[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т. 7. — С. 2551-2560.]

Попередня     Головна     Наступна

Рожа, див. Алтей.

Рожавська Юдит (* 1923), композитор родом з Києва, де закінчила консерваторію. Опера «Казка про загублений час» (1968); балет «Королівство кривих дзеркал» (1955), оркестрова поема «Дніпро», кантата «Моя радянська Україна» (на слова М. Стельмаха) ; фортепіяновий концерт з оркестрою; для фортепіяна сонатіна, 10 п’єс і 3 п’єси; численні сольоспіви на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Дж. Байрона, П. Тичини, М. Рильського; три цикли пісень для дітей на слова сов. поетів. Музика до радіо- і телепересилань та фільмів.

[Рожавська Юдит (1923 — 1982, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Рожалин Кузьма (1730 — 86), лікар родом з Ромна, у 1758 закінчив Києво-Могилянську Академію, у 1760 — Медико-Хірургічну Школу при Петербурзькому Адміралтейському шпиталі, потім військ. лікар. У 1761 — 67 студіював за кордоном, у 1765 у Лейденському Ун-ті захистив докторську дисертацію «Da soorbuto». Викладав у обох петербурзьких медико-хірургічних школах, у 1776 — 78 був керівником Єлисаветградського шпиталю. Р. був у дружніх стосунках з Й. В. Ґете та з низкою нім. учених.

[Рожалин (Рожалін) Кузьма (1740, Вовківці бл. Ромна — 1795, Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Рожанківський Володимир (1906 — 73), мистецтвознавець, син Теодора P.; автор монографії «Укр. художнє скло» (1959) та ін. Згинув у катастрофі на Україні.

Рожанковський Теодор (1875 — 1970), політ. і військ. діяч родом з Сокаля, До 1914 суддя й організатор нар. життя Турчанщини, її посол до гал. сойму (з 1913) від укр. Нац.-Дем. Партії; чл. Бойозої Управи і перший комендант Леґіону УСС (у серпні 1914), від жовтня 1914 до листопада 1918 комендант і заступник коменданта Коша УСС; згодом отаман Укр. Гал. Армії і комендант Військ. Округи Станиславів (1918 — 19), чл. Укр. Нац Ради ЗУНР, військ. аташе місії УНР у Празі (1919 — 20); за Польщі — адвокат у Львові. Помер у ЗДА.

[Рожанковський Теодор († Віговкен, Нью-Джерзі). — Виправлення. Т. 11.]

Рожанський Гнат (1844 — 83), гр.-кат. свящ. гал. гром. діяч у Калущині. Навчаючися у духовній семінарії, був ініціятором і ред. (разом з О. Барвінським і Г. Боднаром) першого вид. творів Т. Шевченка в Галичині п. н. «Поезиі Тараса Шевченка», (I — II, 1867 — 69). Листування з Ю. Федьковичем, І. Франком та ін.

Рожанський Дмитро (1882 — 1936), фізик родом з Києва, чл.-кор. АН СССР (з 1933); у 1911 — 21 проф. Харківського Ун-ту. Основні праці стосуються електричних розрядів та радіофізики.

[Рожанський Дмитро († Ленінград). — Виправлення. Т. 11.]

Рожанський Любомир (1872 — 1925), син Гната, гром. діяч і економіст, дир. Укр. Зем. Банку Гіпотечного у Львові (1910 — 25), один з засновників укр. Нац. Дем. Партії; ст. про еміґрацію, парцеляцію, зем. реформу тощо, під псевд. Л. Селянський і Л. Суходольський.

[Рожанський Любомир (* Суходоли, Бродівський пов., Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Рождественський Всеволод (* 1918), композитор родом з Полтави, учився у Харківській (в клясі С. Богатирьова) і Київ. (у клясі Л. Ревуцького) консерваторіях. З 1945 р. дириґент Київ. Драматичного Театру ім. І. Франка. Гол. твори — муз. комедії («Пісня про щиру любов», «Сонячним шляхом», «За двома зайцями» за комедією М. Старицького, «Черевички» за М. Гоголем та ін.). Крім того, концерт для скрипки з оркестрою, два струнні квартети (другий 1965 — пам’яті Т. Шевченка), сольоспіви, хорові твори.

[Рождественський Всеволод (1918 — 1985, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Рождественський Микола (1878 — 1952), хемік родом з Новочеркаського. Проф. Донецького Індустріяльного (тепер Політехн.) Ін-ту (з 1922). Праці присвячені органічній хемії і методиці викладання хемії.

[Рождественський Микола (* Москва — † Донецьке). — Виправлення. Т. 11.]

Рожевий гірчак звичайний [Acroptilon picris (Pall.) C. A. M. = A. repens (Гроссгейм) = Centaurea repens L.], багаторічна рослина з родини кошикоцвітих, з тонким повзучим кореневищем, поширена в півд. Україні. Росте на солончакових луках, у степах і як шкідливий бур’ян на полях, особливо на ущільнених ґрунтах.

Рожевий шпак (Pastor roseus L.), птах родини шпакових ряду горобцеподібних; довж. тіла 21-24 см, вага 65-90 г. На Україні зустрічається гол. ч. у півд.-сх. р-нах степ. зони, на півд. Полтавщині, в Криму. Гніздиться колоніями на скелях, у норах по кручах та ярах, зрідка у будівлях. Корисний птах — знищує сарану і прямокрилих.

Рожественський Борис (1874 — 1943), вчений аґроном родом з м. Пермі, д. чл. Всесоюзної Академії С.-Г. Наук ім. Леніна (з 1935). Працював на Іванівській дослідній станції (1902 — 07), в Укр. Н.-Д. Ін-ті Рослинництва (Харків) і Харківському С.-Г. Ін-ті (1931 — 41; з 1934 проф.), У 1909 організував Харківську селекційну станцію, якою керував упродовж 18 pp. Праці з питань угноєння, методики дослідної праці тощо.

[Рожественський Борис († Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Рожище (III — 6), с. м. т. на зах. Волині, над р. Стиром, р. ц. Волинської обл.; 9 300 меш. (1966). Ремонтний, плодоконсервний і маслоробний зав., прядильноткацький, мебльова фабрика; зооветер. технікум. Вперше згадане 1377.

