Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ АВТОРА


Розділ перший


1 Слово «верста» вживається в Росії на означення відстані у 500 стіп. 104 з половиною стопи становлять ступінь. Усе це встановив Петро І. Раніше верста була удвічі більша., вона звалася «тисячна верста», або «верста на тисячу стіп». Ще й досі послуговуються цими верстами на північних та східних кордонах Росії, але біля головних міст Росії вдаються до перших, і там через однакові відстані поставлено добре помітні високі стовпи, на яких позначено віддалі до різних міст.

2 Україна, як сказав покійний кавалер де Лінней, є однією з найпрекрасніших частин Європи і разом з тим однією з найменш культивованих. Вона досі не привернула уваги ні мандрівників, ні натуралістів, ні істориків. Можливо, малозаселена країна відлякувала спостережливих людей, чи, може, їм заважали нескінченні війни, чи, ймовірно, у подорожах, як і в усьому іншому, багато важить хвиля моди, але про неї говорили тільки побіжно та здебільшого копіюючи давніх авторів, які й самі мало чого бачили /295/ або ж писали йдучи за традицією. Вона ж заслуговує на увагу одних і других з різних причин. Досі Швеція утримувала урочисту назву «Вітчизни та гнізда племен і народів». Однак покійний кавалер де Лінней у дослідженні, надрукованому в Упсалі 1764 року, але не пущеному в обіг, яке я мав нагоду переглянути, коли був там, здається, готовий забрати цю славетну назву в своєї батьківщини й передати її Україні та південній частині Сибіру. Погляньмо на його власні слова на сторінці 18, § 11:

«Хміль, шпинат, естрагон та інші рослини, що нині їх можна знайти у великій кількості на ринках Європи, були невідомі древнім, вони з’явилися в часи варварства, коли готи володіли Італією. Напевно, вони й принесли в цю країну свої їстівні рослини. Російські ж ботаніки знайшли саме ці рослини в Сибіру, де вони ростуть у дикому стані». На сторінці 19, §12: «Розмірковуючи над цим спостереженням, я дійшов нового й, можливо, парадоксального висновку, що його наважуюся віддати на суд читача. Учені досі марно шукали першої місцини, де люди оселилися після потопу. Хоча Святе Письмо й не каже, що перших людей було створено у тропіках, та їхня голизна, так само як голизна більшості тварин, таких, як слон, носоріг, пес, свиня, що народжуються без шерсті у тому кліматі, здається, показують усе це досить ясно. Там пальми дають людям їхню найпершу їжу. Я вже не кажу про інші дерева, постійно вкриті плодами та квітами, які так само дають людям найприроднішу поживу. Святе Письмо нас вчить, що після загибелі роду людського під час потопу Ноїв ковчег зупинився на вершині гори Арарат. Найвищий гірський хребет іде з цієї місцевості до просторів між Сибіром і Татарією, до річок, які вливаються у Крижане море, у Східний океан, у Каспійське море й усі суміжні місця, а витікають вони з того /296/самого хребта. З цього випливає, що найперше й найвідповідніше місце для поселення людей після потопу було саме тут, де вони легко могли розмножуватися. І для того, щоб вони змогли тут вижити, той, хто передбачає все, посіяв тут зерно, найпоширенішу їжу людей, що мешкають поза тропіками, яке, згідно з думкою ботаніків, не росте ніде у дикому стані за винятком цієї місцевості Росії. Гейнцельман у своєму рукописному описі рослин Самари твердить, що він знайшов на полях башкирів пшеницю й ячмінь, які тут ростуть у дикому стані. Мешканці Сибіру їдять хліб із жита, яке так само росте тут у дикому стані. Мені здається, що з усього цього можна зробити висновок, що саме з Сибіру всі люди вийшли після потопу, щоб заселити світ, бо саме в тій місцевості поза тропіками дико росте найперша пожива людей».

Ця нова думка дала йому можливість звернути увагу на цю країну. Що ж до мене, то я далекий від припущення, ніби Європа заселила Азію. Мені здається, що Азія заселила Європу. Шкода, певна річ, що літописи Малоросії не стосуються більш давніх часів, але постійні пересування народів у цих місцевостях, казкова ніч, яка ховає їхнє походження, й пожежа в київському соборі позбавили нас найцінніших пам’яток переселень гунів, готів і багатьох інших народів.




