[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VI. Стор. 13.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VI     Наступна





ПОСОЛЬСТВО СТРЕШНЕВА I БРЕДИХИНА, ЗІБРАНІ НИМИ ВІДОМОСТИ, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАД БОГОМ, ПОХІД ЙОГО ПІД КАМІНЕЦЬ, ПУСТОШЕННЄ ЗАХІДНЬОЇ УКРАЇНИ, ВІДНОСИНИ МІЖ ГЕТЬМАНОМ І ХАНОМ, ГЕТЬМАН ПІД ШАРГОРОДОМ, ДАРЕМНІ СИЛКУВАННЯ СТРЕШНЕВА ПРОЇХАТИ ДО ГЕТЬМАНА.



Докладніші вісти з козацької сторони завдячуємо головно і майже виключно звідомленню московського посольства Стрешнева і Бредихина, що пробуло сей час на Україні в запіллі, даремно силкуючися дістатися до гетьмана. Звідомленнє їх зложене дуже докладно й цікаво-так наче посли хотіли нагородити зібраними відомостями неможливість виконати дане їм дипльоматичне дорученнє. Воно заховалося до нас в переважній части, й містить дуже богато інтересних відомостей, здебільшого невикористаних в дотеперішніх працях про Хмельниччину, тому що звідомленнє се вийшло в додатковім тому актів Хмельниччини, споруженім Карповим (в X томі випущенім 1879 року). Дещо з нього було нами використано вище, тепер спинимось на тім, про що досі не мали ми нагоди говорити.

Як сказано вже було, московський уряд вислав се посольство в 20-х днях вересня н. с., виряджаючи назад козацьких послів Яцкевича і Абрамовича. Воно мало таким чином завдання не стільки реальні-відповіди московського уряду везли сі козацькі посли, — скільки етикетальне: богатими дарунками і “милостивими словами” осолодити гетьманові й війську нову проволоку в виконанню їх прохань. Заразом мало добути деяку інформацію для свого уряду, повернути назад секретні документи передані до Москви від Виговського, попросити нових і розвідатися, що діється в війську. Вище я переказав офіціяльну інструкцію, з которою Стрешнев і Бредихин виїхали 22 н. с. вересня, і додаткову, післану 30 вересня після приїзду Л.Капусти (с. 644). Другого дня після соборної ухвали, 12 жовтня, вислано їм нову інструкцію з царським “стремянним конюхом”: об'явити гетьманові, що царські великі посли від короля до Москви вернулись і повідомили царя, “що Ян-Казимир і пани-рада правди в нічім не показали і від замирення на Зборівськім договорі відмовились”. Тому цар “для православної християнської віри і святих божих церков гетьмана Б. Хмельницького і все військо Запорізьке пожалував-велів їх з городами й землями прийняти від свою високу руку”. “А для того приймання посилаємо боярина нашого і намісника тверського Василя Василевича Бутурлина, та окольничого нашого і намісника муромського Івана Василевича Олферьева та думного нашого дяка Ларіона Лопухина. А про ратних людей-скільки їх в поміч післати, скоро буде окремий указ. Гетьман же і все військо Запорізьке нехай будуть певні нашої милости, без усякого сумніву (“розмишленья”) 1).

Царський стремянний конюх вмів їздити, і сю грамоту, писану 2 (12) жовтня, він 8 (18) жовтня вже доручив Стрешневу, нагнавши його в Прилуках; се не гірше як їздили козацькі післанці. Стрешнев і Бредихин за сей час проробили дорогу від Путивля до Прилук. Після сеї нової царської заяви вони стали вже радісними вістниками московської інтервенції, їх стрічали з особливою честю-городові отамани, наказні полковники виїздили на зустріч, виправдуючись, що їх не стрічають “ще з більшими людьми, бо всі в війську. В Пирятині прийшов до них протопоп з братією, і священик з хрестом і в епітрахілі і многолітствували цареві. 13 (23) жовтня приїхали до Чигрина, і тут їх з парадом стрічав гетьманич Юрий з наказним полковником Василем Томиленком: виїхали їм назустріч верстви за чотири, з військовим товмачом Єськом, і з ними чоловіка з 60 козаків-під корогвою. Не доїзжаючи послів сажнів з 50 вони зсіли з коней і пішо пішли на зустріч послам, і ті теж з коней зсіли. Юрко проговорив до них, спитав про здоровє царя і послів-товмач то перекладав. Потім всівши знову на коней провели послів до призначеного їм двору-там позсідали знову з коней і зайшли до двору піші. Посли-очевидно вже в господі-розпитували Юрка і Томиленка про-гетьмана і військо і довідалися, що гетьман стояв на Богу, потім на Дністрі 2), і з Богу післав частину війська на поміч синові, а сам з-над Дністра пішов тому тижнів зо два (себто коло 10 н. с. жовтня) під Камінець, аби обступити короля, що стоїть під Камінцем; але чи прийшов під королів табор, “і що у них там з королем учинилось”, про се ще відомостей не було.

