[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 15.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

АЛЯРМИ КАЛІНОВСКОГО, МОБІЛІЗАЦІЯ В КРИМУ, ВІДКЛИКАННЄ ЗАДНІПРЯНСЬКИХ ЛЕЖ, МОБІЛІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ПОВСТАННЯ НА ПАНІВ, ГЕТЬМАН ВИХОДИТЬ У ПОХІД.

Тимчасом польська сторона-поскільки мала час думати про козацьку справу, губилася серед суперечних вістей про поводженнє й пляни Хмельницького і старшини. Канцлєр скаржився нунцієві в травні, за тиждень перед батозьким погромом: “Доводять мене до того, що я вже нічого не розумію, бо одно мині пише гетьман (Каліновский), а друге воєвода київський, і одно просто протилежне другому” ¹).

Кисіль весь час запевняв в льояльности козацького гетьмана; Хмельницький дійсно дав їх аж надто-коли рахувати сюди, як то робив очевидно Кисіль-всі його розправи з своєю козацькою опозицією, і всі його заяви готовости воювати кого-будь: кого скаже король. Кисіль взявся намовляти його до морського походу на Турка, як ми знаємо, і на початку квітня в Варшаві одержано одночасно з відомостями про задніпрянську різню лист Хмельницького до Кисіля, де він висловляв згоду на такий похід. Кисіль з тріумфом переслав його королеві, як доказ свого високого дипльоматичного успіху (на жаль не маємо сих листів в повнім тексті) ²). Пляни морського козацького походу, що ним Польща хотіла вицідити трохи монети з венецької сіньорії й инших інтересованих сторін, були в тім часі такою загально-відомою річчю, що того самого дня коли польський нунцій сповіщав Рим про сей успіх- з Угорщини австрійські аґенти вже доносили-очевидно з джерел найближчих Туреччині, що на Чорнім морі з'явилося кілька козацьких чайок, вони спалили кілька надморських міст, і се викликало в турецьких кругах великий переполох ³).

А кілька тижнів пізніш Каліновский повідомляв Варшаву, що Хмельницький про сі польські інструкції сповістив хана з ріжними додатками: що він отримав наказ-іти в похід на хана чайками, тим часом як король пошле польське військо суходолом. Повідомляючи про се хана, Хмельницький мовляв запевняв його в своїй приязни-що він ніколи не виконає такого королівського наказу, навпаки він готов з усіми козацькими силами підтримати хана і радить йому покарати Польщу за таку лукаву політику. Се, мовляв Каліновский, причина чому в Криму готуються до походу ⁴).

Король ставився до сих алярмів Каліновского не дуже довірливо; при побаченню сказав нунцієві, з приводу сих вістей, що вони походять від молдавського господаря, а той умисно піддає королеві й Річипосполитій ріжні підозріння против її неприятелів ⁵).

Дійсно, перед тям ціла серія таких сенсаційних повідомлень провалилася самим скандальним способом. Короля сповіщувано, що Москва збирається і присуває військо на границю. Турецьке військо суне на Молдавію і Валахію. Перехоплено листи козацьких послів висланих до хана, і обіжник Хмельницького, котрим він наказував козакам і селянам бути на поготові для нової війни з Польщею ⁶). Кінець кінцем викрито автора сих усіх сенсацій і всаджено до вязниці; він виправдувався, що дістав сі “документи” з других рук — але на жаль нунцій, що записав у своїй депеші з 4 травня все се, не назвав імен, що при тім мусіли бути названі ⁷). Було б цікаво їх знати.

З другого боку против тих заспокоюючих вістей, що приходили про Хмельницького, підносилися ріжні сумніви й побоювання. “Хмельницький громить своєвільників, вивів против них кілька полків, щоб їх приборкати, — але побоюються, що під сею маскою вони без великої сварки об'єднають свої сили, а до сих схизматиків можуть пристати й схизматики московські” ⁸).

“Пішла чутка, що Хмельницький радо виступить (разом з Татарами) против Москви з козаками виключеними з реєстру, аби дати їм якесь занняттє й забезпечити себе з сеї сторони (від випищиків), коли дістане відси (від короля) відповідні інструкції. Але при тім можна побоюватися, щоб під сим претекстом він не схотів об'єднати навколо себе тих що тепер не з ним, і потім звернутися против Річипосполитої разом з згаданими двома потентатами (царем і ханом)” ⁹).

“Про Хмельницького нема вказівок цілком противних згоді, але се певно, що він має зносини з неприятелями Корони і підтримує з ними приязнь. Тому мають підозріння, що воєнні приготовлення Московитів і Татар се його інтриґа-як то виразно пише воєвода чернигівський (Каліновский)” ¹⁰).

