[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 2985-2997.]

Попередня     Головна     Наступна





Союз Спасіння, Союз Порятунку, одна з перших таємних політ. орг-цій, з яких потім виріс рух декабристів у Росії й на Україні; утворений у Петербурзі в лютому 1816 групою ґвардійських офіцерів. Ініціяторами С. С. були А. і Н. Муравйови, кн. С. Трубецкой, П. Пестель, та ін. Серед чл. (бл. 25 — 30 осіб) були майбутні декабристи укр. походження або пов’язані з Україною (брати М. і С. Муравйови-Апостоли, В. Волховський, А. Полторацький, М. Новіков та ін.). Метою С. С. була ліквідація кріпацтва й абсолютизму і встановлення конституційної монархії. Восени 1817 дійшло до ліквідації С. С. і заміни його Союзом Благоденства (переходовою формою було «Военное Общество»).


Союз Співацьких і Музичних Товариств, орг-ція, постала з ініціятиви А. Вахнянина (перший гол.) і В. Шухевича 1903 на першому з’їзді хорів «Боям» у Львові. Заходами С. С. М. Т. відкрито муз. школу, яка 1907 була перетворена на Вищий Муз. Ін-т ім. М. Лисенка.


Союз студентів-еміґрантів у Польщі, постав 1922 у Варшаві для координації праці т-в укр. студентів-еміґрантів (1923 — 3 т-ва з 200 чл.); діяв у 1920 — 30-их pp. Найбільша орг-ція Союзу — Укр. студентська громада у Варшаві.


Союз Українок, найбільша жін. орг-ція в Галичині (і на укр. землях взагалі), перейменована (1917) з Жін. Громади, з осідком у Львові. Метою С. У. була активізація жінок, піднесення їхнього осв. і екон. рівня (зокрема, фахового досвіду у ділянці хатнього госп-ва), суспільної гігієни, суспільно-харитативна праця, участь у світовому жін. русі тощо. Через воєнні події праця С. У. розгорнулася щойно у 1920; 1921 заходами С. У. відбувся заг. жін. з’їзд (по закритті його поль. владою він відбувався далі таємно). С. У. мав триступневу будову: централя у Львові, філії (1937 — 67) по містах і м-ках, кружки (828) по селах; кількість чл. бл. 45 000. 25% укр. сіл у Галичині мали кружки С. У., а належало до нього бл. 5% укр. жіноцтва (для порівняння відсотки т-ва «Просвіта» 85 — 15). Територію діяльности С. У. поль. влада обмежила Галичиною. Статут С. У., прийнятий 1917, був змінений 1933.

У першій пол. 1920-их pp. праця С. У. була спрямована на відновлення діяльности по воєнній руїні й на орг. заходи, згодом на приєднання жінок-селянок до С. У. та поглиблення змісту праці. Для здійснення цих завдань і вишколу кадрів, централя С. У. організувала ряд курсів: 1927 п’ятимісячні у Львові (під керівництвом О. Ріпель), 1929 у Коршеві (у співпраці з т-вом «Сіль. Господар»), 1932 — орг.-осв. у Львові та ін. 1937 окрім того був курс гром. вишколу. У програму курсів входило ознайомлення з засадами С. У. та з ідеєю кооперації, ведення дитячих садків, вивчення хатнього і городнього госп-ва, основ гігієни. Випускниці (їх було понад 200) курсів працювали здебільша по філіях С. У., що значно спричинилося до гром. та госп. піднесення жінки-селянки; вони організували (часто з ін. орг-ціями) фахові курси по м-ках і селах (1937 — 177; у тому ч. 81 куховарський, 13 — хатнього госп-ва, 53 — трикотажно-в’язальні, 21 крою та шиття, 7 вишивання); цим постійним інструкторкам часто допомагали секції студенток (при Гол. Виділі та по філіях).

Для керування роботою на провінції при Гол. Виділі С. У. діяв ряд фахових референтур, серед ін. госп.-кооп. (нею керувала І. Блажкевич, пізніше І. Гладка), нар. мистецтва (І. Ґурґула), нар. здоров’я (С. Парфанович, С. Коренець), госп. вишколу (Л. Бобеляк, Х. Кононенко), вишколу доросту (О. Ціпановська), орг. (О. Кисілевська), харитативна й ін. З 1928 працею С. У. керувала М. Рудницька, яка й була гол. ідеологом укр. жін. руху й реалізатором його настанов.

Серед поодиноких ділянок праці було ширення (в тісній співпраці з Пов. Союзами Кооператив) кооп. свідомости серед сіль. жіноцтва, вишкіл сіль. господинь (з 1935 його вело також т-во «Сіль. Господар»), осв. робота (С. У. влаштовував літ. вечори, доповіді, виставки, відзначав різні річниці) тощо. За допомогою інструкторок ця акція поширювалася на села. 1936 при 36 філіях і 203 кружках існували бібліотеки; тоді ж діяло при кружках 145 гуртків доросту для дівчат 14 — 18 pp., до програми праці яких входили предмети українознавства, основні відомості про кооперацію, нар. мистецтво, хатнє госп-во тощо. Філії і кружки С. У. піклувалися літніми дитячими садками, що їх влаштовувала «Рідна Школа», виконуючи підготовну і допоміжну роботу. Для плекання нар. мистецтва вже 1923 з ініціятиви Гол. Управи С. У. постала кооператива Укр. Нар. Мистецтво, а потім створено окрему референтуру. У ділянці піднесення гігієни (у співпраці з Укр. Гігієнічним Т-вом) влаштовувано доповіді по селах; ведено також куховарські курси, конкурси чистоти хати тощо.

Вид. діяльність С. У. була незначна. Крім інструкцій, календарів, рефератів Гол. Управи та кількох брошур, С. У. видавав журн.: двотижневик «Жінка» (з 1935; ред. М. Рудницька) і популярний ж. для селянок «Українка» (з 1937; ред. М. Струтинська). Членство С. У. широко користувалося також ж. «Жіноча Доля» й ін., що їх видавала О. Кисілевська.

До зростання С. У. спричинився скликаний ним 1934 у Станиславові Укр. Жін. Конґрес (у 50-ліття заснування першого жін. т-ва), в якому взяли участь представниці всього укр. організованого жіноцтва. Влаштований у його програмі День Селянки — виступ жінок-селянок в їх мальовничих одягах був могутньою маніфестацією; подібний день згодом влаштувала більшість філій (у 1937 — 10). На конґресі виникла думка створити Світовий С. У., який став би централею всіх укр. жін. орг-цій, що й здійснено на з’їзді у Львові 1937, але через воєнні події розгорнути працю не вдалося.

Взаємини С. У. з ін. жін. орг-ціями і гром. централями були назагал добрі. Активізація жінок сприяла праці кожної орг-ції. Натомість світогляд керівництва С. У., оснований на почуттях патріотизму й на суто дем. позиціях та змаганні до більших прав жінки в громаді, не знайшов зрозуміння деяких кат. кіл і також зокрема ОУН, членство якого входило щораз у більшій кількості до управ філій і кружків.

Керівництво С. У. встановило зв’язки з міжнар. жін. орг-ціями. 1923 С. У. став чл. Міжнар. Жін. Союзу і брав участь у його конґресах у Римі (1923), Парижі (1926), Берліні (1929), Марселі (1933); С. У. мав свою секцію (її очолювала Б. Баран) у Лізі Миру і Свободи (її представниця була на Укр. Жін. Конґресі у Станиславові); кооп. секція С. У. стала чл. Жін. Кооп. Ґільдії і брала участь в її конґресах у Відні (1931), Лондоні (1933) й Парижі (1937).

