Головна




АПОКРИФИ


Про Ламеха, нащадка третього сина Адамового Сіфа

Оповідання про бунт Люципера і ангелів

Оповідання про Соломона

Хожденіє богородиці по мукам






ПРО ЛАМЕХА,
НАЩАДКА ТРЕТЬОГО СИНА АДАМОВОГО СІФА




І начав Ламех жити, і поя собі дві жени: єдной ім'я її Ада, а второй ім'я її Селла. Той же Ламех бє сліп і лови творя, і з пастирем ходя. І нікогда єму ходящу по пустиням і блатом, і водяще її пастир, і увидє трості і траву колеблющися, і глагола Ламеху: «Вижду, яко не свім, звір єсть ілі птиця». І устрой руку Ламехову на тую траву, і Ламех пусти стрілу. І абіє возопи чоловік і іздише. І пришед Ламех, і не вєдє, што убив звір лі ілі птицю, понеже бє дар єму: не видя, пущав стрілу, по божиїм повеленієм устраяше єму лов. І прідє на місце, ідеже бути стряче, і видє чоловіка лежаща раб єго. І рече Ламех отроку: «Што єсть?» Мняшет, яко звір єсть. Отрок же рече: «Адамль, син Каїн». Ламех же возстонав і удари отрока, і ту той умре. Хожаше по пустині і не видє, камо іти. І нікоториї обрітше і приведоша єго в дом к женам. Вшед же Ламех в дом і глагола к женам своїм: «Понеже Каїн убив Авеля, брата своєго, і седмь мщеній пріят Каїн, аз же што створє успєю, понеже убих мужа в язву мні, а уношу во вред?» І множество словес глаголав, і покаяніє себі нарече. Воістину, аще чоловік не свідє гріха, согрішив, покається, а потом не творить, благ будет. Такоже і Ламех, понеже не вєдая согрішив. І сей бисть первий покаянію наставник в роді чоловічеськом.






ОПОВІДАННЯ ПРО БУНТ ЛЮЦИПЕРА І АНГЕЛІВ



...Живучи там, оний Денница 1, ангел пресвітлий, світячися у великой славі і повазі, которою то о бог був украсив. Увидівши оний ангел такую свою красоту і свою зацность і ясность, і свою славу, повагу і гордость, моц і своє старшинство, своїх слуг красних, свою моц і потугу, там ся єще поднесло серце єго у большую пиху і гордость. Сидячи на своєм столці, яко монарха, рек до слуг своїх: «Послухайте ви мене, що вам реку». Рекли ко нему ангели: «Пане наш, ми єсте-сьмо завше готовиї твой розказ чинити, що ти нам повелиш». Рек їм Денница: «Видите мою ясность, славу і красоту? Претож єще хочу бути у большой славі. Возьміте столець мой і знесіте єго вишше звізд небесних право на полноч, і поставте єго зо мною на повітряних, і сяду на облаках небесних ко сіверу, і буду подобен небесному, і буду яко бог».

І скоро тоє люципер помислив у своєм пишном серцу, зараз ся став от бога з високості голос: «О злий і лукавий слуго наш, гордий, пишний і невдячний ласки моєї! Се так ти служиш правдиве? На що ся важиш, чого не можеш доступити? Чи не досить ті було од мене твоєї слави і поваги, красоти і розкоші? Але тепер за свою гордость і пиху і тоє утратив-єсь. Був її пресвітлим і прекрасним денницею, а тепер став-єсь темним, страшним демоном, то єсть шатаном пекельним, проклятим бісом і шпетним, темним дияволом. А слуги твої, коториє були ангели світлії, тепер нехай стануть шатанами крилатими, хованцями і дияволами, чортами проклятими! І ти сам будь чорен, як головня, страшен і поган!» А тоє рекши, пан бог небесний затряс небом і ударив громом великим. І так полетів люципер із неба зо всім полком своїм во преісподнюю. І тоті дияволи летіли так густо, як дождь 40 дній і 40 ночій, бо той полк був больший над ушиткі полки.

І тоє нам потреба знати, мої наймильшії християне, іж то не вшиткі тоті проклятії ангели упали у преісподнюю сторону, але ся о том ваша милость послухайте, где коториї ся зостали. Єдні переднії полетіли із своїм пишним паном скрозь землю до преісподнеї у пекло і там будуть сидіти навіки, яко то вигнанці і проступці божиї, бо они юж утратили ласку божую на віки вічнії. Бо пиха наробила їм лиха, і тоті суть лютійшиє дияволи, коториє то под землею, аби то люде не виділи їх лиця. Другіє зась, середнії, упали на землю. Тоті ся часом являють людям і розмаїто, і пакості людям чинять, і приводять людей до розмаїтих гріхов і покус, інших приводять і скушають на гріх, іншиї людьми обладають і в них ся уселяють, і гонять їх і, рощибаючи, мордують; уходять і у звіри, і в потята, і во пси, і в свині, і во скоти і пакості чинять.

