[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна





“ЗАСПОКОЮВАННЯ” НЕПОСЛУШНИХ, ПОРАДИ КИСІЛЯ, ПОТОЦКИЙ ПОХВАЛЯЄ ЛЬОЯЛЬНІСТЬ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.



В справі заходів козацького гетьмана коло “заспокоєння” цілий пеан проспівав йому в тих днях, на адресу Потоцкого, воєвода Кисіль, поставлений сторожем ладу і спокою на Україні. Приводом послужило убийство його служебника п. Луги. Кисіль послав його за Дніпро, в свої сіверські староства, і там у нього вийшов конфлікт з людністю; його там вбито, в м. Кобижчі, а коли місцевий полковник ніжинський поарештував бунтівників, то військо козацьке, що стояло на сіверськім фронті і ще не розійшлось, опротестувало такі репресії й упросило свого старшого-чернигівського полковника Пободайла, що прийняв командування після Небаби, аби він виступив перед гетьманом в обороні їх заслуг і не дав їх викидати з їх осель. Пободайло, як шеф Сіверщини, мусів стояти в різкій опозіції до білоцерківських постанов, що ліквідували козаччину на Сіверщині 1). Він прийняв сю місію і поїхав з відповідним представленнєм до гетьмана-одночасно з Богуном, що з подібними ж представленнями поїхав до гетьмана від своєї Браславщини, так само позбавленої козацьких прав. Кисіль поспішив з своєї сторони звернутися до гетьмана і до Виговського з відповідними осторогами і накликами до льояльности і до можливого суворого відпору сій козацькій опозиції. Листи його до Потоцкого в сій справі-досі не видані, заховані в копіях несвижського архиву, настільки цінні для освітлення ситуації, що я наведу з них все цінніше:

“Хотівши знати, що там далі діється за Дніпром в тих розрухах, я вибрав певних суб'єктів і послав одного до Чернигова, другого до Вишневеччини, треного до Переяслава і всім їм призначив поворот на вчорашній день. З чим повернули і що принесли, як найскорше даю знати в. милости, мойому милостивому панові.

Всі порозходилися до дому, і коли полковник ніжинський зараз по убиттю слуги всіх забійців захопив і забрав до вязниці, рухи почали утихомирюватися. Але все те військо, котрого було кількадесять тисяч під Любечом-все то з тих міст і волостей, що комісією нашою 2) від козацтва відтято, мало раду свою, і вислало до гетьмана запорозького чернигівського полковника Пободайла, що гетьманив над військом, а перед тим був у мене драґаном, і він мій підданий-з Носівки. Ставили йому 3) перед очі свої заслуги і просили, щоб він їх не видавав (або не понижав). Як ту лєґацію прийнято в Чигрині, і яка їм буде відправа, на тім вся річ зависла, і дай Боже, аби той Пободайло, сіверський гетьман, на таку диспозицію трафив, яку я в писанню моїм до пана гетьмана і до пана Виговського їм інтимував, і як я рахую час від виїзду того Пободайла, — як раз тоді мав впасти в Чигрині мій лист, котрим я представив його махінації й заповів його приїзд. Покажуть то відповіди, котрих я завтра сподіваюся з Чигрина, а зараз пошлю в. м.: який наступив скуток-чи моєї ради чи того франта зради.

На дальше той задніпрянський плєбс таке рішеннє повзяв, яке його геній несе: коли їм той фурор не вдасться, вони хочуть фурор обернути в утечу, і всі що тільки були козаками-а були то всі заможні хлопи 4), більша їх частина, — хочуть кинути міста і волости, піти за Полтаву на Мерл і до московської (границі). Вже гумна молотять, всюди готуються як у дорогу і свого Пободайла чекають, з чим приїде. Коли б йому там-за моєю радою-голову знято, певно б помішалася (впала) й їх рицарства справа, і в дорогу виправа. Але коли вибирати з злого, то хоч і се шкода нам всім, ліпше аби вони геть пішли, ніж би (мали) тут шаліти й колотити. Але й тому можна б було запобігти, коли б тільки гетьман запорозький хотів щиро забезпечити безпечність приїзду панів до дібр своїх: кожен би міг приласкати ті дикі бестиї- підданих своїх.

Отже тепер висилаю до вашої милости ті певні відомости, а скоро тільки прийдуть відповіди з Чигрина-в котрих мусить бути рішеннє сього, я тої ж години відошлю вашій милости.

