[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 368-370; С. 749-750.]

Попередня     Головна     Наступна





ТРИ ЛІТА


І день не день, і йде не йде,

А літа стрілою

Пролітають, забирають

Все добре з собою.

Окрадають добрі думи,

О холодний камень

Розбивають серце наше

І співають а́мінь,

Амінь всьому веселому

Однині довіка,

І кидають на розпутті

Сліпого каліку.

Невеликії три літа

Марно пролетіли...

А багато в моїй хаті

Лиха наробили.

Опустошили убоге

Моє серце тихе,

Погасили усе добре,

Запалили лихо,

Висушили чадом-димом

Тії добрі сльози,

Що лилися з Катрусею

В московській дорозі,

Що молились з козаками

В турецькій неволі,

І Оксану, мою зорю,

Мою добру долю,

Що день божий умивали...

Поки не підкрались

Злії літа; та все теє

Заразом украли. /369/

Жаль і батька, жаль і матір,

І вірну дружину,

Молодую, веселую,

Класти в домовину,

Жаль великий, брати мої;

Тяжко годувати

Малих діток неумитих

В нетопленій хаті,

Тяжке лихо, та не таке,

Як тому дурному,

Що полюбить, побереться,

А вона другому

За три шаги продається

Та з його й сміється.

От де лихо! От де серце

Разом розірветься!

Отаке-то злеє лихо

Й зо мною спіткалось:

Серце люди полюбило

І в людях кохалось,

І вони його вітали,

Гралися, хвалили...

А літа тихенько крались

І сльози сушили,

Сльози щирої любові;

І я прозрівати

Став потроху... Доглядаюсь —

Бодай не казати,

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії...

І засохли мої сльози,

Сльози молодії.

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,

І не плачу, й не співаю,

А вию совою.

Отаке-то, що хочете,

То те і робіте:

Чи голосно зневажайте,

Чи нишком хваліте

Мої думи; однаково

Не вернуться знову

Літа мої молодії,

Веселеє слово. /370/

Не вернеться... І я серцем

До вас не вернуся.

І не знаю, де дінуся,

Де я пригорнуся,

І з ким буду розмовляти,

Кого розважати,

І перед ким мої думи

Буду сповідати?

Думи мої! літа мої,

Тяжкії три літа,

До кого ви прихилитесь,

Мої злії діти?

Не хилітесь ні до кого,

Ляжте дома спати...

А я піду четвертий год

Новий зострічати;

Добридень же, новий годе

В торішній свитині,

Що ти несеш в Україну

В латаній торбині?

«Благоденствіє, указом

Новеньким повите».

Іди ж здоров, та не забудь

Злидням поклонитись.











ТРИ ЛІТА


Джерело тексту:

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 101 — 102 звор.).

Подається за автографом.

Автограф датовано: «22 декабря 1845. Вьюнища».

Датується за автографом: 22 грудня 1845 р., В’юнище. /750/

Чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» — єдиний відомий текст твору.

Вперше надруковано за копією з автографа збірки «Три літа» у журналі «Нова громада» (1906. — № 10. — С. 69 — 72; публікація П. Є. Щоголева) з неточністю у рядку 77: «Не вернуться... І я серцем». Передруковано в журналах: Літературно-науковий вісник (1906. — № 12. — С. 341 — 342); Світ (1906. — № 19. — С. 292 — 293).

За копією з рукописної збірки «Три літа» твір опублікував В. М. Доманицький у «Критичному розсліді над текстом „Кобзаря“» у журналі «Киевская старина» (1906. — № 11/12. — С. 337-338); окреме видання — К., 1907. — С. 138 — 139. В. Доманицький правильно прочитав рядок 77, але вніс неточність у рядок 31: «Злії літа, — та все тії».

Уперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь / За ред. В. Доманицького. — СПб., 1907, з різночитанням у рядку 77. Це різночитання В. Доманицький усунув у наступному виданні «Кобзаря» (СПб., 1908. — С. 281 — 284).

Написаний напередодні нового 1846 р., вірш підбиває підсумки думок і настроїв Шевченка цього етапу його духовного розвитку.

Три літа — 1843, 1844 і 1845 роки. Назва вірша дала назву й усій рукописній збірці автографів, до якої поет переписав майже всі свої твори цих років, за винятком поеми «Тризна» й вірша «За що ми любимо Богдана?..».

Що лилися з Катрусею В московській дорозі, Що молились з козаками В турецькій неволі, І Оксану, мою зорю... — Поет згадує героїв своїх ранніх поем — Катерину з однойменного твору, козаків-невільників з поеми «Гамалія», Оксану Коваленко, поетичний образ якої створено в присвяті до поеми «Мар’яна-черниця».










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.