[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 12.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна





КОМІСІЯ В КОРСУНІ, СТРАЧЕННЄ ГЛАДКОГО Й ИНШИХ, ВІДРУХ ПРОТИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.



З польської сторони найдокладніше оповіданнє про Корсунcьку комісію знаходимо у Рудавского. Він каже, що після козацького посольства канцлєр порадив на лукавство Хмельницького відповісти лукавством польським: написати Хмельницькому, висловлюючи жаль з приводу тих тумультів, що сталися з обох сторін, і заповісти мішану комісію, що розслідить і вишукає винних, і воєвода київський покарає тих хто завинив з польської сторони, а Хмельницький нехай покарає винних з козацької сторони і надалі стримує своєвільних. В такім духу, мовляв, зараз же канцлєр написав Хмельницькому. В комісію крім Кисіля визначено Михайла Аксака, Єроніма Завішу і Яна Маховского, а Хмельницький післав туди полковника Антона (Ждановича). Але заразом рішено написати до польського війська, аби воно ні в чім не уступало козакам, не упускало нагоди, коли можна буде повести з ними переможну війну, і не кидало задніпрянських становищ: їм туди скоро прийде поміч.

Листів сих не маємо, і наскільки вірна звістка, провірити не можемо; що до підкріплення задніпрянському корпусу, то се й Коховский каже, що зараз післано туди Андрія Потоцкого з трьома тисячами, але мовляв повстаннє так розгорілось, що ся поміч на ніщо не придалась. Але се не дуже відповідає ситуації, як побачимо далі 1).

Про саму комісію маємо інтересне оповіданнє путивльських вістунів, що приїхали з України 12 (22) травня: в місяці квітні був з'їзд Поляків з козаками в Корсуні і гетьман Хмельницький приїздив до Корсуня сам. А з'їзд був про те, що богато козацьких полковників і сотників зачіпають Поляків, і гетьман Б. Хмельницький розшукавши винуватих, що наказу його не слухають і зачіпають Поляків, велів скарати на смерть шість чоловіка полковників і сотників: велів розстріляти миргородського полковника Матвія Гладкого, і прилуцького полковника Семена, сотника краснянського та инших. А з Поляками він учинив згоду 2).

Де сі вістуни збирали свої відомости, не сказано, але оден з них згадує, що він був у Миргороді, коли там ховали Гладкого, 7 (17) травня, а другий оповідає, як наступник Гладкого на миргородськім полковництві не згодився їхати до гетьмана на раду сам оден без козаків. Виходить, що сі відомости про розправу Корсунської комісії, бодай в части, зібрано в Миргороді, в козацьких кругах не дуже далеких від полкової управи, і вони через те варті довіря.

Далеко менш цінні оповідання польських істориків. З них Коховский каже, що комісія засудила на смерть Мозиру, як провідника збунтованої черни, з иншими злочинцями, а з польської сторони пішло під меч кілька пахоликів обвинувачених в своєвільствах і грабунках. На далі для підтримання ладу визначено з обох сторін кількох сторожів спокою (між иншими Каліновский войський браславський як презес військового суду), і до кождого польського полку приділено козацьких квартірмістрів. Рудавский навпаки каже, що засідання комісії скінчилося нічим. Мовляв Хмельницький закидав Полякам порушеннє згоди, перехід війська за Дніпро, насильства над людністю, пустошеннє краю, а задніпрянські конфлікти поясняв як простий припадок (козаки припадком надибали польських жовнірів що волочилися по краю, й вийшла бійка). Поляки ж обвинувачували його в тім що він посилає поміч Татарам, кличе до оружної інтервенції сусідніх володарів, висилає послів до Царгорода, робить заходи коло оженення свого сина за кордоном, прилюдно лає короля і Поляків. Так на обопільних обвинуваченнях і скінчилося. Полковник Семен, для прикладу признаний винним, відкликався від суду полковника Антона на остаточне рішеннє самого Хмельницького, і кінець кінцем не тільки був оправданий з усіх обвинувачень, але ще й дістав якісь відзнаки за свої воєнні заслуги. Здурені ж Поляки тим часом зложили шумні подяки Антонові й ні з чим вернулись до Варшави.

Як бачимо, було навпаки. З польської сторони коли й покарано кого, то тільки яких небудь незначних пахоликів, з козацької ж сторони наложили головою визначні старшини 3). Се впало в око. Ми бачили вище відзив Самовидця, що Хмельницький причіпився до якоїсь причетности до задніпрянських розрухів Гладкого, щоб звести з ним свої персональні рахунки. Самовидець говорить тут як свідок і сучасник, віддаючи те що говорилося тут з сього приводу між старшиною, і я думаю, що говорилося не безпідставно. Хмельницький мав безліч способів, навіть супроти явних винуватців, коли не мав спеціяльної охоти зробити їм конець, протягти їх екзекуцію і тим їх уратувати-з огляду що війна стояла при порозі, і її проголошеннє, розуміється, само собою ліквідувало справи всіх замішаних в яких небудь повстаннях проти Поляків. Гладкий же ледви чи й завинив чим небудь особливим, бо ж полк його не був територією жовнірських леж, і тому скараннє на смерть такого поважного і визначного учасника визвільної війни зробило глибоке вражіннє. Я маю дійсно таке вражіннє, що Хмельницький перед проголошеннєм нової війни, перед великодньою радою, що мала сю справу рішити, спішив позбутися ненаручних йому людей з поміж старшини. Після великодньої ради се було вже неможливим, а перед проголошеннєм мобілізації для нової війни можна було, хоч би з натяганнями, представити се як сумну необхідність-спосіб віддалити передчасний розрив з Поляками 4). І корсунські засуженці пішли під розстріл під сим претекстом-викликаючи загальний страх і обуреннє против Хмельницького, як деспота і зрадника, лядського прислужника.

