Головна



Слово ігумена Мойсея [до князя Рюрика Ростиславовича] про побудову стіни у Видубичах



МОЙСЕЙ ВИДУБИЦЬКИЙ


Мойсей Видубицький (кін. XII — поч. XIII ст.) — ігумен київського Михайлівського Видубицького монастиря, автор схвального "Слова..." до князя Рюрика Ростиславича. Твір написано з нагоди завершення будівництва стіни, що зміцнювала берег Дніпра під монастирською церквою. Тому його "Слово..." просякнуте високим пафосом творчим можливостям людини, її здатності приборкати сили природи. Окремою темою звучить думка про богослужіння, навіть — богоспівмірність людини.


ПОДАНО ЗА: ЛЮДИНА І ДОВКІЛЛЯ. Ч. 2. - С. 41-42 (ПЕР. С.БОНДАРЯ).





Дивне сьогодні побачили очі наші. Багато з тих, що жили перед нами, бажали б видіти, що ми бачимо, — а не бачили, і не чути не сподобились того, що Бог подарував нам княжінням твоїм! Бо не лише не відкинув ти незначність нашу, але й зі славою прийняв нас, поставив на широкий шлях рабів твоїх. А ми, смиренні, чим відплатимо тобі за благочинство твоє, що твориш і створив вже нам? І сам нічого не вимагаєш, а лиш зітхання і молитов за здоров'я й за спасіння твоє. Бог же милість віддасть за труди твої, і архістратиг Михаїл, якому єси послужив без лукавства, а за Христа державно милосердствуя і за усіх.

По звичаю благому і невігластва нашого писання прийми, наче дар словесний — на похвалу доброчесності, бо у скарбницю твого княжіння любов і хотіння вкладемо, як удовиця два мідяки, а в іншому на милість твою сподіваємось, словом торкнутися Господа наважуємось. Та не від скудоти нашого вбогого розуму, а зі справ твоїх приклад беремо, і з преподобним Мефодієм промовляємо. Нині збулись Божественні словеса його, що вніс він у свої писання, провіщаючи: "Мале небо — богомудрого душа, що завжди проголошує славу Божу справедливістю віри, і словами істинними, і справами добрими. Небеса — безсловесне єство по суті своїй, і сочювствено, самовладне, та тільки через світлість сонця, і зростання місяця, прикрасу — зірки. Ті незмінно зберігають порядок часу, повідують славу його." То ж як усім, хто добре в Творця удумується, хвалити хочеться його за найкращий устрій, так і тут ще більш нам через тебе виявляється: бож словеса чесні і вчинки Боголюбні, і держава самовладна, до Бога виліплена, славою понад зорі небесні не лише в руських краях відома, а й сущим у морі далеко! Бо "по всій землі розпросторила — по пророку, — Богомирні словеса твої" (Пс. 19, 5), христолюбиві діла, ними ж всюди володар твій славиться, бо, побачивши, провістив євангеліст: "Діла ваші добрі уславлять Отця вашого, що на небі" (Мт. 5, 16). Від сьогодні ж бо многії Боголюбці пізнаються, котрі без лінощів іти вслід тобі змагаються, взявши тебе за поводира, яко Мойсея, новий сей Ізраїль виводящого з рабства немилосердя та з мороку нестатку. Бо ж відтепер не на березі ставши, а на стіні, тобою створеній, співаю пісню тобі звитяжную, мов Маріам колись. Нині, за Ісаєю,поновлюються острови і рекуть праведних душі, видячі поновлення чесного храму Господнього укріпленням твоїм за волею Господньою. Як і при Зороавелі вибавленні з вавілонського розпачу, так і нині многість вірних киян і насельники їх більшу ревність й любов до архістратига Господнього мати починають, і не тільки заради спасіння свого, але й задля чуда нового, що у дні царства твого звершилося!

Бо утверджуючи непорушно ноги свої на зведеній тобою кам'яниці і очима на те люб'язно дивлячись, що звідусіль радощі душі притягає, і здається їм, що неба сягнули, і потім з любов'ю відходять, богомудрість твою вихваляючи. Блаженні ж, що не бачать та, віруючи, радіють, яко ж віщав Соломон: "Як хвалять праведного, радіють люди" (Пр. 11, 10; Пс. 64. 11).

Сьогодні однялись од багатьох сердець помисли суєтниї і слова маловірниї: одні ж бо казали, що волосом золотим прив'язана є церква до небес і тим утверджена, а інші, що посувається в монастир, а ще інакше — многії. Й не від жодного не було ж бо помочі істинної розради, доколи не прийшло було йому помилування: благодать і милість між преподобних його й вияв милості між добірних його.

І ще ж і ми винні тобі милостинники, наш приспівший господарю, котрі єдиномисленно зійшлись на обране місце се, надіємось, незабутньо жадаючи від тебе милості, яко олень джерел водних.

І, Бог милості, і Отець щедротам, і любов єдинородного Сина Його, і причастя Святого Духа най будуть з царством твоїм разом із улюбленими твоїми!

Архістратиже Михайле, покривай його, пильнуючи, покровом крил твоїх, нині і завжди, і в майбутні віки. Амінь.





Головна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.