Головна




Ісайя КАМ'ЯНЧАНИН

[Плач]

Список с листа Исаина



[ПЛАЧ]

НЂКОТОРЫЙ МНИХ ДИЯКОН С КАМЕНЦА-ПОДОЛЬСКОГО ПЛАКАЛ И САМ СЕБЕ ТЂШИЛ В ЗЕМЛИ МОСКОВСКОЙ В МЕСТЕЧКУ В РОСТОВЂ, В ТЕМНИЦЫ. РОКУ 1566 ОТ РОЖЕСТВА СПАСИТЕЛЯ НАШЕГО ИСУСА ХРИСТА, МАРТА


Что любезна ми душе скорбиши и тужишь в маловременном скотовидном и скоротекущем сем вЂцЂ? Зане ничто ж от настоящих в нем вЂрно и всяческая исполненна скорби и прелести. Слава и вся капища, богатство и доброта желаємая аки цвЂты веснены временєм ищезающе вся. Єще бо душе не совлекохомся ветхаго человЂка и с нужею претерпЂваєм скорби в настоящій сей скоротекущий вЂк.

Аще достигнули быхом мЂру отец наших, со многою сладостию и радостию претерпЂвали быхом настоящеє сиє безчестив и злостраданиє и руганиє. Легкоє бо скорби, рече апостол, вЂчную тяготу сла†содЂваєт нам, не смотряюще нам видимых, но невидимих.

Аще бо волны и пучины корабленником и заколення язвы воином и зимы и мразы земледЂлцем и подвизающимся лютЂ язвы легки и стерпимы вся надежи ради почестей и привременных и погибающих. Много паче єгда небо предлежаще будет и неизреченная благая и бесмертныя почести ни єдино жестоко ощутит настоящих лютых.

Что бо єсть на земли люто? Смерть ли? Но нЂст люта, вскоре бо во пристанище отыдем. Облганиє ли? Радуйтеся, єгда рекут всяк зол глагол на вас, яко мзда ваша многа на небесєх. Разграблениє ли? Господь дал, господь взял и от чрева матерє моєя наг изыйдох и наг отыду. Заточениє ли? Господня єсть земля и концы єя.

Зрю доволныя страсти — и считаю вышняя почести. Вижу бЂды и навЂты — помышляю горный венец. Аще же ти сія темница в земли Московской тЂсна, темна и уныния исполненна — пространно же и всякне радости несказаниє и прохлада преполнена в градЂ оном грядущем, в нем же красота зданий различных камыков, и доброта єго неизреченна, и непостижимо нынЂ разуму нашему, иже создан бысть руками нашего владыки, єго ж древлє видЂ праведный Товия. ЯснЂйше же узрЂ єго громов сын, нЂкогда в Патмосєх заточен бысть.

Горьки юзы темничныи, но сладостен рай, в нем же прекрасныи и различныи добровонныи цвЂты и щурове поют. Чаю смерть — бесмертиє помышляю.

Узрю ли спекулаторский меч — небо вмЂняю, и всим сим мздовоздатель Христос истинный бог наш, и не токмо сим, но и за чашу студеной воды. Воспомяни убо всЂх от вЂка благоугодивших богу, коим образом улучиша спасенне. Не бЂды ли и напасти, и злострадания, и ругателства претерпЂша? Слава, и красота, и всяко наслажениє мира сего скоротекущаго мерзость им и гнусность вмЂнишась. И солнце убо чувственноє просвещаєт и веселит твар всю видимую, житиє же и премудрость святых просвещаєт и веселит душа и разумы всЂм человЂком, хотящим спастися и в разум истинный прийти.

НЂсть бо иного пути, ведущаго ко спасению, раз†сего еже претерпЂвати скорби благодарственнЂ, надежи ради будущих благ.

Сего ради, о душе, преодолЂвай уныниє, дондеже время, на седмостолпных догмах неколеблема утверженно стой, упованиєм непосрамленным зря ко блаженной и вожделЂнной жизни и о всЂх приключившихся скорбєх благодарствуй отца, и сына, и святаго духа, єдинаго божества же и царства, єму же подобаєт всяка слава, честь и поклоняниє от всея твари, видимых же всЂх и невидимых, и нынЂ, и во безконечныя вЂки. Аминь.










