[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том III. Розділ II.]

Попередня     ТОМ III     Наступна





ТОМ III

Розділ II. Поднїпровє в другій половинї XIII і на початках XIV в.





Брак відомостей. Гіперболїзм в оповіданнях про татарські спустошення — звістки про Волинь і Галичину. Теорії про повне спустошеннє Поднїпровя; боротьба з ними в науцї. Татарський погром в дїйсности, доля українських міст і української людности; неправдоподібність масової еміґрації; безпереривність кольонїзації Поднїпровя; безпосередня татарська зверхність з становища кольонїзації.


Противкнязївський рух, Болоховцї і болоховські князї; боротьба з ними Данила; иньші громади „татарських людей” і боротьба з ними Данила; полїтичні змагання сих громад; відносини до сього руху Татар і його дальша доля.


Поднїпровє під татарською зверхністю, її розпростореннє; відносини Орди до підвластних в оповіданню Карпінї, його побільшеннє. Київський стіл в серединї XIII в.; фактичні обставини київського житя; князї путивльської династиї в Київщинї; становище Київщини під безпосередною татарською властию; епізод з кн. Федором київським 1331 р. Вказівки на безкняже житє иньших волостей — Поросє; Переяславщина.


Чернигівські землї: чернигівський стіл і князї; иньші тутешнї князївства, кн. Брянське, кн. вятицькі, верховські князївства й їх династиї; ослабленнє Чернигівщини й її територіальні втрати.


Устрій і відносини Київщини під татарською зверхністю. Становище заднїпрянських князїв; епізод з баскаком Ахматом; обовязки супроти татарської зверхности; князї в Ордї; деморалїзаційний вплив татарської зверхности і переміни внесені нею в житє заднїпрянських князївств. Еміґрація боярства й духовенства з поднїпрянської України, перенесеннє митрополичого престола з Київа, упадок культурного житя на Поднїпровю.











Попередня     ТОМ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том III. Розділ II.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.