Рожнітів, Рожнятів (V — 5), с. м. т. б. підніжжя Ґорґанів, поблизу р. Лімниці; р. ц. Івано-Франківської обл.; З 100 меш. (1970). Ліс. пром-сть, замок з 13 в. Р. відомий з 12 в.

Рожок Григорій (1899 — 1944), оперовий співак, драматичний тенор, співав у Київ. та Дніпропетровській операх (1930 — 41); Радамес («Аїда» Дж. Верді), Хозе («Кармен» Ж. Бізе), Герман («Винова краля» П. Чайковського). Помер у Німеччині.

[Рожок Григорій, співав у Київ. (1930 — 35) та Дніпропетровській (1935 — 37) операх. — Виправлення. Т. 11.]

Рожок Степан (* 1917), маляр і мистецтвознавець родом з Калущини на Зах. Україні. Вчився в Академії Мистецтв у Мюнхені і в Пенсільванській Мист. Академії у Філядельфії (1952 — 57), учасник її виставок й ОМУА. Ст. на мист. теми.

Розанов Гавриїл, у світі Василій (1781 — 1856), архиєп. катеринославський, пізніше херсонський, дослідник історії Півд. України і Запоріжжя. Крім ін. праць, опублікував розвідку про запор. Самарський манастир (1838), «Хронологическое и историческое описание церквей Херсонской епархии» (у «Чтениях Одесского Общества Истории и Древностей», т. II, 1848) та Очерк повествования о Новороссийском крае...» (там же, т. III і V, 1857). Видав «Спогади запорожця Микити Коржа» (1842).

[Розанов Гавриїл (1781 — 1858). — Виправлення. Т. 11.]

«Розбудова Держави», бюлетень-квартальник, орган студентської націоналістичної орг-ції «Зарево», виходив з 1949 у Мюнхені (на циклостилі), з 1951 друком у Монтреалі, з 1954 у Клівленді і 1955 — 57 у Денвері (ЗДА); ред. М. Антонович (1949 — 54), пізніше Б. Винар. Спочатку ідеологічний ж. студентів групи полк. А. Мельника, згодом — державницької думки, присвячений актуальним питанням. У «Р. Д.» співпрацювали фахівці різних ділянок україністики і совєтознавства.

«Розбудова Нації», ідеологічний орган Проводу Укр. Націоналістів, заснований у січні 1928. «Р. Н.» виходила у Празі, спершу як місячник, з 1931 — двомісячник. Видавець М. Сціборський, гол. ред. В. Мартинець. Крім них, в «Р. Н.» активно співпрацювали: Д. Андрієвський, Ю. Васиян, О. Грицай, М. Капустянський, Є. Коновалець, З. Кузеля, М. Кушнір, П. Макаренко, О. Мицюк, М. Омелянович-Павленко, Є. Онацький і багато ін., у тому ч. і чужинці. Видавана леґально в Чехо-Словаччині, «Р. Н.» була кольпортована нелеґально в Польщі й Румунії. Перестала виходити восени 1934, разом з органом УВУ «Сурма», у зв’язку з поліційними репресіями в Чехо-Словаччині й Німеччині після атентату ОУН на мін. Пєрацького у Варшаві.

«Розвага», тижневик полонених українців рос. армії у таборі в Фрайштадті (Австрія) у 1915 — 18 pp.; вийшло 134 чч.

Розвадовський Вячеслав (1878 — 1943), маляр і педагог, родом з Одеси; закінчив Одеську мист. школу і Петербурзьку Академію Мистецтв (у А. Куїнджі). У 1904 — 06 організував перші укр. пересувні мист. виставки по Херсонській, Полтавській, Харківській, Чернігівській, Київ. і Подільській губ., з каталогом укр. мовою («Опис картин нар. виставки»). У 1905 заснував у Кам’янці Подільському мист. школу (з укр. мовою навчання) й інтернатом при ній для сел. дітей; 1912 засланий до Туркестану, де працював педагогом і досліджував нар. мистецтво; там і помер. Мист, спадщина Р. — пейзажі й жанрові картини («Гуцулка», «Гопак», «Жнива.», «У Бескидах», «Над Дніпром» та ін.).

[Розвадовський Вячеслав (1875 — 1943, Ташкент). — Виправлення. Т. 11.]

Розвадовський Тадей (1866 — 1928), поль. генерал, 1918 — 19 командувач протиукр. фронту.

Розвадовський (Rozwadowski) Ян Міхал (1867 — 1935), видатний поль. мовознавець, індоевропеїст і славіст молодограматичного напряму, проф. Краківського Ун-ту (з 1904), чл. (1925 — 28 през.) Поль. АН, співзасновник та співред. ж. «Rocznik sławistyczny» (з 1908) та «Język polski» (з 1913). Праці з слов. мовознавства, в тому ч. й про півд.-білор. й поліські дифтонги та про слов. назви річок (зокрема й півн.-зах. України) як джерело для визначення прабатьківщини слов’ян. Бібліографія праць у «Symbolae grammaticae in honorem I. Rozwadowski» 1, 1927, Кр. і «Wybór pism», 1 — 3, В. 1959 — 61.

Розгін Іван (1897 — 1972), біолог-патолог родом з с. Куманова на Поділлі; 1928 — 32 керівник катедри заг. і експериментальної патології Всеукр. Ін-ту Експериментальної Ветеринарії у Харкові, 1932 — 41 проф. патології і гігієни с.-г. ін-тів Дніпропетровського і Білої Церкви; у 1930 — 41 співпрацював у Ін-ті Експериментальної Біології і Патології ім. О. Богомольця у Києві. На еміґрації в Німеччині (проф. УВУ, Укр. Техн. Госп. Ін-ту та Правос. Богословської Академії) і ЗДА (наук. співр. Ін-ту для дослідження пістряків); д. чл. НТШ і УВАН. Бл. 80 наук. праць з біології, патології, онкології та ветер. медицини; підручники з тваринництва і ветеринарії для сер. і вищих шкіл. Гол. праці: «Обмін речовин у тварин при лихих новотворах» (1930), «Роля бактеріофага у варіябільності віруса і вакщин В. anthracis» (1937), «Матеріяли до вивчення резистентності організму до пістряків» (1953), «Тваринництво України» (1969 — 71) та ін.