Взаємини з міжнар. орг-ціями допомагали у заходах проти терору окупантів на укр. землях. 1924 вдалося М. Рудницькій піднести в закордонній пресі справу вбивства поль. поліцією О. Басараб; 1930 — поставити перед Радою Ліґи Націй і міжнар. жін. орг-ції справу пацифікації в Галичині (представниця Ліґи Миру і Свободи п-ні Шіпшенкє відвідала Галичину); 1933 — справу штучно організованого голоду на Центр. і Сх. Землях тощо.

1938 поль. влада заборонила на кілька місяців С. У.; його працю продовжувала «Дружина княгині Ольги», що мала безпосередні політ. завдання.

Гол. С. У. були: Є. Макарушка (1917 — 22), К. Гриневичева (1923 — 24), М. Білецька (1924 — 25), О. Федак-Шепарович 1925 — 26), М. Донцова (1926 — 27), І. Вітковицька (1927 — 28), М. Рудницька (з 1928). Ін. діячки С. У.: М. Біляк, К. Малицька, Я. Островська, О. Джиджора-Дзьоба, І. Павликовська, М. Білозор, А. Горохович, Л. Бобеляк, Н. Селезінка та ін.; поміж гол. філій були: А. Рублева, С. Олесницька (Станиславів), М. Веселовська (Стрий), С. Чорпіта (Калуш), М. Мартиник (Старий Самбір), О. Малко (Мости В.), С. Гринів (Бучач), М. Хоптяк (Рогатин) та ін.

С. У. своєю, працею виховав новий тип укр. громадянки, а тим самим зміцнив і поглибив укр. свідомість й укр. стан посідання.

Література: ж. Жіноча Доля, Коломия 1925 — 39; Календарі ж. Жіноча Доля, Коломия 1927 — 31; ж. Жінка, Л. 1935 — 39.

Л. Бурачинська


Союз Українок Австралії, заснований 1949 в таборі Ковра. Тепер СУА нараховує 850 чл., має 18 відділів, 5 стейгових осередків і Крайову Управу, осідок якої міняється по стейтових осередках, залежно від її. особового складу. Ділянки праці: культ.-осв., суспільної опіки, допомога молодіжним орг-ціям та рідним школам, збереження та плекання укр. нар. мистецтва, зовн. зв’язки. Першою гол. СУА була І. Винницька-Пеленська, довголітньою (і нині) є Л. Гаєвська-Денес; ін. діячки: М. Менцінська в Перті, С. Ваврик і М. Білик в Аделяїді, Н. Кармазин і О. Ільків у Сіднеї, О. Малинка і М. Грудка в Мелборні, Л. Онішко у Канберрі.


Союз Українок Америки (СУА), постав 1925 з об’єднання п’ятьох жін. т-в Нью-Йорку й околиць з метою плекання укр. свідомости, орг-ції осв. і виховної праці, участи в жін. русі та допомоги рідному краєві. Розвиток СУА активізували скликані ним жін. конґреси: 1932 у Нью-Йорку і 1948 у Філядельфії (тоді ж за співучастю СУА створено Світову Федерацію Українських Жіночих Організацій — СФУ ЖО). З 1959 триступнева орг-ція; 1976 115 відділів (1932 — 40, 1948 — 60), що згуртовані у 9 округах; бл. 5 000 чл. Осідок централі 1925 — 43 і з 1975 у Нью-Йорку, 1943 — 74 у Філядельфії. Ділянки праці: суспільна опіка — допомога жертвам повені у Карпатах (1927) і пацифікації у Галичині (1930), біженцям у Німеччині й Австрії (1946 — 48), жертвам землетрусу в Юґославії (1969), переселення вдів з дітьми з Зах. Европи до ЗДА (1950), опіка над школами українознавства в Німеччині, Австрії (з 1954), Бельгії (з 1963) та над самітними жінками похилого віку в Европі (1958), стипендії, зокрема для учнів у Бразілії з 1972 (у 1976 — 138 стипендіятів); виховна — 26 дитячих світличок у ЗДА; 1961 заходами округи СУА у Клівленді відкрито пам’ятник Лесі Українки за проєктом М. Черешньовського; 1932 СУА купив зб. нар. мистецтва в Галичині; 1967 відкрив постійну музейну виставку в Укр. Ін-ті Америки в Нью-Йорку, перетворену 1976 на Укр. Музей у власному домі; 64 Відділ у Нью-Йорку влаштовує щорічно виставки образотворчого мистецтва, влаштував покази іст. укр. ноші у ЗДА й Канаді, видав зб. перекладів Лесі Українки «Дух полум’я» в англ. перекладі Персіфаля Канді, кілька альбомів укр. узорів і кн. куховарських приписів. 1938 почали виходити «Вісті СУА» як стор. в газ. «Америка», з 1944 ж. «Наше Життя» (з 1972 — ред. У. Любович). З 1949 СУА є чл. Ген. Федерації Жін. Клюбів, а з 1952 — Нац. Ради Жінок Америки. СУА бере участь у численних конвенціях і конґресах, підтримує зв’язки з укр. централями — Укр. Конґресовим Комітетом і ЗУАДК, у яких є чл.-засновником. Гол. СУА: Ю. Шустакевич (1925), Ю. Ярема (1925 — 31), О. Лотоцька (1931 — 34 і 1943 — 65), А. Ваґнер (1935 — 39), А. Кмець (1934 — 35 і 1939 — 43), С. Пушкар (1965 — 71), Л. Бурачинська (1971 — 74), І. Рожанковська (з 1974).


Союз Українок Арґентіни, постав у 1949, осідок Буенос-Айрес; діяльність: культ.-осв., виховна, харитативна. У зв’язку з виїздом українців з Арґентіни ч. чл. СУА зменшилося до 75. Довголітньою гол. була Н. Онацька, 1971 — 76 К. Мурашко.


Союз Українок Волині, постав 1927 з об’єднання жін. комітетів, які діяли при школах (перев. з харитативною метою) і філіях та читальнях «Просвіти» на Волині. Триступнева орг-ція: централя у Рівному, 8 філій (одна з них у Бересті Лит.) і 5 гуртків. Діяльність СУВ була та сама, що й Союзу Українок у Львові (з яким СУВ був у тісному зв’язку), хоч значно скромніша. СУВ перебрав частково під свою опіку читальні «Просвіти», коли їх ліквідувала поль. влада, але 1938 був ліквідований і СУВ. Довголітньою гол. СУВ була П. Багринівська, ін. діячки: М. Волосевич, М. Черкавська, О. Підгірська, О. Пирогова, Н. Річинська, І. Прісневська, А. Мартинюк, Г. Рощинська, А. Горохович, Л. Горбачевська.


Союз Українок Еміґранток у Польщі, постав 1921 у Варшаві з Жін. підсекції Укр. Центр. Комітету в Польщі (гол. О. Лукасевич), з 1924 п. н. Жін. Громада (гол. Н. Саліковська), з 1927 — С. У. Е. П. (гол. до 1939 М. Лівицька); філія у Львові. Спершу перев. харитативна діяльність, пізніше виховна і культ.-осв. (літ. вечори, хор, театральні вистави, виставки вишивок). Існував до 1939.


Союз Українок-Еміґранток у Румунії, діяв у 1923 — 40, мав централю в Букарешті і філії у більших скупченнях укр. еміґрації; гол. Н. Трепке.


