[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 125-129.]

Попередня     Головна     Наступна





III. ЛЮДНІСТЬ



В розділі »Людність« ми подаємо антропологічну будову України, відносини її населення та географію осель. Деякі з проблем людности стоять на пограниччі демографії і антропогеографії. Географія осель тісно зв’язана з етнографією.





1. Антропологічна будова України


Антропологічні дослідження України. Спроби подати расову характеристику України беруть початок у глибокій давнині; між ними насамперед треба відзначити твори греків Геродота, Гіппократа і Арістотеля. В середньовіччі завдячуємо такі характеристики переважно візантійським і арабським подорожникам та історикам; в новітню добу про це пишуть представники мало не всіх европейських народів, головне етнографи. Проте науково обґрунтовані характеристики походять лише з кінця минулого сторіччя: українець П. Чубинський, росіянин А. Богданов, поляк І. Коперницький, французи Е. Амі й Ж. Денікер — це імена, з якими зв’язані перші антропологічні дослідження нашого народу. З антропологів пізнішого часу до найвидатніших належать: І. А. Анучін, А. А. Івановський, Н. Н. Бунак з росіян, Ю. Талько-Гринцевич і Й. Чекановський з поляків, Г. Ф. К. Ґюнтер і Є. Айкштедт з німців. Однак їхні досліди були випадкові. Лише славетний український вчений Федір Вовк провів систематичні антропологічні досліди на всіх українських землях, цим даючи основу для вивчення антропологічного характеру нашого народу. Працю в цьому напрямі продовжують представники його школи, серед якої найвизначніший І. Раковський, далі — Л. Николаїв, А. Носов і Р. Єндик,





АНТРОПОЛОГІЧНА БУДОВА УКРАЇНИ В МИНУЛОМУ


Спадковість і середовище в расовості. Під расою ми розуміємо групу людей, що мають у певному поєднанні ті самі тілесні й духові спадкові властивості. На спадковість і розвиток її чинників впливає середовище, або посилюючи їх, або гальмуючи. Сучасна антропологічна будова України визначається історичними прикметами тих племен, які більш-менш тривало жили на нашій батьківщині, бо вони склали основи для постання українського народу. Але не менший вплив мали на наш народ і сусідні племена й народи, які й тепер живуть навколо нашої батьківщини й заходили з українським народом У більш або менш близькі сусідські взаємини й схрещування.

Найстаріші раси на Україні. За найстаріше населення Західньої Европи вважають т. зв. неандертальців (homo primigenius), низьких довгоголовців з низьким, похиленим назад чолом, із сильно випнутими брівними дугами й з грубими долішніми шелепами без випнутого підборіддя. Кістки людської ноги, знайдені в печері Кіїк-Коба, коло Симферополя (Крим), мають прикмети цієї раси. Неандертальська раса виступає в найстаріші часи старокам’яної, палеолітичної епохи, тобто в період, коли людина виробляла найпримітивніше знаряддя з каміння. З геологічного погляду цей час припадає на останні льодовикові періоди, приблизно за 200 000 — 100 000 років до нашої ери. Неандертальці в Европі згинули під натиском інших рас, що з’явилися після них.

Із середніх і молодших періодів старокам’яної доби, з т. зв. оріньякської і солютренської культури, маємо відповідники і в Сх. Европі. До таких краніологічних (кісткових) знахідок належить чолова кістка, викопана над річкою Підкумок на Кавказі (homo aurignaciensis). Її час імовірно відповідає оріньякській культурі. З солютренської культури походить статуетка вагітної жінки з Воронізького повіту, дуже подібна до тогочасної французької, хоч і без стеатопігії, тобто грубого товщевого відкладу на задку.

За дуже подібну, може навіть споріднену з оріньякською расою, вважають т. зв. кроманьйонську расу (homo sapiens fossilis) широкочолих і широколицих довгоголовців, що жили довгі віки на Україні, поширюючи звідси на всю Европу свої расові прикмети, свою культуру й панування. Долішня щелепа, знайдена в Валяві біля Перемишля, належить, мабуть, до кроманьйонської раси.

У всякому разі, найдавніші черепи, знайдені на наших землях в шарах льодовикової доби, як і скрізь у Середній та /126/ Півн.-Сх. Европі, довгоголові (доліхокефальні), довголиці, разом із відповідними довгими кістками вказують на те, що тодішня людність України була більш або менш наближена до раси, з якої постала пізніша т. зв. північна, або нордійська, раса високих, довгоголових і довголицих білявців. Ознакою нордійської раси поза тим є ясна піґментація, тонке, злегка хвилясте волосся, блакитні очі. Чоло високе з легким луком над бровами, насада носа висока й вузька, хребет його простий і вузький, вуха тонкі й великі; кістки тіла тонкі й довгі, тулуб короткий, кінцівки й пальці довгі (див. мал. 94).