[Розгін Іван († Детройт, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]

Розділ (IV — 5), с. м. т. на півд.-зах. Опіллі, Миколаїського р-ну Львівської обл., 6 500 меш. (1965), Швейна фабрика, пивоварний зав. Р. заснований 1571.

Роздільна (VII — 11), м. у зах; частині Причорноморської низовини, р. ц. Одеської обл.; 16 200 меш. (1967). Заснована у 1870-их pp. у зв’язку з прокладенням залізниці, з 1890-их pp. значний зал. вузол. Хлібний, маслоробний, виноробний зав., пром. і харч. комбінати.

Роздільський Богдан (* 1916), лікар-невропатолог родом з Лемківщини. Студії у Познані, Львові та в Монтреалі і в Саскачеванському Ун-ті, у якому працює як проф. з 1962 (його звич. проф. з 1973), д. чл. НТШ. Публікації (перев. англ. мовою) з патології нервової системи, вроджених дефектів мозку, інфекційних та деґенеративних процесів нервової системи, особливо екстрапірамідальної; експериментальні праці з ділянки проникности кровоносних судин мозку, у яких застосував вперше методу авторадіографії. Р. досліджував питання токсичности жовчового барвника білірубіни на нервову систему новонароджених, т. зв. ядерної жовтяниці (Kernicterus).

[Роздільський Богдан (* Воля Цеклинська, Яслівський пов., Галичина). — Виправлення. Т. 11.]

Роздольне (до 1944 — Ак-Шеїх; VIII — 14), с. м. т. на Крим. низовині, Чорноморського р-ну Крим. обл.; 4 100 меш. (1966). Засноване 1875 — 78 pp.

Роздольський Данило (1875 — 1902), гр.-кат. свящ. в Галичині, композитор церк. творів, музика до слів Т. Шевченка «Сонце заходить».

Роздольський Осип (1872 — 1945), брат Данила, етнограф, клясичний філолог і перекладач родом з Збаражчини (Галичина), д. чл. НТШ (з 1930). Працював учителем у гімназіях Коломиї, Перемишля і Львова.

Р. — збирач і дослідник укр. нар. музики, записав у 1900-36 pp. 3 000 нар. пісень з мелодіями. Співпрацював з І. Франком, В. Гнатюком, Ф. Колессою, С. Людкевичем. Зібрані ним матеріяли були опубліковані в «Етногр. Збірнику» НТШ: «Гал.-руські нар. казки» (1895, 1899), «Гал. нар. повелі» (1900) та «Гал.-руські нар. мелодії» у 2 тт., 1906, 1907). Перекладач «Евтифрона» Платона (1906) й ін. творів грец. літератури укр. мовою, як також новель й оп. В. Стефаника, Л. Мартовича, С. Васильченка і драм Лесі Українки нім. і поль, мовами.

[Роздольський Осип (* Добриводи — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Роздольський Роман (1898 — 1967), марксолог та екон. історик, син Осипа, нар. у Львові. Студіював у Празі й Відні, 1921 — 22 ред. ж. «Наш Стяг» (псевд. Прокопович) та перший гол. Тимчасового ЦК Компартії Сх. Галичини; був одним з засновників і керівників КПЗУ, але з 1926 від партійної діяльности відійшов. У 1927 — 31, перебуваючи у Відні, був наук. співр. Моск. Ін-ту Марксизму-Ленінізму (вивчав марксистські першоджерела під керівництвом Д. Рязанова й І. Рубіна), після його розгрому вивчав віденські архіви стосовно нар. госп-ва Галичини та всієї Австр. Імперії 18 в. У 1934 — 39 перебував у Львові, пізніше в Кракові, 1942 — 45 в’язень нім. концтаборів, з 1945 — в Детройті. Автор монографій: «Die grosse Steuer- und Agrarreform Josefs II» (1961), «Stosunki poddańcze w dawnej Galicji» (1962, 2 тт.), «Friedrich Engels und das Problem der Geschichtlosen Völker» (1934; перше історіографічне дослідження марксистських поглядів на питання національностей), «Zur Entstehungsgeschichte des Marxschen „Kapital“» (1968 — 69, 2 тт., два наклади) та багато ст. Праці Р. стосуються походження й розвитку теорій Маркса-Енґельса, соц.-екон. історії, суспільних і рев. рухів та ідей у Сх. Европі 18 — 19 в., у тому ч. й на Україні. В сучасній зах.-евр. наук. літературі Р. визнають за знавця Марксової теорії і одного з представників неомарксизму, бо він цілком по-новому тлумачив «Капітал» Маркса.

[Роздольський Роман († Детройт, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]

Роздольський гірничо-хемічний комбінат, див. Новий Роздол.

Роздори (V — 16), с. м. т. Синельниківського р-ну Дніпропетровської обл., положене над р. Нижньою Терсою (сточище Дніпра); 4 800 меш. (1966). Керамічний зав. Р. засновані 1778 р.

Розе Федір (* 1902), невропатолог, проф. (з 1964) Дніпропетровського Мед. Ін-ту. Автор бл. 80 наук. праць перев. в галузі ревматичних захворювань нервової системи.

[Розе Федір (1902 — 84). — Виправлення. Т. 11.]

Розенбаум Соломон (1885 — 1941), маляр, нар. в Полтаві, учився з Одеському Художньому Училищі і Петербурзькій Академії Мистецтв; чл. АХЧУ. «Околиці Полтави» (1926), «На Дніпрельстані» (1928), «Зимовий день», «Лісова поляна», «Над Дніпром», «Зима», «Осика» (1936) та ін.

[Розенбаум Соломон († Полтава). — Виправлення. Т. 11.]