Союз Українок Канади, постав 1926 у Саскатуні під час Всекан. укр. з’їзду на базі місц. Т-ва ім. О. Кобилянської з метою гуртувати правос. українок, зберегти і піднести їх нац. свідомість, допомогати рідному краєві тощо. С. У. К. має триступневу орг-цію: централя (з змінним осідком: Вінніпеґ, Едмонтон, Гамільтон, Саскатун, Торонто), 5 провінціяльних управ, 142 (1976) відділи, кількість чл. бл. 5 000. Ділянки праці: орг., культ.-осв. (серед ін. при Ін-ті ім. П. Могили створено Музей нар. мистецтва), виховна (співпраця при орг-ції укр. шкільництва, зокрема дошкілля), інформування кан. світу про Україну, вид. (з 1929 стор. С. У. Ж. у тижневику «Укр. Голос», з 1960 — власний місячник «Промінь»). С. У. К. з 1939 є чл. Ради Жінок Канади, а з 1944 Комітету Українок Канади; бере участь у Конґресах Міжнар. Жін. Ради. Гол. С. У. К: С. Василишин, О. Войценко, Л. Івасюк, Н. Когуська, К. Міськів, С. Пауш, О. Свистун, С. Стечишин, М. Ткачук, А. Токарик, Л. Хорош, Д. Янда, Г. Романчич-Ковальчук, з 1976 А. Шемелюк.


Союз Українок Франції, постав у 1945, осідок Парилі, деякий час діяли філії у Ліоні, Лянсі й Мецу. Діяльність: культ.-осв., виховна; зв’язки з Світовим Рухом Матерів. Ч. чл. бл. 100; довголітньою гол. була Г. Пастернак, з 1974 — М. Митрович.


Союз Українських Адвокатів (СУА), проф. т-во адвокатів у Львові 1923 — 39, з обсягом діяльности на всю поль. державу, з делеґатурами у м., в яких існували окружні суди (його попередником була 1919 — 21 Колеґія Оборонців — секція правної оборони Горожанського Комітету). Гол. СУА були Л. Ганкевич і (з 1924) К. Левицький. СУА організовував оборону в політ. процесах (число їх постійно зростало), відстоював проф. інтереси укр. адвокатури, боронив права укр. мови в судах і держ. урядах та установах. У співпраці з Твом Укр.-руських Правників видавав квартальний вісник теорії і практики «Життя і Право» (1928 — 39, ред. К. Левицький); 1934 видав (у 10-ліття існування) «Альманах», 1936 працю Р. Домбчевського «За право мови». 1939 СУА об’єднував бл. 400 адвокатів і 300 кандидатів адвокатури (бл. 3/4 усіх) у Польщі. З приходом сов. влади ліквідований.


Союз Українських Ветеранів, укр. комбатантська орг-ція, постала 1945 в Новому Ульмі (Німеччина) з метою об’єднувати кол. вояків-українців з усіх армій, плекати вояцькі традиції, допомагати своїм членам. 1948 С. У. В. нараховував понад 2 000 чл. і мав понад 50 відділів; Раду С. У. В. очолював ген. М. Омелянович-Павленко, Гол. Управу — ген. К. Смовський. У зв’язку з розпорошенням чл. засновано відділи С. У. В. в Австрії, Англії, Бельгії, Голляндії, Арґентіні, Австралії й Америці (останній пізніше усамостійнився); гол. С. У. В. став полк. В. Татарський, 1969 — 77 — полк. М. Стечишин, тепер Р. Дебрицький; осідок С. У. В. — Мюнхен. С. У. В. видавав деякий час ж. «Укр. Комбатант» (10 чч.).


Союз Українських Воєнних Інвалідів, постав 1947 з метою опікуватися всіма (до 1959), пізніше лише воєнними інвалідами на території Німеччини й Австрії. 1952 мав 500, нині 150 (на всіх — 200) підопічних. Осідок — Мюнхен. Гол. С. У. В. І.: І. Марчук, І. Небола, М. Стечишин (1955 — 71), Р. Дебрицький.


Союз Українських Громадян у Франції (СУГУФ), совєтофільська орг-ція у 1925 — 32 з централею в Парижі, що об’єднувала українців, які визнавали себе «громадянами суверенної Укр. Соц. Радянської Республіки» (статут 1927). СУГУФ був в опозиції до ін. укр. нац. орг-цій і вів боротьбу проти середовища УНР, а також проти Польщі (здобувши тим симпатії деяких еміґрантів з Галичини). Серед керівних діячів СУГУФ були: І. Борщак, О. Севрюк, А. Галіп, М. Норич-Дзіковський, І. Жагайдак, Н. Охрим. Пресові органи: «Українські Вісті» (1926 — 29; ред. І. Борщак) і «Вістник СУГУФ» (1929 — 30). СУГУФ мав деякий успіх за часів «українізації» в УССР (у 1927 об’єднував 16 громад-філій з 800 чл.), але з загостренням антиукр. курсу в УССР занепав; 1929 дійшло в ньому до розколу, і 1932 він припинив діяльність.


Союз Українських Еміґрантських Організацій у Франції, гром. орг-ція, заснована 1925 в Парижі як централя для всіх укр. гром. орг-цій у Франції. Поступово від Союзу (С.) відійшли совєтофільський СУГУФ, Укр. Громада у Франції (М. Шаповала), потім націоналістичний Укр. Нар. Союз, так що у 1930-их pp. C. об’єднував тільки ті гром. орг-ції, які були пов’язані з екзильним урядом УНР; на той час він координував працю 56 громад-гуртків та 7 гуртків Пласту. Спершу С. видавав «Бюлетень», пізніше містив матеріяли у тижневику «Тризуб». Постійним гол. Ген. Ради С. У. Е. О. Ф. був М. Шумицький; ін. діячі: І. Косенко, М. Ковальський, Ю. Бацуца, П. Вержбицький. С. входив до Гол. Еміґраційної Ради, що об’єднувала укр. еміґрантські орг-ції в Европі. Припинив діяльність 1940.


Союз Українських Журналістів і Письменників на чужині (СУЖП), проф. і культ.-осв. орг-ція, заснована 1919 у Відні (перший гол. В. Кушнір); з його ініціятиви 1921 постав Укр. Вільний Університет у Відні. З 1925 осідок у Празі; провадив інтенсивну діяльність у 1930-их pp. за головування С. Сірополка. Ч. чл. 50 — 70. СУЖП інформував чужинецьку пресу й міжнар. орг-ції про становище України під сов. і поль. окупацією, влаштовував доповіді тощо. Припинив діяльність у 1945.


Союз Українських Канадійських Ветеранів (СУКВ), орг-ція кол. вояків-українців кан. війська, заснована у червні 1945 у Вінніпезі, чл. Союзу Укр. Канадійських Вояків. Гол. мета СУКВ — плекати товариські взаємини поміж комбатантами та укр. військ. традиції (серед ін. організувати і керувати ескадрами кадетів), допомагати новій укр. іміґрації (заходами СУКВ засновано в Лондоні Укр. Допомогове Бюро, пізніше Кан. Допомогову Місію українцям жертвам війни, СУКВ співпрацював з КУК при створенні Фонду Допомоги Українців Канади), підтримувати розвиток укр. нац. життя в Канаді, сприяти боротьбі поневолених народів, зокрема укр., за політ. визволення. СУКВ є чл. КУК, він співпрацює з заг. кан. ветеранською орг-цією — Королівським Кан. Леґіоном. До СУКВ з 1964 можуть належати також кол. укр. вояки УГА, Армії УНР та ін. армій. СУКВ має ряд відділів, його централя міняється залежно від осідку гол. Пресові органи СУКВ: двомовний квартальних «Опініон», «Нюз леттер» і «Нью Опініон». Гол. СУКВ: І. Карасевич, П. Смильський, С. Павлюк, А. Яремович, І. Юзик, Б. Панчук.


