[Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002. — С. 197-203.]

Попередня     Головна     Наступна

Мандрівні видавці

На світанку друкарства приватні друкарні часто переїжджали з міста до міста. І. Франко слушно відзначав, що "мандрівним друкарем" був вже Іван Федоров ¹³⁹. У наступні десятиріччя тільки великим підприємствам, які мали постійні джерела прибутків, вдавалося тривалий час вести видавничу діяльність на одному місці, натомість дрібним і навіть середнім видавцям часто доводилося мандрувати, шукаючи кращих умов. Типові приклади — видавнича діяльність Кирила-Транквіліона Ставровецького і Павла Домжива Лютковича-Телиці.

 ¹³⁹ Див.: Деркач М.Д. Матеріали до історії української літератури // Радянське літературознавство, 1958, № 3, с. 129; Франко І. Зібрання творів у 50 томах, т. 41, с. 58.

Ставровецький був одним з найталановитіших літературних діячів і мислителів першої пол. XVII ст. У січні 1615 р. у друкарні Львівського братства /198/ вийшло видання Псалтиря, підготоване ним і з його присвятою княгині Ганні Ходкевичівні Корецькій. Але певна оригінальність творів Кирила визначила неможливість їх видання у друкарні братства чи лаврській. Ігумен Скиту Манявського Йов Княгиницький, авторитетний у православних колах, знайшов неточні, навіть не цілком слушні погляди в "ісповіданії віри", яке лягло в основу твору Ставровецького "Зерцало богословії" ¹⁴⁰. Насправді, ця перша в Україні спроба самостійно викласти догматику спрямовувалася головно проти антитринітаріїв і не містила нічого виразно неправославного, хоч окремі вислови наближалися до прийнятих західною теологією термінів ¹⁴¹.

Ставровецький не погодився подавати на цензуру свою працю і надрукував книгу власним коштом і накладом "в монастиру Почаєвском в маєтності єго милості пана Андрія Фирлія" ¹⁴². На той час почаївські монахи проводили судовий процес з лютеранином Фірлеєм, стверджуючи, що монастир не є його маєтністю, оскільки Анна Гойська надала цей маєток монастиреві. Якщо Ставровецький був у цій суперечці на боці Фірлея (на якого могла орієнтуватись лише якась частина монахів), то, очевидно, друкарня не могла бути монастирською ¹⁴³. Окремі частини накладу вийшли з віршами на герби Івана Ярмолинського, Лаврентія Древинського, Олександра Пузини. Автор потребував підтримки цих впливових православних шляхтичів, адже після відгуку Княгиницького він міг не сумніватися в негативному ставленні церковної ієрархії до книжки.

Ще критичніше сприйняття викликала у багатьох сучасників наступна праця Ставровецького — Євангеліє учительне, що вийшло з датою 9 листопада 1619 р. у Рохманові, маєтку княгині Ірини Могилянки Вишневецької поблизу м. Шумська у Кременецькому повіті на Волині. На звороті титулу в різних примірниках вміщено різні вірші — на герб Ірини Могилянки Вишневецької, "на стародавний клейнот княжат Вишневецьких", "на стародавний клейнот княжат Корецьких". За віршами йдуть присвяти — відповідно Ірині Вишневецькій, Михайлові Вишневецькому, Юрієві Чорторийському, Самійлові Йоакимовичу Корецькому. При дослідженні решток рохманівських замку й монастиря Олександр Цинкаловський виявив бронзові іконки XV-XVIII ст. і формочки для їх виготовлення, отже, у Рохманові працювали майстри ливарництва. Не виключено, що наявність ремісників могла бути однією з причин, чому Ставровецький обрав це село для видавничої діяльності.

 ¹⁴⁰ Як показало співставлення з рукописом, рецензія Княгиницького на резюме "Зерцала" була написана 1614 р. (а не 1619 р., як вважав С.Голубєв). Див.: Исаевич Я. Преемники.., с. 83; Маслов С.И. Кирилл.., с. 62.