Розенберґ Альфред (1893 — 1946), нім. націонал-соц. політик і ідеолог родом з Естонії; близький співр. А. Гітлера, мав вплив на його концепцію здобути для німців «життєвий простір» на Сх. Европи. З липня 1941 мін. Сх. Окупованих Територій, які охоплювали також Райхскомісаріят України. Проєкт Р. розчленувати Сов. Союз був прийнятий Гітлером, натомість відкинутий плян здобути) симпатії для Німеччини нерос. народів шляхом тимчасового створення їхніх нац. держав і збройних сил. На адміністрацію Сх. Р. не мав великого впливу, його намагання послабити винищувальну політику Гітлера, Гімлера і свого підвладного райхскомісара України Е. Коха залишилися безуспішними. Р. був засуджений Нюрнберзьким Трибуналом у процесі «гол. воєнних злочинців» на кару смерти.

[Розенберґ Альфред (* Ревель [тепер Таллін] — † Нюрнберґ). — Виправлення. Т. 11.]

Розенберґ-Чорній Людвик († 1940), політ. діяч жид. роду, вихованець укр. гімназії в Рогатині. 1914 — 16 — у Леґіоні УСС; 1916 — 17 — у рос. полоні, згодом сотник СС. Після повернення до Галичини був чл. УВО, пізніше став діячем КПЗУ. Після больш. окупації Галичини розстріляний.

[Розенберґ-Чорній Людвик, м. б. Розенберґ (псевд. Чорній, Львівський) Людвик († Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Розенко Петро (* 1907), інж. вугільної пром-сти родом з Донбасу. У 1937 — 50 працював в урядовому апараті паливної пром-сти в Москві, у 1950 — 54 — керівник вугільних підприємств на Донбасі, 1954 — 57 — заступник гол. Ради Мін. УРСР, 1957 — 59 — перший заступник гол. Держпляну УРСР і мін. УРСР; 1959 — 63 та з 1967 гол. Держпляну УРСР. Ст. в пресі та екон. журн. з питань плянування нар. госп-ва. Після централізації управління 1985 виступав за збереження прав Держпляну УРСР та за територіяльне плямування.

Розенштейн Яків, віольончеліст, проф. Харківської Консерваторії, дириґент опери і симфонічної оркестри при радіостанції у Харкові (1920-і до пол. 1930-их pp.) і Київ. опери (1935 — 41). Під його керівництвом відбулися перші виконання численних оркестрових творів тогочасних молодих композиторів, зокрема К. Данькевича («Лілея» 1940) та ін.

Розівка (VI — 17), с. м. т. на Приозівській височині, Куйбишевського р-ну Запор. обл.; 6 000 меш. (1966). Маслоробний і по переробці етерних культур зав., цегельня, пром. і харч. комбінати. Р. заснована в сер. 19 в.

Розкольники, див. Старообрядці.

Розлучення, розлука, розв’язання законного шлюбу у встановленому законом порядку за життя обох дружин. Диз. Родинне право.

Кількість зареєстрованих розлук в УССР така:

Рознійчук Іван (1910 — 45?), закарп. сатирик, відомий під псевд. Марка Бараболі, за фахом учитель. У 1928 — 35 часто виступав з гумористичними нарисами і гострою сатирою у періодичних вид. Закарпаття на суспільно-політ. і культ. теми. Вибрані праці (видані в зб. «З-під їдкого пера Марка Бараболі» (1941) та «Тутешняцька губернія» (1970).

[Рознійчук Іван (1910, Требушани [тепер Ділове], Закарпаття — ?). — Виправлення. Т. 11.]

Розов Володимир (1876 — 1940), філолог, викладач Київ. Ун-ту і Ніжинського Іст.-Філол. Ін-ту, 1919 р. еміґрував до Юґославії, де й помер; працював викладачем рос. мови в ун-тах у Скоп’ї й Загребі; підготував до друку укр. грамоти 14 — 15 вв. (надруковані як вид. Рос. АН з рос. примітками 1917 p., у формі кн. вийшли 1928 р. у вид. УАН; «Укр. грамоти, І: 14 в. і перша пол. 15 в.»); автор ст. про мову цих грамот і про вивчення історії укр. мови (ЗНТШ, 77 — 78, 1907) та ін. У рукописній спадщині Р. залишилися топо- й антропонімічний іст.-геогр. показник до його зб. грамот і праці з історії укр. та рос. мови й культури (архів у Ін-ті Мовознавства в Києві).

[Розов Володимир (* Київ — † Загреб, Хорватія). — Виправлення. Т. 11.]

Розрив-трава (Impatiens L.), рід зіллястих рослин, з черговими листками, з родини бальзамінуватих. На Україні 3 дикорстучі однорічні види: Р.-т. звичайна (I. noli-tangere L. = L. noli-metangere Crantz), росте на вогких місцях в ярах, по берегах річок у лісах і на болотах — на Поліссі, в Лісостепу й у Карпатах; Р.-т. дрібноквіткова (I. parviflora DC.), заносна рослина, яка з батан. садів поширюється по тінистих вогких місцях; Р.-т. Ройля (I. Roylei Walp. ), яку культивують по садах. По садах також розводиться як декоративна Р.-т. бальзамін (I. balsamina L.), квітки білі, рожеві або пурпурові, іноді строкаті.

«Розсвіт», тижневик (1916), згодом двотижневик полонених українців, вояків рос. армії у таборі в Раштаті (Німеччина) у 1916 — 18 pp.; ред. В. Сімович, Г. Петренко, П. Мороз.

Розсипне (V — 19), с. м. т. на Донбасі, підпорядковане Торезькій міськраді (Донецька обл.), 7 200 меш. (1966). Кам’яновугільні шахти. Р. засноване 1900 р.

Розсудов-Кулябко Василь (1863 — 1930), актор героїчного пляну, 3 1885 р. у трупі М. Старицького, потім у трупах М. Кропивницького (як режисер), у Т-ві братів Тобілевичів, О. Суслова, М. Васильєва-Святошенка; останні роки в Театрі ім. Т. Шезченка в Дніпропетровському. Виконував партії: Івана в прем’єрі «Катерини» М. Аркаса, Богдана Хмельницького і Бурлаки в одноіменних п’єсах М. Старицького і І. Карпенка-Карого.