Союз Українських Канадійських Вояків (за морем), СУКВ, орг-ція українців-вояків кан. війська у 1943 — 45, заснований 1943 в Менчестері (Англія) з метою зв’язку і плекання укр. рел. і культ. традицій поза межами Канади. 1944 ч. чл. бл. 5 000, в сер. 1945 бл. 12 000 (1/4 всіх вояків-українців кан. війська). По звільненні вояків з військ. служби й повернення до Канади вони заснували Союз Укр. Кан. Ветеранів (деякий час діяли один поряд одного ці обидва союзи). Гол. СУКВ був Б. Панчук; серед ін. діячів А. Чернявська, Б. Михалишин, О. Козіцька та ін.


Союз Українських Купців і Промисловців (СУКП), проф. орг-ція з центром у Львові, постала 1923 (до 1933 об’єднувала лише купців — Союз Укр. Купців, СУК). Діяльність союзу поль. влада обмежила трьома гал. воєводствами, але чл. СУКП жили також на півн.-зах. землях (зокрема на Волині) і на еміґрації. СУКП мав (1937) 29 філій і 3 137 чл. (1934: 10 і 521) та низку секцій: галузевих (найбільша з них — споживча), молоді (гол. Є. Говикович й ін.), промисловців (гол. В. Рижевський) та ін. СУКП об’єднував приватний сектор укр. госп. активу, пропаґував приватні підприємства, відстоював інтереси чл. перед поль. владою, влаштовував виставки укр. промислу, спричинився до створення Промбанку, видавав двотижневик «Торгівля і Промисл» (ред. В. Несторович), «Торг.-пром. Альманах» (1934); співпрацював з укр. кооперацією, Пром.-Торг. Палатою у Львові (мав у ній 3 радних), орг-ціями укр. міщанства і ремісників тощо. Гол. СУКП: Є. Мартинець, Р. Зубик, Г. Гануляк і Я. Скопляк; ін. діячі: С. Герасимович, Є. Думин, М. Заячківський, Д. Конюх (секретар), Ю. Крохмалюк, В. Лазорко й ін.

Сов. окупація Галичини 1939 припинила діяльність СУКП. Її у деякій мірі продовжувало в Ген. Губернії Об’єднання праці укр. купців і промисловців при УЦК (1940 — 44).

Література: Несторович В. Українські купці і промисловці в Західній Україні 1920 — 1945. Торонто — Чікаґо 1977.


Союз Українських Народних Домів (СУНД), центр. об’єднання укр. нар. домів і споріднених орг-цій та т-в українців, приналежних до Укр. Гр.-Правос. Церкви в Канаді; заснований 1927, правно оформлений 1929. Гол. мета — зміцнення зв’язків між т-вами й установами, що гуртуються при укр. нар. домах, підвищення і координація виховної, культ. і гром. праці. Пресовий орган — «Укр. Голос». Централя переходить до місця осідку кожночасної Управи. СУНД є складовою частиною Союзу Українців Самостійників.


Союз Українських Національних Демократів (СУНД), політ. орг-ція, постала 1950 в Нью-Йорку з завданням об’єднати на понадпартійній базі проґресивні дем. елементи укр. діяспори в Америці для підтримки визвольних змагань України і створення рівноваги супроти крайніх угруповань. Гол. — К. Паньківський, заступники — М. Ветухів та І. Олесіюк. СУНД видавав «Бюлетень», пізніше «Інформаційний Листок». 1966 ліквідувався.


Союз Українських Організацій, див. Українсько-Робітнича Організація.


Союз Українських Організацій в Австралії (СУОА), центр. об’єднання укр. гром. орг-цій в Австралії для репрезентації та координації праці, засноване 1950 у Мелборні (до 1953 — назва Об’єднання Українців Австралії). СУОА має 24 чл.: 7 стейтових Укр. Громад (у Вікторії, Півд. Австралії, Новому Півд. Велзі й ін.), орг-ції, що діють не менше, ніж у двох стейтах, і мають крайову надбудову (найчисленніші: Союз Українок, Союз Укр. Кат. Орг-цій, молодіжні Пласт і СУМ), та проф. орг-ції, які мають не менше 100 чл.; їх делеґати відбувають раз на два роки з’їзди (до 1976 їх відбулося 13) й обирають керівні органи СУОА. Осідок СУОА міняється (найдовше Мелборн). З 9 голів СУОА найдовше (13 pp.) урядував М. Болюх (з ін. Л. Гаєвська-Денес, М. Цюрак); 1977 — Ю. Денисенко.

СУОА має зв’язки з усіма центр. орг-ціями українців у вільному світі і є чл. СКВУ; організує масові виступи українців Австралії (4, серед ін. 1967 в Сіднеї у 50-ліття укр. державности, у 20-ліття укр. поселення в Австралії) та культ. влаштування, інформує австрал. суспільство про укр. проблематику. У 15-ліття укр. поселення в Австралії видано пам’ятну кн. «Українці в Австралії» (1966).


Союз Українських Працюючих Жінок — Жіноча Громада у Львові, центр. орг-ція жіноцтва, що діяла 1931 — 39 у Галичині (на Волині була заборонена), ідейно співпрацювала з УСРП. Мала пов. філії і місц. Жін. Громади (1939 — 148), які гуртували 7 800 чл. (бл. 95% членства становили селянки і робітниці). При Жін. Громадах відбувалися культ. імпрези й існували гуртки Нар. Ун-ту «Самоосвіти». Пресовий орган — двотижневик «Жіночий Голос». С. очолювали: І. Блажкевич — гол., Н. Микитчук і Л. Шурин — заступниці гол., Ф. Стаховасекретар.


Союз Українських Приватних Урядовців, «СУПРУГА», проф. орг-ція укр. приватних службовців у Галичині, заснована 1914 у Львові; мала 13 філій і 1 187 чл. (1939) та однойменний банк «Супруга», який серед ін. фінансував створену 1932 приватними службовцями кооперативу «Суспільний Промисл» (провадила фабрику сурогатів кави). Орган «С.» — місячник «Службовик» (з 1920). Останнім гол. «С.» був Л. Ясінчук. Після сов. окупації 1939 «С.» ліквідовано.

[Союз Українських Приватних Урядовців, м. б. Союз Українських Приватних Урядовців Галичини, „СУПРУГА“. — Виправлення. Т. 11.]


Союз Українських Професійних Музик (СУПроМ), орг-ція проф. музик Галичини 1934 — 39, заснована у Львові. СУПроМ провадив працю у секціях: композиторській, музикознавчій, влаштовував конкурси молодих виконавців, видавав ж. «Укр. Музика» (гол. ред. З. Лисько). У проводі СУПроМ були Н. Нижанківський, В. Барвінський, З. Лисько та ін.


Союз Українських Студентів Канади (СУСК), централя укр. студентства в Канаді, заснована 1953 у Вінніпезі; об’єднує бл. 30 студентських громад при ун-тах і коледжах, а також Об’єднання укр. правос. студентів «Альфа-Омега», Т-во Укр. Студіюючої Молоді ім. Міхновського, Кан. Федерацію Т-в Укр. Студентів-Католиків «Обнова», Об’єднання Укр. Акад. Т-в «Зарево» та Т-во Іларіона. СУСК присвячує особливу увагу орг-ції навчання українознавства в кан. ун-тах, влаштовує конференції, активізує студентів на відтинку Ради Укр. Молоді Канади та КУК. З 1970-их pp. виступає на оборону репресованих діячів руху опору в УССР та в справі здійснення багатокультурности Канади. Пресовим органом СУСК були: «Бюлетень СУСК», «Інформаційна служба СУСК» та студентські стор. в окремих укр. тижневиках; з 1968 виходить двомовний місячник «Студент» (ред. Л. Шух).


