Попередня        Головна        Наступна




10.7. Кочівники і Київська Русь (Л.С.Гераськова)



Взаємовідносини Київської Русі й степових кочівників постійно привертали увагу українських та російських вчених. У науці склалися дві протилежні точки зору. Відповідно до першої лицарська Русь та хвилюючий недобрий степ, що розлився безмежним морем від "Волги до Дунаю" 1 були споконвічними антагоністами. Прихильники цієї точки зору вважали, що кочівники лягли важким тягарем на економіку Давньої Русі, гальмуючи її розвиток 2.

Прихильники протилежної точки зору підкреслювали, що взаємовідносини Русі й кочівників складалися не лише з військових сутичок, але між ними існував інтенсивний товарообмін 3.

Аналіз Іпатіївського літопису за період з 1055 по 1237 р. (182 роки) свідчить, що половці здійснили 35 нападів, тобто у середньому один напад у вісім років. Причому пограбуванню піддавалася не вся територія держави, а лише її степові околиці. Зазначимо, що за такої інтенсивності нападів кочівників на Русь важко говорити про серйозну загрозу економіці держави з їхнього боку.

Якщо проаналізувати військові дії, то виявиться, що вони пов'язані здебільшого з міжусобними війнами на Русі, де половці виступали як союзники тих чи інших князів. З 57 спільних русько-половецьких походів 53 пов'язані з міжусобною боротьбою давньоруських князів, в яких половці енергійно захищали інтереси близьких їм князів. В. Т. Пашуто підрахував, що, незважаючи на ворожнечу руських князів, половецькі напади зачепили лише 1/15 території Русі 4, тоді як руські походи сягали Дону і Дунаю.



1 Рыбаков Б. А. "Слово о полку Игореве" и его современники. — Москва, 1971, с. 8.

2 Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования. — Санкт-Петербург, 1903, с. 112; Татищев В. Н. История Российская. — Кн. 1. — М.: Л., 1962, с. 271—274; Карамзин H. M. История Государства Российского. — Т. 1. — Санкт-Петербург, 1892, с. 159; Т. 2. — С. 46-47; Соловьев С. И. История России. — Кн. 1. — Т. 2. — Москва, 1960, с. 647; Ключевский В. О. Курс русской истории. Сочинения в 9 т. — Т. 1. — Ч. 1. — Москва, 1987, с. 68—84.

3 Якубовский А. Ю. Феодальное общество Средней Азии и ее торговля с Восточной Европой в X—XV вв. // Материалы по истории Узбекской, Таджикской и Туркменской ССР. — 1932. — Вып. 3. — Ч. 1. — С. 24; Пархомелко В. Следы половецкого эпоса в летописях // Проблемы источниковедения. — Т. 2. — 1940; Греков Б. Д. Киевская Русь; Гордлевский В. А. Что такое "босый волк" / Избр. Соч. — Москва, 1961. — Сб. 3, с. 487; Белявский В. А. По поводу "извечного антагонизма" между земледельческим и скотоводческим населением Восточной Европы// Славяно-русская этнография. — Ленинград, 1973, с. 101— 108; Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая степь. — Москва, 1962, с. 484—489.

4 Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси. — Москва, 1968, с. 213.



Аналіз свідчень давньоруських літописів показує, що русичі дуже швидко зупинили набіги-пограбування половців. Вже з другої половини XI ст. напади носять характер ударів у відповідь на напади русичів або участь у їхніх міжусобних війнах. У тих випадках, коли половці здійснюють напади на Русь, виявляється, що вони зводять рахунки зі своїми ворогами-торками. Неодноразово у літопису прямо вказується на мету нападу: "Возьмем торкы их". Коли ж літописець не каже прямо, то про це свідчать напрями ударів, зосереджені на район Поросся, тобто місця проживання торків.

