[Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників. — К., 1958. — С. 373-417.]

Попередня     Головна     Наступна





КОМЕНТАРІ



ДИТИНСТВО



1 Шевченко Іван Андрійович (1756? — 1849) — дід Т. Г. Шевченка. Кріпак поміщика В. В. Енгельгардта.

2 Шевченко Григорій Іванович (1785? — 1825) — батько Т. Г. Шевченка. Кріпак поміщика В. В. Енгельгардта.

3 Шевченко (дівоче прізвище Бойко) Катерина Якимівна (1782? — 1823) — мати Т. Г. Шевченка.

4 Лазаревський Олександр Матвійович (1834 — 1902) — історик. Познайомився з Шевченком у Петербурзі і зустрічався з ним у брата Михайла. Лазаревський був при Шевченкові в останні години його життя і супроводжував труну поета з Петербурга до Києва.

5 Жемчужников Лев Михайлович (1829 — 1912) — художник, відомий серією реалістичних естампів «Живописная Украина», фольклорист і письменник. В сім’ї Жемчужникова поет завжди знаходив глибоке співчуття до його тяжкої долі.

6 Шевченко Варфоломій Григорович (1821 — 1892) — родич Т. Г. Шевченка (з його сестрою одружився брат поета Йосип), економ поміщика Лопухіна. Познайомився з поетом у 1843 р.

7 Бондаренко Гнат Васильович — шкільний товариш Т. Г. Шевченка, селянин с. Кирилівки. Поет заїжджав до нього в гості 26 вересня 1845 р.

8 Чалий Михайло Корнійович (1816 — 1907) — інспектор Другої київської гімназії, автор біографії Шевченка («Жизнь и произведения Тараса Шевченка», К., 1882). Познайомився з поетом у 1859 р. в І. М. Сошенка. Перебуваючи в Петербурзі в останні роки життя, Шевченко листувався з Чалим.

9 Красицька Катерина Григорівна (народилася у 1806 р.) — старша сестра Т. Г. Шевченка, яка була йому не тільки «незабвенной сестрой», але й «терпеливой нежной нянькой», як називає він її в повісті «Княгиня».

10 Лебединцев Петро Гаврилович (1819 — 1896) — київський кафедральний протоієрей, історик, співробітник журналу «Киевская старина».

11 Лобода Ф. — Лебединцев Теофан Гаврилович (1828 — 1888) — журналіст, який друкувався під псевдонімами: Лобода Ф., Кулюмбам, Холмський Старожил, Холмський Братчик, Т. Шнейдер, Фратеркулус; перший редактор «Киевской старины», знайомий Т. Г. Шевченка, листувався з поетом. /374/

12 Коліївщина — велике селянське повстання у 1768 р. на Правобережній Україні.

13 Богорський Петро Федорович — дяк с Кирилівки (з 1824 по 1836 р.), який був учителем Т. Г. Шевченка.

14 Губський Василь Іванович — кирилівський піп.

15 Козачковський Андрій Осипович (1812 — 1889) — міський лікар м. Переяслава, пізніше викладач медицини в Полтавській семінарії. Познайомився з Шевченком в 1841 р. у Петербурзі і подружив з ним. У Козачковського в Переяславі поет деякий час жив у 1845 р. і написав твори: «Заповіт», «Наймичка», «Кавказ» та вступ до поеми «Єретик». В роки заслання поета Козачковський листувався з ним і підтримував його матеріально. Йому Шевченко присвятив вірш «А. О. Козачковському». Під час останньої подорожі на Україну поет заїжджав у Переяслав до Козачковського.

16 Енгельгардт Павло Васильович (1799 — 1849) — гвардії полковник, поміщик, за характеристикою Карла Брюллова, «самая крупная свинья в торжковских туфлях». В повісті «Художник» Шевченко докладно розповів про нього. Зберігся невеликий акварельний портрет Енгельгардта, виконаний Т. Г. Шевченком.

17 Маслов Василь Павлович (помер у 1881 р.) — автор першої біографії Т. Г. Шевченка. У відомому листі Маслова до Шевченка з Києва від 10 вересня 1859 р. повідомляється про зустріч його з поетом у Мошнах і виявляється його ставлення (тоді ще гімназиста) до автора «Кобзаря»: «Вы — наше украинское солнце, наша гордость, явились у нас у Малороссии, дали взглянуть на себя и скрылись мимолетной звездой, оставив сиротами своих земляков, свою родину... Давно уже я посвятил свою жизнь на изучение ваших творений, вытканных из горя и печали, подбитых гневом, труд, на который мало человеческой жизни; над ним должны трудиться века и потомства. Несколько лет я собираю ваши сочинения, ищу во многих малороссийских библиотеках, перерываю шкапы — и труд мой часто увенчивается успехом. Последнее сочинение, приобретенное мною, есть «Сон» — эта гениальная сатира, отразившая в себе так метко пороки петербургских придворных вельмож, карающая так грозно наших мучителей, раскрывающая раны нашей Украины...». Перше видання біографічного нарису В. П. Маслова про Т. Г. Шевченка вийшло в 1874, друге — в 1882 р.

18 Сошенко Іван Максимович (1806 — 1876) — художник-портретист. У 1838 р. закінчив Академію художеств і був учителем малювання в Ніжинському повітовому училищі, Немирівській і Київській гімназіях. Сошенко перший звернув увагу на талант Шевченка, зустрівши його у Петербурзі, в Літньому саду. Він познайомив Тараса Шевченка з Гребінкою, Брюлловим, Венеціановим, Жуковським, Вієльгорським, Григоровичем та іншими діячами української і російської культури. Спільними зусиллями Цих діячів Шевченка було викуплено з кріпацтва. З першого дня знайомства Сошенка з Шевченком між ними зав’язалася велика дружба, яка тривала до смерті поета.

19 Забіла Віктор Миколайович (1808 — 1869) — український поет-романтик. Шевченко був у нього на хут. Кукоріковщина в 1843 та 1847 рр. В повісті «Капітанша» Шевченко під іменем Віктора Олександровича подає образ В. М. Забіли.

30 Білозерський Микола Михайлович (народився у 1833 р.) — видавець «Южнорусских летописей» (К., 1856). Спогади про Т. Г. Шевченка він написав переважно за розповідями людей, які близько знали поета.











У ПЕТЕРБУРЗІ. НАВЧАННЯ В АКАДЕМІЇ ХУДОЖЕСТВ



21 Ширяев Василь Григорович — відомий петербурзький маляр-альфрейщик, у якого з 1832 по 1838 р. вчився Т. Г. Шевченко. Докладні відомості про навчання і роботу в Ширяева письменник подав у повісті «Художник». /375/

22 Зайцев Іван Кіндратович (1805 — 1887) — художник, автор спогадів про Т. Г. Шевченка (надрукованих в журналі «Русская старина» за 1887 р.).

23 Превлоцький Степан Степанович — маляр-іконописець з Вільшани, Звенигородського повіту на Київщині. Перший учитель малювання І. М. Сошенка і відомого художника Г. І. Лапченка.

24 Гребінка Євген Павлович (1812 — 1848) — український письменник і поет, перекладач «Полтави» О. Пушкіна. Разом з передовими діячами російської та української культури брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва. На згадку про цю подію Шевченко присвятив Гребінці вірш «Перебендя». Гребінка допоміг Шевченку надрукувати «Кобзаря» і ввів поета в коло тогочасних письменників. Видавав альманах «Ластівка», в якому друкувалися ранні твори Т. Г. Шевченка.

25 Григорович Василь Іванович (1786 — 1865) — конференц-секретар Академії художеств, брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва і допоміг влаштувати його в Академію художеств пенсіонером Товариства сприяння художникам. Т. Г. Шевченко присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки» і згадує про нього на сторінках свого щоденника та в повісті «Художник».

26 Брюллов Карл Павлович (1799 — 1852) — видатний російський художник, професор «исторической и портретной живописи» в Академії художеств. Брюллов повернувся з-за кордону до Петербурга в кінці травня 1836 р. Брав безпосередню участь у викупі Т. Г. Шевченка з кріпацтва. В повісті «Художник» Шевченко присвятив чимало сторінок Брюллову, називаючи його «Великим Карлом».

27 Вієльгорський Михайло Юрійович (1787 — 1856) — граф, відомий в 40-х роках у Петербурзі віолончеліст. Брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва.

28 Жуковський Василь Андрійович (1783 — 1852) — поет і перекладач, один з основоположників російського романтизму. Його портрет, написаний К. П. Брюлловим, розіграно в лотерею і за зібрані 2500 крб. викуплено Т. Г. Шевченка з кріпацтва. На згадку про цю подію Т. Г. Шевченко присвятив йому поему «Катерина».

29 Цей анекдот давно вже відкинуто з біографії Т. Г. Шевченка. Сам поет у розмовах з М. І. Костомаровим та М. М. Лазаревським сміявся над вигадкою з генеральським портретом.

30 Мартос Петро Іванович — поміщик з Полтавщини. Коштом П. І. Мартоса, як значиться на титульному аркуші, вийшов Шевченків «Кобзар» у 1840 р. Після смерті Шевченка Мартос написав про нього спогади.

31 Мокрицький має на увазі вірш Пушкіна «Отцы-пустынники и жены непорочны», сім останніх рядків якого є вільним наслідуванням молитви Єфрема Сірина «Господи и владыко живота моего»:


Владыко дней моих! дух праздности унылой.

Любоначалия, змеи сокрытой сей,

И празднословия не дай души моей.

Но дай мне зреть мои, о боже, прегрешенья,

Да брат мой от меня не примет осужденья,

И дух смирения, терпения, любви

И целомудрия мне в сердце оживи.


32 Мокрицький Аполлон Миколайович (1811 — 1871) — художник-портретист; у 1849 р. дістав звання академіка. Незабаром став професором-викладачем в Училищі живопису, ваяння і зодчества, переїхавши в Москву. Під час навчання в Академії художеств Мокрицький здружився з Т. Г. Шевченком. /376/

33 Ван-Дейк Антоніс (1599 — 1641), Рубенс Петер Пауль (1577 — 1840) — видатні фламандські живописці; Веласкес Діего де Сільва (1599 — 1660) — видатний іспанський художник; Гвідо Рені (1577 — 1642) — видатний італійський художник, представник болонської школи.

34 Баранова (дівоче прізвище Адлерберг) Юлія Федорівна (1788 — 1864) — статс-дама при дворі Олександри Федорівни, дружини Миколи I, вихователька царських дітей. У 1838 р. разом з В. А. Жуковським брала діяльну участь у викупі Шевченка з кріпацтва.

35 Тальоні Марія (1804 — 1884) — видатна балерина, за походженням італійка. У 1837 — 1842 рр. виступала на сцені Великого театру в Петербурзі.

36 Пешехонов Макар Самсонович — відомий петербурзький маляр-іконописець; у 1848 — 1849 рр. брав участь у реставрації Софійського собору в Києві.

37 Євген Гребінка у 1841 р. в альманасі «Ластівка» надрукував вірші Т. Г. Шевченка: «Причинна», «Вітре буйний», «На вічну пам’ять Котляревському», «Тече вода в синє море» і перший розділ з поеми «Гайдамаки».

38 Квітка Григорій Федорович (псевдонім — Грицько Основ’яненко, 1778 — 1843) — український письменник, перший прозаїк в українській літературі. З Шевченком був знайомий заочно, листувався з ним. Шевченко присвятив йому вірш «До Основ’яненка» та ілюстрував його твори «Знахар» і «Панна сотниківна».

39 У 1838 р., після закінчення Академії художеств, Сошенко був призначений на посаду вчителя «рисования и чистописания» в повітову школу м. Ніжина.

40 Штернберг Василь Іванович (1818 — 1845) — живописець-пейзажист, близький друг Т. Г. Шевченка по Академії художеств, написав кілька портретів Шевченка. З 1840 р. вчився в Італії, де й помер. Шевченко присвятив йому твори «Іван Підкова» і «На незабудь».

41 Михайлов Григорій Карпович (1814 — 1867) — художник, вчився в Академії художеств разом з Т. Г. Шевченком; з 1855 р. — академік історичного живопису.

42 Честахівський Григорій Миколайович (1820 — 1893) — художник, близький приятель Т. Г. Шевченка. Він супроводжував труну Кобзаря на Україну і був організатором похорону поета на Чернечій горі, довгий час зберігав особисті речі Шевченка, які згодом передав до музею Тарновського. Збереглася фотографія Честахівського і Шевченка.

43 Петровський Петро Степанович (1814 — 1842) — художник, вчився в Академії художеств разом з Шевченком і приятелював з ним. Помер в Італії, куди виїхав пенсіонером Академії.

44 Крилов Іван Андрійович (1768 — 1844) — знаменитий російський байкар. Т. Г. Шевченко надзвичайно високо цінив творчість Крилова і цитував рядки з його байок в щоденнику та листі до Бр. Залєського від 6 червня 1854 р.

45 Пономарьов в епізоді з гусаком дещо переплутав: художник Петровський дістав золоту медаль у 1839 р. за картину «Ангел приносит пастухам весть о Рождестве Христове», а не за «Агарь в пустыне». Через два роки Петровський поїхав до Італії, де й помер від сухот у 1842 р.

46 Пономарьов Федір Павлович (1822 — 1884) — товариш Шевченка по Академії художеств. У 1844 р. дістав звання класного художника за успіхи в медальєрному мистецтві. Після закінчення Академії постійно працював в Єкатеринбурзі на Горношитському мармуровому заводі.

47 Глінка Михайло Іванович (1804 — 1857) — великий композитор, основоположник російської класичної музики. На вечорах «братії» Кукольника Шевченко часто зустрічався з Глінкою. Згадки про композитора знаходимо в повістях Шевченка, його щоденнику і листуванні. /377/

48 Толстой Федір Петрович (1783 — 1873) — видатний російський медальєр, скульптор і художник, віце-президент Академії художеств. Хоч Струговщиков і називає Толстого серед присутніх на вечорі 27 квітня, але Шевченко особисто познайомився з ним і його родиною тільки 28 березня 1858 р., коли повернувся із заслання до Петербурга.

49 Брюллов Олександр Павлович (1798 — 1877) — архітектор, брат Карла Павловича Брюллова.

50 Кукольник Нестор Васильович (1809 — 1869) — російський поет, драматург, прозаїк і критик. Приятель М. І. Глінки і К. П. Брюллова. На вечорах у Кукольника часто бував і Шевченко.

Кукольник Павло Васильович (1795 — 1884) — історик, етнограф і белетрист. Професор Віленського університету, згодом голова Цензурного комітету у Вільні; брат Н. В. Кукольника.

51 Одоєвський Володимир Федорович (1803 — 1869) — російський письменник, композитор, знавець історії і теорії музики.

52 Вревський Павло Олександрович (1809 — 1855) — лейб-гвардії Гродненського гусарського полку ротмістр, згодом генерал-лейтенант. Один з видатних діячів оборони Севастополя; загинув у бою на р. Чорній під час Кримської кампанії. Шевченко зустрічався з ним у Струговщикова і на вечорах у Кукольника.

53 Сологуб Володимир Олександрович (1804 — 1882) — російський письменник, автор повісті «Тарантас».

54 Каменський Павло Павлович (1810 — 1875) — російський письменник-белетрист (30 — 40-х років), цензор.

55 Гедеонов Михайло Олександрович (1814 — 185?) — син директора імператорських театрів у Петербурзі. З кінця 1840 р. займав посаду цензора «драматических произведений» в канцелярії III відділу. Шевченко зустрічався з ним на вечорах у Струговщикова і Кукольника.

56 Губер Едуард Іванович (1814 — 1847) — поет і перекладач. Шевченко згадує про нього в повісті «Художник» та щоденнику від 16 — 17 лютого 1858 р.

57 Рамазанов Микола Олександрович (1815 — 1867) — учень Академії художеств, згодом професор скульптури в Московському училищі живопису, ваяння і зодчества. Автор біографічних нарисів і спогадів про російських художників, пізніше об’єднаних в книгу під назвою «Материалы для истории художеств в России» (М., 1863 ). Шевченко зустрічався з Рамазановим не тільки під час навчання в Академії художеств, але й після повернення з заслання.

58 Басін Петро Васильович (1793 — 1877) — заслужений професор Академії художеств по «живописи исторической и портретной».

59 Щедрін Сільвестр Федосович (1791 — 1830) — художник-пейзажист. В повісті «Художник» Шевченко писав: «Я часто любовался пейзажами Щедрина, и в особенности пленяла меня его небольшая картина «Портичи перед закатом солнца». Очаровательное произведение!».

60 Лоді (Лоде, Лодій) Андрій Петрович (1812 — 1870) — артист-тенор, згодом відомий вокальний педагог; постійний член гуртка Н. В. Кукольника.

61 Маркевич Микола Андрійович (1804 — 1860) — поет, етнограф-музикант, автор п’ятитомної «Истории Малороссии» (М., 1842 — 1843). Про дружні відносини Маркевича з Шевченком свідчить листування між ними і присвячений йому вірш поета «Бандуристе, орле сизий...».

62 Сосницький Іван Іванович (1794 — 1877) — видатний російський актор. Виступав з великим успіхом на петербурзькій сцені в комедіях і водевілях.

63 Віталі Іван Петрович (1794 — 1855) — видатний російський скульптор. Відомі роботи Віталі: фронтон для Ісаакіївського собору, «Венера», «Геній» та ін. /378/

64 Бєлінський Віссаріон Григорович (1811 — 1848) — великий російський революціонер-демократ, геніальний літературний критик і філософ; з Т. І . Шевченком зустрічався на квартирі у Струговщикова.

65 Панаєв Іван Іванович (1812 — 1862) — письменник, фейлетоніст, разом з М. О. Некрасовим видавав і редагував революційно-демократичнии журнал «Современник», автор «Литературных воспоминаний». В журналі «Современник» виступав під псевдонімом «Новий поет».

66 Струйський Дмитро Юрійович (1806 — 1856) — поет і музикальний критик; виступав у пресі під псевдонімом «Трилунний».

67 Горонович Андрій Миколайович (1818 — 1889) — учень Академії художеств; у 1855 р. удостоєний звання академіка за картину «Отдых бухарского каравана в степи».

68 Яненко Яків Федосійович (1800 — 1852) — художник-портретист, з 1830 р. академік, постійний член гуртка Н. В. Кукольника. В повісті Шевченка «Художник» виведений під прізвищем «П’яненко».

69 Владиславлєв Володимир Андрійович (1807 — 1856) — видавець альманаха «Утренняя звезда», упорядник «Памятной книжки военных узаконений для штаб- и обер-офицеров» (СПб., 1851). Згадка про нього є в повістях Шевченка «Художник» і «Капітанша».

70 Сенковський Осип Іванович (1800 — 1858) — російський вчений сходознавець, професор Петербурзького університету, журналіст, белетрист і критик; виступав під псевдонімом «Барон Брамбеус»; редагував журнал «Библиотека для чтения».

71 Даргомижський Олександр Сергійович (1813 — 1869) — видатний російський композитор, знайомий Шевченка. В щоденнику від 18 квітня 1858 р. поет висловлює свої думки з приводу його співу на вечорі в Ізабели Грінберг.

72 Степанов Микола Олександрович (1807 — 1877) — художник-карикатурист, приятель М. Глінки, в 60-х роках — видавець сатиричного журналу «Искра», навколо якого були об’єднані поети демократичного напряму. Степанов Петро Олександрович (1805 — 1891) — художник-любитель, учень Брюллова, письменник, близький приятель Глінки.

73 Штерич — приятель Глінки і Струговщикова.