Союз Українських Студентських Організацій під Польщею (СУСОП), напівлеґальна централя укр. студентських т-в у 5 університетських м. Польщі та 65 пов. секцій з бл. 2 500 чл. (83% заг. ч. студентів-українців у Польщі), яка діяла у 1931 — 39. Заснований з ініціятиви Центр. Студентського Комітету (ЦСК, гол. Р. Могильницький, пізніше В. Янів) на Конґресі у Львові (березень 1931), на якому обрано 16-членну Студентську Репрезентацію (вона виділила з своїх чл. Екзекутиву) та визначено напр“ямні діяльности з підкресленням культ.-осв. праці для зміцнення нац. свідомости нар. мас. 1933 СУСОП перебрав частину завдань Центр. Союзу Укр. Студентства, а його. ж. «Студентський Шлях» став офіціозом обох централь. Бувши під впливом націоналістичного руху, СУСОП сприяв кристалізації ідейного обличчя тодішньої молоді; він зазнав репресій поль. влади: арешту (1934) 3 перших голів та закриття журн., який відновлено щойно 1938 п. н. «Студентський Вісник»; у березні 1939 всі учасники VII Конґресу були заарештовані. Гол. СУСОП: В. Янів, Д. Штикало Р. Волошин, Я. Масляк, В. Рудко, М. Заяць, Ю. Боднарук, О. Лоґуш, К. Білинський.

Література: Лісовий Р. Тридцяті роки студентського Львова. Прага 1941; Янів В. ст. у Зб. УВУ: Студії та матеріяли до новішої укр. історії. Монографії УВУ, т. 16. Мюнхен 1970.


Союз Українських Студентських Організацій у Німеччині й у Данціґу (СУСОНД), постав 1925 і об’єднував 6 орг-цій (найбільша «Основа» в Данціґу); осідок у Берліні, згодом у Данціґу. 1939 перейменований на Націоналістичний Союз Українських Студентських Організацій у Німеччині (НаСУСОН).


Союз Українських Студентських Організацій у Румунії (СУССР), студентська крайова централя, яка координувала у 1929 — 40 працю чернівецьких т-в «Запороже» і «Чорноморе», згодом «Залізняк» та т-в «Буковина» в Букарешті і «Громада» в Ясах. Після 1937 рум. влада заборонила діяльність СУССР, але формально він існував до 1940. СУССР ініціював загальнонац. свята і маніфестації (напр., проти голоду на Україні), видавав додаток до газ. «Час» і «Самостійність» — «Студентські Вісті» (1935 — 37); організував фонд для охорони здоров’я укр. студентів. Нараховував бл. 160 чл., з 1929 був чл. ЦЕСУСу. Гол. СУССР: Л. Романовський, В. Якубович, О. Попович, М. Іванович, Я. Бавер.


Союз Українських Студентських Товариств Америки (СУСТА), централя укр. студентства в ЗДА, заснована 1953 в Нью-Йорку; об’єднує бл. 50 студентських громад при ун-тах і коледжах, а також надзвичайних чл.: ТУСК «Обнова», ОУАТ «Зарево», ТУСМ і Студентську Секцію ОДУМ. СУСТА, крім репрезентації та оборони укр. справи на міжнар. форумі, домагається навчання українознавства в більших ун-тах ЗДА, організує допомогу незаможним студентам; влаштовує студентські ідеологічні конґреси (2), літні високошкільні (6), студійні (10), середньошкільні конференції. 1954 з ініціятиви СУСТА створено постійний Укр. Студентський Фонд (очолював Р. Смаль-Стоцький); 1957 організовано фонд катедри українознавства (голова С. Химич), праця якого завершилася уфундуванням трьох катедр укр. студій при Гарвардському Ун-ті (1970 — 75). СУСТА бере участь у конґресах Нац. Студентської Асоціяції ЗДА (USNSA), 1959 організував міжнар. конференцію студентства поневолених рос. комунізмом народів. Пресовими органами СУСТА у 1950 — 60-их pp. були «Студентська Думка» (стор. при газ. «Свобода») і «Горизонти» (двомовне серійне вид.).

Д. Ш.


Союз Українських Студентських Товариств в Европі (СУСТЕ), міжкрайова студентська централя, заснована 1963 у Парижі. Чл. СУСТЕ — укр. студентські громади у Великобрітанії, Франції і «Обнова» в Італії, союзи укр. студентів Німеччини, Бельгії й Австрії; заг. ч. чл. понад 250. СУСТЕ організує конференції, студійні і товариські зустрічі, з 1975 видає неперіодичний «Інформативний Листок». Гол. СУСТЕ: Ф. Татарчук, І. Гірна, А. Ребет, Б. Дроздовський, Т. Лончина (з 1976).


Союз Українських Філателістів і Нумізматиків, заснований 1951 в Нью-Йорку (до 1972 Союз Укр. Філателістів), об’єднує 220 чл. з 10 країн. СУФН плекає зацікавлення філателією (зокрема дбає про колекціонування укр. поштових марок) і нумізматикою. Видає журн. «Укр. Філателіст» (40 чч.) і бюлетень «Вісник» (12 чч.), влаштовує авкціони. Гол. Є. Котик, Р. Мартинюк, І. Світ, Л. Попович, Ю. Слюсарчук (з 1971).


Союз Українсько-Американських Спортових Товариств (СУАСТ), спортова орг-ція у ЗДА; діє з 1954 у двох округах: СУАСТ — Схід з осідком у Нью-Йорку і СУАСТ — Північ з осідком у Чікаґо; вони відбувають щороку змагання за першість своїх округ (відбиванка, футбол, легкоатлетика, теніс, плавання, лещетарство й ін.). Об’єднані з спорт, т-вами Канади в орг-цію Укр. Спортова Централя Америки і Канади (УСЦАК), з 1955 діють як її делеґатури.


Союз Української Молоді Канади (СУМК), виховна орг-ція укр. молоді в Канаді, пов’язана з Укр. Гр.-Правос. Церквою; постала 1931 з самостійних льокальних молодіжних т-в. перев. студентських, п. н. «Орли й Орлята». СУМК є складовою частиною Союзу Українців Самостійників. У 1930-их pp., за зразком орг-цій «Січ» і Пласт чл. СУМК були організовані в сотні (1933 СУМК нараховував бл. 50 сотень з 3 000 чл.) під проводом Ген. Управи. СУМК влаштовує спортові дні, хорові й театральні виступи, організує танцювальні гуртки, змагання молоді тощо. Орг. структура СУМК триступнева: низові клітини, провінційна рада, домініяльна або крайова рада, осідок якої є завжди там, де є осідок Союзу Українців Самостійників та Союзу Українок Канади (Вінніпеґ, Торонто, Саскатун, Едмонтон). Діячі СУМК: Г. Тижук, Б. Панчук, А. Павлик, П. Крип’якевич, П. Яворський, А. Фіґус, Г. Магус.


Союз Української Націоналістичної Молоді (СУНМ), об’єднання ідеологічних груп Галичини (див. Групи ОУН), з найсильнішою високошкільною у Львові й низкою конспіративних гуртків у сер. школах. Поставши 1926 для ідеологічного вишколу, СУНМ перейшов до політ. дії та протибольш. активізації молоді. Гол. й редактор органу Союзу «Смолоскипи» О. Боднарович; до проводу належали М. Добрянський-Демкович і Б. Кравців. Останній з радикалізацією настроїв у союзі став 1928 гол., а його співр. — І. Габрусевич, С. Ленкавський і С. Охримович. СУНМ з двома подібними орг-ціями Чехо-Словаччини став базою Орг-ції Укр. Націоналістів.


