[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 972-981.]

Попередня     Головна     Наступна





3. Видавництва



ВИДАВНИЧИЙ РУХ ДО 1917 Р.


Історія видавничого руху тісно пов’язана з розвитком нашої літератури й науки і віддавна була предметом дослідження в оглядах нашого письменства. Одначе загальних оглядів історії видавничого руху на всіх наших землях і на еміґрації ще немає. Є досить багата література про окремі періоди й території (див. наприкінці цієї статті). Найбільше уваги присвячено видавничому рухові на Центр. і Сх. Землях України від 1917 р. в працях і статтях Ю. Бойка, Є. Грицака, В. Дорошенка, Д. Дорошенка, С. Єфремова, П. Зленка, А. Козаченка, З. Кузелі, О. Лотоцького, Є. Ю. Пеленського, Ю. Тищенка, О. Терлецького й ін. Щодо Зах. Укр. Земель слід згадати праці М. Тараса, в. Дорошенка, І. Панькевича, В. Сімовича, Є. Чеховича. Про таборові вид. маємо статті Л. Бачинського, З. Кузелі, М. Литвицького й В. Сімовича. Статистику видань дають праці й зіставлення Ю. Бойка, В. Дорошенка, П. Зленка й Є. Чеховича, III і IV томи »Укр. Статистичного Річника« й поодинокі томи »України«.

Початки видавничого руху. Видавничий рух на землях України починається по винаході друкарства. Уже книжки, видрукувані Швайпольтом Фіолем (див. стор. 970), попереджують утворення славної традиції укр. видавництв XVI — XVII ст. Іван Федорович, під час його перебування в Острозі та Львові, відомий львівський друкар Михайло Сльозка, Ставропігіяльне Братство, Києво-Печерська Лавра, Л. Баранович, архимандрит Є. Плетенецький, єп. Арсеній Желіборський, єп. Йосиф Шумлянський у Львові, кн. К. Острозький і багато ін. імен в’яжуться з в-вами, що густою сіткою вкривали Галицьку, Волинську, Київську, Чернігівську й Подільську землі України. Продукція їх, як на ті часи, значна (Львів лише 1591 — 1622 pp. випустив 13 книг, Острог 1574—95 — 18 книг, Київ за 15 років — 40 книг, а по кінець XVIII ст. — 250 книг, Почаївська друкарня з 1720 р. до кінця XVIII ст. — 187, Чернігівська за короткий час — понад 50 книг). Богослужбсві, взагалі церковні, шкільні, наук.-богословські та прикладного знання книги були бездоганно видрукувані, оздоблені ритинами, утворено навіть власний укр. шрифт, т. зв. »почаївський«, курсивний, що нагадував укр. письмо XVII — XVIII ст. (див. ще Початки укр. друкарства).

Видавничий рух на Центр. і Сх. Землях до першої світової війни. Славетні початки укр. друкарства підупадають під впливом Москви. Коли з’явилася мист. література новою укр. літ. мовою, то перші книги могли ще вийти безборонно, але вже бл. пол. XIX ст. адміністративні репресії припиняють розвиток видавничої праці. Від 1798 (рік виходу »Енеїди« Котляревського) до 1840 р. в Росії видано укр. книг 44, з них 7 на Україні, решта — поза Україною. Від 1841 р. до революції 1905 р. на терені Росії вийшло 1 250 назв (на Україні — 919), а від 1905 до 1917 р. — 1 920 (на Україні — 1 595). За весь період 118 років історії новітньої укр. книги в межах царської Росії, 1798 — 1916, вийшло 3 214 назв (з них на Україні — 2 532).

Видавцем першої, »Енеїди«, був заможний дідич із Чернігівщини М. Парпура, що випустив її в Петербурзі. Перша укр. мовою видрукувана на самій Україні книга в XIX ст. — це »казка« П. Гулака-Артемовського »Солопій та Хівря« (1819), видрукувана в Харкові в 40-их pp. XIX ст. Так само в Харкові друковано твори Г. Квітки-Основ’яненка, М. Костомарова, І. Котляревського, А. Метлинського та ін. Як видавці укр. творів виступали О. Корсун, О. Волохінов, І. Вецький, І. Петров, П. Мартос, — переважно не професійні видавці, а меценати окремих авторів.

Розгром Кирило-Методіївського Братства припинив будь-яку укр. видавничу діяльність аж до смерти царя Миколи І. Лише з послабленням цензури після Кримської війни знову ожило й укр. друковане слово. Появляється укр. преса (див. Преса), виходять різні книжкові вид., крім книжок релігійного змісту та поезій, також шкільні підручники. Найвизначнішим вид. 60-их pp. XIX ст. було вид., призначене для читача-селянина, »Сільська Бібліотека«, що виходила в Петербурзі в 1860 — 62 pp. у друкарні П. Куліша. В ній вийшло 39 книжок-»метеликів« із творами Т. Шевченка, П. Куліша, Ганни Барвінок, Марка Вовчка та ін. Тоді ж і О. Кониський видрукував ряд початкових підручників. Виходили вони в Петербурзі, а осередками їх ширення були книгарні в Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Одесі. Доходила ця книга й до Львова.

В добу »народництва« з’явилися на Україні й перші приватні видавці — Ф. Піскунов у Києві й Роспопов в Одесі. /973/

Але нагінки царської цензури (обіжник Валуєва 1863 p.), спрямовані передусім проти книжок для дітей і народу, унеможливили дальшу працю громадянства на цьому полі. Щоправда, початки 70-их pp. принесли деяке полегшення, й у Києві, крім вид. Півд.-Зах. Відділу Рос. Геогр. Т-ва, могло з’явитися кілька укр. вид., але це був тільки короткий перепочинок. Таємний царський указ з 18. V. 1876 з забороною укр. друку в Росії силоміць припинив початки укр. видавничого руху і аж до 1905 р. тяжким кошмаром висів над укр. друкованим словом. В наслідок цієї заборони укр. автори Центр. і Сх. Земель друкують свої твори за кордоном, у Львові, Чернівцях, Відні, Празі й Женеві. Головним видавничим центром у той час стає Львів, де видавничою справою займається т-во »Просвіта« й Наук. Т-во ім. Шевченка (див. стор. 904). У Львові виходять в кінці 70-их — на поч. 80-их pp. »Історія України« М. Маркевича, твори П. Куліша (»Хуторна поезія«, »Крашанка«), твори Т. Зіньківського й ін. Заборона 1876 р. викликала заснування перших еміґрантських в-в М. Драгоманова й С. Подолинського у Відні й Женеві.

Царювання Олександра III — це мертвий період для укр. друкованого слова. На Центр. Україні цензура не пропускала найневинніших речей. Рукописи треба було посилати аж до Головного Управління в справах друку в Петербурзі, де вони роками лежали без руху й кінець-кінцем не бачили світу або вряди-годи виходили порізані й спотворені до невпізнання. Часто-густо цензура пропускала різний непотріб для компромітації укр. письменства. Тільки 1881 — 83 pp. були коротким періодом цензурної полегкости, й тоді укр. книжки, власне брошури, виходили, головне в Києві, під фірмою видань Л. Ільницького та С. Гомолинського.

