Головна




Феодосій СТЕБЛІЙ

ТРАДИЦІЇ КНЯЖОЇ ДОБИ ЯК ЧИННИК ЛЕҐІТИМІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ АСПІРАЦІЙ ГАЛИЦЬКИХ УКРАЇНЦІВ В ЕПОХУ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ (ПЕРША ПОЛОВИНА XIX СТ.)


[Галичина та Волинь у добу Середньовіччя. — Львів, 2001. — С.130-138.]




У процесі пробудження українців Галичини до самостійного національного життя в епоху національного відродження в ідейно-політичному арсеналі провідних діячів національного руху вагомим засобом ідеологічного обгрунтування й легітимізації незалежницьких аспірацій служило відтворення історичної пам'яті народу й доведення наявності в минулому значних власних державницьких традицій. Щодо цього значний набір вагомих аргументів давала наявність власної державності часів Київської Русі і Галицько-Волинського князівства.

На початках національного руху, позначених переважно впливом ідей просвітництва, першим вдався до аргументування "історичного права" на самостійне існування українського народу та його мови провідний діяч Перемишльського культурно-освітнього осередку Іван Могильницький. У своєму науковому трактаті "Відомість о руськім язиці" (початок 20-х рр. XIX ст.) він, окреслюючи ареал поширення української мови, а отже, й межі української етнічної території, за його словами, свідомо ставив своїм завданням "оживляти пам'ять про руський народ, існування і колишня самостійність якого спирається на такі самі історичні й політичні засади, як у чеського та угорського народів". З цією метою він робить екскурс в історію рідного краю, підкреслюючи давні державницькі традиції українського народу. Ці традиції він виводить від "монархії руської" зі столицею в Києві, заснованої Володимиром Великим, держави, яка "через неустанний діл і незгоду княжат руських розпалася на дві знакомиті часті" - Північну (Велику) і Південну (Малу) Русь. Велика частина Малої Русі, відома під назвою Червоної Русі, продовжує автор, - "оставалася під пануванням княжат руських, котрих столиця було місто Галич", від якого походить назва королівства Галичина, і з гордістю розповідає про правління Данила Романовича, який "ім'я короля галицького носив", та зазначає, що пізніше ця могутня держава зазнала нападів угорських королів і великих князів литовських, поки, нарешті, не була завойована Польщею 1 . Наукові висновки І. Могильницького лягли в основу підготованих ним і митрополитом Михайлом Левицьким клопотань перед австрійськими органами влади про запровадження навчання в народних школах Східної Галичини українською мовою і мали своїм наслідком появу відповідного урядового декрету (1818 р.).

У 30-40-х рр. XIX ст. у зв'язку із зростанням масштабів національного руху посилюється інтерес його діячів до історичного минулого народу. На матеріалі давнього минулого можна було в завуальованій формі ставити і пропонувати вирішення актуальних питань тогочасного життя. За цих умов звернення до історичних традицій Київської Русі набуло особливої актуальності.

Давньоукраїнська державницька традиція у той час стає предметом посиленої уваги угруповання галицьких романтиків - "Руської Трійці" та їх оточення. Сповідуючи основоположну засаду романтизму про визначальну роль духовного чинника в консолідації і забезпеченні життєдіяльності нації і вважаючи працю на ниві культури головною передумовою не тільки культурного, але й політичного відродження народу, діячі "Руської Трійці", щоб наблизити час національної свободи, присвятили свою багатогранну діяльність, у тому числі в царині дослідження, популяризації, наукового й художнього відтворення історичного минулого народу, вважаючи, що "в минулому пересторога і наука на будучність" (Я. Головацький) 2. Предметом їх особливого зацікавлення стають давні традиції політичного життя народу, насамперед, часів Київської Русі і Галицько-Волинської держави.

