[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 3140-3145.]

Попередня     Головна     Наступна





Татаринов Євген (1892 — 1950), патофізіолог родом з м. Саратова, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). З 1931 на Україні — проф. Київ. Мед. Ін-ту та наук. співр. Ін-ту експериментальної біології та патології ім. акад. О. Богомольця. Праці присвячені гол. ч. вивченню пістряка, реактивности організму при захворюваннях крови і кровотечах, питанням імунітету тощо.

[Татаринов Євген († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Татарів (V — 5), кліматичний курорт на Гуцульщині (в Надвірнянському р-ні Івано — Франківської обл.), розташований у долині р. Прута на висоті 750 м. Літо помірно тепле (сер. температура липня + 15°Ц), зима — мяка (сер. температура січня — 7°Ц), кількість атомсферних опадів 830 мм на рік У Т. — санаторії для лікування хворих на туберкульозу легень.


Татарник (Onopordon L.), рід зіллястих рослин родини кошичкоцвітих. Відомо бл. 20 видів, поширених перев. на Середземномор’ї. На Україні більше поширений Т. звич. (O. acanthium L.), дворічний бур’ян до 2 м заввишки; використовувався в нар. медицині при лікуванні гнійних ран і хворих на правець.


«Татарські люди», хліборобське населення на сх. Поділлі та півд.-сх. Волині у сточищах р. Случі, Тетерева і Бога, яке, разом зі своїми володарями, болохівськими кн. (див. Болохівці) 1240 під час походу Батия на Угорщину піддалося татарам і зобов’язалося (за словами літописця) «сіяти для них пшеницю і просо». Щоб покарати непокірне населення, Данило Романович кілька разів (1241, 1254 — 55) робив на них вдалі походи, не зважаючи на їх тат. опіку.


Татомир Володимир (1902 — 62), осв. і молодіжний діяч родом з Стрийщини, інж., інспектор т-ва «Просвіти» у Львові (серед ін. організатор «Молодих Просвіт»), 1941 — 43 керівник відділу Молоді УЦК. На еміґрації в Німеччині й ЗДА. Автор кн. «Юнацтво в обороні рідної землі» (1960). Помер у Філядельфії.


Татомир Костянтин (* 1900), вчений у галузі гірничої справи родом з м. Кіровограду, чл.-кор. АН УРСР (з 1939); з 1938 працював в Ін-ті Гірничої Справи АН УРСР. Основні дослідження Т. стосуються теорії проєктування розробки вугільних родовищ.

[Татомир Костянтин (1900 — 1979, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Татомир Юліян (1885 — 1946), гром.-політ. діяч (зокрема в осв. і кооп. ділянках) на Самбірщині, гр.-кат. свящ., родом з Старосамбірщини; 1928 — 30 сенатор (від УНДО) поль. парляменту, 1939 — 41 гол. Укр. Допомогового Комітету в Перемишлі; з 1944 на еміґрації, помер у Зальцбурзі (Австрія).

[Татомир Юліян (1883, Сприня — 1946). — Виправлення. Т. 11.]


Тацій Олексій (1903 — 67), архітект родом з Полтави; закінчив Харківський Технологічний Ін-т. Важливіші споруди: Виставочний павільйон та Будинок Червоної Армії в Харкові, будинок Міськ. ради в Кривому Розі, Павільйон УССР на Всесоюзній С.-Г. Виставці в Москві (у співавторстві з М. Іванченком) — всі у 1930-их pp.; будинки культури і житлові.

[Тацій Олексій († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Ташицький (Taszycki), Вітольд (* 1898), поль. мовознавець-польоніст, фундатор впливової школи в слов. ономастиці; д. чл. Поль. АН (з 1939), проф. Львівського (1929 — 41 і 1944) і Яґайлонського (Краківського, з 1946) ун-тів. Серед ономастичних праць Т. ст. на укр. теми (імена «Слова о полку Ігореві», імена Дорош, Кирило, гуцульські ймення, 1959 — 74).


