[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 408; С. 762.]

Попередня     Головна     Наступна





1847


Вип’єш перву — стрепенешся,

Вип’єш другу — схаменешся,

Вип’єш третю — в очах сяє,

Дума думу поганяє.











«ВИП’ЄШ ПЕРВУ — СТРЕПЕНЕШСЯ...»


Джерело тексту:

запис рукою П. О. Куліша в його рукописному альбомі (ІР НБУВ, I, 28438, арк. 22 звор.).

Подається за цим джерелом.

Датується орієнтовно: січень 1847 р.

Запис П. О. Куліша за розташуванням в альбомі перед випискою з журналу «Современник» за вересень 1856 р. може бути датований другою половиною вересня 1856 р.

На підставі згадки П. О. Куліша про відвідання Шевченком хутора В. М. Забіли взимку 1847 р. найвірогідніше припустити, що Шевченко написав цей вірш під час свого перебування в Україні до заслання, орієнтовно — в 1846 — 1847 рр.

В альбомі під текстом вірша є напис рукою П. О. Куліша: «Шевченко углем на стіні в шинку написав». Рядок почато: «Думка думку пошибає», потім слово «пошибає» виправлено (олівцем, іншою рукою) на «поганяє».

Згадка про цей вірш Шевченка є в листі Марка Вовчка до І. П. Дорошенка від 1 (13) вересня 1857 р. з Глухова: «Видела портрет пана Тараса и его стихотворение, написанное углем, слышала» (Листи Марка Вовчка. — К., 1984. — Т. 1. — С. 29).

П. О. Куліш навів його в одному з розділів своєї повісті «Украинские незабудки», описуючи суперечку двох п’яних офіцерів — Макогонова й Макітрина — з приводу віршів українською мовою (Кулиш П. Офицерская пирушка у Иволгина (Отрывок из первого тома «Украинских незабудок») // Черниговский листок. — 1862. — 2 сентября. — С. 172).

Згадано про цей вірш і в спогадах М. М. Білозерського «Т. Г. Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831 — 1861)»: «Слышал, что стихотворение Шевченка „Вип’єш чарку, стрепенешся“ было написано им в шинке углем на стене» (Киевская старина. — 1882. — Кн. 10. — С. 77), і в спогадах П. О. Куліша про перебування разом із Шевченком у поета В. М. Забіли на хуторі Забілівщині (Кукуріківщині) Борзенського повіту Чернігівської губернії у січні 1847 р.:

«Зібралось до нього доволі „великих недурнів випити“, тих, що робили з нього другого Тимона Афінського. Річ знана, що й Шевченко справджував на собі слова київського літописця: „Русі єсть веселіє пити“ і недаремно написав ув одному шинку на стіні вуглем такий експромт (далі наведено текст вірша. — Ред.)» (Куліш П. Хуторна поезія. — Львів, 1882. — С. 20).

У вірші відчувається певний перегук з народною піснею:


Вип’ю чарку, вип’ю другу,

Вип’ю третю на потугу,

П’яту, шосту, та й кінець,

Пішла баба у танець,


яку співає кобзар Волох у поемі «Гайдамаки» (розділ «Бенкет у Лисянці»). /763/










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.