Після смерти Олександра III з новим послабленням цензури число укр. книжок більшає. В 1900 р. цензура починає пропускати й популярні вид. для народу й великі белетристичні твори. В той час замість недозволених журналів виходять різні збірники виключно белетристичного змісту (див. Преса). В цей же час, не зважаючи на цензурні обмеження, постають і перші поважні культурні в-ва Б. грінченка, Олени Пчілки, М. Старицького; перше з них (на кошти І. Череватенка) зміцнюється (1894 — 1902) в Чернігові, стає на цілком комерційний шлях і випускає бл. 50 книжок із накладом кожної 5 000 — 10 000 примірників. За прикладом Грінченка пішло в-во »Вік« (засноване 1896 р. заходами О. Лотоцького, С. Єфремова та ін.) у Києві, що за 10 р. діяльности випустило 82 назви, загальним накладом 325 000, на суму до 100 000 карб., а за весь період до революції — 140 назв із 560 000 примірників. Воно уславилося перевиданням укр. клясиків, що стали були бібліографічною рідкістю, й вид. цінної тритомової »Антології укр. літератури« з усіх укр. земель.

В той же час позначилися видавничою діяльністю Громади в Одесі та Києві (під фірмою книгарні »Киевской Старины«), а в Харкові видавав гурток Г. Хоткевича (1901), та почали свою видавничу діяльність »Харьковское Общество Грамотности« і таке ж Т-во в Києві. В Петербурзі значну видавничу чинність розвинуло »Благотворительное Общество издания общеполезных и дешевых книг« (1898 — 1918), засноване в Петербурзі заходами ген. Федоровського й Д. Мордовця, що випустило багато (80 назв) популярних укр. видань з природознавства, сільського господарства, права, медицини тощо. РУП (Революційна Укр. Партія) друкувала (1900-05) за кордоном перші укр. соц. брошури й ширила їх по всій Україні (бібліографія в »Книголюбі« 1930 р. наводить 48 назв).

Революція 1905 р. дала ширші можливості для розвитку укр. в-в, і їх 1909 р. було вже 17 (13 у Києві), а загалом 1894 — 1914 р. — 34 укр. в-ва, при чому головним видавничим центром був Київ. Найбільше, »Час«, засновано гуртком робітників пера (В. Королів, М. Левицький, М. Синицький) 1908 р. в Києві. Ін. — це »Криниця«, »Ранок« (О. Коваленка), відоме вид. декляматорів, »Шлях«, »Зоря«, »День«, »Укр. Учитель« (Г. Шерстюка і С. Черкасенка), »Дзвін« (В. Винниченка, Л. Юркевича й Ю. Тищенка-Сірого), »Наша Кооперація«, »Лан« (М. та О. Грушевських), Укр. В-во в Катеринославі (Є. Вирового), »Дністер« (Й. Волошиновського) в Кам’янці Подільському, »Нашим дітям« та »Друкар« у Петербурзі. Крім того, провадили видавничу чинність ще т-ва, як от київська й катеринославська »Просвіта«, Київська Укр.-Руська Видавнича Спілка (1907), »Одеська спілка« (М. Комаров та ін.), Укр. Наук. Т-во (1908), засноване М. Грушевським, кооперативи, земства, книгарні та окремі видавці (Г. Маркевич під фірмою »Укр. Книгарні« в Полтаві, Є. Череповський, В. та С. Кульженки, М. Оглоблин, В. Ідзіковський у Києві, Є. Фесенко в Одесі, В. Яковенко у Петербурзі). М. Грушевський переніс деякі вид. зі Львова до Києва. Видавали укр. книжки часом і рос. в-ва: І. Ситін, »Посредник« у Москві, Ґубанов, /974/ Йогансон-Ідзіковський у Києві, »Едитор« у Вильні та ін. Виходило найбільше красного письменства (50%), крім того, наук.-популярні, музичні твори тощо.

Наскільки видавничий рух залежав від зовнішніх умов, тобто від ставлення рос. уряду, бачимо з поданих нижче цифр. Від початку нового укр. письменства до катастрофи 1847 p., себто поки уряд іще не звертав уваги на укр. книжку, не надаючи їй великого значення, вийшло бл. 100 друків укр. мовою. В 1847 р. не вийшло ні однієї укр. книжки, в 1848 р. — 3, 1849 — 2, 1850 — 1, 1851 — 2, 1852 — 3, 1853 — 1, 1854 — 3, 1855 — 4, 1856 — 5, а вже 1857 — 12, 1860 — 24, 1861 — 33, 1862 — 41, 1863 — 15 (обіжник міністра Валуєва!), 1864 — 11, 1865 — 5, 1870 — 5, 1875 — 30, 1877 — 2 (закон 1876 р.!), 1870 — 2, 1880 — ні однієї, 1881-83 — 75 (антракт між репресіями!). Потім кількість виданих друків різко спадає й підноситься аж у пол. 90-их pp.: у 1894 р. виходить 23 книжки, а вже незадовго перед першою світовою війною, в 1913 р. — 264 книжки, себто більш, ніж у десять разів. Число примірників у першій пол. XIX ст. було звичайно невелике. Пересічна кількість »Сільської Бібліотеки« П. Куліша — 3 000 примірників. Пізніші видання мали від 2 000 до 5 000 примірників пересічно, крім Шевченкових поезій, що часом мали більший наклад.

Видавничий рух на Західніх Землях до першої світової війни. В Галичині, що не знала урядових заборон укр. друку, перші укр. в-ва з’являються в 30-40-их pp. XIX ст. у важких обставинах і з великими труднощами, викликані початком нац. відродження. Після перших епізодичних спроб (книжки Лучкая 1830 — 31 та О. Левицького 1834 і М. Шашкевича 1834) вийшов збірник »Русалка Дністровая« (1837, див. стор. 754), який власне кладе початок галицьким в-вам. 1848 р. засновано »Галицько-Руську Матицю«, щоб видавати книжки для народу, але 50-і pp. приносять павзу в видавничій діяльності, спричинену москвофільською реакцією (див. Історія). Із заснуванням »Просвіти« (1868) й Т-ва ім. Шевченка (1873) об’єднано укр. творчі сили й дано передумови успіху видавничої праці. З р. 1877 »Просвіта« видає перші книжечки т-ва. Подібне завданням — »Общество им. Качковскато« (1874) обслуговувало москвофільські кола.

Видавничу працю, крім часописів (»Правда« 1867, »Газета Школьна« 1875, »Батьківщина« 1879, »Діло« 1880, москвофільські »Наука«, »Друг«, »Слово«), починають вести т-ва, як »Руське Педагогічне Т-во«, яке спочатку видавало книжечки для дітей, а потім »Учителя« (від 1889), згодом Ревізійний Союз Укр. Кооператив, »Сільський Господар«, »Маслосоюз«, руханкові т-ва »Сокіл«, »Січ«, потім і »Луг«, протиалькогольне »Відродження«, рел. — в-во Чину св. Василія Великого (від 1895), політ. партії та ін.

Тоді вже розвиваються різні укр. в-ва, що почали свою діяльність із 60-их pp. (»Руська Читальня« 1864 К. Климковича) і 70-их pp. XIX ст. (»Руська Бібліотека« Онишкевича 1877 — 78, »Дрібна Бібліотека« 1877 — 81 під ред. І. Франка). Довше трималися вид. 80-их pp.: »Бібліотека найзнаменитіших повістей«, додаток до »Діла« (1881 — 1900), бібліотека »Зорі« (1884 — 86). »Наук. Бібліотека« (1887 — 88), з продовженням »Літ.-Наук. Бібліотека« (1889 — 92), проваджена І. Франком, »Русько-Укр. Бібліотеках під ред. Є. Олесницького (1884 — 86), »Універсальна Бібліотека« Д. Лукіяновича (1895 — 96), »Нар. Бібліотека« М. Яцкова (1900), »Дрібна Бібліотека« К. Паньківського (1894 — 97), »Новітня Бібліотека« Ф. Федорцева (1912 — 23), »Всесвітня Бібліотека« І. Калиновича торують дальший шлях видавничій справі, хоч не всі могли втриматися. Більших досягів здобуває Я. Оренштайн своєю »Загальною Бібліотекою« (1903-30 pp. — 230 книжок) та Д. Николишин »Загальною Книгозбірнею« (1914 — 33).