Ташкент, гол. м. кол. Туркестану (нині сов. Сер. Азія), столиця Узбекської ССР; 1,6 млн меш. (1975). Т. — найбільше укр. скупчення в Азії і одне з більших у діяспорі: 1970 — 40 700 українців або 2,9% усього населення (ін. у %: узбеки — 37%, росіяни — 41%, татари — 7%, жиди — 4%). 1867 — 1917 Т. був гол. м. Туркестанського ген.-губернаторства, і тоді там, гол. у кін. 19 в., почали селитися українці. 1917 — 18 Т. був осідком укр. життя у всьому Туркестані: постала в квітні 1917 Укр. Громада призвела до орг-ції Укр. Центр. Громади Туркестану; 1918 діяла Укр. Крайова Рада Туркестану та її орган — Укр. Виконавчий Комітет, «Просвіта», виходив тижневик «Туркестанська Рада». По зміцненні сов. влади в Т. 1920 укр. рух завмер. У 1930-их pp. у кількох школах навчали укр. мови, у Пед. Ін-ті діяв укр. відділ. У 1941 — 44 до Т. евакуйовано чимало українців, і тоді радіо Т. мало укр. пересилання.


Тащенак, р. у півд.-сх. частині Причорноморської низовини, впадає у Молочне оз.; довж. — 64 км, сточище — 480 км². Пересічна ширина річища у сер. течії 5 м, долини — 1,5 км. Влітку пересихає.


Тбілісі (до 1936 в рос. транскрипції Тифліс), столиця — політ. (з 6 в.), культ. і екон. Грузії; 1801 — 1917 під рос. окупацією, 1917 — 21 столиця Грузинської Респ., пізніше Грузинської ССР; понад 1 млн меш., у тому ч. (за сов. переписом 1970) 10 600 українців. З сер. 19 в. була невелика укр. колонія. До Т. часто приїздили на ґастролі укр. театри, почавши від трупи М. Старицького 1889 (докладніше про укр.-грузинські культ. зв’язки в Т. див. Грузини). 1917 в Т. відбувся Укр. Військ. З’їзд Закавказзя і створено Закавказьку Крайову Укр. Раду (видавала свої «Вісті», потім «Укр. Вісті Закавказзя»; з 1918 недовгий час діяв укр. ген. консулят, згодом посольство (посол І. Красковський).


Твардовський Олександер (1910 — 71), рос. поет родом з Смолєнщини. Закінчив Моск. Ун-т (1939), першу кн. поезій видав у 1931; популярність здобув поемами «Василий Теркин» (1942 — 45), «За далью даль» (1960), «Теркин на том свете» (1963). Т. писав поезії й на укр. теми: «Тебе, Украина», «Бойцу южного фронта» (1941); перекладав на рос. поезії Т. Шевченка («Сова», «Тополя», «Заповіт», «Тече вода в сине море»; окремим вид. вийшли в його перекладі «Гайдамаки» 1961), І. Франка, укр. нар. пісні. Бувши довголітнім гол. ред. ж. «Новый мир», протистояв офіц. курсові Спілки письм. СССР, даючи місце в журн. представникам неконформістської літератури, зокрема опублікував повість О. Солженіцина «Один день Івана Денисовича», вірш Л. Кисельова, спрямований проти загарбницької політики рос. царів на Україні («Цари»), друкував І. Дзюбу, коли той був у Києві заборонений. За відхилення від партійної лінії і самвидавну поему «По праву пам’яти», опубліковану на Зах., Т. попав у неласку і на поч. 1970 був усунений з посади гол. ред. ж. «Новый мир».


Твардовський (Twardowski) Самуїл (* між 1595 і 1600 † 1661), поль. письм., один з визначних представників поль. бароккової епіки, автор поем, які віддзеркалювали тодішні іст. події. На укр. землях найбільше поширена була поема Т. «Wojna domowa z Kozaki і Tatary...» (ч. I — IV вид. 1681); її героями були серед ін. Ярема Вишневецький і король Ян Казімір, чимало місця автор присвятив облозі Збаража і битві під Берестечком. Першу частину поеми 1681 переклав С. Савицький, вона була одним з джерел Літопису С. Величка.

