Попередня     Головна     Наступна





Василь Німчук

ВИЗНАЧНА ПАМ'ЯТКА ВІТЧИЗНЯНОГО ДРУКАРСТВА


[За виданням: Буквар Івана Федорова. — Київ: "Дніпро", 1975. — С. 82-96.]





Іван Федоров (бл. 1525 — 1583) 1 — видатна постать в історії культур східнослов'янських народів. Його справедливо називають засновником друкарства в Росії та на Україні.

Відомі спроби книгодрукування (т. зв. анонімні видання) в Росії ще років за десять до виходу в світ у Москві федоровського «Апостола» 1564 р. Проте саме Іван Федоров заклав міцну основу для розвитку вітчизняного друкарства, організувавши державну друкарню в Москві, налагодивши випуск високомистецьких книг та підготувавши майстрів цієї справи. Тут 1565 року вийшло два видання «Часовника».

Як показали старі й новітні дослідження, в текст московського «Апостола» 1564 року (в порівнянні з попередніми рукописними книгами) внесено чимало дуже слушних виправлень 2.



1 На Україні славетного друкаря називали також Федоровичем.

2 Див.: Сборник памятников, относящихся до книгопечатания в России, вып. І. Текст В. E. Pумянцева. М., 1872; Г. И. Коляда. Иван Федоров — редактор первопечатного Апостола. (К 400-летию русского книгопечатания). — «Славянский сборник», II. Самарканд, 1963.



А це могла зробити людина, що мала для свого часу добру філологічну освіту. Набув її Іван Федоров, очевидно, в учнів або послідовників славнозвісного вченого Максима Грека.

Значні зміни, які зробив Іван Федоров у текстах «Апостола» та другого видання «Часовника», за тих часів легко було оголосити єретичними 1. Так воно й сталося. Звинувачений реакційними колами в єресі, Іван Федоров із своїм сподвижником Петром Мстиславцем перейшов на службу до відомого білоруського магната, литовського гетьмана Григорія Ходкевича. У Ходкевичевому маєтку, в містечку Заблудові, поблизу Білостока, вони устаткували друкарню й видали 1569 року «Учительне євангеліє». Наступного року Іван Федоров (без П. Мстиславця, котрий переїхав до Вільна) випустив «Псалтир із Часословцем». Незабаром Г. Ходкевич відмовився від друкування книг і запропонував Івану Федорову роботу в сільському господарстві. Та друкар не зрадив свого покликання — «въмЂсто же житных сЂмен духовная сЂмена по вселеннЂй разсЂвати» 2.



1 Див.: О. О. Сидоров, Г. І. Коляда. Першодрукар Іван Федоров. — У зб.: Книга і друкарство на Україні. К., «Наукова думка», 1965.

2 Цитати й приклади із старовинних пам'яток подаємо в спрощеній транскрипції, зокрема опускаємо кінцевий ъ, вживаємо я на місці А (юс малий), у на місці оу, ү; о на місці ω, ф замість θ, і на місці ї. Надрядкові літери внесено в рядки. Пунктуація, написання разом, окремо й через риску, мала й велика літери вживаються відповідно до теперішніх правил. Варто зазначити, що церковнослов'янські тексти читались у давнину згідно з артикуляцією й звуковою системою живої мови кожного народу, який користувався ними. Наприклад, українці вимовляли тверді приголосні перед е, літери ы та и читали як сучасне и, Ђяк і (див.: Н. Н. Дурново. Введение в историю русского языка. M. «Наука», 1969, c. 41).




Близько 1572 року Іван Федоров переїхав до Львова, де заснував власну друкарню. Тут він 1574 року видав «Буквар» та «Апостол» — перші відомі друковані книги на Україні 1. Опинившись у матеріальній скруті, він став на службу до князя Костянтина Острозького, який призначив його управителем маєтностей Дерманського монастиря на Волині. Десь у 1577 р. переїхав в Острог і там при замку князя Костянтина Острозького обладнав друкарню. 1578 року в Острозі вийшов грецький «Буквар» та друге видання львівського «Букваря», 1580 року — «Новий завіт із Псалтирем», у 1580 — 1581 рр. — Біблія та т. зв. «Хронологія» Андрія Римші. У 1582 р. Іван Федоров повернувся до Львова, де 5.XII 1583 року помер. Похований у церкві Онуфріївського монастиря 2.



1 Опубліковано кілька статей про можливість існування друкарства у Львові та в інших українських містах до І. Федорова, але переконливих доказів цього не наведено.