Що до мого власного жалю, то ніжинський полковник прислав мені лист по руськи писаний і цедулу Кобижської громади писану до нього: обидві посилаю в. милости. Полковник виправдується, що то без його відома сталося: забиттє пана Луги, і так воно єсть, і він зараз учинив, що повинністю його було: одних забійців узяв, а инших, що повтікали, він розшукує. Піддані ж коханки мої і перед полковником виправдувалися, і до мене з тим тепер приїхали, що в тій крови повинні не вони, а напад зробила голота, люзні люде, за приводом одного привидці, що був кілька літ війтом у Кобижчі: той здрайця утік, але його синів забрано до вязниці. Писар ніжинського полку з тим приїхав до мене від полковника і оповів, що з тим післано також і до гетьмана. Отже маю надію, що коли там збіглися й мої листи і та відомість від них, вони порушать гетьмана до гарячого жалю-аби тільки Богунів приїзд не перебив їх запалу, а з тим і моїх плянів.

Тут тепер також і ніжинські міщане, що приїхали до мене, щоб поклонитися в. милости в особі моїй, як заступника, але вони ще тільки з поверховим афектом дивляться на річи. З Козельця арендар-той уже щирішу супліку прислав до мене; посилаю її в. м. Взагалі за божою помічю поправилися справи в тім моменті, а все залежить, як поставиться гетьман запорозький супроти експедиції того Пободайла.

Мої Кияне теж прийшли-аж по двох тижнях-витаючи мене привезли мині бочку пива і тушу мяса; а я стратив більше ніж тисячу злотих. Та ще мало годину терпеливости-а вони таки поправляться, бо у всіх одна країна (klimа). Мене сюди Господь Бог покликав на те, аби я все се зносив. Які дальші його в тім вироки, сей тиждень все відкриє, і я його ще мушу в Київі перехорувати, (чекаючи) чи з Чигрина прийдуть добрі й скутечні резолюції. Отже коли б і в. м. міг іще до неділі затримати військо в обозі, то всі річи були б уже ясні: і втихомиреннє Задніпровя, і як гетьман запорозький прийме пропозицію гіберни 5) для війська, і як покінчаться Богунові скарги 6).

Другого дня Кисіль дійсно, як сподівався, отримав з Чигрина відповідь, згідну з його радами і бажаннями, і в тріумфальних тонах повідомив про се Потоцкого.

Коротко, за те скоро, все найкраще, за ласкою божою, в. м., моєму милостивому панові подаю до відома. Переважили мої заходи скриті махінації Пободайла, котрі я доніс п. гетьманові запорозькому. Сьогодня повернув мій післанець з Чигрина. Пободайла за шию взято. За Дніпро суворі універсали розіслано-копію одного з них переписавши посилаю, і зараз визначено чотири що головніші полки, аби були готові рушити з гетьманом на погамованнє бунтів, коли б вони не припинилися на Задніпровю. І тут з Київа тих забійців мого слуги зараз на екзекуцію призначено. Отже я Пану-Богові дякую, що хоч і кровю мого доброго слуги, а потім скорим заходом моїм ті рухи вже заспокоєні, і не буде їх, і спокій отчині потрібний і пожаданий в своїм порядку буде затриманий. З другого боку-варт похвал і гетьман війська й. кор. м. Запорозького-за той запал і честь! Тому я зараз від себе посилаю подяку іменем й. кор. м. і вашої милости, м. м. п., а вашу милость, м. м. п., прошу те саме зробити і прислати мині лист до нього написаний з заохотою до дальшого пильновання спокою і послуху й. кор. м.

Отже той перший пароксізм покаже кождому мудрість в. милости: що б уже діялось, колиб в. милость не постаравсь, щоб тут, в середині козацтва, було призначено око і ухо 7) на обережність і спостеріганнє всіх моментів, і не призначив мене тут на знаряд собі й отчині. Я не сумніваюсь, що в. мил. ласкаво приймеш сю мою першу послугу, представши панові й отчизні, і будеш просити, щоб мене надалі заохотити, аби я піт, труд і кошти свої далі тут ронив-аби й кор. мил. видав мандати на потвердженнє того, чого ще не достає до повноти права на Богуслав, — і на тім лист кінчаю 8).

Сі відомости оптимістично настроїли Потоцкого і подиктували його передсмертну апольоґію Білоцерківського замирення і уставленого ним спокою на Україні 9). Я згадував уже про неї. Потоцкий писав її на адресу кор. канцлєра-з огляду що від короля все ще не було ніяких листів у відповідь на його донесеннє про Білоцерківську угоду, і він бачив у тім доказ, що вона не добре прийнята на дворі. Отже виясняв мотиви, які спонукали його до замирення на сих умовах (наведені вже вище с. 367), і далі представляв корисні наслідки сього замирення:

Коли я тепер придивляюсь обичаям Хмельницького і Виговського, — дуже вони ріжняться від давніших, а властиво таки й зовсім до них не подібні. Зникло в них те давнє упередженнє, злість, вся їх заїлість. Вся теперішня їх інтенція-аби та згода була стала і ґрунтовна-в. м. побачиш то ширше й ясніше з листів, що їх я посилаю 10).

