[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 15.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна

ГЕТЬМАН ПІД ГОРОДКОМ, ПОЛЬСЬКІ ПОЯСНЕННЯ ЙОГО ВІДСТУПУ.

Виходить, що головне козацьке військо в тім часі стояло на Побужу, приблизно на лінії: Липовець-Винниця-Бар, і гетьманська кватира зчаста мінялась. Потім, в середині червня н. с., воно посунуло далі в глибину Поділля, і як останнє місце гетьманської кватирі відомости зібрані Матвеевим вказують Бедрихів Городок (тепер просто Городок над Смотричом) ¹). В вістях королівського секретаря Доні з королівської кватири з 30 червня знаходимо се як свіжу відомість, що козаки захопили Городок “не стільки силою, як зрадою” (себ то він добровільно піддався), а на Гусятин козаки наступали, але їх відбито ²). Инші польські джерела як останні козацькі позиції означають місцевість між Городком і Сатановим, себ то між Смотричем і Збручом ³). Тут стояв гетьман в 20-х днях червня н. ст., поки раптом повернув відси назад до Корсуня, з незрозумілих для неприятелів причин. Анонімна польська повість про воєнні операції другої половини року підчеркує се як вияв крайнього з козацького боку легковаження польської сили, і свідоцтво її убожества, що “неприятель по батозькій війні так покладався на свої сили, що без Орди і якої небудь сторонньої помочи, з самим тільки козацьким військом став обозом між Городком і Сатановим-певно щоб викликати нас на відправу і привести до нового погрому. Але ми воліли тратити час обозуючи під Глинянами та переговорювати з московськими послами про порушеннє царських титулів” ⁴).

Розуміється, таке поясненнє сього походу-що Хмельницький покладаючись на свої сили хотів вивабити Поляків на бій і задати їм новий погром, цілком не правдоподібне. Я думаю, що гетьман ані не мав охоти мірятися з Поляками, не маючи з собою цілої Орди, ані не сподівався їх провокувати своїм походом на Поділлє, при такім розпаді коронного війська, що для нього не був, очевидно, секретом. В дійсности своїм походом він перед усім прикривав волоську операцію свого сина і відстрашував ріжних Потоцких від спокуси вмішатися більш активно до сієї справи; правдоподібно стоючи на Поділлю, він тримав звязок з сином і висланими з ним полковниками, і підтримував їх операції військом і амуніцією-хоч ми й не маємо про се докладніших відомостей. Для операцій же против польського війська він чекав хана, котрого пильно викликав з Криму. Не дочекавшися, все таки рушив в середні червня далі на захід- мабуть у звязку з відомостями про погром під Торговищем, щоб не дати Полякам спокуситися на інтервенцію-поки раптом не кинув сих позицій, десь коло 25 н. с. червня і спішно подався назад.

Ся несподівана й швидка ретірада дуже тоді здивувала Поляків, і за недостачею яких небудь реальних пояснень в королівський кватирі львівській, в польськім таборі під Глинянами уложено фантастичну, але приємну для польських слухів байку, що се такий респект навів на козаків приїзд короля до війська. Коли, мовляли, король приїхав до Львова, до війська (16 червня) ⁵), щоб взяти участь в ліквідації його залеглостей і мобілізації на війну, — Хмельницький довідавшися про сей королівський приїзд і великість польського війська, зараз як найскорше ретірувався під Білу Церкву. Так читаємо в “авізах з обозу від 21 червня до 24 липня” у Ґоліньского: “Хмельницький запишавшися попередніми побідами, підійшов був під Сатанів і ставши обозом коло Городка, пустив під'їзди під Бережани, шукаючи нагоди підійти обоз наш і повторити батозький погром. Король й. м. довідавшися про його замисли, ледво випочивши з дороги, поспішив до обозу, бажаючи привести справи до найліпшого порядку. А хоч неприятель вже чекав приготовившися на нас, він вислав ще пана Пясочиньского по язика. Той під'їхав під Зборів з кількадесятьма кіньми, але далеко більший неприятельський під'їзд його розпорошив, так що кождий пурхнув в свій бік, а два язики дістались неприятелеві. Довідавшися про присутність і силу нашого війська, в числі 38 тисяч, а що найбільше-прочувши, що воєвода мультанський з новим волоським господарем сина його Тимошка і старого господаря на сором побили-тої ж години відступив від Городка і Сатанова, кинувшися назад так хижо, що потім нам від певних язиків відомо стало, що він одним цуґом по 12 миль пробігав до Білої Церкви.

