, носить вуса на польську моду, приємної вдачі й дуже захоплює своїми жестами. Говорить із достойністю і завжди до речі; високо освічений, розмовляє латинською мовою дуже добре". 68

Подібно описує і другий шведський очевидець Ґеорґ А. Нордберґ, що теж бачив гетьмана у шведській головній кватирі. 68а

Згаданий шведський полковник, Карл Ґуставсон Клінґспор (1665-1742) теж описує Мазепу як майже 65-ти літнього, серенього зросту чоловіка з суворим поглядом; говорить латинською мовою. 69

Як подає Борщак, серед неопублікованих рукописів Вольтера в Національній Бібліотеці в Парижі знаходяться нотатки ближче невідомого, мабуть шведського старшини, свідка зустрічі Мазепи з Карлом XII, що так описує постать гетьмана: "...Мазепа був вельми негарний на обличчі і виглядав приблизно так, як малюють у римській історії великого Манлія. Але наші очі полонили його білі руки, тонкі, повні ґрації, та його горда голова з білими буклями, довгі обвислі вуси, а понад усім цим величність, почуття гідности й суворість, яку злагіднювала елеганція". 70

Хоч після битви під Полтавою багато портретів Мазепи знищено, однак можна ствердити, що, не зважаючи на анатему 71 та переслідування царського уряду, портрети гетьмана були популярні й розповсюджені по Україні. Цей факт треба розуміти за вияв своєрідного патріотизму тих українських політичних кіл, що, поділяючи мазепинські ідеї та не маючи змоги активно, чи найменше пасивно, діяти, демонстрували проти насильства царату. Крім уже згаданих авторів статтей про портрети Мазепи — Єнсена, Борщака, Січинського — треба згадати статтю М. Грушевського. 72 До речі, Січинський подає список п’ятнадцяти гравірованих портретів Мазепи. 73

Повертаючись до біографії Мазепи, можна думати, що її поява на початку 1704 р. рівночасно в Гісторіше Ремаркс, Вінерішес Діяріюм, та Европеїше Фама мала на меті ближче познайомити західний світ із постаттю гетьмана напередодні його походу до Польщі на допомогу польському королеві. Як тільки стало відомо, що гетьман вирушає до Польщі зі всією 40.000-ною армією, 74 про цей похід розписувалася майже вся тодішня європейська, а найбільше віденська преса.

Німецька преса писала про цей похід Мазепи не так часто, як віденські газети. Гамбурзький тижневник, на основі відомостей зі Львова, сповіщає, що "козацький вождь Мазепа наближається сюди (до Львова) з 60.000-ною армією", щоб допомогти Августові. У зв’язку з тим редакція Гісторіше Ремаркс старається з допомогою етимології вияснити походження слова "козак" і пише, що воно походить від слова "коза". Крім цього, подає також короткий історичний нарис розвитку козацтва. 75

Про деякі подробиці щодо участи Мазепи у воєнних операціях чи інших подій того часу подають також інші німецькі часописи.

Напр., нюрнберзький Більдерзаль з приводу подій 1705 p. пише, що "Князь Мазепа як начальний вождь Запорозьких Козаків наближається до польського кордону, щоб на випадок потреби допомогти королеві Августові проти ворогів". 76

Згадуючи події з 1707 р., не тільки Більдерзаль але й інші часописи зазначають, що, "Мазепі був даний царський наказ віддати твердиню Білу Церкву Речіпосполитій". 77




2. Мазепа у німецькій пресі по 1708 р.


Після переходу Мазепи до шведського короля, тон німецької преси різко змінюється. Передтим вона писала прихильно, друкувала у прихильному світлі його біографію, а Европеїше Фама помістила, як згадано, на першій сторінці 1706 р. портрет Мазепи. Тепер німецька преса зайняла до гетьмана вороже становище, називаючи його "зрадником", людиною без чести й тому подібними епітетами.

Однією з перших німецьких газет, що подала вістку про "зраду" Мазепи — це нам уже відома Пост унд Орд. Цайтунґ (у Ляйпціґу) в 52-гому числі за 1708 рік. 1 Цей тижневник, як видко зі змісту й насвітлення цієї вістки, користувався московськими джерелами. Користуючись тими самими джерелами, згадав про "зраду" Мазепи інший німецький тижневник Вохентліхе Реляціонен, у Галле з 7 січня 1709 р. 2 У зв’язку з переходом гетьмана Мазепи на сторону Карла XII в 1708 р., німецька преса знову присвячує йому багато уваги, але вже в іншому світлі. Европеїше Фама інформуючи своїх читачів про цю подію, стримується від будь-яких коментарів, згадує тільки, що вже в 1704 та в 1706 роках редакція помістила його біографію та портрет. 3

Европеїше Фама не знаючи хто буде переможцем, не хотячи наражуватись на евентуальні прикрості зі сторони шведів та покликуючись на свою об’єктивність, пише за шведськими джерелами, "що в цій війні Карло XII має перевагу, бо отримав по свою сторону Мазепу", а з другого боку, цитуючи московські джерела, подає, що несподіваний перехід гетьмана до шведів хоч зробив велике враження, однак багато козаків повернулось назад до царя, який наказав негайно вибрати в Глухові полковника Івана Скоропадського на нового гетьмана, так що ситуація багато не змінилася. 4

Будучи певною, що шведський король дійсно програв битву під Полтавою і що від нього не загрожує ніяка небезпека, щойно тоді Европеїше Фама не дотримується вже більше своєї "невтральности", відновлює вихвалювання царя, не щадить злорадісних та іронічних завваг на адресу Карла XII, а Мазепу називає "зрадником, що не побоявся Бога". 5 Яке вороже наставлення з боку Европеїше Фама було до Мазепи, свідчить той факт, що редакція з задоволенням коментує вістку про видачу Туреччиною гетьмана та Войнаровського цареві. 6 Коли ж виявилося, що ця віства не відповідає правді, редакція не приховує з цього приводу свого жалю, стверджуючи помилку в попередньому числі й додаючи, що цар визначив нагороду у сумі 300.000 талярів за голову Мазепи. 7

У подібному тоні пише тижневник Вохентліхе Реляціонен у Галле з 14 вересня 1709 р. (ч. 37) та 17 жовтня 1711 р. (ч. 42), переписуючи майже дослівно з Европеїше Фама. На окрему увагу заслуговує таке характеристичне речення:"...відомий уже нам Мазепа, вождь козаків, плянував звільнити Україну з-під московського ярма, щоб володіти як суверенний володар під шведською протекцією". 8

Нюрнберзький журнал Більдерзаль, згадуючи в 1708 р. про перехід Мазепи до шведів, обмежився лише до ляконічного ствердження самого факту, без ніяких коментарів. Додано, що причиною, чому шведський король змінив свій первісний плян, було те, що цар, відступаючи перед шведами, все за собою нищив. Саме тому Карло XII був змушений силою обставин повернути війська на Україну. 9

Щойно в наступному числі за 1709 р. Більдерзаль, коментуючи українсько-шведський союз, пише, що шведський король, опинившись у невідрадному стані, знаючи невдоволення гетьмана з царського уряду, сам запропонував Мазепі союз, а цей погодився на шведську протекцію. Переходові Мазепи до шведів Більдерзаль не надає великого значення, мовляв, що це не допомогло багато шведському королеві, ані не пошкодило цареві. Крім того, Більдерзаль, користуючись Европеїше Фама (т. 25), помістив досить довгу біографію Мазепи. 10 Для пропагандивного ефекту, в Більдерзааль додано ілюстрацію, на якій показано тих козаків, що покинули гетьмана й повернулися в боєвому порядку на сторону царя.

Дуже систематично, по діловому та в подробицях описує франкфуртський журнал Театрум Европеум у 1720 р. перехід Мазепи до шведів, аналізує причину його переходу, подає довгий, але радше негативний життєпис Мазепи, повне знищення Батурина, погане ставлення шведського війська до українського населення, гостру зиму в 1708 р. та її згубні наслідки для шведів і прихід запорожців у березні 1708 р. до шведського короля. Тут же дано детальний опис битви під Полтавою, втечу Карла й Мазепи до Туреччини й заходи царя в султана, щоб дістати гетьмана у його руки. 11

Майже після 12 років Театрум Европеум розповідає про події з 1708-09 років гарною літературною мовою, починаючи від вияснення, чому шведський король, ідучи походом по дорозі Смоленськ-Москва, несподівано змінив свій плян, і повернув у напрямі на південь.

З цього вияснення довідуємося, що Мазепа, використовуючи нестерпні утиски царя по Україні, ображений грубим поводженням Меншикова, з Волині (в листопаді 1705 р.) наладнав зв’язки через пол. короля Ст. Лещинського зі шведським королем, якого просив узяти його під свою протекцію. У той час Карло XII мав інші пляни й не пішов на Україну, але 1708 р., особливо по втраті корпусу Левенгавпта (29 вересня 1708 р.) він радо згодився на пропозицію українського гетьмана. Будучи в таємних зв’язках із Мазепою, пише Театрум Европеум, Карло XII, як тільки наблизився з півночі до кордону України, наказав ген. майорові Ляґеркроні, щоб він із добірним 6.000-ним військом зайняв деякі місцевості на шляху Брянськ-Калуґа-Москва, зокрема ключову твердиню Стародуб. Ляґеркрона збившись із дороги, вислав гінця із запитом, що йому дальше робити. Розсерджений Карло наказав негайно зайняти Стародуб. Коли шведський генерал нарешті прибув під Стародуб, було вже запізно, бо в міжчасі царський генерал Іффлянд зайняв Стародуб без бою, тому що Мазепа, будучи певним, що шведи прийдуть скоріше, наказав полк. Скоропадському впустити те військо, яке прибуде перше. Так то, без бою, дістався росіянам не тільки Стародуб, але й інші міста — як Новгородок і Батурин, який Меншиков зруйнував до основ ще до прибуття шведів. Насправді, як це подає Б. Крупницький за свідоцтвом польського представника при Карлові XII ген. С. Понятовського, Скоропадський впустив Ляґеркрону, вітаючи його хлібом і сіллю. Одначе швед зробив тактичну помилку: замість обсадити й забезпечити місто, подався пів милі дальше, щоб зайняти місто Почеп, а в міжчасі вночі Стародуб зайняв рос. генерал Іффлянд. 12

Далі йде опис прийняття Мазепи в головній квартирі Карла XII, а потім довгий життєпис Мазепи, в якому попри позитивні прикмети, як "високоосвічений, хоробрий," Театрум Европеум тепер додає такі прикмети: "честолюбивість, жадоба грошей і влади, еґоїзм, скупість". Показує гетьмана в негативному світлі, дарма що протирічить своїм власним попереднім інформаціям. Ще перед 1708 р. Театрум Европеум писав, що Самойловича усунено через його зраду, 13 тепер він пише, що його скинено на донос Мазепи. 14 Раніше підкреслював, що виключним виновником за неуспіх другого походу на Крим у 1689 р. був сам князь Ґоліцин, 15 тепер приписує цю невдачу Мазепі. 16 Тенденційність франкфуртського журналу очевидна.