Кінець кінцем, король хоч і не довіряв алярмам Каліновского, але з огляду на повторювані звістки про підозрілі зброєння Москви і Орди і зносини з ними козаків, дав себе переконати в небезпечности того розпорошення польських сил, що він зарядив при кінці попереднього року. Каліновский раз-у-раз вказував на се, добиваючися концентрації, і в квітні задніпрянському війську дано наказ іти до польного гетьмана, до його браславського обозу ¹¹). Через невиплату платні за довгий час, його сили дуже змаліли: замість 25 тис., що значилося в компутах, фактично було всього коронного війська тільки 15 тис. З ним, як оповідали в Варшаві, Каліновский намірявся запобігти сполученню козацького війська з Ордою. Хотів з-початку заступити дорогу Орді, про котру йшли вісти, що вона йде на Молдаву, громити господаря (так очевидно алярмував господар Каліновского), а коли вдасться її прогнати, — звернутися на козаків і погромивши їх привести до послуху, та запевнити на місце тої фіктивної згоди дійсний спокій ¹²). Але задніпрянське військо сунуло поволі, роздумуючи більше над способами, як змусити уряд до розплати, ніж про те як приборкати Козаччину. Як довідуємося від Єрлича, воно тільки в травні покинуло свої задніпрянські становища, тільки 14 червня н. ст. переправилося до Київа-і тут довідалося вже про погром браславського корпусу.

Каліновский не дочекавши їх приходу необережно вийшов на шлях Орді, яка вже за той час встигла сполучитися з частиною козацького війська, що мав під рукою Хмельницький.-Напитав собі смерть, а коронному війську страшенний погром.

Загальна мобілізація козацького війська була переведена тільки при кінці травня н. с. Маємо сим разом цікавий і вповні автентичний мобілізаційний обіжник полковника прилуцького Яска Воронченка:

Яско Воронченко, пулковникъ прилуцкий. ВсЂмъ вобец и кождому з товаришовъ полку нашего Прилуцкого. ВЂдомо чиню вамъ сим писаниєм моимъ от старшого и до меншого и росказую вам именем и владзею пулковництва моєго: Скоро писанє моє дойдет вас, того ж часу абысте бы всЂ як нарыхлеи до полку стягали зо всЂґ”мъ. Кгдыж я тепер с полкомъ стою под Миргородком на ОсницЂ, а вам писаниє моє посылаю через товаришов, меновите Грицка Плаксу, Савку Кущенка, Колона Саченка, абысте бы якъ нарыхлей поспешали, не только реєстровыє, але и не реєстровыє: абы добрыі молодце из добрымъ оружиємъ-рад прииму за товаришовъ. При тым вас Господу Богу поручаю. Писанъ на ОсницЂ року 1652 мая 18 дня. Вам всего добра жичливый выше писаный пулковник рукою власною. (Писано одною рукою на невеликім листку, 25 на 15 ц. м., вздовш, без печатки. На долі приписка:

До Дептавки

до Самбора

до Стричовки

и от города до города абы-сте слали) ¹³.

Збірним пунктом призначено Переяслав: оповідав сівським вістунам в Прилуці сотник Семко, “що збираються в Переяславі козаки чотирьох полковників: полк Переяславський, Прилуцький, Миргородський і Полтавський, а стояти їм до указу Б. Хмельницького ¹⁴).

Пободайло, що зумів щасливо перебути всю сю задніпрянську халепу (відно, що Хмельницький вірив його льояльности супроти себе, тому покрив покровом іґнорування усю його обструкцію реєстрові, білоцерківським пактам і т. д.), був знову призначений наказним гетьманом, не Сіверщини тільки, а всього Задніпровя ¹⁵).

З вихвдом польського війська за Дніпро, в останніх днях травня н. с., Пободайло прийняв командуваннє і почав наново орґанізувати оборону північного фронту: против сподіваного наступу литовського війська Януша Радивила, а людність-міщани, селяни, козаки взялися до нового очищування краю від Поляків та Євреїв, та відновлювання козацького ладу. Слуги Вишневецьких-шляхтичі, що в числі 27 прибігли на путивльську заставу 25 травня (4 червня н. с.), оповіли тут, що з Миргорода приїздили до Красного реєстрові козаки по збіже, яке у них зібралось, і привезли листа незнати від кого, і їх піддані почали збиратися на раду (круги заводить) та по давньому писатися в козаки. І сказали їм їх піддані потайки, аби Поляки з городів виходили, і вони побоявшися втікли до Путивля ¹⁶). Як бачимо, повстанці поводилися тут зовсім милостиво і не виявляли ніякого бажання помститися. Звісний епізод, розповсюджений Самовидцем про чудо, що сталося в Конотопськім замку з сімєю тутешнього урядника Сосновського, що жила тут з ним весь час від першого року повстання, і тільки після батозького погрому, як “тут на Задніпровю богато старост побивано”, сих Сосновських якісь своєвільники побили і покидали до замкової криниці ¹⁷), — очевидно не був і тепер явищем загальним ¹⁸).