Потреба нам і тоє знати, где який той дух злий на якому місці на землі упав, і коли ся трафить якому чоловіку на том місці уснути, там на него злий дух наїдет. Альбо коли там, на том місці, учинить дом альбо гумно, або кошари, або огород, або сад, або якоє подвор'я, то юж там не будет щастя і добра тому чоловікові. Навіть хочай би на том місці і церков стала або монастир, або город, то они пакості чинять, бо то їх місце навіки.

А іншиї позастрявали на повітрі, на облаках, у хмарах ся носять, позастромлювалися коториє ногама, коториє крилома, коториє руками, коториє боком, коториє стрімголов. Бо тиє повішалися самі без божий розказ до страшного суда божого. І тоті дияволи пакості чинять людям бурею, тучею поганою, градом, вихром, і тиє ся називають люнатики. І то єсть люнатик, которий місячник, которий ходить місяць женою і другий місяць мущиною. А хто ся под тоту планиту уродить, єсли хлопець і коли виростет, то буде той чоловік люнатик, а коли будет дівка, то люнатичка. Бо в таком диявол смертельний жити будет і мордовати і до єго смерті ізлічитися не может. І то єсть лютиї шатани, люнатиці, і тоті ся і тепер дияволи уривають із повітря небесного, а урвавшися, летять через оболок або огнем, або іскрами, або звіздою, і тоті то падають дияволи на землю.

Єще нам потреба і тоє знати о тих то злих духах, коториє ся уривають звізди і летять на землю звіздою. Тепер ся послухай пильно і бери собі каждий на розум. Суть межи нами такіє люде: коли увидить, що звізда з неба на землю летить, і они говорять, іж то ся звізда урвала. Але то єсть байка простацкая, бо то знай добре, чоловіче мізерний: коли би єдна звізда із неба на землю упала, то би увесь світ сей видимий загубила. Але то звізда не может от своєго теченія переступити, где бог єї поставив до страшного суда божого. Але то знай каждий і научися днесь з того казання о святой високоумной богослови: а то ся тоті дияволи і рвуть, і рватися будуть до страшного суду божого, і показується звіздою, может бо ся диявол перетворити, як сам схочет. Єсли схочет, то ся учинить звіздою, учиниться огнем і птахом, і звіром або скотиною, або чоловіком і дитиною, і навіть ангелом, як то о том познаваємо з розних письм і на розних місцях. Бо і дияволи не мають на собі тіла ані костей, ані крові, але тілько дух, і називаються духове злиї, ангелове лукавиї, звізди перелестниї, мрачниї. Але нас, братіє, письмо святоє учить: коли ти, чоловіче вірний, увидиш звізду, летячую альбо іскри по воздуху, а ти ся, у той час ставши, перекрести і плюй на мару, бо то єсть змій, і тогди он пропадет і щезнет. І где той літавець упадет, то там місце злоє, плюгавоє і нещасливоє чоловіком і скотом. І так то, братіє, бог іскарав ангела пишного, як о том написав цар Давид: «Сего ізгонях гордим оком і неситим серцем». Гордоє око єсть сонце, а неситоє серце земля.

І скрозь землю летів Сатанаїл, до преісподнєй, за свою гордость і пиху став дияволом і слуги єго. Прошу вас, братіє, претож стерезімеся і ми тої то проклятої пихи і гордості, аби то нас не завела до пекельної сторони. Бо там сторона злая, темная, мрачная, смутная, страшная, горкая, плачливая і всякой муки полная єсть. А в той стороні пануєт злий цар Сатана, а слуги єго і урядники немилостивиї дияволи, лютиї драпіжниці, а люде там живуть поганиї і грішниї. Ніт там світа, ніт там покоя, ніт там радості...






ОПОВІДАННЯ ПРО СОЛОМОНА ПОВІСТЬ О КІТОВРАСЄ


Тогда же убо бисть потреба Соломону 1 просити о Кітоврасє 2, і осочиша же, где живет в пустині дальней. І по мудрості своєї замислі Соломон сковати уже железно і гривну железну, написа же на неї в ім'я божиє зароченіє. І посла же боярина своєго лутшаго з отроки, і указаше вести вино і мед, і руна овчая з собою взяша. Прідоша же к місту єго: оли З кладезі, а єго ність ту. І по указанію Соломоню і вилляша З кладезі, і заткоша жерела їх руни овчими, і налляша два кладезі вина, а третій — меду, самі же схранишася на страні, ведяху-бо, оже прийти єму води пити к кладезєм. Прідє, перехотів води пити і приник, і видє вино, і отвіщав рече: «Всяк п'я вино, не умудреєт». Якоже перехотє води і рече: «Ти єси вино, веселяще серце чоловіком». І випи вся три кладезі. Он же, боярин, пришед, обстегну о шиї єго уже железно і прив'яза, і твердо. І очютився хотє із'ятися. І рече єму боярин Соломонов: «І ім'я господнє із запрещенієм на тобі». Он же, видів на собі ім'я господнє, поїде кротко.