Тоді посли почали домагатися, щоб їx відправили негайно до гетьмана, аби йому переказати спішні доручення від царя. Але наказний полковник на се відказав, що гетьман, як ще був над Богом, одержав відомість про вислане від царя посольство (і про відправу козацьких послів очевидно), і прислав наказ: царських послів прийнявши поставити на кватирах в Чигрині, а до себе велів прислати своїх послів: Гер. Яцкевича з товаришами, що приїхали разом з царськими послами, а царським послам до себе їхати не велів. Се було дуже неприємно Стрешневу і Бредихину, особливо з огляду на спішний характер їх доручення, вони при кождій стрічі допевнялись у Томленка, щоб їx виправлено до гетьмана, з відповідною охороною. Але той на те їм твердо відповів, що гетьманського наказу переступити не може: за се гетьман велить його стяти. Наводив ще й инші ріжні резони: що властиво й невідомо, де зараз пробуває гетьман: гетьманова жона післала його племінника 3), чигринського козака Андрія Проскуренка, щоб довідатися, де тепер гетьман, але він не вернувся і нікого иншого від гетьмана не було. На пропозицію послів-післати когось від них з листом до гетьмана, або вирядити одного з послів з Яцкевичом, що мав їхати 15-го жовтня, старшина теж не годилася: їзда, мовляли, небезпечна, Татари грабують і побивають, кого запопадуть в невеликім числі, старшина не може стягати на себе такої відповідальности. Кінець кінцем-“голова у нас одна”, не можна рискувати нею, переступаючи гетьманів наказ-за се їм загрожує смертна кара (с. 45-8). Послам прийшлось на сім заспокоїтися і чекати дальших розспоряджень гетьмана. 17 (27) жовтня повернувся той Андрій Проскуренко і привіз таку вість, що застав він гетьмана за Богом, і відправив він його з-під городка Степанівки, тому семий день. Гетьман іде на короля під Камінець, з ним хан з Ордою, іде за гетьманом в віддалі 5 верст, а більше надто сей Проскуренко оповісти нічого не вмів (очевидно не хотів). Але другого дня приїхав уже згаданий вище гадяцький козак Степан Радивилів, що був висланий до гетьмана з вістю, коли московські посли зблизилися до української границі (“близько Путивля”). Гетьман потвердив через нього свій попередній наказ: виправити до нього Яцкевича з товаришами, а царським послам жити в Чигрині, в військо їх не пускати. Не мотивував сього-пояснив се потім Томиленко: “Чи гаразд буде гетьманові від хана поїхати? Не можна! 4). Бо вони так думають: як гетьман довідається, що від царя приїхали, а до нього його посли приїдуть, він пічне відговорюватись перед кримським царем, що він поїде до Чигрина попрощатися з сином і його поховати; а вам (московським послам) ні чоловікові вашому до себе приїздити не дозволяє тому що боїться кримського царя”. Ще докладніше виясняв се потім, вернувшися від гетьмана Яцкевич, котрого Стрешнев і Бредихин просили поклопотатися перед гетьманом, щоб дозволив їм приїхати; але щоб не розривати хронольоґічного порядку, я відкладаю се на далі.

Не привізши нічого втішного в справі подорожи до гетьмана, Степан Радивилів дуже багато наоповідав послам всякої всячини про військо козацьке й татарське, війну з Поляками, смерть Тимоша і т. д. Сі відомости не завсіди докладні, але поруч з явними перебільшеннями і вигадками єсть тут і безумнівно точні і цінні відомости; дещо з того ми вже чули, дещо наведемо тут. Час з якого вони походять треба приблизно рахувати 20 н. с. жовтня, як я вказав уже. Степан застав гетьмана за Богом, і з ним їхав до Степановець. Під Сучаву гетьман виправив перед тим до 50 тис. козаків і Татар, а сам з головним військом ішов на короля. З ним Запорозького війська близько 100 тис., а “з моря” прийшло в поміч більше 300: люде добрі і конні, гетьман їx тримає близько себе і поживу від себе дає. З ханом нуреддін-султан, Сефер-казі, Субан-казі, Шірін-бей, Муртаза-бей, Караш-бей й инші мурзи: кримські, перекопські й білогородські. Великий і Малий Ногай і гірські Черкеси. У гетьмана з ханом відносини дуже приязні (“въ большомъ совЂтЂ”): гетьман не раз буває у хана, і в поході хан іде близько гетьмана: верст пять або три, або й ближче. Хан говорить гетьманові, що він прийшов з великими силами, так щоб більше не треба вже було ходити; аби король більше не міг наступати на гетьмана. Такі ж рішучі наміри висловляв і гетьман, отримавши відомість про смерть Тимоша 5).