2 Детальніші відомості про життя й діяльність І. Федорова можна знайти в таких книгах: У истоков русского книгопечатания. М., Изд-во АН СССР, 1959; 400 лет русского книгопечатания (1564 — 1964 гг.), т. І. М., «Наука», 1964; Книга і друкарство на Україні. К., «Наукова думка», 1964; Я. П. Запаско. Мистецтво книги на Україні в XVI — XVIII ст. Вид-во Львівського університету, 1971; М. П. Ковальський. Джерела про початковий етап друкарства на Україні. (Діяльність першодрукаря Івана Федорова в 70-х — на початку 80-х рр. XVI ст.). Дніпропетровський державний університет, 1972; Е. Л. Немировcкий. Начало книгопечатания на Украине. М., «Наука», 1974.




* * *


Іван Федоров заслуговує глибокої вдячності й пошани нащадків не тільки як першодрукар, видатний майстер книжкового мистецтва і художник-гравер. Порівняно недавно виявлені та опубліковані три не відомі науці видання Івана Федорова, про які йтиметься далі, показують, що він був визначним гуманістом-просвітителем.

Іван Федоров дбав про те, щоб книга йшла в народ і ширилася писемність серед простого люду, про який він з великою теплотою і вдячністю за допомогу в заснуванні львівської друкарні писав у післямові до «Апостола» 1674 року. Першодрукар близько до серця сприйняв культурно-освітні потреби братнього українського народу, що зазнавав дедалі більших утисків від шляхетсько-католицьких панівних верств Речі Посполитої. Він уклав і видав «Буквар» 1, про призначення якого писав: «...ради скораго младеньческаго наученія... сложих». Ця книжечка могла бути успішно використана для навчання грамоті й поза школою як дітьми, так і дорослими.



1 Так доцільно називати умовно (виходячи з її характеру й призначення) книжку І. Федорова, що не має заголовка.



«Выдруковано во Льво†року а̃фо̃д (тобто 1574-го)», — читаємо останній рядок «Букваря». Місяць і день закінчення праці над книгою не зазначені. Точні вихідні дані має «Апостол» — 15.II 1574 року. Котра ж книга була перша? Дослідники звернули увагу на одне дуже цікаве зауваження в післямові до «Букваря» — «аще сіи труды моя бл̃гоугодны будут ваши любви, пріимЂте сія c любовію, а я и о иных писаніих бл̃гоугодных... потрудитися хощу» — й висловили різні міркування щодо його змісту.

Одні вчені вважають, що, може, Іван Федоров і виконав свою обіцянку — склав та надрукував інші книги, але про них нічого не відомо, як ще зовсім недавно нічого не знали ми про його «Буквар» 1. Інші припускають, що автор мав на меті продовжити в майбутньому видання шкільних підручників, здійснивши це пізніше в Острозі 2.



1 Див. зазначену вище статтю О. Сидорова і П. Коляди, с. 31.

2 Див. зазначену вище працю М. П. Ковальського, с. 27.



На наш погляд, Іван Федоров тут робить натяк, що «Буквар» — перша ластівка його друкарні на Україні, а «інші писання» — це львівський «Апостол», над яким він іще працював. Тут варто взяти до уваги й те, що пізніше в Острозі, перед тим,як випустити в світ «Новий завіт із Псалтирем» 1580 року, він близько 1578 року вдруге видав свій «Буквар» (див. далі).

Отже, є досить вагомі підстави для висновку, що «Буквар» Івана Федорова — перша досі відома друкована книга на Україні (не виключено, що його видання 1574 року не було перше). Але й безвідносно до цього він є першою друкованою східнослов'янською книжкою світського призначення.

Широкій науковій громадськості «Буквар» Івана Федорова став відомий 1954 р.1, а наступного року з'явилась повна фоторепродукція цієї пам'ятки в бюлетені бібліотеки Гарвардського університету (США), в якій вона зберігається тепер. Ця публікація супроводжується докладним дослідженням пам'ятки — статтями американських філологів Р. Якобсона та В. Джексона 2.



1 Див.: А. А. Сидоров. Первая русская печатная грамматика. — «Славяне», 1954, № 12.

2 Див.: Harvard Library Bulletin. Vol. IX, № 1. Cambridge Mass., 1955.



Записи на «Букварі» свідчать про те, що він потрапив із України за кордон (в Італію) ще в першій половині XVII ст. Видавництво «Дніпро» 1964 року випустило пам'ятку фотомеханічним способом під назвою «Граматика Івана Федорова».

Цей посібник — не звичайний буквар. У ньому вміщено й важливі елементи для засвоєння особливостей граматики церковнослов'янської мови у східнослов'янській редакції, або, як її тоді називали, словеноруської мови.

