[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 329; 726-727.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ПОДРАЖАНІЄ ЕДУАРДУ СОВІ



Посажу коло хатини

На вспомин дружині

І яблуньку і грушеньку,

На вспомин єдиній!


Бог дасть, виростуть. Дружина

Під древами тими

Сяде собі в холодочку

З дітками малими.


А я буду груші рвати,

Діткам подавати...

З дружиною єдиною

Тихо розмовляти.


 — Тойді, серце, як бралися,

Сі дрéва садив я...

Щасливий я! — І я, друже,

З тобою щаслива!











ПОДРАЖАНІЄ ЕДУАРДУ СОВІ


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 280);

чистовий автограф, записаний Шевченком до альбому П. О. Куліша (ІРНБУВ, І. 28, 438, арк. 52).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі у «Більшій книжці»: «19 ноября. С.-Петербург».

Дата автографа в альбомі П. О. Куліша: «1859. 22 ноября».

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1859 р.: 19 листопада 1859 р., С.-Петербург.

Первісний автограф не відомий. З датою «19 листопада 1859 р.» Шевченко переписав вірш до «Більшої книжки», 22 листопада власноручно вписав його з деякими змінами до альбому П. О. Куліша. Текст цього автографа та його фототипічну копію опубліковано в кн.: Іофанов Д. Матеріали про життя і творчість Шевченка. — К., 1957. — С. 77 — 79. Автор публікації висловив думку, що запис в альбомі П. О. Куліша слід вважати основним текстом («канонічною редакцією») вірша, оскільки він хронологічно пізніший. Проте дарчий характер цього автографа і наявні в ньому відхилення від тексту «Більшої книжки», який самим автором призначався для друку, свідчать проти такого висновку.

Вірш є наслідуванням пісеньки сватів Зубчинського й Хадкевича «Ej, posadzę ja przy chatce...» з недрукованої драми Е. Желіговського «Зорський», рукопис якої (під № 111) нині зберігається в Інституті літературознавчих досліджень Польської Академії наук у Варшаві (див.: Мальдіс А. Й., Мартинова Е. М. Творча співдружність революційних демократів: Шевченко і Желіговський // Радянське літературознавство. — 1964. — № 2. — С. 107; Мартынава Э., Мальдзіс А. Шаўченка і Жалігоўскі: З гісторыи беларуска-украінска-польскіх літаратурных сувязей // Тарас Шаученка і беларуская література. — Мінск, 1964. — С. 187 — 189; Гаско М. В поисках истины// Радуга. — 1964. — № 9. — С. 177 — 181). Шевченко познайомився з драмою «Зорський» 11 квітня 1858 р., про що свідчить запис у щоденнику: «Вечером у Белозерского слушал новую драму Желяковского (Совы)». До публікацій А. Й. Мальдіса та Е. М. Мартинової джерело Шевченкового наслідування визначалося неточно; зокрема, протягом довгого часу його пов’язували з близьким за текстом віршем: «Ej, posadzę ja przy chatce...», вміщеним під № 74 у збірці Яна Чечота «Pionsli wieśniacze znad Niemna, Dniepra i Dniestra» (Wilno, 1845; див.: Щурат В. Шевченко — Желіговський — Чечот // Діло. — 1910. — 28 травня). Тому назва вірша в багатьох виданнях, включаючи й Повне зібрання творів у шести томах (Т. 2. — С. 374), подавалася як присвята польському поетові: «Подражаніє Едуарду Сові».

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 2. — С. 2) за «Більшою книжкою», під редакційною назвою «Подражаніє польському /727/ поетові Антонію Сові» та з виправленням у рядку 3: «І яблуньку і грушечку». За першодруком зроблено список невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с 621).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 639, за першодруком, під довільною назвою «Антонію Сові» (в якій прізвище наслідуваного Шевченком автора перетворилося на присвяту) й з підзаголовком «Подражаніє польському поетові», що й спричинилося до неточності в назві вірша у наступних виданнях.

Едуард Сова — польський поет Едвард Вітольд Желіговський (1816 — 1864, друкувався під псевдонімом «Антоній Сова»), з яким Шевченко встановив близькі особисті й творчі взаємини. Учасник національно-визвольного руху в Литві, Желіговський 1838 р. за участь у конспіративних студентських товариствах був ув’язнений і висланий з Вільна до Дерпта; 1851 року за опублікування революційної драми «Йордан» (Вільно, 1846) засланий до Петрозаводська, звідки переведений до Оренбурзького краю. Тут заочно познайомився з Шевченком і підтримував з ним зв’язок за посередництвом Бр. Залеського, мав намір перекладати твори Шевченка польською мовою. Шевченко ще на засланні перекладав вірші Желіговського, але переклади не збереглися (Павлюк М. З літературних взаємин оренбурзьких засланців: Шевченко — Желіговський — Плещеєв // Збірник праць дев’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1972. — С. 110 — 111). Желіговський мав рукопис Шевченкової повісті «Варнак» з присвятою автора та «декілька зошитів поем і пісень Шевченка», які були передані ним за кордон польському поетові Юзефу Богдану Залеському (Zaleski J. B. Pisma. — Lwów, 1877. — Т. 4. — 5. 104).

Шевченко вперше зустрівся з Желіговським на другий день після свого повернення до Петербурга, про що зробив запис у щоденнику 28 березня 1858 р.: «Вечер провели мы у В. М. Белозерского, моего соузника и соседа по каземату в 1847 г. У него встретил я моих соизгнанников оренбургских — Сераковского, Станевича и Желяковского (Сову). Радостная, веселая встреча. После сердечных речей и милых родных песен мы расстались». Желіговський подарував Шевченкові свою збірку (Poezye Antoniego Sowy. — Petersburg, 1858), 11 квітня 1858 р. читав йому свою недруковану драму «Зорський», 13 травня 1858 р. власноручно вписав до його щоденника повний текст свого вірша «Do brata Tarasa Szewczenki» (опублікований у названій збірці з цензурними змінами). У 1859 р. Желіговський редагував у Петербурзі польську демократичну газету «Słowo», до якої виявляв інтерес Шевченко.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.