Попередня     Головна     Наступна         Див. Українські інтермедії XVII-XVIII ст.





ІНТЕРМЕДІЇ

Інтермедія на три персони: баба, дід і чорт

Інтермедії до драми Митрофана Довгалевського «Комичеськоє дійствіє»

Інтермедія третя

Інтермедії до драми Митрофана Довгалевського «Властотворний образ»

Інтерлюдія третя

Інтерлюдія четверта

Інтерлюдії до драми Георгія Кониського «Воскресеніє мертвих»

Перша інтерлюдія

Третя інтерлюдія

Воскресенськіє стихи









ІНТЕРМЕДІЯ НА ТРИ ПЕРСОНИ: БАБА, ДІД І ЧОРТ


Баба

(виходить і мовить)

Дідушу мой, порадо моя, юж дикіє минули-сьмо поля,

А то нам вше вкажала там божая воля.

Уважаймо ж, дідоньку, же-шми межи людми,

От тепер же вешелими іш шобою будми,

Бо, як вижу, же і люде вешеля вживают,

Попитаймо ж ша їх, ци гаражд ся мают.


Дід

Боже, дай же добридень і як ша маєте?

Хоч єдин ізмеже ваш мене ци знаєте?

Шавлук ся дід ж бабою до ваш тут жавитав.

Ж[е]би-м ша на ждоров’я ваш усіх іспитав.

Як вас вижу, не дармо ви ша тут жобрали,

Чачей би-ште тоє й нам ж бабою шкажали.

Не дбайте, що на мнє курман лати,

Мене колиш бирали усі люде в швати.

Я-то вмівав ж людми розмови чини[ти],

І кождого молодча мог я оже[нити].


Баба

Лиши ти, дідушу мой, з людми розмовляти:

Я би-м рада ш тобою оттут погуляти.

Нехай лихо пропадет — я горілку маю,

Тебе, як приятеля швоєго, жвитаю.

Будь ти, дідушу мой, ждоров та і я ш тобоюі


Будуть пити.


Напій же ша, Арішко, та і потанчуєм,

Ведлуг людшкості шобі і пожартуєм.

Не маємо ш дударя, щоби нам тілько жаг[рав],

А ти би іжо мною хороше пошк[ак]ав.


[Ді]д

От питаймо ж тілько людей, може, отпитаєм,

Шнаєш, бабко, же ж людми оттут ми зостаєм

Чи нема ш в ваш музики, ачей би нам заграв,

Люб шпівака якого, хочай би зашпівав.

Я жаплачу й зараз щоби ся тілько трапив

Жнай, же на моєй платьбі вже би ша не окпив.


[Чорт]

(мовить)

Один день, бабко, і ти, діду милії,

Вижу, же є-сьте веселії і барзо подпилії.

Музики питаєши? Я грач чудзоземски,

І волачай потішній, а жартун вшеленски;

Як заграю — не кождій в танцу весело скачет,

А інший з танечников і ревне заплачет.

Я такий музикант естем: як скоро заграю,

То тим, що танцуют, пекло отвирают.


Баба

Жаграй же нам, музико, нехай потанцуєм,

Ачей красно граєш, нехай тут почуєм.


Демон

Юж, бабо, дробно грают, а ти дробно танцуй,

До пекла вандровати зо мною ся готуй.


Баба

Грай же нам, музичко наш, уже ми танцуем,

А тобі великую плату обіцуєм.


Тут демон співати будет подобен «о гоя, гой», а баба буде з дідом танцювати.


Демон

(співає)

Танцуй же, бабо, танцуй,

А до пекла ся готуй!

І дід з тобою

Веспол зо мною

На утіху князю!

Будеш ся веселити,

А більше смутити!

Люциперові,

Славному князю,

Треба ся поклонити!


Тут баба демона палицею по руках ударить.


Баба

Грай же, біш драв твою мать, бо я тобі плачу,

А я з дідом хороше оттут поскачу.

Один тому час, заживаймо ш світа,

Коли нам хоч в штарости шлужат літа.


Дід

Іскрутилаша ти, бабо, грача жневажаєш!

Тат чоловік дивній, чому не уважаєш?

Він граєт та і шпиваєт хороше, як бачу.

Не противша, музико, я жаплатити рачу.

Ото баба ся впила, перебач, прошу тебе,

Не бойша, ми заплатим тобі, штавлю шебе.


Демон

Не фрасуйся, твоя баба, як погач в хліві.

Я її в пеклі для тебе поштавлю наліві.


Дід

А где ш тепла я, як старий, люблю,

Бо зима як прийдет і шам шебе шгублю.

Та і баба моя такше любит тепло,

А где ш тоє у ваш, повідаєш, пекло?


Демон

Іще, діду, п’ятсот миль за морем великим.

А до него усе треба іти полем диким.


Дід

Хоч би там іж раж побувати, як ша там поводит.

А горілку та пиво пити там ша ци годит?


Демон

Там пиво, як смола, і сірки достаток,

Обфитій край в нас, полно пак і всего подостаток,


Дід

Провадь же нас з бабою до швоєго пекла,

Коли не бороните заживати тепла.


Демон

А тра ш, діду з бабою! А горілки пити

Перестань, юж в пеклі будеш з нами жити.


Тут пожене до пекла дітко.
















ІНТЕРМЕДІЇ
ДО ДРАМИ МИТРОФАНА ДОВГАЛЕВСЬКОГО «КОМИЧЕСЬКОЄ ДІЙСТВІЄ»


ІНТЕРМЕДІЯ ТРЕТЯ


Виходить козак з піснею, до которого виходить лях на влови.

Козак схорониться, потім виходить к тому ж ляху підданий з поклоном.