Щодо успішності боротьби з половцями, то після трьох поразок, пережитих русичами у 1061, 1068 й 1093 р., руські дружини фактично серйозних поразок, виключаючи розгром 1185 р., більше не зазнавали. Одна лише звістка про похід русичів у степ примушувала половців тікати, не приймаючи бою.

Між половцями й русичами було укладено 14 мирних угод. З вини половців мирні угоди порушувались двічі й обидва рази тягнули за собою серію нищівних для половців ударів русичів. Останні ж дозволили собі шість разів порушити мирні угоди, тобто необхідно визнати, що не половці завойовували Русь, а навпаки, Русь завойовувала половців.

У XIII ст. половці відігравали значну роль у внутрішньополітичному житті Київської Русі. Показовими є відносини галицького князя Данила Романовича і хана Котяна, якого Данило, прохаючи про допомогу в боротьбі за Галицьке князівство, називає батьком: "Павла своего посла по Котянови река отче измяти воину сю, прими мя в любовь себе" 5.

Багато києворуських князів завдяки династичним шлюбам були у родинних стосунках з половецькими князями. Саме в Половецькому степу знаходили собі притулок опальні руські князі. Тому, певно, має рацію Л. М. Гумільов, коли каже: "По суті справи, у XII—XIII ст. половецька земля (Дешт-і-кипчак) та Київська Русь складали одну поліцентричну державу" 6.

Намагаючись довести шкоду, що її завдавали кочівники землеробам, дослідники посилаються на те, що вони порушували торговельні зв'язки землеробської країни, грабували купецькі каравани. Однак світовий досвід свідчить, що кочові народи зацікавлені у транзитній торгівлі не менш землеробських, оскільки, отримуючи мито з купців, дістають собі необхідні товари. Кочівники східноєвропейських степів не були винятком. Як і всі кочівники світу, вони без перешкод пропускали через свою територію купців, які сплачували за це мито.



5 ПСРЛ. — II, с. 753.

6 Гумилев А. Н. Древняя Русь, с. 327.

7 ПСРЛ. — II, с. 635.



Підтвердженням є цікаве повідомлення Іпатіївського літопису, де розповідається про те, що у 1184 р. Кончак вирушив на Русь, сподіваючись помститися за смерть Кобяка. Руські князі, які вийшли йому назустріч, "устретоста гости идущь противу себе ис Половець и поведеша им, яко половци стоять на Хороле" 7. З цього повідомлення видно, що навіть у випадку кровної помсти, яка є для всіх народів найжорстокішою ворожнечею, половці не чіпали купців, які йшли через їх землі торгувати до русичів, хоча саме ці купці и повідомили руським дружинам, де знаходиться Кончак, що дозволило несподівано напасти на нього й завдати йому поразки.

Із загостренням боротьби транзитна торгівля зазнавала збитків. Так було з половцями, які у 1167 р. заради помсти русичам пограбували купецькі каравани. Однак після 1170 р. ситуація нормалізувалася. Те саме відбувалося й після приходу монголів у Причорноморські степи. Під час військових дій торговельні шляхи порушувалися, однак незабаром транзитна торгівля відновлювалась.

Ібн ель-Атір повідомляє, що за часів половців велася різноманітна торгівля, яка на деякий час перервалася через татарську навалу. "Коли прийшли татари, шляхи порушились, то не отримували ніяких товарів; ані чорнобурих лисиць, ані бобрів, ані білок, що відправлялися з тих країн; коли ж татари пішли, то шлях знову відкрився і стали відправляти товари, як і раніше" 8. З цього повідомлення видно, що торговельні шляхи переривалися ненадовго, лише під час навал. Коли ж ситуація стабілізувалася, шляхи знов функціонували, і жодні військові дії місцевого значення їх не порушували.

У літературі довгий час степовик-кочівник зображувався як дикий, хижий, підступний та жорстокий ворог. При цьому посилалися на повідомлення літописців, які яскраво описували шкоду, що завдавали кочівники руській землі. Однак писемні джерела завжди тенденційні, оскільки відображають, як правило, політичні інтереси тієї соціальної групи, на замовлення якої вони складаються.