74 Каратигін Василь Андрійович (1802 — 1853) — відомий актор-трагік. Каратигін Петро Андрійович (1805 — 1879) — артист, брат В. А. Каратигіна; писав статті з історії театру.

75 Петров Йосип Опанасович (1807 — 1878) — видатний російський артист, перший виконавець партії Сусаніна і Руслана в операх М. І. Глінки.

76 Гейденрейх Людвиг Андрійович (1809 — 1892) — лікар, постійний член гуртка Н. В. Кукольника.

77 Струговщиков Олександр Михайлович (1808 — 1878) — поет і перекладач. З 1841 р. — редактор-видавець «Художественной газеты»; автор спогадів про композитора М. І. Глінку.

78 Серве Андрієн Франсуа (1807 — 1877) — видатний бельгійський віолончеліст-віртуоз. В повісті «Музикант» Шевченко устами Тараса Федоровича (кріпака-музиканта) розказує про незабутнє враження, яке справила на нього гра В’єтана і Серве під час їх виступів у Петербурзі.

79 Прюм Франсуа (1816 — 1849) — бельгійський скрипаль-віртуоз. З концертами Прюм виступав у Петербурзі 2, 8 березня та 1 квітня 1840 р.

80 Ракович Михайло Олександрович (1816 — 1899) — поміщик, власник маєтків на Прилуччині і в Ніжинському повіті. /379/

81 Можливо, що Маркевич має на увазі офіцера генерального штабу Голенковського, пізніше автора «Записок о действиях Евпаторийского отряда в Крыму в 1854, 1855 и 1856 гг.» (СПб., 1858).

82 Шереметев Дмитро Миколайович — граф, чиновник міністерства внутрішніх справ.

83 Голіцин Сергій Григорович (1806 — 1868) — поет, композитор, знайомий Глінки і Струговщикова.

84 Никитенко Олександр Васильович (1805 — 1877) — академік, заслужений професор Петербурзького університету по «русской словесности», редактор «Журнала Министерства народного просвещения». Никитенко довгий час займав посаду цензора в С.-Петербурзькому цензурному комітеті. Автор відомого «Дневника», що охоплює літературне і громадське життя тодішньої Росії з 1826 по 1877 р. Давній знайомий Шевченка.

85 Корсаков Петро Олександрович (1790 — 1844) — поет, перекладач, цензор С.-Петербурзького цензурного комітету; разом з С. Бурачком редагував журнал «Маяк»; автор позитивної рецензії на Шевченків «Кобзар» 1840 р.

86 Полевой Микола Олексійович (1796 — 1846) — письменник, журналіст і критик. Шевченко ілюстрував книги Полевого («История князя италийского, графа Суворова рымникского, генералиссимуса российских войск», 1843; «Русские полководцы, или жизнь и подвиги российских полководцев, от времени имп. Петра Великого до царствований имп. Николая I», 1845).

87 Булгарин Тадей Венедиктович (1789 — 1859) — реакційний письменник і журналіст; редактор і видавець офіціозної газети «Северная пчела» (1825 — 1859).

88 Греч Микола Іванович (1787 — 1867) — філолог, письменник і журналіст; разом з Т. Булгариним видавав газету «Северная пчела».

89 Штьор Карл (1824 — 1889) — німецький музикант-скрипаль, з 1857 р. придворний капельмейстер у Веймарі; написав симфонічні картини до твору Шіллера «Колокол». Штьор приїздив до Петербурга в 1840 р. разом з Дрейшоком, але захворів і з концертом не виступив.

90 Дрейшок Олександр (1818 — 1869) — піаніст і композитор, з 1862 р. професор Петербурзької консерваторії. Хоч Шевченко й не згадує про Дрейшока, але гру його він, безперечно, слухав на вечорі у Струговщикова 27 квітня 1840 р. З концертами Дрейшок виступав у Петербурзі з великим успіхом 2, 6 і 28 квітня 1840 р.

91 Майєр Карл (1799 — 1862) — видатний піаніст, композитор і педагог, учитель М. І. Глінки з теорії музики. Шевченко знав К. Майєра особисто, зустрічався з ним на вечорах у Н. В. Кукольника і Маркевича.

92 Данченко Микола Федорович — знайомий Струговщикова і Глінки, постійний член гуртка Н. В. Кукольника.

93 Ригельман Микола Аркадійович — поміщик, у 1840 — 1850 рр. чиновник-перекладач канцелярії київського генерал-губернатора Бібікова; був знайомий з кирило-мефодіївцями. В рецензії на «Записки о Южной Руси» П. Куліша, вміщеній у слов’янофільському журналі «Русская беседа» (1857, кн. IV), Ригельман високо оцінив поему «Наймичка», не знаючи, що автор її Шевченко. «Это, — писав він, — одно из лучших произведений на малороссийском языке. В нем творчество достигло почти высоты народной поэзии: это та же глубина, неподдельность чувства, та же простота выражения, не нуждающегося в прикрасах, та же меткость слова, свойственная только народу или даровитейшим его представителям. В этом отношении автор стоит далеко выше малороссийских поэтовписателей прошлого времени (конечно, за исключением Кобзаря)».

94 Горленко Давид Семенович (1788 — 1848) — поміщик; з 1829 по 1844 р. — повітовий предводитель дворянства на Прилуччині. /380/

95 Корбе Іван Михайлович (народився у 1800 р.) — полковник лейб-гвардії уланського полку, згодом генерал-майор; знайомий Т. Г. Шевченка по Петербургу.

96 Толстой Павло Матвійович — флігель-ад ютант, полковник Кавалергардського

полку.

97 Чижов Федір Васильович (1811 — 1877) — вчений, письменник-слов янофіл, громадський діяч і вчитель.

98 Галаган Григорій Петрович (1819 — 1888) — багатий поміщик, етнограф, згодом громадський діяч — українофіл, знайомий Шевченка. В листі до своєї дружини він подав цікаві відомості про обід у Максимовича, влаштований у 1858 р. на честь Шевченка після повернення поета із заслання.

99 Соболєвський Сергій Олександрович (1803 — 1870) — бібліограф-книголюб, приятель Пушкіна і композитора Глінки, автор відомих епіграм та експромтів.

100 Чернишов Федір Сергійович (1805 — 1869) — флігель-ад’ютант, капітан лейбгвардії Преображенського полку.

101 Прокопович Микола Якович (1810 — 1857) — маловідомий поет і педагог; шкільний приятель М. Гоголя, знайомий В. Бєлінського.

108 Комаров Олександр Олександрович (помер у 1874 р.) — викладач словесності в петербурзьких учбових закладах, приятель В. Бєлінського та І. Панаева.

103 Гоголь Микола Васильович (1809 — 1852) — великий російський письменник, творчість якого дуже високо цінив Шевченко. Ім’я Гоголя неодноразово зустрічається на сторінках повістей Шевченка, в його щоденнику і листах. Шевченко присвятив йому твір «Гоголю» (За думою дума роєм вилітає), а також зробив ілюстрацію сепією до твору Гоголя «Тарас Бульба».

104 Добролюбов Микола Олександрович (1836 — 1861) — видатний російський революціонер-демократ, літературний критик і філософ-матеріаліст, соратник М. Г. Чернишевського. В статті «Кобзарь» Тараса Шевченко» дав високу оцінку творчості Шевченка.

105 Плетньов Петро Олександрович (1792 — 1865) — російський критик і поет, ректор Петербурзького університету, професор російської словесності; після смерті Пушкіна продовжував видавати «Современник» до 1846 р.; знайомий Шевченка, автор прихильної рецензії на «Кобзар» 1840 р.

106 Палій (справжнє прізвище Гурко) Семен Пилипович (40-і роки XVII ст. — 1710) — фастівський, потім білоцерківський полковник, керівник визвольної боротьби українського народу на Правобережній Україні; виступав за возз’єднання України з Росією. У 1704 р. за наклепницьким доносом Мазепи був засланий Петром I в Сибір, звідки повернувся після викриття зради Мазепи. У 1709 р. брав участь у Полтавській битві.

107 Хмельницький Зиновій Богдан Михайлович (близько 1595 — 1657) — гетьман України, видатний державний діяч і полководець, очолив у 1648 р. визвольну війну українського народу проти панської Польщі, яка закінчилася возз’єднанням України з Росією в 1654 р. Постать Хмельницького дуже цікавила Т. Г. Шевченка, йому поет приділив чимало уваги в своїх творах. Шевченко створив ряд малюнків, зв’язаних з ім’ям Хмельницького та з місцями його діяльності.

108 В «українських мелодіях» (М., 1831) за титульним аркушем Микола Маркевич помістив оголошення такого змісту: «При первой возможности автор мелодий будет иметь честь представить публике четвертую книгу оных... при оной книге будут примечания особенные, Малороссийская песня и сто, а может быть и более, напевов народных... Ноты положены для голоса и для фортепьяно самим автором мелодий». Маркевич був учнем видатного піаніста Фільда і добре розумів музику. Свій намір покласти українські мелодії на ноти він здійснив піз-/381/ніше. «Народные украинские напевы, положенные на фортепиано Николаем Маркевичем» вийшли у світ тільки в 1840 р. Саме це видання і має на увазі П. Корсаков.

109 Котляревський Іван Петрович (1769 — 1838) — український письменник. Т. Г. Шевченко присвятив йому вірш «На вічну пам’ять Котляревському», а його образ змалював у повісті «Близнецы».

110 Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790 — 1865) — український поет і перекладач, з 1841 р. ректор Харківського університету. В повісті «Близнецы» Шевченко дав позитивну характеристику поезії Гулака-Артемовського. Про його творчість Шевченко згадує також у передмові до «Кобзаря» 1847 р.

111 Материнка, Тополя, Могила, Галка — псевдоніми українських письменників Осипа Бодянського, Порфирія Кореницького, Амвросія Метлинського і Миколи Костомарова.

112 Левицький Йосип (1801 — 1860) — письменник і філолог, автор першої друкованої в Галичині граматики української мови, виданої у 1834 р.

113 Вагилевич Іван Миколайович (1811 — 1866) — письменник, філолог і етнограф; у 1845 р. видав у Львові книжку «Grammatyka języka maloruskiego w Galicyi». Поему Вагилевича «Мадей» читав Шевченко під час перебування на Україні в 1843 р.

114 Устиянович Микола Леонтійович (1811 — 1885) — письменник, у 1849 — 1850 рр. редагував реакційний журнал «Галицько-руський вісник», що виходив у Львові.

115 Шашкевич Маркіян Семенович (1811 — 1843) — поет і перекладач, один з головних видавців альманаха «Русалка ДнЂстровая» (Будим, 1837), з яким ознайомився Шевченко на Полтавщині в 1843 р.; упорядник книги «Читанка для малыхъ дЂтей» (Львів, 1850).

116 Могильницький Антоній Любич (1811 — 1873) — український письменник, представник реакційного романтизму в літературі, автор поеми «Скитъ Манявській — ПЂснотвореніє епическое основане на повЂстях простонародных русскихъ (ч. 1, Перемышль, 1852).

117 Максимович Михайло Олександрович (1804 — 1873) — історик літератури, лінгвіст, етнограф і археолог, перший ректор Київського університету. Шевченко познайомився з ним в Києві у 1845 р. В Державному музеї Т. Г. Шевченка зберігаються портрети Максимовича та його дружини Марії Василівни, виконані Шевченком влітку 1859 р., під час останньої подорожі на Україну.

118 Афанасьєв Олександр Степанович (1817 — 1875) — більше відомий під псевдонімом А. Чужбинський — письменник і етнограф. З Шевченком познайомився у червні 1843 р. на балу у Волховської. Шевченкові присвятив вірш «Гарно твоя кобза грає», який надруковано у зб. «Молодик» на 1843 р.

119 Тихорський Микола Якович (помер у 1871 р. ) — письменник і критик; співробітник петербурзьких журналів «Сын Отечества», «Маяк», «Иллюстрация»; з 1863 р. працював в «Иллюстрированной газете»; автор прихильної рецензії на поему Шевченка «Гайдамаки».

120 Китченко Федір Андрійович — учитель словесності й логіки в Новгород-Сіверській гімназії. В журналі «Москвитянин» помістив позитивну рецензію на поему Шевченка «Гайдамаки».

121 «Ластівка» — альманах, який видавався Є. Гребінкою у Петербурзі в 1841 р. Крім творів Л. Боровиковського, Є. Гребінки, Квітки-Основ’яненка, В. Забіли, І. Котляревського, П. Писаревського, О. Чужбинського, Т. Шевченка, С. Шерепери та інших, тут друкувались також народні пісні, прислів’я та казки.

122 Зеленський — знайомий Тараса Шевченка і Андрія Козачковського, очевидно, студент Петербурзької медико-хірургічної академії. /382/

123 Ткаченко Федот Леонтійович — товариш Шевченка по Академії. З 1844 р. вчитель каліграфії і малювання в Полтавській гімназії.

124 Григорович Дмитро Васильович (1822 — 1899) — російський письменник, автор повістей «Деревня», «Антон Горемыка» та ін. В молоді роки Григорович захоплювався мистецтвом, був вільним відвідувачем Академії художеств, одночасно з Шевченком вчився малюванню у К. П. Брюллова. У повісті «Неудавшаяся жизнь» Григорович описав тогочасне академічне середовище, своїх товаришів і професуру. В своїх спогадах він подає короткі згадки про Шевченка-академіста.

125 Петропавловська кріпость заснована за проектом Петра І у 1703 р. Втративши значення військової кріпості, була перетворена царським урядом на в’язницю для політичних. Там відбували покарання друзі і знайомі Шевченка.







ПЕРША ПОДОРОЖ НА УКРАЇНУ


126 Волховська Тетяна Густавівна (1763? — 1855) — поміщиця-генеральша, власниця с Мосівки, Полтавської губ., з якою Шевченко познайомився в червні 1843 р., коли разом з Є. Гребінкою заїхав до неї на бал. В творі «Г. З.» (Ганні Закревській) поет згадує стару Волховську та її бали. Волховський — чоловік Тетяни Густавівни.

127 Мова йде про вірш Чужбинського «Шевченкові» (Гарно твоя кобза грає), який було надруковано в літературному збірнику «Молодик» на 1843 р. «Молодик» — український літературний альманах, який виходив у м. Харкові, Всього вийшло чотири випуски: два — в 1843 р. і два — в 1844 р. В «Молодику» були надруковані твори Шевченка «Думка», «Тяжко, важко в світі жити», «Маркевичу», «Утоплена».

128 Софія Олексіївна Закревська — письменниця. Шевченко познайомився з нею на балу у Волховської в 1843 р. Пізніше, буваючи у В. О.. Закревського в Березових Рудках, зустрічався з Софією Олексіївною.

129 Гюго Віктор (1802 — 1885) — французький поет, драматург і романіст, найвидатніший представник французького романтизму XIX ст. В повісті «Несчастный» Шевченко згадує ім’я героя твору Гюго. .

Де-Ламартін Альфонс (1791 — 1869) — французький поет-романтик, історик і політичний діяч, ідеолог буржуазного лібералізму.

130 Капніст Олексій Васильович (1796 — 1869) — поміщик, син російського письменника В. В. Капніста (1757 — 1823), приятель Рєпніних, притягався до слідства в справі декабристів. Шевченко познайомився з ним у 1843 р., бував у його маєтку в с Яблуневому на Полтавщині.

131 Седнів — стародавнє містечко Городнянського повіту, Чернігівської губ. (за сучасним адміністративним поділом с Седнів — Чернігівського району). Вперше Шевченко побував у Седневі на початку 1846 р., завітавши до маєтку А. І. Лизогуба. В Седневі Шевченко написав поему «Відьма», передмову до невиданого «Кобзаря» 1847 р., намалював краєвиди Седнева, портрети І. І. та А. І. Лизогубів.

132 Яготин — містечко Пирятинського повіту, Полтавської губ. (за сучасним адміністративним поділом — районний центр в Київській обл.). Вперше Шевченко був у Яготині в червні 1843 р., де з перервами жив у маєтку кн. М. Г. Рєпніна до 10 січня 1844 р. До Яготина поет навідувався і пізніше та спинявся на короткий час.

133 Горнунг Йозеф (1792 — 1870) — швейцарський художник, майстер історичного живопису, графік і портретист. В Яготині Шевченко зробив копію портрета кн. М. Г. Рєпіна, написаного Горнунгом в 1841 р. під час перебування Рєпніна в Швейцарії. /383/

134 Рєпніна Варвара Миколаївна (1808 — 1892) — дочка кн. М. Г. Рєпніна-Волконського. Друкувала статті в журналі «Русский архив», залишила спогади про Гоголя. Була близько знайома з Шевченком, високо цінила його талант, допомагала розповсюджувати його «Живописную Украину», піклувалась про поліпшення долі поета під час його заслання і довгий час листувалася з ним. Рєпніна брала участь в упорядкуванні могили Кобзаря.

Француженка Рекордон — приятелька Рєпніної.

135 Ейнар Шарль — духовник В. М. Рєпніної, з яким вона познайомилась у Женеві і листувалась. Це листування вперше опубліковане М. О. Гершензоном у збірнику «Русские пропилеи» за 1916 р.

136 Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 — 1897) — український письменник буржуазно-націоналістичного напряму. З Шевченком познайомився у Києві влітку 1843 р.

137 Міцкєвич Адам (1798 — 1855) — великий польський народний поет, видатний діяч польського визвольного руху XIX ст. Шевченко високо цінив поезію Міцкєвича, з якою познайомився у Вільні в 1829 — 1830 рр., читав і знав напам ять його твори.

«Dziady» («Дзяди») — драматична поема Адама Міцкєвича Третя частина поеми — яскравий політичний памфлет на миколаївську Росію.

138 Байрон Джордж Гордон (1788 — 1824) — англійський поет, найвидатніший представник революційного романтизму початку XIX ст. Шевченко читав твори Байрона в російських і польських перекладах. В своїх творах «Тризна» і «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко згадує про Байрона і його твори. «Чайльд Гарольд» — романтична лірико-епічна поема Байрона, в основі якої лежить щоденник автора.

139 Псіол Глафіра Іванівна (1823 — 1886) — художниця, приятелька В. М. Рєпніної. Жила у Рєпніних разом з своїми сестрами, де й познайомилася з Шевченком. Псіол Тетяна Іванівна — молодша сестра Глафіри.

140 Козлов Іван Іванович (1779 — 1840) — російський поет-романтик, один з перших перекладачів Байрона, близький знайомий Пушкіна, Жуковського і Баратинського. У 1818 р., розбитий паралічем і втративши зір, Козлов починає поетичну діяльність. Шевченко добре знав його твори і любив їх декламувати.

141 Андріївка — село на Полтавщині, де бував Шевченко в маєтку кн. В. М. Рєпніна.

142 Базиль — Рєпнін Василь Миколайович — брат В. М. Рєпніної. У 1844 р. Шевченко написав портрет його дітей.

143 Поема «Тризна», або «Безталанний» — написана російською мовою в Яготині і присвячена В. М. Рєпніній. У 1844 р. поема була надрукована в журналі «Маяк» під назвою «Безталанний», а згодом вийшла окремою книжкою під назвою «Тризна».

144 Кейкуатова Єлизавета Василівна (народилася у 1813 р.) — княгиня, знайома кн. Рєпніних. Шевченко познайомився з нею в Яготині у 1843 р. Пізніше бував в маєтку у Кейкуатових в с. Бігач, Чернігівської губ. (за сучасним адміністративним поділом — с. Бігач, Березнянського району, Чернігівської обл.). Зберігся портрет Кейкуатової, написаний Шевченком у 1847 р.

145 Про які саме переклади тут йдеться — невідомо. В. М. Рєпніна здебільшого робила для Шевченка переклади з іноземних творів, вибираючи переважно сюжети релігійного характеру.

