[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна





ЧУТКИ ПРО БУНТИ ПРОТИВ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, НАРІКАННЯ НА ГЕТЬМАНА І СТАРШИНУ.



Відомости про “бунти” против Хмельницького і його сувору боротьбу з опозицією Білоцерківській угоді серед Козаччини починаються слідом по сій угоді і потім ідуть до самого відновлення війни.

Ми бачили вже поголоску записану Ґоліньским про те, що мовляв зараз після Білоцерківського замирення “козацьке гультяйство”, що мусіло зіставатися поза реєстром, з'єдналося з Татарами, що спізнилися під Білу Церкву, і з ними попробувало далі воювати з Поляками, против волі Хмельницького. А він попередив про сі пляни гетьманів польських, і зіставшися нейтральним, підвів під страшну різню сих непослушників разом з Татарами. Паралєльні історії знаходимо між варшавськими звістками нунція, в його реляціях з листопаду і грудня. 8 листопаду він писав, що “гидра козацького повстання, стративши одну голову, силкується випустити кілька нових”: ті що їм замиреннє загрожує виключеннєм з реєстру, незадоволені з партії Хмельницького вибрали собі иншого старшого. Але Хмельницький з кількома полками їх погромив, і взяв до вязниці “кількох послів, що прийшли просити у нього помочи від імени литовських козаків” (мова тут мабуть про посольство Пободайла від імени того сіверського війська, що стояло на литовськім фронті). “Богато їх ужито на стару їx рибальську роботу 1), а Татар, що прийшли йому в поміч, Хмельницький відіслав назад до Криму, і такою своєю поведінкою заставляє думати, що він краще хоче спокою, ніж нових небезпек і рисків війни”.

Два тижні пізніш, 30 грудня, нунцій сповіщає про бунт, вчинений козацьким послом, висланим перед замиреннєм до Москви, щоб добитися її помочи против Польщі: повернувшись на Україну і заставши тут замиреннє, він був тим дуже невдоволений і став орґанізовувати партію за дальше продовженнє війни з Польщею. До нього пристали випищики, вийшло повстаннє, в нім убито двох полковників-прихильників Хмельницького, і йому самому сі непримирені грозили смертю, коли він не піде з ними, розірвавши з королем і Річпосполитою. Але Хмельницький тримається льояльної політики, коли не з прихильности до Польщі, то з побоювання, що новий розрив цілком знищить всі його пляни 2).

Ґоліньский розповівши вищенаведену історію про пробу “гультяйства” звязатися з Татарами, розповідає далі такі чутки про “гетьмана Бугая”-записані мабуть при кінці листопада (судячи з того що вони перериваються звісткою про смерть Потоцкого):

“Видав Хмельницький (по білоцерківськім замиренню) універсали по Руси і межи хлопами, аби з куп розходилися до своїх сіл і містечок-були підданими своїм панам і віддавали всякі повинности. Покладаючись на то богато шляхти поїхало до своїх маєтностей, сподіваючись вірности і підданства. Але хлопи зрадливо заявляючи їм свою вірність, богато порізали шляхти-панів своїх. Коли Хмельницький про се довідався, велів пятдесять найбільше винних стяти, а одного старшого, їх принціпала-вбити на палю, чинячи справедливість для спокою. Не стало то за наше: кілька хлопів за стільки побитої шляхти. Але хлопи, не слухаючи Хмельницького, таки не хочуть розійтися з купи до роботи на своїх панів: засмакувала їм сваволя. А до нього переказали: “Коли ти від нас відступивсь, а з Ляхами збратався, то ми собі виберемо иншого гетьмана й будемо воювати, а до панів своїх робити не підемо!” Так сподівалися знову непокоїв на весну”. На боці приписка: “Бугая вибрали за гетьмана”, і по звістці про смерть Потоцкого дальші “новини про Хмельницького”: “Ніби то якийсь полковник Бугая на бенкеті, посварившися, мав нелюдсько забити Хмельницького, таке йому сказавши: “Ти зрадник, бо ти від Руси і козаків відступивсь, а за Ляхами поєднавсь і побратавсь”. І той Бугай учинився старшим реґіментарем, бунтуючи хлопів, аби не були послушні панам своїм, і обіцяв їм...” (зрізало кінець, ст.537).