Король стояв під Гусятином 6), і з-під Гусятина післав 8 хоругов під Бар 7), і як довідався про прихід гетьмана і хана під Степанівку, так пішов під Камінець, а з-під Камінця під Хотин. Війська з ним польського й шведського тисяч з 60. Воєвода Степан після капітуляції Сучави прийшов до короля з Уграми і Мутьянами-дякувати за поміч, і забрав з собою скарб забраний в Сучаві. А до турецького султана післав листа, обіцяючи йому платити стільки ж, що платив воєвода Василь-аби його султан потвердив на воєводстві, і султан затвердив. А воєвода Василь з гетьманом, хан його потішає: “Не сумуй, будеш знову в Волоській землі господарем, я напишу про се турецькому цареві! не бувати господарем Степанові Лоґофетові!”

По Тимошеве тіло гетьман післав “київського полковника Павла” (Яненка, замісника Антонового)-велів відвезти просто до Чигрина, а козаків що були в Сучаві пустив до дому. А тим козакам і Татарам, що пішли під Сучаву, гетьман і хан післали наказ, щоб верталися до війська; але вони мабуть підуть (наздогін) за воєводою Степаном-за тим великим скарбом, що він узяв у Сучаві, бо з Степаном люде потомлені. Ідуть помалу, а скарб везуть великий (с. 51-3).

В звязку з сими вістями Стрешнев з Бредихиним розпитував Томиленка і чигринських козаків про ті місця, котрими пішов гетьман на короля, і одержав такі інтересні інформації: воєводство Браславське, Волинське і Подільське, котрими пішли гетьман з ханом, залюднені мало. Більше як сто городів в них запустіло. Запасів там і коням фуражу мало що можна буде дістати: що взяли з собою, тим мусять бути ситі. А дійшовши до короля гетьман довго стояти не буде, і без бою не піде-бо сором розійтися без бою, прийшовши з великим військом. А як буде бій, хоч би й оден, тоді можна і розійтись: чи замиритися та до весни відкласти. А через зиму ні козаки ні Татари стояти не будуть (с. 55).

Цікавих річей довідалися Стрешнев і Бредихин ще від Єська товмача військового: як він їздив в посольство до султана і до хана в місяці квітні того року. Гетьман просив помочи на короля, котрого сподівався під Камінець, і щоб султан дав такий наказ ханові, аби він пішов в поміч козакам на короля. Султан, мовляв, такого листа ханові написав, але коли Єсько приїхав до хана (з тим листом від султана?), хан прийняв його дуже не ласкаво: кричав і сердито говорив: “Пощо до гетьмана і війська їздять безнастанно посли з Москви, і ви теж посилаєте до царя?” Єсько говорив, що се приїздять з пограничних городів, або туди їздять в ріжних процесах (для росправы).

При тім розповів деякі подробиці про останнє невдоволеннє козацьких кругів з тих поступок, які гетьман мусить робити ханові та султанові, з огляду на союзні відносини. Свого часу відібрали козаки у кримського хана городок Іслам 8), а сього літа гетьман віддав ханові, і той його гарно вибудував; потім попросив хан у гетьмана гармат для того городка, і гетьман йому дав дві гармати. Сей городок буде великою перешкодою для козацьких походів на море; а хан випросив його у гетьмана тому що йому догідно перевозитися з Ордою в тім місці через Дніпро (с.56-7).