146 Тут мається на увазі портрет дітей кн. В. М. Рєпніна. В Яготині Шевченко писав також автопортрет з пером у руці, який подарував Варварі Рєпніній разом з поемою «Тризна», та дві копії з портрета кн. М. Г. Рєпніна.

147 У 1843 Шевченко познайомився з Платоном Якимовичем Лукашевичем (1809 — 1888) — поміщиком с Березань, Пирятинського повіту, Полтавської губ. Того ж /383/ року взимку Лукашевич прислав до Шевченка в Яготин, за 30 верст, в якійсь нетерміновій справі свого кріпака, суворо наказавши йому повернутися того ж дня назад. Поет обурився на поміщика за варварське ставлення до кріпака і написав йому, що пориває з ним усяке знайомство.

148 Фішер М. — домашній лікар Рєпніних, вивезений князем із Саксонії. Шевченко зустрічався з ним в Яготині і любив слухати його розповіді про закордонні подорожі.

Гуфлянд, вірніше Гуфеланд (Hufeland), Христофор Вільгельм (1762 — 1836) — німецький лікар, професор Берлінського університету, директор Берлінської медичної колегії, відомий як автор багатьох наукових праць.

149 Рєпнін-Волконський Микола Григорович (1777 — 1845) — князь, учасник Вітчизняної війни 1812 р., управитель Саксонським королівством (1813 — 1814 рр.), український генерал-губернатор (1816 — 1834 рр.). Рєпнін був ініціатором викупу з кріпацтва М. С. Щепкіна. З 1842 р. проживав у своєму маєтку в Яготині, де й познайомився з Шевченком, запросивши його до себе для зняття копії з свого портрета у 1843 р.

Рєпніна Варвара Олексіївна (1778 — 1864) — дружина М. Г. Рєпніна, внучка останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Бажаючи допомогти Шевченку дістати посаду вчителя малювання при Київському університеті, вона піклувалась про це перед своїм родичем (чоловіком сестри) міністром народної освіти гр. Уваровим.

150 Мазепа Іван Степанович (1644 — 1709) — український гетьман (1687 — 1709), зрадник українського і російського народів.

151 Селецький Петро Дмитрович (1821 — 1879) — поміщик-реакціонер с. Малютинці (Отрада), Пирятинського повіту, Полтавської губ. З Шевченком познайомився в Яготині у 1843 р.

152 Можливо, це Лизогуб Віталій Іванович (1791 — 1869) — поміщик с Коломійці, Пирятинського повіту, колишній ад’ютант кн. Рєпніна, полковник у відставці.

153 Селецька (за чоловіком Фалеева) Марія Дмитрівна (народилась близько 1827 р.) — сестра П. Д. Селецького. В 40-х роках жила в маєтку батьків у с. Отрада, де бував і Шевченко. З січня 1844 р. в її альбомі поет записав вступ до «Мар’яни-черниці».

154 Йдеться про графа Якова Петровича де-Бальмена (1813 — 1845) — приятеля Шевченка, в родині якого в с. Ліновиці на Полтавщині бував поет. У 1844 р. разом з М. Башиловим де-Бальмен ілюстрував «Кобзар» Шевченка, який фігурував на процесі кирило-мефодіївців. Якову де-Бальмену Шевченко присвятив поему «Кавказ».







ПОВЕРНЕННЯ В ПЕТЕРБУРГ


155 Литвинов має на увазі писану в Яготині російською мовою поему «Тризна».

156 Литвинов Михайло Олексійович — поміщик, племінник Олександра Михайловича Марковича, предводителя чернігівського дворянства.

157 Бодянський Осип Максимович (1808 — 1877) — професор Московського університету, філолог. Протягом багатьох років вивчав історію слов’янських народів, був знайомий з багатьма культурними діячами, зокрема чеськими: Шафариком, Штарком та ін. З 1842 р. керівник кафедри історії і літератури при Московському університеті і секретар «Общества истории и древностей российских». Написав багато праць з минулого і сучасного України. Познайомився з Шевченком у 1844 р. і все життя підтримував з ним дружні стосунки.

158 Можливо це Балабіна Василиса Єгорівна, про яку в листі від 22 жовтня 1844 р. писала Шевченкові Варвара Рєпніна, розповідаючи про те саме, що і в листі /385/ до Г. Псіол.: «Она [В. Є. Балабіна] читала Вашу «Слепую» и оценила ее — истинно поэтическое чутье!»

159 Башилов Михайло Сергійович (1821 — 1870) — російський художник-ілюстратор. У 1844 р. разом з Яковом де-Бальменом ілюстрував рукописний «Кобзар» Шевченка.

160 Момбеллі Микола Олександрович (1823 — 1891) — офіцер лейб-гвардії Московського полку. За участь в таємній політичній організації петрашевців був приговорений до розстрілу, який замінили 15 роками каторжних робіт. Шевченко познайомився з Момбеллі у Гребінки в 1844 — 1845 рр.

161 Карпо Михайло — учень Академії художеств у 1843 р., товариш Шевченка, допомагав йому в справі поширення «Живописной Украины».

Гудовський Іван Васильович — портретист і фотограф; разом з художником Карпо допомагав Шевченкові видавати «Живописную Украину». В 1859 р. під час перебування у Києві Шевченко спинявся на квартирі в Гудовського. Збереглася фотографія Шевченка того часу, виготовлена Гудовським.

162 В. Ковальов неточно цитує рядки з Шевченкової поеми «Гамалія». В друкованих виданнях «Кобзаря» вони читаються так:


Ой повій, повій, вітре,

через море

Та з великого Лугу,

Суши наші сльози, заглуши

кайдани,

Розвій нашу тугу...


163 У В. Ковальова неточність: Шевченко одержав срібну медаль другого достоїнства за картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». Картина не збереглася.

164 «Живописная Украина» — серія естампів, яку Шевченко почав видавати в 1844 р. у Петербурзі. За браком коштів задум художника не був здійснений. Було видано лише шість офортів: «Дари в Чигирині 1649 р.», «Судна рада», «Старости», «Казка (Солдат і смерть)», «Видубецький монастир» та «У Києві».

165 Ковальов Віктор Васильович (народився у 1823 р.?) — у 1851 р. йому було присвоєно звання некласного художника, згодом учитель малювання в гімназіях. Автор спогадів про Шевченка.

166 Меліков Мусій Єгорович (народився у 1818 р.?) — вільний відвідувач Академії художеств. У 1847 р. йому було присвоєно звання некласного художника за етюд «Голова старика с натуры». В журналі «Русская старина» опублікував «Заметки и воспоминания художника-живописца», де згадує і про Шевченка.








ДРУГА ПОДОРОЖ НА УКРАЇНУ


167 Доля цього раннього твору нам невідома. Дехто з приятелів Т. Г. Шевченка (В. М. Рєпніна, А. О. Козачковський) знав цей твір у рукописі.

168 Щепкін Михайло Семенович (1788 — 1863) — геніальний російський актор, виходець з кріпаків, один з найближчих друзів Шевченка. Знайомство їх припадає на 1843 р. Вони зустрічалися в Петербурзі (1844 та 1858 рр.), Москві (1845 та 1858 рр.), Нижньому Новгороді (1857 р.). Шевченко присвятив Щепкіну твори «Чигирине, Чигирине», «Заворожи мені, волхве» та «Неофіти». У 1857 р. Шевченко подарував Щепкіну автопортрет з автографом, а згодом намалював його портрет.

169 «Невеста» — мелодрама в прозі, зміст якої стосується періоду гетьманування Виговського, написана російською мовою наприкінці 1841 р. Твір до нас не /386/ дійшов. Збереглася з нього лише «Песня караульного у тюрьмы», яка вперше була опублікована в 1939 р.

170 Шафарик Павло Йосип (1795 — 1861) — чеський вчений, професор Празького університету. В своїх творах (з багатьма з них Шевченко був знайомий) пропагував ідею єднання слов’ян, сприяв визвольному руху чеського народу в боротьбі з австро-німецькими загарбниками. У 1845 р. Шевченко присвятив Шафарикові поему «Єретик».

171 Переяслав — повітове місто на Полтавщині (зараз Переяслав-Хмельницький — районний центр Київської обл.). В Переяславі Шевченко був у 1845 та 1859 рр., там він написав присвяту до поеми «Єретик», поеми «Кавказ», «Наймичка», вірш «Заповіт» та ін. Про це місто поет згадує в багатьох поетичних творах і в повісті «Близнецы».

172 Татарчуки — Арсеній (народився у 1823 р.) та його дружина Горпина (народилася у 1833 р.) — кріпаки поміщика Лук’яновича. Арсеній служив поваром у Лук’яновича. Татарчуки добре знали Шевченка, який весною 1845 р. приїздив у с Мар’їнське.

173 Лук’янович Олександр Андрійович (близько 1803 — 1880) — поміщик с Марійське, Миргородського повіту на Полтавщині. Шевченко познайомився з ним у кінці березня 1845 р., завітавши до його маєтку. У Мар’їнському Шевченко написав «Єретик» (без присвяти), «Сліпий» («Невольник»), «Стоїть в селі Суботові», намалював кілька портретів і краєвидів.

174 Беренштам Вільям Людвигович (1839 — 1904) — педагог, член Південно-західного географічного товариства, постійний співробітник журналу «Киевская старина», дослідник творчості Т. Г. Шевченка. При його активній участі. в 1883 р. було видано «Кобзар» у найповнішому для того часу вигляді.

175 Цими словами починається поема Шевченка «Кавказ». У вересні 1845 р. поема ще не була написана (закінчено її 18 листопада в Переяславі), проте Шевченко міг читати в той час Варфоломію уривки з неї.

176 Самойлов Степан Никифорович — небагатий пан з с. В’юнища, Переяславського повіту, у якого в 1845 о. зупинявся Шевченко. У В’юнищах поет написав «І мертвим, і живим...», «Холодний Яр», : «Давидові псалми», «Маленькій Мар’яні», «Минають дні, минають ночі», «Три літа». Зберігся малюнок. «У В юнищах», виконаний Шевченком у грудні 1845 р.

177 Миргород — повітове місто на Полтавщині. На сторінках своїх повістей Шевченко неодноразово згадує про це місто; у 1845 р. він зробив запис в археографічних записках про околиці Миргорода. Тут же у 1845 р. поет написав містерію «Великий льох» і вірші «Не завидуй багатому», «Не женися на багатій».

178 Закревський Віктор Олексійович (1807 — 1858) — ротмістр-гусар у відставці, поміщик с Березової Рудки, Пирятинського повіту, Полтавської губ. Шевченко познайомився з ним на балу у Волховської в 1843 р., часто бував у нього. В пам’ять їх знайомства Шевченко у 1843 р. написав портрет Закревського.

179 Ісківці — село Лубенського повіту на Полтавщині (за сучасним адміністративним поділом Лазірківського району, Полтавської обл.). Вперше Шевченко відвідав Ісківці у 1843 р., завітавши до Афанасьєва-Чужбинського, бував тут поет ще в 1845 — 1846 рр.

180 Містерією (жанр драматичного твору, що виник в середньовічному театрі) Шевченко назвав свою поему «Великий льох», написану в 1845 р. у Миргороді.

181 Шопен Фредерік Францішек (1810 — 1849) — геніальний польський композитор і піаніст, улюбленець Шевченка, про якого він неодноразово згадував на сторінках повістей та щоденника. /387/

182 Тарновський Григорій Степанович (помер у 1853 р.) — поміщик, власник с Качанівки, Борзенського повіту, де бували Гоголь, Глінка, Шевченко, Забіла та інші діячі культури. В 1839 р. з Тарновським Шевченка познайомив Штернберг, про що згадує поет у повісті «Художник». У повісті «Музикант» Шевченко вивів кріпосника Тарновського під ім’ям г. Арновського.

183 Крез — останній цар Лідії (Мала Азія) з династії Мермнадів (560 — 546 до н. е.); ім’я Креза стало синонімом багатства.

184 Закревська Ганна Іванівна (народилася у 1822 р.) — дружина Платона Олексійовича Закревського, поміщика с Березова Рудка. З Ганною Закревською та її чоловіком Шевченко познайомився в 1843 р. на балу у Волховської, бував у них в маєтку і написав їх портрети.

185 Шостка Олександра Іванівна — небагата дворянка. Вважають, що портрет Шостки, виконаний Шевченком, загинув під час пожежі.

186 Корсун Марія Давидівна (1812 — 1886) — поміщиця с Велика Круча, Пирятинського повіту, Полтавської губ., знайома Т. Г. Шевченка.

187 Огронович Ганна Корніївна (1796 — 1875) — поміщиця хут. Саловка на Полтавщині, родичка М. Д. Корсун, знайома Т. Г. Шевченка.

188 С-ко — один із Стороженків — братів Андрія Володимировича (народився у 1857) або Миколи Володимировича (народився у 1862), внуків М. Д. Корсун. Обидва вони друкували статті історичного, біографічного та побутового характеру в журналі «Киевская старина».

189 Гербель Микола Васильович (1827 — 1883) — російський поет, перекладач і видавець. Йому належить перший друкований переклад російською мовою поезії Шевченка «Думка» (Нащо мені чорні брови). У 1860 р. під редакцією Гербеля вийшов «Кобзарь» російською мовою. Примірник цього «Кобзаря» з автографом Гербель подарував Шевченкові.

190 Троїцький або Троїцько-Іллінський монастир — пам’ятка архітектури XII ст. (Чернігів), якою зацікавився Шевченко і за дозволом архієпіскопа Павла намалював її внутрішній вигляд.

191 Гессе Павло Іванович (1801 — 1880) — генерал-лейтенант, до 1855 р. чернігівський губернатор, пізніше — київський цивільний губернатор.

Чернігівським губернським предводителем дворян з 1839 по 1847 р. був полковник у відставці Ладомирський Василь Миколайович.

192 Громека Степан Степанович (1823 — 1877) — жандармський офіцер, з 1850 р. столоначальник міністерства внутрішніх справ. Виступав на сторінках журналів з статтями ліберального, пізніше реакційного характеру.

193 Костомаров Микола Іванович (1817 — 1885) — історик і письменник ліберального напряму, один з організаторів Кирило-Мефодіївського братства; з Шевченком познайомився на початку 1846 р. Після повернення із заслання поет зустрічався з Костомаровим у Петербурзі; у нього ж на квартирі Шевченко познайомився з М. Г. Чернишевським. Костомаров залишив спогади про Шевченка і ряд критичних статей про його творчість.

Семевський Михайло Іванович (1837 — 1892) — російський буржуазний письменник, член Археографічної комісії і почесний член Археологічного інституту. З 1870 р. — видавець журналу «Русская старина».

194 Гулак Микола Іванович (1822 — 1899) — чиновник при канцелярії київського генерал-губернатора, один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, який поділяв революційно-демократичні погляди Шевченка. Після засудження був ув’язнений у Шліссельбурзькій кріпості, а потім висланий в Перм. Після /388/ заслання Гулак учителював і займався науковою роботою в Одесі, Керчі та Тбілісі.

Білозерський Василь Михайлович (1825 — 1899) — літературний діяч, редактор журналу «Основа» (1861 — 1862). З Шевченком познайомився під час навчання в Київському університеті; за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві був арештований разом з Кулішем у Варшаві, але за каяття звільнений. Маркович Опанас Васильович (1822 — 1867) — етнограф. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві був засланий у м. Орел. З Шевченком познайомився в 1846 р.; після повернення поета із заслання він відновив з ним стосунки і листувався.

Пильчиков Дмитро Павлович (1821 — 1893) — учитель. З Шевченком міг познайомитись ще під час навчання в Київському університеті в перший приїзд поета на Україну. Член Кирило-Мефодіївського товариства, був одним з активних розповсюджувачів ідей товариства. В 60-х роках у Полтаві брав участь в організації «Громади», відстоював демократичні ідеї. В 1861 р., в день народження Шевченка, за ініціативою Пильчикова полтавська «Громада» надіслала хворому поету тепле привітання.

Зенович Степан Федорович (1779 — 1856) — учитель хімії і мінералоги у Волинській гімназії, з 1834 р. ординарний професор хімії у Київському університеті, а з 1837 р. — декан філософського факультету.

195 Посяда (вірніше, Посяденко) Іван Якович (народився у 1823 р.) — студент Київського університету, знайомий Шевченка з 1846 р., член Кирило-Мефодіївського товариства, який поділяв революційно-демократичні ідеї Шевченка. За рішенням слідчої комісії був переведений в Казанський університет, після закінчення якого працював у Рязанській губ.

196 Шевченко не перекладав «Псалмів». Використовуючи біблійні мотиви та образи, він створив цикл ліричних поезій «Давидові псалми», висвітливши в них свої революційні ідеї.

197 Тарновський (старший) Василь Васильович (1810 — 1866) — племінник Г. С Тарновського, після смерті якого одержав у спадщину чимало сіл. серед них Качанівку і Потоки, де неодноразово бував Шевченко. Тарновський відомий як колекціонер пам яток української старовини і мистецтва.

198 «Посланіє до земляків» — вірш Шевченка, в автографі якого був заголовок «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє», написаний 14 грудня 1845 р. в с. В’юнищах.

199 Сажін Михайло Макарович — художник, друг Шевченка по Академії художеств. У 1855 р. за картину «Київський Софійський собор усередині» йому було присвоєно звання академіка перспективного малярства. В 1846 р. Сажін разом з Шевченком жив у Києві.

200 Козине Болото — назва місцевості старого Києва, де тепер знаходиться площа ім. Калініна. Саме на одній з вуличок Козиного Болота (зараз провулок Шевченка) і жив поет з художником Сажіним у 1846 р.

201 Ближні і дальні печери знаходяться на території Києво-Печерської лаври — пам’ятки архітектури XI ст. Малюнки Шевченка, про які згадує Чужбинський, до нас не дійшли.

202 Ліпки — стара назва аристократичного району м. Києва, розташованого на Печерську, нині вулиці Кірова, Карла Лібкнехта, Жовтневої революції та ін. Домініканський костьол св. Олександра — знаходився по Костьольній вул. (тепер вул. Челюскінців). Зберігся малюнок костьолу, виконаний Шевченком у 1846 р. /389/

203 Сула і Сліпорід — річки в Полтавській обл., які протікають біля с. Ісківці; буваючи в Чужбинського, Шевченко ходив по берегах цих рік.

204 Золоті ворота — пам’ятка архітектури XI ст. в Києві, споруджена при Ярославі Мудрому в 1037 р. Цей малюнок Шевченка не зберігся.

205 Царський парк знаходився на місці теперішнього Київського центрального парку культури й відпочинку. Чужбинський говорить саме про ту частину парку, що безпосередньо примикала до Подолу.

206 Братський монастир заснований у Києві на Подолі в кінці XVI ст.

207 Аскоченський Віктор Іпатійович (1820 — 1879) — реакційний журналіст, професор Київської духовної академії, пізніше видавець реакційно-монархічного журналу «Домашняя беседа». Шевченко, познайомившись з Аскоченським у 1846 р., з недовір’ям ставився до нього. У 1860 р. в сатиричному вірші «Умре муж велій в власяніцє» поет висміяв Аскоченського та інших ідеологів монархічного ладу.

208 Корейша Іван Якович (помер у 1861 р.) — юродивий, віщун; ім’я його було популярне в полемічній літературі 60-х років і стало синонімом для характеристики безглуздих реакційних мракобісів. Журнал «Домашняя беседа», редагований Аскоченським, захищав і прославляв юродство Корейші.

209 Софійський собор — пам’ятка архітектури XI ст. у Києві, біля якої знаходиться архітектурний комплекс будов XVIII ст.

