Попередня     Головна     Наступна             Див. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687—1709

Теодор Мацьків

Полтавська битва 1709 р.

Полтавська битва (27.6. старого ст. — 8.7.1709 нового ст.) — вирішальний момент в історії Великої Північної Війни (1700 — 1721), зокрема ж українсько-російської війни 1708 — 1709 рр. Північна Війна завершила змагання Швеції й Московщини за гегемонію у Північно-Східній Європі. Українське військо, проти своєї волі, мусило брати участь у війні на боці Росії і за це не тільки не діставало ніякої винагороди, але ще й терпіло всякі невигоди, утиски й образи від московських старшин. На Україні російське військо своїми насильствами та грабунками дуже далося взнаки населенню. Скарги на це з боку гетьманського уряду були марні. Коли ж гетьман Іван Мазепа дістав наказ повернути Правобережжя Польщі, а особливо, коли довідався, що Петро І має намір ліквідувати автономію Гетьманської держави, він розпочав таємні переговори з Карлом XII, щоб Україна, на випадок шведської перемоги, не була видана на поталу Польщі. Несподіваний наступ шведського війська на територію Гетьманщини змусив Мазепу відкрито перейти на бік Швеції.

Через сувору зиму 1708 — 09 рр. й військові невдачі становище шведів на Гетьманщині значно погіршилося. Не здійснилася надія на допомогу з боку Туреччини або Криму. Армія короля Станислава Лещинського та шведського корпусу ген. Крассав були примушені залишитися в Польщі для боротьби з прибічниками Августа II. Єдиним успіхом шведського короля в той час було приєднання Запорозького кошового отамана К.Гордієнка з 8 000 війська (квітень 1709). Шведи опинилися в напівоточенні й ініціятива перейшла до Петра I. Карлові XII залишилося або відступити на Волинь (так радили його генерали), або ж просуватися до ріки Ворскли і звідти йти на Москву через Харків — Курськ. Однак, на цьому шляху було кілька укріплених міст, що утруднювало дальший похід шведів. Одним з цих міст була Полтава, яка, розташована на перехресті важливих шляхів (на південь — Запоріжжя, Крим, на захід — Правобережжя, Польща, на схід — Слобожанщина, Дін), мала велике стратегічне значення. У Полтаві стояла московська залога під командуванням полк. О.Келіна.

У квітні 1709 р. за порадою Мазепи Карл XII вирішив здобути Полтаву. Шведи не змогли здобути цієї фортеці штурмом і від 1 травня довелося розпочати систематичну облогу.

Від 1 червня шведи почали бомбардувати місто артилерією, і становище міста, якому загрожував ще голод, значно погіршилося. Тоді Петро І прибув з головними силами на допомогу Полтави і вирішив заатакувати шведів 29 червня (10 липня н. ст.). Російське військо мало близько 42 500 вояків і 102 гармати. Крім того, козацьке військо під командуванням гетьмана І.Скоропадського перетинало шведам шлях до Дніпра на відтинку Переяслав — Кременчук. Карло XII мав близько 25 000 вояків, а в бій уведено було тільки 4 гармати. Решта шведської армії (бл. 6 000) була зайнята облогою Полтави, а також тримала лінію р.Ворскли. Українське військо було частково приділене до охорони шведського обозу, частково брало участь в облозі Полтави або стояло на позиціях на лінії Ворскли. Військо Мазепи не брало безпосередньої участи в Полтавській битві, але воно охороняло шведську армію від можливого обходу московським військом з заходу, тримаючи облогу Полтави, що унеможливило Келінові зробити випад з фортеці.

Карл XII, довідавшися вночі 26 червня, що 28 червня має прибути до московського табору 40-тисячна армія калмицького хана Аюки, вирішив випередити Петра I і блискавичним ударом розбити московське військо. Але напередодні битви король під час розвідувального маневрування був важко поранений у ногу, і хоч узяв участь у битві, мусив передати командування фельдмаршалові Реншільдові.

О другій годині ночі 27 червня (8 липня н. ст.) Карло XII наказав вишикувати війська, о 5 год. ранку шведська піхота почала атакувати московські укріплення, але московська кавалерія відкинула її. Тоді в бій вступила шведська кавалерія, яка спочатку успішно боролася з московською кіннотою, але під сильним гарматним вогнем противника мусила відступити. Тоді в бій кинулася шведська піхота, яка заволоділа двома московськими редутами, але, не витримавши вогню противника, відступила. Король наказав обійти московські редути, але ця спроба закінчилася тим, що Меншиков оточив Реншільда (з півночі), і шведи зазнали важких утрат. У дальшому ході бою шведська армія, опинившися на 50 — 70 м від московського табору, потрапила під нищівний вогонь московської артилерії, що спричинив великі втрати й безладдя серед шведів, які мусили відступити в напрямі Будищанського лісу. Тут Карлові XII з трудом вдалося відновити бойовий порядок. Біля 9 год. ранку Петро І закінчив перегрупування свого війська, яке пішло в наступ. Одночасно почали наступати і шведи. Наступ московської піхоти, а головно сильний артилерійський вогонь викликали замішання серед шведів, які не змогли відбити атаку. Нарешті захитався центр шведської армії, і почався безладний відступ до табору, який уже зайняли інші московські частини. Біля 11 години перед полуднем битва закінчилася цілковитою поразкою шведів. Шведи втратили близько 10 000 забитими, в полон потрапило бл. З 000 вояків і старшин, у тому числі фельдмаршал Реншільд та перший міністер граф Піпер. Московська армія утратила вбитими і пораненими бл. 4 500. Тим частинам шведської армії, що не попали в полон, вдалося під командуванням ген. Левенгаупта пройти вниз Ворсклою до Переволочної. Тут Карло XII, Мазепа й Гордієнко з невеликою охороною (бл. З 000 шведів і козаків) переправилися на правий берег Дніпра, звідки подалися до турецьких володінь. Армія Левенгаупта мусила капітулювати і здатися Меншикову в полон. Козаки, що були в армії Левенгаупта, згідно з 5 пунктом капітуляції, мали бути видані росіянам. Багато з них на місці страчено, інші були заслані в Сибір.

Для України наслідком Полтавської катастрофи була московська військова окупація й щораз більше обмеження автономних прав Козацько-Гетьманської держави.

Література

Юнаков Н., Северная война. Кампания 1708 — 1709 гг. — Труды императорского русского военно-исторического общества. Томы II, IV Петербург 1909.

Krupnyckyj В., Hetman Mazepa und seine Zeit. Leipzig, 1942; Полтава. К 250-летию Полтавского сражения. Сборник статей. Москва, 1959.

250 років Полтавської битви. Збірник статей, Київ, 1959; Полтавская победа. Из истории международных отношений накануне и после Полтавы. Москва, 1959.

Енциклопедія українознавства, Словникова частина, 6, Париж — Нью-Йорк 1970, с. 2204-2206.

Попередня     Головна     Наступна             Див. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687—1709