[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 368-370; С. 749-750.]
Попередня
Головна
Наступна
ТРИ ЛІТА
І день не день, і йде не йде,
А літа стрілою
Пролітають, забирають
Все добре з собою.
Окрадають добрі думи,
О холодний камень
Розбивають серце наше
І співають а́мінь,
Амінь всьому веселому
Однині довіка,
І кидають на розпутті
Сліпого каліку.
Невеликії три літа
Марно пролетіли...
А багато в моїй хаті
Лиха наробили.
Опустошили убоге
Моє серце тихе,
Погасили усе добре,
Запалили лихо,
Висушили чадом-димом
Тії добрі сльози,
Що лилися з Катрусею
В московській дорозі,
Що молились з козаками
В турецькій неволі,
І Оксану, мою зорю,
Мою добру долю,
Що день божий умивали...
Поки не підкрались
Злії літа; та все теє
Заразом украли. /369/
Жаль і батька, жаль і матір,
І вірну дружину,
Молодую, веселую,
Класти в домовину,
Жаль великий, брати мої;
Тяжко годувати
Малих діток неумитих
В нетопленій хаті,
Тяжке лихо, та не таке,
Як тому дурному,
Що полюбить, побереться,
А вона другому
За три шаги продається
Та з його й сміється.
От де лихо! От де серце
Разом розірветься!
Отаке-то злеє лихо
Й зо мною спіткалось:
Серце люди полюбило
І в людях кохалось,
І вони його вітали,
Гралися, хвалили...
А літа тихенько крались
І сльози сушили,
Сльози щирої любові;
І я прозрівати
Став потроху... Доглядаюсь —
Бодай не казати,
Кругом мене, де не гляну,
Не люди, а змії...
І засохли мої сльози,
Сльози молодії.
І тепер я розбитеє
Серце ядом гою,
І не плачу, й не співаю,
А вию совою.
Отаке-то, що хочете,
То те і робіте:
Чи голосно зневажайте,
Чи нишком хваліте
Мої думи; однаково
Не вернуться знову
Літа мої молодії,
Веселеє слово. /370/
Не вернеться... І я серцем
До вас не вернуся.
І не знаю, де дінуся,
Де я пригорнуся,
І з ким буду розмовляти,
Кого розважати,
І перед ким мої думи
Буду сповідати?
Думи мої! літа мої,
Тяжкії три літа,
До кого ви прихилитесь,
Мої злії діти?
Не хилітесь ні до кого,
Ляжте дома спати...
А я піду четвертий год
Новий зострічати;
Добридень же, новий годе
В торішній свитині,
Що ти несеш в Україну
В латаній торбині?
«Благоденствіє, указом
Новеньким повите».
Іди ж здоров, та не забудь
Злидням поклонитись.
ТРИ ЛІТА
Джерело тексту:
чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 101 — 102 звор.).
Подається за автографом.
Автограф датовано: «22 декабря 1845. Вьюнища».
Датується за автографом: 22 грудня 1845 р., В’юнище. /750/
Чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» — єдиний відомий текст твору.
Вперше надруковано за копією з автографа збірки «Три літа» у журналі «Нова громада» (1906. — № 10. — С. 69 — 72; публікація П. Є. Щоголева) з неточністю у рядку 77: «Не вернуться... І я серцем». Передруковано в журналах: Літературно-науковий вісник (1906. — № 12. — С. 341 — 342); Світ (1906. — № 19. — С. 292 — 293).
За копією з рукописної збірки «Три літа» твір опублікував В. М. Доманицький у «Критичному розсліді над текстом „Кобзаря“» у журналі «Киевская старина» (1906. — № 11/12. — С. 337-338); окреме видання — К., 1907. — С. 138 — 139. В. Доманицький правильно прочитав рядок 77, але вніс неточність у рядок 31: «Злії літа, — та все тії».
Уперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь / За ред. В. Доманицького. — СПб., 1907, з різночитанням у рядку 77. Це різночитання В. Доманицький усунув у наступному виданні «Кобзаря» (СПб., 1908. — С. 281 — 284).
Написаний напередодні нового 1846 р., вірш підбиває підсумки думок і настроїв Шевченка цього етапу його духовного розвитку.
Три літа — 1843, 1844 і 1845 роки. Назва вірша дала назву й усій рукописній збірці автографів, до якої поет переписав майже всі свої твори цих років, за винятком поеми «Тризна» й вірша «За що ми любимо Богдана?..».
Що лилися з Катрусею В московській дорозі, Що молились з козаками В турецькій неволі, І Оксану, мою зорю... — Поет згадує героїв своїх ранніх поем — Катерину з однойменного твору, козаків-невільників з поеми «Гамалія», Оксану Коваленко, поетичний образ якої створено в присвяті до поеми «Мар’яна-черниця».