210 Іванішев Микола Дмитрович (1811 — 1874) — історик і юрист, професор і ректор Київського університету (1862 — 1865 рр), брав діяльну участь у роботі археографічної комісії у 1846 р. Шевченко разом з Іванішевим працювали на розкопці могил Перепетихи і Перепет (біля Фастова на Київщині). Шевченко подарував Іванішеву «Кобзар», виданий у 1860 р.

211 Кирило-Мефодіївське братство, або товариство, — таємна антикріпосницька політична організація, створена у Києві в 1846 р., члени якої виступали за ліквідацію кріпосного права і за об’єднання всіх слов’ян в одну федеративну республіку, але розходилися в поглядах на шляхи здійснення цих завдань. У товаристві визначилось дві течії: буржуазно-ліберальна і демократична, яка відбивала ідеологію пригнобленого селянства. Частина членів товариства на чолі з Костомаровим і Кулішем думала розв’язати всі політичні і економічні питання засобом мирної пропаганди. Друга частина на чолі з Шевченком, Гулаком, Савичем прагнула шляхом революційного повстання знищити кріпосницьку систему і самодержавство. За доносом студента Петрова товариство було розкрите на початку 1847 р. і всі учасники його заарештовані.

212 Пєткєвич Антоній (1824 — 1903) — польський письменник, виступав у літературі під псевдонімом Адам Плуг. Учився в Київському університеті. У Варшаві редагував газету «Kurjer Warszawski».

213 Яблоновський Олександр Валеріан (1829 — 1913) — польський історик, спеціалізувався головним чином в області етнографії і історії України. Особисто з Шевченком, можливо, й не був знайомий, але знав про нього від Бєліни-Кенджицького.

214 Бєліна-Кенджицький Юліан (1827 — 1889) — маловідомий польський поет, учасник польського повстання 1863 р. Під час навчання в Київському університеті (1846 — 1851 рр.) познайомився з Шевченком. Після закінчення університету вчителював у Немирові, в 1862 р. у Другій київській гімназії. З 1882 р. жив у Петербурзі і Варшаві.

215 Українська побутова пісня «Да у Києві на ринку». Цю пісню чули від Шевченка учитель І. Д. Красковський та його дружина Єлизавета Іванівна. Саме від Є. І. Красковської композитор М. В. Лисенко записав текст і мелодію цієї /390/ пісні в свій збірник українських пісень, зазначивши: «Записана од Є. І. Красковської; перечула від Т. Шевченка».

216 Сенчило-Стефановський Олексій Флорович — іконописець, вчитель малювання в Інституті благородних дівиць і в художній школі на Подолі (1840 — 1860 рр.), співробітник археографічної комісії, приятель Шевченка. У 1846 р. вони разом брали участь у’ розкопуванні могили Перепетихи. В 1859 р., під час перебування в Києві, поет гостив у Сенчили на Подолі.

217 Антонович Володимир Боніфатійович (1834 — 1908) — буржуазний історик і археолог, професор Київського університету. З 1853 по 1880 р. — головний редактор Київської археографічної комісії, автор багатьох історичних матеріалів.

218 Підкамінь — село колишньої Волинської губ. За теперішнім адміністративним поділом — районний центр Львівської обл.

219 Кружилка Федір — селянин з с Вишнівець на Волині. В 1905 р. В. Щурат зустрівся з 80-річним Кружилкою в колишньому замку князів Вишневецьких, де він розповів йому про своє знайомство з Шевченком у 1846 р.

220 У священика протоієрея церкви св. Андрія у Києві о. Завадського, в будинку Андріївської церкви, квартирували Микола Гулак з Савою Бодилевським — чиновником генерал-губернаторської канцелярії, а в сусідній кімнаті Олексій Петров.

Петров Олексій Михайлович (1827 — 1883) — студент Київського університету. За його доносом у 1847 р. були заарештовані члени Кирило-Мефодіївського товариства. Особисто Петров не знав Шевченка і ніколи з ним не зустрічався, проте, знаючи про нього від студента Навроцького, в доносі вказав і його ім’я. Пізніше Петрова було зачислено співробітником III відділу.

221 Мова йде про «Книгу бытия украинского народа», відому в III відділі під назвою «Закон божий». Рукопис цього твору передав у жандармерію М. В. Юзефович, який взяв його у Костомарова, обіцяючи сховати в себе.

222 Андрузький Георгій Львович (народився у 1827 р.) — студент Київського університету, притягався в справі Кирило-Мефодіївського товариства. Свідчення Андрузького під час слідства було для III відділу головним матеріалом для обвинувачення інших членів товариства, особливо Шевченка. Рішенням слідчої комісії Андрузького переведено до Казанського університету, після закінчення якого він був посланий на роботу в Петрозаводськ.

223 Юзефович Михайло Володимирович (1802 — 1889) — помічник попечителя Київського учбового округу (1843 — 1858 рр.), голова Київської археографічної комісії (з 1857 р.), колежський радник. Шевченко був знайомий з Юзефовичем як співробітник археографічної комісії. Під час арешту членів Кирило-Мефодіївського товариства Юзефович вів себе як зрадник і провокатор.

224 Юзефович Володимир Михайлович (1841 — 1893) — син М. В. Юзефовича. Чиновник при київському генерал-губернаторі, з 1881 р. член ради головного управління в справах друку, тайний радник. У журналах друкував матеріали з історії російської літератури.

225 Білозерська Олександра Михайлівна (1828 — 1911) — українська письменниця, відома під псевдонімами Ганна Барвінок та А. Нечуй-Вітер. В своїх оповіданнях та повістях зображувала тяжку долю жінки-селянки. Дружина П. Куліша.

226 70 — 80 роки XVII ст. (період гетьманування Брюховецького, Многогрішного та Самойловича) розглядалися деякими істориками, зокрема Костомаровим, як період «руїни» — розрухи на Україні, особливо на Правобережжі, що перебувало під гнітом шляхетської Польщі.

227 Шекспір Вільям (1564 — 1616) — видатний англійський драматург і поет. Шевченко дуже любив Шекспіра і завжди возив його твори з собою. У 1843 р. /391/ Шевченко способом гальванокаустики зробив ілюстрацію до твору Шекспіра «Король Лір».

228 Забіла (дівоче прізвище — Білозерська) Надія Михайлівна (народилася у 1826 р.) — старша сестра Олександри Куліш (Ганни Барвінок). З Шевченком вперше зустрілась у 1847 р. в с Мотронівці на весіллі своєї сестри. В 1860 р. Н. М. Забіла була посередником у сватанні Шевченка до Л. Полусмакової.

229 Кибальчич Надія Михайлівна (народилася близько 1856 р.) — дочка Надії Михайлівни Забіли (Білозерської). Виступала з оповіданнями і статтями в журналах під псевдонімом Наталка Полтавка. Будучи ще дитиною, вона добре запам’ятала Шевченка, який бував у їх родині в 1860 р. у Петербурзі та на дачі в Стрільні. Залишила про поета теплі спогади.

230 Білозерський Микола Данилович — поміщик з Чернігівщини, борзенський повітовий суддя (1824 — 1841 рр.), з яким Шевченко познайомився на весіллі в Куліша. В щоденнику від 22 січня 1858 р. поет так згадує про М. Д. Білозерського: «Этот филантроп-помещик так оголил своих крестьян, что они сочинили про него песню, которая кончается так:


А в нашого Білозера

Сивая кобила, —

Бодай же його побила

Лихая година.

А в нашого Білозера

Червоная хустка, —

Ой, не одна в селі хата

Осталася пустка.

Наивное, невинное мщение!»


231 Забіла Надія Миколаївна — поміщиця з Борзни на Чернігівщині, сестра Віктора Забіли. У 1847 р., перебуваючи в Борзенському повіті, Шевченко кілька разів зупинявся в неї.

232 Сребдольська Юлія Григорівна — поміщиця з хут. Сороки, Борзенського повіту на Чернігівщині. Перебуваючи в родині Сребдольських, Шевченко намалював з неї олівцем два портрети, з яких зберігся лише один.

233 Деміч Дмитро П. (1824 — 1891) — землемір кн. Кейкуатова. Перебуваючи в с. Бігач у князя Кейкуатова в 1847 р., Шевченко познайомився з Демічем.

234 Кейкуатов Микола Іванович (народився у 1806 р.) — князь, поміщик с. Бігач, Городнянського повіту на Чернігівщині. Шевченко познайомився з ним у 1843 р. в Яготині. У 1846 р., проживаючи в Седневі у Лизогубів, Шевченко відвідував Кейкуатова в його маєтку.

235 Деміч Василь Федорович — племінник Д. П. Деміча, доктор медицини, надворний радник. Жив у Петербурзі і в Києві. Помер в кінці 20-х років XX ст.

236 Лизогуб Андрій Іванович (1804 — 1865) — поміщик с. Седнева на Чернігівщині, приятель Шевченка. Заочно вони були знайомі з 1844 р., особисте знайомство відбулося на початку 1846 р. Поет відвідував Лизогуба у Седневі, де малював і писав твори. В перші роки заслання Шевченка між ними встановилося дружнє листування, яке припинилося у 1850 р. Зберігся портрет А. І. Лизогуба, зроблений Шевченком у 1846 — 1847 рр.

Шраг Ілля Людвигович — лікар з м. Чернігова, приятель Лизогубів, один з активних учасників чернігівської «Громади». Шевченко зустрічався з ним у Седневі в маєтку Лизогубів.

237 Кониський Олександр Якович (1836 — 1900) — український письменник і громадський діяч, один з засновників Наукового товариства ім. Шевченка на /392/ Україні, автор двотомної праці «Тарас Шевченко-Грушівський», однієї з найбільших біографій Шевченка того часу.

238 Лизогуб Ілля Іванович (1787 — 1867) — старший брат Андрія Лизогуба, полковник у відставці, член масонської ложі «Об’єднаних слов’ян». Жив разом з братом у Седневі, де й зустрічався з Шевченком у 1846 — 1847 рр. Зберігся портрет І. І. Лизогуба роботи Шевченка.

239 Солтановський помиляється. Шевченко не був професором живопису. 26 лютого 1847 р. наказом міністра народної освіти Уварова його призначено на посаду вчителя малювання в Київському університеті (про що Шевченко довідався пізніше), але приступити до роботи він не встиг: 5 квітня 1847 р. він був заарештований при в’їзді в Київ.

240 Солтановський помиляється, вірш «Якби ви знали, паничі!» Шевченко написав у Оренбурзі в 1850 р.

241 Тулуб Олександр Олександрович — студент Київського університету. В 1847 р. притягався в справі Кирило-Мефодіївського товариства, але за відсутністю доказів був звільнений з-під арешту.

242 Крагельська Аліна Леонтіївна (1831 — 1908) — наречена М. І. Костомарова. На 30 березня 1847 р. було призначене їх весілля, яке не відбулося в зв’язку з арештом Костомарова. З Шевченком вона бачилася один раз біля Броварів, коли заарештованого поета відправляли до Петербурга.

243 Солтановський Автоном Якимович (1826 — 1886) — учитель, інспектор Кам’янець-Подільської гімназії, з 1864 р. — начальник Сувалковської учбової дирекції (у Польщі). Залишив після себе записки в 11 зошитах, які дають цікавий матеріал для ознайомлення з історією шкільної справи на Волині, Поділлі та в Польщі. Чи був Солтановський особисто знайомий з Шевченком, невідомо, але, будучи студентом Київського університету (1846 — 1849 рр.), він, безперечно, чув про нього і знав його твори.

В оповіданні Солтановського є ряд неточностей. Поляки не мали ніякого відношення до арешту членів Кирило-Мефодіївського товариства. Юзефович ніколи не співчував «Костомаровському кружку», бо нічого про нього не знав, поки не одержав доносу від Петрова. Крім того, по відношенню до Костомарова Юзефович вів себе як зрадник і провокатор. Костомарова було заарештовано 28 березня, Андрузького 30 березня, коли він повернувся з Пирятина. Наречена Костомарова 30 березня була в церкві на причасті; вінчання ж було призначено на другу половину дня, тому її й не турбувала відсутність жениха в церкві. Про арешт Костомарова вона дізналася у нього вдома, куди приїхала разом з своєю матір’ю після прийняття причастя.

Нарешті, Шевченко, як відомо, був заарештований 5 квітня і в Петербург його відправили, коли Костомаров, Посяда і Андрузький вже знаходилися в казематі III відділу.

244 Говорячи про відозви у віршах, Момбеллі, очевидно, мав на увазі революційні твори Шевченка, головним чином його «Заповіт». Щодо відозв у прямому розумінні слова, то в книзі Костомарова «Закон божий» були вміщені відозви до українського, російського та польського народів, в складанні яких, можливо, брав участь і Шевченко.

245 Оповідання Момбеллі про те, що Шевченко передав відозви через якогось іноземця Лесажа, вигадане. В народі були поширені оповідання і анекдоти про арешт Шевченка, які інколи не мали нічого спільного з дійсними фактами. Шевченко через члена Кирило-Мефодіївського товариства Савича у 1847 р. за кордон передав лише поему «Кавказ» для Адама Міцкєвича, який жив тоді в Парижі. /393/









АРЕШТ І ЗАСЛАННЯ


246 Дієвський Микола Ілліч (помер у 1893 р.) — магістр Київської духовної академії (1851 р.), був знайомий з деякими учасниками Кирило-Мефодіївського товариства.

Мацієвич Лев Степанович, дослідник старовини, зокрема церковної та монастирської; зібрав деякі матеріали з біографії Т. Г. Шевченка.

247 Новицький Іван Петрович (1844 — 1890), етнограф та історик; надрукував багато праць з історії, археології, економіки та фольклору південно-західної частини тодішньої Російської імперії.

248 Костомарова Тетяна Петрівна (померла у 1875 р.) — мати історика М. І. Костомарова, походженням з кріпаків. Познайомилася з Шевченком у 1846 р. і ставилася до нього з великою любов’ю і співчуттям. Про неї Шевченко згадує в щоденнику від 31 серпня 1857 р. та у вірші «Веселе сонечко ховалось».

249 Шевченко був заарештований 5 квітня 1847 р. на березі Дніпра в Києві, коли він повертався з Чернігівщини, і на другий день (6 квітня) спішно відправлений у Петербург по маршруту Київ — Броварі — Козелець — Красне — Чернігів — Седнів — Чечерськ — Могильов — Орша — Вітебськ — Великі Луки — Гатчина — Петербург. Доставили поета в Петербург 17 квітня.

250 Бібіков Дмитро Гаврилович (1792 — 1870) — київський генерал-губернатор (з 1837 р.), в 1852 — 1855 рр. міністр внутрішніх справ. За розпорядженням Бібікова проводились арешти учасників Кирило-Мефодіївського товариства. В поемі «Юродивий» Шевченко гостро критикує гнобительську діяльність Бібікова на Україні.

251 Шигарін Н. Д. — письменник, автор п’єси «На берегу Днепра», видавець журналів «Библиотека западной полосы России» (1879 — 1880 рр.) і «Западная Россия» (1881 р.), що виходили неперіодично окремими томами в Петербурзі і Києві.

252 Траскін Олександр Семенович (1805 — 1855) — попечитель учбових закладів Київського учбового округу. В 1846 р. Шевченко писав прохання на ім’я Траскіна зарахувати його на посаду вчителя малювання в Київському університеті. Всі арешти і обшуки кирило-мефодіївців проводились при активній участі Траскіна.

253 Бар-вський Н. Я. — [Микола Барановський — litopys.kiev.ua] студент Київського університету середини 40-х років. Пізніше працював в Одесі.

254 Оренбургские линейные батальоны — лінійне військо царської Росії, яке було створене у 1804 р. і оберігало головним чином кордони та фортифікаційні оборонні лінії. Вони в основному поповнювались політичними засланцями, штрафними та «отданными на исправление за непочитание родителей». 255 Конфірмація — затвердження судових вироків представником верховної влади або вищою адміністрацією. Конфірмація вироку над Шевченком була здійснена царем Миколою І з припискою: «Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать».

256 Оренбург — в часи Шевченка прикордонне місто, половину населення якого становили військові. В Оренбург Шевченка привезли 9 червня 1847 р., а через кілька днів відправили в Орську кріпость. Другий і останній раз поет проживав тут з листопада 1849 по 12 травня 1850 р. В Оренбурзі Шевченко малював і написав більше десяти поезій.

257 Орська кріпость — за часів Шевченка невелике містечко, оточене земляним валом. За висловом поета, «это типичное подобие военных поселений, создавшихся когда-то по замыслам жестокой и низколобой аракчеевской «фантазии»... Недаром ее киргизы называют «Яман Кала» (дрянь место. — Ред.)... Вот что /394/ оживляло передний план этой самой картины: толпа клейменных колодников поправляла дорогу для приезда корпусного командира, а ближе к казармам маршировали солдаты» («Близнецы»). Шевченко був доставлений по етапу з Оренбурга в Орськ 22 червня 1847 р.

258 Лазаревський Михайло Матвійович (1818 — 1867) — чиновник, старший радник губернського правителя в Петербурзі, один з найближчих друзів Шевченка з періоду заслання і до кінця життя. Багато допомагав Шевченкові матеріально, листувався з ним і прийняв на квартиру після повернення його із заслання. 12 липня 1858 р. Шевченко подарував Лазаревському свій щоденник і написав його портрет.

259 Ладиженський Михайло Васильович — генерал-майор, голова Оренбурзької прикордонної комісії. Під його начальством служили брати Лазаревські, які намагалися своє знайомство з ним використати в справі поліпшення тяжкого життя Шевченка на засланні.

260 Левицький Сергій Петрович (1822 — 1855) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, знайомий Шевченка з 1847 р. За зв’язок з Шевченком у 1850 р. Левицький був заарештований в Петербурзі. Основною причиною арешту послужив лист Левицького до Шевченка, в якому він розповідав про своє знайомство з магістром Харківського університету Головком і передав його слова: «Хотя вас (Шевченко) не стало, но на ваше место есть 1000 человек, готовых стать за все то, что вы говорили и что говорят люди, для которых правда важна».

261 Матвеев Юхим Матвійович — підполковник, прихильно ставився до Шевченка і своїм втручанням в певній мірі Полегшував його тяжку долю, про що свідчить сам поет в листі до кн. Рєпніної від 1851 р.: «Я здесь пользуюсь покровительством полковника Матвеева. Напишите ему хоть пару строчек...».

262 Обручов Володимир Панасович (1793 — 1866) — генерал, з 1842 по 1851 р. оренбурзький військовий губернатор і командир Оренбурзького корпусу. Сучасники вказують на його суворість у поводженні з підлеглими. Хоч він, як свідчить Лазаревський, і приймав у себе Шевченка, однак після доносу Ісаєва (1850 р.) поставився до поета надзвичайно жорстоко.

263 Лазаревський Федір Матвійович (1820 — 1890) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії (1845 — 1854 рр). З Шевченком познайомився у 1847 р. в Оренбурзі. Зустрічалися вони у Петербурзі в 1858 р. і на Чернігівщині в 1859 р.

264 Ісаєв — генерал-майор, комендант Орської кріпості. До Шевченка ставився поблажливо.

265 Косарев помиляється, заявляючи, що в списку значилось, ніби поет Шевченко був два аршини 3¼ вершка. Ще більшу помилку він допускає в спогадах, записаних М. Д. Новицьким (два аршини ¼ вершка). В «ранжирному списку» від 25 червня 1847 р. було записано: «рядовой Шевченко — 2 роты на рост 2 арш. 5 вершков».