[Твардовський (Twardowski) Самуіл († Залісся, Польща). — Виправлення. Т. 11.]


Тваринництво, галузь сіль. госп-ва, що займається розведенням і використанням с.-г. тварин. Воно забезпечує людність харч. продуктами (молоко, масло, сир, м’ясо; бл. 60% білків, що їх споживає людина, — продукти Т.), дає сировину для легкої (шкіра, вовна) і харч., а також фармацевтичної пром-сти, тяглову силу (кінь, віл), основне органічне добриво — гній. Продукти Т. легко збувати, і вони за нормальних обставин часто бували підставою бюджету укр. селянина. Т. поділяється (на Україні) на скотарство (розведення і використання великої рогатої худоби), вівчарство, свинарство, конярство, козівництво, кролівництво; до Т. зараховують також рибне господарство, бджільництво та шовківництво.

На укр. землях Т. відоме вже з неоліту, коли плекали велику рогату худобу, овець, свиней і кіз, зокрема носії трипільської культури; з бронзової доби поширене конярство (особливо у степ. народів, насамперед у скитів). Значно було розвинене Т. за княжої доби, конярство також для військ. цілей. Від 15 в. відомий вивіз волів на Зах., пізніше й до Москви; за Гетьманщини з Лівобережжя експортовано волів і овець; проте весь час Т. задоволяло насамперед потреби місц. населення. Щойно з кін. 18 в. Т. на Півд. Україні набирає ринкового характеру: експорт вовни і волів. Але після перетворення степів на орну землю вівчарство зменшилося через брак кормової бази, а волів, які добре надавалися на розорання важкої цілини, замінили коні (див. стор. 2 060).

З сер. 19 в. до 1914. В укр. умовах Т. було нерозривно пов’язане з хліборобством. Цей зв’язок був відмінний при різних системах сіль. госп-ва. При перелоговій — худоба мала багато кормів, і тоді держали її у великій кількості; такі умови були у першій пол. 19 в. на укр. степах — там плекали багато овець і волів. З переходом до трипілля рівновага між цими двома галузями сіль. госп-ва незабаром захиталася. Кормова база для свійської худоби зазнала скорочення, а разом з тим меншало й останньої; одночасно трудно було обробити землю, бо бракувало як робочої тварини, так і гною, падала врожайність і розвиток сіль. госп-ва гальмувався. Такий стан існував у Лісостепу, зокрема на Лівобережжі, а з 1860-их pp. і в Степу. Кількість худоби, особливо овець, зменшувалася, не лише порівняно з зростанням населення, але (у деяких р-нах) і в абсолютних числах. Сприятливіші умови для Т. створилися вдруге при системі сівозміни, бо тоді зростає кормова база і збільшується родючість ґрунту, але ця система панувала лише на Зах. Україні.

Т. ч. кормова база для худоби на Україні була недостатня, за винятком Карпат і ліс. смуги, у яких було багато сіножатей і пасовищ, та на Зах. Україні, де 1/10 засівної площі займали кормові. Основним кормом для худоби були взимку сіно і солома, влітку випас на пасовищах, значно менше — овес і ячмінь; б. цукроварень відходи їх продукції (хоч перев. частину цього високоякісного корму, також макуху тощо, вивозили за кордон). Через недостачу кормів та низькопорідність укр. худоба була мало молочна (у своїй масі давала 600 — 1 000 л молока на рік) і мало м’ясиста. Щойно за останні роки до першої світової війни почалося деяке покращення — на Центр. і Сх. Землях завдяки праці земств, але також завдяки заходам поміщицьких госп-в. Велася робота над поліпшенням худоби, насамперед поширенням кращих рас.

