[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 35; 573.]

Попередня     Головна     Наступна





N. N.



Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.











N. N. («Сонце заходить, гори чорніють...»)


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 51).

Подається за «Малою книжкою».

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 р. по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 3 до четвертого зшитка за 1846 — 1847 рр.). Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування поета на засланні в Новопетровському укріпленні, дописано заголовок-присвяту «N. N.». Позначену криптограмою особу не встановлено. Є підстави вважати, що це Ганна Закревська, найсерйозніше захоплення Шевченка останніх перед засланням років, адресат написаних 1848 р. віршів «Г. З.» та «Якби зострілися ми знову». Інші можливі адресати — Феодосія Кошиць (див. коментар до вірша «Не завидуй багатому»), відома зі спогадів О. С. Афанасьєва-Чужбинського дівчина-прочанка, з якою Шевченко познайомився в Києві (АфанасьєвЧужбинський О. С. Спомини про Шевченка. — Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1982. — С. 104).

До «Більшої книжки» твір не переписано.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 403 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 222 — 223 (в обох виданнях подано за «Малою книжкою», але без заголовка «N. N.», у львівському виданні з пропуском, за недоглядом, передостаннього, 14-го рядка). /574/










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.