У своїх наукових працях, публіцистиці, літературних творах, епістолярії, вони з гордістю висловлюються про державну могутність і славу княжої Русі. Іван Вагилевич у рукописному трактаті про українську мову 3, надаючи великого значення політичному існуванню, хоч би й короткочасному, в житті нації, вважає, що те, що південні русини (тобто українці) "мали політичне існування, добре відомо. Київ був столицею Руської держави майже від її початків ..." До складу цієї держави входили Чернігів, Володимир, Галич, князі яких були, на думку автора "свого роду намісниками князів київських".

Про могутність Київської Русі І. Вагилевич говорить у своєму "Передговорі" до публікації українських народних пісень у заменитій "Русалці Дністровій" 4. З не меншим піїтетом висловлюється про Київську Русь Маркіян Шашкевич у вірші "Згадка". У ньому йдеться про епоху Ярослава Мудрого, творця "Правди Руської", коли "руськими сторонами дзвін вічовий гомонів", цілим світом гомоніла слава Києва і Новгорода і по всій Русі панували "щастя, гаразд", з якими так контрастувала сучасна йому дійсність .

І. Вагилевич, торкаючись політичного життя княжої держави зі столицею в Києві - ровесникові Царгороду, в листі до Михайла Максимовича від 7 березня 1837 р. пише: "Як сеся жизнь розвивалася і розцвитала, та як ся притьмила, відомо з історії народу руського" 6, і висловлює впевненість, що вона колись ще таки відродиться.

Посилений інтерес викликало у діячів "Руської Трійці" державне життя у період Галицького і Галицько-Волинського князівств XII-XIV ст. З великим пієтетом висловлювались вони про внутрішню і зовнішню політику та військові звитяги галицько-волинських князів. Я. Головацький часом найбільшого розквіту Галицько-Волинського князівства слушно вважав князювання Романа Мстиславича, Данила Романовича і Лева Даниловича 7.

І. Вагилевич у своїй "Граматиці" української мови (1845) з пієтетом говорить про Київ і Галич, Галицький замок - "стару величну будівлю народної слави", заснування Данилом Галицьким Львова і вважає цілком природнім прагнення своїх сучасників наслідувати предків 8. М. Шашкевич та І. Вагилевич у своїй поезії оспівують мужню боротьбу галичан проти іноземних завойовників у XII-XIII ст. ("Болеслав Кривоустий під Галичем. 1139", "Мадей").

І. Вагилевич і Я. Головацький з величезним захопленням досліджують документальні пам'ятки, які, на їх думку, засвідчували продовження того політичного життя народу Галичини, яке "процвітало під час самостійності Галицького князівства з часів Володаря, Василька, Ярослава, Романа, Данила і Лева". Під враженням знайдених документів вони, - згадував Я. Головацький, - "бачили в своїй уяві могутню державу на всьоме підгір'ї Карпат, яка розкинулась від витків Німану до устя Дунаю і Чорного моря" 9 .

В лірико-епічній мініатюрі "Дністер" І. Вагилевич виражає тугу за старими княжими часами, коли "могутні князі Галича сиділи на золотокованому престолі і "в борні за край руський і віру мечами шукали слави" і з болем запитує: "О, батьку Дністре! Чи... завжди бути... польському крулю повелителем для Русі 10 "Тут доволі прозоро виступає палке бажання автора, щоб цього не було, а, навпаки, щоб державницька традиція в Україні знайшла своє продовження.

Діячі "Руської Трійці" високо цінували визначні пам'ятки культури княжої доби: "Правду Руську", "Повість минулих літ", "Слово о полку Ігоревім", "Поученіє дітям Володимира Мономаха" та ін. і намагалися зробити їх надбанням своїх краян. Обстежуючи архівні зібрання. І. Вагилевич і Я. Головацький відкрили для науки цінні пам'ятки давньоукраїнського законодавства - Кормчі книги XII-XIII і XV ст. зі статутами Володимира Великого і Ярослава Мудрого, чимало актових джерел, грамот, листів тощо. Визначним досягненням української археографії стали переклади І. Вагилевичем польською мовою (1840) і видання спільно з Августом Бєльовським "Літопису" Нестора з додатками "Поученіє дітям Володимира Мономаха" та "Посланіє Володимира Мономаха князеві Олегові Святославичу" (1864). Я. Головацький вважається автором першого в Галичині біографічного нарису про Нестора-літописця (1849).