Але радість народу з приводу визволення була захмарена вістю, що на місце польських хоругов ідуть Татари, вислані Хмельницьким на північний фронт, для оборони Лівобережжя від литовського наступу. Вище цитовані путивльські вістуни, що були в середині червня ст.ст. в Ніжині, оповідали, що з Соснині та Борзни всякі люде тікають за Десну на сей бік (московський очевидно)-тому що бояться Татар, що йдуть в поміч Пободайлові ¹⁹). Безсумнівно, що ся перспектива нової війни, наступу литовського війська і под., мусіла тут викликати новий ісход людности за московську границю.

Одночасно рухавка на панів, більш крівава місцями, місцями безкровна, пішла й по Правобережжю. Єрлич оповідає в своїх записках: “Мая 29 трівога велика повстала по всім воєводстві Київськім і Браславськім, від безбожних зрадників козаків, що забули страх божий і зверхність королівську і присягу свою, недавно зложену під Білою Церквою”. Те саме записує і Самовидець, в таких же загальних виразах: “И в том року знову по городах много панов пропало, которіє на свои маєтности понаездили били: бо знову оныих посполство позабивало, и козаки, що уступили били з своих дворов, знову ся понаворочали”. Як показує текст, слова сі належать до Правобережжя, але конкретніших відомостей про побиваннє панів тут не маємо, і треба думати, що по попередніх досвідах пани були настільки обережні, що не богато з них наложило головою сим разом.

Сам гетьман після чигринської ради вийшов на схід з Татарами, що з своїх підполтавських становищ вислали частину наЧернигівщину, як ми бачили, а з головними силами пішли на правий бік Дніпра, в напрямі Волощини. Самовидець доволі вірно віддає сей момент: Хмельницький “видячи, же жолніре що далей срозшими на людей становят ся, витягши хана з ордами и усему козацкому войску не ознаймуючи, але тилко тіє полки зостаючиє поблизу Чигрина з собою узявши, пойшол в поля противко орды”. Тут тільки та помилка, що самого хана з ордою не було, а поза тим маємо те саме що ширше оповідає сучасний свідок сього походу, післанець путивльського воєводи кн. Хилкова, що саме привіз листа гетьманові і від нього відповідь Хилкову:

“Приїхали вони до Чигрина мая в 12 день (ст. ст.) і в Чигрині гетьмана Хмельницького не застали: сказав їм городовий отаман, що гетьман з своїм полком пішов з Чигрина в степ на урочище Борок, не доїздячи Чорного Лісу, а чого-того в Чигрині не знають. І давши їм підводи і харчі, того ж дня виправили до гетьмана, і мая 13 вони приїхали до гетьманського табору в урочищі Борок. Писар Виговський взявши у них листа, велів почекати в шатрі для приїзжих (съезжем шатрЂ), а побувавши у гетьмана, сказав обозному Федорові Коробці, щоб узяв до себе поїть і годувать. А гетьман того дня пішов з Борка далі річкою Тясмином, і з обозу їздив до Татар, а вернувся до обозу під городом Тарасівкою, і з ними приїхали мурзи, чоловіка з вісім, а найстарші між мурзами рідні брати Тугай-бея. І там в городі Тарасівці велів гетьман Хмельницький бути у нього ввечері мая 15, і в розмові казав, що Поляки тричі складали з ним згоду і хрест цілували, але згоди не дотримують, і нинішньої весни вирубали їхні козацькі городи Липовець і Ребухи, а тепер збираються на козаків війною, і він, гетьман, видівши сю неправду пішов на Поляків. Прийшло до нього в поміч Кримських і Ногайських Татар 30 тисяч, а над ними начальником солтан-чи сам хан чи царевич, то невідомо. Привели також при них до гетьмана Німця з города Ольшанки, що побор вибирав, і гетьман віддав його в полон Татарам. А до всіх задніпрянських городів писав він, щоб Поляків і урядників по городах ковали. А самі козаки реєстрові і нереєстрові щоб ішли до нього, гетьмана, на схід. І при них прийшли до гетьмана полковники: корсунський, канівський і черкаський з своїми полками. Гетьман відправив (післанців) з Тарасівки 17 мая і пішов на Умань. А сина свого Тимошка виправив з Татарами поперед себе-на Браслав до Плоского. А як зберуться (з усім військом) підуть на Поляків” (Поль. справи). З сими післанцями гетьман вислав такого листа воєводі-захованого в ориґіналі: Писать ваша милость рачилъ ко намъ и Путивлица Максима Плешивого с товаришемъ прислать для проведиваня задержаныхъ в Варшаве пословъ єго царьского величества до сейму пришлого. Который сеймъ отложили на далшый часъ, ажъ до августа мЂсяца Ляхи, и пословъ єго царьского величества ради дЂлъ каковыхъ держатъ и поки задержатъ, не вЂдаємъ. Однакъ Ляхи, неприятели наши, хрестияномъ вЂру великую чинять и на два обозы войска збираютъ, за чимъ и мы рушили-сьмо ся з войскомъ, а просимъ: рачь ваша милость причинити ся до єго царьского величества, жебы єго царьскоє величество насъ отъ милостивое ласки своеи не откидалъ и руку помощи намъ давалъ противко неприятелемъ нашимъ; а мы служить готовы-смо єго царьскому величеству прямо и вЂрне. При семъ буди здравъ и Богомъ хранимъ, а ко намъ друголюбивъ. Вашей милости всего доброго зычливый приятель и слуга Богданъ Хмелницкий, гетьманъ войска Запорозкого. Данъ съ табору от Тарасовъки, 17 дня мЂсяца мая, року 1652 ²⁰).