 ¹⁴¹ Trunte Hardtmut (Hsg.) Cyrillus Tranquillus Stavroveckij "Perło Mnohočěnnoe" (Černěgov 1646). Band.2. Kommentar. Wien, 1985, S. 128-129, 540.

 ¹⁴² РНБ, ркп. Тит. 699, арк. 1-2.

 ¹⁴³ Митрополит Іларіон. Фортеця.., с. 324-325.

На відміну від усіх інших друків Ставровецького, рохманівське Євангеліє учительне написане церковнослов’янською мовою, лише вірш на герб у ньому — українською книжковою мовою. Основна частина книжки — збірка недільних і святкових проповідей. Автор, за його словами, спирався головно на повчання патріарха Філофея Коккіна. Вихід книжки викликав гострі суперечки між її /199/ прихильниками і супротивниками. Особливо негативне ставлення щодо неї виявила ієрархія православної церкви. Собор єпископів на чолі з митрополитом Йовом Борецьким заборонив вірникам під страхом анафеми "купувати, читати, в церквах або домах держати" Кирилове Євангеліє учительне. Навряд чи в Україні така заборона могла бути реалізована, в усякому разі нема жодної інформації про якісь дії в цьому напрямі. Інакше становище склалося у Москві, де 1626 р. з’явилася значна кількість примірників рохманівського Євангелія учительного ¹⁴⁴. Книга знайшла у російській столиці прибічників, зокрема її "похвалял чернец Андреян, да ученик его чернец Иаков и роспопа Ивашко Синицын да подьячий Агейка Семенов" ¹⁴⁵. Резонанс книжки стривожив уряд, тому праця Ставровецького була передана на відгук монахові Опанасові Китайчичу, який незадовго перед тим переїхав з України до Росії ¹⁴⁶. Той вже 1 жовтня 1627 р. відзначив, що книжка засуджена єпископським собором у Києві і має бути заборонена. Відразу ж видано указ про заборону купувати в Києві і перевозити через кордон книги й рукописи, а книгу Ставровецького дали на новий розгляд богоявленському ігуменові Іллі і справщикові Іванові Наседці (Шевелєву). Вони визнали текст єретичним, тому указ царя і патріарха 1 грудня 1627 р. вимагав "на Москве и в во всех городах" Євангелія учительні "и иные книги его Кириллова слогу собрати и на пожарах сжечь, чтобы та ересь и смута в мире не была" ¹⁴⁷. 4 грудня в Москві відбулося публічне спалення 60 примірників рохманівського видання. Збереглися документи про вилучення і спалення цієї книги в Путивлі, Верхотур’ї, Тобольську ¹⁴⁸, але це аж ніяк не зменшило популярності твору.

В Україні авторові запропоновано виправити книжку і надрукувати після схвалення церковної влади. Вимога ієрархії підкоритися церковній цензурі стала однією з причин переходу Ставровецького до греко-католиків; від 1626 р. до смерті він був ігуменом Чернігівського Єлецького монастиря.

Існує думка, що Ставровецький перевіз до Чернігова рохманівську друкарню ¹⁴⁹, проте це не правдоподібно. У єдиному його чернігівському виданні, збірці віршів і повчань "Перло многоцінноє", всі друкарські матеріали відрізняються від тих, що застосовувалися в Почаєві чи Рохманові. Книжка вийшла 7 вересня 1646 р. "в маєтності монастира Єлецького", можливо отже, в одному з монастирських сіл — Горбові або Авдіївці.

 ¹⁴⁴ Протоархимандрит василіян Рафаїл Корсак 14 червня 1626 р. писав з Новогрудка до кардинала Франческо Інґолі в Римі, що Ставровецький їздив до Москви (Monumenta Ucrainae Historica. Collegit Andreas Šeptyckyj, Romae 1971, vol. 9-10, p. 536-537). З російських джерел відомо, що з 7 червня 1626 р. до лютого 1627 р. у Москві був не Ставровецький, а Лаврентій Зизаній. Поїздка закінчилася засудженням написаного ним Катехізису як єретичного.