266 Косарев Єгор Михайлович (1818 — 1891) — капітан, ротний командир в Новопетровській кріпості. Від рядового Шевченка він вимагав точного дотримування режиму штрафного солдата. Спогади Косарева, написані майже через 30 років після зустрічі з Шевченком, відбивають тільки зовнішній бік життя поета в укріпленні і мають ряд неточностей.

267 Фішер Отто — польський політичний засланець, разом з Шевченком перебував в Орській кріпості і брав з ним участь в Каратауській експедиції.

268 Александрійський Михайло Семенович — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, один з близьких знайомих Шевченка і його довірений в листуванні та інших справах інформаційного характеру. /395/

269 Лазаревський Василь Матвійович (1817 — 1890) — чиновник, служив в Оренбурзі, а з 1848 р. — у Петербурзі. Особисто познайомився з Шевченком у Петербурзі, після повернення поета із заслання, і підтримував з ним дружні зв’язки.

270 Конотопець Василь Осипович (Єзучевський) — знайомий Шевченка з часів перебування в Академії художеств. Будучи в Петербурзі на службі, він через Лазаревських допомагав Шевченкові.

271 Гулак-Артемовський Семен Степанович (1812 — 1873) — талановитий український артист і композитор, автор опери «Запорожець за Дунаєм». Познайомився з Шевченком на початку 40-х років і був його близьким другом до смерті поета. Сам поет завжди з великою любов’ю згадував Артемовського і високо цінив його спів.

272 Мєшков — командир 5 Орєнбурзького лінійного батальйону, в якому служив Шевченко під час заслання в Орській кріпості з 23 червня 1847 по 11 травня 1848 р. До Шевченка ставився надзвичайно жорстоко.

273 Ор — ліва притока р. Урал, вона протікає в Казахській РСР і Оренбурзькій обл. Там, де Ор впадає в Урал, знаходиться м. Орськ, колишня Орська кріпость.

274 Федяєв Логін Іванович — бригадний генерал, служив в Оренбурзі. Особисто з Шевченком не був знайомий, але знав про нього від друзів поета і ставився до нього співчутливо.

275 Герн Карл Іванович — офіцер, квартирмейстер в окремому Оренбурзькому корпусі, один з найближчих друзів Шевченка. Деякий час в Оренбурзі у нього на квартирі жив Шевченко, на своє ім’я одержував листи для поета. Після арешту Шевченка в 1850 р. у Герна переховувались рукописи його поезій.

276 Матов А. — співробітник газети «Русские ведомости». Перебуваючи в Орську в 90-х роках, записав від двох старожилів коротенькі спогади про Шевченка. Одним з таких Орських старожилів Матов називає М. І. Бажанова, але при перегляді списків осіб, що служили в Орському гарнізоні одночасно з Шевченком, таке прізвище не зустрічається; очевидно, він прибув в Орськ пізніше.

277 У визначенні зросту та взагалі зовнішнього портрета Шевченка тут явна помилка. У формулярному списку «линейного оренбургского батальона № 1-го рядового Тараса Шевченко» записано: «...Шевченко православного исповедания. От роду 39 лет. Росту 2 аршина 5 вершков. Лицо чистое, волосы на голове и бровях темнорусые, глаза темносерые, нос обыкновенный» («Русская старина», 1881, май, стор. 438).

278 Капфер Агап Федорович — фельдфебель однієї з рот 4-го Оренбурзького лінійного батальйону, де перебував Шевченко.

279 Орлов Олексій Федорович (1787 — 1862) — граф, шеф жандармів і начальник III відділу. Відзначався реакційністю поглядів і жорстоко розправлявся з прогресивними діячами. Всі вироки і покарання, підписані царем, проходили через руки Орлова, в тому числі і в справах кирило-мефодіївців та петрашевців.








УЧАСТЬ В АРАЛЬСЬКІЙ ЕКСПЕДИЦІЇ


280 Бутаков Олексій Іванович (1816 — 1869) — капітан-лейтенант, пізніше контр-адмірал. У 1848 р. очолив експедицію по вивченню Аральського моря, в складі якої перебував і Шевченко. В листі до В. Рєпніної від 14 листопада 1849 р. Шевченко так характеризував Бутакова: «Это друг, товарищ и командир при описании Аральского моря. Сойдитесь с ним, благодарите его за его доброе, братское со мною обращение. Он, ежели встретитесь с ним, сообщит все подробности обо мне». Бутакову довелося зазнати утисків від царського уряду за /396/ людяне ставлення до Шевченка, зокрема за даний ним дозвіл малювати. В 1853 р. за пропозицією німецького вченого Гумбольта Бутакова обрано почесним членом Берлінського географічного товариства.

281 Залєський Броніслав (1820 — 1880) — польський історик і художник, революційний діяч, політичний засланець, близький товариш Шевченка. Познайомився з поетом у 1849 р. в Оренбурзі, де разом обробляли матеріали Аральської експедиції. Дружні відносини і листування не припинялися між ними до смерті поета.

Турно Людвиг — політичний засланець, з яким познайомився Шевченко у 1849 р. в Оренбурзі і зблизився під час Каратауської експедиції в 1851 р. В листах до Залєського Шевченко часто згадує про Турно.

282 В травні 1848 р. за розпорядженням оренбурзького військового командування «200 нижних чинов» 5-го лінійного батальйона, в тому числі і Шевченко, були виділені в експедицію для обстеження Аральського моря. Майже два роки пробув Шевченко в експедиції, виконав багато малюнків і написав 72 поетичних твори.

283 Уральське укріплення закладене в 1845 р., знаходиться на відстані 370 км від Орська, на правому березі р. Іргіз.

284 Шрейбер Іван Петрович (1794 — 1861) — генерал-лейтенант, спеціально присланий з Петербурга в Орськ для організації доставки транспорту експедиції Бутакова до місця дослідження. Шевченко подарував йому свій малюнок «Пожежа в степу».

285 Раїмське укріплення засноване у 1847 р. на березі Сир-Дар’ї, 70 км від її гирла. До Раїма Шевченко прибув 19 червня 1848 р. В повісті «Близнецы» він так описує цей форт: «На ровной горизонтальной линии едва возвышается над валом длинная, камышом крытая казарма — вот и все... Навстречу нам вышел почти весь гарнизон. Бледные, безотрадные, точно у арестантов лица!»

286 Макшеєв Олексій Іванович (1822 — 1892) — штабс-капітан, під час Аральської експедиції офіцер генерального штабу, пізніше відомий мандрівник і дослідник. Познайомився з Шевченком під час експедиції по вивченню Аральського моря.

287 Поспелов Ксенофонт Єгорович — прапорщик, командир шхуни «Николай», що входила до складу аральського експедиційного флоту. «Поспелов, — пише Макшеєв в своїх спогадах, — был человек сведущий по своей части, предприимчивый, энергичный и вместе с тем чрезвычайно скромный, добрый и мягкий» (А. Макшеев, «Путешествие по Киргизским степям и Туркестанскому краю», 1896, стор. 81). Познайомився він з Шевченком під час Аральської експедиції. Дружні стосунки між ними підтримувались і пізніше.

288 Новицький Микола Дементійович — офіцер, пізніше генерал і командир корпусу. Познайомився з Шевченком у Петербурзі, а після заслання підтримував з ним зв язки. За дорученням Товариства для допомоги літераторам і вченим Новицький вів переговори з власником с Кирилівки поміщиком Фліорковським про звільнення з кріпацтва родичів Шевченка. В 1883 р. Новицький у службових справах заїхав на кілька днів у м. Казалінськ і там познайомився з колишнім ротним командиром Шевченка — Є. М. Косарєвим. На прохання Новицького він розповів, а потім і прислав свої спогади про Шевченка. Новицький опублікував їх з деякими своїми зауваженнями і сам теж залишив спогади про Шевченка.

289 Акішев Артем Якимович — прапорщик корпусу топографів, очолював групу геодезистів, які займались описом Аральського моря і його узбережжя. Шевченкові теж доводилось працювати по завданню Акішева над геологічним розрізом та картографією. /397/

290 Вернер Хома (Томаш) — польський політичний засланець, учасник Аральської експедиції, познайомився з Шевченком і подружився з ним. Зберігся портрет Вернера, виконаний Т. Г. Шевченком.

291 Кос-Арал — найбільший острів Аральського моря, біля гирла Сир-Дар’ї, де Шевченко прожив з вересня 1848 по жовтень 1849 р., перебуваючи в складі Аральської експедиції. Більшість творів поета, написаних на засланні, позначена Кос-Аралом. Тут же Шевченко намалював і багато малюнків.

292 Нудатов Ераст Васильович (народився в 1829 р.) — прапорщик, вихованець оренбурзького Неплюєвського корпусу. В 1848 р. обвинувачувався у справі втечі групи арештантів з Оренбурга і був засланий в Раїм, де зустрічався з Шевченком у 1848 — 1849 рр. Після відбуття заслання пішов у відставку, став земським діячем і в цей час записав свої спогади про Шевченка.

293 Древньогрецький міфічний герой Одісей, оспіваний у творі Гомера «Одісея», повернувшись після багатьох воєн та довгих блукань додому і заставши сотню женихів, які сваталися до його дружини Пенелопи, жорстоко розправився з ними.

294 Клемансов-Монтвид Дмитро Григорович — літератор, друкував оповідання і повісті у 80-х роках, житель м. Пензи.

295 Савичев Микита Степанович (1820 — 1885) — офіцер Уральського козачого полку. З Шевченком познайомився у 1852 р. в Новопетровському укріпленні. В 1854 р. Савичев переїхав на службу до Москви. Шевченко просив своїх друзів і знайомих дістати потрібні йому книжки і переслати через «цього уральського козачину». Вдруге поет зустрівся з Савичевим у Москві в 1858 р.

296 Крім згадок Ф. М. Лазаревського про «Тарасову подругу», інших відомостей про неї немає.

297 Франко Іван Якович (1856 — 1916) — один з найвидатніших українських письменників-класиків революційно-демократичного напряму. Вивчаючи спадщину Шевченка і популяризуючи її серед народу, Франко в нових умовах класової боротьби далі розвивав революційно-демократичні традиції великого Кобзаря.

298 Кутіна — дружина бухгалтера А. Кутіна, в якої був на квартирі Ф. М. Лазаревський. Шевченко також деякий час жив у Кутіної. Будинок, про який іде мова, зберігся до наших днів і знаходиться по вулиці 8-го Березня, № 38 (див. «Т. Г. Шевченко в ссылке», Оренбург, 1939, стор. 49).

299 Перовський Василь Олексійович (1794 — 1857) — граф, командир Оренбурзького корпусу, а з 1851 р. — оренбурзький генерал-губернатор. За висловом Шевченка, «бездушний сатрап і наперсник царя».

300 Гудович Андрій Іванович (помер у 1869 р.) — граф, обер-штальмейстер височайшого двора. Жив у Москві і на прохання свого родича, а Шевченкового доброго знайомого, А. І. Лизогуба звертався до Перовського з клопотанням про послаблення режиму та обмежень, встановлених для поета.

301 Толстой Олексій Костянтинович (1817 — 1875) — поет, драматург. Разом з братами Жемчужниковими виступав під прізвищем Козьми Пруткова. Співчуваючи Шевченкові, він звертався до Перовського з проханням полегшити долю засланця.

302 Остроградський Михайло Васильович (1801 — 1861) — видатний учений математик, член багатьох європейських академій. В Петербурзі Шевченко слухав його лекції і тоді ж познайомився з ним. Після повернення поета із заслання особисті зустрічі їх продовжувалися. В щоденнику від 13 квітня 1858 р. Шевченко записав: «От Н. Д. Стасова поехали мы с Семеном [Гулак-Артемовским] к М. В. Остроградскому. Великий математик принял меня с распростертыми /398/ объятиями, как земляка и как надолго отлучившегося куда-то своего семьянина».

303 Чернишов Олексій Пимонович (1824 — 1863) — художник, знайомий Шевченка з часів навчання в Академії художеств. Зустрілись вони пізніше в Оренбурзі у 1847 р. Через Чернишова поет передавав листи в Петербург і Москву до своїх знайомих.

304 Орлов А. — помічник столоначальника в Оренбурзькій прикордонній комісії. Знайомий Шевченка.

305 Сєраковський Сігізмунд (1826 — 1863) — польський революціонер, політичний засланець. Після повернення із заслання Сєраковський і Шевченко зустрічались у Петербурзі і разом з Чернишевським та іншими російськими революціонерами-демократами виступали проти самодержавства.

Сєраковський — один з найвидатніших керівників польського повстання 1863 р. В бою з регулярною армією його загони, що складалися з селян, потерпіли: поразку, він був поранений і взятий в полон, а потім повішений у Вільні.

306 Станевич Ян — польський засланець, був у дружніх стосунках з Шевченком. Після повернення із заслання вони ще зустрічалися в Петербурзі, про що поет згадує у щоденнику: «Вечер провели мы у В. М. Белозерского, моего соузника и соседа по каземату в 1847 году. У него встретил я моих соизгнанников оренбургских — Сераковского, Станевича и Желяковского (Сову). Радостная, веселая встреча» (запис від 28 березня 1858 р.).

307 Зеленко Михайло — римсько-католицький ксьондз, засланий в Оренбург у 1834 р., де й познайомився з Шевченком у 1849 р.

308 Венгржиновський Аркадій — член гуртка поляків-засланців, з якими Шевченко дружив і підтримував зв’язки. Повернувшись із заслання і поселившись в Одесі, Венгржиновський підтримує тісні зв язки з поетом і допомагає йому встановити перервані зв язки з В. Рєпніною, що тоді жила в Одесі.

309 Кірша — військовий службовець провіантської комісії при окремому Оренбурзькому корпусі.

310 Майдель — оренбурзький лікар, знайомий Шевченка.

311 Ісаєв Г. — прапорщик, кар’єрист, в його доносі від 22 квітня 1850 р. підкреслювалось, що рядовий Шевченко, всупереч «высочайшему повелению», ходить по місту в «партикулярном платье», займається малюванням та пише вірші. За цим доносом було заарештовано Шевченка в Оренбурзі і після слідства етапом відправлено в Новопетровську кріпость.

312 Головко Микола Олексійович (1825 — 1850) — магістр математичних наук Харківського університету. В Петербурзі готував докторську дисертацію, відвідував знаменитого математика Остроградського, захоплювався революційними ідеями Шевченка і прихильно висловлювався про поета. Знайомий Шевченка Сергій Левицький писав поету про політичні висловлювання Головка. Цей лист під час обшуку відібрали в Шевченка, передали у Петербург, що й послужило приводом до арешту Головка, але він перед арештом застрілився.

313 Новопетровське укріплення збудоване в 1846 р. на півострові. Мангишлак північно-східного узбережжя Каспійського моря. В цій «безмежній тюрмі» Шевченко пробув близько семи років (з 17 жовтня 1850 по 2 серпня 1857 р.). Пізніше Новопетровське укріплення було перейменоване в Олександровський форт. За Радянської влади там утворилося місто Форт Шевченка — районний центр Гур’ївської обл., Казахської РСР. Місцеве населення свято шанує всі місця, пов’язані з перебуванням українського поета. Іменем Шевченка казахи назвали не лише місто, але й головну вулицю, школу і парк. У парку в 1928 р. збудовано пам ятник Кобзареві, а пізніше відкрито музей Т. Г. Шевченка. /399/








В НОВОПЕТРОВСЬКІЙ КРІПОСТІ


314 Потапов Меркул Матвійович — штабс-капітан, командир 4-ї роти, у складі якої був Шевченко. Потапов був дуже жорстокою людиною, його постійні муштри, обшуки, гауптвахти і шпіонаж поставили Шевченка в жахливі умови. До середини 1852 р., поки Потапова не перевели з Новопетровського, Шевченко не написав жодного твору і навіть не листувався із знайомими.

315 Мангишлак — півострів на Каспійському морі. В 1847 р. на цьому півострові: виявлено сліди кам’яного вугілля. Під час геологічної експедиції на чолі з інженером-геологом Антиповим, до складу якої входив і Шевченко, що у 1851 р. досліджувала корисні копалини півострова, поет таємно від військового начальства зробив багато малюнків та зарисовок.

316 Антипов Олександр Іванович (1824 — 1887) — гірничий інженер, штабс-капітан, начальник Каратауської експедиції.

317 Данилевський Григорій Петрович (1829 — 1890) — російський письменник-романіст. Помилково притягався в справі петрашевців. У 70 — 80 роках редагував газету «Правительственный вестник».

318 Маєвський Антон Петрович (помер у 1852 р.) — перший комендант Новопетровського укріплення. З небагатьох матеріалів, що є в нашому розпорядженні, важко визначити, які були стосунки між Шевченком і комендантом. Проте можна вважати, що Маєвський співчутливо ставився до поета.

319 Толмачов Опанас Омелянович — генерал-лейтенант, начальник 23-ї піхотної дивізії, до складу якої входили оренбурзькі лінійні батальйони.

320 Нікольський — гарнізонний лікар Новопетровського укріплення. Шевченко користувався його бібліотекою.

321 Хаников Олександр Володимирович (1825 — 1855) — один з активних членів гуртка петрашевців, засланий в оренбурзькі лінійні батальйони. Хаников перебував у першому батальйоні Орського укріплення, де, очевидно, і зустрічався з Шевченком.

322 Петрашевський (Буташевич) Михайло Васильович (1821 — 1866) — видатний діяч російського визвольного руху середини XIX ст., керівник політичного гуртка 40-х років петрашевців. В кінці 1849 р. Петрашевський разом з іншими членами гуртка був заарештований, засуджений до страти, яку згодом замінили вічною каторгою.

323 Плещеєв Олексій Миколайович (1825 — 1893) — поет, перекладач Шевченка, Гейне, Барб’є, Петефі та ін. За участь в гуртку петрашевців засуджений до каторжних робіт, а згодом засланий в оренбурзькі батальйони. Є підстава твердити, що Шевченко був особисто знайомий з Плєщеєвим ще до заслання, листувався з ним. З Шевченкових листів зберігся лише один від 6 квітня 1855 р.: «Каждую строчку, каждое слово Вашего письма я принимал как слово брата, как слово искреннего друга... Не пеняйте же мне, что я не отвечал Вам на Ваши письма... Прощайте, мой добрый, мой незабвенный друже! Следующей почтой буду писать Вам больше».

324 Кетчер Микола Христофорович (1809 — 1886) — відомий російський перекладач Шекспіра і Шіллера, був у дружніх відносинах з Бєлінським, Герценом, Огарьовим та іншими передовими громадськими і літературними діячами. Шевченко знав переклади Кетчера і не раз із заслання писав своїм знайомим, щоб вислали твори Шекспіра в його перекладах. Повертаючись із заслання, Шевченко в Москві познайомився і здружився з перекладачем.

325 Олександра Федорівна (померла в 1860 р.) — дружина царя Миколи I, яка повністю поділяла його жорстоку політику і деспотизм. її негативний образ /400/ Шевченко змалював у своїх сатиричних творах «Сон» і «Хоча лежачого й не б’ють».

326 Перший Хівінський похід був здійснений у 1839 — 1840 рр. з метою примусити Хівінське ханство прийняти російське підданство. Цю воєнну експедицію, до складу якої входило 4 тис. солдатів, очолював командир окремого Оренбурзького корпусу генерал-ад’ютант В. О. Перовський. Похід проходив у жахливих умовах і закінчився невдало. З метою змалювати види, життя і побут населення цього краю до експедиції приєднався друг Шевченка талановитий художник В. Штернберг.

327 Цей малюнок находиться в експозиції Державного музею Т. Г. Шевченка АН УРСР під назвою «Серед товаришів». Незважаючи на те, що спогади написані через 20 років після зустрічі, опис малюнка подано правильно, навіть у дрібницях, за винятком однієї неточності — на малюнку немає вікна, про яке згадує Савичев.