Устно, відправляючи післанців, гетьман ще раз переказував своє проханнє до царя, щоб він його “від своєї ласки не віддаляв”. Виговський переслав окремого листа, виясняючи причини війни з Поляками-їх лукавство, яке він просив воєводу представити також цареві. Поляки сойм відкладають і зло на царя замишляють, військо литовське шлють під Стародуб, укріплення по городах обзирають і шпигів своїх скрізь тримають, а на наших християн біду чинять і військо на нас збирають ²¹).

Примітки

¹) Жерела XVI с. 142 (депеша 28 травня).

²) Жерела XII с. 139.

³) Жерела XII с. 173, депеша з 11 квітня.

⁴) Жерела XVI с. 142, депеша 25 травня.

⁵) Тамже.

⁶) Мабуть се той “універсал”, надрукований в польськім перекладі у Ґрабовского Ojczyste. Spominki II c. 131, і з повним довірєм повторений Костомаровим с. 489: “Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького, староста чигринський(!). Відомо чиню всім, а зосібна полковникам, осаулам, сотникам і всім молодцям війська Запорозького, по містах, місточках і селах будучим, і Ляхам побратимство з нами тримаючим (!). Уважаючи на певні й великі прикрости й кривди, що нам перед тим Ляхи чинили і тепер чинять- силу молодців військових фальшиво і безвинно катують, мордують і гублять; працювати кажуть не тільки в дні звичайні, але й божі, чого наша віра терпіти не може і не допускає. А до того за так великий час справді кожен чоловік по всій Україні заживав вільности і трудно йому забути, що він паном був над своїм паном, і на війні з собою рівнятися панові казав, — працювати знову всім нам не хочеться. Тому щоб нарід наш міг видертися з тої неволі, при такій добрій оказії, якої ще ніколи не було, і коли гірших не упускано, то тепер поготів найкращої опускати не годиться, бо Ляхи самі не знають, що роблять і своїм безмірним зухвальством самі себе хочуть погубити, а нам життє дарувати, — я наказую, аби не тільки кождий (козак) поготів, але й посполитий чоловік мав всяку готовість потрібну для війни. Особливо аби добре поживою запасся, ще перед Великоднем. А по Великодні коли мої листи оголошені будуть і кождому відомі, котрі я як побачу (догідний час?), так розішлю, — аби на завтра по одержанню відомости про листи мої не загаялися рушитися до обозу і йти на призначене місце. Але без моєї волі рушитися нехай ніхто не важиться, аби не далося причини Ляхам до війни-хоч вони її ґвалтом шукають і покою дати не хотять, хоч і обіцяли. Для кращої віри і певности той лист при печати війська Запорозького і рукою своєю підписую(!) Писано (!) в Чигрині 24 марта 1652 р. Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького.

Не тільки дата сього “документу” не можлива, але й зміст дуже надуманий, інформативний, мотивований, а підчеркнені мною стилістичні недорічности ясно показують, що маємо тут діло з фальсифікатом.