В добу середнього палеоліту на наші землі приходить середземноморська, або медитеранська, раса низьких довголицих, вузьконосих і, мабуть, чорнявих довгоголовців (мал. 95). Ознакою середземноморської раси поза тим є темна пігментація, хвилясте волосся, темні очі. Чоло середнє й широке, ніс м’ясистий, але рівний; тулуб довгий, руки короткі, стопи довгі. У нас це ймовірно бічна галузь північноафриканського расового кола, що змішалася в Европі з оріньякською расою, займаючи тут весь південь і широкими смугами вдираючися далеко на північ.

В добу молодшого палеоліту через наші землі проходить хвиля монголоїдів, що досягає аж Зах. Европи й займає її середню смугу. Це — низькі, коротко й широколиці, мабуть, чорняві круглоголовці, що належали до ляпоноїдної, або східньої, раси. Ляпоноїди характеризуються також деякою жовтизною шкури, їжастим і твердим волоссям, темними очима, плескатим і кирпатим носом, вузькою очною щілиною; тулуб у них довгий, пальці короткі (мал. 96).

Наприкінці неолітичної і на початку бронзової доби на Україні поширюється нова раса круглоголовців (брахікефалів). Ці круглоголовці дістаються на українські землі з півд. сходу — з Малої Азії, Вірменії й Персії. Це представники арменоїдної раси — не дуже високі, круглоголові, поздовжньолиці чорнявці (брюнети) (мал. 97). Поза тим арменоїди характеризуються темною пігментацією; волосся в них хвилясте, часто кучеряве, темні, часто карі, очі, високе чоло без надбрівних луків, трикутне обличчя, ніс великий і лукувато вигнутий; тулуб у них довгий, грудна клітка вигнута, плечі широкі.

Із змішання цих рас створюються нові расові типи: нордійці й ляпоноїди утворюють т. зв. східньоевропейський ясний, або субнордійський, тип білявців (мал. 98) із довгастою головою, коротким широким обличчям і кирпатим носом, а нордійці й арменоїди утворюють т. зв. ядранський, або динарський, тип високих, круглоголових, довголицих чорнявців (мал. 99). Останні швидко займають Балкани й доходять до альпійських країн, де разом із субнордійським расовим типом утворюють альпійців, низьких, круглолицих, круглоголових чорнявців. Альпійці поширюються на схід, вдираючись до західньоукр. /127/ земель і збільшуючи кількість круглоголових чорнявців серед нашого народу.

З епохою лупаного й гладженого каміння закінчуються міґрації одиничних рас чи людности з великою перевагою однієї раси. З черговою добою бронзи ми маємо вже расові склади з кількома расами.

Расовий склад бронзової доби. Арменоїдна раса з усіма мішаними типами має для наших земель вирішальне значення. Її рільнича, т. зв. трипільська, культура ще й нині знаходить далекий відгомін у народній орнаментиці, а расові властивості помітні в складі нашої людности.

Енеолітичною добою або початком бронзи датується смілянський матеріял, що через порівняння з тогочасними матеріялами з Геллади і Кіпру включає чорноморський простір в егейський цикл культур.

Расова група:

нордійська

середземноморська

 арменоїдна

ляпоноїдна

Сміла

Кіпр

10,3%

4,8%

22,8%

21,3%

39,2%

47,7%

27,7%

26,2%

З дальших культур треба згадати унєтицьку південного, ймовірно іллірійського, походження, яка в добу бронзи займала Середню Европу й частково ввійшла до складу слов’ян із лужицькою культурою. Через те, що тоді практикувалося тілопалення, кісткові останки лужицької культури не збереглися, тим то її антропологічний склад характеризує посередньо унятицька, яку датують 1500 р. до нашої ери. Кістковий матеріял не виключає можливости її поширення аж до Сх. Галичини. Наново проаналізовані матеріяли чеського вченого А. Стоцького і О. Рехе подають такий її расовий склад:

Расова група:

середземноморська

нордійська

ляпоноїдна

А. Стоцький

О. Рехе

54.2%

45,6%

29,7%

36,4%

16,3%

18,2%

 Протоісторична доба. В протоісторичну добу в чорноморському басейні з’являється ряд племен іранського походження (саків): скити, сармати і аляни, що від VII ст. до нашої ери займають чорноморські степи й тримаються тут аж до княжої доби. Підходячи критично до фізичної характеристики Гіппократа, хоч і не виключаючи у цих племен турецько-фінських домішок, треба вважати, що вони належали головне до нордійської й середземноморської раси. За це промовляють характеристики давніх — Арістотеля (скити), Помпонія Мелі (сармати), Амміяна Марцеліна та Йордана (аляни), різьби на вазах і врешті кістковий матеріял. Расову характеристику цих племен, скільки це можливо на підставі нечисленного кісткового матеріялу, подають такі числа:

Расова група:

нордійська

середземноморська

арменоїдна

ляпоноїдна

Полтавські скити з IV і III ст. до Хр.