328 В документах про перебування Шевченка в Новопетровському укріпленні є рапорт коменданта майора Ускова від 7 січня 1854 р. на ім’я командира Оренбурзького корпусу, в якому він пише: «Тарас Шевченко объявил мне, что он желает зарисовать масляными красками запрестольный образ за свой счет... Я осмеливаюсь почтительно просить Вашего разрешения». На цей рапорт 16 квітня начальник штабу послав Ускову таку відповідь: «По докладу господину корпусному командиру рапорта вашего от 7 января... его высокопревосходительство не изволил изъявить согласия на дозволение рядовому... Тарасу Шевченко зарисовать запрестольный образ для церкви вверенного вам укрепления» («Русская старина», 1891, май, стор. 440). Звертаючись з подібним проханням, Шевченко розраховував використати цей дозвіл для легалізування своєї малярської творчості. Савичев помилково цей факт відносить до 1852 р.

329 «Свои люди — сочтемся» — п’єса Островського, що вийшла з друку весною 1850 р. Шевченко брав участь у постановках цієї п’єси в Новопетровському укріпленні. Пізніше поет в щоденнику називав комедію розумною, благородною сатирою, необхідною для свого часу. П’єса була поставлена у 1851, а не в 1852 р., як помилково зазначає Косарев.

330 Зигмунтовський Костянтин Миколайович — чиновник у відставці. Шевченкові записи у щоденнику підтверджують загальну характеристику, дану в спогадах Косарева: «Она, т. е. Зигмунтовская, мне очень нравится — это добродушно улыбающаяся гостеприимная, кубическая старушка... Он тоже добродушный старик, но пренаивный и самый безвредный лгунишка». Шевченко написав портрет подружжя Зигмунтовських.

331 Усков Іраклій Олександрович (1811 — 1882) — майор, пізніше полковник, комендант Новопетровського укріплення (з весни 1853 до 1865 р.). Ставився до Шевченка співчутливо і прихильно і в значній мірі полегшував тяжкі умови його життя на засланні. В його родині поет знаходив відпочинок і підтримку. Шевченко намалював кілька портретів Ускових. Після повернення із заслання поет листувався з ними.

332 Зарянко М. С. — син відомого в свій час художника Сергія Зарянко, чоловік Н. І. Ускової, опублікував спогади Ускової-матері про Шевченка, зібрав та надрукував кілька листів Шевченка і І. О. Ускова, які вони писали один до одного. З розповіді Наталії Ускової склав детальну карту-план Новопетровського укріплення за станом на 1857 р.

Ускова Наталія Іракліївна (народилася у 1854 р.) — старша дочка Ускових. В щоденнику Шевченко згадує про неї, коли вона була ще дитиною: «...Все свободное время теперь я провожу в ее [комендантши] семействе, у нее двое /401/ маленьких детей: Наташенька и Наденька, и это единственный мой отдых и рассеяние в этом отвратительном захолустье».

333 Ускова Агата Омелянівна (1828 — 1899) — дружина коменданта Новопетровського укріплення, яка дуже прихильно ставилася до «поэта-изгнанника». У своїх листах до друзів Шевченко часто згадував ім я Ускової. Залишила цікаві спогади про Шевченка.

334 Смоляк Надія Іракліївна (народилася у 1856 р.) — дочка Ускових, залишила спогади про Шевченка з розповідей своїх батьків. У 20-х роках XX ст. жила в Києві, зберігала листи та малярські твори Шевченка.

335 В Новопетровському укріпленні Шевченко знайшов глину, придатну для скульптурних робіт, і почав виліплювати фігури. Про свій новий вид художньої творчості він не раз згадує в листах до друзів. На жаль, до наших днів не збереглося жодної скульптури Шевченка.

336 Малюнок «Байгуші» вражає своєю майстерністю і досконалістю, а також неповторною передачею симпатії та глибокого сердечного співчуття Шевченка до казахського народу.

337 Рембрандт Харменс ван-Рейн (1606 — 1669) — знаменитий голландський художник, що завжди привертав велику увагу Шевченка, якого в Академії художеств співучні називали російським Рембрандтом за наслідування світлотіней та яскравих освітлень, властивих творам голландського майстра. Шевченко не раз згадує його в листах і творах; повернувшись із заслання і взявшись за роботу над гравюрою, виконав чудовий офорт з картини Рембрандта «Притча про виноградаря», а також малюнки з його гравюр.

338 Красінський Зигмунт (1812 — 1859) — польський поет-романтик. В драматичній поемі «Небожественна комедія» (1855) змалював процес відмирання дворянського класу.

339 Мостовський — капітан артилерії, познайомився з Шевченком в Орській кріпості. В листі до Бр. Залєського поет так говорить про нього: «Мостовский для меня теперь настоящий клад, это единственный человек, с которым я нараспашку, но о поэзии ни слова. Странно, человек тихий, добрый, благородный — без всякого понятия о прекрасном! Неужели это доля всего военного сословия? Жалкая доля!»

340 Лесков Микола Семенович (1831 — 1895) — російський письменник, у 1861 р. в Петербурзі познайомився з Т. Г. Шевченком і написав про нього спогади.

341 Бер Карл-Ернест (1792 — 1876) — вчений-природознавець. Протягом 1853 — 1856 рр. його експедиція, досліджуючи Каспійське море, відвідала кілька разів Новопетровське укріплення, де Шевченко й познайомився з великим ученим, який сприяв звільненню поета із заслання.

342 Груновський Олексій — відставний солдат, був разом з Шевченком в Новопетровському укріпленні. Його спогади про Шевченка записані в 1900 р. співробітником газети «Волгарь», коли Груновському було вже більше 80 років.

343 Після смерті Миколи I було два маніфести про амністію політичним засланцям, але Шевченко не був звільнений. Розповідають, що коли Олександр II побачив у списках на амністію Шевченка, то власноручно викреслив його прізвище, сказавши: «Этому я простить не могу — он оскорбил мою мать». Мається на увазі поема «Сон», в якій Шевченко висміяв дружину Миколи I:


Мов опеньок засушений,

Тонка, довгонога,

Та ще на лихо сердешне

Хита головою. /402/


344 Слова з пісні Іллінічни в драмі Н. Кукольника «Князь Холмський» Ускова. цитує неточно.

Ветер дунул и Авдей

Полюбился больше ей...

Стоит дунуть в третий раз

И полюбится Тарас!

345 Толстая Анастасія Іванівна — дружина віце-президента Академії художеств графа Ф. П. Толстого. Родина Толстих відіграла велику роль в житті Т. Г. Шевченка: разом з іншими громадськими діячами домоглася перед царським урядом звільнення поета із заслання. Після повернення із заслання «сердечнее и радостнее, . — записує він у щоденнику від 28 березня 1858 р., — не встречал меня никто и я никого, как встретились мы с моей святой заступницей и с графом Федором Петровичем. Эта встреча была задушевнее всякой радостной встречи». У Петербурзі Шевченко відвідував літературні вечори, які відбувалися у Толстих.

346 Литвинова — внучка Ускових, дочка Наталії Іракліївни Ускової.

347 Олександровський форт — колишнє Новопетровське укріплення. У 1858 р. перейменоване на форт Олександровський.

348 Журнал «Современник» — заснований Пушкіним у 1836 р. З 1847 р. редакторами і видавцями журналу були Некрасов і Панаєв; з 1856 р. його очолили революціонери-демократи Некрасов, Чернишевський і пізніше Добролюбов. Після численних переслідувань з боку цензури та реакційно-монархічних кіл «Современник» було закрито.

«Повести о горе злосчастьи» — стародавній віршований твір, в основі якого лежать російські народні легенди-казки про «горе-злосчастье», надрукований у 1856 р. в журналі «Современник» (№ 10) з примітками М. І. Костомарова.

349 Осипов Микола Йосипович (народився у 1825 р.) — художник, академік мініатюрного малярства, знайомий Шевченка. Був у дружніх стосунках з родиною віце-президента Академії художеств графа Ф. П. Толстого і брав участь у звільненні Шевченка із заслання.

350 Адлерберг Володимир Федорович (1790 — 1884) — міністр імператорського двору (1852 — 1872).

351 Юнге Катерина Федорівна (1843 — 1913) — дочка графа Ф. П. Толстого. Була живим свідком листування матері з Шевченком та подій, зв’язаних із звільненням поета з заслання. Юнге часто бувала в товаристві Шевченка, вчилася в нього малювати і була перекладачкою між поетом і Айра Олдріджем. Написала спогади про своє життя з цінними згадками про Шевченка.









ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАСЛАННЯ. ПЕРЕБУВАННЯ В АСТРАХАНІ, НИЖНЬОМУ НОВГОРОДІ ТА МОСКВІ


352 Клопотовський Іван Петрович — в 40-х роках вчився в Київському університеті і тоді ж познайомився з Т. Г. Шевченком. У 1850 р. оселився в Астрахані, де викладав історію та географію в середніх школах. Із запису Клопотовського в щоденнику Шевченка від 15 серпня 1857 р. виникає питання, ніби Шевченко був професором у Київському університеті. Свідчення такого порядку маємо і в записках Солтановського, який писав, що до київського гуртка «належав виходець із народу професор живопису Київського університету Шевченко» (журн. «Україна», 1924, кн. III). Насправді ж викладачем в університеті Шевченко був зарахований тільки в 1847 р. і через арешт не встиг приступити до роботи. /403/

353 Незабитовський Степан — астраханський лікар, закінчив медичний факультет Київського університету в 40-х роках.

354 Чельцов Федір — лікар морського флоту, родом з Київщини, зустрів Шевченка в Астрахані і записом в його щоденнику засвідчив свою пошану.

355 Сапожников Олександр Олександрович — багатий астраханський рибопромисловець, з яким Шевченко познайомився ще в 1842 р. у Петербурзі. Клопотовський явно перебільшив добродійність Сапожникова щодо Шевченка і видумав історію з нагородою грошима та одягом.

356 Прибувши до Нижнього Новгорода 20 вересня 1857 р., Шевченко дізнався, що йому заборонено в’їжджати в Москву й Петербург і наказано повернутись до Оренбурга. За порадою друзів поет до Оренбурга не повернувся, а прожив майже півроку в Нижньому Новгороді.

357 Муравйов Олександр Миколайович (1792 — 1863) — один з організаторів першої таємної організації декабристів. По справі декабристів був засуджений на заслання у Верхньоудинськ. Після відбуття покарання йому було дозволено поступити на державну службу. В спогадах Шрейдерса про зустріч Шевченка з Муравйовим у Нижньому Новгороді, коли він був військовим губернатором, багато вигаданого.

358 Шрейдерс Костянтин Антонович — службовець казенної палати, знайомий Шевченка. З 8 січня по 8 березня 1858 р. у нього на квартирі жив Шевченко.

359 Мельников-Печерський Павло Іванович (1819 — 1883) — російський белетрист і етнограф. У 1846 — 1866 рр. був чиновником для особливих доручень при нижегородському губернаторі.

360 Дем’янов Георгій — редактор «Нижегородских губернских ведомостей». Написав мемуари із слів та свідчень людей, які особисто знали поета і були з ним у дружніх стосунках.

361 Брилкін Микола Олександрович — головний управитель пароплавної компанії «Меркурій». У нього жив Шевченко під час перебування в Нижньому Новгороді. Шевченко написав його портрет.

362 Піунова (по чоловікові Шмітгоф) Катерина Борисівна (1841 — 1909) — артистка, знайома Т. Г. Шевченка, з якою він збирався одружитись.

363 «Матрос» — водевіль Соважа і Делюр’є. «Мирандолина» — комедія італійського драматурга Карло Гольдоні. «Москаль-чарівник» . — водевіль І. Котляревського.

364 Самойлова Надія Василівна (1818 — 1899) — відома петербурзька водевільна артистка.

365 Свідчення Піунової, ніби Шевченко писав їй з Петербурга листи, вигадане, як і те, що відмову на одруження Шевченко дістав тільки після приїзду М. Шмітгофа. Поет порвав зв’язки з Піуновою ще будучи в Нижньому Новгороді.

366 Шмітгоф Максиміліан Карлович — актор-комік, одружився з Катериною Піуновою в 1860 р.

367 Шмітгоф Микола Максиміліанович — артист, автор спогадів про Шевченка з слів матері — К. Піунової. За радянських часів працював у Київському російському драматичному театрі ім. Лесі Українки.

368 Кошелєв Олександр Іванович (1806 — 1883) — громадський діяч, публіцист, слов’янофіл.

Аксакови: Іван Сергійович (1823 — 1886) — публіцист, редактор і видавець ряду газет та журналів слов’янофільського напряму; Костянтин Сергійович (1817 — 1860) — поет, філолог і публіцист-слов’янофіл. /404/

Хом’яков Олексій Степанович (1804 — 1860) — поет, публіцист-слов’янофіл.

Погодін Михайло Петрович (1800 — 1875) — реакційний історик, журналіст.

Шевирьов Степан Петрович (1806 — 1864) — професор російської літератури в Московському університеті. З 1847 р. академік.

Бартенєв Петро Іванович (1829 — 1912) — історик, редактор і видавець журналу «Русский архив», друкував у своєму журналі біографічні матеріали про Шевченка.

Єлагіна Євдокія Петрівна (1789 — 1877) — племінниця В. А. Жуковського, мати відомих слов’янофілів Кириєвських: Івана та Петра. В її літературному салоні у Москві бували видатні російські письменники і вчені, в тому числі Пушкін і Гоголь.







СЕРЕД ДРУЗІВ У ПЕТЕРБУРЗІ


369 Шевченко приїхав з Москви до Петербурга 27 березня 1858 р.: на другий день увечері, разом з М. М. Лазаревським відвідав сім’ю Толстих.

370 Обід у Толстих на честь Шевченка відбувся 12 квітня 1858 р. В щоденнику письменника записано: «С выставки пошли мы на званный обед к графине Настасье Ивановне, данный ею своим близким многочисленным приятелям по случаю моего возвращения. За обедом граф Федор Петрович сказал коротенькое слово в честь милостивого царя. А в честь моего невольного долготерпения сказал почти либеральное слово Николай Дмитриевич Старое, потом Щербина и, в заключение, сама графиня Настасья Ивановна. Мне было и приятно и вместе неловко. Я не чаял себе такой великой чести».

371 Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) (1834 — 1907) — видатна українська письменниця. Першу збірку своїх творів під назвою «Народні оповідання» видала в 1857 р. Ці твори Шевченко прочитав у Нижньому Новгороді і високо оцінив їх автора (запис у щоденнику від 18 лютого 1858 р.). Особисте знайомство між Марком Вовчком і Шевченком відбулося на початку 1859 р. в Петербурзі. На згадку цієї події Шевченко присвятив їй поезію «Марку Вовчку» і подарував «Кобзар» видання 1860 р. з написом «Моїй єдиній доні Марії Маркович. Рідний і хрещений батько Тарас Шевченко». Письменниця присвятила поету повість «Інститутка», листувалася з ним після від їзду за кордон. К. Юнге помилилася: М. О. Маркович познайомилася з Шевченком на початку 1859 р., на обіді у Толстих її не було.

372 Юнге має на увазі свої спогади про Шевченка, надруковані в журналі «Вестник Европы» за 1883 р. (кн. VIII).

373 Штакеншнейдер Олена Андріївна (1836 — 1897) — мемуаристка, дочка відомого професора архітектури Академії художеств. її щоденник подає широкі відомості про родину Толстих і знайомих Тараса Шевченка (Осипова, Полонського, Щербину, Старова та ін.), про громадські події і студентський рух на початку 60-х років XIX ст.

374 Старов Микола Дмитрович — педагог, викладач російської мови і літератури в кадетських корпусах та інститутах благородних дівчат у Петербурзі. Один з вихователів Катерини Юнге, приятель Толстих і Шевченка.

375 Муравйов Михайло Миколайович (1796 — 1866) — генерал інфантерії, член державної ради, голова департаменту уділів, міністр державного майна. Під час польського повстання в 1863 р. Муравйов виявив себе на Віленщині як жорстокий адміністратор-палач.

376 Тютчев Микола Миколайович (1815 — 1878) — начальник І відділу департаменту уділів, де служили тоді брати Лазаревські — Василь і Федір. /405/

377 Уваров Олексій Сергійович (1828 — 1884) — граф, видатний археолог, автор «Исследования о древностях Южной России и берегов Черного моря» (СПб., 1851).

378 Гонта Іван (страчений у 1768 р.) — один з керівників селянського повстання у 1768 р. на Правобережній Україні проти польської шляхти, відомого під назвою «Коліївщина». Образ Гонти Т. Г. Шевченко вивів у поемі «Гайдамаки».

379 Полонський Яків Петрович (1820 — 1898) — російський поет. На прохання О. Русова написав до «Кобзаря», виданого в Празі у 1876 р., цікаві спогади про Шевченка, які висвітлюють останні роки життя письменника в Петербурзі.

380 Олдрідж Айра (1807 — 1867) — знаменитий актор-трагік, негр. У 1858 р. Олдрідж приїхав до Петербурга на гастролі і виступав з величезним успіхом в п’єсах Шекспіра, виконуючи роль Отелло, Короля Ліра і Шейлока. Шевченко особисто познайомився і здружився з Олдріджем у Толстих. Зберігся портрет Олдріджа роботи Т. Г. Шевченка.

381 Мікешин Михайло Йосипович (1836 — 1896) — художник і скульптор. Автор спогадів про Шевченка, ілюстратор його «Кобзаря».

382 Калиновський Дмитро Іванович був редактором-видавцем журналу «Светоч», що виходив у Петербурзі в 1860 — 1862 рр.

383 Суханова Наталія Борисівна — заможна поміщиця. її син Борис Гаврилович у 1858 — 1859 рр. брав у Шевченка уроки малювання.

384 Щербина Микола Федорович (1821 — 1869) — російський поет, знайомий родини Толстих і Т. Г. Шевченка.

385 Сєверцов Микола Олексійович (1827 — 1885) — видатний зоолог, дослідник киргизьких степів і Тянь-Шаню. Знайомий Шевченка. Зберігся портрет Сєверцова, виконаний Шевченком у березні 1859 р.

386 Пассек Тетяна Петрівна (1810 — 1889) — письменниця, родичка О. І. Герцена, автор спогадів «Из дальних лет».

387 Грінберг Ізабелла Львівна (померла у 1877 р.) — співачка, знайома Т. Г. Шевченка. За спогадами К. Юнге «она была талантлива, умна и обладала большим и хорошо обработанным голосом». Як свідчать записи в щоденнику, Шевченко часто й охоче відвідував салон Грінберг, захоплювався її співами. Збереглися портрет Грінберг роботи Шевченка та автограф його вірша «Утоптала стежечку через яр» з написом «Ізі Грінберг».

Зубинська Г. — мабуть музикант або артистка-співачка. її прізвище Мікешин згадує поряд з прізвищем Ізабелли Грінберг.

388 Марин Апполон Никифорович (1790 — 1873) — генерал-лейтенант, письменник, поет і колекціонер-мистецтвознавець.

389 Кочубей Петро Аркадійович (1825 — 1892) — офіцер, згодом голова Російського технічного товариства. На його замовлення Шевченко виконав портрет генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея і писав картини.

390 Дорошенко Петро Дорофійович (1627 — 1698) — гетьман Правобережної України (1665 — 1676). Брав участь у визвольній боротьбі українського народу проти шляхетської Польщі. Пізніше в союзі з турками та татарами воював проти Росії. *

Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) Петро Кононович (помер у 1622 р.) — гетьман Війська Запорозького в 1614 — 1622 рр. Відомий походами проти кримських татар і Туреччини.

