Попередня     Головна     Наступна

Розділ V (продовження 1)

Козацькі вибори та накази

Оскільки у маніфесті Катерини конкретно не йшлося про козацькі вибори, Рум’янцев вирішив вжити тут правила, що існували в Росії для однодвірців, яких він вважав аналогом козаків. Однодвірці були на військовій службі, посідали по одному господарству і вважалися привілейованими державними селянами. Застосування подібних виборних процедур означало, що в них візьмуть участь тільки виборні козаки, бо козацькі старшини ніколи не погодились би на однаковий статус з нижчими за себе «однодворцами». Рішення Рум’янцева внесло також розбрат і серед козаків, які вважали себе на соціальній шкалі набагато вищими від однодвірців — фактично, рівними зі знаттю ³.

 ¹ Тільки проконтрольовані урядом накази Чернігова, Ніжина та Стародуба містять порівняно небагато критичних зауважень.

 ² Див.: Dukes P. Catherine. — P. 145-153.

 ³ Максимович Г.А. Выборы и наказы. — C. 269.

Щодо українських умов, козацький делегат обирався від певної кількості сіл, найвірогідніше, від куреня (підрозділу сотні). Ці делегати висилалися у штаб-квартири сотень для складання сотенного наказу. Нарешті, представники від усіх сотень у полку обирали депутата на комісію, а на підставі всіх сотенних наказів вироблявся загальний полковий. Оскільки Полтавський полк, що втратив частину своєї території на користь новоствореної Новоросійської губернії, був порівняно невеликий, його об’єднали з Гадяцьким полком. Відтак козаки мали виробити 9 остаточних наказів і вислати на асамблею у Москву 9 депутатів ¹.

Ці правила були занадто складними, щоб завжди виконувати їх бездоганно. Сам Рум’янцев в одному із своїх передвиборних наказів переплутав другу стадію виборів з першою ². На найнижчому рівні вибори майже ніколи не починалися — більшість з них брала свій початок від сотень. У деяких полках ніхто не докладав зусиль для того, щоб на підставі сотенних наказів виробити загальнополковий. В інших він був простим зведенням сотенних наказів. А ще в деяких — від сотень взагалі не надходило жодних наказів, і один наказ писався на рівні полку. Внаслідок цього кожний з десяти полків Гетьманщини мав від одного до двадцяти семи наказів.

Ця виборна процедура не виправдала надій Рум’янцева, який хотів, щоб накази відбивали погляди не стільки старшини, скільки виборних козаків. Оскільки друга та третя стадії виборів проходили в сотенних та полкових адміністративних центрах, козацька старшина не мала проблем з тим, щоб легко змінити остаточну версію наказу. Вона досягла в цій справі таких успіхів, що фактично усі скарги проти зверхників зникли з наказів. Тільки в Чернігівському та двох Переяславських сотенних наказах говорилося про утиски з боку козацької старшини або шляхти. У Чернігівському полку старшина не змогла вплинути на зміст наказу через непорозуміння у процедурі виборів. Представники козацьких сіл прибули прямо у Чернігів, обрали одного депутата і виробили єдиний полковий наказ, минувши, таким чином, другу, сотенну стадію та контроль з боку старшини. Коли старшина дізналася про те, що сталося, вона вжила заходів, аби примусити козаків прийняти ще один наказ — цього разу під своїм наглядом. Незважаючи на процедурні порушення, Рум’янцев, однак, відмовився відмінити первісний козацький наказ ³. У Переяславському полку було написано 18 сотенних наказів, 14 з яких практично повторювали один одного. З чотирьох наказів, що не підпали під полковий контроль, два зачіпали проблему масової експропріації козацького майна великими землевласниками ⁴.

 ¹ Там же. — С. 227-230.

 ² Там же. — С. 229.

 ³ Там же. —С. 231-234.

 ⁴ Там же. — С. 251-254.

 ⁵ Лист Хованського до Рум’янцева // Накази малороссийским депутатам. — С. 217.

Хід подій у Стародубівському полку є найкращою ілюстрацією того, як старшина маніпулювала результатами виборів. Урядовий зверхник полковник Юрій Хованський відзначав у своєму донесенні Рум’янцеву, що козаки чинили опір будь-яким пропозиціям щодо зміни сотенних наказів ⁵. Але об’єднання 11 сотенних наказів у єдиний полковий спричинилося до того, що в останньому були випущені скарги про загарбання козацького майна старшиною та спроби примусити козаків виконувати селянські повинності ¹. Остаточна редакція наказу, без сумніву, набула свого вигляду без відома виборних козаків.