Поза названими в-вами окремих підприємців, постали й видавничі т-ва. Найбільше з них, Укр. Видавнича Спілка (1898), від 1899 ведена М. Грушевським, І. Франком і В. Гнатюком, видала 310 книжок белетристичного і наук. змісту, а також видавала »Літ.-Наук. Вісник« від 1905 р. Подібну видавничу програму мало й »Т-во Прихильників Укр. Літератури, Науки і Штуки«. »Руська Іст. Бібліотека« (1886 — 1904), »Укр.-Руська Бібліотека« НТШ й »Просвіта« видавали поважніші наук. й белетристичні книжки, укр. клясиків (»Руська письменність«) та ін. літературу, а НТШ розвинуло величезне наук. в-во — бл. 1 200 вид., з відбитками (див. Наука).

Крім цих в-в, випускали книжки спорадично й »Т-во ім. І. Котляревського«, »Укр. Студентський Союз« (»Дешева Бібліотека«) та ін. Ноти видавали т-ва — »Музичне Т-во ім. Лисенка«, »Боян« і »Бандурист« у Львові й »Станиславівський Бонн« у Станиславові, а також приватні особи, як от дяк у св. Юрі Хоптяк.

Видавали укр. книжки також і чужинці — спекулянти, що постачали на ринок різні безвартісні »Пророцтва св. Михальди«, сонники тощо. Це були здебільша перемиські лубочники — Унсінґ і Блюй. Для галицько-буковинського ринку випускало й одно нім. в-во в Вінтерберзі, що видавало різні календарі мовами народів Австрії: »Приятель жовніра«, »Хлібороб«, »Марійський« (великий і малий) і т. д. Підручники для нар. і середніх шкіл друкувало »В-во книжок шкільних«. Тільки деякі з середньошкільних книжок випускали »Просвіта«, НТШ і Т-во Педагогічне, діставши від влади дозвіл уживати їх по школах.

Окреме місце займають москвофільські в-ва, що теж друкували по-українськи, тільки так званим етимологічним правописом, різні книжки для народу рел., іст. та госп. змісту й оповідання. Спершу друкували ці книжки майже чистою нар. мовою в-ва І. Наумовича й Ф. Білоуса у Коломиї, але згодом укр. мова почала в них засмічуватися так званим язичієм, а перед першою світовою війною москвофіли почали друкувати свої вид. цілком рос. мовою. Тільки в-во М. Джулинського в Перемишлі (популярні книжечки рел. змісту »Парохіяльна Бібліотека«) не залишало нар. мови, хоч і дотримувалося етимологічного правопису.

За час від 60-их до 90-их pp., до заснування Укр. Видавничої Спілки, можна нарахувати 11 укр. книжкових в-в (з них 9 у Львові), а від кінця 90-их pp. до першої світової війни кількість ця потроїлася. В самому Львові було вже 24 в-ва, не рахуючи москвофільських і лубочних.

Видано книжок: 1875 р. — 62 (з них у Львові — 42, Коломиї — 17, Перемишлі — 3); в 1894 — 177 (у Львові — 136, Коломиї — 21, Перемишлі — 7, Станиславові — 6, Тернополі — 5, /975/ по одній в Бережанах і в Стрию), а в 1913 р. — 362 (у Львові — 238, у Жовкві — 37, Коломиї — 28, Перемишлі — 20, Станиславові — 19, Тернополі — 4, Стрию — 3 й по одній книжці в 13 містах).

Наклад був невеликий, і книжки розходилися дуже поволі, бо доводилося рахувати головне на Галичину й почасти на Буковину, а ринок підрос. України був недоступний через цензуру, а після 1905 р. — через митні труднощі.

На Буковині культурний рух почало т-во »Руська Бесіда« (1869), що з часом перебрало на себе функції, аналогічні до львівської »Просвіти« (1889), спричинившися й до видавання часопису »Буковина« (див. Преса) і започаткувавши вид. книжок для народу серією місячних вид. »Бібліотека для молодежі, селян і міщанства« (1885 — 94 pp. вийшло 120 чисел). »Ластівка« (1894 — 96) та »Читальня« (від 1911) щороку видавали »Правос. календар« (1874 — 1918) і книжки. До 1918 р. вийшло 270 назв. Т-во »Руська Школа« випускало шкільні підручники та ін. книжки (до 1914 р. — 30 книжок). Альманахи видавало студентське т-во »Союз« (1875 — 1903, 1903 — 10).

Крім політ. преси, ширили друковане укр. слово бібліотеки: »Бібліотека Молодої України« (1901 — 02) та »Січ« (1904), »Світова Бібліотека« (1908 — 09), »Бібліотека для молодежі« (1906 — 14), »Бібліотека суспільних наук« Л. Когута (1903), »Бібліотека вільної організації укр. учителів на Буковині«, »Бібліотека часопису Промінь« (1904 — 07), »Нар. Бібліотека« (1910 — 11), »Крейцарова Бібліотека« (1909 — 14), »Всеукр. Бібліотека«.

Дещо видавало політ. т-во »Руська Рада«, аналогічне до львівської »Нар. Ради«, що з нього пізніше вийшов Нар. Комітет Нац.-Дем. Партії. Чималу видавничу діяльність у 1911 — 13 р. проявила т. зв. »Селянська Каса«, себто »Союз Укр. Хліборобських Спілок«, друкуючи часописи й книжки кооп. змісту. Крім того, слід відзначити й в-во соц.-дем. літератури О. Безпалка й молоді за редакцією В. Сімовича.

На Буковині в 90-их pp. друкували вид. й авторів із Центр. і Сх. України, передусім з РУП. Слід згадати, що Буковину книжками обслуговувала Галичина.

На Закарпатській Україні видавничу діяльність розпочав О. Духнович, заснувавши в 1850 р. »Пряшевское литературное заведеніє«, яке видало три альманахи. »Общество св. Василія Великого« (1864 — 1902) видавало шкільні підручники й заснувало перший на Закарпатті часопис (див. Преса).

Тільки з кінцем 90-их pp. тут починає пробиватися укр. нар. течія. Цей зворот щільно зв’язаний із ім’ям просвітителя Закарпатської України о. А. Волошина (часописи »Наука«, »Село«, шкільні підручники). З в-в відомі: оо. Василіян »Уніо«, Ю. Фелдешія — календарі й книжечки, здебільшого церковно-рел. змісту.

Про рух укр. книжки на Закарпатті перед першою світовою війною свідчать цифри: в 1875 р. вийшло 4 (в Ужгороді — 3), в 1894 р. — 3 (в Ужгороді — 2), в 1913 р. — 22 (в Ужгороді — 20).

Українські в-ва за першої світової війни. З вибухом війни 1914 р. укр. друковане слово ще раз підпадає забороні, й тільки кільком періодичним виданням поза межами Київської військ. округи (див. Преса) пощастило побачити світло денне, не враховуючи нелеґальних гектографічних видань і часописів (див. Преса). В-во Союзу Визволення України (1914 — 18) за кордоном (Австрія) та нелеґальні в-ва укр. партій (УСДРП — Київ, УСДП — Петроград) ширило однак і тоді свої книжки. Союз Визволення України, що видавав книжки на політ. актуальні теми різними мовами, а також літературу з українознавства (праці М. Грушевського, С. Рудницького, М. Кордуби, Л. Цегельського та ін), засновує »Видавниче Т-во ім. Франка« у Фрайштадті (1916), потім у Вецлярі (1916) — »Видавниче Т-во ім. Б. Грінченка«, у Раштадті (1917) — »Укр. Рух« та у Зальцведелі (1917) — »Видавниче Т-во ім. П. Куліша«. Початковим завданням цих т-в було видавати таборові часописи, однак вони друкували й книжки, деякі з них (»Граматика укр. мови« В. Сімовича, нім.-укр. словник П. Лисецького) мали значне поширення. Культурно-освітня діяльність Союзу Визволення України на Підляшші та УСС на Волині ширилася також і шляхом видавничим.