391 Суханов-Подколзін Борис Гаврилович (1847 — 1904) — учень Тараса Шевченка, згодом полковник. /406/

392 Карташевська Варвара Яківна (1832 — 1902) — сестра Миколи Макарова, поміщика Ликери Полусмакової. В її будинку на Великій Московській вулиці у Петербурзі в 50 — 60-х роках відбувалися літературні вечори, на яких часто бували Тургенєв, Писемський, Анненков, О. Жемчужников, Шевченко та ін. Шевченко був у дружніх відносинах з Карташевськими, написав портрет дочки В. Я. Карташевської — Н. В. Карташевської.

393 Тургенєв Іван Сергійович (1818 — 1883) — видатний російський письменник, автор спогадів про Шевченка, вперше надрукованих у «Кобзарі», виданому в Празі у 1876 р. В Петербурзі зустрічався з Шевченком і як член Літературного фонду клопотався про викуп братів і сестер його з кріпацтва.

394 Мартинов Олександр Євстрафійович (1816 — 1860) — актор Олександринського театру в Петербурзі.

395 Дружинін Олександр Васильович (1824 — 1864) — критик і белетрист, один з засновників Літературного фонду в Петербурзі.

396 Некрасов Микола Олександрович (1821 — 1874) — видатний російський поет, революційний демократ, редактор-видавець журналу «Современник», на відзначення смерті Шевченка написав вірш «На смерть Шевченка».

397 Островський Олександр Миколайович (1823 — 1886) — великий російський драматург. Його п’єсу «Свои люди — сочтемся» Шевченко згадує в щоденнику.

398 Маркевич Андрій Миколайович (1830 — 1907) (син історика М. А. Маркевича) — сенатор» організатор і перший голова Товариства ім. Т. Г. Шевченка в Петербурзі.

399 Крім згадок художника Честахівського, інших відомостей про Одарку Соколівну та її братів, кріпаків кн. Голіцина, в шевченківській літературі немає.

400 Мосе Хонелі, Шота Руставелі, Іоане Шовтелі, Чахрухадзе — найвидатніші представники грузинської літератури XI — XII ст. До нас дійшли їх прозові твори і панегірики у віршах, присвячені цариці Тамарі.

401 Церетелі Акакій Ростомович (1840 — 1915) — грузинський поет-лірик і белетрист. Будучи студентом Петербурзького університету, познайомився з Шевченком на квартирі у Костомарова. На ювілейному вечорі, присвяченому 100-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка, у Тбілісі виступав з спогадами про Кобзаря.








ПОЇЗДКА НА УКРАЇНУ


402 Хрущов Дмитро Олександрович — поміщик, член Харківського губернського комітету по впорядкуванню селян-кріпаків. Знайомий Т. Г. Шевченка. Під час останньої подорожі на Україну (1859) поет кілька днів жив на хут. Хрущових у Лихвині, де малював і написав вірш «Ой по горі ромен цвіте».

403 Парчевський Никодим Павлович (народився у 1813 р.) — багатий поміщик-поляк, власник Межиріцького маєтку. В 1859 р. Т. Г. Шевченко хотів купити у нього ділянку землі біля Дніпра, щоб збудувати собі хату.

404 Лопухін Павло Петрович (1788 — 1873) — князь, багатий поміщик, власник м. Корсуня. В його економії служив (під час перебування Т. Г. Шевченка в 1859 р. на Україні) родич поета Варфоломій Шевченко.

405 Спогади О. Олександрова (записані від селян в наші дні) про перебування Шевченка на Черкащині в 1859 р. не мають за собою фактичного грунту. Імена й прізвища селян та знайомих Тараса Шевченка, які згадано в цих спогадах, в біографії Шевченка не зустрічаються.

406 Довгополенко Харитина Василівна — дівчина-кріпачка князя Лопухіна, яка була у Варфоломія Шевченка наймичкою. /407/

407 Хропаль Олександр Іванович (помер у 1886 р.) — зять Ф. С. Симиренка. Шевченко познайомився з Хропалем під час перебування на заводі Яхненка і Симиренка влітку 1859 р.

408 Симиренко Платон Федорович (помер у 1863 р.) — син кріпака, згодом власник цукроварних заводів фірми «Яхненко — Симиренко». З Т. Г. Шевченком познайомився в 1859 р. під час перебування поета на цукроварних заводах у Городищі і Млієві, підтримував відносини і листувався з ним. Коштом П. Симиренка вийшов «Кобзар» Шевченка у 1860 р.

409 Яхненко Кіндрат Михайлович (1783 — 1868) — син кріпака, згодом голова найбільшої на Україні цукроварної фірми «Яхненко — Симиренко». З Шевченком познайомився в 1859 р., під час перебування поета на цукроварних заводах у Городищі та Млієві.

410 Добржинський — пристав III стану на Черкащині, за наказом справника Табачникова заарештував Шевченка біля садиби М. О. Максимовича на Михайловій горі.

411 Табачников — черкаський справник, за виразом Шевченка, «подлая гнусная тварь». Ініціатор слідства про «богохульство» Шевченка в Межирічах; за його наказом Шевченко був заарештований і відправлений в Київ до генерал-губернатора.

412 Крапивина С. — псевдонім письменниці Лободи Стефаниди Матвіївни (1827 — 1887). Крім оповідань і повістей, друкованих в тогочасних журналах («Пчела», «Детское чтение», «Семейные вечера», «Семья и школа»), написала спогади «Несколько слов о Т. Г. Шевченко» («Пчела», 1878, № 2, 5). Як матеріал до біографії Шевченка М. К. Чалий використав обидві статті Крапивиної в своїй книзі «Жизнь и произведения Т. Г. Шевченко» (К., 1882).

413 Жорж Занд (псевдонім Аврори Дюдеван) (1804 — 1876) — видатна французька письменниця; ім’я її було дуже популярне в передових колах Росії 40 — 60-х років XIX ст.

414 Клодт (Клодт фон Юргенсбург) Петро Карлович (1805 — 1867) — відомий російський скульптор і педагог, з 1838 р. академік. Автор пам’ятника Крилову у Петербурзі та кн. Володимиру у Києві, відкритому в 1853 р. Був особисто знайомий з Шевченком. Зберігся портрет Клодта, виконаний Шевченком у 1861 р. Клодт зробив з воску посмертну маску з обличчя Т. Г. Шевченка.

415 М. К. Чалий має на увазі вірш Щоголева «Гречкосій», що був надрукований в альманасі Куліша «Хата» (1860), цей твір починається рядками:


Ой у мене був коняка,

Був коняка-розбишака,

Була шабля і рушниця,

І дівчина чарівниця...


і закінчувався таким куплетом:


Ой у лісі луна гине,

Із-за хмари місяць плине,

Вітер віє-повіває —

Казаночок простигає.


416 Юскевич-Красковський Іван Данилович (народився у 1808 р.) — вчитель лантинської мови в Другій київській гімназії. Як відомо, останній день перебування у Києві Шевченко прогостював у родині Красковських на Іринінській вулиці.

417 Шевченко латинської мови не вивчав. Слухаючи в Академії художеств лекції з анатомії, він міг засвоїти латинський алфавіт і деякі слова з медичної термінології. /408/

418 «Русская беседа» — слов’янофільський журнал, виходив у Москві в 1856 — 1860 рр. під редакцією О. Кошелєва та Т. Філіпова при активній участі I. Аксакова.

419 Думитрашко Костянтин Данилович (1815 — 1886) — поет і перекладач, магістр богословія.

420 Почайна — невеличка річка. В старі часи вона протікала через весь Поділ (Київ) паралельно Дніпру і впадала в нього трохи нижче Хрещатицького пам’ятника. У 80-х роках XIX ст. Почайни вже не було.

421 Гирявка — село Конотопського повіту на Чернігівщині; тепер с. Шевченкове, Дубов’язівського району, Сумської обл.








ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ


422 Ахерон — річка, що знаходиться в Північній Греції. У грецькій міфології — «річка вічних страждань», через яку повинні перепливати душі померлих.

423 Желіговський Едуард Вітольд (1816 — 1864) — політичний засланець, польський поет, виступав під псевдонімом Антоній Сова. Шевченко познайомився з Желіговським в Оренбурзі, а повернувшись з заслання, зустрічався з ним у Петербурзі. Желіговський на пам’ять Шевченкові записав в щоденник вірш «До брата Тараса Шевченка» і збирався перекласти на польську мову поему «Катерина». Шевченко присвятив Желіговському вірш «Посажу коло хатини».

424 Спасович Володимир Данилович (1829 — 1906) — юрист, публіцист ліберального напряму, професор Петербурзького університету, співробітник журналу «Вестник Европы». В 1861 р. вийшов у відставку в знак протесту проти закриття університету урядом в зв’язку з студентськими заворушеннями. Постійний відвідувач вівторків М. І. Костомарова.

425 Чернишевський Микола Гаврилович (1828 — 1889) — видатний російський революціонер-демократ, вчений, критик, письменник, керівник революційно-демократичного руху 60-х років XIX ст. Познайомився з Т. Г. Шевченком після повернення останнього із заслання і був з ним у дружніх відносинах. В статтях «Національна безтактність» і «Нові періодичні видання» Чернишевський дає високу оцінку творчості поета.

426 Кавелін Костянтин Дмитрович (1818 — 1885) — публіцист, юрист, професор Петербурзького університету. В 40-х роках співробітничав в «Отечественных записках» і «Современнике», в 60-х роках перейшов на реакційні позиції і вороже ставився до революційних демократів.

427 Калиновський Бальтазар Хомич (1827 — 1884) — економіст, ад’юнкт-професор Петербурзького університету, пізніше юрист. За політичну неблагонадійність неодноразово підлягав репресіям. Був постійним відвідувачем літературних вівторків М. І. Костомарова.

428 Пипіна Пелагія Миколаївна (1835 — 1909) — двоюрідна сестра М. Г. Чернишевського.

429 Горбунов Іван Федорович (1831 — 1895) — артист Олександринського театру, письменник. Прославився як талановитий оповідач побутових сцен.

430 Кожанчиков Дмитро Юхимович (помер у 1887 р.) — книготорговець і видавець. Друкував твори Писемського, Гончарова, Островського, Костомарова та ін. Йому належить і видання творів Т. Г. Шевченка в 1867 р., так званий кожанчиківський «Кобзар», під редакцією і з передмовою М. І. Костомарова.

431 Тарновський (молодший) Василь Васильович (1837 — 1899) — поміщик с. Качанівки, колекціонер. Знайомий з Шевченком ще з дитячого віку, коли поет, у 1845 р. гостював у його батька в с Качанівці. /409/

Музей української старовини В. В. Тарновського, Велика Шевченківська колекція (малюнки, офорти, малярське та гравірувальне приладдя, меморіальні речі), яку В. В. Тарновський (молодший) почав колекціонувати ще в 1857 р. У 1897 р. В. Тарновський передав музей у власність. Чернігівському земству.

За літературними джерелами, у Мордовцева знаходилося близько 20 малюнків Т. Г. Шевченка, виконаних у різні періоди олівцем та аквареллю: «Куток Смоленського кладовища», «Натурщик», «Портрет невідомої в коричневому вбранні», «Селянське подвір’я з возом», «Мангишлацький сад» та ін.

432 Жемчужников Олексій Михайлович (1821 — 1902) — поет-лірик, сатирик. Разом з братом Володимиром Михайловичем Жемчужниковим (1830 — 1884) та графом О. К. Толстим видав цикл сатири і пародій під іменем Козьми Пруткова.

433 Тройницький Олександр Григорович (1807 — 1871) — статський радник, у 1853 — 1868 рр. член головного управління цензури (пізніше — голова ради у справі друку і товариш міністра внутрішніх справ). За дорученням міністра освіти Ковалевського переглянув «Кобзар» і «Гайдамаки» Т. Г. Шевченка і дав свої висновки, «что эти сочинения могут быть одобрены к новому изданию».

434 Ланський Сергій Степанович (1787 — 1862) — міністр внутрішніх справ з 1855 по 1861 р.

435 Мілютін Микола Олексійович (1818 — 1872) — російський державний діяч, активний учасник і фактичний керівник підготовчих робіт по проведенню селянської реформи 1861 р.

436 Мордовець (Мордовцев) Данило Лукич (1830 — 1905) — письменник, історик, публіцист. В молоді роки був близький до М. Г. Чернишевського. У 1859 р., будучи редактором «Саратовских губернских ведомостей», виступав з статтями ліберального характеру. Довгий час був членом Літературного фонду. Співробітничав у журналах «Русское слово», «Отечественные записки», «Дело», «Русский вестник» та ін.

437 Тарновська Людмила Володимирівна (померла у 1898 р.) — мати В. В. Тарновського (молодшого), була в дружніх відносинах з Т. Г. Шевченком.

438 «Общество для вспомоществования нуждающимся литераторам и ученым», або так званий Літературний фонд, засноване в 1859 р. у Петербурзі головним чином представниками відомих тоді петербурзьких журналів «Современник», «Отечественные записки». «Библиотека для чтения» (І. С. Тургенєв, К. Д. Кавелін, П. В. Анненков, М. Г. Чернишевський, О. В. Нікітенко, А. О. Краєвський, С. С. Дудишкін, А. Д. Галахов, А. П. Заболоцький, Десятовський, Є. П. Ковалевський, О. В. Дружинін). Метою Літературного фонду було допомагати літераторам, ученим та їх осиротілим сім’ям; сприяти виданню літературних та наукових праць. Членами Літературного фонду могли бути не лише письменники і вчені, а й взагалі особи, «сочувствующие отечественной литературе и просвещению». Кошти Літературного фонду складалися з членських внесків, пожертвувань, доходів від видань, публічних лекцій, спектаклів літературних читань і т. д. 8 листопада 1859 р. відбулися перші збори товариства. 10 січня 1860 р. проведено перше літературне читання, на одному з наступних читань виступав і Т. Г. Шевченко. Літературний фонд припинив свою діяльність під час Жовтневої революції.

439 Ламанський Володимир Іванович (1833 — 1914) — славіст, професор слов’янської філології в Петербурзькому університеті.

440 Пипін Олександр Миколайович (1833 — 1904) — історик літератури, професор Петербурзького університету, двоюрідний брат М. Г. Чернишевського. /410/

441 Карнович Євгеній Петрович (1823 — 1885) — письменник, історик, співробітник журналу «Современник».

442 Ковалєвський Єгор Петрович (1811 — 1868) — письменник, голова Літературного фонду. Був у дружніх відносинах з Шевченком. Як голова Літературного фонду в 1860 р. клопотався про визволення з кріпацтва родичів поета.

443 Макаров Микола Якович (1828 — 1899) — чернігівський поміщик, співробітник «Современника» та інших журналів. З Шевченком познайомився після повернення поета із заслання. Наречена Шевченка — Ликера Полусмакова була кріпачкою Макарова.

444 Білозерська Надія Олександрівна (народилася у 1838 р.) — дружина редактора журналу «Основа» В. М. Білозерського. Була перекладачем в журналах «Отечественные записки», «Библиотека для чтения», «Русская старина» та ін. Знайома Т. Г. Шевченка.

445 Мається на увазі офорт Т. Г. Шевченка з картини І. Соколова «Приятелі в шинку» (1859 р.). За офорти з картин Соколова «Приятелі в шинку» і Рембрандта «Причта про виноградаря» Шевченкові 2 вересня 1860 р. рада Академії художеств присудила звання академіка гравірування.

446 Дзюбін Л. Н. — знайомий Т. Г. Шевченка ще з часів навчання в Академії художеств. Після повернення із заслання поет зустрічався з Дзюбіним і подарував йому свій автопортрет 1859 р. (Т. Г. Шевченко, Щоденник, записи від 31 березня, 4 квітня, 29 квітня, 7 травня і 9 травня 1858 р.).

447 Ковалевський Євграф Петрович (1790 — 1867) — міністр народної освіти (1858 — 1861 рр.). Сприяв виданню «Кобзаря» Т. Г. Шевченка в 1860 р.

448 Пурлевський Сава Дмитрович — агент фірми Яхненка й Симиренка в Москві. За дорученням Симиренка посилав Т. Г. Шевченкові гроші на видання «Кобзаря». З Пурлевським Шевченко був особисто знайомий і заходив до нього в Москві, повертаючись з України у 1859 р.

449 Каменецький Данило Семенович (1830 — 1881) — з 1857 р. управитель друкарні Куліша. Після повернення Шевченка із заслання, за дорученням поета, клопотався через цензурний комітет про дозвіл друкувати «Кобзар» і «Гайдамаки» під назвою «Поезія Т. Г. Шевченка».

450 Дейкун-Мочаненко Ф. І. — землевласник Лубенського повіту. Йому належав один з небагатьох примірників «Кобзаря» Т. Г. Шевченка, видання Симиренка 1860 р., де були наклеєні вилучені цензурою тексти. Цей примірник «Кобзаря» Дейкун-Мочаненко подарував Лубенській гімназії.

451 Кольцов Олексій Васильович (1808 — 1842) — російський народний поет. Шевченко знав і любив твори Кольцова, цитував у своїх повістях. В листі до Лизогуба від 1 лютого 1848 р. Шевченко просить: «Ще чи не найдете в Одесі сочиненій Лермонтова і Кольцова, пришліте поезії святої ради».

452 Бернс Роберт (1759 — 1796) — великий національний поет Шотландії. Звертаючись до багатої скарбниці англійської літератури — народних пісень, Бернс в своїх поезіях виражав національні почуття шотландського народу, який перебував під гнітом англійських колонізаторів.

453 Берг Микола Васильович (1823 — 1884) — поет і перекладач, автор численних подорожніх заміток, мемуарів. Переклав на російську мову твори Шевченка «Гамалія», «Вітре буйний, вітре буйний».

454 Крестовський Всеволод Володимирович (1840 — 1895) — письменник, відомий як автор романа «Петербургские трущобы». Переклав на російську мову поезії Шевченка «Утоплена», «Причинна». /411/

455 Курочкін Микола Степанович (1830 — 1884) — поет, перекладач. Був у дружніх відносинах з Т. Г. Шевченком, переклав кілька його віршів: «Доля», «Муза», «Огні горять, музика грає», «Один у другого питаєм»..

456 Мей Лев Олександрович (1822 — 1862) — поет, драматург і перекладач. В листі до приятеля писав: «Ты вчера улыбнулся, когда я сказал, что попытаюсь перевести Шевченко. Так вот же тебе: Худо ли, хорошо ли, а взял да и перевел. Передай ему этот перевод («Весенний вечер») вместо моей визитной карточки, а вместо ответа, доставь мне поэта». З віршів Т. Г. Шевченка переклав «Садок вишневий коло хати», «Хустина», «Наймичка» і уривки з поеми «Гайдамаки».

457 Михайлов Михайло Ларіонович (1826 — 1865) — поет, критик, перекладач, співробітник журналу «Современник». Переклав на російську мову вірші Шевченка «Іван Підкова», «До Основ яненка». У вересні 1861 р. за поширення прокламації «К молодому поколению», написаної Н. В. Шелгуновим, був засуджений на шість років каторги.

458 Мається на увазі «Народное чтение» — журнал демократичного напряму, який виходив з 1859 по 1862 р. В третій книзі цього журналу за 1860 р. була надрукована автобіографії Т. Г. Шевченка під заголовком «Письмо Т. Г. Шевченко к редактору «Народного чтения».

459 Пантелеев Логвин Федорович (1840 — 1919) — активний учасник революційної організації «Земля і воля», автор мемуарів «Из воспоминаний прошлого», в яких подає цінний матеріал про революційний рух 60-х років, зв язок російських і польських революціонерів, про зустрічі з Салтиковим-Щедріним, Чернишевським, Лавровим, Шевченком.

