Попередня     Головна     Наступна

Розділ тринадцятий

ПІДСУМКИ

Як згадано, царський уряд оцінив вагу пропаганди і через своїх агентів зумів зорганізувати, в першу чергу, на терені німецького цісарства інформаційну службу, яка навіть справніше функціюнувала, ніж шведська, коли самі шведи нарікали, "що не мають відомостей зі шведської головної квартири". ¹ Редактори, не маючи змоги перевірити вісток, опиралися звичайно на офіційні комунівати, що, як правило, були тенденційні. Крім того, частина німецької преси була підкуплена царськими агентами, які доставляли готовий вже до друку матеріял або давали інструкції, як писати.

Читачеві вже відомо, як тогочасна німецька преса писала про Мазепу під впливом чи на замовлення московської пропаганди або вміщувала те, що їй надсилали царські агенти. Тому, коли Мазепа був по стороні царя, згадані журнали не могли нахвалитись Мазепою, але як тільки він перейшов на сторону Карла XII, тоді, не входячи глибше в мотиви його переходу, почали писати про нього, як зрадника, честолюбивого старця, жадібного влади та грошей. У найліпшому випадку, як причину союзу зі шведами, подавали глибокі непорозуміння з царем і Меншиковим та бажання бути незалежним від них.

На основі зробленої вище аналізи треба ствердити, як це слушно зауважує Крупницький, що образ Мазепи в німецькій тогочасній пресі однобічний і тенденційний. На доказ цього свідчить факт, що навіть такий поважний журнал, як Театрум Европеум, переписуючи дослівно останній розділ із першої частини спогадів Барділі, (там же, стор. 553), пропустив те місце, в якому Барділі висловлюється про Мазепу, як патріота, що посвятив себе, для добра України. Більше того, як це зауважує Бінґель у своїй дисертації, наставлення й погляди преси були висловом загальної тодішньої німецької публічної опінії. ²

Треба одначе відзначити теж і те, що крім однобічного й тенденційного представлення Мазепи на сторінках тодішньої німецької преси, все ж таки вона саме чарез публікацію цього матеріялу викликала зацікавлення Україною не тільки в Німеччині, але і в Західній Европі.

Винятком у німецьких джерелах того часу були спогади учасника походу Й. В. Барділі та звіти Й. Ф. Кайзерлінґа, без сумніву цінні джерела.

Немає сумніву, також у тому, що французькі джерела про Мазепу дуже цінні. Дипломати, що особисто знали гетьмана, згадували його у своїх споминах чи дипломатичних звітах із подивом та признанням як для його особи так і для його політики.

Мазепа появляється на сторінках урядового часопису Gazette de France, починаючи з 6 грудня 1687 р., коли його вибрали на нового гетьмана. Від тоді його ім’я не сходить зі сторінок офіційного органу французького уряду з такою докладністю, що на основі вісток і коментарів "можна б установити цілий ітінерарій Мазепи", пише Борщак. ³ Правда, зазначує Борщак, не всі вістки відповідали дійсності хоч вістки у французькому офіціозі звичайно були провірені, перед тим поки їх публіковано.

Шведські очевидці у своїх споминах та щоденниках ставились до Мазепи назагал прихильно, звинувачуючи радше своїх генералів, що під час походу на Москву, зокрема під час битви під Полтавою, поробили великі помилки і тим причинились до шведської катастрофи та трагедії України.

Не всі англійські сучасники знали Мазепу особисто, але були досить добре поінформовані й писали про нього в позитивному або невтральному світлі. Вони сумнівались в тому, що сімдесятилітний гетьман перейшов на шведську сторону задля особистих мотивів. Рівнож англійська тогочасна преса не маючи своїх кореспондентів на терені Великої Північної Війни, користувалась у більшості інформаціями з німецьких та голляндських джерел (що в свою чергу звичайно опирались на односторонніх російських звідомленнях), тому обмежувалась до подавання самих фактів, а про союз Мазепи зі шведським королем писала в невтральному тоні.

Багато безсторонніх чужинецьких сучасників не тільки не осуджували Мазепу, а й висловлювалися про нього як великого державного мужа та українського патріота, — це можна було бачити в їхніх спогадах чи звітах.

Совісні дослідники тієї доби у своїх висновках радше виправдують, ніж осуджують політику Мазепи. У новіші часи не тільки всі українські дослідники (очевидна річ у діяспорі), але й чужі історики цієї доби прихильно поставились до союзу Мазепи зі шведським королем.