Козак

Мати моя старенькая, чи ти мені раденькая,

Моїй молодості,

Моїй молодості?

Був у турка під руками, а в татарів з кайданами

У самій жалості,

У самій жалості.

Дадже правда — тепера нема добра всюди,

Дармо працюєм, виставляєм груди.

Бог виручив мя оттуди, а тепер місця не найду,

Вдома не сидіти.

Ліси, поля спустошені, луги, сіна покошені,

Порозпускав діти,

Порозпускав діти.

Тілько ж правда, що треба взирати на бога,

То і всім єсть в добичі простая дорога.

Піду знову на Січ-мати, піду долі вниз шукати.

Козацькая доле.

Козацькая доле!

Ачей буду потугою, а в москаля заслугою,

Мати ж моя, оле,

Мати ж моя, оле!

Спитаю, чи не буде, хоч на низу добра,

Чи не трапиться де піймати лиса або бобра.

Буду турків воювати, мечем слави добувати,

Буду воювати,

Буду воювати!

Кармазини з луданами, шати драти з сутанами.

Зовсім буду брати,

З очей не спускати,

З очей не спускати!

Егей, коли б вп’ять, як була, козацькая слава,

Щоб розпустилась всюди, як пір’ями пава!

І щоб зацвіла знову, як рожа уліті,

Як бог позволить побрать турецькії діти,

Або ляхів на той час трапиться піймати

І сим києм козацьким по ребесах дати.


Лях

Padła, padła, padła! Tu padła! Kuś, kuś! Hałapiur!

Teraz że mam czas k memu polowaniu.

Y prżepiułek wraz pstrych ku łapaniu.

Choć ia pstrego mam iastremba chciwa,

Do prżepiułeczek nie barzo leniwa,

Iednak że żądam od poddaństwa swego,

Gdyby przynieśli iastremba drugiego,

Ktoren by mógł złapać drugo albo trzecie,

Albo y więcey, choć do dwach set przedzcie.

[Впала, впала, впала! Тут упала! Кусь, кусь! Га-ля-ля!,

Тепер же маю час, щоб пополювати

І враз наловити рябих перепілок.

Хоча я маю сірого жадібного яструба,

До перепілок не дуже лінивого,

Однак я жадаю від своїх підданих,

Щоб принесли другого яструба,

Який би зміг зловити удвоє, втроє,

Або й більше, хоч би й до двохсот ]



Литвин

Глядзіце ж, як будзеце перед паном гавариць,

Я вас старосцю своєю магу научиць.


Всі

Харошо гуториш, бацюхно стренькій!

Харошо, харошо гето, лебедзік бєленькій!


1-й литвин

Слухайце ж всі, братіє, як буду навчаць,

А ви, панове, звольце мої слова внімаць!


2-й литвин

Оттак буду гавариць: «На здоров’є тобє, пане!»


3-й литвин

Нехай і панеї стане, і всім дзієткам вашим!

Нехай станієсе гето тут приходом нашим!


Лях

Cuź to, chłopowie, teraz wy mnie mówicie?

A pańskiego gniewu iuż nie wicie?

[Що ж це ви, хлопи, тепер мені говорите?

А панського гніву вже не знаєте?]


Литвин

Неть, мосьпаніє, ми к тобіє з поклоном пришлі

І саколю маць до твоієй милосці принеслі.


Лях

Iakieź to mnie pokłony już teraz bywaią,

Kiedy dris mi chłopowie w oczy narźekała!

Wez tyło, chłopcze postronki drotowe!

[Які ж то мені тепер уже подарунки бувають,

Коли нині хлопи мені в очі дорікають!

Візьми лиш, хлопче, дротяні посторонки!]


Chłopiec

Iuz gotowe!

[Хлопець

Вже готова!]


Лях

Wez no, chłopcze, tyło sam woyta, iak starźego,

Biy, tłucz, wal, pał, biy dobrze! Tamże y drugiego!

Guż to za dziwo do mnie y iaka prżyczyna,

Chłopa zabić, ubić, iak skurwego syna!

[Візьми-но лиш, хлопче, сам війта, як старшого,

Бий, товчи, вали, пали, бий добре! Там же й другого!

Щo ж то за диво мені і яка вина

Хлопа забити, убити, як скурвого сина!]


Литвин

Ну ж, мосьпане, і меніе еще прохварасці,

А прохварасцівши та й додому пусці.


Лях

Dobrze! Ydz, chłopcze, dayże dobrze y temu,

Sto kijów odmierz tak y drugiemu!

Y day go bogu, iaka to chłopska odwaga!

Znać, że to moskal abo kozak iemu dopomaga,

la poddanych wyrombam karki wszystkim do

pniaka!

[Добре! Іди, хлопче, дай же добре, і тому,

Сто київ одміряй так, як і другому,

І пошли його до бога! Яка то хлопська одвага!

Знати, що це москаль або козак йому допомагає.

Я підданим усім повідрубую шиї впень!

З України [вижену] дурня-козака]


Ot tyło szlachtę swoie na głowe podudźe, —

Po naszych tu granicach nie mieszkała ludźie, —

Lec/nie tylko w granicach, także y na Ukrajnie,

Niechże po wszystkich stronach polska sława słynie!

Y to moie poddaństwo w Kijowie bywało,

Gdzie był gubernatorem szlachce zaleciało?

A do Hłuchowa miasta, które wsi należą,

Y to ich mości Guwnowie do siebie odbierźą.

To wszystko mieczem, ogniem zwoiować maźeml,

A Leszczyńskiego króla znowu odbierźemi!