Розділ другий.


1 Слово «мечеть» — арабське. «Месджід» звичайно означає місце покори, де люди простираються ниць. Дивіться «Подорожі пана Шоу», т. I, стор. 366. У татар це слово означає разом і місце для проповіді, і дім, де люди збираються молитися найвищій Істоті. /297/




Розділ четвертий.


1 Кургани, що знаходяться у великій кількості у степах Очакова й Криму, — це пагорби, насипані давніми узами, турками й татарами, а також самими козаками:

1. На спогад про хоробрих та славетних своїх одноплеменників.

2. Над могилами багатих людей, які мали можливість за це заплатити.

3. На позначення кордонів.

Кургани завжди мають ім’я тих, хто під ними похований. До того ж вони якоюсь мірою відрізняються від тих, що їх татари насипали над своїми покійниками й про які я говорив в іншому місці.




Розділ шостий.


1 Від цього слова «коса» утворилася назва «козак». Багато людей запевняють, що «козак» походить від слова «коза» і що козаки дістали це ім’я завдяки своїй надзвичайній спритності, проте це слово походить від «коси» — смуги землі, що витяглася у воду, бо вони мали там свої домівки

2 Слово «кіш» означає в запорозьких козаків курені, розкидані там і сям, господарі яких мають право на спільний шинок та кордегардію для всіх, хто мешкає у тій околиці.




Розділ сьомий


1 Кінські хвости походять від турків та татар. Є письменники, які, шукаючи походження цих військових знаків, вигадали, ніби турки, втративши у битві з християнами свій головний прапор, відрізали хвоста одному коневі, зробили з нього прапор і здобули перемогу. Тут нема й крихти правди, бо турки в давнину ніколи не мали прапорів. Турки й татари завжди /298/вживали замість них кінські або коров’ячі хвости. Китайські імператори, надаючи татарському ханові право володіння певною місцевістю, використовували при цій церемонії завжди литаври та кінські або коров’ячі хвости. Див.: Дегінь, Історія гунів, т. II, стор. 431. Тимур-бек робив так само. Див.: Дегінь, Історія гунів, т. III, стор, 297.




Розділ восьмий


1 Ось що означає біле духівництво. Від сивої давнини східні народи надають кольорам фігурального, або метафоричного, значення. Білі люди — вільні й не платять податків, чорні люди — раби й мають платити податки. Слово «червоний» пов’язане з уявленням про красу. Звідси назви Білої Русі, тобто вільної, Чорної Русі, тобто рабської, і Червоної Русі, тобто гарної та плодючої. Ці назви, що спочатку стосувалися країн, було згодом перенесено на народи: ось чому в дуже давні часи розрізнялися чорні та білі гуни, тобто раби та вільні. Калмики вживають такі самі слова у тому ж значенні. Так само ними користуються й турки, кажучи «Ак-Влах» — Біла, або вільна, Валахія; «Кара-Влах» — Чорна, або рабська, Валахія. (Див.: Кантемір, Оттоманська історія). Китайці, вигнані з Китаю й зобов’язані шукати собі інше місцеперебування, звуться «кара-китайці», або раби. На Русі ще більш розширили значення цих слів. Тут звуть «білою землею» землю, на якій можна будувати хату без обкладання податком, а «чорною землею» — таку, де треба платити за право побудувати хату. Козаки, яким виділяють у Сибіру вільні землі, що не обкладаються податками, звуться «біломісні козаки», тобто козаки, які мають «білі землі», вільні від податків. З цієї ж причини, коли російські царі скинули татарське ярмо, вони стали іменуватися «білими», і цей їхній титул поширено й досі скрізь на Сході. /299/