Майже всі російські історики засудили Мазепу як "зрадника". Виходячи з поняття, що Україна є частиною Росії, вони вважають, що обов’язком гетьмана було дбати про добро Росії, а не України. Напр., визначний російський історик С. М. Соловйов у своїй історії Росії присвятив Мазепі дуже багато уваги. ⁴ Він визнає, Що "становище гетьмана було дуже важке, бо він був між двома вогнями: між вимогами московської держави з одного боку і вимогами людей, що не звикли підпорядкуватись натискові московської держави. Петро вимагав, щоб Україна (в оригіналі Малоросія) нарівні з Вели кою Росією брала участь у війні проти шведів. Він наказував гетьманові йти на допомогу польському королеві Августові, вимагав козацьких полків для Інгрії, Ліфляндії, посилав їх Паткулеві у Польщі, вимагав будувати укріплення в Києві. Все це викликало велике невдоволення..." ⁵

Соловйов теж визнає, що на воєнній нараді у Жовкві (1707 р.) Мазепа просив царя дати йому до оборони України 10.000 війська, на що цар відповів: "Не тільки 10.000, але навіть десять людей не можу дати; обороняйтеся самі, як можете". ⁶ Він навіть визнає, що Мазепа з "допомогою шведського короля хотів поліпшити стан України ⁷ (в оригіналі Малоросії), але, уважаючи гетьмана за підданого цареві, Соловйов дорікає Мазепі, що він у "вирішальну годину не зостався вірним Росії". ⁸ В його оцінці — Мазепа "зрадник".

Тож не дивно, що учень Соловйова, теж визначний історик В. О. Ключевський також називає Мазепу "зрадником Петра". ⁹

Інший відомий російський історик, член Російської Академії Наук, С. Ф. Платонов підійшов до проблеми переходу Мазепи до шведського короля більш об’єктивно. Він пише, що Мазепа прийшов до переконання, що "коли Україна (в оригіналі Малоросія) зостанеться вірною переможеній Москві, то переможці Карло і Станислав Лещинський не пощадять ні Мазепи ані України. Якщо ж Україна вчасно перейде на сторону, де буде перемога, то такий перехід забезпечив би у майбутності самостійність внутрішного життя України й високе становище гетьмана... Мазепу як зрадника духовенство передало анатемі". ¹⁰

Марксистський історик M. H. Покровський не називає Мазепу "зрадником". ¹¹ Навпаки, він закидує Москві, що вона "не гірше Польщі зуміла використати станову різницю між козацьким верхом і козацьким низом, щоб поступово знищити Козацьку Державу і зробити з неї московську провінцію на окремих правах... На початку XVIII ст. такий стан уважався на стільки нормальним, що намагання Івана Мазепи наслідувати Хмельницького відносно союзу козаків зі шведами уважалось справжньою зрадою". ¹² Цей погляд не відповідає офіційній російській історичній схемі, тому 1934 р. він був визнаний як "єретичний". Центральний Комітет (ЦК) Комуністичної Партії СРСР засудив Покровського та його учнів як "антимарксистів і антиленінців", що "висловили ненаукові погляди на історію як науку". ¹³

Деякі російські історики на еміграції, як напр., С. Пушкарьов, А. Бєлопольський, Ю. Вернадський та інші підкреслюють "превеликий всенародний вопль"за часів Петра I не засуджують Мазепу, ані не називають його "зрадником". ¹⁴

Підсовєтські історики, напр. Е. В. Тарле, В. Е. Шутой, Б. Г. Безкровний, А. І. Козаченко, В. А. Романовський та інші засудили Мазепу як "зрадника". ¹⁵ Хоч ім’я Мазепи в сучасній совєтській історіографії не популярне, однак нещодавно (1985 р.) появилася стаття доцента й кандидата історичних наук Люціяна Вишневського "Мазепа: історія життя і зради". ¹⁶ Причиною появи цієї статті, як пише автор, є те, що "час від часу буржуазна пропаганда повертається до особи запроданця українського народу Мазепи, виставляючи його в ролі так званого захисника інтересів України й народу. Але історичні факти — неспростовна річ. Вони засвідчують протилежне". ¹⁷ У цій статті, повній суб’єктивности, послуговуючись односторонніми й у більшості російськими джерелами, автор намагається представити гетьмана як "оусібпення зради та єзуїтської підступности". Автор завдав собі багато труду повинаходити всякі можливі "гріхи" Мазепи, однак представив тільки "одну сторону медалі".

