Попередня     Головна     Наступна




СКАРГА ДИДАСКАЛА


В Глуховськую сотенную канцелярію слезно-ридающеє і покорноє моє доношеніє. Повнегда убо злокозненний і богоненависний враг і супостат наш, нарицаємий Тригубій, пришедшу на запад солнцу і бувшей глубокой нощі, нападе на дом божий — школу, тогда вся наша о Христі братія, кліриці, аки овци от волка роз’яренна, розсипашася. Єдин от них, іменем Парфентій, іже єсть великий богословець, умієт-бо псалтир і часословець, ятся бігу, глаголя зо слезами: «стопи моя направи по словесі твоєму, і да не обладаєт мною всякая каналія». Другий взлізе на превиспренняя своя, сиріч на горище, якоже сз. мученики Адріан і Наталія, єгда уходиша от мучителя Нерона. Третій влізе в пещ грубную, в ней же невредим пребисть, якоже тріє отроці Седрах, Мисах і Авденаго в пещі огненній. Аз же, видя таковоє храма божія розореній і школи посрамленіє, ревнуя поревновах і приях от пещі меч, іже єсть нарицаємий кочерга, і устремихся на него, богопротивного Тригубія, якоже Давид на Голіафа. Но он, треокаянний, не устрашися ничесоже і простре на мя сквернії і нечестивії свої руці, пріят мя за возлобіє, терзающе сімо і овамо, донежде утрудися, і прият от рук моїх меч, не токмо соділа на мні беззаконіє веліє, но і лядвія моя наполнишася поруганія, і поверже мя под сідалище стариць, сиріч под лаву і пошед вон, дивяся бившему. Утру же сущу, стекошася ко мні всі учениці мої, і видяще мя уничижена і кровію зіло обагрена, вельми сітоваша, і принесше алавастр мира, продающагося в корчемниці, мало мя тим ізцілиша, ядох-бо і пих, і укріпихся. Сего ради, о всемилостивійшая госпоже сотенная Глуховськая канцеляріє, ваше високоблагородіє! Із глубини душі взиваю, молюся і мил ся дію к вам, яко плоть моя ізмінися і кості моя сокрушишася, і аз аки сіно ізсох: оного богопротивного Тригубія покорнійше прошу предать в мої руці, да восприємяет он от мене воздаяніє по нечестивом ділом єго.


О сем просить усерднійший богомолець і раб божий Бреус, школи коропськой Покровськой дидаскалій.



СКАРГА ДИДАСКАЛА

Вперше надруковано у вид.: О. Л.[евицкий]. Слезно-рыдающее доношение малороссийского дидаскала. — «Киевская старина», 1891, т. XXXIV, с. 489 — 490 (Документа, известия и заметки). О. Левицький записав цю «скаргу» з уст народу влітку 1891 р. в Лубенському повіті на Полтавщині. Вона літературного походження, пародіює ділові документи, змальовуючи образ дяка-дидаскала (вчителя) XVIII ст.

У містечку Коропі на Чернігівщині у XVIII ст. при Покровській церкві працювала школа, у якій вчилися діти парафіян і водночас проживали клірики. «Скарга дидаскала» виникла у цій школі. Датувати її можна кінцем XVIII ст.

Подається за першодруком.






Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.