2 н. с. листопада, як ми вже знаємо, приставив до Чигрина Павло Яненко-Хмельницький Тимошеве тіло. Він докладніш розповів послам про смерть Тимофія і капітуляцію Сучави (про се потім був іще окремий наказ з Москви Стрешневу і Бредихину: написати чи удалось гетьманові виручити сина, чи ханові відомо, що Хмельницький проситься під царську руку, і чи не треба сподіватися, коли хан про се довідається, порозуміння його з королем і спільної війни їх против козаків, а на випадок війни-як козаки думають від них боронитись?)-Павло додав, що сучавським козакам, відправляючи їx додому, гетьман велів бути готовими для нової мобілізації, а Павлові велів, не вертаючись до війська, зіставатися в Чигрині і чекати вістей: коли б у війську щось вийшло (“незгода”), то Павло має забрати гетьманову дружину і дітей і вивезти до Путивля- бо йому крім царської ласки нема де дітись”. До Чигрина приїхати-щоб побачитися з послами, гетьманові не можна ніяк: він або викличе їх до себе потайки, або прийдеться їм чекати, поки військо буде розпущене і він вернеться до Чигрина.

Про плян кампанії Павло розповів таке: гетьман з ханом з Степанівни пішли на короля і хотіли стати табором під Русавою, 40 верст від Камінця, і тут переглянувши військо виправити на короля (очевидно-вибрану найбільш боєздатну, ударну частину), а самим стояти обозом. Коли вдасться (ся ударна операція), тоді хан і гетьман самі підуть (на короля); коли ж буде війську якась невдача від короля, велено йому назад відступати. Гетьман був у хана тільки раз, а в справах посилає до нього на розмову полковників. У короля рахують війська до ста тисяч, але в війську його, кажуть, голод і мор, і військо розбігається. В козацькім же війську запасів буде місяців на два, а до того промишлятимуть загонами.

“Король присилав до гетьмана листи, хто з сенаторів яким воєводством має володіти, а у (козаків) була рада, і постановлено, що з королем і сенаторами ніякого договору не буде, хоч би й згинути всім. А хто лишиться живий, ті тікатимуть до государевих городів; а хто не втіче, той від Ляхів жив не буде” (с. 57-8).

Другого дня, 3 н. с. листопада повернув з Москви Лаврин Капуста, і “тої ж години” спішно відїхав до гетьмана. Томиленко розповів послам, що Лаврин привіз царську грамоту гетьманові, королівські листи привезені з Польщі Репниним з товаришами, і відомости про велику московську поміч: одно військо з арматою вислано до Київа- воно вже йде під Сівськ; 40 тисяч велено післати від Яблонова (в прилуцько-миргородському напрямку); велике військо з арматою післано також під Смоленськ. Старшина висловляла велику радість з сього приводу, і згадувала, що Київ і Чернигів мали православних володарів-тепер знову будуть мати. А козацьке військо, будучи під царською рукою, не буде вже потрібувати татарської приязни: тепер у них з Татарами приязнь по неволі, терплять від них всякі прикрости, знищення, забирання в неволю, бо ні-звідки не було помочи-тим часом як Ляхам помагають ріжні держави. Під самим Чигрином-поясняє при тім посольська реляція, мешкають Татари, верст за 30 або за 20 або й ближче, приїзжають до Чигрина по харч з жінками, кожного дня (с. 60).

10 н. с. листопаду приїхав з війська чигиринський козак Іван Скочок (Скочко?)- виїхавши відти сім день перед тим, і розповів такі вісти: гетьман стоїть в Шаргороді, а хан неподалік, з милю або трохи більше, переходячи з місця на місце. Гетьман хотів би відступити назад, через осінню погоду, а хан каже стояти, бо коли король знову почне наступати на гетьмана, ханові вже ніколи буде знову йти в поміч, бо люди і коні будуть потомлені.

“А ще кримський цар говорив гетьманові, щоб гетьманські городи (!) з боку Камінця і від польської сторони спустошити, а села попалити-зробити пустими, тому що як від польської границі все буде пусте, то гетьманові з королем не буде за що сваритись, і Ляхам не буде чого добиватись, ані загонів посилати не буде куди. Коли ж “Україна” буде заселена (“жила”), то у гетьмана з королем знову буде сварка.

“Та воно й там майже все пусте, а останкам людей гетьман велів з сіл іти в городи. А як військо йшло, гетьман і сам по селах, де дров не було, велів з дворів возити будованнє (хоромы) на паленнє війську” (с. 61-2).