Аляни з IX ст.

37,2%

32,9%

42,6%

46,6%

17,7%

13,7%

2,5%

6,8%

Колишня людність трипільської культури одначе не зовсім зникла. Треба припустити, що скити частково відсунули цю людність на північ, а почасти підбили, /128/ перетворюючи її на субстратну верству. За це промовляють назви, що їх подає Геродот для деяких кочовиків цієї етнічної групи: очевидно, під скитами-орачами скривалися короткоголовці-трипільці. Матеріял залізної доби з Басарабії (О. Донічі) потверджує це високим відсотком арменоїдної раси:

нордійська

середземноморська

арменоїдна

ляпоноїдна

37,8%

12,4%

27,2%

22,2%






АНТРОПОЛОГІЧНА БУДОВА УКРАЇНИ ТЕПЕР


Історичний склад українців. Описи наших лицарів-купців, які знаходимо у візантійців (Юлій Матерн, Захарій Ретор) і у арабів (Абу Мансур, Ібн Фадлян та ін.) і описи зовнішности багатьох князів у літописах також дають право припускати, що лицарі-купці старої України-Руси антропологічно мали багато нордійських елементів. Але наші предки не застали просторів свого оселення порожніми; тут лишалася стара рільнича людність короткоголовців, із якою вони змішуються, і це призводить до посилення динарських (арменоїдних) прикмет у пізніші часи. До таких висновків дослідники приходять, порівнюючи досить скупі дані з розкопів поховань XII — XV і XVII ст. Зокрема дослідження останків запорожців, що впали під час здобування Львова в 1648 p., дає такі висліди:

Раса:

нордійська

середземноморська

арменоїдна

ляпоноїдна

Львів XVII ст.

34,2%

 21,0%

17,4%

27,4%

Отже, Україна в своїй доісторичній і ранньоісторичній антропологічній формації складається з трьох головних нашарувань: людности трипільської культури з головним арменоїдним складником, сакійської — з нордійсько-середземноморським і слов’янської — з нордійсько-арменоїдним складником.

Можна таким чином припускати, що в наслідок складних біосоціологічних процесів расовий склад нашого народу як цілого протягом століть пересувається від нордійсько-динарського до динарсько-нордійського, останнім часом набираючи ще й певного ляпоноїдного забарвлення.

Погляди Вовка. В нашу добу на основі згаданих дослідів Ф. Вовка українські землі відповідно до антропологічних прикмет нашого народу розподіляються на такі три смуги:

1. Північна смуга, що обіймає півд. Курщину, Чернігівщину, півн. Київщину, півн. Волинь і Холмщину. 2. Середня смуга: півд. Вороніжчина, Харківщина, Полтавщина, Київщина, півн. Поділля, півд. Волинь і східня Галичина без Гуцульщини й півд. Бойківщини; 3. Південна смуга: Бачка (Юґославія), Закарпаття, півд. Бойківщина, Гуцульщина, півд. Поділля, Херсонщина, Запоріжжя, Таврія, Кубань.

Українці півн. смуги здебільшого середнього росту, волосся й очі мають досить ясні, вони переважно півкруглоголові, високоголові, середньолиці й мають досить широкий ніс, часто кирпатий.

Українці середньої смуги вищого за середній росту, мають волосся й очі темніші, голову круглясту, високу, лице середньо-широке, ніс вузький, переважно з рівним профілем.

Українці південної смуги — майже високого росту, волосся і очі мають ще темніші — це справжні чорнявці, голова в них кругла й висока, лице — середньошироке, видовжене, ніс вузький, у профілі переважно рівний, часто хвилястий, часом орлиний.

На цій основі Ф. Вовк доходить до таких висновків: »Українці досить одноманітне плем’я, темноволосе, темнооке, росту вищого за середній чи високого; круглоголове, розмірно високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, із розмірно короткими горішніми та довгими долішніми кінцівками. Порівнюючи антропологічні особливості українців з такими ж самими особливостями інших слов’янських народів, ми бачимо, що українці безперечно найбільшу спорідненість виявляють із слов’янами південними та західніми (за винятком поляків); їх слід залічити до т. зв. ядранської або динарської раси.«