 ¹⁴⁵ РНБ, рукопис Тит. 699, арк. 1; Харлампович К. Малороссийское влияние.., с. 110.

 ¹⁴⁶ Про Китайчича див.: Мицько І. Острозька... академия, с. 95

 ¹⁴⁷ Акты Московского государства, т. 1, с. 311.

 ¹⁴⁸ Шошенко В. Пермская летопись, Пермь 1882, с. 886; Ромодановская Е.К. Русская литература в Сибири первой половины XVII в., Новосибирск 1973, с. 27.

 ¹⁴⁹ 400 лет.., с. 82.

Початкові аркуші у різних примірниках бувають трьох варіантів: з віршем на герб Корецьких і присвятою Самійлові Корецькому, з віршем на герб Вишневецьких та присвятою /200/ Єремії Вишневецькому і з епіграмою про відношення філософії до теології. Хоч в "Перлі" висловлено католицькі погляди про примат пап і про filioque, полеміку автор спрямовував головно на протестантів; ґрунтується цей твір, як і інші твори Ставровецького, переважно на спадщині візантійських богословів ¹⁵⁰. "Перло" цінували і в колах, ворожих католицтву й будь-яким західним впливам, зокрема серед старообрядників.

Не раз висловлювався погляд, що К.-Т. Ставровецький був мандрівним друкарем. Слушніше було б назвати його мандрівним видавцем. У всіх трьох книжках підкреслено, що вони видані "коштом і накладом" автора. У той же час у перших двох, надрукованих із застосуванням однакових друкарських матеріалів, друкарня не названа прямо власністю Ставровецького. Він вважав себе швидше організатором рохманівської друкарні: "Сам же аз... друкарню в убозей куще странствия моего поставих". Можна припустити, що в Почаєві і в Рохманові він був, у кращому випадку, співвласником друкарні та користувався послугами майстра, який мав і власне друкарське обладнання. А коли в Чернігові видавець влаштував свою друкарню, це, як видно з її матеріалів, не та друкарня, що діяла в Почаєві й Рохманові, а зовсім інша — втім, і сам видавець називає її "новою".

Який же друкар, у такому разі, друкував книжки за кошти Ставровецького і під його наглядом у 1618-1619 рр.? Найприродніше припустити, що це був Тимофій Олександрович Вербицький. Згадаймо, як його протягом 1621 -1623 рр. називали "майстром художества печатного", у той час коли Стефана Беринду і Тимофія Петровича просто "типографами" ¹⁵¹. Якщо, розпочинаючи роботу в лаврській друкарні, ТО. Вербицький уже був висококваліфікованим спеціалістом, то є підстави гадати, що раніше він працював у інших друкарнях. Вже згадувалося, що в Кимполунзі Вербицький вживав дошки, якими в 1625-1628 рр. користувався у власній друкарні, і що ці дошки так і залишилися в друкарнях Волощини (Ґовора, Тирґовиште) та Молдавії (Ясси). Але варто звернути увагу: дошки, з яких Вербицький друкував у Києві й Кимполунзі, раніше застосовувалися у виданнях Ставровецького. Йдеться і про дошки, які в книжках Ставровецького були вжиті вперше, і про ті, які до почаївсько-рохманівської друкарні перейшли від друкарень, що діяли раніше. За нашими спостереженнями, ініціали Євангелія учительного можна зустріти в усіх трьох київських виданнях Вербицького (Часослови 1625 та 1626 рр. Псалтир 1628 р.), в його Требнику, надрукованому 1635 р. у Кимполунзі, а пізніше в інших книжках друкарень Волощини (Псалтир, Ґовора 1637; Служебник, Тирґовиште, 1646). Використана в почаївському "Зерцалі" заставка з Часовника Петра Мстиславця (Вільно 1575) пізніше зустрічається у київських виданнях Вербицького і ґоворському Псалтирі 1638 р. ¹⁵².

 ¹⁵⁰ Маслов С.И. Кирилл.., с. 137.

 ¹⁵¹ Тітов Хв. Матеріали.., с. 55.