Нрав же єго бяше таков: не хожаше путем кривим, но правим. І в Ієрусалим пришедше, требляхуть пред ним путь і рушахуть полати, не ходи-бо криво. І прідоша ко вдовицині храмині, і возпи, глаголящи, молящися Кітоврасу: «Вдовица єсмь убога!»

І он же ся огну около угла, і не соступася з путі, і зломи сі ребро, і рече: «Мягко слово кость ломить, а жестоко слово гнів воздвизаєт».

Ведом же сквозє торг і слиша мужа, рекуща: «Ність лі червия на 7 літ?» І розсміяся Кітоврас. І видє другого мужа, ворожаща, і посміяся. І видє свадьбу іграющю, і всплакася. І видє мужа, блудяща кроме путі, і наведе його на путь. І приведоша його в дом царев. 1-го дні не ведоша єго к Соломону. І рече Кітоврас. «Чему мя не зовет Соломон-цар?» І реша єму: «Перепився єсть вечер». Взять же Кітоврас камень і положи на камені. І поведоша Соломону створеніє Кітоврасє. І рече цар: «Велить ми пити питьє на питьє».

Другий же день не зва єго цар к собі. І рече: «Чему не ведете мя к царю і почто не вижу лиця єго?» І реша:

«Поболяєт цар, ім же вчера много їл». І снят же Кітоврас камень з камені. В 3-й же день реша: «Зовет тя цар». Он же, умеря прути 4-реї лакоть, і вшед пред царя, поклонися і поверже прути пред царем молча. Цар же мудростю своєю протолкова прути боярам своїм: «Область ті дав бог вселенную і не наситився єси, і їл єси і мене». І рече єму Соломон: «Не на потребу тя приведох собі, но на упрос очертанію святая святих приведох тя по повеленію господню, яко не повелено мі єсть тесати железом».

І рече Кітоврас: «Єсть ногот птиць мал в ім'я шамир, хранить же кокоть детки в гнізді своєм на горі каменє в пустині дальней». Соломон же посла боярина своєго з отроки своїми по наказанію Кітоврасову к гнізду. Кітоврас же вдасть стекло білоє, указа же єму схранитися от гнізда: «Яко вилетить кокоть, замази стеклом сим гніздо». Боярин же возстав і іде к гнізду: оже куренці малі, кокоть же бє летів по кормлю. І замаза стеклом гніздо. Мало же постояша і кокоть прилетів і хотє влізти в гніздо, куренці же пискаху сквозє стекло, а он к ним, і не уме што сотворити. Сохранив і бо бяше не на коєм місте, і принесе і к гнізду, і положи на стеклі, хотя розсадити. Они же кликнуша, і пусти ногот, і взем боярин принесе к Соломону.

Бисть же Соломон вопрошая Кітовраса, почто ся єсть розсміяв мужу прошающю на 7 літ червиї. І рече Кітоврас: «Видех на нем, яко не будет по 7 дней жив». І рече Соломон: «Почто розсміявся єси мужу ворожащю?» І рече Кітоврас: «Он повєдаше людям скровенная, а сам не вєдаше крова под собою із златом». І рече цар: «Ізпитайте!» І ізпиташе та і бисть: тако. І рече цар: «Пошто ся єси розплакав, видєв свадьбу?» Он же рече: «Сожалі мі ся, яко оженивийся не будет жив по 30 дній». І іспита же цар, і бисть тако. «Пошто мужа п'яна возведе на путь?» І отвещав Кітоврас рече: «Слишах глас з небесі, яко верен єсть муж, тот і достоїть послужити єму».

Бисть у Соломона Кітоврас до свершенія святая святих. І бисть єгда нача молвити Соломон Кітоврасу: «Нині видіх, яко сила ваша аки чоловіка, і ність сила ваша болє нашея сили, яко аз ях тя». І рече єму Кітоврас: «Царю, аще хочеши видіти силу мою, да зніми з мене уже се і дай же мі жюковину свою з руки, да видіши силу мою». Соломон же зня з него уже железноє і дасть єму жюковину свою. Он же пожре ю, і простер крило своє, і удари Соломона, і заверже її на конець земля обетованная. Уведаша же мудреці єго, книжниці, взискаша Соломона. Всегда же обхожаше страх Кітоврас в нощі. Он же створи собі одр і повелє стояти 60 отрок з мечі около; по чину же тому молвиться: одр Соломон, 60 отрок храбрих от ізраїльтян от страни нощния.



