[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 127; С. 634-635.]
Попередня
Головна
Наступна
Варіанти
Н. МАРКЕВИЧУ
Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі, брате,
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
Тепер летиш в Україну,
Тебе виглядають.
Полетів би за тобою,
Та хто привітає?
Я й тут чужий, одинокий,
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині.
Чого ж серце б’ється, рветься?
Я там одинокий.
Одинокий... А Украйна!
А степи широкі!
Там повіє буйнесенький,
Як брат заговорить,
Там в широкім полі воля,
Там синєє море
Виграває, хвалить Бога,
Тугу розганяє,
Там могили з буйним вітром
В степу розмовляють,
Розмовляють сумуючи,
Отака їх мова:
«Було колись — минулося,
Не вернеться знову».
Полетів би, послухав би,
Заплакав би з ними.
Та ба, доля приборкала
Меж людьми чужими.
Н. МАРКЕВИЧУ
Джерела тексту:
чорновий автограф на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 1);
чистовий автограф на окремому аркуші (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 1);
уривок тексту (рядки 10 — 12) у листі Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 19 лютого 1841 р. (ІЛ, ф. 30, № 11);
чистовий автограф на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 26);
список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 13 — 13 звор.).
Подається за чистовим автографом на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 26).
Дати в автографах: у чорновому (ІЛ, ф. 1, № 1) — «9 мая 1840», в чистовому (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 1) — «1840. 9 мая»; у чистовому (ІЛ, ф. 1, № 26) — «С.-Петербург. 9 мая 1840 року».
Датується за цими автографами: 9 травня 1840 р., С.-Петербург.
Вірш написано до дня іменин М. А. Маркевича й перед його від’їздом в Україну. Найраніший відомий текст — чорновий автограф на окремому аркуші. Наступну стадію розвитку тексту відбито в чистовому автографі, що зберігається в ЦДАМЛМУ. Три рядки з тексту Шевченко процитував у листі до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 19 лютого 1841 р., а 8 грудня 1841 р. надіслав через О. Корсуна Г. Ф. Квітці-Основ’яненкові остаточно оброблений твір (автограф № 26) разом з баладою «Утоплена», уривком з драми «Невеста» («Песня караульного у тюрьмы») для передачі видавцеві альманаху «Молодик» І. Бецькому. За цим останнім автографом вірш надруковано в альманасі «Молодик» (X., 1843. — Ч. 2. — С. 108 — 109). У тексті першодруку є відхилення від автографа в рядку 15 («Одинокий... а Вкраїна!») та рядку 20 («Там синіє море»), що належали, ймовірно, редакторові. З «Молодика» наприкінці 50-х років XIX ст. вірш переписав І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 13 — 13 звор.). Переглядаючи список після заслання, Шевченко зробив у вірші «Н. Маркевичу» виправлення в рядку 26. До останнього прижиттєвого видання — «Кобзаря» 1860 — вірш не включено.
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 91 — 92 — за текстом першодруку. В 1907 р. чистовий автограф № 26 було виявлено в Рум’янцевському музеї і його відміни від тексту першодруку опубліковано в журналі «Україна» (1907. — № 2. — С. 140 — 141. Публікація І. Любова).
Маркевич Микола Андрійович (1804 — 1860) — український історик, автор «Истории Малороссии» в п’яти томах (вийшла у 1842 — 1843 рр.), етнограф, поет, автор збірки романтичних поезій російською мовою «Украинские мелодии» (1831). Замолоду М. А. Маркевич був знайомий з В. К. Кюхельбекером, О. С. Пушкіним, Є. А. Баратинським, Ф. М. Глинкою, М. І. Глинкою, співчував декабристам, захоплювався думами і поезіями К. Ф. Рилєєва, листувався з ним (у своїй неопублікованій поемі «Из песни о Дмитрии Донском» (1827 — 1828) уславлював К. Ф. Рилєєва). Для його поетичної збірки характерні мотиви романтичної туги за минулим, ідеалізація Гетьманщини.
За щоденником М. А. Маркевича (ІРЛІ, ф. 488, № 39, арк. 25, 28), він познайомився з Шевченком у квітні 1840 р. в Петербурзі. Зустрічалися вони й 1843 р. в Україні, зокрема, ймовірно, в маєтку М. А. Маркевича в селі /635/ Турівці (Прилуцького повіту Полтавської губернії). Шевченко підписав колективний жартівливий лист до Маркевича, адресований у Турівку (від 22 січня 1844 р.), на звороті якого останній записав віршовану відповідь, звернену безпосередньо до Шевченка.
Знайомство Шевченка з «Историей Малороссии» й «Украинскими мелодиями» М. А. Маркевича позначилося на окремих мотивах і образах його історичних поезій. Молодому поетові імпонували національно-патріотичні настрої М. А. Маркевича, його інтерес до історії, етнографії й фольклору України. «З батьком твоїм, друже мій, — писав він 22 квітня 1857 р. сину історика А. Маркевичу, — ми були колись великі приятелі і стрічалися з ним не в одній Качанівці». Та, повернувшись із заслання до Петербурга, Шевченко не відновив з ним знайомства й не включив вірш «Н. Маркевичу» до «Кобзаря» 1860.
Бандуристе, орле сизий... — М. А. Маркевич був музикантом-аматором, непоганим піаністом, автором збірки «Народные украинские напевы, положенные на фортепиано» (1840). У його збірці «Украинские мелодии» є вірш «Бандурист».
«Було колись — минулося, Не вернеться знову». — Елегійні згадки про минуле України, яке «не вернеться», характерні для багатьох ранніх поезій Шевченка («До Основ’яненка», «Іван Підкова» та ін.). Подібні мотиви наявні і в «Украинских мелодиях» М. А. Маркевича («Запорожцы не скачут в обширных степях, И лишь память осталась бывалой свободы!» — вірш «Гетьманство»). Шевченкові були близькі мотиви звеличення козацтва, малюнки бурхливого козацького життя, переможної боротьби козацтва («Чигирин») у протиставленні до сучасного стану підлеглості («Что ж теперь, козак? Каждый помыкает нами...» — «Платки на козачьих крестах»; «Народ без отчизны — как город забытый...» — «Чигирин»).
