Попередня     Головна     Наступна





11. "КОРІННЯ" І ЛЮДИНА



У традиційному суспільстві вважалося, що людину творить статус. Просвітництво стверджувало, що людину творить її розум (можливо, це був секуляризований варіант релігійного погляду, згідно з яким людину творить її належність до певного віросповідання). Романтизм наголошував на тому, що людину творить її коріння.

Романтизм обстоював ідею першорядності "коренів", яка цілком відповідала вимогам націоналізму. Йшлося, власне, про перевагу культурно однорідних, внутрішньо недиференційованих культурних державних утворень, відомих як "національні держави". Політична одиниця визначалась як добровільне, хоча в емоційному аспекті обов’язкове, об’єднання людей зі спільним "корінням". Це звільняло таке утворення від необхідності бути системою статусів і, дозволяючи йому "повернення до коренів", не вимагало стовідсоткової культурної тотожності від самого початку: вистачало й наявної пам’яті про походження і потужного прагнення повернутися до джерел своєї життєздатності та справжньої ідентичності. Не мало значення, що ця пам’ять може бути не цілком правдивою, а її свідчення — не надто скрупульозно перевірені на їхню відповідність історичним фактам.

Націоналізм полюбляє репрезентувати себе як заперечення безбарвного космополітизму, як повернення до минулого та його цінностей. Він також (помилково) приписує собі давнє походження. Все це спонукає його переоцінювати ступінь, до якого в цьому минулому переймалися етнічністю і культурою в політиці, водночас роль ієрархії в минулому націоналізм оцінює досить неоднозначно. Він може, у своїх найбільш вірулентних формах, створювати культ дисципліни, віри і підпорядкування, але при цьому не помічати або взагалі ігнорувати питання, наскільки воїни минулого були чутливі до статусу і байдужі до проблеми культурної спільності.

Це уявлення про першорядність коренів як основи ідентичності порівняно зі статусом чи розумом справило потужний вплив і спричинило суттєві наслідки.

Якщо корені — це те, що робить вас тим, чим ви є, наділяє вас життєвою силою і автентичністю, то їхня відсутність є великою вадою, і поняття на зразок déraciné (чужинець, відірваний від коренів) чи cosmopolitan (космополіт) можуть бути великою образою. Поверхові розумники з їхньою дрібною міською премудрістю, які здатні підхопити будь-яку вимову, не будучи відданими жодній мові, самі по собі є зразком моральної патології. Передусім треба позбутися, уникнути, ізолювати саме їх. Універсалістський гуманізм Просвітництва, звісно ж, був виразником їхніх інтересів і поглядів — і добре прислужився він тільки їм! Однак ми більше не піддамося омані. Колись давно ці отруєні містом, егоїстичні, безрідні маніпулятори визначали свою формальну тотожність через релігійну віру. В давні часи, коли панував жорсткий розподіл соціальних ролей відповідно до статусу, віру змінити було важко, і це добре ізолювало їх в їхніх власних гетто. Але тепер ми живемо у вільному світі, який дозволяє людині легко міняти віросповідання, отже, релігія більше не відокремлює безрідних від тих, хто має справжні корені. Таким чином, щоб відокремитися — а це треба зробити обов’язково, — ми маємо питати людей не про їхню віру, а про їхніх дідів.

Саме це, власне, і сталося. Перебудова суспільства, перехід від жорстких ієрархічних структур до мобільних спільнот, що складаються з людей однієї високої культури, які мають захист в особі власної політичної влади, зумовила посилену увагу до коренів. Ця містика сільських коренів (ґрунту) була досить функціональною, допомагаючи певною мірою відсторонити міську освічену верству, яка здобувала надто багато переваг з огляду на нові правила гри (відбір за рівнем освіти, зростання значення розумової праці, престижність розумових здібностей). Водночас вона цілком відповідала філософії Романтизму, що забезпечувала новому націоналізму його логічне підґрунтя та мову самовираження.

Повторимо ще раз: націоналізм — це явище, в якому Gesellschaft використовує мову Gemeinschaft — мобільне анонімне суспільство симулює мову замкненої малорухомої спільноти. Воно породжене двома основними чинниками: розпадом старого ієрархічного соціального устрою, в якому кожна людина знала своє місце і була прикріплена до нього; і тим, що новий устрій з його новою природою праці має діяти в середовищі високої культури. Ці високі культури слугують межовими стовпчиками як для культурних (власне, "національних"), так і політичних кордонів, які максимально мають збігатися.

Суспільство, що взяло на озброєння мову націоналізму, має риси як старого стабільного устрою, так і нового, мобільного та універсалістського суспільства. Останнє надає йому внутрішньої мобільності та однорідності, забезпечує поширення його культури через систему освіти, а не через "навчання на робочому місці". Однак мобільність у ньому обмежена. Термінологія, яка визначає ці межі, пов’язана з певним правдоподібним міфом, власне, з "корінням". Цьому сприяє перехід від історії до біології як основної міфотворчої науки, подібно до віталізму: життєва сила і здоров’я пов’язані з землею, грунтом, селянством і з ручною працею на свіжому повітрі. За іронією долі саме занепад ролі останньої як першооснови суспільного життя значною мірою спричинив початки націоналізму. Романтизм, общинність, народництво, віталізм і біологізм — усе це породило політику історичної батьківщини і переслідування безрідних космополітів з мотивацією, елементи якої можна знайти в різних спрямуваннях європейської думки.
















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.