Ті самі кочівники в різних джерелах описуються по-різному. З одного боку, це "тупий та жалюгідний народ, який не має ані прихильності до жодної віри, ані проникливості розуму ..." 9 З другого — той самий автор (ал'Омарі) дає опис Дешт-і-кипчака як батьківщини племен, від яких пішли деякі султани-мамлюки: "Тюрки цих країн... (один) з кращих родів тюркських за своєю сумлінністю, хоробрістю, уникненням омани, досконалістю своїх станів, красою своїх фігур та шляхетністю свого характеру... З них були світочі государевої ради, голови Зборів, головуючі війська ті вельможі землі його (Єгипту)" 10.



8 Выписки из Ибн эль-Атира о первом нашествии татар на кавказские и черноморские страны с 1220 по 1224 гг. // УЗИАН. — 1854. — Т. 2. — С 662.

9 Тизенгаузен В. Г. Бказ. праця, с. 232.

10 Там само.



Щодо жорстокості кочівників, то осілі народи у війні виявляли не меншу жорстокість. Так, візантійці, завдавши нищівної поразки печенігам у 1091 р., взяли в полон 30 тис. осіб, у тому числі жінок, старих та дітей, і протягом однієї ночі усіх їх вирізали. Ця акція нажахала половців, і вони якнайшвидше відступили від візантійських військ 11. Не менш жорстокими були й русичі, коли під час своїх міжусобиць грабували, палили та знищували своїх одноплемінників.

З усього вищенаведеного випливає, що стосунки між кочівниками і Київською Руссю не могли бути тільки ворожими. Обидві культури, і осіла, і кочова, мали одна в одній потребу і не могли постійно воювати.

Пограбування осілих хліборобських народів було одним із способів ведення кочівницького господарства. Це відомий факт. Пограбування притаманне всім кочовим народам світу, однак не є єдиним джерелом доходів кочових народів. Вузькоспрямованість кочівницького господарства, пов'язаного зі скотарством і обробкою його продуктів, зумовлювала потребу в продуктах хліборобства. Хлібороби, в свою чергу, мали потребу в продуктах скотарського господарства. Тому військові дії та пограбування повинні були неминуче змінюватися мирними взаємовідносинами, даючи можливість обом культурам, і скотарській, і хліборобській, вести нормальний товарообмін.

Те, що відбувалося в південноруських степах, було (за виразом Л. М. Гумільова) боротьбою двох суперетносів, причому боротьбою нерівною. Степовий суперетнос, як свідчить історія, не міг суперничати з хліборобським. Кочовий спосіб виробництва, екстенсивний за своєю природою, неминуче йшов до самовичерпання.

Інтенсифікація кочового способу виробництва приводила до осідання кочівників на землю, інтеграції їх із хліборобськими культурами, налагодження мирних економічних відносин.

Русь XI—XII ст. відігравала велику роль в осіданні печенігів і торків. Руські князі, як правильно визначила С. О. Плетньова, намагалися поставити і половців, як перед тим печенігів і торків, у васальну залежність. Однак половці виявилися найміцнішим етносом з тих, що з'являлися на кордонах Русі в той час. Хоча Русі не вдалося домогтися васальної залежності половців, вона тим не менш мала значний вплив на половецький етнос завдяки союзницьким стосункам, династичним шлюбам, що забезпечували періоди мирних контактів кочівників із землеробами.

Після завоювання степів монголами печеніги, торки, половці разом з прийшлим монгольським населенням, а також зі слов'янським населенням степу стали тим підґрунтям, на якому згодом сформувався новий етнос, який постійно вбирав у себе нові прийшлі сюди етнічні групи населення, переплавляючи елементи багатьох культур у нову своєрідну культуру.



11 Комнина Анна. Вказ. праця, с. 238.






Попередня        Головна        Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.