І так, Вишневський пише, що 1663 р. "підчас походу польськошляхетських каральних військ на Лівобережну Україну Мазепа залишає ставку короля й таємно дістається до рідного села поблизу Білої Церкви". Якщо Мазепа таємно покинув короля, як це хоче автор, то як тоді пояснити факт, як пише у своїй монографії про Мазепу колишній професор Київського університету, Олександер Оглоблин, що два роки пізніше, себто в 1665 р., король надав йому звання Чернигівського підчашого після смерти свого батька, якого він напевно за згодою короля, пішов доглядати. ¹⁸

Вишневський закидує Мазепі, що "спеціяльним гетьманським універсалом від 1701 року була узаконена дводенна на тиждень панщина". "Підданський стан селянства, власне основної його маси — посполитих, визначений був ще до гетьманства Мазепи, переважно за часів Самойловича. Підданські повинності — натуральні данини й різні шарварки, грошові данини (чинш), зародки панщини — усе це було ще до Мазепи, — пише професор Оглоблин. ¹⁹ Своїм універсалом за 28 листопада 1701 р. Мазепа лише "фіксував звичайний тоді на Гетьманщині мінімальний розмір панщини", — зазначає Олександер Лазаревський, який, до речі, вперше опублікував цей універсал у своїй праці Описание Старой Мапоросии. ²⁰

У зв’язку з палатним переворотом 1689 р., коли Петро І перебрав владу від своєї сестри Софії, Вишневський закидує Мазепі, що він "виявив єзуїтську спритність — хутко змінив орієнтацію" і здобув прихильність царя. Тим часом, як пише відомий історик, Сергій М.

Соловйов, у колах Петра "були люди, які радили позбутися клієнта Ґоліцина, але другі думали інакше: дотепер зміна гетьманів наступала наслідком наявної зради, або коли цього домагалися українці (в оригіналі "малоросіяне"). Коли ж цього не було, то тоді треба його ласками притягнути на свою сторону". ²¹ Отже, де ж тут ота "єзуїтська спритність", коли доля Мазепи вирішувалась дорадниками молодого царя.

Далі Вишневський пише, що "перші контакти Мазепи з польським королем належать ще до кінця 80-тих років XVIII століття" (там же, стор. 35). Які насправді були перші контакти Мазепи з польським королем, нехай засвідчить уже згаданий російський історик С. М. Соловйов, який пише:

До російського посла у Польщі, стольника Волкова, 16 грудня 1689 р. прийшов по знайомству шляхтич православної віри Подольський, який на королівському дворі був "покоєвим". На цей раз Подольський приніс важливі відомості... Приблизно три тижні тому до короля прибув із Росії через Смоленськ чернець Соломон... Він привіз йому листа від гетьмана Мазепи, написаний ще тоді, коли гетьман був у дорозі з Перекопу до Батурина. Що в листі написано, Подольський сказав, що не знає, тільки що підпис не був гетьмана, а печатка була велика. Король наказав ченцеві перебувати в монастирі близько Жовкви і не знає, як відповісти на цього листа, бо йому відомо, що царі ставляться до Мазепи і старшини прихильно. ²²

Що Мазепа не писав ніяких листів до польського короля, засвідчив сам чернець Соломон Ґродський, який сам підробляв листи і приносив їх до короля. У зв’язку з цим Соловйов пише:

У березні (1690 р.) чернець Соломон прибув з України до Польщі і, не доїжджаючи півмилі до Варшави, затримався у селі Солка, де найняв студента (Марецького), щоб він написав листи від імені гетьмана Мазепи: один до короля, а другий до гетьмана Яблоновського. В обох листах було написано, що він, Мазепа, зі всім Військом Запорожським хоче прийняти підданство його королівської величности. За написання листа чернець дав два єфимки, сам же підписав гетьмана і запечатав підробленою печаткою. Чернець зістався у Солці, а студент поїхав до Варшави, де, підпивши, почав хвалитися, як він заробив два єфимки, а на доказ показав чорновик. Про це донесено королеві, який наказав привезти цього студента до себе; той у свою чергу розповів, як було. Через якийсь час до Варшави приїхав і сам Соломон і вручає листа від гетьмана Мазепи. Однак при конфронтації зі студентом, який показав чорновик, Соломон признався, що він і перед тим приїджав з підробленими листами ²³ і що він ніколи не був у гетьмана. ²⁴