Динаміку поголів’я худоби на Центр. і Сх. Землях за 1882 — 1912 видно з табл. (у млн):

Роки

Велика рогата худоба

Вівці

Свині

1882

5,4

15,2

3,0

1912

6,5

6,2

4,2

Значний спад ч. овець був спричинений заоранням степів та браком попиту на вовну за кордоном (див. стор. 266). Зростання поголів’я великої рогатої худоби було незначне, і воно не дотримувало кроку з зростанням населення; зростало лише поголів’я свиней. Сильне зростання поголів’я коней, які, зокрема в степах, заміняли як тяглову силу волів (напр., на Херсонщині зросло ч. коней з 329 000 у 1881 до 814 000 у 1913; на всіх Центр. і Сх. Землях — 5,5 млн).

1914 — 41. У перші роки війни поголів’я худоби (зокрема великої рогатої) зросло на Центр. і Сх. Землях у зв’язку з збільшенням площі перелогів, труднощами експорту хліба, а тим самим і збільшенням кормової бази Т. За pp. воєнного комунізму воно впало (до того спричинилася й посуха 1921), знову збільшилося за НЕП-у (у зв’язку з збільшенням ч. сел. госп-в) і досягло найвищого стану в 1928. Пізніше знищення сел. індивідуального госп-ва, спричинене колективізацією, принесло занепад Т.: селяни самі вирізали частину худоби, замість віддати її до колгоспів. Дальший занепад спричинило погане господарювання в колгоспах і голод 1933, так що у 1933 залишилося ледве 41% ч. коней з часів перед колективізацією, 53% рогатої худоби, 40% свиней, 38% овець і кіз. З 1934 кількість свійської худоби почала зростати (на це вплинув насамперед дозвіл колгоспникам тримати свійських тварин на присадибних наділах), але ще 1940 не був досягнутий стан 1928, як це видно з табл. (УССР у межах до 1939; в млн):

Рік

Коні

Рогата худоба

Свині

Вівці та кози

1916

1928

1933

1936

1940

5,5

5,5

2,6

2,5

3,3

7,7

8,6

4,4

6,1

7,7

4,6

7,0

2,0

6,0

7,3

6,4

8,1

2,0

2,3

4,7

Про р-ни Т. з часу перед колективізацією див. «ЕУ-1», стор. 1005.

З 1934 сов. влада присвячувала чимраз більше уваги розбудові Т. в колгоспах і радгоспах: при всіх колгоспах створено (звич., 2 — 3) тваринницькі ферми, організовано тваринницькі радгоспи, багато зроблено для расового покращення худоби. З 1940 введено погектарний принцип поставок державі продуктів Т. Про зростання питомої ваги колгоспів і радгоспів коштом приватних госп-в свідчать числа: 1938 їм належало 31% великої рогатої худоби, 1941 — 49,5%; ч. для свиней: 33,8 і 49,6%, овець 60,3 і 81,7%. Решта припадала на особисті підсобні госп-ва колгоспників, робітників, службовців і приватних власників.

З 1941. Сов.-нім. війна і нім. окупація України спричинили втрату частини поголів’я худоби, і щойно на поч. 1950-их pp. досягнено стану 1941. Назагал відбудова Т. ішла з значно більшими труднощами порівняно з ін. галузями сіль. госп-ва, і воно щораз більше відставало від потреб усе численнішого міськ. населення. Незадовільна була і далі кормова база, а колгоспники не були зацікавлені матеріяльно в розвитку Т. Ці хиби намагалися усунути ухвали пленумів ЦК КПСС (вересневого 1953, січневого 1955 й ін.) і ряд ін. ухвал партії й уряду з 1965 та останньо XXIV з’їзд КПСС та КП України, які визначали напрями Т. Відтоді збільшено посіви кормових культур і кукурудзи, підвищено заготівельні та закупочні ціни на продукти Т., поліпшено племінний склад тварин, виведено ряд нових цінних порід і удосконалено багато старих; збільшено інвестиції в Т. та імпорт кормів з закордону, піднесено технологію. Чималим поштовхом для інтенсифікації Т. мають бути міжгосп. тваринницькі підприємства, ч. яких зросло між 1970 — 76 з 38 до 218 (28% всього СССР).

