[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ IV.]

Попередня     ТОМ V     Наступна





ТОМ V

Розділ IV. Міщанство. Духовенство.





Міщанство і його відокремленність. Рецепція нїмецького міського права, його початки за руської династії, слїди в Володимирі й Львові, привилей м. Сянока; полїтична роля нїмецьких громах і їх протеґованнє в Галичинї. Розповсюдненнє нїмецького права: його початки на Поділю, Побужу і Волини, розповсюдненнє в XVI в. Взірцї міської орґанїзації. Міський імунїтет, наслїдки виключення з загальної орґанїзації, суперництво шляхти, обмеженнє міщан в правах, шляхотська конкуренція. Упадок міщанства. Упослїдженнє Русинів, обмеження в урядах; типові приклади: Русини ві Львові, обмеження в горожанських правах, скарги львівських Русинів і їх невдачі, виключеннє від цехів, релїґійні причини того. Русини в Камінцї, руська й вірменська юрисдикція, брак рівноправности. Польонїзація міст. Вірменські кольонїї, їх статистика, рущеннє Вірмен, церковна унїя й зпольщеннє Вірмен. Жиди на Українї, вигнаннє й поворот їх в XVI в., обмеженнє в правах і відокремленнє Жидів. Жиди опановують міське житє, нарікання християн; міста для Жидів закриті.


Духовенство: Старі катеґорії церковних людей і зміна в них. Черицї — численність монастирів в Галичинї, на Волини, в Київщинї; фундованнє монастирів — монастирі панські, міщанські, чернечі; монастирі звістні нам доперва пізнїйше; великість монастирів. Духовенство сьвітське — численність його, причини численности церков, проби статистики. Фундованнє парохій. „Причет церковний”, фамілїйний характер його. Удержаннє клира, дотації земельні, хлїбна данина, імітація десятин, иньші доходи. Оподаткованнє духовенства, свободи духовенства й їх нарушеннє, панщина духовенства, иньші доходи з сьвящеників, продажа парафій. Дїдичність духовенства, її обмеження, династиї серед духовенства.











Попередня     ТОМ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ IV.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.