Вишневський покликується на Н. Устрялова (1805—1870), який вважав, що Мазепа справді посилав ченця Соломона до Польщі (История царствования Петра Великого, СПБ 1858, с. 479—480). Однак уже М. Костомаров у своїй монографії про Мазепу вияснив цю справу з Соломоном. Костомаров пише: "Устрялов, у своїй Історії Петра Великого, думає, що Мазепа справді посилав до Польщі цього ченця. Однак на це немає ніяких доказів. Неможливо, щоби Мазепа довіривши Соломонові таку для себе небезпечну справу, сам потім домагався, щоб його вислали до Москви і там, а не в Батурині допитували". ²⁵

До речі, польський посол Ян Окраса, що приїхав у серпні 1691 р. до Москви для вияснення афери з Соломоном, потвердив у розмові з високим російським урядником Іваном І. Чаадаєвим фальшування листів ченцем Соломоном. ²⁶

Твердження Вишневського, що Мазепа "неодмінно підписував свої листи — гетьман його королівської величности військ запоррізьких" не витримує критики. Як уже устійнено, Мазепа листів до короля не писав, то не міг їх підписувати "гетьман його королівської величности", як це хотів би мати Вишневський, який без сумніву мусив читати Костомарова і Соловйова, якого до речі цитує у своїй статті. З цього виходить, що Вишневський свідомо і навмисне, говорячи делікатно, написав історичну неправду; дальші його "наукові" докази тратять достовірність. От, напр., Вишневський пише, що Мазепа "листувався з ревним єзуїтом, львівським єпископом Йосифом Шумлянським". (там же, с. 35). Тим часом справа мається навпаки. Епископ Шумлянський, на доручення короля, послав свого довіреного чоловіка, шляхтича Доморацького з листом до Мазепи, який наказав його арештувати, листа негайно вислати до Москви, а після допитів рівно ж і самого Доморацького. ²⁷ (Соломон тричі привозив королеві листи в імені Мазепи. Удруге він привіз теж єп. Шумлянському, одначе як уже згадано, Соломон ніколи в гетьмана не був і фальшував листи).

Відносно ж листа анонімного автора за 9 березня 1690 р., який Вишневський уживає як доказ "перманентної зради" Мазепи у зв’язку з його переходом на шведську сторону, то це не витримує критики, бо, як слушно завважує проф. Оглоблин, "Мазепа не був у засаді ні москвофілом ні ворогом Москви, хоч добре знав трагічну історію українсько-московських взаємин... Він вважав за можливе співжиття з Москвою на засадах Переяславської угоди Богдана Хмельницького, бо така була реальна дійсність, що її він одержав у спадщину від своїх попередників, і, здавалося це була єдина можливість, у союзі й за допомогою Москви, здійснити головні українські національні цілі — супроти Польщі й супроти Туреччини (і Криму)". ²⁸ Не зважаючи на трагічні наслідки битви під Полтавою, Мазепа став символом прагнень українського народу в нерівній боротьбі за свою волю, що так знамените висловив Вольтер: Україна завжди прагнула бути вільною". ²⁹

Сьогодні вже немає потреби обороняти політику Мазепи. Навіть особистий інтригант, за словами російського історика М. Богословського, людина низької моралі, ³⁰ царський фаворит "його світлість" А. Меншиков, відразу зрозумів та оцінив політичне значення кроку Мазепи, визнаючи у своєму листі до царя за 27 жовтня 1708 р., що гетьман "це учинив...не задля одної своєї особи, а задля всієї України". ³¹ Цього був свідомий і сам цар, думку якого висловив його посол у Голляндії, А. А. Матвєєв, у розмові з радником Голляндських Генеральних Штатів, Вредденом (6 травня 1709 р.): "... цар не може не турбуватися зрадою Мазепи, бо його думка може спричинити незалежну державу на Україні та ще з додатком земель польської країни збаламутить увесь козацький нарід". ³²

Уже згаданий російський історик Олександер Брюкнер (1834— 1872), професор Дорпатського університету, пише у своїй праці про Петра I, що союз Мазепи зі шведським королем "не може бути більш неморальний як союз, що його два роки пізніше підписав Кантемир, молдавський господар з Петром Великим проти султана", і тому політику Мазепи треба уважати як "айн майстерштюк", а спробу визволення України з під панування тодішньої малокультурної московської імперії як "айн героішер акт". ³³