Сього Бугая заніс потім до своєї історії Коховский. Описуючи задніпрянські бунти-тим часом, як на Правобережжу Хмельницький підтримував спокій, він завважає: “аби Хмельницький відітхнув, инший провідник робив за нього заколот-тут Бугай прийняв начальство над своєвільною юрбою, що не могла вміститися в реєстрі, а в підданство панам повернутися не хотіла. А поруч нього в Ніжинськім окрузі повстав Мозира, недавно позбавлений корсунського полковництва” (с. 318).

Про Мозиру згадують варшавські новини з останнього грудня 1651 р.-що зараз наведу, а тепер хочу зацитувати відомости Освєнціма, записані в його дневнику під середніми днями грудня:

Тим часом з України летіли ріжні вісти про бунти і галаси між хлопством і козаками, що не тільки не переставали, але й наново починалися, одначе зверталися не стільки против нас, як проти своїх же. Так убили між собою білоцерківського полковника Громику 3), що хотів утихомирити ті їx галаси, й инших богатьох, що їx хотіли відвести від тих бунтів. Такі ж своєвільники за Дніпром вибрали собі иншого гетьмана-якогось Вдовиченка, і так поставили олтар против олтаря. Але Хмельницький завзято обстоюючи себе і свій уряд, з усею силою тому запобіг, звелівши постинати голови кількадесяти бунтівникам (397).

Вдовиченка, можливо, додано пізніш-ми про нього почуємо далі; про траґічний же кінець Громики дещо докладніш говорять тільки що згадані варшавські новини з останнього грудня-я наведу їх в цілости, бо дещо з них придасться нам ще далі:

З України то певне, що там тепер знову почалися від невдоволених козаків бунти з приводу новопостановленої старшиною згоди. Забито в них полковника білоцерківського, посланого до Корсуня на виписку козаків. Також і другого, корсунського полковника вбито-про се що години чекаємо потвердження; як тоді нашим пішло, і чи прийде до переправи за Дніпро, ще не відомо. Інструкцію про се має й. м. пан писар польний (брат Каліновского)-посилає його з нею й. корол. мил. до п. воєводи чернигівського (Каліновского-гетьмана): вказує йому спроби і остерігає, як мають поступити, коли будуть переправлятися за Дніпро; про се писано до гетьманів коронного і литовського, й копії тої інструкції післано тиждень тому.

Вислано також лист до Хмеля, аби як найбільше пильнував того, щоб козаки не давали поводу нашим до зачіпки і поріжнення, коли наші війська переходитимуть за Дніпро. А що новий полковник козацький, якийсь Мозира відгрожувався, що незадоводені (male contenti) хочуть вибрати собі нового гетьмана, щоб знести його Хмельницького) і старшину, то й. кор. м. наказав йому (Хмельницькому) завчасу порозумітися з п.п. гетьманами, щоб в потребі він міг одержати від них поміч против тих нових бунтівників, щоб їх знищити. Та щоб обережно поступати, аби не повторилося таке замішаннє як було, або ще більше-коли б з тих слів (погроз) вийшло що небудь 4).

Дисненський ігумен Арон в своїм донесенню московському цареві переказує такі поголоски, що ходили на Білоруси в січні-лютім 1652 р.:

Хмельницький не порозумівшися (“не договоряся”) з військом своїм, зложив присягу (на білоцерківські пакти). Побачивши те, все військо козацьке відступило від Хмельницького: зісталось у нього тільки 20 тис., що то в київські книги записано. А написали з війська до Хмельницького так: “Так ти, пане гетьмане, помирився з Ляхами й присягнув без нас, — за ту обіцянку, що тобі Ляхи Чигирин дали, ти нас усіх хлопами починив! Побачимо, кому той Чигрин достанеться-мабуть нам мужикам... 5) Вже, Богові хвала, маємо у себе гетьмана-шляхетно уроженого Дедюлю, і готові за кривду свою не тільки що з Ляхами, але і з тобою битись. Коли хочеш давай нам хоч і сьогодня поле”.