У світлі офіц. статистики збільшилося поголів’я великої рогатої худоби і свиней, залишилося без змін (з 1953) ч. овець, натомість зменшилося через механізацію сіль. госп-ва ч. коней та волів. Подробиці видно з табл. (числа для УССР у сучасних межах на 1 січня в млн):


Роки

Велика рогата худоба

всього


у т. ч. корови


Свині


Коні


Вівці та кози

1916

1928

1935

1941

1946

1950

1960

1970

1977

9,1

9,9

5,1

11,0

8,3

11,0

17,0

20,3

24,2

4,1

4,9

2,5

6,0

4,3

5,8

7,7

8,5

9,0

6,5

8,6

3,9

9,2

2,9

7,0

16,5

17,2

18,2

6,5

6,4

3,7

4,7

2,0

4,5

2,0

1,4

1,0

6,9

8,3

2,2

7,3

3,4

5,8

11,6

8,7

8,9

Збільшення поголів’я худоби стосується лише колгоспів і (зокрема) радгоспів, в особистих підсобних госп-вах воно зазнає невеликого, але постійного зменшення (див. табл. на стор. 2 545 і 2 722).

Ще більше від поголів’я тварин зросла їхня продуктивність: м’ясо, сало, молоко й вовна та їх заготівля:

Види продукції

1913

1940

1950

1955

1960

1970

1977

М’ясо і сало (в забійній вазі в тис. т)

1 122

1 127

1 195

1 351

2 068

2 850

3 441

Молоко (в тис. т)

4 667

7 114

6 804

9 670

13 995

18 712

22 324

Вовна (в тис. т)

14,8

13,5

11,9

17,9

27,6

24,8

29,6

Яйця (в млн)

3 005

3 272

3 490

4 292

7 187

9 202

13 141

Гол. галузями Т. України є тепер розведення великої рогатої худоби й свинарство, далі — вівчарство і птахівництво; занепало конярство. Допоміжне значення мають кролівництво, бджільництво, шовківництво, рибальство і звіроводство.

1975 на 1 000 населення припадало на Україні 488 штук великої рогатої худоби, 185 овець та 885 свиней; ч. для всього СССР: 432, 563 і 256; ч. великої рогатої худоби і свиней для деяких ін. країн: Польща — 390 і 626, Зах. Німеччина — 233 і 327, ЗДА — 594 і 229, Данія — 605 і 1 518.

У світлі офіц. статистики зростання споживання м’яса і сала на особу населення зросло у 1960 — 75 на 43%, молока і молочних продуктів на 46%, яєць на 53%.

Участь УССР у Т. всього СССР велика: на УССР припадає 21,5% поголів’я великої рогатої худоби та 30,8% свиней, 22.6% виробництва молока і 23,8% м’яса (1975). На особу населення вироблено 1975 57 кг м’яса і 390 кг молока (ч. для всього СССР: 59 і 358).

Попри зростання Т., забезпечення широких мас населення його продуктами не є задовільне. Чималою допомогою є колгоспний ринок, який передусім забезпечує попит міськ. населення на молочні продукти й яйця.

Література: Романенко И. Развитие продуктивного животноводства Украинской ССР. К. 1957; Сільське господарство Української РСР. К. 1958; Тваринництво Української РСР. Статистичний збірник. К. 1960; Кравченко М., Кравець Г., Шматок Ю. Тваринництво. К. 1962; Розміщення і спеціялізація сіль. госп-ва Української РСР. К. 1967; Чепурнов І. (та ін.). Екон. проблеми розвитку і структури тваринництва на Україні. К. 1969; Українська Сільсько-господарська Енциклопедія, т. І — III. К. 1970 — 72; Корминський М. Економіка скотарства. К. 1974.