Уже багато безсторонніх чужинецьких сучасників не то, що не осудили, а й висловились про нього як про великого державного мужа та українського патріота. Напр., англійський посол у Москві, лорд Чарлс Вітворт у своєму звіті за 21 листопада 1708 р. висловлював дуже великий сумнів, щоб 70-тилітній, бездітний, багатий гетьман, який мав прерогативи монарха, перейшов на шведську сторону задля особистих мотивів. ³⁴ Пруський посол у Москві, Ґеорґ фон Кайзерлінґ, у своєму звіті за 21 листопада 1708 р. дослівно так пише про Мазепу: "не можна думати, щоб цей чоловік, котрого нарід дуже любить і шанує, не мав своїх прихильників; тим більше, що козаки дуже невдоволені з царського уряду, який жорстоко з ними поводиться та часто порушує їх вольності. Тож треба сподіватися, що якщо не увесь нарід, то принайменше велика частина піде за його прикладом". ³⁵ Інший учасник, німецький історик Йоган Вендель Барділі пише у своїх споминах, що, коли цар домагався від султана видачі Мазепи, султан, покликуючись на коран, не хотів видати "такого чоловіка, що так щиро боровся за волю, свободу та права свого народу, що зазнав стільки переслідувань за те, щоб тільки зберегти свій нарід від упокорення під московським ярмом і через те мусів шукати захисту спершу у шведського короля, а тепер у Туреччині". ³⁶

Шведський учасник та історіограф, Ґустав Адлерфельт, зазначує у своєму щоденнику, що "Мазепа довший час мав добру причину нарікати на царя... і провадив кореспонденцію з королем Станиславом, якому дораджував, щоб він переконав шведського короля прибути на Україну і звільнити її з московського ярма" ³⁷

Німецький офіцер у шведській армії, підполковник Филип фон Штраленберґ пише у своїй праці про Північно-східню частину Европи та Азії, що, коли Мазепа вивідав у царя, що той, маючи по війні вільні руки, справді хоче зліквідувати Гетьманщину, а козаків повернути на драгунів, гетьман "вирішив перейти на шведську сторону, його наміром було зробити цю країну незалежним князівством". ³⁸ Угорсько-німецький історик Йоган Христіян фон Енґель (1770-1814) — у своїй Історії України та українських козаків, роблячи аналізу подій того часу, прихильно оцінив задуми Мазепи. Енґель пише:"... Коли взяти під увагу обставини, в яких Мазепа знаходився у відношенні до Петра та як останній з ним поводився, коли це все буде належно вияснене, то тоді майбутній історик зможе лекше вирішити, чи на гробі Мазепи мав би бути напис Юди чи Помпея... Отже, шведські дослідники не будуть єдині, що оправдали розрив Мазепи з Росією". ³⁹

У нові часи не тільки всі українські дослідники цієї доби позитивно оцінили політику Мазепи, але й чужі поставились прихильно до союзу гетьмана зі шведським королем. Напр., німецький історик Отто Гайнц, автор відомої монографії про Карла XII, пише, що "було б запереченням самим у собі уважати майже сімдесятлітнього, бездітного гетьмана за безхарактерного авантурника чи зрадника. Коли б йому залежало на особистих користях, то він не потребував би виставляти себе на небезпеку... Переговори, що їх вів Мазепа з королем Станиславом мали на меті з допомогою шведського короля звільнення з під московського ярма та з’єднання всієї України, що було природною ціллю тодішньої національної української політики". ⁴⁰

Англійська дослідниця, P. M. Гаттон, проаналізувавши політику Мазепи на основі доступних їй джерел, прийшла до висновку, що "мрією Мазепи було звільнити Україну з російського ярма". ⁴¹ Американський історик, Роберт К. Массі, теж пише, що "мрією Мазепи була мрія його народу — самостійність України". ⁴²

Зайво доводити правильність політики Мазепи, якого ціллю було визволення України, яку навіть згаданий уже російський історик Олександер Брюкнер, назвав "героїчним актом", що говорить саме за себе. Закінчуючи, варто ще раз підкреслити, що інтриги Меншикова й намір царя зліквідувати українську державність подиктували Мазепі як Голові Держави її рятувати і тому треба скорше говорити про його обов’язок а не як якусь "зраду".