Розточчя, звужене горбисте пасмо 15 — 20 км завширшки і до 400 м заввишки, яке простягається у напрямі зі Львова на півд. сході до Томашова, Щебрешина і Красніка на півн. зах. Над прилеглими рівнинами — Надсянською низовиною на півд. зах. і Надбужанською котловиною на півн. сх. P. підноситься на 100-150 м; на півн. зах. воно з’єднується з Холмською і Люблінською височинами. Р. становить собою несиметричну антикліналю, складену з крейдових і дол. міоценових відкладів, вкритих льодовиковими шарами і лесом; його межі з Надсянською низовиною і Надбужанською котловиною покриваються з лінією скидів. Півд.-зах. схили Р. порівняно прямолінійні, східчасті; півн.-сх. більше розчленовані з останцевими горбами. Води з зах. схилів Р. опливають до Сяну його притоками: Шклом, Вишнею, Любачівкою і Танвою, з сх. — до Вепра і Бугу річками Полтвою, Ратою, Солокією і Гучвою; на півдні Верешиця пливе до Дністра, так що через півд. Р. проходить евр. вододіл між Чорним і Балтицьким морями. Долини рік широкі, перев. забагнені, творять подекуди стави (напр., у долині Верешиці); вони втинаються на 5070 м, і тому Р. має краєвид мальовничого ерозійного низькогір’я. У місцях нагромадження лесу поширені яруги і балки, у нагромадженнях пісків — еолові форми («львівська Сагара»). Переважають ґрунти світло-сірі та сірі ліс, у зниженнях — дерново-підзолисті, місцями дерново-глейові.

Р. являє собою кліматичне, фльористичне і фавністичнз пограниччя. Воно є перешкодою зах. і півн.-зах. вітрам, що приносять вологість; атмосферичних спадів тут багато (понад 700 мм), що спричинює велике нагромадження ґрунтових вод на півд. зах. На Р. трапляються представники фльори і фавни Поділля, Полісся, Карпат і заг.-евр. Тут проходять межі суцільного поширення ялиці, смереки, бука й модрини. Ліси — мішані (бук, ялиця, дуб), на піщаних масивах соснові бори. Ліс становить 40%, орна земля 30% всієї площі. Оселі й шляхи положені здовж P.; більші м. розташовані там, де перехід через Р. легкий: Львів, на півн. зах. Жовква (Нестерів), Рава Руська, Белзець, Томашів й ін.; на півд. зах. — Івано Франкове, Немирів Білгорай та ін.

Півн.-зах. Р. є на поль. етнічній території, сер. лежало до 1946 на укр.-поль. етнічному пограниччі — на Холмщині, майже все півд. Р. становить і тепер частину укр. етнічної території та входить до складу УССР.

В. Кубійович

Розумовський Кирило (1728 — 1803), граф, гетьман України (1750 — 64), рос. ген.-фельдмаршал; за допомогою брата Олексія був викликаний до Петербурґу, звідки посланий був, під опікою адьюнкта Академії Наук Г. Теплова, в осв. подорож за кордон (Німеччина, Франція, Італія), де перебував у 1743 — 45. Повернувшися до Петербурґу, 1745 був призначений през. Академії Наук і 1746 одружився з родичкою цариці Єлисавети Катериною Наришкіною. Коли у 1740-их pp., на домагання укр. старшини, підтриманої Олексієм P., рос. уряд погодився відновити гетьманат, P. K. було обрано гетьманом на раді в Глухові, у лютому 1750. Було відновлено автономію Гетьманщини, й права гетьмана поширено на Київ й Запоріжжя. Відання укр. справами в Петербурзі було передано з Сенату до Колеґії закордонних справ.

Р. намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну укр. державу евр. типу. У процесі цієї перебудови виявилися дві гол. політ. течії серед вищої коз. старшини. Одна з них, консервативна (речником її були ген. писар А. Безбородько й ген. підскарбій Михайло Скоропадський), намагалася, зберігаючи традиційний коз. устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої. За гетьманування Р. Гетьманщину було поділено на пов., запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760 — 63), війтівські посади у великих м. передано до коз. старшини. Поширилися політ. права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з’їздах «зібраннях», а згодом (1763 — 64) у «Ген. зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проєктів держ. реформ. Термін «шляхетство» став офіц. назвою коз. старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам не-коз. верств (духовенство, міський патриціят тощо).

Друга політ. течія, до якої належали гол. представники молодої старшинської інтеліґенції, що здобували часто високу освіту в Зах. Европі (речником їх були брати Туманські, зокрема Василь, майбутній ген. писар), шукала зразків для держ. перебудови своєї країни на Зах. й воліла встановити на Україні, в дусі освіченого абсолютизму, гетьманську монархію, спадкову в роді P., але з наданням їй певних конституційних форм парляментарного типу («Ген. зібрання»). Ця течія набрала більшого впливу на поч. 1760-их pp., коли вона 1764, мабуть, за згодою Р. зробила спробу висунути свої домагання не лише на Україні, але й перед рос. урядом.

Це пожвавлення укр. політ. життя й думки за Р. було пов’язане з діяльністю самого Р. Він намагазся, але без успіху, дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток укр. торгівлі й пром-сти, розпочав широку програму «нац. строєній», у зв’язку з проєктом перенесення столиці до Батурина (цими заходами керував Г. Теплов), реформував коз. військо («воїнська екзерциція», за проєктом полк. лубенського Івана Кулябки, та ін. заходи), плямував відкриття ун-ту в Батурині, сприяв розвиткові укр. науки (зокрема іст.), літератури й мистецтва.

Широка програма модернізації Гетьманщини й участь у ній P., а ще більше політ. активізація укр. шляхетства цілком розбіглася з цілями рос. уряду, який ще з 1750-их pp. почав щораз більше обмежувати екон. й політ. права України (указ 1754 про контроль над фінансами Гетьманщини; скасування індукти й евекти у 1754; ліквідація митного кордону між Росією й Україною 1755; вилучення Києва з під влади гетьмана; передача укр. справ знову у відомство Сенату і контроль над наданням урядів і маєтків гетьманом тощо). Новий уряд Катерини II посилив централістичну політику щодо України. З другого боку, соц. політика Р. й перетворення Гетьманщини на державу шляхетського типу поглибили соц. суперечності, а династичні пляни Р. викликали опозицію й опір з боку шляхетської аристократії. До того додалися ще великі втрати України в наслідок її участи у Семилітній війні. У цих умовах Катерина II скористалася з петиції про спадкове гетьманство в роді P., і 1764 примусила Р. зрезиґнувати з гетьманства, за що йому збережено було становище високого достойника Рос. Імперії, забезпечено велику пенсію й надано було у власність кол. гетьманські маєтки, зокрема Батурин. Кілька pp. (1765 — 67) P. провів за кордоном, а з сер. 1770-их pp. оселився на постійно в Батурині, де помер і був похований.