Дальще Театрум Европеум описує погане, вороже відношення шведів до місцевого українського населення, з яким обходилося не як з союзником, але як із ворогом, тож не диво, що наставлення цього населення змінилося на вороже. 17

Театрум Европеум теж аналізує союз Мазепи зі шведським королем і приходить до висновку, що з уваги на невелике число, бо 8.000 козаків, навіть пізніше доповнене запорожцями, теж 8.000 тисяч у березні 1709 р., Мазепа не допоміг багато Карлові XII, а найбільше пошкодив сам собі. 18 Своє твердження Театрум Европеум підтверджує таким роздумуванням: якби Карло XII не брав поважно допомоги Мазепи, то не міняв би пляну і міг би був врятувати корпус Левенгавпта; втративши його, силою обставин мусив би відступити назад до Литви або до Польщі, бо дальший похід був би безглуздям. Отже причиною програної під Полтавою битви була надія шведського короля на допомогу Мазепи, якої він не дістав. 19

У дійсності причиною, чому Карло несподівано вирушив на Україну, було не запрошення Мазепи, але те, що Петро, відступаючи, наказав за собою все нищити. Це однозгідно стверджують учасники походу — німецький капелян Й. В. Барділі та військовий капелян шведського короля, Ґеорґ А. Нордберґ. 20 Більше того, згідно з записками Нордберґа, дорадник Карла XII ґраф К. Піпер старався переконати короля, щоб він не тільки не йшов на Україну, але радше повернувся й забезпечив корпус ген. Левенгавпта, що був саме в дорозі з Риґи до головної армії. 21

Шведський король гадав, що росіяни не наважаться заатакувати корпус Левенгавпта, який, маючи 11.000 війська й великий запас боєприпасів, міг сам оборонитися. Тим часом король не знав, що ген. Лібекер, згідно з первісним пляном, мав вести диверсійну війну в Інґрії (в Естонії) та в околиці Петербурґу, відступив до Риґи і дав цареві вільну руку у воєнних опереціях. Цар не тільки заатакував, але й розгромив корпус Левенгавпта, якому вдалося втекти 3.000 вояків, про що Карло довідався щойно тоді, коли звернув зі шляху Смоленськ-Москва на Україну. У своїх споминах Понятовський гірко докоряє не тільки генералові Ляґеркроні, але й іншим, серед яких згадані Лібекер, Левенгавпт, Росс та Реншельд. Останньому Понятовський закидає, що підчас битви під Полтавою ген. Реншельд розгубився й не знав, що робити, хіба що бігати з одного кінця до другого, не давши ні одного розумного наказу. 22 Як відомо, шведський король кілька днів перед битвою, виставивши себе на небезпеку, був ранений у п’яту і не міг особисто командувати армією, передав командування ген. Реншельдові.

До речі, чи не найбільшу помилку вчинив ген. Лібекер, командуючи шведською армією на півночі. Він "хоч мав досить війська, щоб зайняти околиці Новгорода і Пскова та взагалі тримати армію царя в шаху", без попереднього порозуміння з Карлом XII, навіть не повідомивши свого начального вождя, через вибух якоїсь недуги, відступив до Риґи, даючи вільну руку цареві. У той час зі Швеції через Риґу поволі посувався корпус ген. Левенгавпта, везучи на 5.000 возах воєнне добро — артилерію, боєві й харчові припаси для головної армії. Цар, маючи вільні руки, напав 29 вересня 1709 р. на корпус ген. Левенгавпта під Лісною, повністю розбив його (з 11.000 врятувалося тільки 3.000) і забрав велику здобич. Оскільки росіяни, відступаючи все за собою нищили, шведська армія опинилася під маревом голоду. У цьому була причина, чому шведський король був приневолений змінити свій плян і замість іти по дорозі Смоленськ-Москва, повернув на Україну. Довідавшись про це, Мазепа сказав П. Орликові: "Чорт його сюди несе. Він зруйнував усі мої пляни і наведе сюди російське військо. Тепер Україна буде зруйнована — і все пропало." 23

Насправді, Мазепа, не покладаючись на власні сили та боячись зради із власних рядів, (от хочби недавній донос ген. судді Кочубея та полк. Іскри), договорюючись зі шведським королем, обіцяв йому тільки допомогу в харчах без активної воєнної участи. Мазепа, надіючись на шведську перемогу, слушно волів зайняти невтральне становище. Карло, наступаючи на Москву, був би відрізав російську армію від України, і тим самим гетьман міг би стати по стороні переможця, рятуючи тим свою ситуацію. Щоправда, 1707 р. Мазепа, будучи зі всією армією на Волині, пропонував шведському королеві свою допомогу, але тоді, як вже згадано, король дипломатично відкинув українську пропозицію.

Як одну з причин катастрофи під Полтавою, Театрум Европеум подає катастрофічні наслідки надзвичайно гострої зими в 1708-9 р., що своїм холодом "здивувала всю Европу", та під час якої від сильного морозу "багато вояків відморозило ноги, руки, носи та інші частини тіла, а багато зовсім замерзло, зокрема ті, що пили багато горілки... За одну ніч Шведи втратили три тисячі вояків". 24

19 березня (правильно 4 квітня) 1709 р. Театрум Европеум згадує про "прибуття козаків з Запоріжжя", щоб з’єднатися з Мазепою та прийняти шведську протекцію. Поки прибули запорожці до шведського табору, вони "розбили три московські полки коло міста Горшина, з яких урятувалося всього 400 людей. Об’єднавшись із Мазепою, вони створять 15.000-тисячну армію." 25 Звичайно ця цифра перебільшена. Згідна з даними сучасників, на шведську сторону прибуло 8.000 запорожців, а сам Мазепа не мав тоді більш як 4.000 козаків.

Хоч генерал Реншельд та граф Піпер відраджували своєму королеві продовжувати облогу Полтави, — пише Театрум Европеум — Карло послухав Мазепу, що мав на нього великий вплив. 26 Зовсім слушно, бо, як пише Оглоблин, "Полтава мала велике стратегічне значення, стояла на схрещенні важливих шляхів на Запоріжжя, й Крим та Туреччину, на Правобережжя й Польщу, на Слобожанщину й Москву та на Дін. Володіння Полтавою забезпечувало панування над усією південною частиною Лівобережжя. Нарешті, в Полтаві були запаси провіянту та фуражу, а також сукна, потрібного для війська". 27

Дальше йде детальний опис битви під Полтавою, який Театрут Европеум закінчує драматичною розмовою, під час якої Карло XII мав сказати до гетьмана: "Мазепа, Мазепа, ви нас завели! Коли б ми були послухали нашого вірного генерала Реншельда". 28

Втеча до Туреччини вдалася, завдяки Мазепі й козакам, пише Театрум Европеум. Вони "знали всі долини, ріки й потічки, як найкращий моряк без компасу знає свою дорогу на морі"; це взято дослівно від Барділі, який переписав це зі шведського "докладного денного реєстра". 29

Далі Театрум Европеум пише, що цар робив усі заходи дістати Мазепу, але турецький уряд кожного разу відмовляв московським посланцям. Свій нарис про Мазепу Театрум Европеум закінчує так: "З листопада 1709 р. помер старий Мазепа в Бендерах, вірний, але дуже нещасливий союзник шведського короля. Був це чоловік глибокого розуму, з великим воєнним досвідом і, хоч мав велике майно та владу серед козаків, шукав собі чогось вищого; може через бажання помсти, знайшов нещастя. Він помер, проживши 77 років, саме тоді, коли росіяни дуже сильно домагались його видачі. Були поголоски, що турки, бажаючи позбутись, отруїли його, однак тяжко в це повірити, бо вони кожного разу категорично відмовлялись його видати". 30

Побіч періодичної преси того часу, треба ще згадати тодішню енциклопедію Якова Христофа Ізеліна, в якій на основі тогочасних німецьких журналів (Европеїше Фама, т. XXV та Театрум Европеум т. XV), зредаговано біографію Мазепи у невтрально-прихильному світлі; Мазепа походив зі шляхетського роду, був при польському королівському дворі, але через збіг обставин опинився спершу в Дорошенка, а опісля в Самойловича. Завдяки своїм здібностям Мазепа не тільки вибився поміж козаками, але став навіть вибраним гетьманом. Він віддано служив цареві 20 років, але, хотячи бути сувереном, об’єднався з Карлом XII. Однак це не вийшло Мазепі на добро, бо шведи програли, по битві під Полтавою Мазепа мусів шукати захисту в Туреччині, де й помер 3 вересня 1709 р. в Бендерах і був похований у катедрі св. Юра в Яссах. 31 Майже однаково подав Й. Г. Зедлер біографію Мазепи у своїй енциклопедії. 32

Відносно дати смерти Мазепи в українській історіографії триває розбіжність. Одні історики (М. Костомаров, М. Грушевський) приймають за дату смерти Мазепи день 22 серпня (ст. стилю), тобто 2 вересня (hob. стилю) 1709 р., інші історики (М. Андрусяк, Б. Крупницький) уважають за правильну дату 22 вересня (ст. ст.), тобто 2 жовтня. Зацікавлення Мазепою та його союзом зі шведським королем знаходимо навіть у Меркюр гісторік енд попітік, що рівночано виходив теж німецькою мовою, присвячуючи свою увагу майже виключно подіям у Західній Европі. Принагідно згадував козаків, напр., про участь "вірних козаків" під час першого Кримського походу, 33 чи про похід козацького війська до Польщі в 1704 р. 34 Однак у своєму виданні за січень 1709 р. Гісторішер унд політішер Меркуріюс користуючись "листами" з царської головної квартири над Десною з 16 листопада 1708 р., подає докладний опис цієї історичної події: Сімдесятлітній "генерал" Мазепа поставив всю свою козацьку армію у бойовому порядку і під претекстом наступу проти шведів вирушив у похід. Одначе, коли розповів козакам про свої наміри перейти на сторону шведського короля, головні сили козацької армії, за винятком трьох полковників із їхніми полками, повернули назад. На вістку про це, цар вислав Меншикова зруйнувати Батурин і звелів вибрати нового гетьмана в особі полковника Скоропадського. 35 У виданні за вересень 1709 р. Гісторішер унд Політішер Меркуріюс згадує про втечу Карла XII до Очакова, а звідти до Бендер. Під час цього захоплено в полон небіжа гетьмана та інших визначних старшин, яких доставлено до Києва. 36 Як уже згадувано, ця відомість не відповідає істроричній правді.

Інший журнал, Ной-ерефнетер Вельт— унд Штаатшпіґель,  37 що також присвячував свою увагу західноєвропейським справам, у своєму виданні за 1709 р. дав багато місця докладному описові битви під Полтавою, користуючись виключно московськими джерелами. Подано негативну характеристику Мазепи. 38




3. Мазепа в німецьких мемуарах.