Незважаючи на брак документальних свідчень ², існують ознаки подібного тиску старшин і в інших полках. У Полтавському полку Рум’янцев власноручно передав старшині право вирішувати долю козацьких наказів, наказавши полковникові провести повторні вибори через можливі зловживання ³. Остаточний Полтавський наказ написав у Прилуках писар Петро П’ятигорський під контролем шляхти ⁴. У Миргородському полку старшина намагалася усунути обраного від Сорочинської сотні депутата, що стало причиною бойкоту полкових виборів з боку сотні ⁵. У Київському, Ніжинському та Гадяцькому полках також був помітним вплив старшини ⁶. Найсильнішим цей контроль був у Лубнах — там козацький наказ став майже точною копією того, що подала лубенська шляхта ⁷.

 ¹ Скарги, не включені до полкового наказу, були у семи з десяти сотенних наказів. Це, зокрема, скарги на тяжкі податки, що платилися духівництву (один наказ), на утиски з боку російських солдатів (один наказ) і прохання відшкодувати витрати на коней та фураж під час попередньої кампанії. Див.: Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 237.

 ² Відчувається не лише брак документів про виборні процедури, але навіть не всі накази є доступними. Якщо шляхетські й міщанські накази були опубліковані всі, то козацьких наказів — лише чотири — Чернігівський, Стародубівський, Прилуцький і Миргородський. На підставі матеріалів Максимовича можна вповні реконструювати, майже дослівно, тексти наказів ще трьох полків: Переяславського, Полтавського й Лубенського. Крім того, окремі положення Київського, Ніжинського та Гадяцького полкових наказів подає Максимович; правда, вичерпний аналіз неможливий без їх оригіналів, що, ймовірно, зберігаються в українських архівах. Після революції ніхто з ними не працював. Сучасний український історик О.І.Путро опублікував статтю, спеціально присвячену козацьким наказам, але він використав тільки опубліковані матеріали. Див.: Путро О.І. До питання про антифеодальну боротьбу українського козацтва в другій половині XVIII ст. // УІЖ. — 1971. — № 8. — С. 99 — 103; див. також його: Деякі питання соціально-економічної і політичної історії Лівобережної України в другій половині XVIII ст. // УІЖ. — 1985. — № 7. — С. 71 — 77. Ця стаття також побудована на опублікованих джерелах і не додає жодного нового фактичного матеріалу, ані подає нової інтерпретації.

 ³ Накази малороссийским депутатам. — С. 291.

 ⁴ Максимович Г.А. Выборы и накази. — С. 244.

 ⁵ Наказы малороссийским депутатам. — С. 285.

 ⁶ Максимович Г.А. Выборы и наказы. — С. 242 — 250, 255—256, 266 — 270.

 ⁷ Для порівняння цих двох наказів див: Там же. — С. 258.

В цілому ж до козацьких наказів слід ставитися обережно, оскільки, за винятком Чернігівського і частково Переяславського полків, вони, напевно, відображають побажання виборних козаків настільки, наскільки це не суперечило інтересам шляхти.

Козацькі накази однозначно захищали автономію Гетьманщини. У дев’яти з десятьох полкових наказів вимагалося підтвердження усіх малоросійських прав і привілеїв, а в трьох містився заклик до виборів гетьмана. 8 полків підтримали традиційні вибори старшини, а 5 — нагадували урядові про те, що як привілейованих воїнів козаків слід шанувати нарівні зі знаттю ¹.

Щоб відрізнити побажання козаків від вимог їхньої старшини, необхідно звернутися до чернігівського наказу, оскільки він був вироблений без нагляду нової шляхти. У ньому читаємо про утиски, яких зазнавали козаки від старшини: «Багато козаків — через вищезгадані купівлі та загарбання козацьких земель всілякими землевласниками, сотниками, старшинами та іншими козаками, через великі утиски й страх — залишають свої козацькі землі для землевласників, мимоволі стають підсусідками або виїжджають за кордон та в інші місця» ².

