[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XIV. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ XIV     Наступна





XIV. Зборівська угода й її безвиглядність.


Королївський похід і зборівська бльокада: повільність королївського походу, оптимістичні погляди, робленнє настрою, унїверсали до українського народу, настановленнє гетьманом Забузького, потайний козацький марш на зустріч королеви.



Король взагалї не дуже спішив ся на театр війни, котрої головний провід заздалегідь узяв на себе. Рушивши 13 (23) червня з Варшави, він за місяць був ще тільки в Замостю, на півдороги до Збаража. Три тижнї просидїв в Люблинї: нїби збирав військо, нїби радив ся, і взагалї своїм поводжіннєм викликав загальні сумнїви й підозріння. Зібрав решти чужоземного війська, закликав визначнїйших панів, щоб прислали до нього свої полки, — але з сим ще нїяк не можна було йти на Хмельницького; радили йому не йти далї — але він і сього не слухав. Добивались, щоб видав останню оповістку про загальний похід — не хотїв. Вийшов тільки наказ мобілїзації шляхти сусїднїх воєводств: Руського, Белзького і Люблинського. Ій наказувало ся спішитись до короля зараз, прикладом волинської шляхти, що змобілїзувала ся з власної інїціативи, не чекаючи останньої оповістки. Всїй иньшій шляхтї визначував ся день 11 серпня тільки ще для пописування, так що на театр війни до кінця серпня вона не могла поспіти 1). Всї обвинувачували канцлєра за се занеханнє мобілїзації, і в пізнїйшій інструкції на соймики він оправдував ся ріжними мотивами, які промовляли против загального походу 2).

Ситуацію, як її представляли в королївських кругах, малює цитований уже лист короля до Радивила з Люблина, 3 (13) липня 3). Були певні, що від Москви й Семигороду нема небезпеки; хан буде відкликаний наслїдком погрому турецької фльоти Венеціянами. Коли ще до того литовське військо війде в Україну, можна сподївати ся, що кампанїя буде лїквідована сама собою без шляхетської мобілїзації, — яка до того ж і заповідала ся зовсїм не світло. Що литовське військо королївський наказ сповнить, в тім не сумнївали ся, і в середнїх днях липня с. ст. в королївськім обозї було повно відомостей про сей литовський похід на Київ — як там „литовське військо під Київом жінок козацьких мацає” 4). Про козацькі й татарські сили під Зборовом, про скрутне становище облеженцїв в королївськім війську не мали нїякого понятя, і навіть деякі досить трівожні відомости від бранцїв не могли розбити доволї, а навіть — дуже оптимистичних поглядів на ситуацію. Порядних „язиків” нї козацьких нї татарських нїяк не вдавало ся дістати до останнього моменту 5).

Так от поволї, збираючи панські й повітові полки, король ішов з Люблина на Красностав, Замостє, Сокаль, Радехів, Топорів. Під Сокалем, в половинї липня с. ст., в листах з королївського обозу його військо рахуєть ся тільки на сїм тисяч, під Топоровим, в останнїх днях липня — вже на шіснадцять тисяч 6). Тут, під Топоровим, король одержав лист з Збаража, принесений одним товаришом 7), де облеженцї сповіщали короля про своє розпучливе становище — що ледви кілька день можуть вони ще тримати ся. Але й сей крик відчаю не подвигнув короля до особливої поспішности. Рахували, що йдучи далї таким же маршом, він зможе поспіти під Збараж на 11-12 с. ст. серпня, що було рішучо за-пізно. Виправданнєм служили тяжкі дороги, що порозмокали від дощів, які зачали ся в тій порі і привели їх справдї до неможливого стану.

Замість воєнної акції штучно надроблювано настрій. Відомости про грізні сили неприятеля, очевидно, затаєно від своїх, натомість старанно поширювано далї все те, що могло настроїти військо оптимистично: про невдоволеннє, розрухи, анархію в таборі Хмельницького, про реакцію серед селянства, що мовляв кидає повстаннє й повертаєть ся до своїх панів, і т. и. Оповідано, що Хмельницький, довідавши ся про похід короля, вже навіть відступив від Збаража, і всяку всячину в тім родї 8).