У шведських мемуарах є більше відомостей про Мазепу після його переходу на шведську сторону, але у спогадах німецьких учасників походу є більше відомостей із часу до 1708 р. 1 Вже згаданий Барділі описує у своїх спогадах етапи походу Карла XII з Саксонії аж до битви під Полтавою, однак нас цікавлять ті розділи, в яких іде мова про Україну й Мазепу.

25 жовтня 1708 р. Барділі записує, що "причиною насподіваного звороту шведського короля з наміченого маршруту у напрямі Смоленська на Україну був Мазепа. Козацький вождь, дуже невдоволений царем, постановив перейти зі всім своїм народом під протекцію Карла XII. Щоправда, — пише далі Барділі, — вже давніше Мазепа говорив про це через польського короля Станислава, але як тоді шведський король не надавав цьому значення, так тепер дуже бажав скористати з послуг гетьмана, зокрема з уваги на велике число козаків, що були добре ознайомлені з тереном". 2

5 листопада (н. ст.) 1708 р. Барділі записує, що від гетьмана прибули посланці, наступного дня прибув сам Мазепа з 1.500 козаками до шведів, хоч король сподівався, що він прибуде зі всім військом. Довідавшись про правдиві наміри гетьмана, багато козаків повернулося назад, але все ж таки шведи радо повітали гетьмана, якого Барділі називає ‘"Старим". 3 Відносно дня, коли прибув Мазепа до шведів, є різні записи в учасників. Шведський хорунжий Петре подає 2 листопада н. ст. (23 жовтня с. ст.); ляйбґвардійський полковник, барон Поссе, згадує про прибуття гетьмана 5 листопада (26 жовтня с. ст.); військовий канцелярист Нордберґ подає 4 листопада (22 жовтня с. ст.); підполковник фон Зільтманн подає 5 листопада; лейтенант Вейге падає 8 листопада (29 жовтня с. ст.) Обидві дати, зазначає Томашівський, правдиві, тільки дата 5 листопада відноситься до зустрічі Мазепи з першим шведським відділом під командуванням полковника Гієльма, а дата 8 листопада стосується особистої зустрічі гетьмана зі шведським королем. 4

У зв’язку з прийняттям Мазепи в головній квартирі короля в Горках, Барділі, що бачив гетьмана, описав його особу, як чоловіка середнього росту і худорлявої постави, даючи йому понад 60 років (гетьман мав тоді 69 років). Барділі підкреслив при тому його велику енергію, швидку орієнтацію, бистроту думки та знамените знання латинської мови. 5 Як виглядає зі змісту, Барділі користувався біографією з Історіше Ремаркс.

При тій нагоді Барділі подає коротку історію України та розвиток козаків. "Україна або Козакія, — пише Барділі, — це край, у якому давніше жили скити, а їх наслідники є козаки, нарід вільний, що не хоче бути ні під Польщею, ані під Москвою". Як уродженець гористої Вюртемберґії, автор із подивом описує природні багатства України, яку називає "молоком і медом текучою" країною, що має стільки збіжжя, якого сама не може зужити, і тому виробляють горілку, і то у великій кількості. Трава дуже товста й висока і в такій великій кількості, що трудно проходити. Надмір цього всього полягає в тому, що країна з природи дуже багата, але мешканців мало. Автор дивується, чому козаки не могли створити добробуту, але зараз пояснює собі це тим, що "нарід цього краю займався грабежем, від чого походить саме слово козак". Автор відрізняє козаків запорозьких від гетьманських. Запорожці живуть над Дніпром, займаються ловами, рибальством і нападами на татар та турків. Запорожці не мають жінок, живуть у наметах і є суміш людей із різних націй, що часто мусіли втікати перед законом. Гетьманські козаки живуть по селах і містах. 6

Барділі стверджує, що часом відношення шведського війська до українського населення було відкрито вороже."...Підполковник Функ наказав у містечку Терни убити тисячу ворожих козаків, саме містечко спалити, щоб викликати в населення страх, так він поступив у Недригайлові", — пише Барділі. 7 Палення сіл і містечок, убивання полонених козаків, а то й місцевого населення, замість страху й пошани, викликало партизанку проти шведів. Тому автор не дивується, що відозва (маніфест) Карла XII з 27 листопада 1708 р. до козаків, щоб переходили на шведську сторону, не дала сподіваних наслідків. Це теж потверджує у своїх спогадах Ґ. Адлерфельт. 8 Дальше Барділі описує страшні наслідки суворої зими 1708 р. для шведської армії в Гадячі. Він пише: "Небіжчиків, що замерзали перед брамою, звожено на санях до міста. Кіннотчики на конях і піхотинці замерзали на стійках. У Гадячі не було ні одного дому, що не виглядав би як шпиталь, по хатах було так багато недужих на лавках і під лавками, що годі було просунутися ногою...були такі великі втрати, неначе б то програно битву...тисячі, які неї замерзли, не могли сповняти своєї служби, не було майже нікого, хто б не мав відмороження на носі, руках, вухах, пальцях на ногах або на інших частинах тіла". 9

На окрему увагу заслуговує його цінна замітка, що 28 березня 1709 р. прибуло до Мазепи 8.000 запорожців під проводом кошовог о Костя Гордієнка. 10 Це ще один доказ із достовірних і об’єктиних свідків-чужинців про те, що не зважаючи на настрашування й переслідування з царського боку, та ворожого відношення шведів до місцевого українського населення, Мазепа мав підтримку не тільки серед широкого українського загалу, але навіть серед неприхильніих до нього запорожців, приєднання яких до українсько-шведського союзу Оглоблин слушно називає "справжнім тріюмфом політики Мазепи. 11 Тепер під зверхністю гетьмана було з’єднане Лівобережжя, Правобережжя й Запоріжжя. Особливо приєднання останнього мапо велике значення, бо відкривало й забезпечувало безпосередній зв’язок з Туреччиною та Кримом.

Про участь козаків під час облоги Полтави Барділі записав досить цікаву вістку, а саме: Полтаву, що не відзначалася великим укріпленням, запропонували козаки королеві здобути штурмом, апе під певними умовами. Король, очікуючи на ліпшу нагоду, хотів; її сам здобути, щоб бути паном багатства та щоб слава не припала козакам. "Ніхто не сумнівався, що козаки були б здобули цю фортецю, коли б їм було це дозволено". 12 Однак, як подає Оглоблин, шведи, що підійшли до Полтави на початку квітня 1709 р. не могли здобути цієї стратегічно важливої фортеці, на схрещенні головних шляхів, що була потрібна як опірний пункт для дальших воєнних операцій проти Москви, не могли це зробити ні переговорами, ані штурмом і від 1 травня були змушені розпочати її облогу. 13 До речі, про участь козаків під Полтавою маємо згадки у щоденниках та інших записах очевидців. Запорожці брали участь не тільки в боях та інших воєнних операціях, але теж виконували досить важку й небезпечну фізичну працю при копанні шанців. "Запорожці працювали дуже пильно" записав пруський підполковник Зільтман 12 травня. Щоправда, їм платили, але з часом та робота ставала їм противною, бо багато з них при тому платило життям. До того причинялося і те, що ворог жорстоко розправлявся зі всіми полоненими козаками, яким москалі обрізували вуха, носи, руки, а то саджали на палі для застрашування інших, зазначує у своєму щоденнику лейтенант Вейге. Видко, що настрій серед запорожців мусив бути поганий, коли частина з них виявила охоту відійти від шведів, так що сам гетьман мусів інтервеніювати у кошового, просячи його, щоб зостався вірним шведському королеві, який оцінить їх працю та шкоду, якої вони зазнали від москалів, і відповідно пізніше винагородить — так занотував Зільтман у своєму щоденнику 20 червня 1709 р. 14 Про участь гетьманських козаків мало згадок, хоч і вони мали деякі успіхи, напр., одним із перших їх було взяття в полон московського генерал-ад’ютанта в Прилуках, що віз листи Августа. 15

Потім прийшов нещасний день 7 липня н. ст., — пише Барділі, — "коли добре обладнана російська армія виступила проти змученої та виголодженої шведської армії, воякам якої навіть не вистачало амуніції та які з мечем в руках мусили іти в атаку". Далі Барділі описує перебіг битви та втечу Карла XII й Мазепи до Бендер, що своїм змістом, навіть добором висловів нагадує шведський "докладний денний реєстер". 16

Після прибуття Карла XII й Мазепи до Бендер цар вислав окреме посольство до Царгороду, що б поробити заходи в турецького уряду, аби дістати гетьмана та його небожа А. Войнаровського. Однак султан, пише Барділі, покликуючись на коран, пошанував старовинний звичай азилю і не хотів видати "такого чоловіка, який так щиро боровся за волю, свободу та права свого народу, що зазнав стільки переслідувань за те, щоб тільки зберегти свій нарід від упокорення під московським ярмом, і через те мусів шукати захисту спершу в шведського короля, а тепер у Туреччині". 17 Життєвий шлях гетьмана закінчує Барділі окремою згадкою про його смерть у жовтні 1709 р. 18 Хоча книжка Життя й подвиги Петра I невідомого німецького автора має виразно москвофільський та панегіричний характер на адресу царя, все ж таки годиться згадати, що автор немало присвятив уваги Мазепі та Україні. Треба визнати, що автор добре орієнтувався в українських справах. Він уміє відрізнити українських гетьманських і запорозьких козаків від донських, які здавна підлягають московському цареві. 19 Київ для нього "чудове місто", в якому є осідок єпископа [митрополита] та "грецький університет". 20 Більше того, автор згадуючи, які країни входять у склад російської імперії, докладно відрізняє Україну.

У другому томі автор пише, що підчас першого походу на Крим (1687) Мазепу вибрано на гетьмана, а потім подає його докладний життєпис, 21 який, на мою думку, взято з уже згаданого гамбурзького тижневика Гісторіше Ремаркс (22 січня 1704).