Могутнім джерелом творчого натхнення для діячів "Руської Трійці" стала поема "Слово о полку Ігоревім", цей панегірик во славу київських і галицьких князів. Вони стали першими в Галичині її дослідниками, інтерпретаторами і перекладачами на народну мову .

Вінцем діяльності "Руської Трійці" можна вважати статтю Я. Головацького "Становище русинів у Галичині" в "Щорічниках з слов'янської літератури, мистецтва і науки" (Ляйпціг. 1846) - перший в Галичині виклад програмних засад українського національного руху, які передбачали, по суті, надання українцям автономії . Стаття мала в краї значний резонанс. І з того часу головною програмною засадою Українського національного руху в Галичині стала вимога надання українцям національно-територіальної автономії. Ця вимога, зокрема тягла в основу програми першої легальної політичної репрезентації галицьких українців під час "Весни народів" - Головної Руської Ради, заснованої 2 травня 1848 р. Вона зводилась до поділу Галичини за етнічним принципом на дві самостійні адміністративно-політичні одиниці: західну (польську) і східну (українську) і надання східній частині статусу коронного краю, тобто національно-територіальної політичної автономії з власною конституцією, сеймом, політичною адміністрацією та її об'єднання з українським Закарпаттям як гарантії вільного національного розвитку українців Австрійської монархії 13. Національно-територіальна автономія, широка політична самоуправа, отже, могла стати своєрідним замінником втраченої в минулому власної державності на зразок тієї, яку одержали поляки в Галичині у 60-х рр. XIX ст.

Обґрунтовуючи цю вимогу, Головна Руська Рада в численних петиціях до імператора, парламенту, уряду, у відозвах і заявах посилалась на наявні в галицьких українців давні традиції власної державної самостійності, належність їх до народу, який "був колись самодільний, рівнявся у славі найможнішим народам Європи, мав свій письменний язик, свої власні устави, своїх власних князів" 15. У петиції до імператора від 9 червня 1848 р. Головна Руська Рада, пропонуючи виділити східну українську частину Галичини в окрему провінцію (край) з окремим управлінням у Львові, наголошувала, що "і давніше ця земля була самостійною: спочатку- Галицьке князівство й королівство, потім червоно-руське воєводство .

Про давні традиції політичної самостійності українців доволі промовисто повідомляв "Меморіал" Головної Руської Ради від 31 липня 1848 р., надрукований у Львові німецькою мовою і розповсюджуваний у Відні серед депутатів рейхстагу. Автори "Меморіалу" заявляли: "Ми, галицькі українці, є частиною великого українського племені і начислюємо 2,5 млн. душ. Колись і ми були самостійним могутнім народом під своїми князями з роду Володимира Великого. Окремі князівства, на які за обставинами тих часів розпалася теперішня Галичина, пізніше об'єдналися в єдину державу і утворили королівство Галичину" 17.

На те, що Русь-Україна колись була великою державою, а Галич мав своїх власних коронованих королів (як. напр., Коломана). і польський король Казимир Великий був змушений протягом 15 років вести боротьбу з русинами, поки їх поневолив, вказував під час дискусії у віденському парламенті над проектом перебудови Австрійської монархії на засадах федералізму голова Головної Руської Ради, депутат, єпископ Григорій Яхимович, аргументуючи вимогу поділу Галичини на дві самостійні провінції: українську і польську, і, захищаючи, таким чином, національний принцип побудови федерації 18.

Екскурси в історію княжої Русі, як доказ давньої традиції української політичної незалежності, звучали у виступах промовців під час заснування місцевих руських рад - філій Головної Руської Ради (напр., у Чорткові -Я. Головацького, у Жовкві - Й. Крушинського). Згадки про колишню велич і славу русинів IX-XIV ст. використовувались як аргумент на користь поділу Галичини й надання українцям національнотериторіальної автономії у зверненнях місцевих рад (напр., Дрогобицької і Стрийської) до парламенту .