На першій сторінці «Букваря» подано тодішню азбуку. Очевидно, послідовність розташування літер у ній відбивала більш-менш усталену традицію, особливо щодо місця суто кириличних букв. Але завдяки І. Федорову вона міцно закріпилась і через наступні букварі й граматики дійшла до нашого часу. З відповідними змінами, зумовленими вилученням із вжитку окремих літер чи введенням нових, такий порядок літер зберігається в абетках усіх писемностей, які користуються кирилицею.

Азбука наводиться й у зворотному порядку, теж за традицією 1 (таке засвоювання її обстоював, зокрема, філолог Костянтин Граматик ще в XV ст.), далі — впереміш. Наступні дво- і трибуквові сполуки подано як вправи для читання складів.



1 Див.: И. В. Ягич. Рассуждения южнославянской и русской старины о церковнославянском языке. — Исследования по русскому языку, т. I, ч. III. СПб., 1885 — 1895, с. 433.



Суто букварним матеріалом Іван Федоров не обмежився. Як подальший етап в опануванні письма тут подано три спеціально виділені невеликі розділи, складені так, щоб готувати дітей до вивчення систематичної граматики.

Перший розділ — «А сія азбука от книги осмочастныя, сирЂчь грамматикіи» — це зразки відмінювання в теперішньому часі (однина, двоїна, множина) різних дієслів, які починаються на кожну літеру алфавіту (для глибшого засвоєння азбуки й тут спочатку друкуються назви букв) від буки — будя, будити, будит... до ща — щедря, щедриши, щедрит... У кінці розділу знаходимо зауваження про форми «страдального залога» дієслова быти в різних часах.

Автор «Букваря» у післямові зазначив: «...писах вам не от себе, но от... преподобного... Іоанна Дамаскина от грамматикіи, мало нЂчто... сократив...» Справді, матеріал, що відноситься до «страдального залога» дієслова быти знаходимо в популярній у південних та східних слов'ян граматичній праці, один зі списків якої має заголовок «Ст̃го Іоанна Дамаскина о осмих частЂх слова...» 1. Аналогію до решти матеріалу цього й наступних двох розділів — «По прозодіи...» та «По ортографіи...» знаходимо у відомому в багатьох списках збірнику «Книга гл̃емая буквы...», на що вже давно звернули увагу дослідники 2.



1 Див. зазначену вище працю І. В. Ягича, в якій автор довів, що ця пам'ятка, котру віддавна приписували І. Дамаскинові, а слов'янський переклад — Іоанну екзархові болгарському, насправді укладена в Сербії десь у XIV ст. і є перекладом невідомої грецької або компіляцією кількох грецьких праць, с. 297 — 319.

2 Див.: Т. А. Быкова. Место «Букваря» Ивана Федорова среди других начальных учебников. — Известия АН СССР. Отделение литературы и языка, т. XIV, вып. 5. М., Изд-во АН СССР, 1955, с. 471 та ін.



Найраніші списки «Книги...» збереглися від XVI ст., але поки що не з'ясовано точно, раніше чи пізніше від «Букваря» Івана Федорова вона укладена. Виходячи з того, що в «Книзі...» загалом більше граматичних текстів, ніж у «Букварі», можна гадати, що вона виникла раніше й Іван Федоров користувався нею 1.



1 Див.: В. И. Лукьяненко. Азбука И. Федорова, ее источники и видовые особенности. ТОДРЛ, т. XVI. М. — Л., Изд-во АН СССР, 1960. В цій праці автор твердить, що граматичні елементи «Букваря» не виходять із якого-небудь відомого джерела, що «частковий збіг... морфологічних форм зі змістом деяких текстів, об'єднаних у складі «Книги глаголемой буквы...», ще не говорить про те, що граматичні розділи підручника І. Федорова були запозичені з цього зведення статей...», с. 216.



Проте перший і третій розділи «Букваря» повніші і досконаліші, ніж у «Книзі...». Під заголовком «А се осмочастнЂ от граматикія» у «Книзі...» дається тільки форма теперішнього часу дійсного способу дієслова быти, а в Івана Федорова в азбучному порядку відмінюється низка дієслів, яких в інших пам'ятках цього типу немає. Слід зазначити, що в багатьох списках праці, яку приписували І. Дамаскинові, а також у згаданій «Книзі...» знаходимо форми дієслів першої особи однини теперішнього часу з закінченням -я: творя, бія і т. д. Це болгарська форма (тобто, творю, б'ю і т. д.). Із подальших прикладів «Букваря», зокрема крестя, нося, славя, видно, що болгарські форми теперішнього часу були сприйняті як дієприслівники. З цього погляду форма будя була б неправильна, бо дієприслівник у східнослов'янських мовах XVI ст. мав форму будучи, тому Іван Федоров вдало підібрав замість слова быти інше — будити.