 ¹⁵² Зернова А.С. Первопечатник.., с. 110; Гусєва А.А. Взаимосвязи.., с. 82.

Ймовірно, через Вербицького потрапила до румунськомовного видання Євангелія учительного (Cartea româneasca de învăţatura, Ясси 1643) з рохманівського Євангелія учительного велика заставка з овальним медальйоном, /201/ оточеним рослинним орнаментом ¹⁵³. Спільність друкарських матеріалів перших двох видань Ставровецького з виданнями власної друкарні Вербицького і друкарень, до яких перейшли матеріали Вербицького, дає змогу вважати найімовірнішим, що саме цей майстер друкував на замовлення Ставровецького його перші дві книжки.

Завдяки співробітництву видавця-книжника з кваліфікованим майстром-друкарем почаївське і рохманівське видання стали безсумнівним досягненням книжкового мистецтва. Зокрема Євангеліє учительне приваблює розмаїттям орнаментики і водночас стилістичною єдністю оформлення титульної сторінки й заставок ¹⁵⁴. Вдале поліграфічне виконання сприяло популярності книжок Ставровецького, але головна її причина — відповідність запитам тогочасних читачів. Як цінували видання Ставровецького, свідчать численні списки XVII-XVIII ст., виконані в різних частинах України й Росії. Польський філолог Ян Янув налічив (здебільшого за друкованими каталогами) 23 повних переписи "Зерцала богословії", С.І.Маслов налічує вже 51 повний або частковий список "Зерцала", як мовою оригіналу, так і в російських перекладах на церковнослов’янську; відомі також списки розділів Євангелія учительного, повні або часткові списки "Перла многоцінного"  ¹⁵⁵. Книжки ці використовувалися також у шкільному навчанні, не раз їх переписували вчителі-"бакаляри" ¹⁵⁶. Оскільки і в другій половині XVII ст. на твори Ставровецького був попит, виникла потреба їх перевидання. 1692 р. в Уневі вийшов передрук "Зерцала богословії", а 1696 р. Євангелія учительного; могильовський білоруський друкар Максим Вощанка 1697 р. перевидав Євангеліє учительне, а 1699 р. "Перло многоцінноє". 1790 року здійснено передрук "Зерцала богословії" у Почаївській василіянській друкарні, врешті 1909 р. опубліковане старобрядниками у Саратові гектографоване видання російського перекладу "Зерцала" ¹⁵⁷.

Одночасно із Ставровецьким розпочав видавничу діяльність інший ієромонах — Павло Домжив Люткович-Телиця. Він був пострижений у ченці в Києво-Печерській лаврі ¹⁵⁸, деякий час, очевидно, перебував у Віленському братському Святодухівському монастирі, де працював разом з ієродияконом Селиверстом (Сильвестром). Обидва вони займалися друкуванням книги Мелетія Смотрицького "Тренос" ¹⁵⁹.

 ¹⁵³ Книга і друкарство на Україні.., с. 64.

 ¹⁵⁴ Запаско Я.П. Мистецтво.., с. 147.

 ¹⁵⁵ Janów J. Plagiat Grzegorza Prokopowicza Kujbiedy z Cyryla Trankwiljona Stawrowieckiego // Slavia, 1932, r. 9, S. 485-490; Janów J. O niezwykłej popularności dziel C.Tr.Stawrowieckiego na Rusi w XVII w. i ich przeróbka na Zakarpaciu // Sprawozdania z czynności i posiedzeń Polskiej Akademii Umiejętności, 1951, t.52, Nr 10, s.902; Schneider I. Język podkarpackiej przeróbki Pawła Kuzykiewicza z Cyryla Trankwiliona Stawrowieckiego // Studia z filologii polskiej i słowiańskiej, t. l, 1955, s. 418-419; Маслов С.И. Кирилл.., с.209-217; ЛНБ, зб. Василіянських монастирів, ркп. 1272, Оссол. 2172; НМЛ, ркп. 300, 29519; РНБ, зб. Титова, 256, 257, Соловецька збірка, 247/247, 248/248 та ін.