A wnet zaciągnemi tu mężnego Hektora,

Y na pomoc przyszłe nam od swego też dwora

Kroi francuzki że tysiąc drugie — trźece,

My się zbierzemy wkoło do sto tysiąc przedzcle,

Będziemy też woiować do samiey Poltawy,

Aby odebrać pierwszy honor naszey sławy.

Mospanie Zdupypadsky, panowie Guwnowie,

Schodcie się do porady, bierzcie arme swoię!

[От тільки шляхту свою підійму, —

По наших тут кордонах не мешкають люди, —

Але не тільки в межах, а також і на Україні, —

Нехай же по всіх краях польська слава лине!

І мої ті піддані в Києві бувалу.

Де був губернатором — шляхті служив:

А які села до міста Глухова належать,

То їхмості Гувнове собі одберуть.

Це все мечем, вогнем можемо звоювати,

А короля Лещинського знову оберемо!

І одразу ж притягнемо сюди мужнього Гектора.

І на допомогу пришле нам також від свого двору

Король французький тисяч дві-три,

Отож зберемо, либонь, тисяч із сто.

Будемо також воювати до самої Полтави,

Щоб повернути колишню честь нашої слави.

Мосьпане Здупипадський, панове Гувнове,

Сходьтеся на раду, беріть свою зброю!]


2-й лях

Kłaniam iegomosci panu Sraczkowskiemu,

Ia, sługa nayniźszy komputu całemu.

[Кланяюсь йогомості пану Срачковському,

Я, слуга найнижчий, всьому товариству]


1-й лях

Co będziemy czynie? Już wielka gromada,

Tylkoź by nie byłab z waspanstwa zrada.

[Що будемо чинити? Вже велика громада,

Тільки ж щоб не було од вас, панове, зради]

Gdy kozacy będą napadać surowo,

Stoycie, nie buycie się, kładcie głowo z głowo!

Nie buy się, wac, gdyby kozacy przyszli,

My by tu ich kanczukiem w lasy wprowadzili!

[Коли козаки будуть сильно нападати,

Стійте, не бійтесь, кладіть голову коло голови!

Не бійтеся, панове, коли б сюди козаки прийшли,

Ми б їх тут канчуком в ліси загнали!]



Козак

А доки ж ви, бестелюги, будете звегати?

Чи то ми вас не зможем киями прогнати?

Земку! О, земку! Швидко давай порятунку!

Ось тут добичі візьмем не одну вже сумку!

Тут-то від злота ляхи да від срібла сіяють!


Москаль

Што они тебя, госпадин пан-казак, неругают ли?


Козак

Де ж пак не лають? От так лають, що аж лихо!


Москаль

Добро ти, казак! Вось ми уберем их тихо!


Поляк

Numy też, bracia, chwytać do swego oręża,

Aby nie utracie żadnego żołnierza!

[Нумо теж, браття, братися до своєї зброї,

Щоб не втратити жодного жовніра!]


Москаль

Казак, приймайся! Не бойся! Бери c плечей двоих,

А я тотчас уберу далгополых от тих!

А што здесь о рубежах они споминали,

Будто ляшонки Украйну в облястях держали,

Добро! Вот покажем рубежи кнутами на спине!


Козак

І добре, земочку, щоб другий пам’ятав,

Да й дідчой своей дитині заказав!










ІНТЕРМЕДІЇ
ДО ДРАМИ МИТРОФАНА ДОВГАЛЕВСЬКОГО «ВЛАСТОТВОРНИЙ ОБРАЗ»



ІНТЕРЛЮДІЯ ТРЕТЯ


Виїздить мужик на торг із сином і, оставивши сина, пойдет торговати; потом до сина підійдуть три яриги і обкрадуть сина, і скоро прийдет батько до сина, будет зіло скорбіти; потом іний ярига прийдет, продаючи шляпу, і за той торг поб’ються.



Батько

Не заїздім далеко, стіньмо ік дорозі,

Та я пойду на місто, а ти сядь на возії


Син

Добре, татку, будемо на возі сидіти,

Тулко не забудь к святим дещо покупити.


Батько

А я того найбарзе, що сама казала,

Вона і благовісного яйця споминала,

Сіди ж, синку, да й гледи: от на возі міхи!


Син

Казала іще мати, щоб продав оріхи.


Батько

Чи не казала ще чого на місті купити?


Син

K святому воскресенію чи не купиш свити?


Батько

Ото еще казала шахрану на паску.


Син

То, то, татку, купи і запаску.


Батько

Добре, синочку, куплю. Ось візьму свитище.


Син

Уже ж заразом купи Солосі і днище,

Гребінь і веретено, і люльку для Яця,

Черцю, курки, галуну покрасити яйця.

А мені на чоботи, кармазину, тату,

Горщок, макутру, мяло і солі у хату.


Батько

Ну, вже ж пойду на місто, щоб нам не баритись.


Син

Та вже тебе я знаю, що ти рад напитись!


Батько

Не буйсь, синок, не теє веремя тепера.


Син

Та я знаю, що теє буде, як і вчера!

І оттакий п’яний був, що в роті ні зуба,

Що як вдарив по мармузі, так ще болить губа,


Батько

От я сього, Пилипку, нічого не знаю,

Що я чиню п’яний — чи б’ю, чи полаю.

Ну, не бійся, дитятко, не буду вже пити,

Коли б тілько додому дещо покупити.


Ярига

Ек, ана, брат! Какие очень срядни рагі!

Аврюха, сматри з-заду! Вот в мієху перагі!

А ми вот вжо начніом чупруна вбірати,

Ну, брат, Кирпичов, с вала рагі-та снематі!

Е-ех, срадніє рагі, і нам би здалися!