Аналізуючи, чому Мазепа перейшов до шведів, автор як причину "зради 83-літнього гетьмана" подає жадобу влади, тобто бажання стати самостійним володарем України. 22

Анонімний автор, правдоподібно користуючись першоджерелами, (якщо сам не був очевидцем бою), докладно передає перебіг бою та капітуляцію решти шведської армії під командуванням генерала Левенгавпта під Переволочною. Передаємо зміст: 20 червня 1709 р. с. ст. цар переправився через ріку Ворсклу і приблизно на милю від шведського табору почав укріплюватись. 24 червня цар наблизився до шведів на чверть милі й наказав поробити застави між корчами, що там недалеко росли. Застави обсадили військом і гарматами під командуванням бригадира Августова. 25 і 26 червня цар в супроводі генералів особисто ознайомився з положенням і наказав 27 червня почати наступ на шведів. Однак шведський король, довідавшись про ці приготування царя, вирішив його випередити й наказав зробити наступ на московський табір. Тоді у шведів було 12 полків піхоти й 22 полки кінноти, якими, через поранення Карла XII (16 червня) командували генерал-фельдмаршал граф Реншельд та генерал граф Левенгавпт. У царя було 15 полків піхоти, 3 полки гренадирів, 17 полків кінноти. Усе військо було під особистим командуванням царя. Рано в ранці 27 червня шведи, випереджуючи москалів, нагло заатакували московську кінноту, яка, не витримавши несподіваного шведського наступу, подалася назад, — її переслідували шведи. Вони здобули дві застави. Однак шість батальйонів шведської піхоти й кілька ескадронів кінноти на правому крилі відокремилися від головних сил і подалися до лісу. Тоді виступили головні московські сили до наступу. Шведи, запримітивши це, пішли в наступ (о 9-тій год. ранку), одначе не подолали московського опору й почали безладно відступати. Тоді на полі бою згинуло 8.619 шведів, а до полону попало 2.978. Бій тривав усього дві години. Шведи почали зараз же після поразки відступати, їм на п’яти наступала царська гвардія під командуванням генерал-поручника Ґоліцина та кілька полків кінноти під командуванням генерал-поручника Бауера. Наступного дня, 28 червня, їм на допомогу поспішив дев’ятитисячний корпус під командуванням Меншикова. Оскільки шведи відступали з великим поспіхом, Меншиков наздогнав їх щойно 30 червня під Переволочною. Тут від полонених шведів Меншиков довідався, що — три години перед його приходом — шведський король і гетьман уже переправилися на другий беріг Дніпра. Тоді Меншиков, наблизившись до шведського війська, зажадав від генерала Левенгавпта в ультимативній формі піддатися. Щоб скористати на часі, Левенгавпт вислав для переговорів із Меншиковим генерал-майора Кройтца, полковника Дюкера, підполковника Травтфаттера й генерал-ад’ютанта Дюкласа. Одначе Меншиков не захотів довго переговорювати й передав шведським представникам ультиматум із п’яти пунктів для капітуляції. Левенгавпт, не маючи досить бойових припасів, чи може гадав, що дальша боротьба з переважаючим ворогом безцільна, погодився на капітуляцію, 23 якої Карло XII ніколи не міг йому простити.

У п’ятому пункті говориться про козаків:"Усі запорожці та інші ворохобники, що знаходяться у шведській армії, мають бути негайно видані Його Царській Величності". 24 Костомаров подає, що коло Переволочної Меншиков захопив від шведів 220 запорожців, їх заковано в кайдани, більше винних відразу вбито, а інших заслано до кінця життя в Сибір. 25

По капітуляції Левенгавпта, Меншиков наказав, щоб кілька тисяч драгунів і козаків переплили Дніпро й намагалися наздогнати шведського короля та гетьмана, їм удалося спіймати лише кілька шведських вояків з королівського оточення, бо Мазепі були відомі дороги в степу — і вони встигли втекти перед погонею. Перейшовши Бог біля Очакова, король і гетьман подалися в напрямі Бендер, де їх прийняв паша. "Як тільки цар про те довідався, — пише невідомий автор своїх спогадів про подвиги царя, — відразу вислав до Царгороду посла переговорювати з Портою, обіцюючи велику нагороду за видачу короля та його оточення, особливо ж настоював на видачу Мазепи та його сестрінка Войнаровського. Однак на пораду муфті султан не погодився на те, бо згідно з приписами корану турки зобов’язані не видавати втікачів, які б вони не були їхніми поганими ворогами.". 26

На цю тему шведський дослідник доби Карла XII Йоганнес Кольмодін помістив у Свенска Даґбпядет (16 січня 1925 р.) цікаву статтю "Мазепа в Туреччині". Кольмодін, будучи довголітнім радником шведського посольства в Туреччині та досліджуючи часи Карла XII в турецькому архіві, натрапив на турецькі матеріяли, що стосуються Мазепи. Щодо азилю для шведського короля, не було ніяких питань у турецького уряду. Відносно ж Мазепи були деякі ускладнення.

Як виходить із листів Петра I до московського посла гр. Толстого, цар настоював на видачі Мазепи та його оточення. Покликуючись на обопільний договір із 1700 р., в якому обидві сторони були погодились видавати взаємно політичних утікачів, Толстой вказував, що султан, видаючи Мазепу, покаже добру волю у відношенні до царського уряду. Поруч із офіційними заходами, Толстой старався робити натиск на Юсифа Пашу, та зробив у нього такий демарш: Зазнавши від нас поразки, наш ворог швед і зрадливий бунтівник Мазепа втекли до Високої Імперії, а Ви прийняли їх до себе і взяли їх під свою опіку, замість того, щоб — як ми мали право сподіватися на підставі мирового договору — прогнати їх і заборонити їм доступ до Вашого краю. Тож принаймі забороніть їм на далі залишитися, а прогнанням їх потвердіть наново приязнь, що панує між нами. Зважте добре, що протилежне поступовання з Вашої сторони може привести до поважних наслідків.

Очаківський паша, керуючись інструкціями з Царгороду, відразу не дав на цей демарш відповіді, але звернувся до Царгороду по відповідні вказівки. Як можна довідатися із записок офіційного турецького історика Рашіда, великий візир відписав, мовляв, не можливо заперечити, що Мазепа "властиво московський підданий, але було б дуже невигідно та образливо для султанського маєстату" гетьмана видавати. Щоб вийти з "честю" з цього клопітливого становища, великий візир порадив очаківському паші вислати Мазепу до татарського хана. Однак Юсиф Паша мав на цю справу мабуть свій власний погляд. Закликавши до себе московських послів, дав їм таку відповідь:

Наш посланець повернувся щойно з відповіддю від імперії. Хоч Ви не зважаючи на те, що між нами панує мир, по-розбійницькому, з гарматами й мушкетами, переслідували шведів 36 годин на нашій території, через кордон, встановлений між нами, хоч Ви таким чином відважились напасти на такій території на князя, який прибув до нас як гість, щоб піддатися під нашу охорону, ми покищо не вжили заходів проти цього нахабства і цього порушення миру з Вашого боку. І в додаток до цього, щоб затушувати Вашу власну провину свідомими софізмами і тим самим випередити наші правдиві реклямації, Ви ще й дозволяєте собі вимагати від нас видачі осіб короля і гетьмана? По-перше, відносно короля Швеції — хто міг прийти раніше на думку, що він так, як це сталося, проб’ється до цих сторін? Чи може це найменшим натяком предбачене у мировому договорі так, що можна б покликатися на таку постанову при подібних (ваших) домаганнях? Ні, адже ж тут виразно йде про випадок, що стався тільки тепер і що випадає зовсім поза рамки постанов мирового договору; якщо Ви настоюєте на цьому домаганні й доведете з цього приводу до війни, то ви являєтеся порушниками миру. Що ж відноситься до гетьмана Мазепи, то він можливо й стояв колись на службі у Вашого царя, але, як він пізніше покинув його й прибув до нашого краю в характері підданого шведського короля, ми не вважаємо його більше Вашим гетьманом, а він являється для нас шведом і тільки. Коли король Швеції і гетьман колись покинуть нашу територію, подавшись назад до свого краю, тоді — але не раніше! — Ваша справа припильнувати, що Ви їм хочете зробити. 27

Як записав Рашід у своїх офіційних записах, що знаходяться в турецькому архіві, звіт про цю справу й відповідь царському послові був схвалений великим візиром. 28

Цар не обмежувався до заходів на царгородському дворі, але також робив старання у Відні, щоб на випадок прибуття гетьмана разом зі шведськими королем, Мазепу заарештувати й видати Москві. У своєму листі з 8 липня с. ст. 1709 р. до цісаря Йосифа I, цар пише: "Якщо Мазепа буде на території Вашої Цісарської Величности, то просимо Вашу Величність по-дружньо-братському наказати схопити його і як зрадника заарештувати, а нас про це повідомити; в таких випадках ми не занехаємо Вашій Величности зі свойого боку подібне зробити". 29

Рівно ж через свого посла у Відні, барона Йоганна Хр. фон Урбіха, цар просив цісаря видати Мазепу, якщо б він з’явився на Угорщині. 30

Ідучи назустріч царському проханню, цісарський уряд на своїй конференції з 26 вересня 1709 р. вирішив був заарештувати й видати Мазепу цареві. В інструкції для генерала барона фон Кріхбавма говориться, що на випадок коли б шведський король повертався через Семигород до Польщі, "а при ньому знаходився Мазепа та інші московські ворохобники, то Його Цісарське Величество вже шість тижнів тому обіцяло видати гетьмана цареві взамін за угорських або інших ворохобників..." Далі йде мова про те, що "принаближенні шведського короля, належить потаємно поінформувати шведського короля, не називаючи при тому Мазепу по імені, щоб він затримав і видав усіх московських ворохобників. Якщо б не було співдіяння, генерал Кріхбаум повинен почекати на дальші накази..." 31

"Гофкріґсрат" (міністерство війни) приготувало для генерала Кріхбавма відповідний наказ 2 жовтня 1709 р. в якому зазначено, що "Його Цісарський Маєстат пообіцяв видати цареві Мазепу та інших ворохобників, що знаходяться при шведському королеві, з умовою, що Його Царський Маєстат видасть Його Цісарському Маєстатові угорських та інших ворохобників", 32

Цар гадав, що Мазепу можна дістати через обмін полоненими, а саме: він запропонував, щоб обміняти гетьмана за шведського канцлера, графа К. Піпера, який так записав про це у своєму щоденнику 2 (12) липня 1708 р.: "Того дня сказано мені в імени Й. Ц. В., щоб я склав лист до Й. К. В. і в ньому звернув увагу, що якби мав бути дозволений будь який обмін бранців, то моя особа за нікого іншого не може бути обмінена, тільки за гетьмана Мазепу. Якщо б за той час нічого не сталося, нехай Мазепа зостанеться в безпечному нагляді, бо інакше підчас мирових переговорів, якщо вони дійдуть до кінця, було б багато труднощів щодо видачі листів та реєстратури..." 33 Коли Піпер відмовився написати такого листа, цар погрозив йому шантажем. Піпер записав 16 (26) серпня: "Якраз перед моїм поворотом на кватиру, прийшов до мене канцелярист із царської канцелярії з чудацьким листом і гострою доганою, що в меморіялі канцлера Меллера що до мене має бути вжите неповажне місце з наказом, щоб я це послав Й. Королівській Величності. У ньому було, між іншим, додано, що якщо Й. К. В. ніяк не схоче видати Мазепу, ані не схоче його зловити, то Й. Ц. В. має наказати щоб, піддати мене такій самій екзекуції, якій був переданий Паткуль". 34 Правдоподібно цареві було відомо, що Піпер бажав повалити Петра, а на його місце посадити його сина Олексія. Коли цар повівся з іншими полоненими менш-більш по людяному, то наказав Піпера в 1714 р. перевезти з Москви до Шлісельбурґу, де його запроторено до Петро-Павлівської фортеці на хліб і воду, де він у травні 1716 р. й помер. Короткі згадки про втечу Мазепи знаходимо ще в спогадах Вейге, Зільтмана та шведського підстаршини Крафорда. 2 липня 1709 р. Вейге записує, що під Переволочною "кого тільки піймано з козаків і запорожців, які були по нашому боці, позганяно як худобу й наказано перерізати без милосердя за бунтівництво, не пожаліли навіть жінок, ані дітей". 35 Підполковник фон Зільтман пише під Переволочною: "над вечір запорожці вислідили кілька суден і поромів уздовж ріки; з їхньою допомогою та з великим трудом доконано малого перевозу". 36