“Язики п. Кондрацкого, захоплені зараз по тім, одностайно оповідали, що під той час було з Хмельницьким ледви 30 тисяч козаків, а Орди з братом ханським 12 тис., і найбільший козацький полк уважався, де 3 тис. людей раховалося ⁶). При тім повороті Хмельницького татари помітивши такий страх, зараз покинули козаків- маючи охоту вдарити по ясир, там де сховки та жінки козацькі пробували. І справді вдарили, та набравши величезної здобичи пішли з поля, а на Хмельницького з тої причини було серед своїх сильне незадоволеннє, і він мусів за ними спішити немалими цуґами, щоб вчас їм того перебити і утримати заключений союз ⁷).

Зложив нараду-що далі робити, а то з тої причини, що прийшли до нього посли від Порти, жадаючи піддання тих країв, котрі стільки разів цісарові обіцяв, і нагадуючи про харач. Чернь почала на то кричати і домагатися загальної ради в тій справі ⁸). Тому хоч сам (Хмельницький) з Джеджалиєм і з иншою присутною старшиною приставав на те щоб і присягу турецькому цісареві зложити, і краї віддати і харач заплатити, але що чернь почала тому всьому противитись, бажаючи краще зверхність давнішого панства, аніж поганську неволю, мусів Хмельницький черни попустити, і згодився на те щоб вислати до короля посла-просити милосердя. Вислано від Хмельницького і від черни полковника київського Антона, чоловіка справного і часто в посольствах московських і турецьких бувалого, а турецьких послів чи то затримано до пізнішої деклярації, чи то їх Хмельницький відправив-мабуть щоб чернь їх з ним разом не порубала ⁹).

Коли наші від певних язиків довідались, що Хмельницький несподівано відступив до Білої Церкви, вислав й м. п. гетьман Ясноґурского і Білиніцкого щоб довідатися, чи то не для штуки якої вжив неприятель тої стратеґеми: удав той відступ, аби з боку щастя пробувати. Але вони пробігши ледво кільки миль, здибали козацького посла Антона, висланого від гетьмана і черни-їхав в 12 коней простою дорогою, і його замісць язика привели до обозу. Мав він листи тільки до гетьмана- проханнє іменем черни і Хмельницького, щоб просив за них короля і перед усею Річпосполитою вставився, аби далі кров християнська не лилася з обох сторін. Казав при тім, що більше воювати вони не хочуть ані мислять, а коли б військо Річипосполитої й король далі мали на них завзяттє, вони облишать всяку оборону і підуть в світ за очі. (Далі доволі вірно пересказується відома нам документально інструкція дана від війська Антонові, до котрої далі перейдемо).

Оповіданнє се-використане потім Коховским ¹⁰) і новішими часами положене в основу свого висліду Кубалею, доволі вірно оповідає те що було відомо в Глинянськім таборі. Відомісти про утечу Татар до Криму і їх пустошення на Україні доволі близько підходять до реальної ситуації в козацькім таборі. Але тільки відомости зібрані Матвеевим, в новознайденім його звідомленні дали нам докладне уявленнє, що діялося в війську і змусило гетьмана до повороту.

Примітки

¹) л. 47, 53, 66, 118.

²) Депеші Доні в юбіл. збірнику Д. І. Багалія с. 535.

³) Або "між Городком і Камінцем”, як у листі з Львова 3 липня-Архив ЮЗР III. VI с 63.

⁴) Krotka Narratywa expedytiey w roku 1653 рo swiątkach przeciwko rebelliey kozackiey z potegą tatarska po szosty ras staczaney-ркп. різноязич. F. XVII л. 6 дд., инша копія в Теках Нарушевича 147 ст. 141 дд.

⁵) Сю дату приїзду короля до Львова дає нунцій в реляції з 29 червня- Жерела XVI с. 179.

⁶) Так спростовує і Доні раніше ним самим дані відомости, що в козацькому війську 60 тис. і 20 тис. Татар: козаків нема більше як 10 полків і найбільші полки не переходять за 3 тис., а декотрі значно меньші; Татар не більше 20 тис.-с. 535.

⁷) Наступає оповіданнє про Лупула, с. 628-далі його подамо.

⁸) poczela wołac і до spolnego między sobą zniesienia się to propositum brac.

⁹) na mięsne yatki nie wydali. Далі знов про Лупула.

¹⁰) Коховский дещо змінив і літературно доповнив; так у нього Хмельницький скликав під Тернополь сю козацьку раду і ставить питаннє, як далі бути- зондуючи настрої війська. Сам Ґоліньский далі ще раз переказує від себе зміст сеї “авізи” як “новини з України”(с. 635)-очевидно за устними оповіданнями. Тут додано, що король, затримавши Антона, післав “до черни”-“довідуючись їx правди”. Адерсбах доносить поголоски, що Хмельницький дуже був збентежений вісткою про смерть сина (Acte c. 222).

Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 15.]