[Розумовський Кирило (29.3.1728, Лемеші, Козелецька сотня, Київ. полк — 15.1.1803). — Виправлення. Т. 11.]

О. Оглоблин

Розумовські, графський (і князівський) рід коз. походження з Чернігівщини, Яків Романович і син його Григорій Розум († бл. 1730) були реєстровими козаками козелецької сотні київ. полку. Старший син Григорія Р. — Олексій Р. (1709 — 71), згодом граф (з 1744), обер-еґермайстер і ген.-фельдмаршал (1756), був (з 1731) співаком придворної капелі в Петербурзі й фаворитом царівни Єлисавети Петрівни, яка, ставши імператрицею, таємно одружилася з ним (1742). Завдяки цьому, вся родина Р. та їх родичі й свояки дістали великі маєтки, посади і впливи в Рос. Імперії. За підтримкою Олексія P., було відновлено гетьманство на Україні, й гетьманом став його брат — Кирило P., одружений з родичкою цариці — К. Наришкіною. З їх синів, старший — граф Олексій Р. (1748 — 1822), був мін. нар. освіти (1810 — 16), сприяв поширенню мережі початкових шкіл та гімназій, дбав про поліпшення метод навчання, цікавився особливо природничими науками і в своєму підмоск. маєтку — с. Горенках створив великий ботан. сад і зібрав найбільшу в Імперії бібліотеку з природознавства; разом з тим він був містиком і масоном та віцепрез. Рос. Біблійного Т-ва. Його нешлюбні діти дістали ім’я Перовських. Другий син гетьмана — граф (з 1814 — кн., з 1815 — світлійший) Андрій Р. (1752 — 1836), рос. дипломат, був послаником у Неаполі (1777 — 84) і Швеції (1786 — 88), амбасадором в Австрії (1790 — 99, 1801 — 07) і керівником рос. делеґації на Віденському Конґресі (1814 — 15); сам добрий скрипаль (чл. струнного квартету), був меценатом мистецтва, протектором і приятелем Бетговена (який присвятив Р. З струнні квартети, опус 59 і 5 та 6 симфонії), знав Гайдна й Моцарта, вібрав картинну ґалерію й побудував у Відні, де постійно жив після відставки, кілька репрезентативних будов, на що витратив величезні кошти, чим спричинив занепад своїх маєтків на Україні, які потім перейшли до Скарбу. Третій син гетьмана, граф Григорій Р. (1759 — 1837), вчений мінералог, почесний чл. Рос. Академії і багатьох евр. наук. т-в, оселився у Моравії, де діти його (від другого шлюбу, не визнаного в Росії) та їх нащадки створили австр. лінію графів P., яка існує й досі (рос. лінія Р. вигасла ще в другій чверті 19 в.).

О. О.

Розхідник (Glechoma L.), рід багаторічних зіллястих рослин з повзучими стеблами і підведеними квітконосними гілками з синьо-фіялковим віночком, з родини губоцвітих. На Україні — 2 види: Р. звичайний (G. hederacea L. = Nepeta glechoma Benth.), має етерову олію, чинбарські речовини, гірку речовину, сапоніни, смолу. Росте на вологуватих затінених місцях на узліссях, у чагарниках, при берегах рік, на золотих луках, а також як бур’ян; Р. волосистий (G. hirsuta L.) росте у широколистястих лісах, між, чагарниками по всій Україні, але в Степу рідше, у Криму не зустрічається.

Ройовий, в Армії УНР підстаршинська ранґа (див. Ранґи військові); в Укр. Гал. Армії — означення функції командира рою.

Ройтер Володимир (1903 — 73), фізико-хемік родом з Дніпропетровського, д. чл. АН УРСР (з 1961). З 1929 р. працював в Ін-ті Фіз. Хемії АН УРСР, одночасно у вищих учбових закладах Дніпропетровського (з 1934 — проф.) і Києва. Основні праці стосуються теорії гетерогенної каталізи, макрокінетики на пористих каталізаторах, кінетики й механізму конкретних каталітичних процесів у хем. пром-сті тощо.

Рокачевський Опанас (1830 — 1901), маляр-портретист іродом з Києва. Закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв; з 1860 р. акад., відтоді очолював Малювальну школу при Києво-Печерській Лаврі. Портрети: «Дочка», «Невідома», «Селянка», «Ліцеїст» — всі у Київ. Держ. Музеї Укр. Мистецтва. Дотримувався акад. напрямку в мистецтві.

[Рокачевський Опанас († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Рокитне (II — 8), с. м. т. на Волинському Поліссі, р. ц. Рівенської обл.; 5 100 меш. (1966). Склоробний зав., пром. і харч. комбінати. Р. вперше згадується 1586.

Рокитне (IV — 11), с. м. т. на Придніпровській височині над р. Россю, р. ц. Київ. обл.; 5 100 меш. (1966). Зав. залізобетонних виробів, ґранітний кар’єр, харч. пром-сть. Вперше згадане 1590.

Рокитне (III — 16), с. на Слобожанщині, р. ц. Білгородської обл. РСФСР; 1926 у Рокитнинській волості українці становили 49,1% всього населення.

Рокицький Микола (1901 — 44), маляр-монументаліст родом з зах. Волині. Закінчив Київ. Художній Ін-т (учень М. Бойчука); чл. АРМУ, орієнтувався на зах.-евр. мист. течії, гол. постімпресіонізм; виставлявся з 1927. Розписи фресками: у Київ. Художньому Ін-ті «Зміна» (1927), «Свято врожаю» (разом з О. Мізіном) у Сел. Санаторії ім. ВУЦВК в Одесі (1928); «Біля яблуні» (1925); індустріяльні мотиви у циклі «Доменний цех», «Ковалі» (1929); з іст.-рев. тематики — «Оборона Луганського» (1932) та ін. Критикований за «формалізм» і стилізацію, перейшов на соц. реалізм («Похорони бойового товариша», 1935; картини для тематичних декоративних килимів тощо). Див. монографію М. Є. Холостенка «Микола Рокицький», 1933.