У подробицях описав утечу через Дике поле шведський підстаршина Крафорд: "1 липня рушили Й. К. В. і гетьман Мазепа з кількома драбантами, однокінними возами та іншими призначеними вояками і йшли через велику пустиню яких 60 козацьких миль...13 (має бути 8) липня о 3 год. пополудні перейшов Й. К. В. із Мазепою через р. Бог. Була якраз третя година, коли показалась ворожа передня сторожа, що складалася з регулярного війська й козаків, піднято зараз алярм. Наші передні відділи пішли проти нього, одначе ворог завернув і сховався під горою, де спокійно стояв до ночі, так що наші вояки, які були по цьому боці, могли в більшості перейти в ночі через ріку. Рештки наших людей зібрались над рікою, де запорожці відразу обкопалися, щоб боронитися хоробро до смерти, бо знали, що вони не будуть просити миру. 11 (липня) вранці прийшов російський бригадир [Кропотов] з 7.000 людей і заатакував наших. Шведів усіх помилували але всіх запорожців повбивали. У полон забрали приблизно 300 шведів...11 т. м. зупинились ми дві милі від турецького містечка Очакова і тут не далеко Чорного Моря стали обозом, коли в ночі підняли алярм, тому що запорожці хотіли зловити гетьмана Мазепу й передати його в руки росіянам, однак їх задум не вдався". 37

Докладний опис утечі Карла XII й Мазепи з-під Полтави до Бендер подано в уже згаданому шведському "докладному реєстрі", зміст якого тут коротко передаємо:

Прибувши з-під Полтави під Переволочну, що цілковито була спалена, козаки та шведи опинилися в клопітливому стані, бо не було для переправи ні достатнього числа човнів, ані дерева, щоб поробити пороми. На щастя, "козаки зробили велику прислугу; будучи самі добрими плавцями, заохотили й допомогли іншим переправитись на другий бік". Мазепа зі своєю старшиною та їхніми родинами переправилися о 6-тій год. вечора, король же того самого дня опівночі. Переправившись на другий бік Дніпра, король наказав понищити всі човни й пороми, щоб не попалися ворогові. Утруднивши тим ворогові погоню, наступного дня 12 липня всі приготувались у дорогу. Король та його поранений генерал Герд їхали на малому татарському возі, гетьман і жінки козацької старшини їхали в кареті. Всі інші їхали верхи. За королем слідував шведський, за гетьманом ішов козацько-валаський супровід. Дорога вела через Дике поле. Спека вдень, холод уночі, спрага й голод усім дуже докучали. Завдяки козакам і самому гетьманові, що добре знали степ, вони не блудили, пробиваючись далі від ворога на південь. Відпочивали тільки тоді, коли знаходили по дорозі воду. Автор, що користувався історією Карла XII з-під пера Вольтера, справляє його в одному місці (с. 253): не генерал Понятовський, а козаки "знайшли джерело зі знаменитою водою". 16 липня валка прибула над ріку Бог, тобто п’ять або шість миль від Очакова. На другому боці очікували їх турецькі купці з різним крамом — рибою, хлібом, сухарями, винами, курми, вівцями, навіть волами та іншим добром. 17 липня були вже під Очаковом. Того ж дня всі знатні шведи переправилися на другий бік. Для інших переправа дещо затяглася тому, що турки поставилися з підозрінням до козаків, до яких мали нехіть. Не зважаючи на це, переправа інших шведів відбувалася, хоч із різними перешкодами. Тому пополудні 18 липня ворогові вдалося захопити деяку частину шведського війська в полон, чим король був дуже розчарований. Козаки, побачивши ворога, метнулися в степ і так урятувалися від певної смерти. На другий бік ріки перейшло 500-600, не рахуючи козаків. 20 липня козаки та шведи вже знаходились у трьох милях від Очакова, де вони відпочивали кілька днів. Звідси король вислав професора Нойґебавера до Царгороду з листом до султана. 23 липня прибув до шведського табору турецький старшина від сераскира в Бендерах і приніс різні подарунки, що дуже придалися королеві, особливо шатро. 25 липня табір вирушив у дорогу, так що 27 липня опинилися на побережжі Чорного Моря. Продовжуючи дорогу уздовж Дністра від 31-го липня, наступного дня сягнули на одну милю від Бендер. У півмилі від міста зустрів короля комендант Бендер, сераскир Юсиф паша з численним почетом і повідомив його, що з наказу султана він приготував для нього та його війська табір недалеко від Дністра. Потім він супроводив короля до табору. Коли ж валка наближалася, короля привітали пострілами з гармат. Король увійшов до табору, де на нього чекав гарний намет із двома сотнями яничар, почесною сторожею, що ставилися по обох боках намету. Побачивши короля, вони привітали його своєю військовою музикою. Після цієї церемонії, Юсиф паша попрощався з королем і від’їхав до міста, а яничари запишися. 38 До речі, 1 серпня в дорозі до Бендер, Карло дістав вістку, що цар поробив заходи перед турецьким урядом, щоб Мазепу не брати під охорону, але видати Москві, на що султан відповів відмовно, "чим зробив шведському королеві велику приємність". 39




4. Мазепа у звітах пруського посла в Москві.


Значно більше уваги присвячує Мазепі та українським справам, у звітах до пруського короля, його посол у Москві, Ґеорґ Йоганн фрайгер фон Кайзерлінґ, що перебував на тому посту від 1701 до 1711 р. 1 Кайзерлінґ був гнучким та елястичним дипломатом, жив із царем майже на приятельській стопі. Мав широкі знайомства, використовував для своїх цілей присутність на московському дворі німецьких генералів Бавера, Беллінґа, Галларда, Ґольца, Ренцеля та інших німецьких достойників, що давали йому потрібні інформації про московську політику. Кайзерлінґ умів добре спостерігати, звертаючи увагу на події, тому його звіти точні й цінні. Особливо важливі його завваги щодо Мазепи та його політики.

У свойому звіті з 21 листопада 1708 р. Кайзерлінґ присвячує велику частину переходові Мазепи на шведську сторону та можливим наслідкам цієї несподіваної події на дальший розвиток воєнних і політичних справ підчас війни. Наприкінці звіту шифром, подає дуже характеристичну оцінку Мазепи та його значення в Україні такими словами: "не треба думати, що цей чоловік, якого нарід так дуже любить як і шанує, не мав би своїх прихильників. Тим більше, що козаки дуже невдоволені цим урядом, який жорстоко з ними поводиться й часто порушує їх вольності. Тому треба думати, — якщо не ввесь нарід, то принаймні велика частина піде за прикладом свого шефа". 2

У звіті з 28 листопада 1708 р. Кайзерлінґ пише, — цар відразу вжив заходів, щоб "цей вогонь у зародку знищити" і тому наказав Меншикову здобути Батурин, який той у варварський спосіб знищив не щадячи ні жінок ні дітей. Крім цього, підкреслює Кайзерлінґ, цар уживає подвійної тактики, з одного боку хоче застрашити населення, а з другого боку хоче прихилити його до себе обіцянками. Знищення міста й масакра в Батурині мусили зробити велике враження на широкі маси в Україні. Цар дозволяє вибрати на гетьмана стародубівського полковника Івана Скоропадського у Глухові, при тому наказує кинути анатему на Мазепу, що зробило теж не мале враження на населення. Все те робиться, щоб з одного боку відстрашити широкі маси від Мазепи та його політики, а з другого — запевнити, що цар хоче зберегти дотеперішні вольності та привілеї. Свій звіт Кайзерлінґ закінчує заввагою, що якраз він отримав офіцийний московський комунікат відносно переходу Мазепи до шведів; він додає його до свого звіту. 3 У цьому комунікаті згадується, що московський уряд згідний за посередництвом пруського уряду переговорювати в справі миру, якщо шведський король запропонує прийняти умови для переговорів.

У звіті з 5 грудня 1708 р. Кайзерлінґ коротко згадує про те, що шведський король, не одержавши того всього, що обіцяв йому Мазепа, дуже невдоволений та що гетьмана тримають під арештом. 4

Кайзерлінґ не завжди згадував про Мазепу. Напр., у звіті з 8 грудня 1708 р. висловлює свої сумніви щодо позитивного полагодження конфлікту між Москвою та Швецією за посередництвом Прусії. 5

Однак у звіті з 15 грудня 1708 р., Кайзерлінґ повідомляє свого короля про воєнні операції обох армій і приходить до висновку, Що взимку не буде вирішаючого бою. Обидві армії будуть жити в зимових кватирах, однак три важливі події стали некорисні для шведів: (1) Поразка корпусу генерала Левенгавпта під Лісною (29 вересня 1708); (2) Шведи не зуміли зайняти Северію та Батурин — фактори, що заважили на воєнних успіхах в Україні, тому то через цю невдачу населення не пішло за прикладом свого провідника Мазепи; (3) Навдача генерала Любекера в Інґрії. Якщо б ці події закінчились успішно, Москва опинилася б у дуже критичному стані. До цього звіту Кайзерлінґ додав скорочену копію листа Шафірова, царського підканцлера з Лебедина, датованого 15 грудня 1708 р., в якому зазначено, що Мазепа має дуже мало війська, бо решта перейшла на сторону царя. 6

У додатку до звіту з 2 січня 1709 р. Кайзерлінґ згадує про великі втрати шведської армії в людях, так що її теперішній стан не перевищує 20 до 21 тисячі війська. При тому зазначає, що допомога, яку Мазепа обіцяв шведському королеві, дуже мала та що властиво багато від нього втекло і залишилося в нього не більш як 500 — 600 людей. У тому самому додатку, спираючись на лист "одного доброго приятеля" з московської квартири, подано, що козаки не хочуть слухати ні короля, ні Мазепи, а сам гетьман під домашнім арештом шведів. 7

У звіті з 16 січня 1709 р. Кайзерлінґ інформує свого короля, що настрій у російській армії дуже поганий, одна добра поразка може привести до несподіваних наслідків для царя. 8

У звіті з 30 квітня 1709 р. до свого короля Кайзерлінґ описує "револьту" проти царя тих козаків, що перейшли на шведську сторону; царські війська під командуванням ґенерала Ренне мали з ними коло м. Чиркова битву. 9

У звіті з 15 травня 1709 р. Кайзерлінґ описує участь козаків у будуванні моста на Дніпрі й напад на московський відділ під командуванням полковника Ф. Фекловича. 10

У звітах з 17 липня та 31 липня 1709 р. Кайзерлінґ описує перебіг полтавської битви. В останньому звіті пруський посол підкреслює, що не припускає, щоб шведська армія була порівняльно ще така сильна і боєздатна, одначе, він довідався від пруського представника, підполковника Н. фон Зільтмана, що попав під Полтавою в московський полон, шведська армія нараховувала 24.000 вояків. Причину капітуляції під Переволочною Кайзерлінґ пояснює недостачею амуніції та харчів; відносно шведського короля подає, що він "далеко віддалився від своїх кордонів" і його місце перебування невідоме. 11












Примітки



До підрозділу: 1. Мазепа в німецькій пресі до 1708 р.