Розділ десятий


1 Розкольником зветься у Росії чоловік, що поділяє релігійні принципи, які відкидають інші росіяни. Щоб краще уявити собі цю секту, треба мати на увазі, що за часів царя Федора Олексійовича з’явилася книжка під назвою «Камінь віри», великого формату й у п’ять пальців завтовшки. Автор представився як шляхтич, народжений у містечку Яворськ на Волині, звідки він дістав прізвище Яворський. Цей новатор намірявся очистити релігію від помилок і повернути її до стану первісної бездоганності, встановивши певні принципи. Він, наприклад, вимагав хреститися не трьома пальцями, а двома, молитися слов’янською мовою тощо. Проте скоро помітили, що він хоче все зробити за взірцем Ветхого Завіту і що він запозичив свою реформу з іудейської та уніатської релігії. Ці новації набули розголосу, й нарешті цим сектантам дали ім’я «розкольники», на відміну від православних. Ніщо не ображало цих останніх більше, ніж знак хреста, зроблений двома пальцями. Вони називають його мерзенним, оскільки три пальці символізують Трійцю, яку очевидно заперечують розкольники, хрестячися двома пальцями. Петро І, побачивши безладдя у своїй церкві, намагався відновити порядок то добром, то різними карами, але кінець кінцем, пересвідчившися, що жоден засіб не діє і що кількість розкольників збільшується день у день, він вирішив покінчити з усіма суперечками одним ударом, постановивши, що віднині розкольників треба вважати сектою, окремою від православної церкви. Зберігаючи за ними усі прерогативи своїх підданих, він наказав, щоб розкольники носили на спині пришитий до їхнього одягу шматок червоного сукна для того, щоб їх можна було одразу відрізнити від інших. Більшість розкольників, ображених таким /300/ розрізненням, приєдналася до православної церкви, і таким чином їх кількість істотно зменшилася.

Останні новини щодо цього суперечливі. Одні твердять, що Росія здійснює важливий проект забезпечення навігації по Дніпру на всьому його протязі і що для здійснення цього величного проекту, гідного безсмертної Катерини, мобілізовано шість тисяч солдатів з військ, які знаходяться в Україні. Проблема полягає в тому, щоб висадити у повітря славнозвісні пороги, які не дають пройти кораблям, і люди запевняють, що два пороги вже переможено. Інші кажуть, ніби проект забезпечення навігації по Дніпру, знищивши пороги, наштовхнувся на непереборні труднощі, які виявилися лише після початку необхідних робіт, і що через це проект буде покинуто й повернуться до проведення каналу, що було запропоновано раніше.




Розділ одинадцятий


1 Судак — це риба, досить схожа з мерланом. Але бувають судаки у сім чи вісім разів більші за мерлан. Він такий же твердий, як тріска.

2 Білуга — риба у вісім чи десять футів завдовжки, якій віддають перевагу перед осетром. Кав’яр білуги, коли він свіжий, є справжнім делікатесом. Солоний та пресований для кращого зберігання кав’яр везуть у великій кількості за кордон. Він продається скрізь у Європі, а найбільше — на берегах Середземного моря.

3 Осетрина — риба, приблизно така сама завбільшки й такої ж натури, як і осетер, але значно біліша. Коли її вміло приготувати, вона надзвичайна на смак.

4 Стерлядь — невеличка рибка з гострим писком, як осетер, тільки трохи жовтіша. Її жир набагато ніжніший за осетровий. Усіх цих риб розрізають і /301/ їдять майже так, як телятину. Вони мають єдину кістку — хребет, який їдять разом зі стерляддю, бо він складається з хрящиків.




Розділ шістнадцятий


1 «Курінь» — слово, вживане запорозькими козаками на позначення групи козаків або місця перебування цієї групи. Усе Козацьке Запорозьке Військо, як побачимо, поділялося на тридцять вісім куренів, і кожен з них мав окреме господарство й керівництво. Усі. хто жив в одному курені, мали спільні гроші й спільні харчі, вони разом ішли на війну. Запорозькі козаки звали куренями також сторожки та шинки, які були в них.

2 Хмельницький був чоловік безстрашний і мудрий, але дуже мстикий. Він говорив по-турецьки, по-татарськи, по-російськи й по-латині. Батько його був родом з Литви. Їх обох полонили турки, мати його заплатила викуп і визволила обох. Батько лишив йому клапоть землі біля Чигирина. Та, коли він повернувся додому, частину цієї землі став оспорювати Чаплинський, намісник короля в Чигирині. Хмельницький подав скаргу королю, але той, поважаючи Чаплинського, присудив землю йому, а Хмельницькому дав на відшкодування п’ятдесят флоринів. Через таку несправедливість Хмельницький став виступати проти короля і Чаплинського. Цей останній відповів йому тим, що наказав побити Хмельницького на базарі. Ображений таким безчестям, Хмельницький знайшов притулок на дніпрових островах, звідки козаки витягли йою, щоб зробити своїм писарем. Потім він став їхнім представником у сеймі, а згодом — гетьманом.