В обозі під Радеховим, 26 с. ст. липня король видав унїверсал до „всїх тих, хто під теперішню зраду зібрали ся до Хмельницького, наших підданих і черни всеї” — як він до них звертаєть ся на вступі 9). „Бачите самі”, пише король, „що з вами дїєть ся — як богато людей з руського народу взято в поганську неволю, як богато побито, як богато церков призначених на хвалу божу збезчещено! Страшно й згадати, скільки лиха стало ся — не через вас, а через того зрадника Хмельницького, що змовивши ся з поганством на кров християнську, і тепер Татар тримає на погибіль вашу — аби ви, боячи ся того поганства, послушні були тому зрадникови! Отже не на те йдемо тепер з військом нашим, щоб губити вас — невинних і обманених, але на те, аби вас визволити з сїтей поганських, в котрі вас посадив той зрадник Хмельницький. Будьте ж вдячні нам за ласку нашу й покинувши зараз того зрадника, найдальше за чотири днї вертайте ся до домів і послушности панам вашим. А ми вас в оборону свою беремо, що нїякої кари вам не буде й зістанете ся при правах і стародавнїх звичаях ваших”. Унїверсал сей мав бути обісланий по містах і селах — історія одначе мовчить про те, чи були зроблені які заходи для того, щоб донести його до дїйсних адресатів — повстанцїв, до котрих він звертав ся 10).

Два днї пізнїйше, під Топоровим, король видав другий унїверсал, ще більш рісковний — звернений до козацького війська: „до полковників, асавулів, сотників, атаманів і всїх молодцїв війська Запорозького”. Король нагадував їм, як він на початку свого пановання „подав” їм гетьманом Хмельницького „через післаннє йому корогви й булави”, в надїї на його обіцянки вірности. „Одначе той зрадник Хмельницкий, негідний імени християнського, не залишив звязку з поганством і обманувши нас — завсїди вірних попередникам нашим, королям польським, затягнув поган на кров християнську і на погибіль народу руського й старинної віри грецкої”. Комісії скинув ся, посла королївського затримує (Смяровского б то), і нарештї наступив на військо королївське. Тому король складає його з гетьманства і проголошує за зрадника, а на його місце подає гетьманом Семена Забузького.

„Хто з вас того наказу послухає й пристане до згаданого Семена Забуського, тих ми до ласки своєї приймаємо, всї вини одпустимо і при правах і вільностях заховаємо, — знаючи, що ви тим зрадником були обманені. Коли ж би між вами знайшли ся такі непослушні, що тою нашою ласкою королївською й осторогою погордили, — надїємо ся на Бога, що нам поможе на тих віроломцїв: дасть їх нам на пімсту і кару за їх злочин 11).

Тутже сьому Забузькому — давньому нашому знайомому ще з подонських степів, що потім під Пилявцями перейшов до Поляків і сього року брав участь у королївськім походї 12), надано гетьманські клейноти: король через канцлєра передав йому булаву, „і дано йому чотирох вязнїв, аби з ними міг розіслати унїверсали” 13). Операції нового гетьмана, як бачимо, були на разї дуже скромні. Рудавский додає, що король при тім визначив ще й цїну за голову Хмельницького, і се зробило сильне вражіннє на нього 14). Може скорше на польське військо? Якось трудно увірити, щоб король і його канцлєр, невідмінний ментор його полїтики, були так наівні, аби думати, що сї унїверсали післані з чотирма бранцями зроблять якесь вражіннє серед козаків. Мабуть скорше мало ся на гадцї підняти дух свого війська такою безоглядною розправою з грізним ворогом, бодай на папері, та ухилити нарікання на короля і його канцлєра за двозначну полїтику супроти козацтва.

Стративши по сїм ще кілька день на тяжкій, розмоченій дощами дорозї з Топорова на Білий Камінь і Золочів, 3 (13) серпня став король за півмилї під міст. Зборовим, і тут забавив ся день, чекаючи, поки понаправляли мости й гати на багнистих берегах Стрипи, щоб звідти йти на Озїрну й Тернопіль. Військо було під вражіннєм останнїх відомостей язиків, що Хмельницький з ханом, довідавши ся про зближеннє короля, уступають ся з-під Збаража, тому наступало відважно й певно. Одначе над вечір звідкись рознесла ся по війську чутка, що показав ся неприятель. По словам офіціальної реляції, було вислано на звіди кілька хоругов під проводом одного з найбільш випробованих ротмістрів і вони вернули ся з звідомленнєм, що оглянувши пильно околицю на три милї, нїде не помітили нїкого. Тим часом ся вість не була марна. Дїйсно, гетьман, з напруженою увагою слїдячи за рухами польської сторони і безперечно знаючи докладно кождий крок короля, вважав сей момент за хвилю рішучої розправи.

