Головна





Феодосія Печерського
Слово про віру латинську чи варязьку



ФЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ


Церковний діяч та письменник XI ст. Народився між 1035 і 1038 рр. у Василькові, під Києвом. Змалку навчався християнської мудрості в сім'ї, а також у Печерському монастирі, ієромонахом й ігуменом, якого він став згодом. Помер у 1074 В монастирі Феодосій Печерський уславився як вправаджувач суворого Студитського уставу, пропагував строгий аскетизм, відмову від особистої власності задля громадянського миру у суспільстві. Саме через це у нього не раз виникали суперечки з князем Ізяславом.

Феодосій — автор семи великопостних повчань, а також, декількох інших творів, з яких особливо виділяються "Слова" про переваги православної ("християнської") віри і, навпаки про недоречність віри "латинської чи варязької", тобто католицизму. Таким чином, Феодосія Печерського з повною підставою можна вважати одним з перших представників чи зачинателів полемічної літератури.

У "Слові про віру латинську, чи варязьку", зверненому до князя, тобто зверхника держави, автор закликає триматися чеснот правовірної віри — православ'я — і тікати від спокус віри латинської. З певністю можна сказати, що мудре слово Феодосія Печерського про потребу дотримуватися віри предків своїх, тобто віри Володимира Хрестителя, актуальне й досі.


ПЕРЕКЛАДЕНО ЗА: ПАМЯТНИКИ ДРЕВНЕЙ РУССКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ И НАРОДНОЙ СЛОВЕСНОСТИ / СОСТ ФЕДОР БУСЛАЕВ. ИЗД. 4-ОЕ. - М.: ТИП. Е. Г. ПОТАПОВА, 1888. — С. 18 — 20.






Слово моє до тебе, княже боголюбивий! Я Федос, бідний слуга пресвятої Трійці, Отця і Сина і Святого Духа, народжений у чистій і православній вірі і вихований у гарній настанові правовірними батьком і матір'ю, які наставляли мене на правильний закон. До віри ж латинської не прилучатися, їх звичаїв не триматися, від їхнього путання втікати, від усякого їхнього вчення втікати, і норову їхнього гидуватися. І пильнувати своїх доньок, не віддавати за них, і в них не брати: ні брататися, ні вклонятися, ні цілувати його, ні з ним з одного посуду їсти, ні пити, ні хліба їхнього приймати. Тим же, хто заради Бога у нас просить їсти і пити, дати їм, але у їхній посудині; якщо ж не буде у них посудини, дати у своїй, а потім обмити і сотворити молитву; тому що неправильно вірують і нечисто живуть, їдять із псами й котами ... їдять же леви і дикі коні, і віслюки, і удавленину, і мертвечину, і медвежатину, і бобровину, і хвіст бобра, і в говіння їдять м'ясо, опускаючи у воду. У перший тиждень посту у вівторок ченці їхні їдять лій і в суботу постяться, увечері їдять молоко і яйця. А согрішивши, не від Бога просять прощення, але прощають їхні попи за мзду. А попи їхні не одружуються законним шлюбом... і на війну ходять і в полотках служать. Ікон не цілують, ані мощей святих, а цілують хрест, написаний на землі, а вставши, топчуть його ногами; покійника ж кладуть ногами на захід... Одружені у них живуть з двома сестрами, а хрестяться за одне занурення, а ми — за три; ми охрещених мастимо миром і оливою, а вони сіль сиплять хрещеному в рот; не дають ім'я святого, але як назвуть батьки, так і хрестять. І кажуть, що Дух Святий лине від Отця і від Сина; і багато інших негідних справ є у них... Мені ж каже батько мій: ти, дитино, стережися кривовірних і всіх їх словес; тому що наповнилася і наша земля тієї злої віри: нехай, хто рятує, врятує душу свою, живучи у правовірній вірі; бо ж немає віри, кращої від нашої, бо ж віра правовірна наша чиста і свята; цею ж бо вірою живучи, можна гріхів уникнути, і муки вічної позбутись, але мати життя вічне і без кінця зі святими радіти... Якщо бачиш нагого, чи голодного, чи холодного, чи одержимого якоюсь бідою, якщо буде жидовин, чи сарацин, чи болгарин, чи єретик, чи латинянин, чи від усього поганого всякого помилуй і від біди збав, Боже, мене, якщо можеш, і від Бога мзди не будеш позбавлений.






[За виданням: Феодосія Печерського Слово про віру латинську чи варязьку / Християнство на теренах України I-XI ст. Україна на сторінках Святого Письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. — К., 2000. — С.363-365.]







Див. також Феодосій Печерський. Писання






Головна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.