Хоча чернігівський наказ різко відрізняється від усіх інших, він солідаризується з ними в питанні підтримки автономії. Це може означати, що заклик до збереження української автономії не був простим шляхетським додатком до козацьких наказів. Більш ймовірно, що старшина не складала, а перевіряла козацькі накази. Можливо, що такі відкриті політичні вимоги, як вибори гетьмана, шляхта щиро заохочувала, бо не мала можливості включити їх у свої власні накази. Але немає ознак того, що захист української автономії не збігався з козацькими побажаннями або інтересами. Навпаки, права та привілеї, які хотіли забезпечити виборні козаки, мають таке саме підґрунтя, тобто привілеї Сигізмунда Августа та положення договору Богдана Хмельницького, що і в старшини. Фактично, українська нова шляхта була всього-на-всього вищим прошарком козацтва.

Оскільки між козацтвом і новосформованою шляхтою не існувало великої юридичної різниці, вони посідали подібні права — звільнення від податків, право на землеволодіння, різні торговельні привілеї, а рівно ж і однаковий обов’язок — проходити військову службу. Козаки дуже добре пам’ятали про цей тісний зв’язок. У Прилуках вони твердили, що козацький статус будувався від давніх часів на основі тих самих законів, що і для шляхти, і таким чином вони користувалися шляхетськими привілеями ³; а в Чернігові козаки наполягали на тому, що «їм слід використовувати козацькі свободи та дворянську честь» ⁴.

 ¹ Про найчастіші козацькі вимоги див. табл. 5.3. Усі вимоги козаків див. у Додатку.

 ² Наказы малороссийским депутатам. — С. 145.

 ³ Прилуцький наказ // Наказы малороссийским депутатам. — С. 153.

 ⁴ Там же. — С. 142.

Для багатьох козаків українська автономія означала теоретичну рівність зі шляхтою.

Ще одна козацька вимога — вільні вибори старшини — забезпечувала їм не тільки більший вплив у вирішенні військових справ та управлінні регіонами, але й відкрила б також шлях до більшої соціальної мобільності. Вибори козацької старшини, якщо ще й відбувались, перетворились у той час на просту формальність ¹. Повернення до виборів знову дозволило б деяким виборним козакам поповнювати нижчі верстви Значного військового товариства, отже, української шляхти. Але навіть за тодішніх умов просування вгору по соціальній драбині не видавалося абсолютно неможливим: заможний козак, який служив в адміністрації, що мала відношення до гетьмана або до Малоросійської колегії, все ж таки міг увійти в ряди української шляхти. Однак таких можливостей залишалося все менше й менше, бо українська шляхта перетворилася на замкнутий стан, до якого входили члени знаних родин ².

Якщо юридично козаки були близькими до шляхти, то економічно і соціально вони нагадували селянство. Економічний занепад козацтва продовжувався, і попередні спроби повернути цей процес назад через заборону торгівлі козацькими землями виявився неефективним. Проте невиправлені урядом чернігівський та 2 переяславські накази вимагали залишати цю заборону в силі, тоді як інші висловлювали прохання надати права необмеженої торгівлі та продажу козацьких земель, що сталося, безперечно, у зв’язку з втручанням шляхти, яка хотіла ці землі купувати.

Зі зменшенням своєї боєздатності козаки стали виконувати все більше допоміжних функцій: спорудження фортець, охорона кордонів і навіть будівництво шляхів і каналів. Козаки противилися такій невійськовій праці, бо вона не відповідала їхньому рангові та принижувала їхні права ³. Ці нові обов’язки частково спричинилися до економічного занепаду козаків, оскільки останні часто були відірвані від домівок, наслідком чого було занедбання хліборобства та інших господарських обов’язків ⁴. Подібно до шляхти козаки вороже ставилися до розквартированих військ, яких треба було утримувати за свої гроші або навіть постачати їм коней ⁵.

Але найбільше нарікання козаків викликав запроваджений 1767 року грошовий податок. До цього козацькі підпомічники платили тільки половину податку, яким обкладалися селяни й міщани, тепер же мали платити повністю. Новий податок зачепив половину козацького населення (198 295 чоловік) ⁶.

 ¹ Дядиченко описує, наскільки фіктивними були ці вибори на початку XVIII ст. Див.: Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою. — С. 252 — 256.

