Попередня       Головна       Наступна





Лука ЖИДЯТА

ПОВЧАННЯ АРХІЄПИСКОПА ЛУКИ ДО БРАТІЇ [1]



Так от, браття, щонайперше такої заповіді всі християни мають твердо триматися — вірити в єдиного Бога, котрого прославляємо у Трійці, в Отця і Сина і Святого Духа, як навчили апостоли і святі отці установили: «Вірую в єдиного Бога», до кінця. Віруйте ж, як і я, у воскресіння, і в життя вічне, і у муки вічні для грішників.

Не лінуйтеся у церкву ходити — і на заутреню, і на обідню, і на вечірню; і в своїй кліті, сон долаючи, спочатку Богу поклонітеся і лише тоді у постелю лягайте. У церкві стійте зі страхом Божим, не розмовляйте і навіть не думайте ні про що, а усім своїм розумом моліть Бога, хай простить вам Бог гріхи.

Любов майте до будь-якої людини, а найбільше до братії, і не має бути так, щоб одне на серці, а інше на вустах. Братові ями не копай, тоді й тебе Бог не повергне у ще більшу.

Будь правдивим, і за правду й закон Божий не відмовляйся навіть голову покласти, і прилічить тебе Бог до святих.

Прощайте брат брату і кожній людині, не платіть злом за зло, один одного хваліте, тоді і Бог вас похвалить.

Не можна сварити між собою інших, щоб не назвали тебе сином диявола, але примиряй — і будеш сином Бога. Не осуджуй брата навіть у думках, пам’ятай про свої гріхи, тоді і тебе Бог не осудить.

Пам’ятайте і піклуйтеся про мандрівників, і про убогих, і про ув’язнених, і до своїх слуг милосердними будьте.

Негоже вам, браття, ні балагурити, ні сороміцькі слова говорити, ні гніватись щодня. Не лайтеся, не глузуйте ні з кого, а напасті терпіть, маючи надію на Бога.

Ні зухвальства не майте, ні гордині, нічого такого не чиніть, пам’ятаючи, що завтра будемо смородом, і гноєм, і червами.

Будьте покірними і лагідними — будете ж послушниками і виконавцями Божих заповідей, бо у гордівливому серці диявол сидить, і Боже слово не хоче утвердитися у ньому.

Шануйте старих людей і батьків своїх; не божіться іменем Божим, не заклинайте і не проклинайте будь-що. Судіть правдиво, мзди не беріть, у ріст грошей не давайте. Бога бійтеся, князя шануйте — раби ми, по-перше, Бога, а потім — пана. Шануйте всім серцем ієрея Божого, поважайте і служителів церковних.

Не вбий, не вкради, не скажи неправду, кривоприсяжником не будь, не ненавидь, не заздри, не зводь наклепу, не чини перелюбу ні з рабинею, ні з ким. Не пий невчасно, і (пий) у міру, а не спивайся. Не будь гнівливим чи запальним, з тими, хто радіє, з радісними радій, з печальними будь печальним. Не їжте скверни, святі дні шануйте.

Бог же світу з усіма вами. Амінь.



Переклад Оксани Сліпушко


[1] Текст перекладено за виданням: Лука Жидята. Поучение к братии // Памятники древнерусской церковно-учительной литературы. — СПб., 1894. — Вып. 1. — С. 14-16.





Лука Жидята і його твір


Лука Жидята, як і Іларіон Київський, належить до книжників князя Ярослава Мудрого, до творців і репрезентантів його суспільно-політичної ідеології.

1036 року князь Ярослав віддав Новгородське князівство своєму синові Володимиру. Прагнучи зміцнити позиції молодого князя завдяки і церковному впливу, він посадив на новгородську кафедру священика Луку. Лука Жидята був вірним речником Ярослава і його сина. Він виступив одним із натхненників та активних учасників спорудження Софійського собору в Новгороді. Після смерті Ярослава Мудрого Луку спіткала та ж доля, що і митрополита Іларіона. Так, 1055 року Лука Жидята був позбавлений єпископської кафедри та осуджений тогочасним київським митрополитом Єфремом. Існує думка, що цей конфлікт носив особистісний характер — Єфрем помстився Луці за те, що той 1036 року обійшов Єфрема, який також претендував на новгородську кафедру. Проте причина, очевидно, значно глибша. Після смерті Ярослава Мудрого Візантія прагне посилити ослаблений за князювання Ярослава вплив у церковній сфері, тому фактично більшість русинів, призначених князем на високі церковні посади, у тому числі й митрополичу, були замінені візантійськими ставлениками. Помер Лука Жидята після кількарічного ув’язнення у 1059 році.

«Повчання архієпископа Луки до братії» — єдиний твір Луки Жидяти, що дійшов до нас. Це — головні християнські заповіді, система яких Грунтується на десяти заповідях Мойсея та Євангелії. Лука намагається викласти простою і зрозумілою для кожного мовою найголовніші християнські принципи, котрими повинна керуватися церковна братія і кожен віруючий. «Повчання» Луки Жидяти є яскравим прикладом християнської етичної проповіді, коли християнство ще тільки утверджувалося на Русі як загальнодержавна релігія і починало чинити свій вагомий вплив на формування нового світогляду. Формується зовсім інше, суттєво відмінне від язичницького, світовідчуття, перейняте високими етичними і моральними ідеалами у дусі християнства, що знайшло своє відображення у літературі.

«Повчання» Луки Жидяти відрізняється культивуванням поряд із християнськими ідеалами й етико-соціальних проблем. Можна навіть сказати, що перед аскетизмом і відреченням від мирського життя автор віддає перевагу закликові до братії та кожного віруючого бути правдивим, піклуватися про бідних, не сваритися, бути щедрим. За допомогою релігійних ідеалів і принципів архієпископ прагне впливати на суспільну поведінку людей. У соціум Лука Жидята несе адаптовані ним до сприйняття простого читача високі християнські ідеали. Таким чином, як відзначає академік В.Перетц, над протиріччями і боротьбою соціуму піднімався «світлий ідеал, сила і значення якого мовчазно визнавалася навіть насильниками, представниками грубої вседозволеності, ділками практичного життя. І вони по-своєму мріяли про нього» (Перетц. В. О некоторых основных настроениях русской литературы в ее историческом развитии. — К., 1903. — С. 8). Література на кшталт «Повчання» Луки Жидяти сприяла гуманізації суспільства, його соціальній гармонізації й утверджувала у поведінці людей принципи моралі й етики.


Оксана Сліпушко






[За виданням: Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К., 2001. — Том I. — С. 221-223.]











Попередня       Головна       Наступна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.