Другим помітним укр. в-вом у Відні 1915 — 16 pp. було в-во Миколи Залізняка, ведене під фірмою Укр. Партії Соціялістів-Революціонерів. Воно випускало різні соц. брошури, а також популярні книжки М. Драгоманова. Дещо видали Укр. Культурна Рада, Загальна Укр. Рада; провід галицько-укр. Нац.-Дем. Партії, буковинські укр. нац.-демократи видавали календарі. Укр. Парляментарна Репрезентація видала кілька інформаційних брошур по-німецьки.

З вигнанням росіян із Галичини й Буковини там відновилися давніші в-ва: Наук. Т-ва ім. Шевченка, »Просвіти«, Укр. Видавничої Спілки, »Всесвітньої Бібліотеки«, »Новітньої Бібліотеки« й ін. З нових слід згадати в-во »Відродження« у Львові, що друкувало популярні книжки для полонених українців у таборах.

На Закарпатті угорський уряд ставив видавничому рухові перешкоди, заборонив кирилицю й наказав укр. вид. друкувати угорською латинкою.





РОКИ ДЕРЖАВНОСТИ (1917 — 20)


З революцією 1917 р. укр. в-ва буйно розвиваються якісно й кількісно, допомагаючи держ. будівництву Укр. Держави. 1917 р. їх було 78, а 1918 — 104. Крім приватних видавців (А. Кащенко, Кривенюк, Череповський та ін.), чимало в-в було при »Просвітах« та різних громадських і кооп. т-вах. Видавничих осередків по всій Україні було 25 — 30. Наклад не лише дрібних, але й більших видань досягає десятків і сотень тис. примірників, але попит не задовольнявся й цим. Укр. видання стають різноманітними, з’являються й наук. Але окупація України рос. військом, білим і больш., припиняє розвиток укр. в-в.

Найбільший розвиток укр. в-в припав на рік 1918. Із старіших в-в тоді інтенсивно працювали »Час«, »Вік«, »Дзвін«, »Криниця«, а з новіших »Вернигора«, »Серп і Молот« та від серпня Укр. Видавничий Кооп. Союз (Книгоспілка), що широко організує видавничу працю за зразками відомих евр. в-в. З ін. визначилися київські Всеувито (Всеукр. Видавниче Т-во Вчителів) й »Укр. Школа«, »Дніпросоюз«, »Сяйво«, »Друкар« та »Союз« /976/ (Харків), »Сіяч« (Черкаси), »Промінь« (Сміла), »Рух« (Вовча, потім Харків), »Нар. Стяг« і »Селянська Самоосвіта« (Одеса), В-во Педагогічне Бюро Нар. Управи й Спілки Споживчих Т-в (Полтава), книгарня »Слово«, Укр. В-во Є. Вирового й Союз Споживчих Товариств у Катеринославі. Більшість із них була в Києві (бл. 40), в Катеринославі — 6, в Одесі — 5. Утворено Укр. Видавничу Спілку в Харбіні. В Катеринодарі видавничу справу провадив Кубанський Центр. Союз установ дрібного кредиту. Важкою перешкодою для видавничого руху був передусім великий брак паперу й труднощі сполучення. Загалом 1917 р. видано 747 назв укр. книжок, 1918 — 1 084, 1919 — 665.

Зах.-Укр. Нар. Республіка не мала часу на видавання книжок: вийшло тоді тільки дві брошури. Вже після переходу Галицько-Укр. Армії за. Збруч Пресова Квартира УГА видавала в Кам’янці Подільському за ред. О. Назарука »Бібліотеку Стрільця« (кільканадцять випусків).

Кам’янець був у той час, 1919 — 20 pp., столицею Укр. Нар. Республіки, й тут, крім вид. УГА, виходили взагалі різні часописи та книжки, вид. міністерств УНР, передусім Міністерства Преси і Пропаґанди, Військ. Міністерства, Подільської Губерніяльної Нар. Управи й приватних в-в, як »Дністер«, »Горицвіт«, »Сатира і Гумор« та ін. в Острозі тоді існувало в-во »Будучина«. Крім того, в різних місцевостях, де доводилося стояти Укр. Армії (УНР і УГА), видавано пропаґандивні брошури (»Бібліотека Козака« тощо).






МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ


Укр. землі під большевиками. За большевиків приватні в-ва закрито. Центр. в-вом став Укрцентраґ, а згодом Всеукр. Держ. В-во (1919), які одержують монопольні права. Усі запаси видань, паперу, друкарні, право на поширення видань переходять під їх управу. Продукується, на початку переважно рос. мовою, аґітаційні брошури, згодом словники, підручники, твори красного письменства тощо. Лише за НЕП-у (з кінця 1921 р.) книга приходить на ринок; до того вона була безплатно поширюваним аґітаційним матеріялом. Перші сов. письменницькі організації того часу »Плуг«, »Гарт« та перші кооп. в-ва »Рух«, »Час«, відновлена Книгоспілка позначають новий період у сов. видавничому русі; хоч провід лишився за ДВУ (Держ. В-во України), але поруч нього працюють ще партійні, кооп. і приватні в-ва. Загальне число в-в було в 1922 р. — 172, а 1923 — 140.

Найцікавіший період у розвитку сов. продукції укр. книги є 1921 — 31 pp., коли книжкова продукція міцнішала і росла до її максимальних досягнень у 1931 р. (див. таблицю). Від 1925 — 26 pp. тираж укр. книжки вже перевищує тираж рос. в укр. продукції, хоч назвами рос. книга на Україні все ще на першому місці. Перевагу укр. книзі приносять 1927 — 28 pp. 1931 p. укр. книга посідала щодо назв 76,9%, a 73,9% щодо друкованих аркушів, 84,5% щодо тиражу всієї книжкової продукції УССР.

Найперше місце займав Держвидав (1919) — Держ. В-во України (ДВУ), перейменоване (1930) на Держ. Видавниче Об’єднання України (ДВОУ), до складу якого входили тоді в-ва: 1. »Радянська Школа« (підручники), 2. »Література і Мистецтво« (література, мист. літер.), 3. »Молодий Більшовик« (мист. література для дітей і молоді), 4. »Укр. Робітник« (масова література), 5. Держмедвидав (медична література), 6. »Мистецтво« (плякати й муз література), 7. »На варті« (військ. література) та ін.

ДВУ і почасти ДВОУ розвинули працю й видали чимало творів укр. клясиків, перекладної літератури, наук. книг, спеціяльної й техн. літератури. Крім книг власної редакції, ДВОУ видавало і деякі книги ВУАН.