СПИСОК С ЛИСТА ИСАИНА СЛОВО В СЛОВО,
КОТОРЫЙ ПИСАЛ ДО ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ МОСКОВСКАГО ИВАНА ВАСИЛИЄВИЧА ВЂРУЮ ЖЕ СИЦЕ, И СЕ ЄСТ ИСТИННАЯ ВЂРА МОЯ В ПРЕБЕЗНАЧАЛНУЮ ТРОИЦУ


ВЂрую во единаго бога 1 (нерожена), отца вседержителя, творца небу и земли, видимьш ж всЂм и невидимым. И во єдинаго господа Исуса Христа, сына божия єдинороднаго, иже от отца рожденнаго прежде всЂх вЂк, свЂта от свЂта, бога истинна от бога истинна рожденна, а не сотворенна, єдиносущна отцу, им ж вся быша, нас ради человЂкох и нашего ради спасения сошедша с небес и воплотившася от Духа свята и Мариидевы и вочеловЂчшася (плотию, а не божеством. Без сЂмене зачатиє, а рожество несказанно). Распята же за ны при ПонтіистЂм ПилатЂ и страдавша, и погребенна, и воскресша во третій день по писаниих, и возшедша на небеса, и сЂдяща одесную отца, и паки грядуща со славою судити живым и мертвым. Єго же царствию нЂст конца.

И в духа святаго истиннаго животворящаго, иже от отца исходящаго, иже с отцем и сыном спокланяєма и сославима, глаголившаго пророки. Во єдину святую соборную и апостолскую церковь. ИсповЂдую єдино крещениє во оставленіє грЂхом. Чаю воскрешенія мертвьш и жизни будущаго вЂка. Аминь.

(Господь наш Исус Христос не требовал очищеній, но нам образ свой дал трижды погрузити и во три лица крестити, во имя отца, аминь, и сына, аминь, и святаго духа, нынЂ и присно, и во вЂки вЂком, аминь, а не сверху главы водою обливати).






ВО ЄДИНУ СВЯТУЮ СОБОРНУЮ И АПОСТОЛСКУЮ ЦЕРКОВЬ 2


Мы послЂдуем седмостолпному ученню святых отец 3 вселенских собор и прочих помЂсных. Глаголет бо великій Євлогій папа Александрскій тако: Аще кто от изволившихся богоносным отцем покусится поколЂбати что, не к тому се смот-реніє нарицати, но преступленіє и предателство вЂлЂния и к богу нечестиє, и многа такова в божественнЂм законЂ.

А о опрЂсноцєх Аполинариєву разоряєм єресь, глаголющу єму: тЂло Христово бездушно, тЂм же и в приношеніє приносим не опрЂсноцы, но совершен хлЂб, понеж господь наш Исус Христос совершен бог, и совершен человЂк, от душа и тЂла во всем гіодобен нам, кромЂ грЂха, и многа о сем писаша нам святій и нигдЂ же согласиша на бесквасная и отрекоша.

И от возкесенія господа нашего Исуса Христа 318 лЂт до перваго собора Никейскаго 4 преиде, и потом многа лЂта вси православныи папежи римскии службу приношаху совершенным кислым хлЂбом.

Єгдаже начаша быти папежи расколницы божественнЂй церкви, тогда умыслиша и опрЂсноки в службЂ приносити. Аще бо не гордостию быша плЂнены, ниже превознесли быша умышлЂнія своєго на преданія прежных святых учителей церковных, Силвестра 5, глаголити, священномученика, и иж по нем бывших, постояли бы на твердЂм камени преданій апостолских и сохраняли бы устав преданій великаго отца нашего Силвестра, перваго папы, почтеннаго от августа и Галикана, равноапостольнаго Константина 6, перваго християнскаго царя, єго ж крести сам той великій Силвестр, єму же посажену в купЂли видЂ с небесе руку, коснувшуся верху главы єго. И взыйде ис купЂли чист от проказы недуга єго 7, єго ж не возмогоша вси врачеве премудры во царствіи єго не токмо исцЂлити, но ниже малу ослабу нЂкую подати.

К сему ж и послани быша от Христа святій апостоли Петр и Павел, и повелЂша взыскати Силвестра єпископа с клиросом, крыющася в горЂ Сороптейской от гонения єго и повелЂша ему просити от него крещения, єже и бысть, по словеси святых апостол, крестившуся єму и здравиє улучившу от неисцЂлнаго недуга проказы.