[Рокицький Микола (* Заріччя, Ковельський пов. — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Рокітник, див. Зіновать.

Рококо, антагоністичний стиль до барокко, що в першій пол. 18 в. дійшов (з Франції і Австрії) на Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 70-их pp. поширився по всій території. Творчим рушієм доби Р. у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») барокко чи рації («raison») клясицизму.

Стиль Р. створений для жінки й пристосований до її смаку, у мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними і химерними формами («грайливе» P.). Він виявився насамперед у розплянуванні і декорації інтер’єру (палаців, церков, костьолів) при чому скульптура (перев. поліхромована) стала істотною частиною: архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу Р. широко розвинулося мист. ремесло — ювелірство, порцеляна, меблі.

Кращі зразки архітектури доби Р. на Україні: Покровська (1766) і Набережно-Миколаївська (1772 — 74; архітект І. Григорович-Барський) церкви на Подолі, Лаврська дзвіниця (1731 — 45; архітект Й. Шедель), Андріївський собор (1747 — 53; архітект Б. Растреллі) — у Києві, ратуша в Бучачі (1751) і катедра св. Юра у Львові (1745 — 70; Б. Меретина-Мардерера), собор Різдва Богородиці в Козельці на Чернігівщині (1752 — 63; архітект А. Квасов і І. Григорович-Барський), собор Успіння Почаївської Лаври (1771 — 83; архітект Ґ. Гофман), римо-кат. костьоли Домініканів (1745 — 49; архітект А. Мощинський і Т. Таловський) у Тернополі й (1747 — 64; архітект Я. де Вітте) у Львові, парафіяльний костьол у Ходмі (1753).

Центром розвитку скульптури Р. був Львів. У добу раннього Р. тут працювали перев. майстрі нім. походження, автори численних статуй, що прикрашали римо-кат. костьоли: Т. Гуттер, К. Кученратнер (костьол Бернардинів у Львові), Т. Фершер (у Белзі), Ю. Маркварт (у Жовиві і костьол Єзуїтів у Львові) та ін. З 1740-их pp. перев. у палацовій скульптурі працювали майстрі французи (Лябен) або франц. школи (палаци у Підгірцях, Рівному, Одеську, Жовкві й ін.). Визначними представниками пізнього Р. були С. Фессінґер (кам’яна статуї на фасадах костьолів у Підгірцях, Домініканів і Марії Магдалини у Львові), А. Осинський (вівтарні фігури в костьолах Бернардинів у Збаражі, Домініканів у Львові та ін.) і Й. Пінзель (скульптури для фасади катедри св. Юра і Розп’яття для костьолу св. Мартина у Львові, для ратуші й церкви у Бучачі, костьолу їв Монастириськах, барельєфів у церкві й костьолі в Городовиці та ін.). До цього періоду належить серія фігур під барабаном бані костьолу Домініканів у Львові колективної роботи. В останньому етапі розвитку скульптури P., в кін. 1760-их pp., працювали уже перев. місц. майстрі: С. Стражевський, М. Філевич, М. Полейовський, Й. Оброцький та ін., гол. при оздобленні катедри св. Юра і переобладнанні римо-кат. катедри у Львові, а також у Перемишлі, Почаєві, Володаві й ін.

Стиль Р. вніс істотні зміни як у побудову, так і в декорацію іконостасів. Іконостаси Р. не мають суцільної площі і не зберігають симетрії та структурної логіки. Як декоративні елементи (або замість ікон) подекуди з’являються скульптурні зображення. Тлом для орнаментики царських врат виступає решітка або штахетка, виноградну лозу замінюють мушлі або арнамент з тонких вигнутих галузок, перестилізованих на зразок мушлів, а також орнамент у формі вогника, гусениці тощо. Кращі іконостаси доби Р. були у Києві в церквах: Успенській на Подолі, Щекавицькій, Петра і Павла, Георгіївській, Трьох Святителів, Видубецького Михайлівського манастиря, деяких церков Лаври; також у Ромні (1764), Ізюмі, Лохвиці, Гадячому, Козельці, Чемерисах Волоських (1766), Яришеві (1768), Печанівці (1771) та ін.; на Волині в Борках б. Крем’янця і Жолобках б. Шумського. В Галичині у Львові в катедрі св. Юра, у церквах Успенській, Миколаївській і св. Духа, у Миколаївській церкві в Золочеві (1765), Бродах, Романові, у Покровській церкві в Бучачі, у Білій, Галичі, Новиці, Болехові, Креховичах (з фігурним Преображенням Господнім), Пійлі, Підбірцях, Жиравці (1770), Руданцях, Нагірцях, Зборові, Пикуловичах, Гриневі (фігурний Юрій Переможець), Скваряві Новій та ін. Іконостаси виготовляли столярно-різьбарські майстерні Києва, Чернігова, Львова, Жовкви й ін. Вплив стилю позначився і на іконописі. Зокрема у церквах у Сорочинцях, Березні («Гріхопадіння»), Св.-Покровських церквах у Межиріччі («Сон Якова», «Зішествіє в пекло», «Видіння Савла», «Усікновенія») і в Смілі (евангелисти, життя мучениці Варвари), фрески у Троїцькому манастирі в Чернігові («Видіння Савла») та ін. У графіці помітний вплив Р. у І. Филиповича (орнаментика на портреті І. Сапіги) й ін.; у ґравюрі у І. Зарицького, чернігівського ґравера на міді (Богородиця в картуші) та ін.

У мист. промислі поряд ремісничих центрів і орг-цій, виникли гетьманські меблярські майстерні на Чернігівщині й магнатські у Корці та ін. У меблярстві працювали майстрі-різьбарі з Глухова, Ніжена, Олеська. Меблі доби Р. легкі, малі, м’які, вигнутої форми, мальовані білим з золоченою різьбою. Основний декоративний мотив — мушля. Порцеляну в стилі Р. виробляли фабрики у Корці, Волокитині та ін. за зразками севрських виробів (див. стор. 2 270 — 71). Високий мист. рівень виявляло ювелірство доби Р.