СУДОВЕ СОЛОМОНІ


В дні Соломоні бисть муж, імея 3 сини. Умирая же муж, он призва сини своя і рече їм: «Імія кров в землі, в том місті, — рік — 3 спуди стоящє друг на друзі горі, а по смерті моєї возьми старей верхнєє, а середній среднєє, а последній меншеє». По умертвії отца їх откриша синове єго крови пред людьми. І бисть верхнєє повно злата, а среднєє то повно костій а ісподнєє то меншему. І бисть у них пря і бої, і поідоша к Соломону. Правосудья Соломон розсуди їм: «Оже, что златом, то старейшему, а іже, что скотом, то среднему, по розуму кості, а іже, что виногради і нивами, і житом, то меншему Отець ваш бисть муж мудр, а розрядив ви за живота».

Соломон премудрий хотя іспитати жонки, і призва боярина своєго, ім'я єму син Декиров. «Мил мі єси вельми і єще возлюблю тя паче, аще сотвориши волю мою. Убий жену свою і дам за тя дщерь свою лутшую». Тоже молви єму не по колько дній, і не хотяше сего сотворити Декир. І паки рече: «Сотворю волю твою, царю». Цар же рече, дасть єму меч свой, рек єму: «Єгда уснет жена твоя, отсечи главу єй, да не обласкает тебе язиком своїм». Шед же он, обрете жену свою спящю і по сторонє єя двоє діток. Он же, видів діти своя спяща, і рече на серці своєм: «Како ударю в подружіє мечем і розквелю діти мої?» Цар же возва і паки к собі: «Створив єси волю мою, єже ти біх рекл уне жени?» Рече же: «Не могох, господин мой царю, сотворити». Посла же єго цар в ін град і призва жену єго к собі і рече єй: «Сотвори волю мою, юже ті реку. Оже мі сотвориши, юже ті повелю, поставлю тя царицею. Заколи мужа своєго спяща на постелі, а се ті меч». Отвіщавши, жена рече: «Рада, царю, како веліши». Розумів мудростю своєю мужа єя, яко не хощет убити жени своєя, дасть ему меч остр; і розумів єго жену, яко хощет убити мужа своєго, і дасть єй меч прудень, яко зрящи остр єсть: «Мечем сим убий мужа своєго на постелі лежаща». І пришедшу же мужу єя і легшу єму спать, она же положи меч на грудях мужа своєго і потре по горлу мужу своєму, мняши, яко остр єсть, яко заколет її. Он же ся восхопив борзе мня, яко вразі нікоториї. Видів, яко жена єго держить меч, і рече єй: «Пошто єси, подружиє моє, подума убити мя?» Отвіща жена мужові своєму, рече: «Язик чоловіч обласка мя убити тя». Он же, хотя созвати люди, і розуміє, яко наученіє Соломоне єсть. Соломон же, слишав, написа в соборник стих сей, рече: «Чоловіка обрітох в тисящах, жени же в всем мирі не обрітох».

В дні Соломоні бисть муж багат, не імеяше дітей. Убившу половину дній своїх і постави паробка в сина місто і, воскрути з добитком, посла її з Вавілона в куплю. Он же продав і іде в Ієрусалим, і ожився ту, і бисть ту в боярех у Соломона, всідающих на трапезі на обіді. У господина же єго родися син дома. І бисть отрок 15 літ, і преставися отець єго. І рече єму мати єго: «Чадо, слишах о холопе отца твоєго, оживився єсть в Ієрусалимі, і іди, і взищи єго». І пріде в Ієрусалим, і вопроша о імені мужа, холопа оного, а бяшет нарочит вельми. І повідаше, яко на обіді у Соломона. І вніде отрок в палату цареву і рече: «Кто єсть онший боярин?» Отвіща он і рече: «Аз єсмь». І приступи же он отрок і удари і по лицю, і рече: «Холоп єси мой, не боярин сидя, но пойди работай мні, вдай же добиток». І розгнівася цар і бисть жаль. Отвіща отрок к Соломону і рече: «Аще не будет, царю, се холоп отца моєго і мой, да за удареніє руку мою вдасть мі ся мечем потяти». Отвіща ударений: «Аз єсмь господичиць, а се паробок отца моєго і мой, а імам послухи в Вавілоні». І рече цар: «Не імам послухам яти віри, да пошлю посол свой в Вавілон, тамо да возьмет кость плечную от гроба отца єго, і та мі повість, коє єсть син єго, коє лі паробок, а ви стойте зде!» Посла же цар посол свой вірний і принесе плечную кость. По премудрості своєї рече цар і повелє кость ізмити чисто, посади же боярина своєго пред собою і всі мудреці і бояри, і книжниці. Глаголаху умеющему кров пущати: «Пусти кров боярину сему!» І сотвори єму тако. І повелє цар кость вложити в теплую кров, розрішеніє речі повєдая бояром своїм, рече: «Аще будет син єго, прильнет кров єго кості отні; аще лі не прильнет, то раб». І виняше кость із крові, оже кость біла якоже і була і первоє. Повелє же цар кров пустити отрочати в ін сосуд, і змивше кость, вложиша в кров отрочати, і наяся кость крові. І рече цар бояром своїм: «Видіте своїма очима, яко вєдома вам гадка сі: се єсть син, сей наш боярин — раб єго».