 ² Окиншевич Л. Значне військове товариство. — С. 120—171.

 ³ Чернігівський наказ // Накази малороссийским депутатам. — С. 147.

 ⁴ Там же: Чернігівський. — С. 147; Стародубівський. — С. 155; Миргородський. — С. 164.

 ⁵ Миргородський наказ // Наказы малороссийским депутатам. — С. 164.

 ⁶ Згідно з переписом 1764 р. Див.: Шафонский А. Черниговского наместничества... — С. 85.

Таблиця 5.3

КОЗАЦЬКІ НАКАЗИ

a — l наказ

б — 2 накази

в — 3 накази

г — 4 накази

Д — 5 наказів

е — 5 наказів, 4 — без покриття додаткових заборгованостей

ж — без покриття додаткових заборгованостей

н — неповний

1 — об’єднаний з 18-ти наказів

2 — об’єднаний з 5-ти сотенних наказів

Як свідчать козацькі накази, він мав цілу низку серйозних недоліків: по-перше, значно збільшив податковий тягар для підпомічників; по-друге, оскільки ця категорія козаків проживала разом зі старшиною і виборними козаками і допомагала їм, певна частина цього податку лягла на плечі інших козаків; по-третє, з’явилася велика група козаків, які вже не відрізнялися у податкових справах від селян. Справді, багато з цих козаків вже виконували для землевласників селянські повинності, і виникла реальна загроза того, що вони повністю зіллються з селянством. Саме тому козаки так прагнули повернути собі давній статус, що був гарантований звичаєм та угодами,— статус шанованих вояків, вільних від усяких податків.

Іншим нововведенням Рум’янцева, яке спричинило серед козаків великий неспокій, був перепис населення. Вісім наказів містили прохання припинити перепис, що вже проводився, оскільки він не відповідав звичним нормам проведення перепису, отже, порушував козацькі права та привілеї ¹. Справжньою причиною опозиції могло бути й те, що велика кількість виборних козаків ² перебувала у ненабагато кращому становищі від козацьких підпомічників, і вони також побоювалися втратити свій соціальний статус та право на звільнення від податків.

Таким чином, доля козаків залежала від збереження українських прав і привілеїв. Альтернативи, що могли виникнути, були досить непривабливими: або перетворитися на селян, або стати частиною російського війська ³.

 ¹ Прилуцький наказ // Наказы малороссийским депутатам. — С. 159 —160.

 ² Згідно з переписом 1764 р., в Гетьманщині було 174 886 виборних козаків. Див.: Шафонский А. Черниговского наместничества... — С. 85.

 ³ Д.Міллер пише про те, як рекрутували українських козаків у російські загони і наскільки непопулярною серед них була ця служба. Див.: Миллер Д. Пикинерия // КС. — 1889. — С. 301-322.

Для козаків збереження української автономії обіцяло соціально-економічне виживання, шлях до повернення втрачених прав та статусу і навіть можливість отримання шляхетства.

Найяскравіше відданість козаків рідним звичаям та способу життя проявилася серед тих козаків, які опинилися за межами Гетьманщини якраз напередодні проведення виборів до Законодавчої комісії. Кременчуцька й Уласівська сотні були в складі Миргородського полку до 1764 р., коли вони були переведеш у новостворену Новоросійську губернію. Ці сотні відмовилися брати участь у губерніальних виборах і, всупереч урядовим заборонам, написали наказ, обрали депутата та відправили його на комісію у Москву. У петиції, підписаній багатьма козаками, частиною старшини і навіть п’ятьма селянами, говорилося, що: «...мы нижайшие... c общества народа Малороссійскаго исключены, и имЂемъ обычаямъ и высокославныхъ Вашего И.В. предковъ для насъ свято и вечно утвержденнымъ законамъ немало отменные новоуведенные обряды, яко то распредЂлены и названы наши сотенные мЂстечка пикинерныхъ полковъ ротами; прозведены наши жъ прежде бывшіе сотники и сотенные старшини ротмистрами и другими ротными афицерами, именують и пишуть наши сотенные канцеляріи ротными правленіями, а насъ нижайшихъ, что мы исключенными отъ Малороссіи, а причисленними к Новоросійской губерніи быть вовся не желяемъ и вписыватся в пикинерную службу не хочем» ¹.

Попередня     Головна     Наступна