Ну-ста, брат, Авруха, за вала берися,

Да вот, брат, оба рагі с вала поздемаєм,

А снявши да поеесіом, в карман пахаваєм.


Син

Що ви таке робите? Не руште бичати,

Бо он батько на місті, я буду кричати!


Ярига

Не ври много, хахол! Рожу растаскаю,

І з галави валаса всіє те позриваю!

Прийми єво харашо, б...о сина,

Штоб он вієдал, с...ой син, каков я детина!


Син

Я, мосьпанство, пентачка не жалую дати,

Тілько, будьте ласкаві, не руште бичати!


Ярига

Да вот ми сами денег имеєм давольно!

Снеми-та рагі с вала! Ужо болтать полно!


Батько

А що синок, сидиш ти? Чи не змерз у ноги?


Син

І от за малим з вола не пропали роги!


Батько

Що такеє, синочку? З нашого бичати?


Син

Ед, не що зіомочки хотіли знімати!


Батько

Се ж ти, бачу, калачів не встеріг на возі!

Я-то казав, щоб самуй повезти, небозі!

Я сподівавсь на єго, негідного сина,

Аж-но воно придбало, чортова дитина!

Як би взяв, щоб не влучив, куди утікати,

То б воно наметало, як то догледати

Отцівського доброго! А йому все сміхи,

А того не зна, блазня, що із воза міхи

Пропали! Та вже сидить, дідча, собі тихо!

Якби різнув по мурзі, щоб напало лихо!

Ачей би вже тетюха його потрусила,

То б, дідча дитина, так вдруге не чинила!

Батько бідний товчеться всюди головою,

А єго воза глядіть покинув з бідою,

Так вун того нічичирк, щоб чого доглянув;

Лиш я куди вичакнув, то він к чорту грянув!

То б я кам ся де подів, а воно ні дбає,

Щоб худубки доглянув, того ні гадає!

Нехай же! Хотів купить ік святім шапчину.

Ходи ж тепер без шапки, нетецький сину!


Ярига

Ека шлика, очень срядна, ізволь покупати,

Веть такой на базаріе не мошна сискати!


Мужик

О, с...а синска з блазням, щасливе якоє!

Ні гадав купить шличку, а тут, як на тоє,

Чорт принюс із товаром сюда к мині свата!

Що ж мусить батько стилій? От сердиться в ката!

А що дам, пане капраній, за сюю шапчину?

Коли б не дорожився, то б я купив сину.


Ярига

Да нет, сват, не дарага, только што полтина.


Мужик

Ну лиш, не калантир, озьми пов-алтина.


Ярига

Да нет! Што ти вріош, невіежа? Да веть ето шляпа!


Мужик

І же б то ми купили, тулко-но почата!


Ярига

Как жя, чупрун, не купиш ти етоєй шляпи?


Мужик

І піди, пестелюго, не видали шкапи!


Ярига

Да што ти, безтолковой, меня здесь ругаєш?

Как пападу за хихол, так ти меня взнаєш?


Мужик

Ось я ж тебе наперед хлудиною гречі.

Як писаночку, спишу помаленьку плечі!


Ярига

Как, чупрун, мне тронеш — глаза растаскаю

І валаса з галавы всіє повириваю!


Мужик

На, коли хоч, з деньгою алтин за шапчину,

А придатку до копи — колякою в спину!
















ІНТЕРЛЮДІЯ ЧЕТВЕРТА


Виходять пиворізи, — первіє єдин, а потім другий, которії і малярство уміють; к ним вийдет мужик, і єго отмалюють пиворізи, за котороє малярство приведет на них війта і ктитора і проженуть пиворізов.



1-й пиворіз

Где б то, вашеці, проше, місце проіскати?

Живши без кондиції — потяжко на шати,

А і єще б думалось набрати тузинку,

Бо вельце докучають студенти узимку.

А приодягшись мало, пойшол би в Березну,

Но для совіта гряду ко другу любезну,

Іже в Претиськой школі криласа правитель

Лівого, горілиці і бражки любитель.

Паче бо в Коропі-граді користі бувають,

І соборнії наші тамо учащають.

Всім той камень прибіжище заяцем і мати,

Где братія живот свой жаждеть скончевати.

Камо і аз шествую, алчний, жаждний пити,

Да живот мой в граді том могу кончити.

В нем же ми от дітських літ криличествовали

І по шагу із диму рокового брали.

І там нас братія соборнійша знаєть,

Только туди появлюсь, то вся прибігаєть.

Под нашу милость, даби кліру сопрчтити

І собор між братію добре утвердити.

Не только ж ми умієм кліром управляти,

Но можем іще куншти разніє писати.


2-й пиворіз

Хто зді таков, хваляся, себе величаше?

Аще прийдеть кто к нему — нічого не даше.

А ми, було, як когдась на місці бували,

То до мене всі странні в школу прихождали.

Ми-бо, бувало, всього подостатку маєм,

І хто прийдеть к нам в школу — любезно вгощаєм.

Веліє бяше число у нас горілиці —

Полни чванці текущі з подтрубной криниці.

І всего, слава богу, бяше подостатку:

Що у людей, то і в нас всякого статку.

Да і тепер багаті — маєм воли і телиці,

Іже купно мандрують по стіні к трубниці.


1-й пиворіз

Не хвалітесь, бо і ми блощичного роду

Маємо недостатку, і всякого плоду

Довольствуєм же зіло, что хліба ні куса,

Все, ходячи по школі, справляєм труса!

Потрясши кучерями, да спати лягаєм,

А уставши раненько, бражку попиваєм.

Може, вашець, ремество вмієте робити?

Бо і я умію, то б вкупі стали б собі жити.