Під час "Весни народів" постала потреба написання і видання "Руської історії" як для обгрунтування національно-політичних аспірацій галицьких українців, так і для навчальних цілей в ході українізації шкільництва. Ще раніше, на початку 1848 р. митрополит Михайло Левицький і єпископ-помічник Григорій Яхимович здійснили зацікавлений обмін думками з приводу створення документальної історії Галичини у відповідь на виявлену ініціативу Віденської Академії наук й визначили найбільш підготовленим для цього відомого історика Дениса Зубрицького. 22 травня 1848 р. Головна Руська Рада ухвалила доручити йому написання "Історії Руської" для народних шкіл. Згодом про написання "Історії Галицької Русі" Головна Руська Рада зверталась до початкуючого тоді історика Антона Петрушевича. Д. Зубрицький, заохочений цими ініціативами, незабаром взявся за написання документальної історії, щоправда, тільки Галицько-Руського князівства, яку видав у 1852-1855 рр. Та через москвофільську концепцію автора вона успіху не мала 20.

Під знаком акцентування колишніх державницьких традицій краю проходив перший з'їзд української інтелігенції у Львові в жовтні 1848 р. За свідченням Я. Головацького. зал засідань з'їзду прикрашав герб із зображенням золотого лева на синьому полі як національний символ, а з вивішеного на стіні портрета на присутніх поглядав князь Лев Данилович, засновник і патрон міста, і, здавалось, гордився "дітьми своїми, так сміло, так усердно обставающими за своїми правами, так діятельно берущимися до розвиття своєї народності" 21. Я. Головацький у виголошеній на з'їзді доповіді "Язик южноруський і його наріччя", аргументуючи самостійність української мови серед інших слов'янських мов, дошукувався ії генетичних коренів у писемних пам'ятках княжої Русі, стверджуючи, що вже тоді ця мова була мовою писемності, законодавства, урядування, хоч в письмі була перемішана з церковнослов'янською 22.

Звертання до державницьких традицій княжої доби зустрічаємо в окремих виступах українських діячів у полеміці з польськими публіцистами навколо українського питання. Заступник Голови Головної Руської Ради Євстахій Прокопчиць, обґрунтовуючи право галицьких українців на незалежність, у ґрунтовній праці "Руське питання в Галичині" (1849. 1850). дав документальну інтерпретацію політичної історії княжої Русі та її взаємин із сусідніми країнами, зокрема з Польщею 23.

Секретар Головної Руської Ради Теодор Леонтович у брошурі "Відповідь на статтю про неіснування русинів" (1848) 24 та Антін Петрушевич у брошурі "Кілька слів на захист руської національності" (1848)" , спростовуючи заяви польських опонентів, переконливо аргументували наявність у княжу добу літератури українською мовою, засвідчену численними пам'ятками, починаючи з договорів з Візантією і кінчаючи грамотами галицько-волинських князів. Василь Подолинський у брошурі "Слово перестороги" (1848) засвідчив живу память у галицьких українців про колишню свою знатність і свою державу за часів королів Романа і Данила, та їх віру у воскресіння вільної, незалежної Русі 26.

Державницька традиція княжої доби знайшла відображення і в літературній творчості письменників-учасників подій "Весни народів". Антін Могильницький створив яскравий поетичний образ стародавнього княжого Галича у своїй епічній поемі "Скит Манявський" (1849), Миколи Устиянович у 1848-1849 і в 50-ї роки виступив з циклом високопатріотичних віршів 27, в яких художньо відтворив світлі й трагічні сторінки історії княжої Русі і висловив своє непереборне бажання, щоб під подувом "Весни народів" українці здобули свої потоптані національні права, відродили колишню честь і славу.

