[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 22.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна





СТАРИЙ ГЕТЬМАН ЗЛОМАНИЙ СИМИ ПОДІЯМИ, АПОПЛЄКСІЯ, ОСТАННІ ЙОГО ІНТЕРЕСИ -УТРИМАННЄ ЗАХІДНЄ-УКРАЇНСЬКОЇ АКЦІЇ. ПОХІД В ПОМІЧ РАКОЦІЄВІ УДАРЕМНЕНИЙ ЙОГО КАПІТУЛЯЦІЄЮ, ДЕКЛЯРАЦІЯ РАКОЦІЄВІ ПРО НЕЗМІННИЙ НАМІР ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ ПІДТРИМУВАТИ ЙОГО. НАСТУПСТВО НА ГЕТЬМАНСТВІ-ГЕТЬМАН ПОБОРЮЄ ПЛЯНИ ВИГОВСЬКОГО, АҐІТАЦІЯ ПРОТИВ ХМЕЛЬНИЧЕНКА, ВІДГОМОНИ ТОГО В НАР. ДУМІ. ДАТИ СМЕРТИ БОГДАНА, ПОХОРОН.



Капітуляція Ракоція і бунти війська-того що відмовилось послуху Ждановичеві, щоб його боронити, і того, що збунтувалось против Юрася і не схотіло йти в Польщу-ратувати Ракоція, були останніми прикростями, що переповнили чашу життя старого гетьмана. Лілієкрона в своїй реляції королеві, писаній в Чигрині другого дня по його смерти, зафіксував нам ту форму, в якій гетьман одержав відомости про сей погром ліґи: 12 (22) Поляки напали на Ракоція на Богу між Межибожем і Винницею; Козаки, Молдавани і Валахи його покинули, і він мусів замиритися з Поляками: кондиції невідомі детально-кажуть, що Поляки забрали армату, обоз і припаси, Ракоцій відступив їм своє піше (наємне) військо, віддав бочку золота зараз, а дві бочки обіцяв дати на границі, і в застав лишив Кеменя і Шебеші (Миколу), а Поляки за те обіцяли відпровадити його безпечно до його границі, тільки Татари довідавшися про се, погонили за ними, щоб взяти й собі пайку в богатій здобичи, і тому Поляки мусіли з Ракоцієм разом сховатись у Львові. Невірність козаків супроти Ракоція-оповідає Лілієкрона-так вразила гетьмана, що він велів викликати Антона й инших начальників козацького війська, що ходили, з Ракоцієм, і скарати їх на смерть. Але він так схвилювався, що дістав удар, пять день пролежав без язика і шестого дня упокоївся. Тому сей останній смертний засуд не виконано в очікуванню нового гетьмана 1).

Останні часи бурхливого і турботного життя старого гетьмана були тяжкі. Прикований до ліжка довгою хоробою, свідомий близької смерти, він болізно переживав неуспіхи своєї політики, хитрі підкопи Москви, що зручно почала використовувати всі слабі сторони його останніх розпоряджень, і ту складну боротьбу соціяльних ґруп, політичних течій і персональних відносин, що стали розгортатися коло питання наступства. Ми читали вище записки Шебеші про повстання на Запорожу; Лілієкрона в своїх листах згадує про напружені відносини і замішання на гетьманськім дворі. “Такі прийшли часи, що все в замішанню й неладі”, пише він ще 28 с. с. червня. “Гетьман дуже хорий, а канцлєр, що вів всі давніші переговори, викликає сильні підозріння, що з смертю гетьмана попробує захопити владу. Так уже зложилося дві партії, але після того як чотири важніші особи потайки вбито з наказу гетьмана, стало трудно вести які не будь переговори” 2). Те що Татари таки пройшли через Українські землі, пояснювано непорозуміннями і конкуренцією полковників; щоб її нейтралізувати, старий гетьман вислав до війська свого сина, але й його присутність не могла приглушити їх “несвоєчасних капризів”, і се дало змогу неприятелеві подолати всі заходи гетьмана. Паралізований хоробою, він очевидно тільки злостився й надолужував свою безсильність отакими крівавими ексцесами, які отсе припадком записав наш шведський свідок.

