[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 71; 595-596.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
1848
А нумо знову віршувать.
Звичайне, нишком. Нумо знову,
Поки новинка на основі,
Старинку Божу лицювать.
А сиріч... як би вам сказать,
Щоб не збрехавши. Нумо знову
Людей і долю проклинать.
Людей за те, щоб нас знали
Та нас шанували.
Долю за те, щоб не спала
Та нас доглядала.
А то бач, що наробила:
Кинула малого
На розпутті, та й байдуже,
А воно, убоге,
Молодеє, сивоусе, —
Звичайне, дитина, —
І подибало тихенько
Попід чужим тином
Аж за Урал. Опинилось
В пустині, в неволі...
Як же тебе не проклинать,
Лукавая доле?
Не проклену ж тебе, доле,
А буду ховатись
За валами. Та нищечком
Буду віршувати,
Нудить світом, сподіватись
У гості в неволю
Із-за Дніпра широкого
Тебе, моя доле!
«А НУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ...»
Джерела тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 161 — 160 — 161);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 85).
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовані.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 до 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: січень — початок травня 1848 р., Орська фортеця.
Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, орієнтовно наприкінці 1849 (не раніше 1 лис/596/топада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 1 до першого зшитка за 1848 рік). Спочатку вірш мав 17 рядків, дещо пізніше дописано ще п’ять рядків і поставлено характерну для Шевченка позначку про завершення твору.
Згодом, найімовірніше, наприкінці свого перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, 1857 р., Шевченко суттєво переробив твір. Рядки 12 — 17 він перекреслив навхрест і замість них на попередній сторінці з переносом на поля сторінки, на якій записано вірш «А нумо знову віршувать...», вписано 28 нових рядків. В остаточному варіанті текст твору у «Малій книжці» має 44 рядки. Переписуючи вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки» в Москві, орієнтовно 18 — 25 березня 1858 р., поет продовжив роботу над ним і створив докорінно відмінну його редакцію. Головну увагу зосереджено на розробці мотиву долі, злому присуду якої ліричний герой прагне протистояти, продовжуючи потай писати вірші. Інші, наявні в першій редакції тематичні мотиви в тексті другої редакції опущено або лише намічено. У другій редакції ніщо не говорить про враження, навіяні від перебування на Аральському морі й втілені в образності першої редакції («Поки море виє Та гризе високий берег, Чи не вдам я знову Про що-небудь тихенького Та благого слова»). А рядки, в яких ідеться про рішимість і надалі ховатись «за валами» та віршувати, наводять на думку про створення поезії в Орській фортеці, навколо якої були високі земляні насипи.
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 413 — 414 і Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т.2. — С. 225 — 226.