В січні 1652 р. московським послам оповідав їх пристав в переїзді їх через Білорусь, що після Білоцерківського замирення, “коли козаки довідалися, що згода сталася на тім аби реєстрових було тільки 20 тисяч, піднявсь у козаків бунт, тому що стали записувати козаків до реєстру “вибором” (не всіх), і пристав до їх бунту браславський полковник Богун, і хотіли вони почати війну. Хмельницький ледве їх намовив, щоб почекали сойму, і обіцяв їм, що посли на соймі будуть допевнятися пактів у всім згідних з Зборівським договором.

.Другим разом той же пристав додав, що бунт сей звернений против Хмельницького, “а провідниками в тім бунті шляхтич Хмелецький та Богун” 6).

Якийсь шляхтич, Терновський на ймя, оповідав їх товмачеві: Чув він, що прийшла королеві вість від гетьмана запорозького, Б. Хмельницького, що він понад реєстрове військо зібрав 100 тисяч чоловіка і побив бунтівників-запорозьких гультяїв, що почали були новий бунт-тисяч шість; а на що таке військо зібрано, того йому докладно чути не доводилось, єсть тільки чутка в людях, що чи не буде війни з Турецьким 7).

Грек Андрій Афанасів, переїздячи через Литовську землю коло того ж часу, теж чув таке:

В Браславській землі збирає військо козацький полковник Богун, а другий полковник Полторакожух збирає військо за Дніпром, і хочуть битися з Хмельницьким за те, що він замирився під Білою Церквою не на підставі давнішої, Зборівської угоди, а на тім щоб реєстрових козаків було тільки 20 тисяч, і Хмельницький записав у реєстр “вибором”-кого хотів. За реєстром козаків зістанеться тисяч зо сто, і ті козаки не хочуть бути коло рілі по давньому, а кажуть, що вони всі разом за віру християнську стояли і кров проливали. І ті полковники писали до кримського хана, щоб їм прислав у поміч людей, але кримський хан їм відмовив, що він присягав Хмельницькому на тім, щоб йому з ним бути в приязни, і куди піде Хмельницький, туди піде з ним війною і хан, а від Хмельницького не відстане. Хмельницький же теж збирає тепер військо в Чигрині (на бунтівників), і писав до гетьмана польного Март. Каліновского, в “сочельник”, аби він йому прислав своїх вояків на тих полковників, і бунт їх знищив, а він, Хмельницький, їм помагати не буде. Післано гетьманові (Каліновскому) королівський наказ-велено йому воювати тих полковників, що підняли бунт на Хмельницького 8).

Ся маса ймень людей що ніби то виступали противниками Хмельницького і претендентами на булаву, дає зрозуміти, що ніякого конкретного явного повстання не було відомо, а були тільки відомости про фермент у війську, незадоволеннє на гетьмана, і його провідниками навмання називано різних визначних у війську людей що вважалися конкурентами Хмельницького, провідниками опозиції, і т. д.








Примітки


1) Се очевидно відгомони реляції Потоцкого, що козаки пішли до степових уходів на рибу і звіря-вище с. 384.

2) Жерела XVI, с. 137-8.

3) В ориґіналі: Hromiejkę.

4) Теки Нарушевича №145, с. 448.

5) Тут місце незрозуміле: “тЂ бо к тебЂ, пану, но не мы”. Московський переклад листа, одержаного 20 лютого с. с. в Москві, в 90 звязці польських справ фонду загран. справ. Початок сього листу подаю нижче-ігумен пише його на підставі відомостей зібраних “у розныхъ великих пановъ”.

6) Польські справи кн. 81, р. 1651-2, посольство Прончищева, л. 126-30.

7) Тамже, л. 195.

8) Тамже.











Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 5.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.