Попередня        Головна        Наступна

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38




Про Лаврентія Затвірника



Слово 26 1



По цьому інший брат, на ім'я Лаврентій, захотів у затвор піти, святі ж отці категорично не дозволяли де зробити. Сей же Лаврентій пішов до святого Димитрія в Ізяславів монастир 2 і затворився. І задля кріпкого житія дарував йому Господь благодать зцілення.

І до нього приведено було якогось біснуватого чоловіка з Києва, [біса з] якого затвірник не міг вигнати, адже був біс лютий вельми, [так], аж дерево, яке тяжко нести десяти мужам, він один, взявши, закинув. Перебував той [чоловік] довгий час незціленим. І повелів затвірник вести його до Печерського монастиря. Тоді біснуватий почав кричати: "До кого посилаєш мене?! Я бо не смію наближатися до печери задля святих, покладених в ній. В монастирі ж тридцяти лише боюся, з іншими ж борюся". Вели його, тягнучи. Оскільки [знали, що] ніколи не був у Печерському монастирі і нікого не знав у ньому, запитали його: "Котрих боїшся?" Біснуватий же назвав усіх по імені: "Ці 30, — каже, — словом єдиним виженуть мене." Було бо тоді усіх чорноризців у печері 100 і 80. І кажуть біснуватому: "Ми хочемо в печері зачинити тебе!" Біснуватий же каже: "Яка користь мені з мертвими боротися? Ці бо нині більшу силу мають за своїх чорноризців молитися до Бога і за тих, хто приходить до них. Але коли хочете борню мою бачити - ведіть мене до монастиря". І почав говорити жидівською [мовою], і потім латинською, також - грецькою і, коротко кажучи, всіма мовами, яких ніколи не чув, [так], аж боялися зміни мов та різних голосів навіть ті, котрі вели його задля зцілення. І перш, ніж зайшов до монастиря, зцілився і добре почав розуміти.

Прийшов ігумен з усією братією, і не знав ігумена зцілений, ані жодного з тих 30, яких назвав тоді, біснуючись. Запитали ж його ті, хто [його] привів: "Хто тебе зцілив?" Цей же, дивлячись на ікону Богородичну чудотворну, каже: "З нею зустріли нас, - [і] по імені [назвав] 30 святих отців, - і так зцілився". Імена ж усіх знав, самих же нікого з тих старців не знав. І так всі разом славу воздали Богові та Пречистій Його Матері й блаженним угодникам Його.

І задля того вписав те, панотче Акіндіне, аби не вкрилися темрявою невідання дивовижні чудеса блаженних тих і преподобних отців наших: знамення й чудотворіння і дії, аби й інші дізналися про святе життя браті; нашої, що було таких мужів одночасно аж до 30, котрі могли словом виганяти бісів. До печери ж, - як казав [той], - не сміли й наблизитися біснуваті, задля покладених у ній святих отців Антонія й Феодосія, й інших святих чорноризців, імена яких вписані в книги житійні 3. Блаженний, хто з тими сподобиться покладений бути! Блаженний і спасенний, який з тими сподобиться вписаним бути! З ними ж і мене Господь та сподобить милости в День Судний молитвами твоїми. Амінь.







Примітки


1. Час життя цього святого не так просто визначити. Навряд чи це той єпископ Лаврентій, який пом'янутий у посланні св. Симона, оскільки він жив у другій половині XII ст. (згаданий під 1182 роком у Іпатіївському літописі), і, можливо, належить до тих 20, які, за словами св. Симона, були поставлені на єпископство між часом написання "Літописця старого Ростовського" та Патерика. Вказівка ж на затворення святого в Ізяславовому монастирі, на думку О. О. Шахматова, веде нас до кінця XI ст., а, отже, також вкладається у хронологічні рамки "Повісті минулих літ", звідки могла потрапити до твору Полікарпа оповідь про зціленого у Печерському монастирі біснуватого \227, с. XIII\. Згідно з друкованим Патериком 1661 р. св. Лаврентій помер у Києві.

2. ...Ізяславів монастир... Про цей монастир див. прим. 16 до слова 7.

3. ...імена яких вписані в книги житійні... Хоч як спокусливо вбачати в цій згадці вказівку на якісь збірники житій святих печерських, що існували в той час, але, найвірогідніше, мова йде всього пише про монастирський синодик.






1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38

Попередня        Головна        Наступна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.