Головна



Послання пресвітерові Фомі



Клим Смолятич


Чернець, письменник, церковний діяч XII ст. У 1147 — 1157 рр. (з перервами), в часи правління князя Ізяслава Мстиславовича, — київський митрополит. Знаний як полеміст і філософ, противник книжної мудрості і, навзаєм, тонкий знавець Святого Письма. У посланні до смоленського пресвітера Фоми (1140-ві роки), виявляючи глибоку обізнаність із культурною спадщиною Давньої Греції і Візантії, демонструє власну концепцію промислу Божого і водночас призначення людини, яка є, за Климом, "розумною", "міркуючою", "наділеною словом"... Отже, це допитлива, творча, активна істота.

ПОДАЄТЬСЯ ЗА: ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ: У 10 Т. — Т. 1. — С. 365 — 367 (ПЕР. Б.ЛОБОВИКА).



Господи, благослови, Отче!

Прочитавши листа твоєї милості, хоча й неквапно, замилувався я, і, мимохідь у пам'ять свою заглиблюючись, був здивований я благомислям твоїм, милий мені в Господі брате Фомо! є в листі твоєму дружнє осудження нашого марнолюбства, і про те із задоволенням прочитав я при багатьох свідках і перед князем Ізяславом твоє преславне до мене послання. І хоча збагнув я причину, з якої ти пишеш, ти, любий, не суворо суди це, складене для тебе моє послання. Ти кажеш: "Славиш себе писанням, за філософа себе маючи", але тут же й сам себе викриваєш: коли я так писав? Не писав і писати не думав! Кажеш мені: "Філософію викладаєш", — і це зовсім не справедливо ти пишеш, нібито облишивши Святе Письмо, викладав я Гомера, і Арістотеля, й Платона, які серед грецьких стовпів найславетнішими були; якщо ж і писав, то не тобі, а князю, та й то нечасто. А якщо прикро вражений, що тебе я заторкнув, Бог свідок, не випробовував я твого благомислія, а лише відверто писав про все, в чому не міг розібратися. Й даремно порівнюєш мене з приятелем твоїм Григорієм, коли кажеш, що "з Григорієм розмовляв я про душевне спасіння", — але хіба я осуджував чи докоряв я Григорія? Ще й зізнаюся, що не лише праведний він, але й преподобний, якщо сміло сказати — то й святий він! Та й до того ж, якщо він не вчив тебе, то не знаю, як можеш доручені тобі душі наставляти, бо Григорію й тобі багато що невідоме. Але дивно кажеш ти мені: "Славиш себе", а я поясню тобі, хто такі самолюбці — це ті, що приєднують дім до дому, й села до сіл, ізгоїв, і общинників, і борті, й сіножаті, й поля, і пустки, — але від них я, грішний Клим, саме й вільний; замість домів, і сіл, і бортів, і сіножатей, людей та ізгоїв у мене землі чотири лікті, щоб викопати могилу. Цю домовину бачив багато хто, якщо ж її бачу щодня по сім разів, не знаю, з чого турбуватися мені про славу, — адже немає мені іншого шляху до церкви, крім домовини. Захотілось би мені слави, то, за Золотоустим, не диво: чимало хто багатство зневажив, слави ж — ніхто, й раніше посильно шукав би я влади. Але тільки Він один, що осягнув серця і душі, відає, як молився я, щоб позбутися влади! Адже все за Божим розсудом, і якщо станеться — безглуздо Йому упиратися. Тому, любий, відповіді тобі не даю, але на запитання звертаю твою увагу: чи не личило б старанно придивлятися до Божественного Письма?

Послухаємо блаженного Соломона, який сказав у притчах: "Якщо обіпреш око своє на Нього, ні з ким не зрівнятися тобі!" Вже Соломон, слави шукаючи, так пише! Або: "Премудрість збудувала собі храм і сім стовпів звела", а чи слави собі шукаючи, каже Соломон: "Ось премудрість створила собі храм". Премудрість — це божество, а храм — людство, бо як у храм вселився Бог у плоть людську, яку прийняв від Пречистої Владичиці нашої Богородиці істинний наш Христос Бог. Що ж до "сім стовпів звела" — це значить сім Соборів святих і богоносних наших отців...

Міркувати нам треба, дорогі, й розуміти. Поглянь бо, як вогонь, що викрешується каменем і виходить з дерева, виникає й розгоряється під плотськими руками людини, але досить збільшити силу горіння, поглянь: будь-яка людською майстерністю найдосконаліша річ, кинута у вогонь, очищається; так золото або срібло, якщо має брудні домішки, приміщене в штучний вогонь, випалюється вогненним полум'ям, і в такий спосіб очищається внесене золото і срібло, повертаючись тому, хто поклав його, чистим і неушкодженим, тоді як зайві домішки безслідно зчезають. Якщо це так, то вогонь — речовина, створена Богом на потребу розумній і міркуючій, наділеній словом людині...

Міркуй, любий, адже міркувати належить і знати, як усе це існує, й управляється, і вдосконалюється силою Божою: жодної немає такої сили, крім сили Божої, жодної немає такої допомоги, крім допомоги Божої, бо все, як сказано, що побажає Він, уже створив на небесах і на землі, і в морі, у всіх безоднях, і подібне.





Див. також Переклад О. Сліпушко.




Головна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.