До речі, Мазепа не був єдиним у той час, що старався боронити права своєї країни. Напр., Йоган Р. Паткуль, представник лівонської шляхти, за допомогою польського короля й царя виступив проти Карла XII (1697) в обороні привілеїв шляхти, семигородський князь Ференц Ракочий II при підтримці Людвика XIV зробив повстання проти Габсбургів (1703-1711 р.), Станислав Лещинський як представник польських республіканських кіл за допомогою Карла XII виступив проти Августа II, який намагався запровадити в Польщі автократичну владу (на що дістав матеріяльну допомогу від царя), нарешті Дмитро Кантемир, господар Молдавії, що був під протекторатом Туреччини, маючи допомогу царя, виступав з ним проти султана однак нікого з них, крім Мазепи, не таврують як "зрадників". ⁴³

Примітки

 ¹ Stockholmiske Post-Tidender, No. 52, 29 грудня 1708.

 ² Віngеl, H., Das Theatrum Europaeum, ein Beitrag zur Publizistik des XVlI. u. XVIII. Jahrhunderts, Berlin 1909, p. 112.

 ³ Бopщaк, "Мазепа. Людина й історичний діяч", с. 30—31.

 ⁴ Соловьев, С. М., История России с древнейших времен, Москва, 1962, т. VIII, с. 208—252.

 ⁵ Там же, с. 211.

 ⁶ Там же, с. 218.

 ⁷ Там же, с. 212.

 ⁸ Там же.

 ⁹ Kлючевский, В. О., Курс русской истории, Москва, 1958, т. IV, с. 56.

 ¹⁰ Платонов, С. Ф., Лекции порусской истории, Ст. Петербург 1913, с. 500, ("... Мазепа росчитывал, что если Малороссия останется верною побежденной Москве, то победители Карл і Станислав Лещинский не пощадят ни Мазепы ни Малороссии. Если же Малороссия перейдет ранее на ту сторону, чья победа вороятнее, то такой переход обеспечит в будущем й самостоятельность внутренней жизни Малороссии й высокое положение гетьмана... Мазепа как изменник был передан анафеме духовенством".)

 ¹¹ Покровский, M. H., Русская история з древнейших времен, Москва 1966, (перше видання 1920), с. 497.

 ¹² Покровский, там же, с. 504, (... Московское правительство не хуже польского сумело использовать классовую вражду казацкого верха с казацким низом. Постепенное превращение казацкого государства в московскую провинцию, только управляемую на особых условиях было ближайшим результатом того... А к началу XVIII века это положение стало считаться настолько нормальним, что попытка Ивана Мазепы подражать Хмельницкому в деле шведского союза значительной доле самого козачества показалось настоящей государственной изменой".)

 ¹³ "В Совнаркоме Союза ССР и ЦК КПС", Известия, за 27 січня 1936 р. Також Панкратова, А. М., "Развитие исторических взглядов М. Н. Покровского", Против исторической концепции М. Н. Покровского, Москва-Ленинград 1939, т. І., с. 5.

 ¹⁴ Пушкарев, С. Г., Обзор русской истории, Нью Йорк, 1953, с. 292-3; Белопольский, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973, с. 213—4; Vеrnadskу, G., A History of Russia, New Haven, 1961, p. 154—6.

 ¹⁵ Tapле, Е. В., Северная война и шведское нашествие на Россию, Москва 1958, с. 146, 222; його стаття "Карл XII в 1708—1709 годах", Вопросы истории, 1950, ч. 6, с. 22.

Шутой, В. Е., Борьба народных масо против нашествия армии Карла XII, Москва, 1958, с. 66, 292; Статті Безкровного, Козаченка і Романовського див. у збірнику Полтава, Москва, 1959, с. 60, 303—305, 322, 350.

 ¹⁶ Вишневський, "Мазепа: історія життя і зради", Наука і суспільство, вересень 1985, ч. 9, с. 34—37.

 ¹⁷ Там же, с. 34.

 ¹⁸ Оглоблин, Гетьман Іван Мазепа та його доба, с. 14.

 ¹⁹ Оглоблин, там же, с. 94.

 ²⁰ Оглоблин, там же, с. 99.

 ²¹ Соловьев, С. М., История России с древнейших времен, т. VII, с. 486, ("... Действительно, у Троицы были люди, которые советовали отделаться от голицынского клиента, но другие думали иначе: до сих пор гетьманы сменялись только вследствие явной измены или желания самих малороссиян. А если не сменят гетьмана, то надобно привчель его на свою сторону милостями".)