3 Візир, вісїр або вазір означає «носій тягаря». Азеф-візир — «великий носій тягаря». Татари-магометани називають азеф-візиром державного секретаря, тобто першого міністра Оттоманської імпе/302/рії. Він один займається всіма державними справами і є після султана наймогутнішою особою імперії. Єдина церемонія при його призначенні на посаду полягає в тому, що султан дає йому печатку, на якій вирізане його ім’я. Боячися загубити печатку, візир завжди носить її на грудях. Амурат I, третій султан Туреччини, створив цю посаду в чотирнадцятому столітті. Створення посади мало політичні підстави: великий візир відповідає султанові головою за будь-яке заворушення чи повстання. Кілька разів на тиждень великий візир скликає в себе приватну державну раду, на чолі якої він стоїть. Він виправляє, як йому заманеться, вироки підлеглих йому суддів. Єдине, чого йому не вистачає для абсолютної влади, — це можливості карати смертю пашів без спеціального наказу султана або карати турецьких солдатів без попередження їхніх командирів. Якщо хто-небудь вважає присуд великого візира надто несправедливим, він може оскаржити його перед султаном. Але для того, щоб увійти до султанського палацу, він повинен покласти собі на голову жмуток соломи й підпалити її. Лише після цього султан дозволить йому наблизитися й вислухає його.

4 Мурза: кожне плем’я або кожна окрема група у племені має в татар свого власного голову, який зветься мурза. Це нагадує майорат, який регулярно переходить до кожного старшого сина у поколіннях нащадків засновника такої групи чи племені, якщо тільки якась непередбачена подія або насильство не порушать цього порядку наступництва. Такий мурза одержує щороку десяту частину всієї худоби, яку має плем’я, і одну десяту воєнної здобичі свого племені. Усі родини, що належать до одного племені, звичайно стають табором разом і не віддаляються від орди, не попередивши мурзу, щоб він знав, де їх шукати в разі потреби. Ці мурзи мають вагу для хана /303/ залежно від кількості людей у їхніх ордах чи племенах. Бо хани стають небезпечні для сусідів саме тоді, коли вони мають багато племен, а ці племена налічують велику кількість родин, що їм підкоряються. Від цього залежать могутність, багатство й велич татарського хана.




Розділ вісімнадцятий


1 Цей капелюх знаходиться нині в одній з кімнат будинку Академії наук у Санкт-Петербурзі, де на східцях під балдахіном можна побачити статую царя Петра I натурального розміру, відлиту з воску й одягнену в урочистий стрій, пошитий для нього його жінкою Катериною. Праворуч і ліворуч є малі кабінети, де зберігаються всі речі, що їх носив Петро І: уніформи, шпаги, стьобані жилети, навіть подерті панчохи, зашиті ним самим при різних нагодах, навіть черевики та пантофлі, які він шив, усе, що він мав на собі під час Полтавського бою, й чимало інших рідкісних речей. Там можна побачити також портрети його сина, і його дружини, і всієї родини, починаючи від царя Івана Васильовича.

2 Вони могли б уникнути російського полону й ганебного ув’язнення у Шліссельбурзі, де пихатий князь Меншиков морив їх, правду кажучи, голодом, якби шведський майор, який повинен був провести їх до канцелярії, а згодом і до Дніпра, не привів їх замість цього до Полтави, де їх оточили росіяни. Секретаря короля Седерх’єльма мало не вбив один п’яний російський драгун, який погнався за ним з лайкою та погрозами, що їх усіх треба повбивати. Та Седерх’єльм пом’якшив удар, відхилившися, й був лише легко поранений.