14 н. с. листопаду чигиринський підписок Левко розповів послам, що від гетьмана прийшов наказ: щоб з огляду на можливий поворот Орди з походу люде з сіл і хуторів переїздили в городи, і мали велику обережність від Орди, бо Татари забирають по дорозі самих козаків, їx жінок і дітей в неволю, хапають коней, худобу і збіже. З сього приводу посли знову почали з Томиленком розмову про те, що час дурно минає, просиділи вони даремно в Чигрині 4 тижні, і ніякої відомости від гетьмана не мають — чи не міг би котрийсь з них поїхати потайки до гетьмана з Яськом товмачем, що його посилають до гетьмана? Томиленко пустити когось з послів не згодився, але позволив післати з Яськом товмачем одного або двох з своїх людей з листом до гетьмана, — тільки щоб вони в дорозі нічого не згадували про царських послів, а говорили, що вони приїхали з Путивля в пограничних справах. Посли так і зробили: 18 н. с. листопаду післали від себе боярського сина Черепова з листом до гетьмана, просячи у нього дозволу приїхати до нього, куди він скаже, перебравшися для непізнання за козаків, без своїх людей, з самими козаками (с. 65).

Але два дні потім, 20 н. с. листопада, вернувся від гетьмана Яцкевич з товаришами і привіз послам листа від гетьмана, а другого від Виговського. Гетьман писав (грамота його видана в московськім перекладі-тому я подаю її в скороченім українськім перекладі):

“З грамоти царського величества і з слів наших посланників, Гер. Яцкевича з товаришами, зрозуміли ми, що й. ц. вел. нас, щирих слуг своїх жалує, і на знак своєї милостивої ласки прислав до нас твою милость. Ми давно вже чекали з усім військом Запорізьким ласкавої відомости від цар. величества, ще під Борком, — та тільки польський король з усею силою пішов против нас, і тільки від Бару-почувши, що йдемо з військом нашим Запорізьким і з ханом кримським, повернув назад, аж за Камінець Подільський, і там під Жванцем окопався. Ми від війська королівського стоїмо тільки за 12 миль, і що дня наше військо з їх військом має бої. Тому просимо в. м. не журитись і чекати нас в Чигрині до відповідного часу. Як тільки дасть нам Бог щось добре тут учинити і східні церкви від иновірців оборонити, так не загаємось до в. м. поспішити і все докладно обговорити, згідно з наказом й. цар. вел., а тим часом веліли ми, щоб усього було вам доволі А цар. вел-ву пошліть післанця, що ми як попереду, через наших послів обіцяли, так і тепер обіцяємо бути йому щирими слугами, і нікому крім й. цар. вел. служити не мислимо. Дано в Шаргороді 28 октобра р. 1653. Вашим мил. всього добра зичливий приятель Б. Хмельницький гетьман з військом Запорізьким”. В примітці: “Раді б ми як найскорше в. м. тут у себе бачити і його цар. вел. жалуваннєм з ваших уст утішитись — але тут у війську, між невірними Татарами з такими справами обережно треба починати” (с. 69-70).

Виговський повторяв те саме-тільки більш многословно, і додав ще всякі відомости: “Маємо вірну вість, що король хоче назад з табору до Варшави йти, покинувши військо, бо в їх таборі богато людей помирає від голоду, особливо Німців; також і коней добрих не мають, усі худі, А до нас прислав, щоб ми з ним мирилися, не розливаючи крови, але ми того ніяким чином не зробимо, і нікому не мислимо служити, крім царського величества”. Далі пояснював неможливість приїзду послів до війська: “Приїзд до нашого війська тяжкий, через великі орди татарські; а такі справи треба вести так, щоб иновірці тепер про се не довідалися-бо вони завидять любови християн між собою”. В приписці проханнє попередити царя, щоб ніяким брехливим вістям про козаків не вірив, і щоб військо мав на поготові “для оборони всього православія” 9).

Устно Яцкевич докладніше поясняв, чому гетьманові не можна побачитися з послами в війську. Коли кримський хан і Татари довідаються, що гетьман просив царя прийняти під свою руку, і тепер посли прийшли від нього до гетьмана, — вони зараз покинуть гетьмана і з поворотом додому поруйнують ті краї, котрими будуть іти; а без Татар (козаки) королеві не зможуть противстати, і помогти їм не буде кому. Цар їx не пожалував, свого війська в помоч не прислав. Коли б цар прислав їм військо, вони б і без кримського хана могли б противстати королеві: він би, почувши про царське військо, відступив би від них. А тепер гетьман наказав як найгостріш, щоб ніхто не знав, що єсть посли від царя, а про їх бажаннє приїхати до війська сказав, що воно неможливе в ніякій формі (хочби передягнувшися за козаків, як посли проєктували): у гетьмана в обозі Татар богато, під всяку пору, вдень і вночи. Коли Яцкевич з товаришами приїхавши до гетьмана війшли до його намету, Татар у нього не було, самі козаки, а все таки навіть при козаках він не хотів, щоб вони щонебудь говорили (про зносини з Москвою): козакам усім велів іти геть і розпитував їх сам оден з Виговським (с. 67).