Із ін. в-в 20-их pp. визначаються: Книгоспілка, київське націоналізоване в-во, підпорядковане Вукопспілці, а пізніше Всевидавові. Книгоспілка більш, ніж ін. в-ва, випускала літературу укр. (рос. і ін. — 10%), підручники, наук., методичну, дитячу, юнацьку, мистецьку, довідково-офіційну книгу. Засноване Наркомземом в-во »Радянський Селянин« (Харків, з 1925) конкурувало з Книгоспілкою щодо продукції с.-г. масової літератури. Партійне в-во »пролетарий« (Харків, з 1922) продукувало переважно соціяльно-екон. та політ. популярну літературу для партійних робітників, підручники з політ. освіти. Крім того, воно видавало чимало сов. белетристики рос. мовою. В-во професійних організацій »Укр. Робітник« (з 1924) поруч літератури про професійний рух і охорону праці, видавало мист. літературу для робітничих бібліотек і серію укр. письменників у рос. перекладах. В-ва Наркомздоров’я »Наук. Думка« (1922) та Юридичне в-во Наркомюсту (з 1923) в Харкові видавали спеціяльно медичні й правничі книжки переважно рос. мовою. Чималу видавничу діяльність розвинув Укр. Наук. Інститут Книгознавства (1919 — 30), що залишив багату спадщину в галузі книгознавчої літератури.

В 20-их pp. навіть змогли працювати в більш-менш замаскованій формі кілька приватних в-в: дуже активним було в-во »Рух« (Харків, з 1921), що випускало, виключно укр. мовою, твори переважно старших укр. письменників, »Театральну Бібліотеку« і ін. Подібні завдання мало в-во неокласиків »Слово« (Київ, з 1923). Якийсь час працювали засновані 1926 р. »Сяйво« і »Культура«.

Одначе вже з 1930-31 р. центр ваги переноситься на техн. літературу, а наступ ком. Москви на Україну в 1933 — 38 pp., проваджений під гаслами збільшеної боротьби з /977/ »націоналістичними ухилами«, у видавничій праці позначається сталим зниженням якости і кількости продукції книг і, особливо на початку, різким зменшенням книжкової продукції укр. мовою.

Наказом моск. больш. влади ДВОУ 1934 р. зліквідовано, а всі в-ва підпорядковані централі в Москві — »Государственному Издательству«,

В 1937 — 41 pp. функціонували держ. в-ва »Радянська Школа«, »Молодий Більшовик«, Держполітвидав, Дитвидав, Партвидав, Держучпедвидав, Держ. в-во колгоспної і радгоспної літератури, Держ. Наук.-Техн. В-во України, Держ. Медичне В-во, »Радянське будівництво і право«, завдання яких видно з назв. »Молодий Більшовик« видавав різну літературу для молоді від белетристики та життєписів до політ. При Спілці Письменників засновано в-во »Радянський Письменник«, яке одначе жадною автономією не користується. Наук. літературу новішого часу випускає В-во Академії Наук УССР. продукцією рос. книжки заливають Україну рос. в-ва РСФСР.


Таблиця числа назв книжок, виданих на Центр. і Сх. Україні у 1917 — 39 pp.

Роки:

1917

1918

1919

1920

1921

1922

1923

1923/24


Всього назв

Всіма мовами

Укр. мовою

1 373

747

1 526

1 084

1 414

665

860

457

667

214

1 360

372

2 461

385

2 757

855


Роки:

1924/25

1925/26

1926/27

1927

1928

1929

1930

 1931



Всіма мовами

Укр. мовою

4 508

1 813

4 726

2 162

5028

2 445

4 687

2 418

5 695

3 220

6 680

4 934

8 079

6 394

8 086

6 455


Роки:

1932

1933

1934

1935

1936

1937

1938

1939


Всіма мовами

Укр. мовою

7 157

5 331

5 012

3 472

4 266

2 536

4 681

2 647

5 456

3 232

4 376

2 566

4 147

2 159

4 369

1 895

Книжкова продукція під большевиками за мовами:

Мови

1928

1934

Кількість назв

Тираж

Кількість назв

Тираж

Українська

Російська

Жидівська

Польська

Болгарська

Німецька

Молдавська

Інші

3 201

2 216

96

50

38

77

8

9

27 018

10 360

331

174

72

364

12

5

2 750

1 459

147

60

63

82

118

32

55 385

17 197

693

329

98

792

434

68

Разом

5 695

38 336

4 711

74 996

Цікаві дані про поділ книжкової продукції за тематикою й призначенням. 1931 р. на книжки соціяльно-екон. припадало 33,7%: точні науки й техніку — 28,3%, художню літературу — 9,3%, мовознавство — 21,7%, медицину — 1,9% та ін. ділянки 5,1%.

За призначенням книжкова продукція в 1928 і 1934 pp. мала такий вигляд:

Групи

Кількість назв

Аркуші (в тисячах)

1928

1934

1928

1934

Дитяча та юнацька

Масова

Учбова

Наукова

Програмово-методична

Офіційно-документальна

Довідкова

650

1 591

393

1 210

383

1 033

435

397

1 676

667

643

485

187

656

14 264

45 070

116 289

9 638

6 208

6 955

20 643

16 456

109 776

234 389

22 584

7914

1 929

16 266

Разом

5 695

4711

219 067

408 274

Під Польщею. Світова і укр.-поль. війна вплинули на культурне життя Галичини катастрофічно, — позначилося це і на видавничій справі.

І далі несприятливі політ. умови під поль. окупацією, особливо тиск цензури й часті конфіскації, ставили укр. книзі постійні перешкоди. Зокрема майже унеможливлена була видавнича справа на Волині й Холмщині.

Видавничий рух у Галичині в ці роки стає різнорідніший і змістовніший, темп і кількість накладів уже помітно зростають. Багато книжок виходять другим і більше вид., напр., серія »Червоної Калини«, що спеціялізувалася головне на спогадах із визвольної боротьби: є чималий попит на великі твори, як, напр., вид. Івана Тиктора: »Велика історія України«, »Всесвітня історія«, »Історія укр. війська«, »Історія культури«, також »Історія УСС«, УГА, СС, »Альбом Українських Січових Стрільців« — вид. »Червоної Калини«, »Атлас України«, »Географія України й сумежних країв« В. Кубійовича та ін. вид. Українського Видавничого Інституту. /978/ Накладом приватних осіб, головне заходами й коштом Василя Микитчука виходить перша »Загальна Укр. Енциклопедія« — »Книга Знання« в трьох великих томах під фірмою »Рідної Школи«.

На високому рівні стояли нові кат. наук. вид. Богословської Академії та Укр. Богословського Т-ва. в-во оо. Василіян, крім популярних книжок рел. змісту, розпочало видавати солідний наук. журнал (див. Преса).

З давніших в-в тепер особливо пожвавили свою діяльність в-во »Діла«, що стало випускати ориґінальну й перекладну белетристику в серії »Бібліотека Діла«; книгарня НТШ друкувала п’єси, для аматорських театрів у серії »Укр. театр« і книжки для лектури молоді в серії »Для школи і дому«. »Просвіта«, крім популярних книжечок і часописів, друкує такі поважні речі, як »Укр. думи« Ф. Колесси й тритомова »Історія укр. літературнії М. Возняка. При »Просвіті« утворено окремий фонд »Учітеся, брати мої«, який видавав популярно-наук. книжки за ред. І. Раковського.