2-й пиворіз

Скажіть, вашеці, проше, откуда грядеши?

Да і аз із тобою тамо же ідеши?


1-й пиворіз

Грядемо, мосьці пане, з Середньої Буди.


2-й пиворіз

І ми тільки що прийшли. Було нас усюди!

Где ж наміриваєте нині шествовати?


1-й пиворіз

Ходім до Березної, де і дяковати

Будем, бо вже давно к мені присилали

Всі титарі до мене, і більш поступали

Роковщини. Та боюсь, бо построїв штуки,

Так щоб не попастися прото[по]пі в руки.


2-й пиворіз

Скажіте, пане Власе, що то там такоє?


1-й пиворіз

Сто барбар занесли, так диво самоє!


2-й пиворіз

Перестаньмо си сього, нумо маліоватись!

Як пойдем до Коропа, добре заліцатись

Будем. Наперед мене звольте вмаліовати,

А потом ми вашеці будем рисовати.


Мужик

Скажіть, панове дяки, мудрії ви люде,

Чи Кавель Кавеля вбив? Кому брехня буде?

Чи мені б то із кумом, чи моєму свату?

Все не дасть просвітку, дай же єго кату!


1-й пиворіз

Не бойся, онагрику, кума побідиши,

Аще на горілицу шага положиши.


Мужик

Ми тобі, пане-дяче, і всього потроху

Дамо — крупів і солі, пшона і гороху.


1-й пиворіз

О, курва ма, онагра, із його крупами!

Або то ми без крупів не звоним зубами?


Мужик

Так же ми вам і шажок викинем до ката!


1-й пиворіз

Гряди в школу для толку, там до номіната,

А ми своє, пане Влас! О чом була мова?


2-й пиворіз

Добре, вашець, проше і фарба готова.


Мужик

Ану, і мені, компердь-пердь, умалюйте, дяче,

Бо що прийду додому, то моя і плаче

Дохна, що не купили гостинця із міста —

Серег або перстеня і низки намиста.


1-й пиворіз

Добре, вашець, говориш, ми служить охочі,

Обмалюєм усього, тілько заплющ очі.


2-й пиворіз

Оттак ти того, брате, дури знишка, скота,

Тілько ж дурно учинив — не заліпив рота.

Як пійде до громади да війту іскаже,

То й нам киями ктитор пекарню помаже!


2-й мужик

Що се тобі, Артюше, сталося такеє?

Ще ж ми вперше ізроду видимо отсеє,

Що так от легкодуха терпітимуть люде!

Едже як не виб’ємо, то із нас сміх буде!

Гляди лиш, Тарасе, да стань од порога,

То ми легкобитові припиляєм рога!

І йон, сучий син, подняв сміх з нашого брата!

Коли б що добре-таки, а то шарапата!


1-й пиворіз

Забивають нищету нашу і печаль нашу! Обійдоша мя пси мнозі! Жезл твой і палиця твоя та мя утішиста! О бозі моєм прелізу стіну! Сонм лукавих обдержаша мя!















ІНТЕРЛЮДІЇ ДО ДРАМИ ГЕОРГІЯ КОНИСЬКОГО «ВОСКРЕСЕНІЄ МЕРТВИХ»



ПЕРША ІНТЕРЛЮДІЯ



Мужик

(хвалиться)

То-то кауть, альбо бак балагурять люде,

Що будь-то мудрагелі вгадають, що буде,

Аж і вгадали завтра. Хто то можеть знати,

Що нам єго святая грішним має дати?

Хоть пак вони по оних мудрощей доходять,

Да ба, да не дойдуть, коли нивки зродять.

Куди пак їм знать тое, кажу паки сміло,

Бо то не їх, но наше господарське діло.

Ми-то люде пахарні, усе время знаєм,

Коли яке насіння в полі засіваєм.

Дай бе й довіку, як у мене зродило,

Коли б то без пакості в цілості доспіло.

Сподівався б себе і других погодовать,

Якби все тоє в гумно із оного зобрать,

Бо ми за його ласку і святую волю

Оремо і сіємо на всякого долю:

Щоб невимовно перш, чим світять, отмінити

Да і чим курать в оній в крамарів купити;

Треба і роковщину, що школу зучає,

Да і тому, що тим в оній онеє зриває;

Ще ж і тому, що мирка, що-небудь уткнути,

Да і того, що пакає, сим-тим не одбути;

Думай і на прованти тільки ж з того дбати,

І себе б то і саму з дітьми харчовати,

Аби б ми тільки годні були і його хвалили.


Синок

І сюда, сюда, сюда! Ось, ось! Уловили!


Мужик

Що там такеє?


Синок

Але побачиш онеє!

Убравшись в наше, раком сиділо отсеє!


Мужик

А що там за прочвара? Ох, моя годино!

Се ж ти вбралась у наше, старая шкапино!

От тепер бак, кауть, думка думку пошибає,

А із журби тяжкой пердь пердя наганяє!

А як ви єй в онім, і що там робила?


Синок

Але що там робила? Сидячи крутила.


Мужик

Крутила? Се ж ти як би на льоду мене посадила.

Пошла наша кривава, пошла як у воду!

Орав, сіяв, волочив, терпів і нагоду,

Уже ж ізійшло було і зазеленіло

Так гречи, що і очам дивитися мило!

І що ж з нею чинить, сам себі не поражу,

Без мого гріха к війту єї попроважу.


Війт мужику встріч попався.


Мужик

А я до тебе.


Війт

А що там за справа такая?


Мужик

На кого думали, то й пойманна сяя.


Війт

Где?


Мужик

Где? На оних.


Війт

Чи не коло нив ходила?


Мужик

То-бо й то! Угледів муй, як там щось крутила.