Союз Української Поступової Молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі», виховна орг-ція молоді в Галичині, заснована 1929; орієнтувалася на радикально-дем. ідеологію та етичний соціялізм і була під впливом УСРП. Триступнева орг-ція: централя у Львові, пов. і місц. (1930 — 48, 1933 — 108, 1936 — 291) союзи; понад 15 000 чл. Місц. союзи «К.» мали самоосв. (їм допомогав у цьому нар. ун-т «Самоосвіта»), спортові і театральні гуртки, часто і хори. Щороку відбувалися пов. здвиги руханки, спорту та змагання. С. У. П. М. мав пресові органи: «Каменярі» і «Молоді Каменярі», видав кілька інструктивних кн. для праці на місцях. Гол. С. У. П. М. був А. Гривнак, ген. секретар — П. Костюк. С. У. П. М. належав до міжнар. роб. спортового союзу (централя в Брюсселі, секретаріят у Празі) і брав участь у двох його олімпіядах. С. У. П. М. перестав діяти з приходом сов. влади до Галичини.


Союз Українців Жертв Російського Комуністичного Терору, СУЖЕРО, орг-ція українців, репресованих ком. режимом, заснована 1950 в Торонто, з ініціятиви С. Підгайного (він і довголітній гол.); нараховує 15 відділів у Канаді. Заходами СУЖЕРО видано перший том кн.: «The Black Deeds of the Kremlin. A White Book» (1953) і перекладено на англ. мову та видано 5 кн. укр. авторів.


Союз Українців Самостійників (СУС), центр. об’єднання крайових орг-цій українців у Канаді, пов’язаних з Укр. Гр.-Правос. Церквою Канади (УГПЦ). До складу СУС входять: Т-во Українців Самостійників (ТУС), Союз Українок Канади (СУК), Союз Укр. Молоді Канади (СУМК), Союз Укр. Нар. Домів (СУНД), Ін-т ім. П. Могили в Саскатуні, Ін-т се. Івана в Едмонтоні й Ін-т св. Володимира в Торонто та Колеґія св. Андрія у Вінніпезі. СУС засновано в кін. грудня 1927 на з’їздах в Едмонтоні й Саскатуні. Гол. завдання СУС — координувати працю названих установ і підтримувати діяльність УГПЦ. Майже всі засновники УГПЦ були також засновниками СУС: В. Свистун, брати Стечишини (Мирослав, Михайло, Юліян), о. В. Кудрик, П. Зварич, Т. Д. Ферлей, Я. Арсенич, о. С. Савчук, П. Войценко, Т. Гуменюк та ін. З молодшої ґенерації: В. Буряник, П. Назарович, І. Сирник, М. Мандзюк, В. Сарчук, Д. Янда, А. Павлик, П. Кондра, І. Соломон, К. Теличко, П. Кіт, І. Гнатишин, С. Яремчук, Л. Фарина, А. Мельничук. Керівні органи СУС: Центр. Екзекутивний Комітет з сімох чл. і ширший Центр. Комітет, зформований з голів та секретарів складових орг-цій і 12 чл. Пресовий орган — «Укр. Голос».

Література: Союз Українців Самостійників в Канаді. Принципи і програма. Вінніпеґ 1928; Стечишин М. Союз Українців Самостійників в Канаді. Вінніпеґ 1933; Стечишин Ю. Наші досягнення в Канаді і наше майбутнє. Торонто 1967; Burianyk W. S.U.S. — Its Meaning and Significance. Торонто 1967.

І. T.


Союз Українців у Великобрітанії (СУБ), найстаріша укр. гром. установа у Великобрітанії (централя в Лондоні), заснована 1945 — 46 заходами українців з поль. армії. Діяльність СУБ: культ.-осв., видавнича, харитативна, зовн.-інформативна, госп. та репрезентативна перед бріт. владою. Його формальна основа — «Чаріті Акт 1947» і «Акт про Спілки 1948». Законодавчими і керівними органами СУБ є заг. збори, рада й її президія та гол. управа. З 1950-их pp. СУБ перебуває під впливами ОУНр.

СУБ діє через автономні секції, ради і постійні комісії, а поза Лондоном існують відділи (1976 — 67) та осередки (11); секції СУБ: Орг-ція Укр. Жінок (ОУЖ; з 1948 — 32 гуртки з 1 755 чл.), Спілка Укр. Вчителів і Виховників (СУВВ; з 1954, нараховує 199 чл.-вчителів, керує навчанням 39 шкіл українознавства з бл. 2 000 учнями), бібліотека і Музей ім. Т. Шевченка (з 1961); комісії КоДУС, Фонд Укр. Дитини, культ.-осв. та ін. СУБ є власником трьох будинків у Лондоні, 55 домів по відділах, 22 концертових заль і 2 осель для непрацездатних та пенсіонерів; у Лондоні діє книгарня. У 1948 — 49 СУБ нараховував бл. 20 000 чл., 1955 лише (гол. через еміґрацію українців до ін. країн) — понад 10 000, 1977 — бл. 5.000. СУБ видає періодично газ. і журн. — тижневик «Українська Думка» (з 1947), англомовний квартальник «The Ukrainian Review» (з 1954), дитячий журн. «Юні Друзі» (з 1956); видав бл. 30 кн. З 1949 під патронатом СУБ діють хор «Гомін» і танцювальний ансамбль «Орлик»; ін. груп мист. самодіяльности бл. 40.

Почесним гол. СУБ був гетьманич Данило Скоропадський († 1957), гол.: Микита Бура, Богдан Панчук, Осип Фундак, Володимир Лісевич, Дмитро Левицький, Михайло Білий-Карпинець, Ярослав Гаврилів, Роберт Лісовський і Володимир Василенко (з 1969); секретарі: Михайло Опаренко, Юрій Єнкала, Теодор Данилів, Євген Бірчак, Богдан Тарнавський, Теодор Кудлик, Ілля Дмитрів і Святомир Фостун (з 1964).


Союз Філателістів України, Ukraine-Philatelisten Verband, e. V., заснований німцями 1920 у Берліні, спершу з метою дослідів наддруків тризубів на поштових марках Рос. Імперії, зроблених поштовими округами з наказу влади Укр. Держави від 20. 8. 1918; з 1934 також для плекання укр. філателії і перевірки правдивости наддруків і штемплів, щоб вилучити з обігу зфальшовані пізніше марки. Гол. С. Ф. У. був впродовж 35 pp. Рудольф Зайхтер, який разом з Вільгельмом Тойбером, († 1953) 1947 видав єдиний досі підручник «Sonder-Katalog Ukraine 1918 — 20», (виправлені вид. 1956 і 1966), низку ін. праць і доповнень до каталогів, а свої зб. укр. поштових марок експонував у Европі й Америці. З 1975 С. Ф. У. очолює Ганс Вернер; орган С. Ф. У. «Der Ukraine-Philatelist» (з 1952; 29 чч.), кількість чл. бл. 50 (у минулому — бл. 100).


Союз Хліборобів-Державників, див. Український Союз Хліборобів-Державників.