За кілька день перед тим він пересунув головні сили свої під Збаражем під Старий Збараж, далї на захід, де віддаленнє й хвиляста місцевість робили невидними для Поляків всякі зміни в козацькім таборі (польський дневник записує сї переміни під днем 9 н. ст. серпня) 15). Відси він міг кождої хвилї непомітно вивести свої сили против королївського війська. Убуток козацького війська заступлено ватагами повстанцїв, покликаних на сей час, а оден з старшин мав виїздити на гарцї під гетьманським значком: „на держаку два прапорцї гусарські: оден білий, а другий червоний”. 16) Усильна канонада, приступи й гарцї мали заняти увагу облепсенцїв й не дати їм помітити вихід головних сил 17). Тим часом в нїч під 5 (15) серпня виведена була в поле орда, а за нею козацьке військо, і вони рушили на королївський табор, що стояв в віддаленню шести миль. Коховский записує оповіданнє, як гетьман, підїхавши під польське військо над раном, з дубини, що була під Зборовом, вилїзши на високого дуба, докладно оглянув місце, слїдив за переправою польського війська, і вернувши ся дав плян ханови: сховати ся в тій же дубинї і відти зробити напад на Поляків.








Примітки


1) Міхалов. с. 414-4l5. Третя оповістка волинській шляхті в Архиві III. IV. с. 302.

2) Там же c. 500-50l.

3) Котлубай с. 357, див. вище с. 678-679.

4) Міхалов. с. 424. 426, 430, пор. рел. нунція с. 48 і д.

5) Досить велика збірка листів з королївського обозу з сього маршу в збірцї Міхаловского; цїнне доповненнє до неї дає вибірка з реляцій (головно до познанского біскупа Шолдрского) в збірцї Публ. бібл. Nr. 129 (копія в теках Нарушевича Nr. 144), тепер видрукована в Архиві III. IV с. 286 і далї.

6) Міхалов. с. 422-423, 425, 430.

7) Називав ся він Скшетуский — його прославив в польській лїтературі Сєнкевич, вибравши на героя своєї звісної трільоґії.

8) Взірцї сих поголосок дає лист Мясковского зі Львова 9 (19) липня, записаний у Ґолїньского (с. 260): Татари збунтовали ся, покинули Хмельницького, по дорозї на злість вирубали йому Корсунь, Білу Церкву, Переяслав. „Се певно, що хлопи з кількох великих волостей присягли своїм панам на віру і підданство — єсть їх кільканадцять тисяч, обіцяли дістати Хмельницького, і вже почали жити при своїх панах” і т. и. В якій форми були пущені в оборот відомости, привезені Скшетуским, показує иньший лист зі Львова, 17. VIII (теки Нарушевича 144 с. 539).

9) Жерела т. XII с. 79 (з книги коронної метрики москов. архива загран. справ).

10) Ґолїньский записує з сього приводу (с. 264): „Король розіслав унїверсали до хлопів руських, аби від Хмеля відступали і йшли спокійно до домів своїх: обіцяв їм пробачити все, до ласки прийняти і при давнїх вільностях зіставити — так і до міст і до сїл. А Хмель теж видумані річи оповідав і хлопам толкував, що король на те прийшов з військом, аби всїх до одного чоловіка в Руси вигубити і вигладити: призводив козаків і хлопів, аби при нїм стояли й війну кінчали”.

11) Жерела XII с. 117, з тоїж книги кор. метрики: копія також в ркп. Публ. бібл. 129 л. 282, тепер надр. в Архиві с. 311.

12) Див. ч. II с. 349, 353 і вище с. 69.

13) Архивъ III. IV с. 301-302.

14) Ор. c. c. 46.

15) Міхалов. с. 460-461.

16) Тамже с. 463, 466.

17) Див. записки коротшого дневника під дн. 6-15 серпня, у Кубалї ор. с.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ XIV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XIV. Стор. 1.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.