 1 Prutz, R. E. Die Geschichte des deutschen Journalismus, Hannover 1845, Vol. I, p. 153—4. ("...endlich an der Spitze dieses Reiches ein Mann, wie das damalige Europa unter den Inhabern seiner Throne keinen zweiten aufzuweisen hatte: ein Zwitter von Genie und Bestie, ursprünglich, lernbegierig, kolossal in seinen Lastern, wie in seinen Tugenden, von gutem Humor, ein Mann für das Volk... wie der gemeinste Matrose auf den Werften von Saardam arbeitete, oder wenn er sich berauschte, wiederum wie der gemeinste Matrose hundert Köpfe mit eigener Hand abhackte, zur Verdaung, nach dem Essen! Aus einem solchen Reiche verlohnte sich noch Relationen zu schreiben and zu lesen. Da gab es Dienstmägde (und Schlimmeres als Dienstmägde), die zu Kaiserinnen wurden, Minister, die gestern noch Gassenbuben waren...") Замітка Прутца кидас не тільки світло на обставини в тодішній Москві, але теж свідчить про дипломатичний хист Мазепи у зв’язках із царем.

 2 O’Connor, Bernard, Dr., History of Poland..., London 1690, 1698; Beschreibung des Königreiches Fohlen und Gross-Herzogtums Litthauen, Leipzig 1700.

 3 de Beauplan, Guilhome le Vaseur, Description d’Ukraine, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne..., Rouen 1651, 1660, 1661, Paris 1861; анґл. перекл.: A Description of the Ukraine, in Collection of Voyages and Travels, London 1704, 1752; New York 1959.

  Крупницький, Б. "Гетьман Мазепа в освітленні німецької літератури його часу," Записки чина св. Василія Великого, Жовква, Т. IV, ч. 1—2; я користувався окремою відбиткою, 1932, с. 6—7. До речі, Крупницький узгляднив у цій розвідці тільки тогочасну німецьку пресу, не згадуючи віденської, що тут уперше опрацьована.

 4 Leipziger Post- u. Ordin. Zeitung, No. 38, 1687, Aus Moscau vom 13. Augustii. Berliner Dienstag. Fama, No. 37, 1687 Lemberg vom 28 Augustii. Berliner Dienstag. Mercurius, No. 38, 1687. Aus Jaslowiecz vom 28 Augustii. Berliner Sonntag Postilion, No. 38, 1687, Moscau vom 13 Augustii.

 5 Оглоблин, там же, с. 24—26.

 6 Leipziger Post- und Zeitung, Das II. St. der XLIII. Woche 1687; Подібно пише інший кореспондент з Москви до Берлінської газети Berliner Dienstag Mercurius, 11. September 1687, No. 42.

 7 Theatrum Europaeum (1687), Vol XIII, pp. 66—67; Neu -eröffneter Historischer Bildersaal, (1687), Vol. V, p. 853. Костомаров, там же, с. 710.

 8 Theatrum Europaeum, XIII, p. 66.

 9 Bildersaal, V, p. 853.

 10 Gazette de France 33 6 грудня 1687, ч. 38.

 11 Leipziger Post, -und Ord. Zeitung, Das IV St. der XLIX Woche, 1687; Berliner Dienstag Mercurius, XLIX- L Woche, 1687; в обидвох газетах поміщена кореспонденція з Польщі, з 24 листопада 1687.

 12 Leipziger Post. -und Ord. Zeitung, Das II. St. der VI. Woche 1688, Lemberg vom 22 Januar 1688.

 13 Leipziger Post. -und Ord. Zeitung, Das II. St. der LII Woche 1687; Lemberg vom 11 Dezember: "Aus der Ukraine hat man zur Zeit auch nichts, stündlich aber erwarten wir zu vernehmen, wie die Cosacken mit ihrem neuen Feldherrn zufrieden sind, denn sie haben doch einen innerlichen Hass auff die Polen und gehet ihnen nahe weil dieser Feldherr in Polen erzogen und viele fremde Länder auff Ihr. Kon. Majest. Johann Kasimirs Unkosten besuchet."

 14 Leipz. Post. -u. Ord. Zeitung, Das II. St. der VI. Woche 1688; Theatrum Europaeum, XIII, p. 301, (1688).

 15 "... Aus der Ukraine wird berichtet, dass daselbst alles in guter Ruhe sei, weil der Mazeppa als Kosakischer Feldherr alle Streitigkeiten beygeleget, und jetz in gutem Ansehen ist," Leipzig Post .u, Ord. Zeitung, Das III. St. Woche 1691, Lemberg vom 28 Dezember 1690.

 16 Theatrum Europaeum (1689), XIII, p. 652; Bildersaal, V, p. 854.

 17 Leipz. Post. -u. Ord. Zeitung, Das II. St. der 34. Woche 1695; Warschau vom 17 August 1695. Theatrum Europaeum (1695), XIV, p. 747.

 18 H H S, "Руссіка 1—20: пор Устрялов, т. IV, ч. 2, ч. 451.

 19 Докладніше: Оглоблин, там же, с. 196—257.

 20 Theatrum Europaeum, Vol. XIV, pp. 414, 415, 444, 1043.

 21 Historische Remarques, No. 39, 25. September 1703, p. 309, ("... Durch Vermittlung Moscaus musste Paley Bialocerkiew an Polen abgeben...").

 22 Оглоблин, c. 232.

 23 Вже сучасник Мазепи, французький дипломат, Фой де ля Невіль писав, що Мазепа "козацького роду", там же, с. 81; І. de Long, op. cit., Vol IV, p. 352, ("... Deese Johannes Mazzeppa was een Edelaman uyt de Ukrainie geboortig.,.").

 24 Як відомо, перший кримський похід 1687 p. закінчився невдало. Головнокомандуючий об’єднаними арміями, кн. Василь Голіцин, несподівано наказав відступ і щоб оминути відповідальність за невдачу, зорганізував виступ козацької старшини проти Самойловича. Старшина, яка так із різних причин не долюблювала Самойловича, подала 7 липня 1687 р. донос на гетьмана, обвинувачуючи його в різних зловживаннях, а передусім у таємних зносинах із кримським ханом і просила Голіцина усунути Самойловича з гетьманства. Хоч підпису Мазепи на доносі нема, однак він сам у 1693 р. признався, що брав участь у змові проти Самойловича, див. Оглоблин, там же, с. 25—28, 37.

 25 Гетьман Іван Самойлович помер у 1690 р. в Тобольську.

 26 Цар заслав кн. Голіцина на ‘Сибір за те, що він незаконно проголосив царівну Софію регенткою ("верховною правительницею"), розтрачував державні гроші й безцільно зробив два невдалі походи на Крим.

 27 Мазепа одружився між 1668 і 1669 роками з дійсно багатою вдовою Ганною Фридрикевич. її перший чоловік, шляхтич Самійло Фридрикевич був спершу полковником у польській армії, перейшов на козацьку сторону і від 1664 був Білоцерківським полковником.

 28 Автор кореспонденції був добре поінформований щодо родинних справ Мазепи. Справді, гетьманова єдина сестра Олександра була тричі одружена. Уперше вона вийшла заміж за шляхтича Павла Обидовського. З цього подружжя народився син Іван (1676—1701), пізніший Ніжинський полковник. Після смерти першого чоловіка Олександра одружилася зі шляхтичем Витуславським, який також скоро помер. У третє Олександра вийшла заміж за вдівця, волинського шляхтича Яна Войнаровського, з яким через релігійні непорозуміння (він був католиком) розійшлася.

 29 Андрій-Станислав (нар. 1689 або 1690 р., помер 1740 в Якутії), закінчив Києво-Могилянську Академію. В Україні та за кордоном говорилося про те, що Войнаровський буде спадкоємцем не тільки Мазепиного майна, але й гетьманської булави. Щоправда, Мазепа заперечував це перед старшиною у вересні 1707 р., але вона не вірила його запевненням і надалі підозрівала гетьмана в династичних намірах, до яких ставилася зовсім вороже, детальніше див. Оглоблин, там же, с. 291.

 30 Маріянна Витуславська, у черництві Марта, була монахинею в Київському Вознесенському манастирі, де ігуменою була її бабуся Марія Магдалина Мазепа.

 31 Historische Remarques, No. 4, 22. Januar 1704, pp. 26—27. Текст у додатку ч. І.

 32 У додатку ч. 2.

 33 Wienerisches Diarium, No. 52, 2 лютого 1704 p.

 34 Die Europaische Fama..., Leipzig, 1704, Vol. XXV, pp. 57—60.

 35 Крупницький, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його часу, с. 17.

 36 Вüsсhing, A., op. cit., p. 319, F. Duckmeyer, op. cit., p. 82; Письма и бумаги Императора Петра Великого, Ст. Петерсбурґ 1893, т. III, с. 879; Пекарский, П., Наука и литература при Петре Великом, СПБ 1862, т. I, с. 62—107: див, мою працю: Mazepa im Lichte..., с. 32.

 37 Вüsching, A. op. cit., p. 323—4.

 38 Duckmеуеr, F, op. cit., p. 81.

 39 Duckmеуеr, F. op. cit., pp. 2—4.

 40 Письма и бумаги Императора Петра Великого, СПБ, 1893, т. III, с. 879.

 41 Соловьев, История России с древнейших времен, т. XV, с. 1354.

 42 Prutz, R. E., op. cit., Vol. I, p. 153.

 43 Neu-eröffneter Historischer Bilder-Saal, Vol. IV, pp. 427, 596, Vol. V, p. 205.

 44 Duckmеуеr, F., op. cit., pp. 13—14, Соловьев, т. ХУ, c. 101.

 45 Діяльність Гуйссена на московській службі описав H. von Glümer, "Heinrich Huyssen, ein Essener Stadtkind als Gelehrter und Diplomat im Dienste Peters des Großen," Beiträge zur Geschichte von Stadt und Stift Essen, 1911, Heft No. 33; Duckmеуеr, op. cit., pp. 79, 81; Büsching, op. cit., pp. 317—320.

 46 Büsching, op. cit., p. 317, ("... weil er schon damals von den vortrefflichen Eigenschaften dieses Monarchen hohe Gedanken hatte.")

 47 Büsching, op. cit., pp. 317—8.

 48 Büsching, op. cit., p. 319; Duckmеуеr, op. cit., p. 82.

 49 Büsching, op. cit., p. 319, ("Er überredete auch die leipziger Gelehrten zum Vortheil Russlands in der Europäische Fama... zu schreiben...")