Союзи земств і міст, орг-ції, створені в Рос. Імперії після вибуху першої світової війни з метою допомагати рос. армії — пораненим воякам, а з 1915 також біженцям та в постачанні, будові шляхів у прифронтовій смузі тощо. До липня 1915 окремо діяли Всерос. С. м. і Всерос. Земський С., пізніше їхню працю координував Об’єднаний комітет союзів. Централі С. з. і м. були у Москві; діяли також пов., губ. і фронтові комітети. На Україні діяли (осідок в Києві, до червня 1915 у Львові) С. з. і м. Півд.-Зах. Фронту — С. міст (гол. Ф. Штейнгель, серед працівників: М. Біляшевський, А. В’язлов, Д. Дорошенко, І. Красковський, В. Леонтович, Ф. Матушевський, А. Ніковський, В. Уляницький) і С. земств (гол. С. Шликевич); заступником уповноваженого С. з. і м. на зах. фронт був (з 1916) С. Петлюра. С. з. і м., диспонуючи держ. фондами, допомагали також населенню Галичини і Буковини під час рос. окупації і біженцям з Галичини; укр. жіноцтво організувало ряд лазаретів для укр. вояків (серед ін. у Петрограді). У С. з. і м. працювали і набували орг.-адміністративної практики сотні укр. інтеліґентів, яку згодом використали за укр. державности; у дещо змінених формах вони далі діяли за Центр. Ради і за Гетьманату.


Соя щетиниста [Glycine hispida (Moench) Maxim], однорічна рослина родини бобових, одна з найдавніше культивованих рослин. Походить з півд.-сх. Азії, поширена у Китаї, Індонезії, Японії, ЗДА, Австралії, Кореї; в СССР — перев. на Далекому Сході, на Україні — в Лісостепу і Степу. Насіння С. містить 35 — 45% білка, 17 — 25% товщу, 1 — 2% лецитину, 5 — 6% попелу і вітаміни. З насіння С. виробляють борошно, олію, крупи, соєве молоко, суроґат кави тощо; з зелених бобів — різноманітні страви, консерви; С. використовують також на корм худобі. Урожайність зерна С. на Україні 12 — 14 центнерів з 1 га; поширені сорти: Кіровоградська 4, Терезинська 2 та ін.


Спа (Spa), бальнеологічний курорт у сх. Бельгії, 12 000 меш. (1966). 5 — 16. 7. 1920 в С. відбулася конференція Верховної Ради Антанти з участю Німеччини й Польщі, на якій остання визнала т. зв. «Керзонову лінію» за сх. кордон Польщі, а справа Сх. Галичини мала бути вирішена на мировій конференції в Лондоні з участю делеґатів Галичини. Після перемоги над сов. військом під Варшавою Польща вважала, що це зобов’язання не актуальне.


Спадкове право, ділянка цивільного права, що визначає порядок переходу майна померлої особи до її спадкоємців.

У Київ. Русі за «Руською Правдою» спадкування було тісно пов’язане з родиною; спадкоємцями могли бути тільки її чл. Спадкодавець міг дещо впливати на розподіл спадщини (С.), але не міг призначити її стороннім особам. Якщо він не мав дітей, майно ставало виморочним і переходило у власність кн. Форма заповіту (див. Духівниця) була звич. усна в присутності чл. родини. Досить докладні правила С. п. «Руської Правди» відрізняли С. смердів від боярської; реґулювали права вдови, відмовляли С. незаконним дітям (від рабині). Спадкування батьків по дітях не допускалося.

За Лит. Статутом спадкування ґрунтувалося, як і давніше, на родинних підставах. Спадкодавець міг записати рухоме, а також нерухоме (ним набуте) майно також стороннім особам. Деякі категорії людей не мали права складати заповіти. Лише правоздатні особи могли діставати С. за заповітом. Існували обмеження заповітних прав жінок, слуг і деяких селян.

Незначними були зміни С. п. в Гетьманщині; його дечим доповнював і модифікував кодекс 1734 (докладніше про історію укр. С. п. див. в ЕУ 1, стор. 655, 659).

По скасуванні гетьманату рос. влада ввела на Україні рос. С. п. зі збереженням деяких засад давнішого цивільного права в Чернігівській і Полтавській губ. 1835 впроваджено в усій підрос. Україні С. п. «Свода законов Российской Империи». Воно було побудоване на основі черговости спадкування, при чому діти, дружина, батьки були спадкоємцями першої, а за їх відсутности — брати й сестри спадкоємцями другої черги. У Галичині й на Буковині за австр. і пізніше за поль. влади був чинний австр. цивільний кодекс 1811, згідно з яким, спадкодавець міг призначити одного або більше правоздатних спадкоємців, які входили в цілість його прав (засада універсальности), при збереженні прав родини; визначені законом чл. родини мусіли одержати певну частину С., незалежно від волі спадкоємця.

У роки державности України діяло попереднє (рос. і австр.) законодавство про С. п. Зате з встановленням сов. влади скасовано рос. С. п. (в УССР декретом Совнаркому 11. 3. 1919). Однак С. вартістю до 10 000 карб., що складалася з сел. двору, хатнього устаткування і предметів споживання, не переходила у власність держави, а залишалася власністю близької родини. За НЕП повернено у 1922 попереднє С. п. в обмеженому вигляді.

Цивільний кодекс УРСР 16. 12. 1922 допускав спадкування за законом і заповітом. Коло осіб, що допускалося до спадкування, обмежувалося прямими нащадками (дітьми, внуками та правнуками), дружиною померлого, а також непрацездатними і бідними особами, що перебували на утриманні померлого не менше року до його смерти. При спадкоємстві С. ділилася на рівні частини поміж усіма названими особами. Спадкодавець мав право розподілити інакше майно заповітом або позбавити права С. законних спадкоємців, але не призначати майно незаконним спадкоємцям.

1926 скасовано межу 10 000 карб. і впроваджено проґресивний спадковий податок; 1928 введено обов’язкову частину для дітей спадкодавця до 18 pp. (3/4 законної частини). Спадкодавець мав право заповідати майно — також на користь держави, партії та гром. (але не церк.) орг-цій. Конституція 1936 зробила С. п. конституційним правом громадян. 1945 поширено коло законних спадкоємців на братів і сестер спадкодавця. Законних спадкоємців поділено на З групи, при чому до С. допускалися чергові особи ближчої групи. Змінено принцип рівного поділу; внуки померлого спадкоємця ділилися тільки частиною, належною їхньому родителю. За відсутністю законних спадкоємців спадкодавець мав право вільно диспонувати майном.

Тепер у ділянці С. п. обов’язкові основи цивільного законодавства СССР і союзних респ. та Цивільний кодекс УРСР 18. 7. 1963 (Розділ VII, статті 524 — 564). Законними спадкоємцями першої черги є (в рівних частках) діти, дружина і батьки померлого. Внуки і правнуки можуть бути спадкоємцями, якщо на час поділу С. не живуть їх батьки. У випадку відсутности спадкоємців першої черги ними стають у рівних частинах брати і сестри померлого, а також дід і баба. Кожний громадянин може залишити заповітом (у нотаріяльній формі) своє майно або його частину одній чи кільком особам. Обов’язкова частка С. становить нині 2/3; вона належить неповнолітнім або непрацездатним дітям, а також непрацездатним дружині, батькам і утриманцям. За відсутности спадкоємців майно переходить у власність держави. Спадкоємець, який прийняв С., відповідає за борги спадкодавця. У випадку смерти чл. колгоспного двору спадкоємство в майні двору переходить до спадкоємців на заг. підставах. Окремі правила реґулюють порядок розподілу вкладів у держ. ощадних касах. Спадкові оплати в УССР становлять тепер до 10% вартости С.

Якщо спадкодавець і спадкоємці перебувають у різних країнах, то С. п. визначається за законами країни місця перебування спадкоємця. Спадкове майно поза СССР передається нині без перешкод спадкоємцям, що проживають в СССР і навпаки.