В Браславщині за ласкою божою хлопи вже осідають, освоюються з панами і з жовнірами. На Подністровю вийшли були з послуху, але син мій, староста камінецький звівши з ними кілька битв, почасти вже приборкав, і далі буде приборкувати, коли б схотіли шаліти. На Задніпровю насмілилися вбити слугу п. воєводи київського, але і ті розрухи вже втихомирилися і злочинці того вбийства за наказом Хмельницького одні під меч, инші на шибеницю призначені. А головного привидцю того задніпрянського бунту Пободайла, що під Любечем був і тепер вислав посольство, котрого зміст в. м. побачиш з листу воєводи київського, взято до вязниці, і нема надії, аби звідти живий мав вийти. Бо таку йому 11) дано інструкцію, щоб ті голови які замишляють і замишлятимуть повстання, він спрятав-і того він тримається. А що так він пописується своєю цнотою і жичливістю до в. к. мил., можна сподіватись, що згода ся буде трівка й ґрунтовна, — коли тільки з нашого боку не забракне потрібного, і до якогось часу військо своє триматимемо в пропорції. Приведемо їх до найкращого поводження з Ордою: легкі до того способи, аби тільки вони знали, що вина їм щиро відпущена і життє їх безпечне; се їх найбільше займає, як в. мил. побачиш з листу Виговського 12).

Посварити їх з Ордою не буде трудною річчю, аби вони тільки вповні осіли і набрали до нас повного довіря. Маю відомости, що після довершення моєї з ними згоди богато козаків пішло по лиси 13) і в ріки по рибу, — а коли вони на ті місця подались, то неможлива річ, щоб їх не захопив апетит до здобичи і лісів татарських. І човни на море готують, і на весну їх не занедбають-коли їх особлива заборона й. кор. мил. не спіткає й не спинить. Але я поскільки бачити можу, се для уґрунтування згоди пренеобхідно-моря їм не боронити, а (навпаки) наказати їм до того діла завчасу приготуватись. А пренеобхідно з тих причин. Перше — тим замислом і актом кинемо незгоду між ними й поганством, і так захитаємо їх тісну приязнь. По-друге — покажемо поганству, що потенція королівська в силах кожному неприятелеві відомстити свою кривду. Завжди за неї віддячитись.

Але і се вважаю потрібним для укріплення згоди-мати потрібну кількість війська, аби те хлопство мало на що оглядатися, і ми завсіди мали чим відбивати напади Орди, що схоче і у нас тут гостити навзаєм-як козаки у Татарів. А инакше коли того не буде, певно хлопи знову повстануть (wierzgną) і поновлять давнішу небезпеку-котрої вже нас Боже борони.

Сі представлення призначалися для короля і всього двору, і вони не зістались без уваги, а навпаки-лягли в основу королівської інструкції на сойм, виготовленої 16 листопада, себто зараз по одержанню сього листу Потоцкого. Пояснивши причини білоцерківського замирення, більше менше так як поясняв його Потоцкий у сім листі-записці, інструкція говорила далі:

Признаючи, що згода ся дуже потрібна і для Річипосполитої корисна, бажав би король, щоб вона була ґрунтовна і могла зіставатися без одміни. Він і не має сумнівів що до гетьмана запорозького і всеї старшини і реєстрових козаків, що вони будуть вірні присязі й виконуватимуть свій обовязок. Одначе передбачає, що й після сеї згоди чернь українська і своєвільство не так легко втихомиряться, і піддані неохоче повернуться до послушенства панам своїм. Та й самі реєстрові козаки не будуть триматися в послуху инакше як тільки військом, і то військом слушним, на Україні присутним. Того всього ясний маємо доказ по Зборівськім договорі-як ми тоді собі певний спокій обіцювали, і як потім завелася на тім Річпосполита.

Єсть при тім і такі остороги, що Отоманська Порта, як тоді сприяла козакові й війну підтримувала, так і тепер веліла татарському ханові не залишати їх (козаків) 14) і далі не перестає їх підбурювати против Річипосполитої безнастанними посольствами й дарунками, обіцюючи свою опіку. І Татари засмакувавши собі скілька разів таку здобич, що нею вони обловлювалися, не зараз залишать свої напади. Свіжий приклад тому-що не вважаючи на таку велику і соромотню невдачу, нуреддін-султан, брат ханський, прийшов з усіми ордами кримськими, і хоч згода вже була заключена, — таки даремно вертатися він не хоче.