Новіші погляди. На підставі докладніших дослідів на всьому антропометричному матеріялі, зібраному Ф. Вовком і його співробітниками, І. Раковський приходить до висновку, що український народ є більш мішаного антропологічного характеру, ніж це думав Ф. Вовк; його основа — безперечно ядранський тип (пересічно 44,5 %), другий сильно заступлений тип — альпійський (пересічно 22 %). Тісний зв’язок між обома згаданими типами, завдяки численним перехідним мішаним формам, дозволяє сполучити ці обидва /129/ антропологічні тири в один спільний альпійсько-ядранський, як Геддон каже, »динаридський« тип, із пересічно 66 % усього населення. Пересічний відсоток інших типів незначний; відсоток представників рас нордійської і ляпоноїдної помітно меншає в напрямі від півночі до півдня, відсоток середземноморської раси — в протилежному напрямі, і це є природний наслідок відомого нам походження згаданих расових типів.

Новіші досліди, головне масові антропометричні досліди новобранців у колишній Польщі та деякі поміри в УССР, виявляють чималий відсоток нордійського типу на Волині, альпійського — на Засянні й Підляшші, ляпоноїдного — в смузі між джерелами Сяну і Бугу на Західній Україні і середземноморського типу в Басарабії и над дол. Богом.

Виходячи з антропологічних матеріялів, опрацьованих новітніми статистичними методами за переважними расовими типами, Р. Єндик виділяє чотири антропологічні смуги на Україні, як це представляє наступна таблиця:

Расові типи

Території, де переважають подані тут расові типи

Ядранський і східньоевропейський, ясний і темний

Харківщина, півд.-зах. і півн.-сх. Галичина, Лемківщина, півн. Бойківщина, Холмщина, півд.-зах. Полтавщина, півд. Бойківщина

Ядранський з домішкою арменоїдного

Гуцульщина, півн. Поділля, Бачка, зах. Бойківщина, Херсонщина і Одещина

Нордійський з домішкою ядранського

Півн. Київщина, Волинь, Кубань

Ядранський, середземноморський, темний східньоевропейський

Чернігівщина, півд. Поділля, півн.-сх. Полтавщина, півд. Вороніжчина, середня Галичина, середня Бойківщина, центральна і південна Київщина, Катеринославщина

Майбутні досліди уточнять взаємини расових первнів і складових частин нашого народу, але вже тепер можна вважати, що український народ має сильно виявлений динарський склад із чималими обласними відмінами: нордійськими, середземноморськими й східніми.

Сусідні народи мають більш або менш відмінний антропологічний характер. З-поміж слов’ян найбільше расово наближені до українців сербо-хорвати: у них помітний великий відсоток нордійців і середземноморців коштом динарського типу. У інших сусідніх народів переважають такі расові типи: у болгар — східньоевропейський ясний і середземноморський, у поляків, чехів і словаків — нордійський і темний східньоевропейський, у білорусів — східньоевропейські типи, а в росіян, крім того, помітні елементи субнордійського типу і таких чужих для нас палеоазійців. Із неслов’янських народів найближчі наші сусіди — угорці становлять особливу суміш типів: нордійського, темного східньоевропейського і середземноморського, а румуни — це здинаризовані середземноморці.

Як бачимо, український народ антропологічними прикметами помітно відрізняється від своїх сусідів. 1)

Р. Єндик


1) Психологічна характеристика рас, що складають український народ, буде подана в »Нарисі характерології укр. народу«.



Література: Вовк Х. Антропометричні досліди укр. населення Галичини, Буковини й Угорщини. Матеріяли до укр.-руської етнології. Л. 1908; Талько-Гринцевич Ю. Опыт физической характеристики древних восточных славян. Сборник по славяноведению. П. 1910; Раковський І. Расовість слов’ян. Збірник Математично-Природописно-Лікарської Секції НТШ. Л. 1919; Niederle L. Puvod a počatky slovanu vychodnich. Прага 1924; Раковський І. Погляди Хведора Вовка на расовість укр. народу. Ювілейний Збірник. Л. 1925; Раковський І. і Руденко С. Погляд на антропологічні відносини в українського народу Л. 1925; Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології. Прага 1926; Czekanowski J. Wstęp do historji słowlan. Л. 1927; Günter H. F. K. Rassenkunde Europas. München 1929; Czekanowski J. Zarys antropologji Polski. Л. 1930; Bunak V. Neues Material zu Aussonderung anthropologischer Typen unter der Bevölkerung Osteuropas. Zeitschr. f. Morph. u. Anthr. Berlin 1932; Furst C. M. Zur Kenntnis der Anthropologie der prähistorischen Bevölkerung der Insel Cypern. Lund 1933; Czekanowski J. Czlowiek w czasie i przestrzeni. Warszawa 1934; Єндик P. Антропологічні прикмети укр. народу. Л. 1934. J. Schwidetzky. Rassenkunde der Altslaven. Штутґарт 1938.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.