3 Найдавніші племена скитів уже перекопали перешийок, по якому можна увійти до Криму, як повідомляє Геродот, і греки називали цю лінію, спо/304/руджену дуже давно скитами, «ташпос» або «ташпа», що означає те саме, що й слов’янське слово «Перекоп», яким її називають нині, тобто рів, зроблений людьми, або канал. Імператор Костянтин у своїй книзі «Про управління імперією» на стор. 113 згадує про цей рів, хоча у ті часи він був істотно пошкоджений. Ось його власні слова: «Давні народи спорудили тут канал, щоб забезпечити вихід до моря і відокремити півострів від материка. Але з плином часу земля обсипалася у рів, і тепер там росте лише густий ліс, через який проходять тільки дві дороги, одна на схід, а друга на захід. Такий був стан цього рову у 948 р. посля Р. X., коли якийсь Асландер спорудив уздовж рову, що мав триста шістдесят стадій, як свідчать древні, мур і збудував на кожній стадії десять веж для його захисту». Дивіться в Страбона, стор. 315. Турки дали мурові різні назви, втім, схожі одна з одною. Часом вони називали його «ор-богазі», тобто отвір. Тут «ор» означає те саме, що й Перекоп. Іноді вони звали його «шад-богазі» — неприємний отвір. На карті, виготовленій у Константинополі 1724 року, ця лінія зветься «ор-капусі», тобто отвір, що роз’єднує, а Перекоп названо на цій самій карті «ор-калаш-сі», тобто фортеця, яка дістала своє ім’я від золота.




Розділ двадцять четвертий


1 Трохи схожа церемонія, принаймні не менш груба, відбувалася при коронуванні герцогів Карінтії. Селянин піднімався на камінь, праворуч від нього була корова з чорним телям, а ліворуч — голодна худюща кобила. Герцог у селянському одязі прибував зі знаками своєї влади та в супроводі блискучого почту. Селянин дивився на герцога й питав: хто є цей чоловік, що виступає з такою пихою та помпою? Йому відповідали, що це герцог або король. Він /305/ тоді питав: чи є герцог безстороннім суддею? Чи має він на оці щастя нього краю? Чи є він вільний і чи заслуговує на таку шану? Люди кричали, що заслуговує і заслуговуватиме. За яким правом, — продовжував селянин, — прийшов він, щоб зігнати мене з цього місця? Після інших питань, на які були позитивні відповіді, та ще кількох церемоній селянин даяав ляпаса герцогові, вимагаючи розумно керувати країною. Дивіться в Боемі, «Звичаї людей», латинською мовою.

2 Запорозькі козаки мали дуже великі чотирикутні шапки, обшиті по краях хутром і пошиті з оксамиту або з іншої дорогої матерії.




Розділ двадцять шостий


1 Завжди всі, хто хоче мати будинок чи то в Росії, чи у Великоросії йдуть на ринок і купують там уже готовий. Ці будинки складаються а двох частин — нижньої і верхньої. Цей звичай вже майже зник у Санкт-Петербурзі та Москві, де почали будувати більш солідно, але він зберігся в інших містах, містечках та селах. Запорозькі козаки будували також кораблі, які в них купували або зинаймали їхні сусіди. Ці човни, на будівництво яких витрачали дерево, що коштувало принаймні сто п’ятдесят карбованців, продавали за сім чи вісім карбованців. Дивний доказ необачності цих людей, які, можливо, через сто років не матимуть лісів. Втім, цей звичай походить з дуже давніх часів, оскільки руські літописи розповідають, що камбри, чи кімбри, які жили колись у цих місцях, вели таку саму торгівлю з сусідніми причорноморськими народами. /306/





Розділ двадцять дев’ятий


1 Слово «артіль» означає компанію з двадцяти — тридцяти чоловік, які об’єдналися для полювання чи риболовлі. Поки вони лишаються разом, вони мають усе спільне і вибирають собі старшого, що зветься «переводчик». Купці з великих міст воліють наймати ці компанії для перевезення своїх товарів, оскільки в них кожен відповідає за всіх, а всі за кожного.

Найчастіше запорозькі козаки використовували свої зимові оселі для того, щоб тримати в них коней та худобу.




Розділ тридцятий


1 За царювання Петра I один священик скомпонував твір, у якому захищав цей звичай. На підтвердження своєї думки він спирався на таке висловлювання зі Святого Письма: «Все, що виходить з уст, бруднить людину, а те, що в них входить, не бруднить її». Звідси він робив висновок, що, оскільки горілка входить в уста, вона ніяк не може людину забруднити, а що тютюновий дим бруднить, бо виходить з уст, і що не можна курити, не стаючи великим грішником.