Викладене дає підставу для висновку про те, що в умовах підневільного становища українців Галичини у складі Австрійської абсолютної монархії й домінування в суспільному житті польських панівних верств давньоукраїнська державницька традиція стала предметом посиленої уваги діячів національного руху сприяла формуванню їх національної свідомості, стимулювала їх патріотичну діяльність в ім'я національно-політичного відродження народу й мала чималий вплив на виникнення руху за відновлення його втрачених у минулому національних прав. Вона стала одним із найпоширеніших аргументів у боротьбі українців за національно-територіальну автономію під час "Весни народів", яка хоч і не увінчалась тоді успіхом, але започаткувала процес політичного виховання й гарту української галицької спільноти, в ході якого у 90-х рр. XIX ст. сформульовано й теоретично обгрунтовано постулат державної незалежності України.





1 Стеблій Ф. Перемиський культурно-освітній осередок та його діячі епохи українського національного відродження (перша половина XIX ст.) // Перемишль і Перемиська земля протягом віків. - Перемишль-Львів, 1996. - С. 106-107.

2 "Русалка Дністрова". Документи і матеріали. - Київ, 1989. - С. 166.

3 Возняк М. У століття "Зорі" Маркіяна Шашкевича (1834-1934). Нові розшуки про діяльність гуртка. - Львів, 1936. - 4.2. - С.262-263.

4 "Русалка Дністровая". - Київ, 1987. - С.34-35.

5 Там само.-С. 104-106.

6 Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори. - Київ, 1982. - С. 194-195, 198.

7 Писання М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького. - Львів, 1884. - С.234-238.

8 Дем'ян Г. Державницькі погляди І.Вагилевича // Шашкевичіана. Нова серія - Вип. 1-2. - Львів, 1996. - С.53.

9 Письменники Західної України 30-50-их років XIX ст. - Київ, 1965. - С.239.

10 Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори. - С.163.

11 Докладніше про це див.: Стеблій Ф. "Слово о полку Ігоревім" у культурному житті на західних землях України // Просфонима. Історичні та філологічні розвідки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Ісаєвича // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип.5. - Львів. 1998. - С.589-593.

12 Стеблій Ф. Перший програмний документ українського національно-визвольного руху в Галичині //Український альманах. 1996. - Варшава, 1996.-С. 131-132.

13 Кревецький 1. Справа поділу Галичини в рр. 1846-1850 // Записки Наукового товаристваїм.Шевченка. - Т.94.' - С.66. 68-71. 73-75: -Т.95. -С.60: - Т.97. -C.107-I 14.

14 Лисяк-Рудницький 1. Історичні есе. - Т.1. Київ, 1994. - С.33.

15 Зоря Галицька, 1848. - Із травня.

16 Кревецький І. Назв, праця. - Т.94. - С.68.

17 Політична провесінь Галичини. - Львів, 1998. - C. 11-22.

18 Кревецький 1. Назв, праця. - Т.95. - С. 60-61.

19 Центральний державний історичний архів України у Львові. -Ф. 180. -Оп. І - С.3.-Арк.36-41;-Оп.2.-Спр.14.-Арк.177-178, 227-233.

20 Див. про це ширше: Стеблій Ф. До генези "Історії давнього Галицько-руського князівства" Дениса Зубрицького // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької. - Львів, 1998. - С. 127-131.

21 Головацький Я. Історический очерк основаній Галицько-Руської Матиці. -Львів, 1850.-С.XXXIX.

22 Возняк М. До вияснення національних поглядів Якова Головацького в 1848 р. (Перша редакція "Розправи о язиці южно-руськім і єго наріччях") //Записки Наукового товариства ім.Шевченка.-Ó.121.-C. 151-152, 154-155, 161.

23 [Prokopczyc E.]. Die ruthenische Frage in Galizien. - Lemberg, 1850.

24 [Leontowycz T. ]. Odpowiedz na artykuł o nieistnieniu Rusinów. - [Lwów, 1848].

25 Pietrusczewicz A. Słów kilka napisanych w obronie ruskiej narodowości. -Lwów. 1848.

26 Стеблій Ф. Визначна пам'ятка української політичної думки середини XIX століття. "Слово перестороги Василя Подолинського// Записки Наукового Товариства ім.Шевченка. -Т.228. - Львів. 1994. - С.435-487.

27 Микола Устиянович. Поезії. - Київ, 1987.














Головна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.