 ¹⁵⁶ Перетц В.Н. Отчет о занятиях во время заграничной командировки в летнее вакационное время 1907 г. // Университетские известия, 1907, № 10, декабрь, с. 20; Струменский К. Из острожской старины, Сергиев Посад 1916, с. 19 (рукопис знаходиться тепер в музеї м.Дубна).

 ¹⁵⁷ Маслов С.И. Кирилл.., с. 195.

 ¹⁵⁸ АЮЗР, ч. 1, т. 6, с. 642.

 ¹⁵⁹ Колосова В.П. Новые данные к биографии Павла Домжив-Лютковича // Федоровские чтения 1982, Москва 1987, с. 116-117; Мицько І.З. Острозька... академія, с. 99.

При заснуванні 1611 р. Мінського братства /202/ та Петропавлівського монастиря як філії Віленського братського монастиря саме Павлові Домживу доручено стати ігуменом у ньому і запровадити кіновію. Показово, що серед шляхтичів, які взяли участь у заснуванні Мінського братства та монастиря, найвпливовішим був князь Богдан Матвійович Огінський — той самий, у маєтку Вєвісі (Єв’ї) якого почала працювати друкарня Святодухівського монастиря. Це підтверджує, що Люткович брав участь у редакційно-літературній діяльності віленсько-єв’їнського гуртка. Втім, стан мінського ігумена, очевидно, був майже номінальний, бо Люткович і далі працював у друкарні, тому не міг часто бувати в Мінську ¹⁶⁰.

Однак ініціативного ченця більше приваблювала самостійна видавнича діяльність. Взявши собі за помічника ієродиякона Селиверста (Сильвестра), він відкрив друкарню якраз у ті роки, коли острізька друкарня вже не працювала, а львівська припинила на деякий час діяльність. Перше відоме видання, надруковане "працею і старанєм" Лютковича і Сильвестра, вийшло у світ 30 березня 1618 р. у селі Угорцях (очевидно в тих, що поблизу Самбора, хоч в Галичині є й інші села з такою назвою), яке належало Олександрові Шептицькому, його "коштом і накладом" і була видана книжка. Вона призначалася "ку науце... младолетніх отрочат". "Събраніе въкратце словес ωт божественнаго писанія", яке містило короткий катехизм українською писемною мовою з додатками церковнослов’янською (тлумачення Руфіна на "Слово о вірі" Григорія Назіанзина, уривок "О вірі" Іоана Златоустого, "Слово" Геннадія Схоларіса). Всі ці матеріали були корисними посібниками для полеміки з іновірцям і взагалі для богословської освіти кліру.

Окремим угорцівським виданням дослідники довго вважали "Короткий хронологічний літописець"  ¹⁶¹. Підставою для такого висновку був рукописний збірник XVIII ст., до якого входить текст "ЛЂта от сотворения миру от лЂтописца вкратце избранныи" з приміткою, що його списано в Козлові "с книги литовских печатей, печати пана Александра Шептицкого в Угорцах лета Господня 1619" ¹⁶²).

 ¹⁶⁰ Мицько І.З. Острозька... академія, с. 99.

 ¹⁶¹ Леонид [Кавелин]. Библиографические заметки // КС, 1889, т.27, с. 443; Яворский Ю.А. Пропавшая западно-русская книга "Диалог о смерти" 1629 г. // ИОРЯС, 1911, № 4; 1912, № 1. Отд. отт., Санкт-Перербург 1912, с. 225; Возняк М. Історія.., с. 85; Огієнко І. Історія.., с. 147.

 ¹⁶² ДІМ, зб. Уварова, 1520 (820), арк. 1-3. Пор.: Леонид [Кавелин]. Систематическое описание... славяно-русских рукописей собрания гр. А.С. Уварова, ч. 3, Москва 1894, с. 157.