В дні Соломона придоста дві жени блудниці к Соломону, і рече жена первая: «В мні єсть, господинє царю; аз і сі подруга моя живяхова вкупі, і породили собі детці ми самі межи собою, і не бє нікто же в дому нашем з нами. Умре же син жени тої в нощь сію, яко лежа на нем. І вставши же полунощі взять отроча моє от руки моєї і успи на лоні своєм, отроча же умершеє своє у мене положи. І востах заутра надоїти отрочати, і обрітох її мертв. І се ність син мой, єго же єсмь родила, но, рече, син подруги моєї єсть, а се мой син жив єсть». І предстася пред царем, а та рече: «Мой син жив, а твой мертв єсть». І рече цар: «Пресечіте детище сіє напол і дадіте пол сей і другой пол». Отвеща жена єдна, єя же син жив єсть, і рече: «Понеже смятеся утроба моя в мні, буди біда моя, господинє! Той дайте отроча се, а не смертю уморите єго!» А сі рече: «Да не будет єго ні мні, ні тобі но пресечіте її!» І отвіщав цар і рече: «Дайте отроча рекшеи: «Не сечіте єго», то бо єсть мати єго». Слишавше се весь Ізраїль сей суд, іже судить цар, і убояшася от лиця царева і розуміша, яко смисл божий єсть в нем творити суд і оправданія, і єже от бога єму премудрость дана.








ХОЖДЕНІЄ БОГОРОДИЦІ ПО МУКАМ


О МУКАХ ПЕКЕЛЬНИХ ПОВІСТЬ АЛЬБО ІСТОРІЯ О ЛЮДЄХ ГРІШНИХ, КОТОРІЄ В ТИХ МУКАХ ЗОСТАЮТЬ



1. Єдиного часу молилася пречистая богородиця сину своєму і богу нашему, просячи: «Господи боже мой, зошли до мене святого архангела Михаїла, аби мені отворив пекло і показав всі муки преісподніє, в которих людіє за гріхи мучаться». Тогда снійде архістратиг Михаїл і з ним множество ангелов і поклонилися всі до землі пресвятой богородиці. І рече Михаїл: «Радуйся, благодатная богородице, отчеє сіяніє рождеши всей вселенній святого духа ісполненна благодатію свишше».

Рече пресвятая богородиця: «Радуйся, архангеле Михаїле, воєводо і начальниче всіх превишших сил пресвятого божія престола невидимого отца», і паки похвалила всі святії.

2. Потом Михаїлу рече: «Рци мі, святий архангеле Михаїле, все, що єсть на небесі і на землі, і во преісподніх землі». І рече Михаїл: «Что мні розказав, о благодатная, син твой господь, тоє тобі повім». Рече пресвятая богородиця: «Нині покажи всі муки пекельніє, где мучаться душі грішних».

3. Тогда Михаїл казав створитися пеклу, а гди створилося пекло, виділа пресвятая богородиця множество мужей і жен, а они плачуть і кричать веліїм гласом. Рече пресвятая богородиця до Михаїла: «Что сії душі согрішили?» І рече Михаїл святий: «Тії то суть, іж не вірили в твоєго сина і святого духа і не визнавали пресвятої богородиці і тройці святої, і для того так мучаться».

4. Увиділа богородиця на інном місці тьму великую зіло, рече до Михаїла: «Кто в той тьмі сидить?»

Рече Михаїл: «Много в ней єсть душ».

Рече пресвятая богородиця: «Нехай тьма сія подойметься, штоби я обачила тії душі».

Рекл Михаїл і ангели: «Заказ маємо великий, аби тії душі нікогда світу не виділи, дондеже возсіяєт син твой благословенний». І фрасовалася пресвятая богородиця, воздхнула, і возріла на небо, і рекла: «Во ім'я отца і сина і святого духа, амінь. Нехай обачу муку сію». І заразом поднялася тьма над мучащими к горі, і узріла пресвятая богородиця там многих мужей і жон, і от них ісходить великий крик і плач. Видівши тоє, пресвятая блгородиця заплакала.

