Головна



Українська література XIV—XVI ст. Київ: "Наукова думка", 1988. — 600 с.


У цьому томі вміщені оригінальні та перекладні трансплантовані твори української літератури другої половини XIII — XVI ст. Апокрифічна, агіографічна, літописна, мемуарна, повістева і паломницька проза до XVII ст. поширювалася здебільшого в численних рукописних списках, переписувалася вона і в XVII — XVIII ст.; полемічна прозова і віршова література та духовка лірика існувала в рукописному й друкованому вигляді. До друку готував свої гнівні послання з Афону Іван Вишенський, щоправда, за його життя анонімно було опубліковано лише одне послання «От святой Афонской горы скитствующих» в колективній «Книжиці» (Острог, 1598), яке дослідники вважають першим варіантом «Писання к утекшим от православной вЂры епископам». Твори латинською мовою видатних українських вчених і письменників Юрія Дрогобича, Павла Русина та Станіслава Оріховського друкувалися за життя авторів, а потім на багато століть були забуті. Вперше серйозну увагу на них звернули в 60 — 70-х роках нашого століття, досліджуючи та публікуючи в перекладі українською мовою найпомітніші їхні твори.

Окремими виданнями найдавніші зразки художніх творів української літератури XIV — XVI ст. ще не друкувалися. Частково вони публікувалися в періодичних і наукових виданнях, у «Хрестоматії давньої української літератури», упорядкованій акад. О. І. Білецьким, яка побачила світ трьома виданнями (К., 1949, 1952, 1967). Зокрема, в ній були вміщені деякі житійні (про Антонія Великого і Василія Нового), апокрифічні (про бунт Люципера і ангелів, про Соломона, Ламеха, «Хожденіє богородиці по мукам») твори, «Сказаніє про Мамаєве побоїще», невеликі уривки з полемічних трактатів «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького, «Апокрисиса» Христофора Філалета, послань Івана Вишенського та віршова «Хронологія» Андрія Римші.

Повністю твори Івана Вишенського на основі кількох рукописних списків підготував і видав проф. І. П. Єрьомін — «Иван Вишенский. Сочинения. Подготовка текста, статья и комментарии И. П. Еремина» (М. — Л., 1955, 372 с.). Зібрання перших віршових творів давньоукраїнською мовою систематизували та видали окремою книжкою В. П. Колосова і В. І. Крекотень «Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст.» (К., 1978). Вибірково найдавніші зразки українського віршування у значній модернізації і в перекладах на сучасну мову опубліковано в першому томі антології української поезії «Українська дожовтнева поезія. Твори поетів XI — XVIII ст.» (К., 1984), у збірнику «Пісні Купідона. Любовна поезія на Україні XVI — поч. XIX ст.» (К 1984) які упорядкував й частково переклав В. О. Шевчук, а також у збірці «Українська поезія XVI століття» (К., 1987), укладеній В. В. Яременком. Там же вміщено кілька перекладів поезій, написаних українськими поетами латинською і давньопольською мовами.

Для даного тому упорядники відібрали найхарактерніші зразки творів другої половини XIII — XVI ст., що мають пізнавальне та ідейно-естетичне значення і дають читачеві уявлення про зародження і становлення в надзвичайно складних суспільно-політичних умовах власне української літератури, яка успадкувала і творчо продовжила кращі традиції поетичної культури Київської Русі.

Твори укладені за жанрово-тематичним принципом і в хронологічній послідовності — спочатку прозові, а потім віршові. Писалися вони старослов’янською, книжною давньоукраїнською, частково українсько-білоруською, а з XV ст. і латинською мовами, що наклало свій специфічний відбиток на мовно-правописний принцип подання деяких творів, зокрема перекладні твори на церковно-богословську тематику писалися старослов’янською і книжною українською мовами; вони збереглися у численних редакціях і списках, переважно XVII — XVIII ст., і транслітеруються сучасним правописом з урахуванням їхніх морфологічних і лексичних особливостей. Всі інші оригінальні твори — проповіді у стилі «плетіння словес», літописи, полемічні прозові твори, перші віршовані спроби в українському письменстві, зважаючи на невиробленість у них норм літературної мови, незвичність специфічної полемічної лексики і метричної системи тощо, максимально збережені за першоджерелом, що дає читачам можливість простежити складні шляхи становлення і розвитку двох основних видів давньої української літератури. Беззастережно виправлються тільки механічні помилки та описки у давніх текстах. Прозові та віршові твори, писані латиною, подаються в перекладі сучасною українською мовою.

У текстах прозових і віршових творів, писаних старослов’янською і книжною мовами, титли розкрито повністю (члк — чоловЂк, гл — глагол), надрядкові літери внесено в слова (епп — єпископ, хртіянски — христіянски), числові значення букв кирилиці передано арабськими цифрами (.єі. 15, .кд. — 24, .а. — 1000); упорядковано абзаци, пунктуацію, написання великих і малих букв. Пряма мова і цитати подаються в лапках у тексті. Букви «ъ» (йор) у середині слів, якщо він був редукованим, здебільшого передано через «о», а якщо він не був редукованим або стояв у кінці слів, то без застереження знято; «Ж» (юс великий) подано через «у»; «A» (юс малий) — через «я»; йотовані «ІЖ» і «ІА» — відповідно через «ію» та «ія»; дифтонг «оу» — через «у»; «θ» (фіта) — через «ф»; «ξ» (ксі) — через «кс»; «ψ» (псі) — через «пс»; «ω» (омега) — через «о»; в окремих творах «і» зберігається тільки перед голосними (Іосиф, добріе); «Ђ» (ять) у творах старослов’янською та книжною мовами повністю збережене, бо воно могло означати «і» і «є». Максимально збережені тогочасні самоназви творів; назви творів у пізніших дослідженнях подані сучасною українською мовою.

До кожного твору подаються відомості про автора, вказано, за яким джерелом друкується твір. У реальному коментарі пояснені назви, історичні події, згадувані у творі імена тощо. Значення маловідомих давньослов’янських, давньоукраїнських, польських та інших слів, які можуть бути не зрозумілими сучасному читачеві, дається в словничку наприкінці тому.

Прозові апокрифічні, агіографічні твори, перекладні повісті, «Апокрисис» Христофора Філалета підготував до друку і склав до них примітки В. С. Харитонов; паломницькі, історіографічні твори, «Духовное завЂщание» Василя Загоровського — М. М. Сулима; «[Слово]... надгробное Кипріану» Григорія Цамблака — Ю. В. Пелешенко; «Напучення королеві польському Сигізмунду-Августу», «Про турецьку загрозу» та листи Станіслава Оріховського переклав з латинської мови і підготував примітки В. Д. Литвинов; «Слово едного старого карпаторуского бояра именем Горзова» і твори Івана Вишенського — В. Л. Микитась; полемічні твори анонімних авторів, а також Ісайї Кам’янчанина, Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Стефана Зизанія, Клірика Острозького — В. П. Колосова.

Поетичні твори Юрія Дрогобича для даного видання переклав з латинської мови і склав примітки В. Д. Литвинов; вірші Павла Русина з латинської мови переклав А. С. Содомора, тексти і примітки підготував В.Д. Литвинов; всі інші тексти поетичних творів і примітки до них підготувала В. П. Колосова. Словник (пояснення слів) уклала Л. П. Чорна.









Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.