Війт

Осе ж і ми укрутим юй цурку в оную,

Як ось наллєм палічча у пані старую.


Мужик

Шкода рук поганить і себі чинить наруги,

Отдаймо єї яризі, що бієт і обдираєт котюги.


Ярига

Нєт ли какой работи?


Мужик

Ось тобі робота,

Коли твоя до сього призволить охота.


Ярига

Да што здєсь дєлать?


Мужик

Як сам здоров взнаєш.

Однак ти котюги бієш і тих обдираєш, —

Іздери з коверзниці сей старої шкуру,

А за працю, що на юй, возьмеш і на хуру,

А от громади будеть якаясь заплата.


Ярига

Да нада перве в допрос взять, в чом виновата.


Мужик

В тум, що єї у житах сидячу застали.

Ми самі, углядівши, там єї поймали.


Ярига

Ін добро! Сказивай здесь, какая в те сила,

Знать те вражеская там по полям носила?

Какое твоє дело? Признавай мне в рожу,

А буди нет, вот этим всю попору кожу.


Баба

Батечку, голубчику, зімочку мій любий,

Не вір сим напрасникам і плюнь їм у зуби!

Я лихого не знаю чинить і не знала,

Тілько потребних зільок по полю шукала.


Ярига

Нєт они сказивають в житах тіє застали.


Баба

Плюнь ти їм в очі! Они тобі нащекали!

Где жита ростуть, нема ж там зілля другого.


Мужик

Е, дак ти каєш плювать та й говориш много!

Возьми лиш си, сватко, в свої руки гречі!


Ярига

Хорошо, сват, возьми-тка ти єї на плечі!


Тут баба мужикам (очі?) засипаєт, чтоб заніміли. .


Ярига

Ну, чево стоиш? Сматри, оба постолпіли!


Баба

Так їм треба! За свою брехню поніміли!


Ярига

Баба!


Баба

Чую, голубчику!


Ярига

А это што и кака здесь причина?

Да што это на ногах? Откуда платина?


Баба

Муй батечку, платочок я-то уронила.


Ярига

А это што за земля? Знать в те каверска сила!

Тотчас отходи!


Баба

Вчиню, будуть говорити,

Тулько мене невинну не подавай бити.


Ярига

Да как ти врешь? Невинна! Вить самое дело!


Мужики

Едь сам уклепав єси, єї зобличило!

Чого ж больш калантириш? Едь знать з самой речі!


Ярига

Веть я давно говору, што бери на плечі,

Да сматри, каку за труд дасте мне заплату?


Мужик

Яку дамо? З уздром, з потрухом возьмеш єї к кату!


Ярига

Держи крепко!


Мужик

Се, бачу, звалив, як колоду!

Е, сват, так ти і мене б’єш! Ну єї у воду,

Чи то пак у кручу.














ТРЕТЯ ІНТЕРЛЮДІЯ



Циган

(голодний жалується, що їсти хоче)

Ох, їсти, їсти хочу, панове, ратуйте.

Хотя салом смажнії губи пошмаруйте!

Ох, запали, запали мої животини,

А чим би їх покрепить — нема солонини!

Егей, якая в світі дорожнеча стала,

Що не випросиш нігде і кусочка сала!

Бачиться, якби покушав тоєї звірини,

Оздоровів би зовсім тієї ж години.

Немов би то летить, летить, як з неба, полтина,

Доразу б оживила душу циганина.

Ох, їсти, пробі, їсти! Без мал не звалюся,

Бо хляв так, що ледве на ногах держуся.

А іще як на теє і циганка хвора,

А мордатого в місті нема Білозора,

Щоб мене чим полічив. Я б не став за заплату,

Іще б його заліцив, і самому кату.

Так-то об том лікарі з речі мні припало,

Не влічив би він мене, хіба б тілько сало.

Да нігде його взяти, нікто з своєй ласки

Недужому ні сальця не дасть, ні ковбаски!

Біда без жінки! Коли б сама якомога

Зволочилась із шатра циганка небога,

Уже б вона чим-небудь мене поратовала,

Виворожила б гдесь мні хоть кусочок сала.


Циганка приходить.



Циганка

Бідна головко, що мні з тобою чинити?

Покинув мене хвору, і шатер, і діти,

І без сіна і вівса оставив кобилу,

І вже боки запали, тілько що стоїть насилу.

О маре мой, маре! Чи боїшся ти бога?

Ти тут їси, пієш, я мру з голоду, небога.


Циган

Надав тебе дідько! Я сам хожу насилу.

Чи тебе, чи дітей, чи порать кобилу?!

Коли б ти добра була і о собі дбала,

Достала б вівса шкапі і для мене сала.


Циганка

Ой, лас ти, лас на сало, а я на ковбаси,

І наші циганчата на те лихо ласі!

Та де їх взяти? Ходи тілько до шатра, —

Я для тебе достала два хрящі з осятра.

Наварю тобі борщу, іспеку комаря,

Накормлю тебе, мого милого сподаря.


Циган

Пропадай ти, циганко, із стравою такою!

Пойди преч з очей моїх, не стій предо мною!


Циганка

Як собі хоч! Дак я тебе і покину!


Циган

Ге-ге! Нехай на твоє тут я лихо згину!


Циганка

Не гинь, не гинь! Не кидай з дітьми! Положися спатиі

Я вчиню, що сон тебе буде годовати.


Циган

Іди ж і поворожи! Немов би так стало,

Щоби приснилися мні ковбаси і сало.


Тут циган ложиться спать, а сон його манить салом; потім, схватившись, говорить циган.


А се що? Чи було так, чи так ся здавало,

Що бачиться тут хтось приносив ковбаси і сало,

Годовав мене тута і сіткою накрив?

