Головна





Слово реченого Христолюбцем


Анонімна апологетична пам'ятка давньоукраїнської літератури Відома з XIV ст., хоча зміст її занурений у часи суперництва традиційного (язичницького ) вірування і утверджуваного християнства. Автор окреслює поганський культ богів, іменує головніших з них і, звичайно, наголошує на їх несприйнятті.

Натомість християнин повинен вести себе чемно, скромно, благочестиво, засуджуючи "бісівські" ігри та ідолопоклонські звичаї. Водночас автор — вільно чи мимовільно — означає особливості раннього київського християнства: воно поєднало з догматами і канонами Біблії звичаї й молитви традиційної давньоукраїнської віри. Тому пам'ятка важлива констатацією своєрідності християнства в нашій країні з перших століть його державного існування.

ПОЛАЄТЬСЯ ЗА: ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ: У 10 Т. — Т. 1. — С. 327 (ПЕР. Б.ЛОБОВИКА).



Як Ілля Фезвитянин, який заколов триста ідольських ієреїв та жреців..., так і ці не можуть терпіти християн, які живуть у двовір'ї. І вірують в Перуна, і в Хорса, і в Сима, і в Регла, і в Мокошу, і в вил, їх же число тридесять сестриниць, — називають окаянні невігласи і вважають (їх) богинями, і так кладуть їм треби й короваї їм молять, курей ріжуть; і вогню моляться, називаючи його Сварожичем; і чесновиток богом же творять... І коли в кого з них буде шлюб, грають у бубни й сопілки з багатьма чудесами бісівськими... Не личить християнам на бенкетах та весіллях бісівських ігор грати, бо то не шлюб називається, а ідолослужба. Як є танок, гульба, пісні мирські — сопілки, бубни — і вся жертва ідольська, моляться вогневі під стодолою, вилам, Мокоші, Ситу, Реглу, Перуну, Велесу, богу худоби, Хорсу, Роду, рожаницям і всім клятим богам їхнім... Не лише невіданням зло творимо, але й змішуємо деякі чисті молитви з проклятим молінням ідольським — трисвяту Богородицю з рожаницями, — якщо ставлять лише кутю, інші трапези законного обіду, якщо називається беззаконна трапеза, що приноситься Роду і рожаницям на прогнівання Бога.





Головна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.