Поспішність виконання засуду дійсно була незвичайна!

Згадані путивльські вістуни, що принесли відомости про Корсунську комісію і страченнє Гладкого 12 (22) травня, оповідали в звязку з сим таке: “Оповідав в Ромні новохрещений Жид Федька, що як Богдан Хмельницький миргородського полковника скарав на смерть, скоро після того прислав він, Б. Хмельницький, до наказного миргородського полковника, що був на місці Матвія Гладкого, аби приїхав до нього, до Чигрина. Але той полковник до Богдана не поїхав, а переказав до нього, що він їхати до Чигрина сам оден не насміляється.-“Ти нас по одному і всіх побєш! Коли покличеш на раду всіх козаків, тоді й я разом з козаками приїду, а сам оден не поїду!” 5).

Инший з тих вістунів, що був у Миргороді при похороні Гладкого, розповів: “Котрих полковників і сотників гетьман скарав, тих полків козаки держать раду (совЂтуют) з новим гетьманом. А новий гетьман у них з'явився Вдовиченко (Вдовиченокъ)-як йому на імя і чий він не знає. А стоїть той Вдовиченко з своїм військом за Чигрином, з ним козаків у зборі богато, хочуть воюватися з Хмельницьким. І полтавський полковник Пушкаренко теж у того нового гетьмана. А що було армати по городах, де були козацькі полковники, звозять її з усіх місць до Б. Хмельницького до Чигрина. А для охорони від козаків Б. Хмельницький тримає Німців, а скільки їх, він не знає” 6).

Нунцій в одній з своїх депеш переказує такі відомости, що ходили по Варшаві перед тим як прийшли вісти про погром під Батогом: Хмельницький має при собі два козацькі полки, дещо Татар і трохи руської черни, та 16 штук гармат. Про инший люд кажуть, що він знеохочений (до Хмельницького), тому що він не одного велів убити-тих що хотіли стати на чолі війська. Він ширить чутку, що хоче кинути своє правліннє і свою чигринську резіденцію та переселитися до Корсуня(!), до пустих степів, наданих йому недавно з ласки короля, та заложити там нову кольонію 7).

Слуги Вишневецьких з Голенки, утікши за московську границю від повстання, 25 травня (4 червня н. с.) оповідали: Гетьман Хмельницький вийшов з Чигрина на ріку Росаву, на Маслів став, а з ним полковники: білоцерківський, корсунський, канівський з козаками; бояться задніпрянських козаків, що на сім боці, бо між ними сталась ворожнеча (рознь)-хочуть його вбити (розумій: задніпрянці Хмельницького) і на його місце иншого гетьмана вибрати, тому що Хмельницький з Поляками згоду тримає (мирен). А гетьман Хмельницький писав до гетьмана Каліновского, щоб він з своїм військом стояв близько коло нього. А що у козаків далі буде: чи збираються на гетьмана, чи з Поляками воювать, того напевно не знати.

Але тогож дня люди Кіндрата Юрієва Грека, приїхавши оповістили, що 23 травня (2 червня н. с.) їх хазяїн утік з Красного до Путивля: тримали його козаки під вартою, але він утік від варти, — бо у козаків знову повстаннє (смутное время), ідуть на збір до нового гетьмана Вдовиченка, збираються йти до Камінця Подольського. А де той Вдовиченко стоїть, і куди козаки від Камінця підуть, того вістун не знав. А чув від козаків і міщан, що гетьман Хмельницький доконче хоче з Поляками воювати, а згода у нього з Поляками була тільки удана (нарочно на обманъ) 8).








Примітки


1) Rudawski с. 100, Kochowski c. 320. Костомаров, посилаючись на Коховского, каже, що з польської сторони від війська був до комісії призначений Лянцкороньский, але у Коховского сього нема.

2) Польські справи 1652 р., стовб. 1-а.

3) Костомаров, комбінуючи звістки Самовидця і Коховского з ріжними пізнішими компіляціями і доповнюючи їx своїми власними додатками, зложив досить детальну історію сих засудів й екзекуцій, крім Гладкого й Мозири назвавши поіменно ще Гуляницького, Хмелєцького, Ґурського, і закінчивши сі детальні вказівки загальною фразою про те, що крім названих, “в ріжних місцях України, почасти засудом сеї комісії, почасти волею гетьмана рубали голови, вішали, сажали на палю” (с. 388). Я не маю змоги занятися докладним розбором, що тут проходить з ріжних пізніших жерел, а що додано автором. Не ясним зістається також, що то був за невиданий “власноручний універсал Хмельницького” з сього часу, де він “забороняв народові навіть думати, що козацький гетьман коли небудь дозволить їм спротивлятися жовнірським лежам і не віддавати послушенства дідичам”.

4) На сій підставі я й кладу Корсунську комісію-ближче не датовану нашими джерелами, перед великодньою радою, бо засуди й екзекуції козацьких старшин псіхольоґічно допустимі тільки перед сею радою, а не після неї, чи поруч неї. Я думаю, що Корсунська комісія припадає приблизно на той час, коли Хмельницький мав приїхати на раду до Полтави, і не приїхав, діставши вість про приїзд польських комісарів-коло 15 квітня н. ст.

5) Тут оповідач переходить на третю особу: “будет де велит он, Богданъ Хмельницкой быть имъ всЂм Черкасом на раду, и он де наказной полковникъ с казаками вмЂстЂ будет, а один де к нему не Ђдет”.

6) Польські справи 1652 р. стовб. 1-а.

7) Жерела XVI с. 143.

8) Польські справи 1652 р., стовб. 1 а.











Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 12.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.