До останніх моментів своєї свідомости гетьман силкувався утримати західнє-українську акцію. Виговський і старшина потім заявляли, що з їх сторони все було зроблено, щоб вирятувати Ракоція з біди: на місце Ждановичевого війська були післані нові сили, і тільки надмірна скороспішність Ракоція-що він нічого не чекаючи поспішив якбудь замиритися з Поляками, провалила справу, і козацьке військо вернулося до дому 3). Очевидно, мова про ті полки, що стояли під Корсунем, під проводом Юрася: очевидно коли стало відомо, що Татари пішли на Ракоція, гетьман велів їм іти туди на ратунок, але Ракоцій поспішив капітуляцією і ся карта була бита безповоротно. В момент смерти гетьмана ще не могли передбачати, як сумно для Ракоція скінчиться ся кампанія: могли сподіватись, що він ще опанує ситуацію і зможе вести далі політику ліґи; гетьман і старшина запевняли, що вони всяко його підтримають. В паперах Шебеші маємо з датою 7 серпня, себто другого дня по смерти гетьмана, деклярацію- очевидно заготовлену ще за його життя і відкладану до момента, коли старий гетьман прийде до себе і можна її буде його іменем відчитати; коли він уперше прийшовши до себе, її відчитано, чи передано Шебеші як офіціяльну деклярацію гетьманського уряду 4). Вона починається заявою, що хоч за попустом божим, після того як від Ракоція відступили инші 5)-Станіславский, Волохи, Молдаване і Семигородці, відступило і “наше військо”, але се не може нарушити приязни, союз зістається в силі, “а тих хто дав причину до сеї ганьби”, військо готово покарати смертю. Воно приложить всі старання до того, щоб утримати Ракоція при владі, але якби се не вдалось, союз зістанеться в силі супроти наступника Ракоція, реґентів і достойників землі. Військо обовязується нести їм поміч против Турків, Татар і инших неприятелів, які б нападали на Семигородські землі; визволити бранців забраних Татарами; висилати свої конвої для охорони семигородських послів, які будуть присилатись козаків, і т. д.

Старий гетьман і його окруженнє до останнього менту твердо трималося нової ліґи і звязаних з нею плянів приєднання Західньої України, не вважаючи на всі директиви царя і аґітацію, поведену на сім ґрунті московською стороною против гетьманського уряду. Московська тактика мусіла їм бути ясна, але гетьман і його однодумці хотіли йти пробоєм против неї.

З другої сторони гетьман обстоював до кінця прийняту ним династичну комбінацію-передачу булави синові; так треба думати з огляду, що в момент смерти Богдана його син в старшинських кругах твердо вважався вибраним гетьманом, і Виговський зпочатку не вважає можливим піддавати сей факт якому небудь сумнівові. За проби захитати сей факт гетьман не вагався стинати голови старшині, як се ми чули від Лілієкрони. Самому Виговському се не раз грозило смертю; бачили ми оповіданнє Шебеші про такий епізод; на Україні розповідали, як розходився старий гетьман, довідавшися про аґітацію, що велася в інтересах кандидатури Виговського в війську. Мовляв, Грицько Лісницький, післаний наказним гетьманом в військо з Юрасем, затримав у себе булаву і бунчук, бажаючи передати їх “свому приятелеві” Виговському, і Богдан довідавшися, що Лісницький мостить його на гетьманство (“гетьманство прочит Грицко писарю”), велів привести до себе одного і другого. Лісницького хотів віддати на смерть, а Виговського звелів покласти ниць і приковати за руки 6), і так держав його трохи не цілий день, поки у нього (Богдана) серце відійшло. А Виговський лежучи на землі весь час плакав, і нарешті гетьман йому вибачив. Очевидно, Юрась був післаний до війська, щоб призвичаїти козаків до його проводу, але поведінка молодого гетьмана в війську не придбала йому авторитету, навпаки-очевидно дала приводи говорити про те, що до уряду він не доріс, не має послуху полковників і т. д., те що ми чуємо від Штернбаха вже 8 н. с. липня. А в думі про смерть Хмельницького сей виїзд Юрася до війська представлений в вигляді легкодушної забави молодого гетьманича, котрим він переступив батьківський заповіт 7).

До гетьмана се мабуть доходило, міг він навіть почути дещо й про останній бунт війська; але він не відступав від наступства-тільки злостивсь і гнівавсь, і в такім пароксізмі розбила його апоплєксія. Зрана 6 серпня (27 липня с. ст.) він помер серед такої трудної ситуації.

“6 серпня рано помер козацький гетьман Хмельницький, а о вечірні почали дзвонити”, записав у своїм дневнику Шебеші 8).

“Пролежавши пять день без язика, шостого дня-27 липня (ст. ст.) упокоївся”- писав свому королеві Лілієкрона другого дня, 28 с. с. липня 9).