Але особливо характеристичні поява й розростання нових в-в. З них головніші: »Червона Калина« (1919), що друкує цінні книжки з визвольної боротьби, і єдиний такого роду часопис »Літопис Червоної Калини«, »Русалка« Г. Гануляка, »Укр. Бібліотека« І. Тиктора, »Дитяча Бібліотека« (»Світ Дитини«) і »Молода Україна« М. Таранька, »Самоосвіта«, бібліотека »Неділі« (романи, оповідання), »Ізмарагд« М. Матчака (белетристика), »Укр. книгарня і антикварня« С. Громницького, »Мій світогляд« (популярно-наук.), »Вогні«, »Дажбог«, »Стрибожич«, »Дешева книжка« Р. Паладійчука, »Добра книжка« М. Моха, »Хортиця« еміґрантів із Центр. України, Укр. Видавничий Інститут В. Витвицького, в-во оо. Редемптористів — всі у Львові, »Бистриця« І. Чепиги в Станіславові, пізніше Є. Ю. Пеленського у Львові, »Горицвіт« у Дрогобичі, »Журавлі« М. Угрина-Безгрішного в Рогатині, »Рекорд« у Коломиї, »Батьківщина« в Самборі та ін. — загалом на Зах. Землях України діяло понад півсотні в-в.

Головне для Зах. Укр. Земель призначені були й вид. УВО, а згодом ОУН, які друкувалися за кордоном або нелеґально в краю. Укр. видавничий рух у Польщі в 1924 — 34 pp. виглядає так:

Рік

Кілкість Видань

Наклад у тисячах

Пересічна

кількість примірників по 1 вид.

1924

195

478

2 452

1925

181

398,9

2 204

1926

207

545,5

2 635

1927

321

868,5

2 706

1928

450

2 935,9

6 524

1929

391

1 515,3

3 875

1930

410

2 073,9

5 582

1931

342

1 272,4

3 721

1932

288

827,3

2 873

1934

346

724,6

2 588

1935

223



1936

306



1937

532



1938

476



За тематикою на першому місці стояли популярні й популярно-наук. видання, на другому місці — красне письменство, а після цього суспільствознавчі вид. Так у 1934 р. на 346 друків (1933 р. — 297) до першої групи належало 147 (120) книжок, до другої — 81 (69), а до третьої — 68 (68). Крім того, видано 39 (19) книжок наук. та наук.-інформаційного змісту й 11 (10) підручників. Тираж цих видань, але тільки для 280 книжок, був 724 570, а саме 369 540 для першої групи, 173 850 — для другої і 116 740 — для третьої. В 1935 р. на 233 друки припадало 121 на популярні книжки, 60 — на красне письменство, 31 — на науку й 11 — на підручники.

За місцем вид. на першому місці був Львів, дальші місця займали, як до року, Жовква, Станиславів, Коломия, Перемишль, Тернопіль, на півн.-зах. землях — Холм, Крем’янець, а згодом Луцьке.

Розміщення вид. в 1930-32 pp. за воєводствами видно із зіставлення:

Воєводство

1930

1931

1932

Львівське

299

261

229

Станиславівське

35

34

26

м. Варшава

17

25

8

Волинське

10

4

5

Тернопільське

6

6

1

Поль. воєводства

6

3

Невідоме місце

37

9

19

Разом

410

342

288

Буковина. Із світовою війною й з окупацією (1918 р.) Буковини Румунією вся культурно-просвітня праця під тиском румунської цензури сильно підупала, зокрема видавнича. Цензура вимагала, щоб назви буковинських місцевостей навіть у тексті були подані латинкою з румунською вимовою. За 1921 — 28 pp. вийшло, напр., крім поточної періодичної преси, лише 39 книжок на яких 200 аркушів друку. З видавничих товариств найбільшу діяльність тоді виявила Видавнича Спілка Ю. Гливки, що дала 6 книг, далі »Весна«, »Рідний Край«, »Промінь«, »Укр. Школа«, »Руська Бесіда«.

Центром друкарства були Чернівці, де в Нар. Домі ще до приходу румунів була укр. громадська друкарня; згодом вона стала власністю т-ва на паях, а потім — Ганицького.

Закарпатська Україна. Із змін, які настали після розвалу Австро-Угорщини, з укр. земель виграло тільки Закарпаття. Хоч чеський уряд не сприяв укр. нац. рухові, проте демократична конституція республіки давала змогу працювати. І тут, як на ін. укр. землях, провідну й початкову видавничу діяльність вела »Просвіта« (заснована 1920 p.), що, розпочавши вид. для народу, далі дала основи й для наук. видань »Наук. Збірниками« (XIV річників). »Учительське Т-во Підкарпатської Руси« (Ужгород 1921 — 38), »Учительська Громада« в Мукачеві й »Педагогічне Товариство Підкарпатської Руси« (1924 — 36) видали чимало шкільних книжок. Підручники постачали також Шкільний Реферат в Ужгороді й Держ. В-во в Празі. Тячівське в-во »Наш Рідний Край«, крім місячника для молоді, в 1922 — 38 pp. /979/ випускало »Бібліотеку« красного письменства для читачів дитячого віку. Дитячу літературу друкувало також в-во »Пчілка« П. Кукуруза (1923 — 39). Пластове в-во »Ватра« продукувало пластову літературу, а в бібліотеці Робітничої Академії в Ужгороді вийшло кілька видань для робітників. »Бібліотека новинок пчолярства« поширила кілька підручників для бджолярів. Деякі с.-г. книжки друковано в »Бібліотеці земледільческого реферата«. Ін. серійні вид. — це: »Книжки Русина« за ред. чеха Ф. Тихі з І. Панькевичем, »Театральна Бібліотека Нова Сцена« і »Театральна Бібліотека Пчілка«, що видрукували чимало драматичних творів. Активну видавничу діяльність виявили оо. Василіяни (1921 — 38), ширячи рел. літературу. Продовжували свою діяльність і деякі передвоєнні в-ва, напр., »Уніо«. Москвофільський напрям представляло головне »Общество им. Олександра Духновича« в Ужгороді.

Загальне число укр. книг, виданих на Закарпатті, — кількасот назв. До них треба прилучити ще дещо з т. зв. »подкарпаторуських« книг, мова яких є теж власне укр. з урахуванням місцевих відрубностей. Отже всього — понад тисячу.

Головним видавничим осередком був Ужгород, другорядними — Мукачево, Севлюш, Берегово, Тячево й Пряшів.

За час карпатсько-укр. державности видавнича справа за винятком преси не могла розвинутися.

Укр. політична еміґрація. Чималу видавничу діяльність розвинула укр. політ. еміґрація, що в результаті окупації різних земель рос. большевиками, поляками та румунами опинилася на скитальщині в Австрії, Чехії, Німеччині, Польщі, Франції та в ін. евр. країнах. Найскорше укр. еміґрація зорганізувалася в Австрії, а саме у Відні, де були добрі друкарні з укр. черенками. Тут у 1919 — 23 pp. вийшло кілька укр. часописів і деяке число книжок.

Київські укр. в-ва »Вернигора«, »Дзвін«, »Час« ще 1918 р. нав’язали зносини з віденськими друкарнями в справі друку підручників. Але переважна частина надрукованого вже не могла дістатися на Україну. Тоді ж видав багато своїх підручників і творів А. Крушельницький (в-ва »Чайка«, »Земля«). Різного роду інформаційну літературу випускають у той час і вислані Директорією на Захід посольства.

З власне еміґрантських видань перші постали бібліотеки журналу »Воля« В. Піснячевського, вид. »Нашої Волі« М. Левицького, »Бібліотека Нової Доби«; прихильник рос. больш. партії П. Дятлів випускає по-українськи больш. літературу, Олесь видає свої поезії (1920 p.). Укр. есери мали 1920 — 22 р. під проводом М. Грушевського в-во Укр. Соціологічного Інституту »Борітеся — поборете!«, що випустило низку цінних творів самого М. Грушевського, М. Лозинського, П. Христюка, В. Старосольського та ін. Дещо видав Т. Савула (»Кобзар« Шевченка). У Відні (1919 — 20 pp.) виходила також аґітаційно-пропаґандивна література уряду ЗУНР.