ТОМ ДРУГИЙ


1 Річка Яїк має джерело у тій частині Кавказьких гір, яку татари звуть Арал-Даг, під 53 градусом широти й 85 градусом довготи. Вона тече з північного сходу на південний захід, має завдовжки приблизно 80 німецьких льє і вливається у Каспійське море за 45 льє на схід від гирла Волги. По Яїку проходить кордон між Російською імперією і володіннями калмицького хана. Його береги відомі сво/307/їми гарними пасовиськами, але на них зовсім нема лісів, особливо поблизу Каспійського моря. Ця річка неймовірно багата на різні види найкращої риби, яка приходить з Каспійського моря на початку весни у великій кількості. Вона йде з дуже солоного моря шукати прісної води у річці, і її так багато, що вона майже перепиняє течію Яїка і її можна брати голими руками досхочу. Кав’яр саме цієї риби, що зветься осетрина і яку ловлять у Яїку та Волзі, солоним везуть у всі європейські країни. Після знаменитого повстання Пугачова. яке так спустошило ці краї, нині царствуюча імператриця бажала знищити навіть ім’я цих яїцьких козаків. Вона наказала, щоб у майбутньому не вживали назву Яїк, а щоб ця річка звалася Уральська ріка і щоб назва їхнього міста Яїцький город змінилася на Уральський город.

2 Це місто Слуцьк, розташоване у Литві, є власністю князів Радзивіллів.

3 Башкири живуть у східній частині Казанського царства, між річкою Камою, Орлиними [* Уральськими. (Прим. перекладача).] горами й Волгою. Ця провінція має й іншу назву — Булгарія. Народ, який ми нині знаємо під іменем башкирів, очевидно, є однією з гілок татар. У цьому краї є ще й інша гілка татар, яких звичайно звуть уфимськими татарами. Живуть вони серед башкирів, вони є їхніми родичами та союзниками, бо мають з ними спільне коріння. Але уфимські татари в основному займають південну частину Булгарії біля Ками та міста Уфи, через яке вони й одержали свою назву. А башкири займають південну частину, що тягнеться аж до міста Самари. Ці дві гілки татар є нащадки тих, хто мешкав у Казанському царстві, коли росіяни завоювали його у 1552 р. Проте цілком очевидно, що кров давніх мешканців цих земель змішалася з татар/308/ською. Башкири, як і уфимські татари, високі на зріст і дуже міцні. В них широкі обличчя, вони трохи смагляві, плечисті, чорняві й мають рясні брови, що здебільшого зрослися. Бороди в них короткі, як китиці. Вони звичайно вдягнені в довгі халати з грубого білого сукна з капюшоном, яким вони прикривають голову, коли настають холоди, бо влітку вони завжди ходять з невкритою головою. Решта їхнього одягу така сама, як у російських селян. Їхні жінки так само вдягаються, як звичайні росіянки, за винятком того, що вони носять пантофлі без задка, які ледве вкривають пальці й зав’язуються на нозі вище від кісточки. Ці люди прекрасні вершники й хоробрі воїни. Лук і стріли — їхня єдина зброя, але вони послуговуються нею з гідною подиву вправністю. Їхня мова є суміш татарської з російською і, можливо, з мовою давніх мешканців цього краю, проте вони можуть добре порозумітися з нагайськими татарами. Зважаючи на їхній звичай робити обрізання й на деякі інші магометанські церемонії, можна уявити собі, що вони колись сповідували культ Магомета. Проте нині вони зовсім не знають Корану, не мають ані мулл, ані мечетей, отже, їхня релігія нині значно ближча до поганства, ніж до магометанського культу. Однак від царювання Олексія Михайловича багато з них перейшли у православ’я. І якби російські священики тим справді заопікувалися, то можна припустити, що за короткий час усю цю гілку татар буде навернено у християнську віру. Оскільки країна, де мешкають уфимські татари й башкири, розташована між 52 градусом 30 мінутами й 57 градусом широти, вона не може бути справді найтепліша. Проте вона дає багаті врожаї всякого збіжжя та плодів. Ці люди мешкають у малих містечках та селах, як у Росії, і живуть зі скотарства, мисливства та хліборобства. Вони мають звичай молотити хліб просто у полі й перевозити чисте /309/ зерно додому. Цей край також багатий на мед та віск, а на півдні його водиться багато білок та інших хутрових звірів. Уфимські татари, як і башкири, тепер є під пануванням Росії, але влада повинна керувати ними з великою осторогою і досить м’якими засобами, бо вони дуже неспокійні й не терплять ніякого насильства. -Вони досі зберігають велику прихильність до інших татар. Обидва ці народи в разі потреби можуть озброїти п’ятдесят тисяч вояків. Вони платять податки російським збирачам зерном, воском, медом, худобою та шкірами за звичайними цінами, бо кожна родина має сплачувати подушне.