Перший розділ допомагав учням засвоїти елементи дієвідмінювання.

Третій розділ — «По ортографіи...» — також досконаліший за відповідний розділ «Начало букъв по ортографіи» зазначеної «Книги...».

В обох джерелах — і в «Книзі...», і в «Букварі» — знаходимо відмінкові форми іменників та похідних від них прикметників, що традиційно писалися під титлами, тобто скорочено (аггл — ангел, мтерь — матерь). Проте Іван Федоров прагнув не тільки навчити дітей читати слова під титлами, але й відмінювати іменники та прикметники, тому ввів у «Буквар» також різні форми слів живот, зло, зиждитель, які під титлами ніколи не писалися.

Закінчуючи огляд цих частин «Букваря», зауважимо, що в невеликому другому розділі «Букваря» — «По прозодіи...» — подано (в алфавітному порядку) дієслова у формах 2-ї особи однини наказового й дійсного способів, які відрізняються лише наголосом. Але тут зустрічаємо й інші пари: і рóд — íрод (тобто Ірод), úми — имú (тобто «ними» — «піймай»), жилúще (тобто «житло»), жúлище (згрубіле від «жила»).

Підготовка дітей до засвоєння елементів граматики з самого початку вивчення письма практикувалася у східних слов'ян здавна. Мелетій Смотрицький у передмові до своєї славнозвісної «Грамматики» (1619 р.) також радив привчати дітей, які опановують письмо, до «склоненій грамматичных».

Азбучний акровірш — у нашій пам'ятці перший текст для пов'язаного читання. В процесі навчання подібні тексти використовувалися дуже давно, але тут вміщено зразок, що був, можливо, спеціально складений для «Букваря» 1 (не виключено, що його написав сам Іван Федоров).

Другу частину книжки Івана Федорова складають тексти для читання та заучування напам'ять — т. зв. щоденні молитви (до яких долучено молитви Василія Великого й Манасії), які звичайно знаходимо і в «Часовниках». Використання цих текстів для вправ у читанні й писанні мало в південних і східних слов'ян також давню традицію, як видно з твору Костянтина Граматика 2.



1 Див. зазначену вище працю В. Лук'яненко, с. 217 — 219.

2 Див. зазначену вище працю Г. В. Ягича, с. 433 — 441.



Далі йдуть звернені до дітей сентенції про корисність навчання та на морально-етичні теми, що є уривками з біблійної «Книги притчей Соломоновых». До батьків звернені уривки про виховання дітей із послань апостола Павла (це — доказ того, що «Буквар» був розрахований також і на дорослих). Релігійна ідеологія була на той час панівною і в школі, тому в «Букварі» вміщено тексти саме такого змісту.

Незабаром після появи фоторепродукції «Букваря» А. С. Зьорнова повідомила, що в Копенгагені зберігається неповний примірник другого видання його, надрукованого в Острозі не раніш, на її думку, 1580 — 1581 рр., тобто водночас з іншими острозькими книгами І. Федорова або пізніше.

Місце надрукування (визначене за острозьким шрифтом пам'ятки 1) невдовзі підтвердилося.

Про повний примірник другого видання «Букваря», який зберігається в бібліотеці м. Готи (НДР), стало відомо 1961 р. Великий інтерес викликало також повідомлення про те, що в одній книжечці, разом з цим «Букварем», оправлено ще один, досі не знаний, друк Івана Федорова — посібник для навчання грецької мови, який мав вихідні дані — Острог, 18.VI 1578 р. 2. Кілька років тому опубліковано ґрунтовне книгознавче дослідження цих текстів і фотокопії обох пам'яток 3. Нововідкрита книжка 1578 року не має заголовка. На першій її сторінці сказано про заснування друкарні й школи в Острозі, що «напечатана сія книжка по-греческіи альфа, вита, а по-рускіи аз, буки перваго ради наоученія дЂтьскаго... Іоанном Феодоровичем» 4.



1 Див.: А. С. Зернова. Книги кирилловской печати, хранящиеся в заграничных библиотеках и неизвестные в русской библиографии. Государственная библиотека СССР им. В. И. Ленина. Труды, т. II. М., Изд-во АН СССР, 1958, О. 26 — 28.