В. Кубійович, Р. М.


Твердовський Петро (1879 — ?), гром.-політ. діяч на Далекому Сх. родом з Полтавщини; по закінченні Військ. Школи в Іркутську старшина рос. армії на Далекому Сх. 1917 формував укр. військ. частини в Манджурії і став гол. Укр. Манджурської Округової Ради; як її делеґат виїхав на весні 1918 до Києва і був призначений укр. урядом консулом у Харбіні; учасник IV Всеукр. Далеко-Сх. З’їзду у Владивостоці (24. 10. 1918). 1919 заарештований реакційною рос. владою на Далекому Сх. і перевезений до Омську, де його звільнено.


Твердохліб Іван (* 1899), актор характерного і комедійного пляну, родом з Харківщини; на сцені з 1923. Працював у театрах Києва, Харкова (Червонозав.) і (з 1936) Одеси (ім. Революції). Кращі ролі: Оврам («Патетична соната» М. Куліша), Швейк («Пригоди бравого вояка Швейка» Я. Гашека), Черевик («Сорочинський Ярмарок» за М. Гоголем), Галушка («В степах України» О. Корнійчука), Микола («Украдене щастя» І. Франка) та ін. З 1930 знімається в кіні: Павло («Коліївщина» І. Кавалерідзе), Кухар («Приємного апетиту» О. Корнійчука), Іван («Дорогою ціною» М. Коцюбинського).

[Твердохліб Іван (1899, Довжик — 1986, Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Твердохліб Сидір (1886 — 1922), поет і перекладач родом з Бережан; навчався у Львівському та Віденському ун-тах. Працював учителем. Належав до гурту «Молодої музи». Перші поезії Т. появились у ж. «Світ» (1906), «Буковина», «Розвага» та ін.; окрема зб. поезій «В свічаді плеса» (1908). Писав також новелі «Нескінчений архитвір» та ін. Лірика Т. перейнята сумом і тугою за прекрасним. Переклади: на нім. мову «Гайдамаки» Т. Шевченка; на поль. поезії Шевченка, О. Олеся, новелі М. Яцкова та ін.; на укр. мову «Батько замучених», «У Швайцарії» Ю. Словацького та ін. Т. друкувався також у поль. журн. 1922 Т. очолював укр. групу, що стояла на плятформі визнання поль. влади в Галичині й брала участь у виборах до поль. сойму; це спричинило убивство Т. боївкою УВО 15. 10. 1922 у Камінці Струмиловій.

[Твердохліб Сидір, [переклав] на укр. мову „Батько зачумлених“. — Виправлення. Т. 11.]


Твердохлібів Олександер (1840 — 1918), краєзнавець, учителював у м. Охтирці (Харківщина). Автор оп., які друкувалися в газ. «Южный Край» (під псевд. Земляк), іст.-етногр. ст. у ж. «КСт.» («Спадкоємне полковництво», «До історії Скельського манастиря») та в «Сборнике Харьковского Губернского Статистического Комитета» («Ахтырка», «Котельва», «Ахтырский Свято-Троицкий монастырь») та ін.

[Твердохлібів (Твердохлібов) Олександер. — Виправлення. Т. 11.]


Творидло Микола (1884 — 1952?), екон. діяч на Закарпатті і в Галичині; інж.-аґроном. Ініціятор і співзасновник т-ва «Просвіта» в Ужгороді та укр. госп. орг-цій на Закарпатті. Згодом у Галичині: дир. централі т-ва «Сіль. Господар» у Львові (1924 — 27); чл. дирекції Центросоюзу у Львові 1928 — 39; 1938 — 39 сенатор поль. парляменту від УНДО. Помер у Львові. Гол. праці: «Шкідливі і корисні звірята в госп-ві» (I — II, 1923), «Практичний Господар» (1928). Ст. і брошури на екон. теми.

[Творидло Микола (1884, Зашків, Львівський пов. — бл. 1952). — Виправлення. Т. 11.]










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.