4 Імператриця Катерина була середнього зросту, трохи повна, з гарним обличчям. Вона народилася блондинкою, а зовсім не чорнявою, як дехто твердить, але використала засоби мистецтва, щоб почорнити своє волосся відповідно до смаків росіян, які здебільшого люблять волосся саме цього кольору. Народилася вона аж ніяк не у Литві, як дехто вважає, а походить з міста Нарви. Ім’я її — Кноррінг, це ім’я шляхетного й давнього роду Кноррінгів з цього міста, проте батьки її були прості люди з Литви. Її батька звали просто Самуель. Вона втратила його, коли була ще зовсім мала. Батько її займався торгівлею між Нарвою, Литвою та Польщею. Лютеранський пастор з Лівонії пан Глюк узяв її до себе й виховав у своїй родині разом із двома власними дітьми у лютеранській релігії, тоді як двоє братів Катерини сповідували католицтво. Ще одним доказом народження Катерини у Нарві є тісний зв’язок, який вона увесь час підтримувала з родиною Крамарів з цього міста, і покровительство. яким вона цю родину вшанувала. Ставши імператрицею, вона взяла до себе у фрейліни одну з дочок Крамера і виявляла до неї завжди велику прихильність. Велика зацікавленість її в добробут’ двох дітей пана Глюка також є не/310/спростовним доказом, що саме цей достойний пастор дбав свого часу про її виховання. Вона одружила його доньку з віце-адміралом Віллебуа. Цей шлюб викликав спочатку певні ускладнення, бо наречена була лютеранка, а Віллебуа — православний. Вона погоджувалася на цей союз лише за умови, що їхні діти будуть виховані в дусі лютеранської релігії. Цей пункт суперечив обрядам, звичаям та статутам Росії. Треба було мати дозвіл царя, і Катерина дістала його для наречених. Один із їхніх синів живе й нині, він є командувач артилерії, нагороджений стрічкою імперського ордена. Катерина спочатку одружилася зі шведським унтер-офіцером, якого одразу після весілля послали у Марієнбург, де його було вбито. Цар згодом наказав зробити найретельніший розшук його, щоб дати йому винагороду, але жодної звістки про нього ніколи не було одержано. Катерина мала двох братів і трьох сестер. Один із братів одержав титул графа Скавронського. Досі живі його кілька дітей, а саме: 1) граф Скавронський, гросмейстер двору, одружений з княжною Сапегою; від цього шлюбу є діти; 2) донька, що була одружена з покійним канцлером Воронцовим; 3) ще одна донька, яка була одружена з покійним паном Корфом, начальником санкт-петербурзької поліції. Другий брат Катерини служив у Литві, і йому дуже протегували князі Сапеги. Цар багато разів вимагав його повернення, але його не відпускали, і зрештою цар наказав потаємно його викрасти. Цар призначив його командиром роти і дав титул графа Генрікова. Але, оскільки він не мав належних здібностей і талантів, цар не міг підвищувати його в чинах, як він того хотів. З трьох сестер Катерини дві перші були Кристина, донька Самуеля, одружена з графом Генріковим, друга, Анна, донька Самуеля, одружена з генерал-лейтенантом Жезінським. Що ж до третьої, то вона мала дуже /311/ сумну долю. Втративши одне око, яке їй вибила, як вона казала, Катерина, коли вони гралися ще дітьми, вона одружилася з простим шевцем із Ревеля й жила у великій бідності. Коли Катерина стала імператрицею, то не хотіла нічого зробити для неї, незважаючи на найбільш настійні прохання сестри про хоч яку-небудь допомогу. Невідомо, чому саме Катерина відчувала до неї таку неприязнь. Таке в кількох словах походження цієї славнозвісної імператриці.



















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.