Да чомусь я голоден і чомусь не спотів?

Ану, лишень ти, іще як перше гулило!


Циганка

Встань, лиха з’їси хіба, собачеє мило,

То-то борщ ситий, то-то страва люба,

Возьми лиш да покушай, аж злипається губа!


Циган

Се ж твій борщ походив на ракову юшку!


Циганка

То-то кидала для смаку снітку і петрушку!

Їж тілько та ляж, я посмарую кості.


Циган

Гляди ж, собача личина, щоб лихого не зробила з злості!


Циганка

Не буйсь, муй лебедю білий!


Циган

Пошмаруй же, як знаєш, ачей іспотію.


Циганка

Засни тілько, я тебе кожухом укрию.

(Тут, зв’язавши сіткою ноги, б’є цигана і говорить.)

Оттак тобі, лежню, коли не хочеш робити!

Працюй, коли бажаєш смачно їсти-пити!


Циган

Ой, рятуйте, панове! В лихо я попався!

Оттак повіряй жінці, як я ошукався!


Циганка

Ха-ха-ха! Як я тебе убрала, старого!

Лежи, лежню, я собі знайду молодого!


Циган

Постій тілько, не втікай! Так ти, моя мила,

Такими хорошими ліками влічила!

Полічу ж і я тебе! Однак, кажеш, хвора!

Коли я не мил, пойдеш хоч за Білозора!

Як його взяв хабло і повів в очерет,

Нехай вперед і тебе той самий забереть,

Начхаве! На прекуренди, на хлявдере дати,

Деласа фун туй маса, гайда з хати!


Циган прогонить циганку, і так кінчать.










ВОСКРЕСЕНСЬКІЄ СТИХИ


Жоврид

Чи ще тобі, Онопрію, сей піст не докучив?


Онопрій

Жовриде, Жовриде, не те ти блягузниш, та вже мене замучив!

Та вже і кваша в печінки в’їлась.

А що хрін та редька наскрізь просмерділась.

Біда, як сей піст проволочеться,

То не один із посту, як гора, зодметься.


Жоврид

Та вже кваші не гудь, бо то ґречна потрава,

Як походить коло неї жінка хупава.


Онопрій

А вже ж моя Педоря, як той канцір, купавенько ходить,

Як навкрутить, то цілу ніч сходить;

То гляди частенько течуть з печі потоки —

Через припічок просто до помийниці ріштоки;

А ще останеться на черені — ківшем ізбирає,

Набуривши повен горщик, тоді в піч вставляє.

То вже того гинтяку на ніч як ухватиш,

То опівночі, пробачте, штанів не одхватиш.


Жоврид

А вже ж то я свою хвалю старую Домаху, —

Увесь піст варила ґречну соломаху,

Що як наїмось всмак з березовим соком,

То хто черевом повзе, а інший і боком.

А вже вночі, то знай — пердь пердя поганяє:

Вона б то, бач, і ситна, лиш живіт надуває.


Онопрій

А ще що оце отець поставив у своїй парафії!

То сякі, то такі видирає хурії:

Загадує по тижням до церкви ходити,

Та ще рано і вечір поклони бити,

А щоб старі і малі дощенцю говіли,

От п’ятниці до суботи нічого не їли.

А щоб люльки потягти, табаки понюхать — того не дай боже,

Та вже то він видумає, чого і не гоже.


Жоврид

От — пером йому земля — яку нас був покійний Лук’яний,

Він було в гурті сповідає, хоть хто прийде і п’яний.

А що було на сі витребеньки не смяває,

Хоть хто люльки потягне — то він причащає.


Онопрій

А вже в сього не вгобзнеш, сей дуже кмітує,

Хоть би трохи лизнув люльки — то духом почує.


Жоврид

Та вже-таки не харапудьмось, бо як живі будем,

То ми сії витребеньки усі перебудем.

От лиш молім бога і його святу ласку,

Щоб нам діждать того різдва, що роблять паску.


Онопрій

Та вже більше ждали, менше пождім. Як тільки сумирне,

Ось не вглядим, відкіль нам весела вість вирне.

Тут прибігає Онопріїв син з ізвістієм, що бачив воскресенье.


Онопрій

А що там, сину Педю?


Педь

Але що? От я вас давно шукаю

І щось вам новеньке сказати маю.


Онопрій

Раді слухать.


Педь

Сьогодні, сказать якби на вечірнім опрузі,

Пасу я овечата на шелявському лузі,

Аж чвалає дорогою якаясь прочвара;

Їх було наперед тільки одна пара —

Одному ріг збитий, другий похилився,

Вся мармуза похряпана, пасокою вмився,

Хвіст при ріпиці відірваний, на ноги хромає,

Посупившись жалібненько, мов бугай, рикає:

Другеє, ізгорбившись, і голе, і босе

Услід за ним шкандибає, хоть простоволосе.

Та якісь письма вони з собою носили,

Бо далеко впреч сколесили.

Потягли на низ в Херсонщину слободи глядіти,

Бо вже їм в сих краях місця не нагріти.

Я ж їх, стоячи далеко, проводив очима,

А я не знаю, що в мене човпется за плечима.

Коли зиркну назад — кіптюга-курелея вертиться,

Коли придивлюсь, аж то ангол тащиться,

А за ним іде услід рижими волами,

Тільки тягнуть ноги за ногами.

На возі сидить сам челядин ґречний,

Воли в його не попохужі та і віз валечний;

На йому чекмінь, як сніг, шапка-вигилярка,

У чертатім поясі, хустка в бока гарна;

В полив’яних чоботях, штани тузенкові,

Червоная застіжка і чоботи нові.