І рече Михаїл: «Чему, окаянниї, не глаголете до пресвятої богородиці?» І рекли грішнії мучащиїся: «Як глаголаніє наше приняла єси, богородице? Ми світу нігди не виділи і муки великії терпимо. Син твой благословенний зойшов з неба на землю і не йшов к нам; ні Іоанн Креститель, ні Авраам, ні апостол Павел, но ти, пресвятая богородице, скорая заступнице, молящихся за християни».

Рече пресвятая богородиця до Михаїла: «Што сії душі согрішили?» І рече Михаїл святий: «Тії то суть невірнії поганці, некрещенії, коториї не признавали сина твоєго і тебе, пресвятая богородице, не ісповідали, же з тебе Христос господь вийшов, і за тоє тії душі муки терплять». Рече пресвятая богородиця: «Для чого так, окаянниї, прельстилися? Не слишали єсьте, же вся племена ім'я моє славлять?» І покри їх оная темность.

5. І рече Михаїл: «Гряди, пресвятая богородице, где течет ріка огненая».

Прийшла пресвятая богородиця до огнистої ріки і обачила в той ріці множество мужей і жен, єдині по пояс стоять в огні, другії — по перси, а іниї — до шиї і до верху. Рече пресвятая богородиця: «Што сії душі согрішили, що по пояс стоять в огні?» Рече Михаїл святий: «Госпоже, тії суть душі, іж отчую і матерськую клятву преступають, за тоє так мучаться». Рече пресвятая богородиця: «А сії што согрішили, що до персій стоять в огні?» І рече Михаїл: «Тії суть, що кумом доганяли, сварилися з ними, отца і матір розгнівали, во прелюбодійстві осквернилися, і за тоє так мучаться». Рече пресвятая богородиця: «А сії што согрішили, коториї до шиї стоять во огні?» Рече Михаїл: «Тії то суть, іж чужоє добро шарповали, коториї і пили, і грабили, і розбивали, і невинного до утрати приводили, і за тоє так мучаться».

Рече пресвятая богородиця: «А тії, коториї стоять до верху во огні, что согрішили?»

Рече святий Михаїл: «Тії то суть душі, іж діти свої породивши, отдавали псом і свиніям поїдати, і за тоє так мучаться». А другіє, що стоять, кресту святому безпрестанне кланялися, а потом єго зреклися і приступили до болвана. Также і третії присязці, ябедниці, кривосудці, потварці, і за тоє так мучаться».

6. Виділа пресвятая богородиця людії стремглав висять, вельми кричать, і звіри дивнії їдять їх. Рече пресвятая богородиця до Михаїла: «Што сії душі согрішили?» І рече Михаїл: «Тії то суть, коториї слухають под чужими домами і зводять сосіда із сосідом, обмовляють злими словами, і за тоє так мучаться».

7. Потом приступили ангели і повели пресвятую богородицю ко западу і там указали облак великий огнений і посреді пламень огнистий, а в нем лежать множество людей і горять зіло. Виділа тоє пресвятая богородиця, воздхнула і рече до Михаїла: «Что сії согрішили душі?» І рече Михаїл: «Тії то суть оспалії, лінивії встати до церкви на молитви і на празники урочистиє, яко то на воскресеніє Христово, і на рождество Христово, і на крещеніє, яко мертвії лежали, а до церкви вставати не хотіли, і за тоє так мучаться».

Рече пресвятая богородиця: «А когди, коли хто хорий не может встати?» Рече Михаїл: «Єсли би дом горів, а он не могл вилізти, аж би згорів, тому отпущений той гріх будет».

8. Виділа пресвятая богородиця струї огнениї, а на них сидять множество людей. Рече пресвятая богородиця до Михаїла: «Што сії душі согрішили?»

Рече Михаїл: «Тії то суть, іж не вставали противку священиков, когда он іде з тілом Христовим сакраментовати хорого; также, когда іде літургію отправовати святую, а они пошанованія єму пристойного не давали, і за то так мучаться».

9. Виділа пресвятая богородиця дерева много, на тих деревах висять ланцюгов много желізних, а тими ланцюгами множество людей за язики побрано. Видівши тих людей муку, рече пресвятая богородиця до Михаїла: «Што сії душі согрішили?»

Рече Михаїл: «Тії то суть, коториї дармо кому кленуть, ненавидять, хульниці, клеветниці, кривоприсязці і лихварі, що лихву брали, за тоє так мучаться і за язики висять, бо через язики все злоє от чоловіка походить перед людьми і перед панами, неслушнеє вдаяніє, що і смерть часом страждет».