Трохи згодом почалася укр. видавнича продукція в Чехо-Словаччині. Головними центрами видавничої діяльности укр. еміґрації стають Прага й Подєбради. Укр. наук. заклади (див. стор. 913) видають свої наук. органи, а їх слухачі в Укр. Студ. Громаді в Подєбрадах і »Січі« в Празі — виклади своїх професорів. Тут друкуються вид. Укр. Іст.-Філол. Т-ва (1923, »Праці«, »Справоздання«), Укр. Інституту Громадознавства (1924, »Народовідання«, »Суспільнознавство«), Укр. Т-ва Прихильників Книги (1927, »Книголюб«), Укр. Педагогічного Т-ва (1632, »Праці«), Медичної Громади (»Укр. Медичний Збірник«), правничого Т-ва, Музею Визвольної Боротьби (1925, »Звідомлення«, 1940 — »Укр. Еміґрація« С. Наріжного), Укр. Іст. Кабінету (1931) й ін. Велику видавничу діяльність розвинув »Укр. Громадський Видавничий Фонд«, що видрукував багато дуже цінних книжок із різних ділянок знання. Крім цих в-в громадського характеру були й приватні, як от: »Всесвіт« (В. Королева), »Дніпрові Пороги«, »Чесько-Укр. Книга« (М. Омельченко), »Пробоєм« (С. Росохи), »Колос« (І. Романа) та ін. у Празі, »Обрій« у Подєбрадах. Загалом у 1920 — 30-их pp. було тут 143 видавничі осередки і видано 734 назви книг.

В Німеччині в-ва укр. еміґрації концентрувалися головне в Берліні та Ляйпціґу: »Укр. Прапор«, гетьманське в-во »Хліборобська Україна«, в-во »Укр. Молодь« (1923) та ін. Дуже активним було в-во »Укр. Слово«, що в 1921 — 24 pp. випустило понад півсотні популярно-наук. книжок, творів укр. красного письменства й нові видачня словників М. Уманця та Б. Грінченка. Видавничу діяльність провадив і заснований у 1926 р. Укр. Наук. Інститут (див. Наука і Преса).

В Ляйпціґу від 1918 р. провадив своє в-во Я. Оренштайн під новою фірмою »Укр. Накладня«, продовжуючи свою »Загальну Бібліотеку«, розпочату перед війною в Коломиї, й випустивши низку ориґінальних і перекладних творів, за ред. Б. Лепкого, В. Сімовича та З. Кузелі, і серію нот. Тут виходили й вид. Укр. в-ва в Катеринославі (Є. Вирового).

Чималу видавничу діяльність укр. еміґрація виявила також у Польщі.

З організацією Укр. Центр. Комітету, що після Ризького миру заступав інтереси політ. еміґрації перед поль. урядом, він розпочав і своє в-во »Вісті«, Крім того, у Варшаві існували тоді в різний час в-ва »Танк« (Ю. Липа й ін.), »На чужині« (студентське), »Варяг«, що, крім літ. часопису »Ми«, випустило низку книжок, »Наша Культура« І. Огієнка, в-во богословського характеру (Ельпіс)., Слід ще відзначити в-во Укр. Воєнно-Іст. Т-ва, що випускало цінні збірники до історії Визвольних Змагань новішого часу »За Державність« та »Бібліотеку« окремих видань.

У Франції розвинувся укр. видавничий рух головне в Парижі, де виходило кілька часописів і книжки.

Окремі вид. виходили також у Швайцарії (вид. Укр.-Швайцарської Торговельної Палати, Є. Бачинського, М. Єремієва й ін.) і Фінляндії (вид. Б. Кентржинського).






ЗА ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Й ПІСЛЯ НЕЇ


Під час другої світової війни. Друга світова війна ще тяжче позначилася на укр. видавничій справі, ніж перша. За першої больш. окупації Зах. України (1939 — 41) припинено весь видавничий рух, що там існував. Большевики зліквідували всі давніші в-ва, зайняли приміщення в-в та друкарні, понищили все приготоване до друку, що там застали, а також надруковані, але ще не випущені в світ наклади. Загинули в друкарнях і /980/ рукописи. Так пропало багато цінних речей. Сама ж больш. влада книжок, крім белетристики, на окупованих землях майже не видавала.

Укр. нац. видання появлялися тоді тільки за межами больш. окупації в Кракові, Ярославі й Холмі. В Кракові працювало з дозволу нім. влади Укр. в-во, що мало монопольне право друкувати в т. зв. Генеральній Губернії укр. часописи й книжки, головне шкільні підручники та популярні вид. Наук. видань нім. цензура не дозволяла (див. Преса).

Забравши Сх. Галичину, німці й тут дозволили тільки одне в-во — львівську філію краківського Укр. В-ва з тими ж обмеженнями й суворою цензурою.

Проте Укр. В-во у Львові й Кракові видало багато цінних речей. Пощастило випустити навіть кілька книжок суто наук. змісту під виглядом підручників, м. ін., друге вид. »Географії України« за ред. В. Кубійовича, »Галич« Я. Пастернака та ін.

Незмірно шиpшe стояла видавнича справа за межами Галичини. Після втечі большевиків скрізь виникали укр. в-ва, але як тільки встановлювалася цивільна нім. влада, вона зметала ці почини з лиця землі, часто мордуючи й самих літ. працівників. Так було із спробою О. Теліги, І. Рогача, О. Чемеринського та ін. у Києві (вид. »Укр. Слово«, »Літаври«), із спробою У. Самчука й І. Тиктора поставити укр. нац. в-во в Луцькому на Волині (газета »Волинь« і в-во книжок) тощо. Книжки укр. мовою на Центр. і Сх. Україні за німців не виходили, за винятком кількох випадкових дрібних вид. у малих містах, головне збірок поезій. Згадати можна хіба укр. літ. »Збірник«, що вийшов у ромні за ред. І. Романченка. Большевики й німці знищили багато бібліотек, книгарень і друкарень, в яких пропала сила вже друкованих або лише розпочатих друків, м. ін. перші томи збірного вид. вибраних творів І. Франка, що його опрацювала львівська філія Інституту Укр. Літератури Академії Наук УССР.

Окупація України большевиками 1944 р. принесла відновлення довоєнної системи організації видавничої справи, тільки тепер на сильно погіршеній техн. базі. Зокрема майже втратив значення видавничого центру Харків. Зате ще посилилася повідь рос. видань, надсиланих на Україну. Напр., у красному письменстві в СССР видано 1946 р. укр. мовою 2 375 000 примірників, а рос. — 63 580 000, що з них велика частина йшла саме на Україну. На еміґрації. В Німеччині під час війни було допущене тільки одно укр. громадське в-во Укр. Нац. Об’єднання (УНО), що випускало (з 1936 р.) часопис і бібліотечку популярних книжок. Поза тим існував ряд нім. в-в, що друкували різні книжки й часописи укр. мовою, а також нім. про Україну: в-во »Голос«, що видало кільканадцять випусків укр. белетристики для укр. робітників, зайнятих у нім. промисловості й сільському господарстві, в-во Геррозе в Ляйпціґу, що намагалося дістати монополію на вид. укр. книжок, В. Ґрефе в Берліні, О. Гаррасовіца в Ляйпціґу й Osteurop. Wirtschaftsinstitut у Кеніґсберґу, що видавали укр. словники. У в-ві О. Гаррасовіца виходили також вид. Укр. Наук. Інституту в Берліні, зокрема великий »Укр.-нім. словник« З. Кузелі й Я. Рудницького.