З огляду на се король проєктував полишити й на наступний рік військо в тій великости, як його ухвалено було попереднього року 15).

В напрямі утримання добрих відносин з козаками, щоб справити їх на Туреччину так як проєктував Потоцкий, впливали на польський двір також і західні сусіди. Ще в липні-серпні, як тільки почала світити надія скорого замирення з козаками, венецьке правительство поновило свої пляни козацького морського походу. Венецький посол мав авдієнцію у цісаря в польсько-турецьких справах, подав до його відома, що з огляду на недалеке закінченнє польсько-турецької війни венецька сіньорія доручила свому послові в Польщі поновити заходи коло орґанізації козацького походу на Чорне море, і очевидно тоді ж-як то робив пізніше-просив цісаря, щоб він через свого варшавського посла впливав в тім же напрямі 16). Польський двір виявляв готовність помогти в тій же справі, й кінець кінцем Кисілеві доручено і з сього боку-мабуть від канцлєра Лєщиньского, щоб він занявся ceю справою. Кисіль сповіщав потім (десь в грудні), що на се треба грошей, і він меньше як з 100 тисяч фльоренів не почне переговорів у сій справі. Венецький посол гр. Кавацца довго не годився на таку велику витрату, аж нарешті рішився дати згоду 17). Бажання розсварити козаків з Турками знову таким чином спліталися з надіями витягнути гроші у Венеціян на сю ціль, — як рік тому 18).

З свого боку Хмельницький видимо відложив свої волоські пляни. З одного боку, очевидно, не мав охоти тим дражнити Польщу, і з-окрема Потоцких-коли як раз у нього уставлялися добрі відносини з сим недавнім запеклим ворогом козацтва. З другого-на нього мабуть вплинули зміни в турецькім уряді, згадувані вже нами вище: в 20-х днях серпня того року одне за другим пройшла низка повстань (викликаних монетними спекуляціями уряду), гаремних і військових конспірацій, і закінчилися провалом яничарських старшин, що стояли за союз з Хмельницьким і вважалися його протекторами (в тім числі й звісний нам Бекташ-аґа, “що прийняв був Хмельницького за сина” 19). Вважалось се провалом взагалі всяких звязків з Козаччиною; новий візир вів приємні для Поляків мови, і пройшло якийсь час, поки виявилося, що в політиці Порти се не зробило змін і вона далі тримається ворожо супроти Польщі й цінить союз з козаками не менше, коли не-більше ніж перед тим. Поки се вияснилося, в листопаді-грудні Хмельницький міг вважати рискованим зачіпати васальні землі Порти 20).








Примітки


1) До нас заховався, в тім же несвижськім архиві, прецікавий його лист що характеризує його позицію в сій справі: він теж не виданий і я подам тут його переклад (копія доволі несправна, але й сам лист, писаний по польськи не визначається гладким стилем):

“Степан Пободайло полковник чернигівський війська й. кор. м. Запорожського і всього Сівера, на той час-на залозі краю Сівірського.

“Мій ласкавий пане хорунжичу в. кн. Литовського!

“Прийшов лист від вашої милости до міста Седнева, до міщан і всієї волости, і про сей лист і мині, полковникові, до Чернигова знати дано. Читаючи того листа не хотів я того занехати, аби не побажати тим моїм писаннєм доброго здоровля в. милости. А що трапилась мині слушна оказія до тих країв ваших, то я тим писаннєм насамперед жалую пригоди твоєї, Богом призначеної милій дружині твоїй. А при тім не мало дивуюсь твому замислові такому дуже передчасному, що ти не чекаючи трактатів соймових важишся так скоро висилати своїх слуг на уряд і сам в короткому часі бути обіцяєш. Отже я з жичливої приязни моєї (тебе остерегаю): не будь в тім широко-сквапливим (поспішним). Бо й. м. пан гетьман наш має в тім від короля пана нашого милостивого, щоб хоч в. милости панове (могли) до маєтностей і підданих своїх приїздити, але при тім щоб козакам-товариству моєму, від вас жадної шкоди і найменшого пренагабання не було. Тому я хоч і убезпечаю в. милость для обзору маєтности й підданих своїх, на час і день, але скромно- з самим двором своїм, а не інстиґуючи на нас: не з хоругвами ані з бубнами, не в сто конь людей або в двісті. Бо тоді й я не ручу, аби в перемешканню, при такім витанню, не сталася скора розправа-котрої будеш в. м. каятись, а я в. м. і дітей, котрих маєш, жалувати вже не поспію.