 ²² Соловьев, там же, т. VII, с. 487, ("... К русскому резиденту в Польше стольнику Волкову 16 декабря 1689 года пришел по знакомству шляхтич благочестивой веры Подольский, который при короле исправлял должность покоевого (комнатного) дворянина. На этот раз Подольский принес важные вести. Недели с три тому назад приехал к королю из России через Смоленск монах Соломон... Он привез к королю письмо от гетмана Мазепы, написанное еще в то время, как гетман пошел от Перекопа в Батурин. О чем писано в письме, Подольский сказал, что не знает, только подпись не гетманской руки, а печать гетманская большая. Король велел монаху жить близ Жолквы в монастыре, и не знает, как отвечать на это письмо, ибо ему известно, что цари к гетману и ко всей старшине благоволят...")

 ²³ Ще під час II невдалого Кримського походу (1689) кн. В. Ґоліцин підготовив проти Мазепи інтригу. З тією метою знайшлв ченця Соломона Ґродського та в порозумінні з ув’язненими у Нижньому Новгороді колишнім Гадяцьким полковником, Михайлом Самойловичем, небожем гетьмана Івана Самойловича, вислав його з підробленими листами від Мазепи до польського короля.

 ²⁴ Соловьев, там же, с. 488—9 ("... В марте месяце (1690) монах Соломон возратился из Украйны в Польшу и, не доезжая полмили до Варшавы, в селе Солке нанял студента писать письма от имени гетмана Мазепы: одно к королю, другое к гетману Яблоновскому; в обоих письмах говорилось, что он, Мазепа, со всем Войском Запорожским желает быть в подданстве у королевского величества; за работу студенту монах дал два єфимка, имя гетманское написал сам и запечатал поддельною печатью. Монах остался в Солке, а стедент отправился в Варшаву, где, пьянствуя с товаришами в корчме, он росхвастался, каким способом заработал єфимки, и В доказательство прочел черновые письма, оставшиеся при нем. Донесли королю, тот призвал к себе студента, и студент рассказал ему дело, как было. Чрез несколько времени приезжает в Варшаву и сам Соломон, прямо к королю, и подает письма от гетмана Мазепы; но тут сейчас же очная ставка со студентом, который подает и черновые письма для окончательной улики. Соломон должен был повиниться, повинился, что и прежде приезжал также с воровскими письмами, а у гетмана Мазепы никогда не бывал".)

 ²⁵ Костомаров, Мазепа и мазепинцы, с. 422.

 ²⁶ Соловьев, там же, с. 5.

 ²⁷ Соловьев, там же, т. VII, с. 489, ("Мазепа стоял с войском в Лубнах, когда получил то страшное посольство: он велел отдать Доморацкого под караул, подвергнуть его питке, а письмо Шумлянского отправил немедленно в Москву, куда вслед за тем прислав был Доморацкий".)

 ²⁸ Оглоблин, там же, с. 5.

 ²⁹ Voltaire, Histoire de Charles XII, Roi de Suede, Novelle Eidtion, Paris 1878, Vol. XVI, p. 236, ("... L’Ukraine a toujours aspire a etre libre...")

 ³⁰ Богословский, M. M., Петр І. Материал для биографии, Москва: ОГИЗ 1948, т. III, с. 228; Платонов, там же, с. 534—5.

 ³¹ Письма и бумаги Императора Петра Великого, т. VIII, ч. 2, с. 864—5, ("... понеже когда он сеє учинил, то не для одной своей особы но и всей Украины радьГ.)

 ³² Боpщак, І., "Мазепа. Людина й історичний діяч", ЗНТШ, т. 152, 1933, с. 23.

 ³³ Вrüсkner, op. eh., p. 405, ("...eine Handlung, welche im übrigen nicht unmoralischer war, als Bündniss, welches zwei Jahre später der Hospodar der Moldau, Kantemir, mit Peter dem Großen gegen Sultan schloss. ...bei entgegengesetztem Ausgange der Schlacht von Poltava, höchst wahrscheinlich als ein Meisterstück der Politik, als ein heroischer Akt der Emancipation Kleinrußlands von dem damals eine niedrige Kulturstufe einnehmenden moskowitischen Reiche angesehen worden wäre.")

 ³⁴ Public Record Office, London, SP 91, Vol. 5, ("...That is the Revolt of General Mazeppa to the King of Sweden, with all his family and riches. The Gentleman is near seventy years old, was extremely considered and relied on by the Czar, has no Child, but a Nephew, and has heaped up vast sums of money in that wealthy Province where governed so long with little less Authority than a Soveraign Prince.")

