Головна


Слово про князів



АНОНІМ

"Слово про князів" — анонімна пам'ятка давньоукраїнської літератури XII ст., відома лише зі списків XV — XVII ст. Є й інші варіанти назви, пов'язані головним чином з героями "Слова..." — князями-мучениками Борисом і Глібом. У центрі уваги автора "Слова..." — зростаючі непорозуміння й міжусобиці між князями, пов'язані з цим негаразди на Русі. Використовуючи образи особливо шанованих у народі святих Бориса та Гліба, автор наставляє зверхників нації на служіння народу, вказує на їхнє високе призначення бути охоронцями цілісності держави й охоронцями краю, піднімає проблему співвідношення влади і свободи. Людська природа тлумачиться тут як морально-духовна субстанція.

ПОДАНО ЗА: ЛЮДИНА І ДОВКІЛЛЯ. Ч. 2 — С. 29 — 31 (ПЕР. С.БОНДАРЯ).


Енциклопедія Українознавства: «Слово о князьях», або «Слово похвальне на перенесення мощів св. Бориса і Гліба», проповідь невідомого чернігівського єп. кін. 12 в. (можливо 1175), як натяк на ворожнечу між чернігівським кн. Святославом Всеволодовичем і кн. новгород-сіверським Олегом Святославичем. На прикладах кн. Бориса і Гліба та миролюбного кн. чернігівського Давида Ігоревича проповідник доводить потребу мирного співжиття князів, щоб вони не накликали на Русь половців, а піклувалися про добро своєї країни. Талановита пам'ятка літератури 12 в., нагадує «Слово о полку Ігореві»; за своєю формою — типова урочиста промова-проповідь на честь святих.




Тиждень вісімнадцятий після Всіх Святих

СЛОВО ПРО СВЯТИХ



Учуйте князі, котрі противляться старішій братії й війну позводять і поганих на свою братію призивають, доки не викрив вас Бог на Страшнім Суді! Як святі Борис і Гліб зазнали від брата свого не тільки позбавлення влади, але й позбавлення життя? Ви ж слова жодного від брата стерпіти не можете і за малу кривду ворожнечу смертельну здіймаєте, поміч приймаєте од поганих на свою братію.

Колись ізраїльтяни, напад очікуючи халдейський на Єрусалим, послали до фараона в Єгипет поміч просити, щоби халдеї не полонили Єрусалим. А Бог послав пророка до ізраїльтян, говорячи: "Оскільки не сподівались на Бога, створившого вас, а надію всю на єгиптян поклали, халдеїв я відводжу від вас, проте єгиптяни полонять вас. На кого вповаєте — від тих загинути вам звелю" (Ієр. 37, 1), отак і було. Апостол Павло каже: "Браття, невже між собою віри не маєте й того, хто зміг би розсудити вас, що йдете перед невірними судитись?" (1 Кор. 6, 1 — 6). А євангеліст Іван глаголить: "Коли хтось каже, що Бога любить, а брата свого ненавидить, той неправдомовець" (1 Ів. 4, 2). І сам Господь рече: "З того спізнають усі, що мої ви учні, коли любов будете мати між собою" (Ів. 13, 35).

Пізнайте ж, князі, свою велич і свою честь. Князя діда маєте святого Володимира, що привів до Бога тисячі тисяч і тьму-темряву душ праведних. А яку братію маєте — сих великих чудотворців Бориса і Гліба. Цих наслідуйте, цих образ майте, у цих вчіться! А як сатана колись кине ворожість між братами, то спам'ятайте цих святих, як смерть облюбили вони ліпше прийняти, ніж ворожнечу тримати. І той, хто стерпить і мир хто розпочне, той з ним від Бога рівну мзду отримає.

Скажу ж вам притчу про те, що не в чужій землі було. Давид Святославович, син Святослава Ярославовича, святих Бориса і Гліба брат, той Давид ні з ким ворожнечі не мав. А як хто рать на нього здіймав, він покорою своєю рать припиняв. Княжив у Чернігові, у великім княжінні, тому що старшим був серед братії своєї. А як хто кривду чинив йому з братів, він же усе перебирав на себе. Коли хрест кому цілував, усе життя своє не відступав. Якщо хто не додержувався цілування, він однаково додержувавсь, нікого не скривдив і зла не створив. Брати ж його бачучи таким його, усі його слухали, наче батька, й корились йому, як володарю. У тиші великій було княжіння його. Коли ж зволив Бог взяти душу його од тіла, а хворів він не довго, відчув єпископ Феоктист, що вже князь приставитися хоче, звелів співати канон Хресту. Аж раптом розвівся верх терема і усі жахнулися. Злетів голуб білий і сів йому на грудях. І князь душу випустив, голуб же невидимим став, а храм сповнився благими пахощами. І несли князя в Спас святий пізно по вечірні. Прийшла зірка, стала над хрестом. А коли принесли його в церкву Бориса і Гліба, яку збудував він, перейшла зірка від Спасу і стала над церквою мучеників. Відспівав єпископ князя, а домовина ще недороблена була. Сказав єпископ: "Вже сонце сідає — завтра поховаємо його". Усі, хто сидів над князем, вийшли, а повернувшись повідали єпископові: "Сонце не сідає, а на однім місці стоїть". Здивувався ж єпископ і уславив Бога. А вже коли камінь зрівняли і князя у домовину поклали, — тоді сонце зайшло.

Зрозумійте ж, чада, як Бог виславляє своїх угодників і тих, хто ходить в повеліннях Його. Такі чудеса творив: янгол з'явився в образі голуба, благі пахощі від тіла, з'явилась зірка, що з неба прийшла й понад тілом стала, повелінням Володаря зайти сонце не насмілилось, допоки в домовину тіло святе не поклали були. Яку славу отримає на небесах!

Може скаже хто, що жони не мав? А він і дітей мав! Преподобний Микола Святоша — його син був — й інші два сини. Або ж рече хтось, що дому не мав, ось тому заповідь Господню виконати мав змогу? не раз чув я, що якісь невігласи говорили: "З жоною і з дітьми своїми спастись не можемо". Сей бо князь не один дом мав, а багато, князь був усієї землі Черніговської. Заповідь Володареву виконав у цім житті своїм, ні з ким ворожнечі не мав. Устидайтесь, зі своїми братами ворогуючі й з єдиновірцями своїми! Трусітесь, плачте перед Богом доки слави не згубили з-за єдиної лише своєї злопам'ятливості.

Тож не дай вам Господь, оце почувши, відпасти від слави отих страстотерпників, чий день убієння нині празнуємо, і чудеса яких перед очима вашими явлені. Цих уславимо і цих звеличимо, цих оспіваємо.

Прийди, Давиде, й скажи: "Радійте, праведні у Господі" (Пс. 64, 11). Співай Соломоне: "Праведники вічно живуть, і від Господа награда їх" (Пр. 1, 18). І ось бо й сам Господь прославляє сих святих, промовляючи: "Праведники засяють, як сонце, у славі Отця свого. Де буду Я, там вони будуть зі мною" (Мт. 13, 43). Де Христос з Отцем на престолі, там і сі святі у престола з архангелами безупинно співають пісню янгольську: "Святий Отець, Святий Син і Пресвятий Дух в єдиному Божестві в нескінченні віки!"




Див. також Переклад О. Сліпушко.






Головна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.