 50 Europäische Fama, Vol. 38, p. 793.

 51 Mackiw, T. Das ukrainische Kosakentum im Lichte der deutshen Literatur in der ersten Hälfte des XVIII. Jahrhunderts, (Dissertation), Frankfurt a. M. 1950; (cf., Sachverzeichnis der deutschen Hochschulschriften 19)0, Leipzig 1953, Vol. 66, p. 149.)

 52 Die Europäische Fama, welche den gegenwärtigen Zustand der vornehmsten Höfe entdecket, Leipzig 1706, Vol. 25, p. 1.

 53 Лазаревський, А. "Заметки о портретах Мазепы," Киевская Старина, (1899), т. 64, с. 455. (Б. Крупницький у своїй розвідці "Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його часу," чомусь зазначив, що Лазаревський подав 1709 рік.)

 54 Борщак, "Мазепа. Людина й історичний діяч," ЗНТШ, т. 152, с. 14; Б. Крупницький, там же , с. 302. Рівно ж у ювілейному мазепинському році (1959) у календарі Українського Народнього Союзу (УНС) на третій сторінці поміщено портрет Мазепи з хибною датою, Европеїше Фама 1704 року. У цьому ж самому календарі на с. 77 І. Сидорук у своїй статті "Мазепа в чужій літературі", згадуючи цю гравюру, також хибно подав 1704 р.

 55 Січинський, В., "Ґравюри на честь Мазепи і ґравюровані портрети Гетьмана," ПУНІ, (1938), т. 46, с. 154.

 56 Europäische Fama, 1704, Vol. 25, pp. 57—60.

 57 Przyjaciel Ludu, 1835, Nr. 22.

 58 Jensen, A. Historiska hilder fran Ukraina och Karl XII:s dagar, Lund 1909, p. 204; пор. Крупницький, Гетьман Мазепа в освітленню..., с. 302.

 59 Mackiw, T., Mazepa im Lichte der zeitgenössischen deutschen Quellen, München 1963, ЗНТШ, t. 174, c. 26; "A Biographical Sketch of Prince Mazepa (1639—1709), The Ukrainian Review, Vol. XII, No. 4, (1965), p. 64; "Reports on Mazepa in Colonial America," The New Review, Vol. VI, No. l, (1966), p. 15; Prince Mazepa Hetman of Ukraine, in Contemporary Enghsh Publications, 1687—1709, Chicago 1967, p. 1; "Перед пам’ятником Мазепи," Українське православне слово, т. XIX, ч. II, (1968), с. 13. Слід згадати, що В. Жила помістив репродукцію Цієї гравюри у своїй рецензії "Українське козацтво у світлі німецької літератури у першій половині 18-го століття, дисертація Т. Мацькова," Новий Шлях, 22 квітня 1953 р. ч. 32. З черги цю репродукцію вмістив д-р В. Луців у своїй дисертації Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954, с. 45.

 60 Thieme, U. und Becker, F., Allgemeines Lexikon der bildenden Künstler, Leipzig 1908, Vol. XI, p. 231; ("... Nach Samuel Falkas Zeichnung strach Daniel Beyel ein Mazeppa Bildnis.")

 61 Cічинcький, В., там же, с. 160.

 62 Сидорук, І., там же, с. 77. ;

 63"Костомаров, M., там же, с. 523.

 64 Thieme, U., und Becker, F., op. cit., Vol. III, p. 564.

 65 Thieme, U., und Becker, F., op. cit. Vol XI, p. 231; (у Січинського помилково подано: т. II, с. 231, пор., його працю про ґравюри, с. 154).

 66 Фотокопії Гравюр Мазепи з Европеіше Фама та з J. Chr., von Engel, Geschichte der Ukraine..., p. 1. Автор цих рядків додав їх до своєї статті "Гравюра І. Мазепи з 1706 р.," Український Історик, т. III, ч. 1—2, (1966), с. 69—72. До речі, Фалька копіював для історії Енґеля більше гравюр, на яких підписувався згадати хоч би його гравюри гетьмана Богдана Хмельницького, яку виконав В. Гондіюс, (1651), і яка була між іншим надрукована в німецькому журналі Theatrum Europaeum..., Frankfurt а. М. 1685, Vol. VII, p. 226. Копія цієї гравюри на загал відома, згадати хоч би Ілюстровану історію України М. Грушевського, Вінніпег 1918, с. 455, Polonska-Vasylenko, N., Two Conceptions of the History of Ukraine and Russia, London 1968, (appendix).

 67 Heinecken, K. H., Dictionaire des Artistes, Leipzig 1788, Vol. II, p. 601, ("Johannes Mazeppa, Cosacor, Dux"); Allgemeiner Porträt Katalog, Hamburg 1931, p. 497, ("16 570 Mazeppa, Ivan. Kosakenhetman. 1644—1709 Bender Berningeroth cs."). Д. Олянчин у своїй статті "Портрет Мазепи. Який з досі відомих мальованих портретів є до нього подібний," Шлях Перемоги, (1961), ч. 1—2 (358—359) і ч„4 (361), подає ще лексикон Г. К. Наґлєра, (G. K. Nagler, Neues Allgemeines Künstler Lexicon, München 1835, Vol. I, p. 452), одначе у цьому лексиконі немає згадки про гравюру Мазепи.

 67a Вardili, J. W., Des Weyland Durchl. Printzens Maximilian Emanuels... Reisen und Campagen..., p. 418, ("... Mazepa war übrigens der Person nach von keinem Ansehen, hagern Leibs, nicht hoch, und hatte einen Kopf voller Morlocken, oder Pohlnischen Zöpfen...").

 68 Adlerfelt, G., op. cit.,Vol. III, pp. 66—67, ("... Mazeppa is a man of 64 years of age, of a middle stature and thin, with a stern look and wearing mustaches after the Polish manner, he is nevertheless of a very pleasant temper, and delights much in making jests. He speaks very properly and there is much good sence in all he says; he hath studied formerly, and speaks the Latin tongue very well.")

 68a Nordberg, G., op. cit., Vol. I, p. 873.

 69 Gade, J. op. cit., p. 240.

 70 Бopщaк, там же, с. 15.

 71 Докладніше про анатему та її неправосильність відносно Мазепи в розвідці В. Біднова, "Церковна анатема на гетьмана Івана Мазепу", ПУНІ, т. 47, с. 38—56, та О. Лотоцького, "Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи", ПУНІ, т. 47, с. 69—87, як також статтю укр.-кат. митрополита Канади Максима Германюка "За що Москва викликала Мазепу", Поступ, Вінніпег 17 травня 1959, ч. 12.

 72 Грушевський, М. "До портрета Мазепи", ЗНТШ, т. 92, с. 246—248.

 73 Січинський, В., "Реєстр Гравірованих портретів гетьмана І. Мазепи", ПУНІ, т. 46, с. 160—161.

 74 Костомаров, М., с. 526—7.

 75 Historische Remarques, No. 31, 29 липня 1704, с. 244; текст цього нарису опублікував Б. Крупницький у Записках НТШ, т. 157, с. 165—166.

 76 Neu-eröffneter Historischer Bilder-Saal, Vo. V, pp. 25, 752; Europäische Fama, Vol. 40, p. 238.

 77 Bildersaal, Vol. VI, p. 96; Europäische Fama, Vol. 45, pp. 548—9; Posttäglicher Mercurius, 3. Dezember 1707. До речі, у Шведському Державному Архіві в Стокгольмі, під Cosacica знаходиться німецький переклад листа царя до Мазепи, в якому цар доручає гетьманові віддати Білу Церкву Польщі.




До підрозділу: 2. Мазепа в німецькій пресі по 1708 р.


 1 Leipziger Post -und Ord. — Zeitung, Anhang zur 52, Woche 1708.

 2 Wöchentliche Relationen, 7 Januar 1709.

 3 Europäische Fama, Vol. 83, p. 837.

 4 Europäische Fama, Vol. 85, pp. 38—39.

 5 Europäische Fama, Vol. 91, pp. 561—566.

 6 Europäische Fama, Vol. 92, p. 642.

 7 Europäische Fama, Vol. 93, p. 723.

 8 Ibidem.

 9 Neu-eröffneter Historischer Bilder-Saal, Vol. VI, pp. 135—136.

 10 Ibidem, pp. 256—258.

 11 Theatrum Europaeum, 1720, pp. 262—350.

 12 Krupnуckуj, B., Hetman Mazepa und seine Zeit, 1687—1709, Leipzig 1942, p. 214.

 13 Theatrum Europaeum, Vol. XIII, pp. 66—7; "... dass Samuelowiz in Arrest eingezogen und in Eisen gefaesselt sey, weil er mit seinen Leuten Verraetherey vorgehabt..."

 14 Theatrum Europaeum, Vol. XVIII, p. 273; "... auff Anstifften dieses untreuen Mazeppa, Samuelowiz abgedanckt und nach Seberien geschicket wurde..."

 15 Theatrum Europaeum, Vol. XIII, p. 652; "... diese unglueckliche Niederlage wurde einzig und allein dem moscovitischen Feldherrn Gollyzin beygemessen und derselbe beschuldiget, dass er allein dem Befehl des Czaaren nicht nachgelebet, sondern auch von Frankreich grosses Geld empfangen habe..."

 16 Theatrum Europaeum, Vol. XVIII, p. 273; "... der schlaue Mazeppa schob dazumal die Schuld dieses Ungluecks auf den Printzen Gollyzin, ungeachtet er vielleicht selbst bey dieser Sache der groesste Verraether gewesen..."

 17 Theatrum Europaeum, Vol. XVIII, p. 275

 18 Theatrum Europaeum, Vol. XVIII, p. 274.

 19 Ibidem.

 20 Вardili, J. W., op. cit., pp. 404—406. Nordberg, G, A„ Opi dt., Vol.,1, pp. 868—9; cf„ Adlerfelt, G., op. cit., Vol. III, pp. 42—44.

 21 Nordberg, G., op. cit., Vol. I, p. 868.

 22 Poniatowski, S., op. cit., pp. 17, 18, 22.

 23 Костомаров, M., c. 615.

 24 Theatrum Europaeum, Vol. XVIII, p. 291.

 25 Theatrum Europaeum, Vol. XVIII, p. 294.

 26 Theatrum Europaeum, Vol XVIII, pp. 295—6.

 27 Оглоблин, там же с. 352—3.

 28 Theatrum Europaeum, Vol. XVIII, p. 300, ("... Mazeppa, Mazeppa! Ihr habt uns verführet..."). Крупницький уважає це за вигадку, Hetman Mazepa und seine Zeit, p. 244.

 29 Theatrum Europaeum, Vol. XVIII, p. 307; cf., Вardili, op. cit., p. 484.

 30 Theatrum Europaeum, Vol. XVIII, p. 350.

 31 Iselin, J. Chr. N єн-vermehrtes Historisch- und Geographisches Lexikon, Basel 1726, Vol. III, p. 444.

 32 Zedler, ]. H., Grosses vollständiges Universal-Lexikon aller Wissenschaften und Künste..., Halle und Leipzig 1739, Vol. XIX, pp. 2464—2465.