10. На іном місці виділа пресвятая богородиця людей, а они висять за руки і за ноги, а от них течет кров, із уст їх виходить пламень, аж не могут одотхнути. Тоє видівши, пресвятая богородиця вжалілася і рече: «Господи, помилуй їх!» І рече: «Што сії согрішили?»

Рече Михаїл: «Тії то суть душі, же церкви божия за свідетельством своїм держать, а волі божей не сотворяють, церковноє добро на свої пожитки обертають, їдять і пиють, мовячи: «Работаєм о церкві і живими будем». І за тоє так мучаться».

11. І рече Михаїл: «Пойди, пресвятая богородице, покажу ті, где мучаться попи».

І виділа пресвятая богородиця попи, а они висять за ноги, а огонь от глави аж до ніг палить їх. Рече пресвятая богородиця: «Што душі сії согрішили?»

Рече Михаїл: «Тії то суть попи, бо когда службу божию служать, тогда всі сили небесния устрашаються, і земля трясеться, а они не бояться і не страшаться, і за тоє так мучаться».

12. Виділа пресвятая богородиця чоловіки, а в них звіри троєглавніє їдять до очей, а другіє і третіє до уст і гризуть їх немилостиве. Рече пресвятая богородиця: «Што сії согрішили, же не ждуть ізбавитися от звірей тих?» І рече Михаїл: «Тії то суть дяки, що, читаючи, лжуть і несправедливе читають, як єсть написано, і за тоє так мучаться». Также і іниє чоловєці висять, і звіри троєглавніє їдять їх.

Рече пресвятая богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «То єсть [чернці, коториї закону божого учать, а самі зле чинять, і за тоє так мучаться»].

13. Рече Михаїл: «Пойди, пресвятая богородице, огляди, ґде мучаться патріярси, єпископи і всі духовнії».

І прийшла пресвятая богородиця на оноє місто, видить множество лежащих народу во огні горять і черви неусипающиї їдять їх. Рече пресвятая богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «Тії то суть душі патріархове, єпископи, ігуменове і вся старшина, коториї оболокшеся во святительський чин, а волі божой не творили, і за тоє так мучаться».

14. Виділа пресвятая богородиця жони, а они висять за ноги, а пламень великий палить їх, огонь аж до глави, і звіри торгають і їдять їх, і они кричаще: «Змилуйся над нами, господи боже, бо тяжко страждаєм во пламені сем». Рече пресвятая богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «Тії то суть попаді, коториї по смерті мужей своїх блуд творять, і за тоє так мучаться».

15. Виділа пресвятая богородиця іниє жони, висящії во огні, і звіріє їдять їх. Рече пресвятая богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «Тії то суть черниці, коториї постригалися во іночеський образ і в нем осквернилися блудодіянія, і за тоє так мучаться».

16. Там же і на іншом місці виділа пресвятая богородиця озеро огнистоє, великоє, а в нем множество народу, а они плачуть і кричать. Тоє видівши, пресвятая богородиця рече Михаїлу: «Што сії сотворили душі?»

Рече Михаїл: «Тії то суть царі, королі, князі, потентатове, гетьманове і всі преложоніє, коториї не чинили волі божой і над убогими не мали змилованія, през тоє так мучаться».

17. Рече Михаїл: «Пойди, пресвятая богородице, і покажу ті, где мучаться всі християне». Прийдеть пресвятая богородиця і виділа ріку огнистую, текущую, а в ній множество мужей і жон плачуть і кричать вельми. Тих видівши, святая богородиця рече до Михаїла: «Што сії согрішили душі?»

Рече Михаїл: «Тії то суть п'яниці, лихварі, сребролюбці, коториї несправедливе добро чужоє поживали і коториї справедливе не постили во вся пости, і розлучали мужа із жоною, а в том не каявшися, і не покутовали; за тоє вмерли, і за тоє так мучаться».

Тоє слишавши, пресвятая богородиця рече: «О горе вам, грішниці! Чему-сьте ся не каяли на землі і не покутовали за гріхи свої, то бисьте не були тут мучені».

18. По тим пойде далій пресвятая богородиця і там узріла ріку огненную, клекотущую, страшную, а она пожираєт всі грішнії в себе, же не могут промовити: «Судіє справедливий, помилуй нас!», а їх їдять черви неусипающиї і звіри ненаситниї. Видівши тії пресвятую богородицю, крикнули до неї гласом великим: «Радуйся, пресвятая діво, світе незаходимий! Радуйся, архістратиже Михаїле божий і небесниї сили, также і всі святиї божиї, молітеся непрестанно за ввесь мир християнський, коториї навіжати пришли нас, грішних, а нині през тебе, пресвятая богородице, видимо світ незаходимий».