Про козацьке військо розповіли вони таке. Гетьман стоїть в Шаргороді, відправив Яцкевича з Шаргорода десятий день тому (11 н. с. листопада), і збирався другого дня йти на Бар. Хан стоїть в Зинькові, з ним і з султаном-царевичом Татар з 200 тисяч (!). Вони обступили короля, так що з козацької сторони стоять гетьман з ханом, а з лядської солтан і з ним до 100 тисяч Татар: стоять коло королівського обозу окремими відділами, тисяч по 10 і більше, і нікого не пускають ні від короля ні до короля 10). Рішено у гетьмана і хана, що буть боям; коли ж король буде просити згоди, то гетьман згоден миритися на тім, щоб їм розійтися без бою, але (козакам) більше не бути королівськими: щоб король на них більше війною не приходив, і до них (козаків) не мав ніякого діла (в ніщо не мішався), і на забезпеченнє того щоб дав (в застав?) сенаторів чи инших визначніших людей, скільки буде можна, таких щоб на них можна було покластися. А королівським присягам і писанням козаки вже вірити не будуть, бо по присягах все брехали. І рішено у гетьмана і всіх (козаків) бути у царя під рукою і крім нього у нікого не бути (в підданстві)-тому що вони православні християне.

“Татари і козаки приводять з загонів лядський полон, і гетьман за те дає Татарам єфимки. При них привели Татари до гетьмана Ляха, що був післаний з королівського обозу з листами; в них канцлєр писав королеві: коли козаки не наступаючи стоятимуть коло обозу, то всім (Полякам) прийдеться з голоду і з біди померти, а у козаків припасу буде мабуть на місяць.

“Турецький цар писав кримському цареві в військо: доки гетьман буде стояти з військом, нехай кримський цар не вертається додому, а помагає гетьманові. А як би кримський цар покинув гетьмана і перестав йому помагати, то турецький цар звелить його скинути”.

“Писав також кримському цареві, щоб він попереднього господаря Василя посадив знову в Волоській землі. А Стефан Лоґофет і мутьянський господар пішли невідомо куди” (с. 65-67).

Того ж дня (20 н. с. листопада) приїхали до Чигрина миргородські козаки з листами від полковника; вони принесли відомість, що від царя з Путивля вже йде військо, і з ним армата і великі московські посли (посольство Бутурлина): їдуть до Ромна, а звідти до Чигрина. Ся перспектива дістати московських воєвід і московську залогу до гетьманської резиденції, в саме серце козацької орґанізації, очевидно затрівожила старшину, і тимчасовий господар Чигрина Томиленко велів миргородському полковникові докладніш розвідатися про се посольство й се військо, і до Чигрина їx не пускати, а справити до Переяслава, а військо до Київа. “Тому що Київ і Переяслав міста великі, многолюдні і багаті поживою (хлЂбныя)”. Стрешнев и Бредихин намовляли Томиленка не боронити послам чи воєводам іти і військо вести куди вони хочуть, але Томиленко твердо заперся на тім, що він без гетьманського наказу не може пускати до Чигрина ні послів, ні воєвід, ні війська, бо Чигрин, мовляв, місто мале і бідне; збіже і траву поїла саранча, а де не було саранчі, там від посухи не вродило, і на збіже й фураж дуже сутужно (с. 68).

21 н. с. листопада приїхав післанець від великих послів: Бурурлина і товаришів, піддячий Старков, щоб розвідатися, за царським наказом, чи гетьман уже повернувся з походу, і як з ним побачитися великим послам-котрим з Москви наказано не переїздити границі, поки не одержать сих відомостей 11). Та одночасно вернулися післанці вислані від Стрешнева до гетьмана, з товмачом Яськом, що мали просити у гетьмана дозволу,приїхати до нього: їх завернув Томиленко, коли Яцкевич привіз таку катеґоричну гетьманську інструкцію про неможливість приїзду до табору. А три дні пізніш вернувсь і сам товмач Ясько: і він не зважився їхати до гетьмана без спеціяльного супроводу, з огляду на Татар. “Стрів богато козаків Татарами пограблених і порубаних: коли козаки їдуть до війська або з війська в невеликім числі. Татари їх в степу грабують, або і в полон до себе забирають, а котрі бороняться, тих стріляють і рубають”. Тому що козаки (очевидно нового призиву) збираються тепер до війська в Корсуні, він, Ясько, поїде туди, щоб їхати більшою громадою для безпеки від Татар. З ним Томиленко післав гетьманові вісти про московських послів, а московських людей пускати” до нього відмовлявся. Але кілька день пізніш приїхав від гетьмана Лаврин Капуста, забарившися в дорозі, тому що гетьман велів йому в дорозі арештувати Федоровича і відправити його до Суботова на кару 12)-і привіз разом з заявами вдоволення гетьмана з того що царське військо вже рушило на Україну, також і письменний дозвіл Стрешневу їхати до нього в військо. На жаль сей гетьманський лист в московських актах запропастився 13), і се шкода. Він правдоподібно був безпосереднім відрухом гетьмана і його штабу на привезені Капустою вісти, що царське військо вже на границі, в Сівську, у Путивлі, і під впливом сього вони на хвилю могли настроїтися рішучіше і супроти хана і супроти короля: не відступати перед розривом, рішучими боями і т. д. 14). Але сей настрій в такім разі скоро й минув, і гетьман з старшиною вернулися до свого обережного вичікування. Се виявилося слідом в одісеї Стрешнева і Бредихина.