 ³⁵ Крупницький Б., "З донесень Кайзерлінґа, 1708—1709 pp.," ПУНІ, (1939), т. 47, c. 25—27, ("...Jedennoch ist nicht wol zu glauben, daß dieser Mann, der bey seiner Nation ebenso sehr geliebet als geehret gewesen, nicht einen größeren Anhang gehabt haben sollte. Zumahlen da die Cosaken sonder dem mit dieser Regierung von welchen sie sehr hart öffterer Verletzung ihrer Freyheiten tractiret worden, zufrieden seyn. Dahero ist vielmehr zu besorgen, daß entweder der größte Theil derselben dem Exempel ihres Chefs folgen werde.")

 ³⁶ Bardilli, J. W., Reise-Beschreibung von Pultava durch das Desert Dzikie Pole nach Bender...,Stuttgart 1714, pp. 106—7, ("... so fände es doch an dem Türckischen Hof keinen Beyfal, indeme man die Raisons nicht von der Wichtigkeit zu seyn erachtete, eine solche Person zu extradieren, die vor die Freyheit, Sitten und Recht ihres Volcks so eyfertig sich bemühet und so viele Persecutionens und Torturen nur darum erlitten, daß sie sich samt ihren Untergebenen nicht unter das Moscowitische Joch gedemüthiget, sondern solchen zu entgehen erstlich Königlichen Schwedischen und jetzo Türkischen Schutz suchen müßen.")

 ³⁷ Adlerfelt, G., The Military History of Charles XII, Kong of Sweden, London 1740, Vol. III, p. 16, ("... Mazeppa, who had for a long time a great reason to complain of the Czar... at the time that he carried on a correspondence by letters with King Stanislaus. The purpose of which was to prevail on the King to enter Ukraine and deliver it from the Muscovite yoke."

 ³⁸ "von Strahlenberg, Philip, J., Das Nord-und Östliche Theil von Europa und Asia..., Stockholm 1730, pp. 251—2, ("... Hierzu hätte Mazeppa sich einer List bedient und von dem Zaaren selber eines und das andere ausgelockt, zu welchem Ende er nach Moscow gereiset... Daher dieser Mazeppa und seine Kosaken sich vorgestellet hätten, daß wenn der Zaar weiter freye Hände durch den Krieg bekommen würde... Aber seine Intention gewesn sey, dieses Land zu einem aparten Fürstentum zu machen.")

 ³⁹ von Engel, J. Chr., Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Kosaken..., Halle 1796, p. 322, ("... Wenn einmal die Lehre von politischer Moralität, worin Garve noch nicht alles aufgeräumt zu haben scheint, ganz berichtigt, und das Verhältnis, worin Mazepa gegen Peter stand, und das Betragen des letztern gegen den ersten hinlänglich aufgeklärt seyn wird: dann wird der Geschichtsschreiber etwas zuverlässiger entscheiden können, ob Mazepas Grabschrift nach jener des Judas, oder nach jener des Pompejus einzurichten sey... so möchten die schwedischen Schriftsteller nicht die einzigen bleiben, welche Mazepas Rechtfertigung wegen seines Abfalls von Rußland übernähmen.")

 ⁴⁰ Hainz, O., König Karl XII. -von Schweden, Berlin 1936, Vol. I, pp. 247—8, ("... Es ist aber nicht angänglich und ein Widerspruch in sich, in dem damals wahrscheinlich bald siebzigjährigen kinderlosen Hetman einen charakterlosen Abenteurer und Verräter zu sehen. Wenn ihm nur der persönliche Vorteil galt, dann hätte er sein gefährliches Spiel nicht zu spielen brauchen... Die Verhandlungen, die während des russischen Vormarsches Karls XII. zwischen König Stanislaus und Mazeppa geführt wurden, sahen ab, dass diesem die erst heimliche, später offene Unterstützung des schwedischen Feldzuges belohnt werden sollte durch Hilfe bei der Abschüttlung des russischen Joches, durch die Wiedervereinigung der gesamten Ukraine... Das waren die natürlichen Ziele einer national-ukrainischen Politik."

 ⁴¹ Hatton, R. M., Charles XIl of Sweden, New York 1968, p. 240, ("... the ambition of Mazepa [was]) to free the Ukrainians from the Russian overlordship.")

 ⁴² Massie, R. K., op. cit., p. 459, ("... Mazepa’s secret desire was that of his people: Ukrainian independence.")

 ⁴³ Subtelny, O.,The Mazepists, New York 1981, p. 10.

Попередня     Головна     Наступна