Видівши тоє, пресвятая діва рече до Михаїла: «Што сії согрішили?» Рече Михаїл: «Тії то суть християне, коториї на крещенії обіщалися істині богу, а потом диявольськиє діла чинили і крещеніє погубили, не кохаючи заповідей церковних і поученія, і за тоє так мучаться».

19. Рече пресвятая богородиця: «Подвигни чини, святий архангеле Михаїле, і всі святиї ангели, аби молилися за грішники сії». Тогда всі ангели мовили: «Господи, змилуйся над грішними сими!» Рече Михаїл: «Великий єсть бог наш на небесі і на землі, і велико ім'я єго, услишит нас»; Рече пресвятая богородиця ко Михаїлу: «Нехай мя поставять ангели пред господом богом».

20. І взяли ангели пресвятую богородицю і поставили у престола божия. Она же, ставши, воздхнула і, зняв руки свої пречистиї, воздівши ко престолу божию, рече: «Помилуй, господи, християне сії, бо виділа їх в муках великих, же не могуть утерпіти».

Рече к ней господь: «Яко ж їх помиловати маю, они братій моїх убогих не миловали. Ність там чоловіка, штоби імені моєго призивали, і так самі в муку отдалися. А я хощу платити ведлуг заслуги їх». Услишавши тоє, пресвятая богородиця рече ко Михаїлу святому: «Непрестанне молися, небесний воєводо, ко господу богу, аж змилується над грішними сими».

Тогда Михаїл пад на землю і всі ангели з ним. Видів господь бог моленіє їх і, умилосердися о оних грішних, рече Михаїлу: «Іди і яви лице своє, і мов їм: «Нині змилосердися бог всемогущий і за молитвами пресвятой богородиці, і безплотних сил, і всіх святих божиїх, же умолили за вас отца небесного, для того вам даєт мучащимся покой во дні і в нощі, радость і веселіє [от воскресенія моєго до сошествія святаго духа]». Услишавши тоє, пресвятая богородиця і всі ангели рекли великим гласом: «Слава милосердію твоєму, владико! Слава царствію твоєму! Слава милосердію твоєму, божє отче! Слава благодаті твоїй со безначальним ми отцем і со пресвятим духом, нині і прісно і во віки віков!» Амінь.







АПОКРИФИ

Апокрифи — легендарні оповідання на теми Старого і Нового завітів, які не ввійшли до складу канонічних, тобто визнаних офіціальною церквою, книг Біблії через те, що вони розходилися з усталеними догмами християнського віровчення.

Найповнішу збірку українських апокрифічних оповідань уклав Іван Франко в серії «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури» — «Апокрифи і легенди з українських рукописів». У 5-ти т. Львів, 1896 — 1910. Серед них «Про Ламеха, нащадка третього сина Адамового Сіфа», «Оповідання про бунт люципера і ангелів», «Оповідання про Соломона» («Повість о Кітаврасє» і «Судове Соломоні»), «Хожденіє богородиці по мукам», які подаються за цим виданням.



Оповідання про бунт люципера і ангелів.

1 Денница (букв. переклад латинського слова «люцифер» — світоносець) — ранкова зоря. В патристиці — «син зірниці» — означення диявола.



Оповідання про Соломона.

1 Соломон (? — 928 до н. е.) — син царя Давида, цар Ізраїльсько-іудейського царства (965 — 928 до н. е.). Упорядкував і зміцнив державу. За біблійною традицією уславився надзвичайною мудрістю; за легендою вважається автором деяких книг Біблії, насамперед «Пісні пісень». Після його смерті держава розпалася на Ізраїльське та Іудейське царства. В світовій культурі став алегоричним образом мудрої людини.

2 Кітоврас — фантастична істота.



Хожденіє богородиці по мукам.

Це розповсюджений серед народних мас України, Білорусії, Росії XIV — XVIII ст. есхатологічний апокриф, відомий у грецьких і слов'янських рукописах ще в XII ст. Протягом віків він часто перероблявся. Зміст його змінювався і доповнювався побутовими подробицями, відповідно тим чи іншим історичним часам. Але загалом зміст «Хожденія» завжди протистояв вченню офіційної церкви про «загробне життя» і «кару на тому світі», канонізованому уявленню про божественну справедливість. Про це говорить насамперед яскравий побутово-реалістичний колорит у змалюванні грішників та їхніх гріхів. Завдяки цьому «Хожденіє»» значно впливало на народну творчість, та й саме, зрештою, занурюється у нього своїм ідейно-естетичним корінням.

Пропуски в оригіналі відновлюються у квадратних дужках.






Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.