Література: Січинський В. Історія укр. мистецтва. І. Архітектура. Нью-Йорк 1956; Мистецтво другої пол. XVII — XVIII ст. у Історії укр. мистецтва в 6 тт., т. III. K. 1967; Драган М. Укр. декоративна різьба, К. 1970; Петренко М. Укр. золотарство XVI — XVIII ст. К. 1970; Tomkiewicz W. О potrzebie integracji badań nad rokokiem у кн. Granice sztuki. В. 1972.

С. Янів

Рокосовська (Rokossowska) Софія, збирач і дослідник укр. фолкльору на Волині, упорядник зб. «Wesele i pieśni ludu raskiego ze wsi Jurkowszczyzny, w powiecie Zwiahelslkim na Wołyniu», «Pieśni z Jurkowszczyzny» та ін., друкованих у вид. «Zbiór wiadomości do antropologii ludowaj» (1883 — 89) і «Materiały antropologiczne, archeologiczne i etnograficzne» (1897).

Роксоляна (Лісовська Настя; 1505 — 61), дружина тур. султана Сулеймана I, дочка свящ. з м. Рогатина (Галичина); 1520 полонена під час нападу на Рогатин крим. татарами, попала до султанського гарему. Як дружина Сулеймана, мала великий вплив на чоловіка й тур. політику, подбала посадити на тур. престол свого сина Селіма. Про Р. написані — опера Д. Січинського «Роксоляна» (1908 — 09), повісті О. Назарука (1930), С. Плачинди і Ю. Колісниченка («Неопалима купина; 1968), драма Г. Якимовича (1869) та роман М. Лазарського «Степова Квітка» (1965), студія І. Книш «Імператорська кар’єра Анастазії Лісовської» у «Відгуки часу» (1972).

[Роксоляна (Лісовська Настя) (1505, Рогатин — 15.4.1558 [за ін. даними 1561], Істамбул), дружина тур. султана Сулеймана I Кануні [Законодавця] (Süleyman I Kanunî, 1495 — 1566). Роман П. Загребельного „Роксолана“ (1980). — Виправлення. Т. 11.]

Роксоляни, сарматське кочове плем’я (див. Сармати), що у 2 в. до Хр. перекочувало у сх. частину чорноморських степів. Р. вели боротьбу з скитами, Понтійським царством (у Криму) і грец. колоніями. У сер. І в. нової ери частина Р. перекочувала в степи між дол. Дніпром та Дунаєм. Бл. 70 pp. P. зайняли провінцію Мезію, але були розбиті римлянами, з якими і далі воювали над дол. Дунаєм. У другій пол. 2 в. Р. були розбиті ґотами; остаточного удару їм у 4 в. завдали гуни.

Ролл Яків (1887 — 1961), ботанік і гідробіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), родом з м. Луганського. У 1915 — 30 pp. викладач Харківського Лісогосп. і С.-Г. Ін-ту (з 1920 — проф.); з 1934 р. працював на Гідробіол. станції у Києві, перетвореній 1939 р. на Ін-т Гідробіології АН УРСР; Р. був його дир. від поч. до 1959 р. і одночасно проф. Київ. Лісогосп. Ін-ту і Київ. Ун-ту. Опублікував понад 80 праць; досліджував фльору прісноводних водоростей і фітопланктон річок України. Розробляв методи прогнози біол. режиму новостворених водоймищ.

[Ролл Яків († Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Ролле Антоній-Йосиф (псевд. Dr. Antoni J.; 1830 — 94), поль.-укр. історик-письм., за фахом лікар-психіятр, із спольщеного франц. роду на Поділлі, вихованець Київ. Ун-ту, чл.-кор. Краківської Академії Наук. Автор численних монографій, ст. і нарисів з історії Правобережної України 16 — 19 вв., здебільша опертих на архівних матеріялах (зокрема з приватно-панських архівів), опублікованих у багатьох поль. вид. (дещо в рос. перекладі, також у «КСт.») й згодом здебільша виданих у 9 серіях. Вибір з цих поезій виданий був у Кракові 1966, у 3 тт.: І і II — „Gawędy hisrtoryczme“, т. III — „Sylwetki literackie“. Гол. праця P. — монографія „Zameczki Podolsikie na kresach multańskich“ (3 тт., видані 1869).

[Ролле Антоній-Йосиф (* Генріхівка [тепер Роля] бл. Шаргороду, Могилівський пов., Подільська губ. — † Кам’янець Подільський). — Виправлення. Т. 11.]

Ролле Михайло, старший син Антонія-Йосифа P., поль. історик і письм., автор монографії про Кременецький Ліцей („Ateny Wołyńskie“ II вид. 1923), зб. ст., спогадів і промов „In illo tempore“ (1914) та численних іст. нарисів і літ творів.

Роллечек (Rollecek) Вацлав, дириґент і композитор чес. походження. З поч. 1820-их, до поч. 1830-их pp. був дириґентом військ. оркестри у Львові й катедрального хору церкви св. Юра, де ввів твори для хору з оркестрою. Скомпонував багато творів на ц.-слов. тексти, як також латинських мес.

«Ролянд», леґіон Дружини Укр. Націоналістів (ДУН), створений у травні 1941 ОУН (група Баядери) і вищими нім. старшинами вермахту з метою застосування на майбутньому сов.-нім. фронті; командир «Р.» полк. Є. Побігущий (кол. старшина поль. армії), старшини: М. Бриґідер, Герман, Л. Ортинський, о. І. Дурбак (капелян) та ін. У сер. липня «Р.» виїхав на фронт у напрямі на Одесу, але з Балти був повернений до Франкфурту над Одрою, реорганізований в один відділ разом з леґіоном «Нахтіґаль» під проводом сотн. Р. Шухевича і висланий після вишколу на Білорусь для поборювання сов. партизанів. У грудні 1942 ДУН відмовився далі від служби, тоді вояків звільнено, а старшин заарештовано (звільнено в кін. квітня 1943). Майже всі старшини ДУН пізніше були на командних постах в УПА і в Укр. Дивізії «Галичина».

Попередня     Головна     Наступна