2 Див.: H. Claus. Slavica — Katalog der Landesbibliothek Gotha. — «Quellen und Studien zur Geschichte Osteuropas», X. Berlin, 1961.

3 Див.: Dr. hab. H. Grasshoff J. S. G. Simmons. Ivan Fedorovs griechisch-russisch-kirchenslawisches Lesebuch von 1578 und der gothaer Bukvar von 1578/1580. Berlin, Akademie-Verlag, 1969.

4 Визначення цієї пам'ятки Г. Грассгоффом і Й. Сіммонсом як грецько-русько-церковнослов'янської читанки — неточне. (Прим. автора).



На третій сторінці пам'ятки спочатку йдуть великі грецькі літери, далі — малі, над якими дано кирилицею їхні назви (алфа, вита, гама, дельта і т. д.), потім — упереміш малі літери, а в кінці сторінки — графічні варіанти їх.

Решту книжечки (яка загалом налічує 16 сторінок) займають т. зв. щоденні молитви грецькою і паралельно церковнослов'янською мовами, причому вони надруковані так, що кожному слову грецького стовпчика відповідає в тому ж рядку слово церковнослов'янського. Таке розташування текстів мало допомогти легше запам'ятовувати грецькі слова й форми. Невідомо, хто написав цей «Буквар» (автором його міг бути хтось із викладачів Острозької школи — Герасим Смотрицький або Дем'ян Наливайко; можливо, в складанні його брав участь і сам друкар). Своєю структурою він нагадує львівський «Буквар» 1574 року. Але в грецькому «Букварі» немає дво- і трибуквових сполук. Передбачалося, мабуть, що складати літери діти повинні вміти, вже вивчивши слов'янське письмо. Немає тут і елементів граматики. На підставі цього виникає припущення, що друге, острозьке, видання слов'янороського «Букваря» Івана Федорова було надруковано раніше або водночас із грецьким, тобто не пізніше 1578 р.

Острозький «Буквар» має заголовок «Начало ученія дЂтемь, хотящим разумБти писаніє». Текст Острозького видання цілком повторює текст львівського (в другому виданні було виправлено друкарські помилки першого, але з'явились інші) 1.



1 Див. зазначену вище працю А. С. Зьорнової, с. 27 — 28.



Острозьке видання «Букваря» було доповнене новим твором — «Сказанієм, како состави ст̃ыи Кирил философ азъбуку по языку словеньску и книги преведе от греческих на словеньскіи язык». Так віддавна називали трактат болгарина Чорноризця Храбра «О письменЂх» (складений десь у X ст.), що був дуже популярний у ті часи і дійшов до нас у численних списках 1. За виданням Івана Федорова він і пізніше передруковувався у східнослов'янських букварях XVI — XVII ст. 2.



1 Див. зазначену вище працю Г. В. Ягича, с. 297 — 319.

2 Див.: J. D. A. Barnicot and J. S. G. Simmons. Some Unrecorded Early-printed Slavonic Books in English Libraries. Oxford Slavonic Papers, Vol. II. Oxford. Oxford at the Clarendon Press, 1951.



«Сказаніє...» — твір справді світського змісту. Чорноризець Храбр захищає у ньому старослов'янську писемність від нападок ворогів, прагне довести, що вона має такі ж підстави бути у вжитку, як і давньоєврейська, грецька й латинська. В умовах XVI ст., коли посилився шляхетсько-католицький натиск на українську і білоруську культури, «Сказаніє...» звучало актуально. Не виключено, що надрукування його було першою реакцією на книгу єзуїта П. Скарги «О jedności kościoła bożego...» (Вільно, 1577 p.), автор якої, крім іншого, всіляко прагнув принизити слов'янороську мову — одне із знарядь культури східних слов'ян, непомірно звеличуючи грецьку й латинську. Публікація зазначеного трактату була своєрідним початком друкованої полеміки.

Книжка Івана Федорова з більшими чи меншими змінами перевидавалася багато разів 1. Видатний просвітитель дав зразок букваря для наступних діячів на ниві освіти. Федоровські традиції в східнослов'янських букварях збереглися аж до XVIII ст.2. Від «Букваря» І. Федорова починається й друкована граматична традиція у східних слов'ян. Разом з тим видання Івана Федорова є чудовим зразком друкарського мистецтва.



1 Див. зазначену вище працю Т. А. Бикової, с. 472 — . 473.

2 Tам же.



Ця книжка видатного гуманіста відіграла важливу роль у розвитку освіти, зміцненні світського струменя в письменстві, в єднанні культур російського, українського та білоруського народів.


В. Німчук















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.