“А в. м. як пан і славний монарх (!) з огляду на мене-слугу з рамени й. м. пана гетьмана і всього товариства війська Запорозького-що я був муром і заслоною держав і волости твоєї Седневської, другим разом не присилай до мене своїх післанців без подарунку (в копії bez podatku.) мині, приятелеві й слузі твому, разом з товариством моїм-хоч не великого: на сотню золотих, або на другу, або хоч би й на десяток. Я так розумію, що то завсіди не було б за тобою, а хіба перед тобою.

Затим з повольним услугамии моїми пильно віддаюся і спільно з товаришами моїми пильно чолом бю. Стефан Пободайло полковник чернигівський війська й. кор. мил. Запорозького”.

Теки Нарушевича № 145 с. 409-11.

2) Білоцерківською.

3) Хмельницькому.

4) a byli co moznieisi chłopi i maior pars ich.

5) зимового постачання, стації инакше кажучи.

6) Далі пише Кисіль про свої приватні справи: про очікування, чи король сповнить його прохання, і обережні погрози, коли його побажання не будуть вдоволені, то він кине всю роботу й поїде до дому. Теки Нарушевича № 145 с. 303-8, дата: 27 жовтня, на замку Київськім.

7) Себто Кисіль!

8) Теки Нарушевича 145 с. 337-8 (з того ж несвижського архиву).

9) Надр. в Архиві III. IV з копії Петерб. публ. бібл. с. 623, я крім того мав копію Оссол. 2286 з датою 2 листопада з Пустовиск (л. 210) — з копіярія списаного рукою Пшиленцкого з збірки Віляновської бібл. (тепер Потоцких у Кракові); вона дає змогу виправити деякі помилки і прогалини виданого тексту.

10) Мова про листи Хмельницького і Виговського 22 жовтня, вище с. 380-1.

11) Хмельницькому.

12) Мова про “цидулу” Виговського, подану до листу з 22 жовтня (Пам. I-II с. 604), що кінчиться словами: “Одного прошу, аби я був певен своєї безпечности”.

13) На лови до степових уходів.

14) Пор. вище інформації Потоцкого, с. 378.

15) Інструкція в Теках Нарушевича 145 с. 353, Осол. 2286 л. 218 й ин.

16) Жерела т. XII, с. 170-1.

17) Жерела т. XVI с. 138-9.

18) Так кінець кінцем уяснили собі сю справу і в Венеції: “Правда була така, що в Польщі трактували сю справу насупроти: хотіли витягнути гроші, щоб повести велику війну через козаків, а наміру атакувати Турків не мали”. Валіеро у Цінкайзена IV с. 831.

19) Лист молдавського господаря без дати у Міхалов., с. 469.

20) Обертався в Польщі й за кордоном лист Хмельницького до султана такого змісту:

Великий царю анатольський, всеї Греції й инших несчисленних земель, міст і замків володарю, султане Ахмет! Покірно кланяємося вашій цісарській милости як вірні піддані й голови наші під ноги ваші цісарські піддаємо. Прийшлось нам згоду зложити з Ляхами, одначе ми в статочній і непорушеній приязни зістаємося з ханом татарським, і сю приязнь хочемо дотримати аж до останньої границі життя нашого. Також і вашій цісарській мил. хочемо бути вірними підданими, і хоч ми з Ляхами згоду зложили, одначе тримаємо Ляхів в руках і за догідною оказією всіх підібємо під ноги і під владу в. ціс. милости. Тому покірно просимо в. ціс. мил. знову листи писати до хана, аби нам дотримав приязни, що її був з нами вчинив, і в усіх наших потребах і пригодах на оден рух зараз в поміч прибував. Бо Ляхи запевнившися учиненою згодою за Дніпро для випочинку переправились, а нам їx побивши легко їx решту привести під владу в. ціс. мил. А тим часом поклін як вірні піддані віддаємо-просячи Бога аби в. ціс. мил. при довгім життю кожного неприятеля поборав. В обозі під Білою Церквою 4 листопада р. 1651. Вашої ціс. мил. унижений підданий Б. Хм. військом Запор.-Осолін. 3564 л. 265.

Лист сей вважаю непевним, бо хоч би поправити новембр на октябр а султана Ахмета на Магомета, лишається недорічність Білоцерківського обозу-і переходу польського війська за Дніпро. Та й зміст мало правдоподібний-хоча якийсь подібний лист по Білоцерківській угоді дійсно мусив бути до дивану післаний.











Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 3.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.