Одержавши гетьманський дозвіл, вони виїхали з Чигрина 2 н. с. грудня “легким ділом”, в супроводі чигринського козака Іляша Богаченка з 15 козаками. Такий малий супровід дуже бентежив послів, по всім тім що вони наслухалися сидячи в Чигрині, про татарські разбої на дорогах, а везли з собою царських соболів на дарунки на велику як на ті часи суму-дві тисячі рублів. Вони домагалися більшого відділу козаків, але Томиленко не дав, а пообіцяв, що по дорозі в містах і містечках, кудою вони їхатимуть, до них будуть приставати козаки. Та провідник Богаченко показався дуже непевним: він став піячити дорогою, відставав від свого поїзду, лишаючись по корчмах, їхав дуже поволі і мало дбав про своє посольство і його безпечність. Доїхавши до Буків посли стали від нього добиватись, щоб він або сам зібрав більший провід, або гетьманові написав, але дістали такі небезінтересні пояснення. Богаченко, мовляв, по козаків посилав, але вони з городів не виїздять (“не збираються”-в похід), його не слухають, а декотрі за недостатками своїми і зовсім повиступали з козацтва та пристали до міщан (“въ козакахъ быть не похотЂли и почали быть въ мЂщанехъ”). Але потішив послів, що він має звістки, мовляв ідуть ззаду у військо козаки “з сторонніх городів”, і він їх почекає в Маньківці, а до гетьмана посилає двох чигринських товмачів: Васька та Мойданка, і про все з ними пише. Справді, постоявши в Маньківці два дні, Богаченко дочекався, що з ріжних містечок з'їхалося козаків чоловіка з 70, і так посли поїхали безпечніш. Та 14 н. с. грудня над'їхав козак Прохор, що був післаний від гетьмана з новими розпорядженнями в справі послів, і не заставши їx в Чигрині, з опізненнєм догонив їх в дорозі. Гетьман писав, приблизно в перших днях грудня, себто в 10-12 днів після виїзду Капусти 15), що коли посли не поїхали з Чигрина “в військо”, то нехай і не їздять; а коли поїхали вже, то відвезти їх до Умани, і там нехай чекають дальшого розпорядження. Богаченко докладно виконав сей наказ, і того ж дня відставив послів до Умани. Були вони дуже збентежені такою несподіванкою і розпитували Богаченка, яка тому могла бути причина. Той сказав в секреті: гетьман і все військо Запорізьке просять московського царя, щоб їх прийняв під свою руку; кримський цар про се довідався і говорив гетьманові, що от він за нього, гетьмана, і за все Запорізьке військо кров свою проливає, а гетьман минаючи його, хоче піддатися під руку государеву (московського царя), та й став на гетьмана гніватись. Через те гетьман велів послам не приїздити-бо в секреті від кримського царя й Татар їм ніяк не можна приїхати до війська (с. 83).

Посли знов поривались післати до гетьмана принаймні когось із своїх людей, але Богаченко на се без дозволу гетьмана не годився. Обіцяв від себе післати їх листи гетьманові-як їм далі бути, але “запився” і загаяв кілька день. І так посли застрягли в Умані на цілі 3 тижні, аж до повороту гетьмана з війни. Почували себе непевно, бо Умань город “український” (пограничний), а військових людей у нім мало: одні побиті в Сучаві, инші в війську, а до Умани приїздять Татари і Вірмени з Криму, з Очакова і з ріжних кримських городів, наймають в місті двори й крамниці для свого краму, а поблизу, милі за три-чотири й Татари кочують та приїздять до міста (с. 84-5).