Что творит боголюбезный царь? Благодарениє воспосылаєт всесилному богу и святым угодником єго Петру и Павлу, верховным апостолом, и почитаєт великаго Силвестра многою честию пред всим сигклитом своим, рукама своима снемлет с главы своєя царскую диадему и возлагаєт на главу єго, и прочеє многоє почтение єго, не помню назнаменати. И повелЂ всему сигклиту своєму со многим благоговЂинством почитати єго и уступати, конечне же почте єго выше єго царския власти.

Самого же себе устрои єму в чину конюшего и уступи єму волею царскаго стола своєго Рима, великаго града, и пресели царский великий стол на прекраснЂйшеє Византійскоє місто, и повелЂ тамо создати град, и нарече имя єму Новый Рим.

И сия вся они изрядно пред очима имуще, написано в самЂх раках божественних апостол Петра и Павла, предпочтоша умышления своя, божественая же в забвениє и презрЂниє положиша. И по исчезновению злых мучителей Диоклитиянє 8 и Максимиянє 9, и Ликиниянє 10 и прочих от иже гонения христианє в горах и пещерах и в пропастєх земних сокрывахуся, и в пустынях непроходных живуще, многия провождаху лЂта и тамо сподобишася великих дарований духовных, их же невозможно человЂку глаголати.

К тому же бесЂды аггелския, пищу же телесную, и причащениє крови и тЂла господа нашего Исуса Христа по вся воскресения от руки аггела господня приимаху, и тЂм убо святым похвала исплести не настоящаго времени и не моєго невЂжественнаго разума...






Ісайя КАМ'ЯНЧАНИН

Ісайя Кам'янчанин (світське ім'я — Іоаким, Яким; перша половина XVI ст. — після 1592 р.) — східнослов'янський культурно-освітній діяч, письменник, перекладач. Народився у Кам'янець-Подільському, тут навчався, змалку виявляючи великий інтерес, за його словами, до «благочестивого богословия и священнєй философіи». Осиротівши, подався до Молдавії, де постригся у ченці в Кипріянівському монастирі, а згодом там же був посвячений у диякони. Повернувся на Україну, жив у Києво-Печерській лаврі, а потім у Вільно. Активно включився у діяльність літературно-освітнього кола, пов'язаного з іменами російських емігрантів — князя Андрія Курбського та колишнього ігумена Троїце-Сергійового монастиря старця Артемія, білоруських і українських магнатів та урядовців — Олельковичів-Слуцьких, Григорія Ходкевича, Михайла Гарабурди, Євстафія Воловина, Костянтина Острозького. Бажаючи організувати друкарню, Григорій Ходкевич і Євстафій Волович спорядили у 1561 р. Ісайю Кам'янчанина до Москви роздобути рукописи майбутніх слов'янських видань. Існує думка, що, прибувши до Москви, Ісайя Кам'янчанин заспілкувався з Іваном Федоровим. Певне, Ісайя Кам'янчанич розповів першодрукареві про намір дістати з царської бібліотеки слов'янську Біблію, щоб її, за словами Ісайї, «в нашем государстве христианском руском Великом княжестве Литовском видати тиснениєм печатным нашему народу христианскому рускому литовскому, да и рускому московскому, да и повсюду всем православным христианам, иже в Болгарєх, и в Сербах, в Мылтянєх и Волосєх». Можливо, саме тому Іван Федоров пізніше виїхав з Москви до Білорусії, бо вже знав від Ісайї Кам'янчанина про книговидавничі плани білоруських діячів.

Звинувачений у латинській єресі грецьким митрополитом Іосафом, який через Вільно віз до Москви грамоту константинопольського патріарха про затвердження Івану Грозному царського титулу, Ісайя був засланий до Вологди, а потім — до Ростова. Тут він залишився на довгі роки і звідси надсилав «на волю» листи-послання, які набували широкого розголосу. Окремі місця з них зустрічаються у листі Курбського до Івана Грозного (1564) та в друкованих «Азбуках» Івана Федорова (1574, 1578). У 1582 р. Ісайю викликав «на бесіду» Іван Грозний і наділив «милостию государевою» за широку начитаність. Однак додому не відпустив, бо йшла польсько-російська війна. У Росії Ісайя Кам'янчанин продовжував займатися літературно-перекладацькою роботою, підтримуючи зв'язки з українськими і білоруськими культурними діячами. Сучасники глибоко шанували Ісайю Кам'янчанина за ґрунтовні теологічні знання, ясний розум і блискучий літературний хист. Полемічна спрямованість писань Ісайї Кам'янчанина дає підстави розглядати його як одного з перших українських письменників-полемістів.