460 «Русский вестник» — літературно-політичний журнал (1856 — 1887). Виходив під редакцією М. Н. Каткова. В 70 — 80-х роках став органом реакційного дворянства.

461 Достоєвський Федір Михайлович (1821 — 1881) — видатний російський письменник. За участь у революційному гуртку петрашевців у 1849 р. був засуджений на каторгу в Сибір. В кінці 1859 р. дістав дозвіл жити в Петербурзі і разом з Т. Г. Шевченком виступав на літературних вечорах в Пасажі.

462 Фліорковський Валеріан Еразмович — поляк, ротмістр російської служби, власник Кирилівки, яку він купив ще в 50-х роках у П. Енгельгардта. 19 березня 1860 р. комітет Літературного фонду звернувся з листом до Фліорковського з проханням звільнити з кріпацтва братів і сестер Шевченка та їх родичів. В кінці 1860 р. Фліорковський відпустив їх на волю, але без землі.

463 Оболонський Олександр Олександрович (1825 — 1877) — редактор і видавець журналу «Народное чтение». Був особисто знайомий з Т. Г. Шевченком.

464 Корсунь — стародавнє містечко на р. Росі. Т. Г. Шевченко бував у ньому ще до заслання; під час останньої подорожі на Україну жив у Корсуні в свого родича Варфоломія Шевченка і зробив там кілька малюнків.

465 Наталка Шулячівна — гувернантка дітей Варфоломія Шевченка. В листі від 17 травня 1860 р. В. Шевченко писав: «Коли хочеш, то я зроблю так, що моя жінка висватає тобі Наталку Шулячівну, людину з розумом і серцем». Але поет до цієї пропозиції віднісся стримано.

466 Іванов Олександр Андрійович (1806 — 1858) — відомий російський художник. Намалював картину «Явление Христа народу», над якою працював більше двадцяти років в Італії. Свої думки про картину Іванова Шевченко висловив у щоденнику.

467 Лазаревський Іван Матвійович (помер у 1887 р.) — наймолодший з братів Лазаревських. Вчився в Петербурзькому університеті, який закінчив у 1860 р. /412/ З Шевченком зустрічався у брата Михайла. В щоденнику Шевченка від 20 травня рукою І. Лазаревського переписана «Пісня про Кармалюка».

468 Гумбольдт Олександр Фрідріх (1769 — 1859) — німецький вчений. Його знамениту працю «Космос» Шевченко читав на засланні. В одному з листів до Бр. Залєського з Новопетровського укріплення поет писав: «О, как бы мне хотелось теперь поговорить с тобой о «Космосе» и послушать, как ты читаешь песни Вайделотты».

469 Вересай Остап Микитович (близько 1803 — 1890) — український кобзар, син кріпака, сліпого скрипаля з Полтавщини. З Шевченком особисто не був знайомий, проте вони знали один про одного.

470 Іванова Катерина Іванівна — молодша сестра Анастасії Іванівни Толстої, в якої вона займалася господарством і вихованням її дітей. Ликера Полусмакова прожила дуже недовго в Іванової. К. Юнге взагалі заперечує цей факт. З поетом Іванова була в дружніх відносинах.

471 Анненков Павло Васильович (1813 — 1887) — російський критик та історик літератури. Разом з Шевченком відвідував літературні вечори у Карташевських.

472 Стрельна — селище міського типу на південному узбережжі Фінської затоки.

473 Крюков Валеріан Степанович (народився у 1838 р.) — учень Академії художеств з 1854 по 1869 р. В цей час він і міг познайомитися з Т. Г. Шевченком.

474 Вольф Маврикій Осипович (1826 — 1883) — петербурзький видавець і книготорговець.

475 Йдеться про «Народні оповідання» Марка Вовчка, які вийшли в кінці 1857 р. у Петербурзі (на титульній сторінці вихід книги позначено 1858 р.). До збірника ввійшло одинадцять оповідань, саме їх читав Шевченко у Нижньому Новгороді.

476 Руадзе — домовласник, будинок якого у 1860 р. служив місцем публічних зібрань.

477 Товариство «Общественная польза» засноване на паях у 1860 р., займалося в основному видавничою діяльністю.

478 Ходнєв Олексій Іванович (1818 — 1883) — професор хімії Петербурзького університету.

Ценковський Лев Семенович (1822 — 1878) — природознавець, професор Петербурзького університету.

479 Гончаров Іван Олександрович (1832 — 1891) — письменник, цензор Петербурзького цензурного комітету (1856 — 1860), редактор «Северной почты» (1862 — 1863). Виступав на літературних вечорах у Пасажі.

480 Писемський Олексій Теофілактович (1820 — 1881) — російський письменник. У 1856 р. познайомився з Шевченком в Новопетровському укріпленні, куди приїжджав у справі етнографічного дослідження. В листі до поета з Астрахані Писемський писав: «Душевно рад, что мое свидание с вами доставило вам хоть маленькое развлечение». Брав участь у клопотанні про звільнення Т. Г. Шевченка із заслання.

481 Майков Аполлон Миколайович (1822 — 1897) — поет, з 1852 р. цензор. Виступав з читанням своїх творів на літературних вечорах у Пасажі.

482 Бенедиктов Володимир Григорович (1807 — 1873) — російський поет; про нього Шевченко згадує в щоденнику від 2 вересня 1857 р. Виступав на літературних вечорах в Пасажі. /413/

483 Кіпіані Дмитро Іванович (1807 — 1887) — кутаїський губернський предводитель, автор «Записок». Відвідував літературні вечори в Пасажі.

484 Обручов Микола Миколайович (1830 — 1904) — один із знавців військової справи в Росії; співробітник журналу «Современник».

485 Публій Овідій Назон (народився у 43 р. до н. е. — помер у 17 р. н. е.) — видатний римський поет часів імператора Августа. Шевченко добре знав життя і творчість Назона. В листі до художника Осипова від 20 травня 1855 р. поет писав: «Геты, между которыми на берегах Дуная влачил остаток дней своих Овидий Назон, — найсовершеннейшее создание вселенной — были дикие варвары, но не пьяницы, а окружающие меня и то и другое». Про творчість Овідія Шевченко згадує в повісті «Художник» і у щоденнику.

486 Ананьєв Андрій Олександрович — літературознавець. Зустрічався з Шевченком в Петербурзі у 1858 — 1859 рр. Залишив спогади, в яких багато неточностей. Шевченко виступав один раз на літературному вечорі, а не кілька, як згадує мемуарист.

487 Стасов Володимир Васильович (1824 — 1906) — видатний художній критик та історик мистецтва. Особисто познайомився з Шевченком після повернення поета із заслання.

488 Піменов Микола Степанович (1812 — 1864) — видатний російський скульптор. Вчився в Академії художеств у Петербурзі (1824 — 1833). Знайомий Т. Г. Шевченка.

489 Стороженко Олексій Петрович (1805 — 1874) — український письменник. Цікавився українською старовиною і народною творчістю. З Шевченком міг познайомитись у Києві, коли був чиновником «особых поручений» при генерал-губернаторі Бібікові.

490 Недоборовський Зосим — чиновник таможні. Знайомий Т. Г. Шевченка, залишив про нього спогади.

491 Черепахін Єлісей Григорович (народився у 1841 р.) — російський художник. У Петербург приїхав в кінці 1859 р., з 1861 р. — учень Академії художеств. Познайомився і зустрічався з Шевченком в кінці 60-х років.

492 Якушкін Павло Іванович (1820 — 1872) — збирач народних пісень, автор нарисів з селянського життя, співробітник журналу «Современник».

493 Трутовський Костянтин Олександрович (1826 — 1893) — видатний український художник-жанрист. У 1875 р. написав картину «Т. Г. Шевченко з кобзою над Дніпром».

494 Очевидно, це одна з граматик: «Домашняя наука» К. Шейковського (1860) або «Азбука по методе Золотова для Южно-русского края» А. Строніна (1861).

495 Ковалевський Павло Михайлович (1823 — 1907) — поет і художник-критик, племінник Євграфа і Єгора Ковалевських. Співробітник журналів «Современник» і «Отечественные записки».

496 Круневич Павло Адамович (1835 — 1871) — доктор медицини, гофмедик імператорського двору у Петербурзі.

497 Жемчужников Володимир Михайлович (1830 — 1884) — наймолодший з братів Жемчужникових. Разом з братом О. М. Жемчужниковим і гр. О. Толстим виступав під іменем Козьми Пруткова.

498 Мокрицький Петро — очевидно брат управителя канцелярії обер-поліцмейстера в Петербурзі — Івана Таволги-Мокрицького. Знайомий Т. Г. Шевченка з Пирятина. /414/










СМЕРТЬ І ПОХОРОН



499 Барі Едуард Якович — доктор медицини, статський радник. Жив на першій лінії Василівського острова. З Шевченком познайомився 23 листопада 1860 ру Лазаревського.

500 Мова йде про автопортрет Т. Г. Шевченка 1860 р., написаний олією. За свідченням В. М. Лазаревського, поет призначав його для розиграшу у лотерею, на користь недільних шкіл, але портрет був куплений на академічній виставці у Петербурзі за 200 карбованців великою княгинею Оленою Павлівною. Саме з цього портрета в 1861 р. Шевченко і зробив копію, яка зберігається в Державному музеї Т. Г. Шевченка АН УРСР.

501 При хворому Т. Г. Шевченкові в останню ніч його життя чергував слуга М. М. Лазаревського — Іван Саєнко. Він, можливо, й був єдиним свідком смерті поета і перший сповістив про це М. М. Лазаревського.

502 Хартахай Теоктист — студент Петербурзького університету, харків’янин. В 60-х роках співробітничав у журналі «Современник».

503 Гнилосиров Василь Степанович (1836 — 1900) — учитель, виступав на сторінках «Киевской старины» під псевдонімом А. Гавриш. У 1860 р. з Харкова написав поету листа з проханням допомогти в роботі недільних шкіл. Живучи в останні роки у Каневі, старанно дбав про впорядкування і збереження могили Кобзаря.

504 Висковатов (Висковатий) Павло Олександрович (1842 — 1905) — російський історик літератури, доктор філософії. У 1873 р. редагував журнал «Русский мир». Написав біографію М. Лермонтова.

505 Т. Г. Шевченка в труні малювали чотири художники: М. Мікешин, В. Верещагін, М. Дмитрієв та П. Ейснер.

506 Хорошевський Владислав Юліанович (помер у 1900 р.) — поляк. Будучи студентом Петербурзького університету, відвідував літературні гуртки Чернишевського і Добролюбова, бував у редакції журналу «Основа». В 1869 р. — професор головної школи у Варшаві, згодом директор варшавської гімназії, пізніше — харківської. Останні роки був директором Волчанської учительської семінарії.

507 Чубинський Павло Платонович (1839 — 1884) — український етнограф, автор багатьох статей з етнографії та статистики.

508 Мається на увазі заворушення студентів Петербурзького університету в 1861 р., яке привело до ув’язнення багатьох студентів у Петропавловську кріпость і заслання їх після закінчення університету на окраїни Росії.

509 Терпигорев Сергій Миколайович (1841 — 1895) — письменник, який виступав під псевдонімом Сергій Атава. В зв’язку з студентським заворушенням був виключений з університету і висланий з Петербурга у 1862 р.

510 Гоголь (дівоче Косяровська) Марія Іванівна (1792 — 1868) — мати письменника М. В. Гоголя.

511 Панов Олексій Панфилович — буфетник на пароплаві «Князь Пожарський», вільновідпущений кріпак, музикант, з яким Шевченко познайомився на пароплаві, повертаючись із заслання. В Нижньому Новгороді Шевченко хотів відвідати Панова, але «квартиры виртуоза... не нашел».

512 «Притча про блудного сина» — серія малюнків сепією, виконаних Шевченком в Новопетровському укріпленні у 1856 — 1857 рр. Нічого спільного з євангельською притчею не має. Навпаки, це обвинувачення суспільного ладу часівпоета. Із задуманих Шевченком 12 малюнків ним створено 9. /415/

513 Уривок з поеми Т. Г. Шевченка «Сліпий» (Невольник). Перший рядок невірно, треба: «Я не бачу щасливої». Л. Жемчужников, цитуючи уривок, пропустив один рядок. Треба:


Скрізь неправда, де не гляну,

Скрізь господа лають...


514 Таволга-Мокрицький Іван Миколайович — управитель канцелярії петербурзького обер-поліцмейстера. Шевченко познайомився з ним у 40-х роках, мабуть, через Є. Гребінку, якому Таволга-Мокрицький був родичем по дружині. 24 лютого 1861 р., в день іменин Мокрицького, хворий поет надіслав йому вітального листа.

515 Толстой Лев Миколайович (1828 — 1910) — видатний російський письменник. Шевченко познайомився з ним у Петербурзі, про що й згадує в щоденнику від 8 квітня 1858 р.: «Вечером зашел к Кроневичу, к моему соизгнаннику, и между многими поляками встретил у него людей русских, между которыми и две знаменитости: графа Толстого, автора солдатской Севастопольской песни...»

516 Фет (Шеншин) Опанас Опанасович (1820 — 1892) — російський поет, співробітник журналів «Современник» та «Отечественные записки».

517 Совинський Леонард (1831 — 1887) — польський поет. У 1860 р. переклав на польську мову поему Шевченка «Гайдамаки» і написав про неї статтю. В 1861 р. видав книгу «Тарас Шевченко», в якій звертався до польських поетів: «Нехай же думка, що з такою силою вибухає з його кобзи, тверезить нашу уяву і з грудей народних співців вирве пісню-відповідь, яка моцно настроїть струни братерства».

518 Церква св. Різдва Христова — споруда XIX ст., знаходилась на Подолі, на місці теперішньої Поштової площі.

519 Бернатович Володимир — поляк, родом з Одеси. У 1861 р., будучи студентом медичного факультету, проїздив через Львів, де й надрукував свою статтю про похорон Шевченка. Друкував статті в газетах «Слово» (у Львові) та «Вечорниці» (у Празі) під псевдонімом Кузьма Басарабець.

520 Арсеній (Федір Павлович Москвин; 1795 — 1876) — митрополит Київський і Галицький, почесний член київської і московської духовних академій і університетів. Шевченко думав, що Арсеній допоможе в справі розповсюдження його букваря, про що й писав до Чалого в січні 1861 р. Але Арсеній відмовився від «Южноруського букваря». «Наш поэт, — згадує Чалий, — в простоте душевной, поверил рекламам «Киевских епархиальных ведомостей» и думал, что митрополит Арсений в самом деле распинается за народное образование, а между тем он был не светильником, а гасителем народного образования в своей епархии».

521 Київським генерал-губернатором на той час був князь Васильчиков Іларіон Іларіонович (1805 — 1863), з яким Шевченко особисто познайомився в 1859 р. у Києві, коли його привезли на допит до канцелярії генерал-губернатора.

522 Миколаївські, або Микольські ворота були входом з міста до Київсько-Печерської кріпості на Печерську (на початку теперішньої вул. Січневого Повстання).

523 Назви цих гір умовні. На одній з них у XVIII ст. побудовано Андріївську церкву (на початку теперішньої Володимирської вулиці), на другій у XIX ст. — Михайлівський монастир (в районі теперішньої вулиці Героїв Революції). Звідси й назви гір, з яких відкривається вид на Поділ і набережну Дніпра. /416/

524 Черненко Федір Іванович — інженер, знайомий Шевченка ще з 40-х років, у 1859 — 1861 рр. на квартирі у Черненка збиралися петербурзькі українці, в тому числі Шевченко і Костомаров. Шевченко подарував йому поему «Тризна» і присвятив вірш «Ой по горі ромен цвіте».

525 Філарет (Дмитро Григорович Гумилевський) (1805 — 1866) — богослов, історик церкви. З 1859 р. — чернігівський архієпіскоп, засновник «Черниговских епархиальных известий».

526 Тризна Роман Дмитрович (народився у 1816 р.) — секретар дворянства Чернігівської губ. (1848 — 1858 рр.), пізніше голова палати гражданського суду, ініціатор відкриття недільних шкіл на Чернігівщині. З Шевченком познайомився в 1846 р., листувався з ним. Тризна розповсюджував на Чернігівщині «Кобзар», піклувався перед архієпіскопом Філаретом про використання в недільних школах букваря Т. Г. Шевченка.

527 Аскольдова могила — місце на схилах Дніпра, де, за свідченням древнього літопису, поховано київського князя Аскольда, вбитого Олегом у 882 р. В 1809 — 1810 рр. тут за проектом відомого київського архітектора Меленського збудована ротонда з класичною колонадою. Навколо Аскольдової могили було старе кладовище, залишки якого збереглися на схилах Дніпра і до наших днів.

528 Стоянов Олександр Ількович — син офіцера, у 1862 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Учасник київської «Громади», один з діячів перших недільних шкіл у Києві. В 1878 — 1879 рр. — директор Кутаїської гімназії.

529 Драгоманов Михайло Петрович (1841 — 1895) — український історик, етнограф, публіцист і громадський діяч. В 1890 р. разом з І. Франком та М. Павликом співробітничав у журналі «Народ». У 1874 — 1875 рр. разом з В. Антоновичем видав збірник в двох томах «Исторические песни малорусского народа». Драгоманов — автор багатьох статей про Шевченка.

530 Сошенко (дівоче прізвище Віргінська) Марцеліна Тимофіївна (померла у 1863 р.) — дружина І. М. Сошенка. Шевченко особисто познайомився з нею в 1859 р. у Києві.

531 Підкова Іван (за деякими відомостями він і Ян, і Павло, і Іван Волох, прозваний Підковою за силу) — відомий походами у Молдавію в другій половині

XVI ст. На вимогу турецького султана шляхетський уряд Польщі стратив Підкову у Львові в 1578 р. Тіло його перевезено і поховано в Канівському монастирі.

Шах Яків (або Шех) — друг Підкови, неодноразово ходив у походи проти Туреччини і кримських татар. Після смерті Підкови Шах напав на Молдавію і помстився за смерть друга, за що був засуджений польським урядом і відправлений у Канівський монастир, де й помер.

Кішка Самійло (або Кушка) — відомий походами у Туреччину на початку XVII ст. За деякими відомостями, він брав участь у повстанні Наливайка. Під час одного з походів потрапив у полон до турків і був убитий. За народними думами й піснями, поховано його теж у Канівському монастирі.

Підкову, Кішку і Шаха народ називав гетьманами (так само називають їх і багато істориків), але гетьман тут має значення ватажка, керівника загону.

532 До кого саме звертався Г. Честахівський, важко сказати. Очевидно, це був земський справник Котляров або предводитель дворянства Канівського повіту Янковський — люди, справді «облаченньхе значительной властью».







ВІЧНО ЖИВИЙ В ПАМ’ЯТІ НАРОДНІЙ


533 Пам’ятник І. А. Крилову відкрито 14 травня 1855 р. у Літньому саду в Петербурзі.

534 Герцен Олександр Іванович (1812 — 1870) — видатний російський революціонер-демократ, філософ-матеріаліст, публіцист і письменник. Шевченко подарував йому свій «Кобзар».

535 Ге Микола Миколайович (1831 — 1894) — видатний російський художник.

536 Огарьов Микола Платонович (1813 — 1877) — видатний російський революціонер-демократ, поет і публіцист; близький друг і соратник О. І. Герцена.

537 Курочкін Василь Степанович (1831 — 1875) — російський поет-демократ; в 60-х роках один з керівників таємного товариства «Земля і воля». Разом з М. О. Степановим видавав сатиричний журнал «Искра» — орган лівого крила різночинної інтелігенції.















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.