Література: Антимонов Б. і Граве К., Советское наследственное право. М. 1955; Гордон М. Радянське цивільне право. Х. 1966; Гордон М. Наследование по закону и по завещанию. М. 1967; Цивільний Кодекс Укр. РСР. Наук.-практичний коментарій. За ред. О. Якименка (гол. ред.), М. Вару і М. Гордона. К. 1971; Никитюк П. Наследственное право и наследственный процес. Кишинев 1973.

Ю. Фединський


Спаржа, холодок лікарський (Asparagus officinalis L.), багаторічна рослина з родини ліліюватих. На Україні росте як бур’ян (гірка і не їстивна; її кореневища й гони мають сечогінні властивості і використовуються в медицині) і культивується; в їжу вживають варені молоді гони культивованої рослини, багаті на білкові речовини (бл. 2%) вітаміни (A, B1, B2, C).


«Спартак», всесоюзне спорт. т-во, об’єднує працівників і службовців пром-сти, комунального госп-ва, зв’язку, автомобільного транспорту і шосейних шляхів, працівників культури, освіти, торгівлі, мед. працівників тощо. 1962 бл. 6 400 колективів «С.» в УССР об’єднувало 685 000 фізкультурників.


Спартакіяда, в СССР з 1928 всесоюзні масові змагання з різних видів спорту, як противага до олімпійських ігор, в яких СССР тоді не брав участи. Мета С. — підсумувати роботу з різних видів спорту народів СССР, профспілок, сов. армії, школярів тощо. Найбільше масовими спорт, змаганнями є С. народів СССР, що відбуваються (з 1956) кожні 4 p., звич. за рік перед олімпійськими іграми.


Спас (IV — 4), с. Старо-Самбірського р-ну Львівської обл., положене в Сер. Бескиді над Дністром. До 18 в. тут існував манастир, у якому мав бути похований кн. Лев Данилович; у 17 в. осідок перемиських правос. єп. Городище, сліди замка королеви Бони.


Спас, свято Преображення Господня (6. 8 ст. ст.), на яке (як на свято Іллі і Маковея) припадали нар. обряди і звичаї, пов’язані з жнивами. На С. у церкві святять яблука, груші та ін. садовину, а також мед, збіжжя, зілля, вінки. За нар. звичаєм, до С. не їли яблук. З святом С. пов’язані різні обжинкові обряди (див. Обжинки): святять у церкві обжинкові вінки, з незжатих на ниві кількох стеблинок жита зав’язують «Спасову бороду». На С. поминають померлих.


Спас на Берестові, тринавна шестистовпна церква з трьома боковими притворами, що надавало їй хрещатого вигляду, побудована в кін. 11 або на поч. 12 в. на кол. околиці Києва (в с. Берестові), мабуть, коштом Володимира II Мономаха, бо у 12 в. вона була усипальницею кн. з династії Мономаховичів (серед ін. тут похований кн. Юрій Довгорукий). Зруйнована 1482 Менґли-Ґіреєм, реставрована заходами митр. П. Могили (згодом ще 1751 — 52 і 1913). При перебудові використано з первісної будови збережену зах. частину з нартексом і хорами, добудовано дві каплиці й поставлено п’ять бань.


Спасо-Преображенський манастир в Мгарі, див. Мгарський Спасо-Преображенський манастир.


Спасо-Преображенський манастир у Новгороді-Сіверському, див. Новгородсіверський Спасо-Преображенський манастир.


Спасо-Преображенський (Спаський) собор у Чернігові, одна з найстаріших збережених монументальних кам’яних будов України, гол. споруда Чернігівського князівства; закладений у 1030-их pp. кн. Мстиславом Володимировичем, закінчений за кн. Святослава Ярославича. С.-П. с. стояв у центрі палацових будов княжого «стольного града» і був також усипальницею князів. У пляні являє собою прямокутник, поділений двома рядами опорних стовпів на три нави, завершені на сх. трьома півкруглими апсидами, з 5 банями. Об’ємно-просторова композиція собору надавала йому ориґінальну форму піраміди. Первісно собор оточували каплиці-усипальниці, на півн. до притвору прилягала кругла вежа зі сходами на хори, з півд. була прибудована триапсидна одноверха церковка-хрещальня. 1792 — 98 і пізніше храм ґрунтовно перебудовано; на місце усипальниць добудовано тамбури з барокковими декоративними фронтонами, збудовано бокові закомари: надбудовано півн. і добудовано півд. (на місце хрещальні) башти, завершені високими шпилями. Від давнього декоративного оздоблення собору збереглися різьблені шиферні парапети на хорах, деякі фраґменти фресок з 11 в. (серед ін. зображення св. Теклі, що зберігалося в музеї, загинуло 1941); підлогу з шиферних інкрустованих мозаїчних плит, прикрито керамічними. Частина багатої колись золотої і срібної церк. утварі зберігається в Чернігівському іст. музеї. З 1967 С.-П. с. входить до складу Чернігівського архітектурно-іст. заповідника.

С. Г.


Спаськ Далекий (кол. назва — Спаськ), м. крайового підпорядкування в півд. частині Зеленого Клину, р. ц. Приморського краю РСФСР; 51 000 меш. (1975; 1926 — 12 000). За переписом 1926 українці становили у С. 42,5%, а у Спаському р-ні — 71,7% всього населення. Різноманітна пром-сть; зав.: цементний, залізобетонових конструкцій, сан.-техн. конструкцій, тракторний і авторемонтний; комбінат азбесто-цементних виробів, харч. пром-сть; індустріяльний технікум, пед. училище.


Спаська Євгенія (* 1892), етнограф родом з Ніжена, у 1920-их pp. співр. ВУАН і Всеукр. С.-Г. Музею в Києві; у 1934 репресована й заслана до Казахстану, де й залишилася; у 1950-их pp. — реабілітована. Праці з історії мист. пром-сти на Лівобережжі, зокрема: «Ганчарські кахлі на Чернігівщині XVIII — XIX вв.» (1928), «Матеріяли до історії фарфорової фабрики А. М. Миклашевського (1839 — 61)» (1959); «Госп-во кролевецьких скупників Риндіних» («Укр. Іст. Ж.», 1962, ч. 5) та ін. Зібрала й опублікувала біографічні матеріяли про укр. етнографа 19 в. П. Литвинову («Етногр. Вісник», кн. 7, 1928).

[Спаська Євгенія (1892 — 1980, Алма-Ата, Казахстан). — Виправлення. Т. 11.]


Спаський Василь (1831 — 84), педагог і осв. діяч у Харкові, родом з м. Щигрів (Курщина). Брав участь в орг-ції і діяльності осв. т-в, недільних шкіл тощо. Основна праця «Характеристика Харкова в отношении грамотности и просвещения» (1874).

[Спаський Василь († Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Сперанський Михайло (1863 — 1938), рос. історик літератури, славіст, етнограф, фолкльорист, д. чл. АН СССР (з 1921), родом з Москви. Проф. Ніженського Іст.-Філол. Ін-ту (1896 — 1906), пізніше Моск. Ун-ту; представник культ.-іст. школи в літературознавстві. Праці С.: «Славянские апокрифические евангелия» (1895), «Из истории отреченных книг» (1899 — 1908), «Николай Васильевич Гоголь — переводчик» (1905), «История древней русской литературы» (1914), «Русская устная словесность» (1917) та ін.; з укр. тематики: «Заметки к истории „Энеиды“ И. П. Котляревского» (1902), «Малорусская песня в старинных русских напечатанных песенниках» (1906 — 09).

[Сперанський Михайло († Москва). — Виправлення. Т. 11.]










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.