В окупованій Гітлером Чехії працювало спочатку кілька укр. в-в: »Пробоєм« (С. Росохи, що видало м. ін. »Кобзаря«), »Колос« (І. Романа) і в-во Ю. Тищенка (Сірого), що випускало цінну »Наук. — популярну Бібліотеку«. В 1944 р. нім. влада припинила два перші підприємства, при чому пропало чимало приготованого до видання матеріялу (м. ін. альманах »Дніпро«). У Чехії вийшли під час війни також наук. збірники Укр. Вільного Університету, Укр. Техн.-Госп. Інституту й Іст.-Філол. Т-ва. З ін. видань, що появилися тоді в Празі, варто згадати перший том »Укр. Еміґрації« С. Наріжного, що її видав Музей Визвольної Боротьби 1940 р.

У Відні працювало »Нотне в-во« Б. Тищенка, яке видало (крім книжок) низку укр. нот і великий »Співаник«.

У Франції нім. влада припинила укр. в-ва.

Після другої світової війни. Уже 1945 р. серед численної укр. політ. еміґрації в Німеччині й Австрії постають спершу циклостилеві вид. бюлетенів, а далі й видані друкарським способом газети, журнали й книжки: рел., шкільні підручники, поезія, белетристика та ін. Засновані на еміґрації наук. установи й високі школи розгортають жваву видавничу діяльність. УТГІ (Укр. Техн.-Госп. Інститут) в Реґенсбурзі передруковує десятки підручників, друкує кілька нових і випускає »Записки«; Укр. Вільний Університет, перенесений до Мюнхену, видає низку наук. підручників; Правос. Богословсько-педагогічна Академія виступає з кількома публікаціями; заснована на еміґрації Укр. Вільна Академія Наук (Авґсбурґ) випустила чимало циклостилевих і кілька друкованих видань, а відновлене в березні 1947 р. Наук. Т-во ім. Шевченка — кілька нових томів своїх старих серій »Записок«, »Сьогочасного й Минулого«, »Хроніки«, а також »Бібліотеку Українознавства« й »Енциклопедію Українознавства«. Громадські організації еміґрації брали у видавничому русі зовсім малу участь. Зате приватних книжкових в-в постало багато. Чимало з них провадили лінію окремих політ. партій. До значніших в-в належали: »Укр. Слово« (Реґенсбурґ), »Укр. Трибуна« (Мюнхен), »Час« (Фюрт), »Прометей« (Ульм), »Укр. Мистецтво« (Реґенсбурґ), »Нашим Дітям« (Об’єднання Письменників Дитячої Літератури), »Україна« (Ульм), кооперативе »КОС« (Мюнхен), в-во Я. Пастушенка (Авґсбурґ), М. Борецького (Реґенсбурґ), А. Білоуса (Авґсбурґ), »Заграва« (Бльомберґ), Ю. Тищенка-Сірого (Кіль), »Бистриця« (Є. Ю. Пеленського в Ганновері), Укр. Допомогового Комітету (Бльомберґ) та ін. Рел. літературу для українців rp.-кат. постачала Апостольська Візитатура у Мюнхені, для правос. — духовна влада Укр. Автокефальної Правос. Церкви, зокрема Братство св. Покрови при УАПЦ в Мюнхені (»Бібліотека Братства«).

В Австрії працювали в-ва »Наші Дні« (Зальцбурґ), »Добра Книжка«, в-во І. Тиктора (Інсбрук).

Цей буйний розвиток був припинений почасти обставинами, створеними нім. валютовою реформою, а головне — виїздом еміґрантів із Німеччини до ін. країн (1948 — 50). Занепад видавничої діяльности в Німеччині почасти компенсується її розвитком в Англії, Бельгії, Франції, Америці, а останнім часом в Австралії та ін. /981/

У Бельгії в-во К. Мулькевича видавало різні книжки, головне белетристику. В Лювені оо. Редемптористи провадять в-во укр. рел. літератури.

У Франції укр. видавничий рух зосереджується в Парижі. Тут виходить кілька часописів, а в-во »Громада« інж. С. Созонтова випустило низку книжок. Книжки рел. змісту видає Укр. Гр.-Кат. Місія у Зах. Европі з осідком у Парижі.

Видавнича діяльність в Англії, Голляндії і Швеції обмежується покищо на вид. часописів, брошур і бюлетенів інформаційного характеру. У Швайцарії митр. Іларіон (Огієнко) видав пару випусків свого вид. (»Наша Культура«).

В Італії якийсь час існували в-ва укр. студентів-богословів, Укр. Допомогового Комітету й полонених вояків Укр. Дивізії. Інформаційні книжки про Україну італійською мовою та переклади з укр. літератури на італійську мову виходили спорадично заходами Млади Липовецької й ін. В Римі від 1949 р. виходять »Записки Чину св. Василія В.«, серія II.

На окрему увагу заслуговують в-ва укр. заморської еміґрації, особливо в США, Канаді й Півд. Америці (див. Укр. еміґрація в Америці).

В. Дорошенко, П. Зленко


Література: Чепига І. Укр. видавництва у Відні. Відень 1916; Паночіні С. Книжкова укр. продукція в 1917 р. Книгар, V. К. 1916; Паночіні С. Огляд укр. книг нової продукції в 1918 р. Там же, XX; Кузеля З. З культурного життя України. Зальцведель 1918; Кузеля З. Рік 1918 на Україні. 1918; Дорошенко В. Укр. видавничий рух на Радянській Україні в 1920 р. Книжка, I — III. 1922; Дорошенко Д. і В. Укр. літ. життя на еміґрації. Трибуна України, II — III. Варшава 1923; Грицак Є. З історії книжкового руху на В. Україні (1917 — 22). Л. 1923; Єфремов С. В тісних рамцях. УНІК. К. 1926; Лотоцький О. Укр. книга. Прага 1926; Меженко Ю. Книжкова продукція на В. Україні в 1917 — 21 pp. Життя й Революція, X — XII. К. 1927; Козаченко А. Книжкова продукція УСРР (1923 — 26). Бібліологічні Вісті, II. 1927; Сімович В. Видавнича справа на Буковині в останнім десятилітті (1918 — 28). Книголюб, I — II. 1929; Козаченко А. 10 років книжкової продукції Радянської України. ДВУ. Х. 1929; Козаченко А. Минуле книги на Україні. ДВУ. Х. 1930; Зленко П. Друки укр. еміґрації ЧСР. Книголюб, IV. 1930; Лисиченко Д. Короткий огляд укр. видавничої діяльности, преси та книготоргівлі на кол. Катеринославщині. Бібліологічні Вісті, II — III. K. 1930; Кузеля З. Матеріяли в Minerva-Jahrbuch der gelehrten Welt. 1926 — 35; Чехович Є. Укр. друки в Польщі, III. Укр. Статистичний Річник. В. 1935; Дорошенко В. Розвиток укр. друку в XIX і XX ст. в цифрах. Укр. Книга, І. Л. 1937; Масюкевич М. Видавництва і преса в підсов. Україні. Вісті Укр. Наук. Інституту, І. Берлін 1937; Б. Р. Книжкова продукція в Галичині за 1937 р. Укр. Книга, V. 1938; Романенчук Б. Книжкова продукція в Галичині за 1938 р. Укр. Книга, І. 1939; Пеленський Є. Ю. Культура й культ укр. книги. Кр. 1941; У століття Шевченкового Кобзаря 1840 — 1940. Укр. Книга, IV. Л.-Кр. 1942; Дорошенко В. Женевські вид. Шевченкових поезій. Л.-Кр. 1942; Бойко Ю. Книжкова продукція СССР в 1917 — 47 pp. Сьогочасне й Минуле, I — II. Мюнхен 1949.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.