В руках його червоная короговця має;

Ковбасою стихенька воли поганяє,

Яйцями округ обсипався, ковбасами обіклався,

Мов як куди в бояри, то так він прибрався.

Аж ось слідом совді якась старуха.

Ну ж я її питати, прилягши до уха:

«Щоб се таке?» — тихенько спитався.

— «Та се Великдень у гості попхався».

Так я, почувши це та й вівці покинув,

Та до вас, щоб і ви се знали, аж стрімголов двинув.


Жоврид

То коли ж так, то ходімо, найдім свячене.


Онопрій

Та ще ось Фенна нехай скаже, чи є печене?


Педоря

Що ви тут загуторились? Зробіть добру ласку:

Ідіть лиш додому та вийміть з печі паску.


Онопрій

А ти сього і сама невгарна зробити?

Так собі умій виняти, як усадити.


Педоря

Та вже і кочергою, і заступом довбала,

Та нічого не вражу, дуже до череня пристала.

Ох, там же то була вдалася.

Що як сажала в піч, то на сажень тяглася!

А тепер мені неглюзне щось перейшло дорогу,

Що моя паска невгарна ні к людям, ні к богу.


Жоврид

Та вже ж, як розказуєш, бачу, Фенно небого,

То тут без копаниці не вдієш нічого.


Онопрій

От іще ти не пекла і поросяти.


Педоря

Та де ж то не пекла? Сором і людям казати,

То ж те заколола — саме гарне і кохане,

Там же то було придалось сите та рохманне.

Гречаними висівками з м’якинами була начинила

І, зложивши в яндолу, в піч установила.

Та собі на лихо в хижу отчахнула,

А як з печі утекло — того і не чула.

Ще ж такої шкоди наробило,

З юшкою і з борщем два горшки розбило.

Не ймучи ж я віри, усюди шукала,

Де ж воно ділось — і сліду не попала,

Як у воду впало!


Онопрій

Та се ж, бачу, як на таку, то ти і яєць не красила?


Педоря

Ох, де ж то не красила, Онопрію? Та то як упустила,

Так із киркою горщик розбила.


Онопрій

А щоб ти під царський вінец не підійшла, шевлюго проклята!

Се ж ти наробила, що «е знатимемо свята!


Педоря

Що ж ти мене катуєш? Що я тобі лихе зробила?

Коли б лиш тебе лиха година побила!


Жоврид

Чи ти скавезився? Людей не смішіте,

Як діждете того року, то лучче робіте!

Щоб ваша слава протхнулась, мов у морі камінь,

Щоб я, старий бовняку сьому слову амінь.





ІНТЕРМЕДІЇ

Інтермедія на три персони: баба, дід і чорт. — Вперше надруковано у вид: Перетц В. H. К истории польского и русского народного театра. Спб., 1909, XI — XII, с. 14 — 17.

Рукопис зберігається у ЛНБ ім. В. Стефаника (колекція А. Петрушевича, № 102). Інтермедія вміщена у рукописному збірнику, укладеному між 1670 — 1770 рр. (див.: Свєнціцький 1. Опис рукописів Народного дому з колекції А. С. Петрушевича. Львів, ч. II, 1911, с. 142).

Подається за вид.: Українські інтермедії XVII — XVIII ст. Вступна стаття і відповідальна редакція M. K. Гудзія. Підготовка тексту Л. Є. Махновця (Пам’ятки давньої української літератури). К., 1960, с. 93 — 96.

Інтермедії до драм Митрофана Довгалевського «Комичеськоє дійствіє» і «Властотворний образ». — Вперше повністю надруковано в журн. «Киевская старина», 1897, т. VIII, с. 91 — 96 (приложения); т. IX, с. 97 — 112, с. 113 — 117, із рукописного збірника першої половини XVIII ст., де вміщені поетика М. Довгалевського і обидві драми (див. примітку до драми «Комичеськоє дійствіє»).

Третя інтермедія до драми М. Довгалевського «Комичеськоє дійствіє» і третя та четверта інтермедії до драми «Властотворний образ» подаються за вид.: Українські інтермедії XVII — XVIII ст., с. 108 — 122, 129 — 137.


Інтерлюдії до драми Георгія Кониського «Воскресеніє мертвих». — Вперше надруковано за рукописом XVIII ст. у вид.: Петров Н. Драматические произведения Георгия Конисского. — У кн.: Древняя и новая Россия. Спб., 1878, т. III, с. 245 — 256.

Один список інтермедій зберігається в ЦНБ АН УРСР у Києві (ш. № 1. І74. Див.: Петров Н. И. Описание рукописних собраний, находящихся в г. Києве. М., 1904, вип. III., с. 677, № 664), другий — у Центральному державному архіві літератури і мистецтва у Москві (ф 1338, оп. І, № 200).

Перша і третя інтермедії до драми Георгія Кониського «Воскресеніє мертвих» подаються за вид.: Українські інтермедії XVII — XVIII ст., с. 164 — 170, 176 — 178.


Воскресенськіє стихи. — Вперше надруковано за копією П. Г. Житецького з рукопису початку XIX ст. у вид.: Перетц В. H. K истории польского и русского народного театра. XV — XX. Спб., 1912, с. 25 — 28.

Подається за вид.: Українські інтермедії XVII — XVIII ст., с. 202 — 206.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Праці Арістотеля справили величезний вплив на європейську культуру доби середньовіччя та Нового часу. Деякі з них були відомі освіченим людям Київської Русі. Його риторикою широко користувались українські письменники й проповідники кін. XVI — XVII ст. Без вивчення спадщини Арістотеля не обходиться жодний курс історії філософії.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.