Однак "літописці" з такою ж назвою та цілком ідентичним текстом — уривком з /203/ малих візантійських хронік — додані до Часослова острізького друку 1612 р. ¹⁶³ і до Молитов повседневних, надрукованих Лютковичем у Єв’ї в 1615 р. Єдиною відмінністю між двома друкованими "літописцями" є повідомлення в першому з них про Берестейську унію і про смерть князя К.-В. Острозького. Рукописний "літописець", скопійований із угорцівського видання, щодо цього тотожний з єв’їнським. Без сумніву, "літописець" становив лише кінцеву частину виданого в Угорцях Часослова чи Молитовника.

1620 р. в Угорцях "в друкарні ієромонаха Павла Домжива Лютковича" виходить малим форматом (8°) літургійна книжка нового для кириличного друкарства виду — "Апостоли і євангелія чрез все неділі і праздники і ізбранним святим на весь год". Це видання нав’язувало як до традиційного рукописання (апракоси), так і до поширених на Заході малоформатних Євангельських і апостольських читань.

Наступне видання Лютковича — "Казаньє", яке він, виголосив 1622 р. на "чиненю памяти" Олександра Шептицького ¹⁶⁴. В цій книжці прямо сказано, що причиною відходу друкарів з Угорець був татарський напад. Лютковичу й Сильвестрові знову довелося мандрувати. 1625 р. вони видають Псалтир у Четвертні -родовому гнізді князів Четвертинських на Волині, 1628 р. оселяються в Луцьку, де публікують збірку віршів пам’яті настоятеля братської церкви Івана Василевича і твір Степана Полумерковича "Епикидіон албо вірші жалобния на погребеніє Василиси Лцковни". 1629 р. Люткович став ігуменом невеликого монастиря в Чорній (поблизу міста Гощі на Волині), де надрукував Часослова (З.І., 194) і переклад з польської книжки Станіслава Решки "Діалог албо розмова чловіка хорого албо умираючого з духом" (З.І., 191) ¹⁶⁵. У 1630 р. Павло заповів друкарню Чорненському монастиреві, зокрема ієромонаху Сильвестру, який вирішив передати її Луцькому братському монастирю ¹⁶⁶.

По смерті Лютковича (бл. 1634) — всупереч опору власника села Чорної Дмитра Урсула Рудецького — друкарське обладнання було перевезено до Луцька ¹⁶⁷.

Переїзди мандрівної друкарні в пошуках кращих умов для праці є доказом її підприємницького характеру. Самим власникам видавничого підприємства Лютковичу і Сильвестрові доводилося займатись як редакторською, так і технічно-друкарською роботою. Коштів у них було обмаль, і це позначилося на рівні поліграфічного виконання та художнього оформлення книжок. Однак мандрівні друкарі намагалися наслідувати кращі вітчизняні та закордонні зразки, їхні видання, хоча й виконані скромно, досить різноманітні за тематикою, відображаючи суперечливі тенденції в культурному житті України тієї доби.

 ¹⁶³ Сторінки з "літописцем" є в примірниках РНБ (I, 7, 31а; не відзначений Т. Биковою в описі цього примірника) і ДІМ (збірка Щапова).

 ¹⁶⁴ Існує припущення, що книжка видана в Мінську, оскільки Люткович названий у ній мінським ігуменом (Огієнко І. Історія.., с. 147). Однак, як вказувалося, сан ігумена Люткович зберігав і тоді, коли перебував поза Мінськом. Твердження про те, що він 1617 р. був ігуменом пинським, грунтується на помилковому записі у збірнику, ймовірно, переданому на Афон Іваном Вишенським (Мицько І.З. Острозька... академія, с. 200).

 ¹⁶⁵ Перекладено за польським перекладом з латинського оригіналу. Щурат В. Вибрані праці з історії літератури, Київ 1963, с. 82-83; Максименко Ф.П. Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках, Львів 1975, с. 81-82.

 ¹⁶⁶ Першодрукар.., док. 93, с. 152; Памятники.., отд.1, с. 135-139.

 ¹⁶⁷ Першодрукар.., док. 96, 97, с. 155-158.

Попередня     Головна     Наступна