 33 Historisch- und Politischer Mercurius anzeigend denitzigen Zustand Europas..., übersetzt aus Mercure Historique et Politique, Köln 1687, p. 112.

 34 Historisch- und Politischer Mercurius, Juli 1704, Vol. 37, pp. 66, 74; August 1704, p. 193.

 35 Historisch- und Politischer Mercurius, Januar 1709, Vol. 46, pp. 61—52.

 36 Historisch- und Politischer Mercurius, September 1709, p. 264.

 37 Neu-eröffneter Welt- und Staats- Spiegel, worinnen die in Europa, wie auch denen ändern Theilen der Welt vornehmlich aber in Teutschland vorfallende merckwürdigen Begenbebeiten kürtzlich vogestellet, Haag 1709. Цей журнал видавав Йоганн Е. Зшаквітц (1699—1744) від 1705 p. у Ляйпціґу, одначе зі страху перед шведами подавав Гаґу як місце видавання, докладніше див.: Kirchner, Das deutsche Zeitschriftwesen, seine Geschichte und seine Probleme, Wiesbaden 1958, Vol. I, pp. 39—40.

 38 Neu-eröffneter Welt- und Staats- Spiegel, pp. 127—140, 797—813.




До підрозділу: 3. Мазепа в німецьких мемуарах


 1 Докладніше див. розділ п. н. "Мазепа у світлі шведських очевидців."

 2 Вardili, J. W., Des Weyland Durchl. Printzens Maximilian Emanuels Hertzogs in Württemberg u. Obristen über ein Schwedisch Dragoner Regiment, Reisen und Campagnen..., Stuttgart 1730, ("... Die Ursache hierzu gäbe Mazeppa, der Cosackische Feld-Herr. Dieser wäre schon eine geraume Zeit über seinen Schutz-Herrn den Czaaren sehr ungehalten, und daher entschlossen sich von Ihme völlig los zu machen, und samt seinen Leuten zu Carolo überzugehen, mithin Stanislauische Parthey anzunehmen... So wenig man nun vormahls die Offerten dieses Feldherrn in Consideration gezogen, oder Dienste verlanget, so favorabel schiene damahls die Gelegenheit, sich deren bedienen zu können, indem man sich flattiren konnte, es würde dardurch nicht allein die Schwedische Armee... verstärckt werden...")

 3 Вardili, op. cit., p. 417.

 4 Томащівський, "Із записок Каролинців" с. 73—4.

 5 Вardili, op. cit., p. 418.

 6 Вardili, op. cit., pp. 420—424. Текст див. у додатку ч. 4.

 7 Вardili, op. cit., p. 426, ("... Obrist-Lieutenant Funck gienge dessentwegen mit 500 Pferdten weiter in des Feinds Land, machte alles was sich opponirte, nieder, schlug in Tercy 1000 der feindliche Cossacken todt, zündete das Städtchen das an, um denen Leuten eine Furcht einzuladen, und so machte er es auch mit Drihalovv...")

 8 Aderfelt, op. cit., Vol. III, p. 85—6, 98—9.

 9 Вardili, op. cit., p. 427, pp. 428—9, ("... So geschähe allein hierdurch ein so großer Verlust, als wenn man eine Bataille verlohren, indem viele 1000 wo nicht erfrohren, doch so bald wieder zu dienen untüchtig gemacht wurden: dann es wäre fast niemand, der nicht an der Nasen, Hände, Ohren, Zähen, oder ändern Gliedern des Leibs beschädigt wurde... Die Todten, so vor dem Thor erfrohren, wurden Schlitten-weiß voll in die Stadt geführt. Die Schild-wachen wurden auf denen Pferdten sitzend, auch stehend todt angetroffen: kein Haus war in gantz Hadiaz, das nicht einen veritablen Hospital gleich sähe, indem sowohl auf dened Bäncken als unter denenselben alles voller Patienten lag, so daß man kaum einen Fuß in denen Gemächern setzen konnte...").

 10 Вardili, op. cit., p. 438.

 11 Оглоблин, там же, с. 346.

 12 Вardili, op. cit., pp. 444, ("... Wie sich dann bald Anfangs die Cossacken unter gewissen Conditionen anerbotten, mit Sturm denselbigen einzunehmen: so zweifelte auch fast niemand, es würden dieselbige reußirt haben, wann es ihnen wäre erlaubt worden. Aber man wollte den besten Vortheil, und auch den Ruhm diesen Leuten nicht lassen, sondern harrete auf bessere Gelegenheit, des Orts, und des darinnen verwahrten Reichthums sich Meister zu machen...").

 13 Oглоблин, там же, с. 352—4:

 14 Докладніше про це: Томашівський, "Із записок Каролинців," с. 81—86.

 15 Томашівський, там же, с. 82.

 16 Bardili, op. cit., pp. 487. ("... Es zeigte sich zwar erstlich ein Weg, welcher nach denen Braclauischen Grentzen führet, man schlüge sich aber bald anfange von demselbigen ab, und zöge auf ungebahnten Wege, so, daß auch der geringste Fuß-Pfad, oder Fußstapffen, daß jemahls ein Mensch daselbst gewandelt, nicht zu sehen war. Man hatte aber Leute, nemlich die Cossacken, die der Gegend so gut als der beste Schiffman des Wegs zur See, doch ohne Compass, kundig waren, und alle Thäler und Bäche, oder Pfützen durch dasselbige wußten. Ja dem Mazeppa Selbsten war in diesem Lande nichts verborgen...") cf., Adlerfelt, op. cit., Vol. VIII, P. 247 "However, our Cossacks conducted us like pilots in an open sea, knew all the vales and rivulets, and all the morasse which lay in our way. Mazepa himself was not ignorant of any part of this desert..."

 17 Вardili, op. cit., p. 553—4: "... so fände es doch an dem Türckischen Hof keinen Beyfall, indeme man die Raisons nicht von der Wichtigkeit zu seyn erachtete, eine solche Person zu extradiren, die vor die Freyheit, Sitten und Recht ihres Volcks so eyferig sich bemühet, und so viele Persecutiones und Torturen nur darum erlitten, daß sie sich samt ihren Untergebenen nicht unter das Moscowitische Joch gedemüthiget, sondern solchen zu entgehen erstlich Königlichen Schwedischen und jetzo Türckischen Schutz suchen müssen..."

 18 Вardili, op. cit., p. 625.

 19 Des Grossen Herrens, Czaars..., Vol. I, pp. 308—9.

 20 Ibidem, p. 303.

 21 Ibidem, Vol. II, pp. 474—7.

 22 Des Grossen Herrens, Czaars..., Vol. II, p. 477.

 23 Ibidem, Vol. II, pp. 507—523.

 24 Ibidem.

 25 Костомаров, там же, с. 430.

 25 Des Grossen Herrens, Czaars..., Vol. II, p. 528.

 27 Переклад цієї статті зі своїми заввагами подав Б. Кентржинський, що був надрукований вперше в тижневику Наш клич (Буенос Айрес), а опісля передрукований в Америці ч. 144, з 31 липня 1959. Подаємо його тут у кращій редакції.

 28 Ibidem.

 29 HHS, Руссіка 1—20.

 30 HHS, Руссіка 1—20; пор. Томашівський, "Мазепа й австрійська політика," ЗНТШ, т. 92, с. 245, ("... sondern den Mazeppa, wan er sich in Hungarn retiren würde, dem Tzar aushändigen lassen mögten.")

 31 Kriegsarchiv, Wien, Heeresarchiv, VII, Sttftg., 2 Reichskanzlei: "Instruction für den General Baron Krichbaum auf den Fall dass der König von Schweden durch Siebenbürgen nach Fohlen zurückkehren wollte. Bereits vor sechs Wochen hat der Kaiser vorsprechen den Mazeppa und andere bei dem schwedischen König sich etwa befindliche moscowitsche Rebellen auszuhändigen. In der Conferenz under dem fünfundzwanzigsten Septembris allergnädigst resolvirt... an den General Krichbaum... den befehl ergehen zu lassen, dass derselbe bey verspürender Annäherung des Königs von Schweden S. Mayst. in aller geheimb beibringen soll, welcher gestalten er alle Moscowitische Rebellen, ohne den Mazeppa insonderlich zu benennen anzuhalten befehlet seie und dahero S. Mayst. habe ersuchen wollen, dergleichen leuthe zu Verhütung eines weiteren impregno zurücklassen..." пор. Томашівський, "Мазепа й австрійська політика," с. 245.

 32 Heeresarchiv, VII, Sttftg., 2, "... Weilen Ihro Kays. Majest. den Mazzeppa und andere bei gedachtem König sich vielleicht befindliche rebellen dem Czar auszuhändigen unter der Bedingung bereits versprochen haben, das derentgegen auch Seine Czarische Majst. hungarische oder andere rebellen und meineidige Unterthanen nit schützen, sondern zu verfolgen auszuliefern verbunden seyn..." пор. Томашівський, "Мазепа й австрійська політика," с. 245. Факсімілє цього документа публікується тут вперше.

 33 Томашівський, "Із записок Каролинців," с. 89—90.

 34 Томашівський, "Із записок Каролинців," с. 90.

 35 Томашівський, "Із записок Каролинців," с. 89.

 36 Там же, с.88.

 37 Там же, с.88. J

 38 Adlerfеlt, G., op. cit., Vol. III, pp. 238-280:

 39 Adlerfelt, G., op. cit., Vol. III, pp. 278.




До підрозділу: 4. Мазепа у звітах пруського посла в Москві


 1 Duckmеуеr, op. cit., Vol. I, рр. 409, 411, 451. Також Крупницький, "З донесень Кайзерлінга 1708—1709 рр.," ЯУЯ/, т. 47, с. 24—25.

 2 "... Je dennoch ist nicht woll zu glauben, dass dieser Mann, der bey seiner Nation ebenso Sehr geliebet als geehret gewesen, nicht einen groesseren Anhang gehabt haben sollte. Zumahlen da die Cosaken sondern dem mit dieser Regierung, von welcher sie sehr hart und mit oeffterer Verletzung ihrer Freyheiten tractieret worden zufrieden seyen. Dahero ist vielmehr zu besorgen, dass entweder diese gantze Nation oder doch wenigstens der groesste Theil derselben dem Exempel ihres Chefs folgen werde...," Звіти Кайцерлінґа знаходяться: Preussisches Geheim-Staatsarchiv, Berlin-Dahlem, Rep. XI, Russland. Ці звіти опрацював та важливіші й цікаві винятки з них уперше опублікував Б. Крупницький у Працях Українського Наукового Інституту, т. 47, с. 24—35.

 3 Крупницький, "З донесень Кайзерлінґа...," с. 27—30.

 4 Крупницький, там же, с. 30.

 5 Крупницький, там же, с. 30.

 6 Крупницький, там же, с. 30—31.

 7 Крупницький, там же, с. 31—32.

 8 Там же, с. 32.

 9 Там же, с. 34.

 10 Там же, с. 34.

 11 Там же, с. 35.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.