[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 130; 628-629.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
По улиці вітер віє
Та сніг замітає.
По улиці попідтинню
Вдова шкандибає
Під дзвіницю, сердешная,
Руки простягати
До тих самих, до багатих,
Що сина в салдати
Позаторік заголили.
А думала жити...
Хоч на старість у невістки
В добрі одпочити.
Не довелось. Виблагала
Тую копійчину...
Та Пречистій поставила
Свічечку за сина.
«ПО УЛИЦІ ВІТЕР ВІЄ...»
Джерела тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 322);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 149).
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовано.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.
Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 32 у сьомому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. Під час переписування Шевченко закреслив описку в рядку 13. Згодом, очевидно, в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, він виправив рядок 5. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, вірш перенесено з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з суттєвими змінами (знято останні чотири рядки, замінено рядок 14 та слова в рядках 1, 3, 16, в рядку 5 Шевченко повернувся до первісного варіанта «Малої книжки»). Редакійна робота поета була спрямована на усунення дидактичних моментів у розповіді про матір, на посилення внутрішнього ліризму.
Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. До вірша «По улиці вітер віє...» він навів варіанти, що, за одним винятком, збігаються з текстом «Малої книжки» (рядки 14 та після 16), проте охоплюють не всі розбіжності між «Малою книжкою» і «Більшою книжкою» (О. Кониський порівнював так званий список Л. М. Жемчужникова з надрукованим за «Більшою книжкою» текстом вірша у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка. — Львів, 1893. — Т. 2. — С. 41; див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 17).
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1862. — № 1. — С. 3).
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 479 і того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 247. /629/
Відомі нам списки походять від першодруку в «Основі» (1862. — № 1. — С. 3): у рукописних «Кобзарях» — 1865 р., переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 56 звор. — 57) та другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 14 звор.).
Окремими мотивами вірш перегукується з рекрутськими піснями, зокрема — з піснями «До вдовиного двора лежить дорожка нова...» (Украинские народные песни, изданные Михайлом Максимовичем. — М., 1834. — Ч. 1. — С. 157 — 158), «А звечора, уночі сходилися багачі...» (Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — С. 977). Мотив рекрутування єдиного вдовиного сина розроблявся Шевченком також у поемах «Сова» та «Москалева криниця».