Останнім часом ім'я Ісайї Кам'янчанина набуло широкого розголосу в зв'язку з полемікою навколо автентичності листування князя Андрія Курбського з Іваном Грозним, оскільки у листі Курбського до царя (1564) та у недатованій «Жалобі» Ісайї виявилися текстологічні збіги (докладніше див.: Колосова В. П. Ісайя Кам'янчанин і російсько-українсько-білоруські зв'язки. Тези конференції. Львів, 1988).

Публікацію всіх відомих на сьогодні творів Ісайї Кам'янчанина здійснив Д. І. Абрамович у розвідці: К литературной деятельности мниха Камянчанина Исайи. — Памятники древней письменности и искусства, № 181. Спб., 1913.



[Плач].

Назва умовна. Твір, датований автором березнем 1566 р., дійшов до нас у складі рукописного збірника другої половини XVI ст. Нині зберігається у рукописному відділі Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Ленінград) під шифром 0. XVII. 70, арк. 177 — 178 зв.

Подається за рукописом.


Список с листа Исаи на слово в слово ... — Лист до Івана Грозного Ісайя Кам'янчанин писав у Ростові, перебуваючи у в'язниці, датував його травнем 1567 р. До нашого часу список дійшов у складі того ж рукописного збірника другої половини XVI ст., що і «Плач».

Подається за рукописом, арк. 174 — 176 зв.


1 Вірую во єдинаго бога... — Лист починається так званим символом віри, стислим викладом основних догматів християнської релігії. Ісайя Кам'янчанин, звинувачений у латинській єресі і кинутий через це до в'язниці, навмисне додав на полях до канонічного тексту символу віри свої роз'яснення виразно антикатолицького характеру, їх наводимо у дужках.

2 Во єдину святую соборную и апостолскую церковь. — Приєднуючи від себе до офіційного тексту символу віри — третю, суто православну тезу і обґрунтовуючи її далі історичним екскурсом, Ісайя Кам'янчанин переслідував мету — виявити своє негативне ставлення до католицької церкви, зокрема до римських пап, які призвели до розколу єдиного християнського вчення.

3 ...с вятых отец... — Під такою назвою ввійшли в історію християнської церкви найвизначніші її ідеологи IV ст. — періоду канонізації християнства, вироблення догматів.

4 ...перваго собора Никейскаго... — церковний собор у м. Нікеї, скликаний римським імператором Константаном Великим у 325 р., на якому було засуджено аріанство як єресь і вироблено символ віри.

5 Сильвестр І — римський папа (314 — 335), який, за переказом, охрестив Константина Великого.

6 ...равноапостольнаго Константин а... — Константин І Великий Флавій Валерій (бл. 285 — 337) — римський імператор (306 — 337). Увійшов в історію християнства як «рівноапостольний» і «великий», оскільки Міланським едиктом (313) надавав свободи християнській церкві.

7 И взыйде ис купЂли чист от проказы недуга єго... — Переповідаючи по пам'яті у подробицях історію звернення імператора Константина до християнства, Ісайя Кам'янчанин виявляє обізнаність з дарчою грамотою Константина папі Сильвестру — так звано «Віно Константинове», підроблену грамоту, яку імператор Константин І Великий начебто дарував римському папі Сильвестру. Грамоту було складено десь у другій половині VIII ст. з метою обгрунтувати світські та церковні права папи. У XV ст. було доведено фальшивість цього «документа», проте католицькі апологети і далі продовжували використовувати його для доказу «зверхності» папи над чотирма патріаршими кафедрами. Східна церква, поширивши дар Константина і на своїх патріархів, також обстоювала правдивість грамоти, а з XVI ст. «Віно Константинове» наводилось православними ортодоксами як аргумент на захист церковних і монастирських володінь.

8 Діоклетіан Гай Аврелій Валерій (243 між 313 і 316) — римський імператор (284 — 305), який у 303 — 304 рр. видав чотири едикти проти християн.

9 Максиміліан — римський імператор (240 — 310).

10 Ліціній — римський імператор (307 — 323).










Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.