Маючи аж надто вільного часу посли збирали які могли відомости. Так от записали вони і вислали до Москви наведену вище історію, як гетьман нагнівався на Лупула за його зрадливу поведінку і видав кримському ханові. Про воєнну ситуацію зібрали такі відомости від місцевої старшини: З королем війська тисяч до 60, бо не всі пішли в посполите рушеннє; а що були у короля помічні полки Волохів і Мутьян і Венгрів і стояли неподалік від Дністра, то у них Татари забрали коней і богато людей побили, і вони пішли до своїх країв. А з инших країв у короля війська нема, тільки Шведи, та й ті дуже мруть від голоду і тікають.

З кримським ханом велика орда, тисяч до 200, а з гетьманом було запорізького війська тисяч до 60 (!), тільки богато розійшлось, і гетьман тепер, щоб козаки не тікали, велів Татарам стати наоколо козацького війська: котрі козаки втечуть із війська, тих Татари граблять і побивають. Запасу в гетьманськім обозі мало, козаки їдять мясо яке лучиться, і навіть коней (с. 87).

По містах гетьман оповіщає безнастанно, щоб дуже стеріглися Татар, із худобою та збіжем перевозилися до міст, бо як Татари рушаться з війська, то будуть по містах і селах забирати людей в полон богато, і стада погонять (с. 85).

19 н. c. грудня приїхали з війська від полковника уманського Глуха козаки з листом, щоб люде перевозилися до міст, бо Татари скоро рушаться з війська, і наказний полковник Матвій Нечай велів стріляти з вістових гармат, і післав по повіті, щоб люде перевозилися швидко. А ще в листі тім було писано, що кримський хан і гетьман і полковники збираються з королем миритись-а на яких умовах замиряться, про те полковник пришле вість. Козаки ж, що той лист привезли-а виїхали з обозу 11 н. с. грудня, додали, що король просить замирення у хана і гетьмана, і готов помиритися на тім як замирено було під Збаражем, і вже хан післав на переговори до королівського обозу султана-царевича і Сефер-казі аґу, а гетьман Виговського та полковників Джалалия і Богуна, і сам хан з Ордою-100 тисяч Татар, підійшов до королівського обозу, щоб помирити короля з гетьманом (с. 86).








Примітки


1) Акты X с. 24-5.

2) Се мабуть не вірно записано, гетьман до Дністра здається не доходив.

3) “А послала де гетманова жена къ гетману племянника его, чигиринского козака Ондрюшку провЂдать, гдЂ нынЂ гетман” (с. 47). Чий племінник сей Ондрій (нижче подано його прізвище: Проскуренко) — гетьмана чи Томиленка? Коли триматися синтактичної конструкції, то “его” належить до гетьмана, але в такій дяківській писанині можуть бути синтактичні непослідовности, тому твердо на сім стати не можна.

4) Так я розділяю сю фразу.

5) Вище с. 665, оповіданнє Степана Радивилова про смерть Тимоша (с. 53) вище с. 587.

6) Помилка, треба розуміти Камянець.

7) В ориґ. тут і далі: Зборовъ.

8) Іслам-Кермен-про невдоволеннє з сього приводу, див. вище с. 555.

9) Акты X с. 71-3; ся приписка, в ориґінальнім тексті, в иншій копії заблукала, видко, до гетьманського листу — с. 79-80 прим.

10) Сі відомости тиждень пізніш повторив Капуста, що приїздив до Чигрина 29 н. с. листопада, а поїхав від гетьмана два тижні перед тим: Гетьман під Баром. Хан стоїть далі під Зиньковим, Орда обступила короля і не пускає ніяких припасів до королівського обозу, так що королеві приходиться дуже сутужно. Чигринський козак Кирило, що поїхав від гетьмана 19 н. с. листопада, також лишив його під Баром, і знов на “завтрее” гетьман мав іти на короля- с. 76.

11) Акты X с. 74 і 151.

12) Вище с. 559.

13) Акты с. 78, примітка. Дата сеї грамоти може бути виміркована приблизно: Капуста поїхав за два тижня до 29 н. с., значить писано її коло 15 н. с. листопада.

14) “Гетьман твоєю (царскою) ласкою дуже тішився і хотів з усім військом іти від Бара на короля, а миритись з королем не буде — чекає від тебе війська”.

15) Прохор догонив послів в Цимерманівці 14 н. с. грудня, треба рахувати 8-9 днів дороги до Чигрина і ще кілька днів з Чигрина до Цимерманівки.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VI. Стор. 13.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.