“Упокоївся гетьман минулого вторка, липня 27-го (ст. ст.) в пятій годині дня”, писав Остафій Виговський Тетері 10).

“27 липня й. м. пан гетьман з сього світу зійшов” — офіціяльно повідомляв путивльського воєводу Виговський Іван 11).

Тільки шестого дня потім 12 серпня н. с. повернувся з табору молодий гетьман, “ми з Виговським, з шведським послом і з Немиричом виїздили йому на зустріч за милю”, записує Шебеші (тамже).

Похорон визначено на чотири тижні від дня смерти-на день 25 ст. ст. серпня 12)- щоб могло з'їхатися духовенство і старшина -урадити що до дальшого.








Примітки


1) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 318-9 (переклад с. 320-1).

2) Тамже с. 308 (переклад на с. 314).

3) “Що до справи кн. трансильванського і погрому його війська козаки виправдуються дуже переконуючими доводами, що вони негайно післали йому поміч, але князь як найскорше зложив договір і союз з Поляками, і тому козаки вернулись до дому”-лист Данила 8 (18) серпня, Архив Ю. З. Р. III. VI, с. 331.

4) Oretenus dicenda magn. domino Fr. Szebesz coram il. principe (перед Ракоцієм), il. domino locumtente (або его реґентом) primatibus ae consiliariis (семигородськими) (ab) ill. d. campiductore, omnibus consiliariis, capitaneis totaque cohorte Zaporoviana proposita-Моnum. XXIII ч. 318; рукою Шебеші приписано (по мадярски): “Відповідь князеві від козацького гетьмана Виговського.

5) praevia aliorum utpote Stanislavscii Valachorum, Moldavorum, Siclorumque recessione.

6) “А писаря перед собою велЂл росковать по рукам лицом к землЂ и держать eго мало не цЂлой день”-Акты Ю. З. Р. VII с. 189, оповіданнє Михайла Стринджі в Москві в грудні 1657 року.

7) Оттоді Хмельницький як благословеннє синові здав, так і в дом одправився, і сказав йому: Гляди ж, сину мій -

     Як будеш немного Ташликом рікою гуляти,

     На бубни на цуромки вигравати,

     Так будеш отця живого заставати.

     А як будеш много Ташликом рікою гуляти,

     На бубни, на цуромки вигравати,

     Так не будеш отця живого заставати.

     Тоді ж Єврась, гетьман молодий

     Ташликом, рікою довго гуляв,

     На бубни на суромки вигравав,

     Додому приїжав

     І отця живого не заставав -

І ся легкодушна поведінка, очевидно в архетипі думи, була причиною, чому гетьманство обминуло Юрася.

До річи Антонович і Драгоманов, в своїх коментаріях до думи, вважали незрозумілим, звідки взялась така прогулька Юрася над Ташликом. Тепер, маючи відомости самого гетьмана й инших джерел, що військо в тім часі стояло між иншим і на Ташликах, для охорони України від Татар, ми можемо легко собі уявити, як Ташлик став місцем нефортунної поведінки Юрася в момент смерти батька, незалежно від того, чи в дійсности був Юрась в війську над Ташликом чи ні. Кінець кінцем військо приглянувшися гетьманичові, набрало такого мовляв, переконання, що на гетьмана він ніяк не здався:

     Ей, Еврасю Хмельниченку, гетьмане молодий:

     Не подобало б тобі над нами козаками гетьманувати,

     А подобало б тобі наші козацькі курені вимітати.

Можливо, що в сій строфі маємо ходячий віршик-римований апостроф про гетьманича, зложений саме підчас його невдалого виступу в військовій кватирі, військового бунту против нього, і т. д. Дослід над думовим стильом переведений K. M. Грушевською показав, що такі римовані крилаті слівця відогровали важну ролю в складанню дум на біжучі теми.

8) Augustus 6 reggel hala meg az Kozak hetmann Chilminczki, vecsernyekor kezdenek harangozni-Monum. Hung. XXIII c. 518.

9) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 319.

10) Акты Ю. З. Р. XI с. 706.

11) Тамже IV с. 3.

12) “Понеділок-восьмий день від сьогодня-призначено на похорон яснов. гетьмана; нетерпеливо чекатиму, що вони задумують”-Лілієкрона до IIIебеші 17 с. с. серпня, Monum. Hung. XXIII с. 566.

В записках самого Шебеші: “Похорон гетьмана відкладається, поки прийдуть відомости” (з тексту виходить що з Орди)-Monum. Hung. XXIII с. 543.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 22.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.