⁷) Жерела XVI с. 140-1.

⁸) Депеша нунція з 20 квітня.

⁹) Депеша з 4 травня.

¹⁰) Депеша з 11 травня-Жерела XVI с. 141.

¹¹) В латинськім тексті дневника Альбр. Радивила: “Ширилася чутка про відновлену змову між Татарами й козаками, і гетьман коронний Каліновский постановив, аби військо як найскорше зібралося до купи. Отже дано наказ, щоб частина яка була за Дніпром перейшла (Дніпро) і прилучилася до нього і до обозу в місці ним визначенім. Але наші як завсіди так і тепер ішли занадто повільно і не прийшли на час”-копія Осол. 117 л. 183 об. В друкованім польськім тексті (II с. 469) се місце трохи змінене і попсоване.

Супроти сеї звістки цілком безпідставною являється увага пок. Кубалі (II с. 315), мовляв Каліновский “настільки був певен, що обійдеться без війни, що не подумав навіть викликати 4000 які стояли за Дніпром”. Ми бачили, що навпаки Каліновский неустанно пророчив війну і нарікав на недостачу війська.

¹²) Жерела XVI с. 142-3, депеші з 25 травня і 1 червня.

¹³) Польські справи 1652 р. ст. 1 а.

¹⁴) Тамже.

¹⁵) “А по сю де сторону гетьман Хмельницкой велЂлъ быть гетманом в своє мЂсто с козаки: с полками с Миргородцким, да с Переяславским да с Прилуцким, да с Полтавским, полковнику-єму, Степану Пободайле. Да с ним же будут Татаровя многиє люди. И онъ де, Пободайло, ждет за собою в НЂжин Козаков и татар вскорЂ, а собрався ему в НЂжине, итить к Чернигову битца с паном Радивилом”. Се вісти привезені до Сівська 14 (24) червня, вістуни були в Ніжині, коли туди-“июня в 9 день пришла вЂсть подлинная, что какъ Радивилъ с Ляхами и з гусары и з жолнЂры и с НЂмцы со многими людми возятца на судах через Днепр под Любичем во многих мЂстах, а в городЂ Любиче и в Чернигове засЂли жолнере Радивилова полку. А идет де пан Радивил для тово чтоб де ему своими людьми засЂсть всЂ украинные городы. И их де, Павлика с товарищами в НЂжине полковник и жилецкия люди из города не хотЂли выпустить, а хотЂли де их засадить с собою в осаде. И тово ж де числа, часа за 3 до вечера, в город НЂжин приЂхал черниговский полковник Степан Пободайло, а с ним де Козаков сот с пять, и ево де, Павлика, с товарищем из НЂжина выпустил”. Польські справи 1652 р.

¹⁶) Тамже.

¹⁷) Наведу се характеристичне оповіданнє для тих читачів що не мають під рукою літописи, сучасним правописом: “Як Калиновского знесено на Батозі, зараз і тут на Задніпру старост, урядников много позабивано. Где і того старосту в томже замку Конотопском тая своєволя убила, а женою і дітьми, особ четверо, і тамже в том замку Конотопском в колодяз всіх вкинено. Котороє то забойство сталося о святой Тройці. А той колодяз бил глибокий сажней коло десяти, єжели не болше. І так тыє тіла побитых зоставали в том колодязі в воді аж до Воздвиженія честного хреста. І в той час незнать откуля узяла ся вода, і тот колодязь виполнила, і усі тіла тыє наверх вынесла. І як оныє з тоєй води побрано, знову вода уступила на своє місце вниз в колодязь, при очах многих людей, а тіє тіла в цілости зоставили. Которіє-то тіла жители конотопскіє тамже неподалеку того ж колодязя викопавши яму поховали” (с. 33). Бувало і навпаки: де були значніші польські залоги, вони розправлялися з козаками, щоб запобігти повстанню; так оповідав в Сівську 30 н. с. травня вістун, побувавши в Новгороді Сіверськім: підстароста Бальцер Меланчиньский більше як 60 козаків “в воду насажав”, ні одного не лишилося (Пол. спр. 1652 ст. 1 а).

¹⁸) Можна ще навести звістку єромон. Гавриїла: “Що був приїхав до Полтави польський урядник Соколовский, то його козаки держать під доглядом, а назад не пустять”. Польські справи 1652 р. от. 1 а.

¹⁹) Тамже.

²⁰) Памятники III с. 159; викропковані слова доповняються з старої московської копії, що переховується в польських справах, в тім же стовбці.

²¹) Польські справи 1652 р., ст. 1 а.

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 15.]